1889

Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості

Конспект

Педагогика и дидактика

Роль сім’ї у вихованні особистості. Напрями і форми роботи школи із сім’єю. Неблагополучні сім’ї та особливості роботи з ними. Залучення громадськості до виховання дітей. Напрями і форми роботи школи із сім’єю..

Украинкский

2013-01-06

307.5 KB

512 чел.

Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.

Роль сім’ї у вихованні особистості. Функції сім’ї: репродуктивна, економічна, побутова, комунікативна, релактивна, виховна. Завдання і зміст виховання дітей у сім’ї.

Типові помилки сімейного виховання.

Орієнтовна програма вивчення сім’ї.

Напрями і форми роботи школи із сім’єю. Організаційна робота школи із сім’єю. Підвищення педагогічної культури батьків. Індивідуальні, групові, колективні та масові форми роботи з батьками.

Неблагополучні сім’ї та особливості роботи з ними. Види неблагополучних сімей: сім’ї соціального ризику, сім’ї конфліктні, сім’ї асоціальні, сім’ї неповні та ін. Принципи роботи з неблагополучними сім’ями.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління.

Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості.

4

1.Класики педагогічної думки про значення сім’ї у вирішенні завдань всебічного розвитку та виховання особистості.

2.Сучасні проблеми виховання молодшого школяра у сім’ї.

3. Умови успішного виховання дитини у сім’ї (на основі аналізу книг В.Сухомлинського "Батьківська педагогіка", А.Макаренка "Книга для батьків", Б.та О.Нікітіних «Ми та наші діти»

4.Оформити папку "На допомогу батькам".

1.Опорний конспект.

2.Письмова розробка вирішення проблеми за алгоритмом

3. Підготувати реферат за бажанням студента

4.Творче завдання.

Семінарське заняття № 29 (2 год.). А.С.Макаренко і В.О.Сухомлинський про сімейне виховання. Досвід виховання дітей у сім’ї Нікітіних.

Практичне заняття № 30 (2 год.). Ділова гра. Проведення фрагментів різних форм роботи з батьками молодших школярів.

Література

  1.  Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: Видавничий центр “Академія”, 2001.-С.220-233.
    1.  Дубасенюк О.А., Іванченко А.В. Практикум з педагогіки: Навч. посібник.-КСДО, 1996.- С.367-381.
    2.  Концепція національного виховання, 1994.
    3.  Постовий В., Щербань П., Алексєєнко Т., Докукіна О., Стрєльнікова Н. Сім’я і родинне виховання. Концепція // Рідна школа. 1996. № 11—12. С. 15—20.
    4.  Закон України “Про освіту”
    5.  Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000.- С.373-397.

Додаткова література

  1.  Бабанский Ю.К. Победоносцев Г.П. Комплексний подход к воспитанию школьников.-М.,1980.
  2.  Галузинский В.М. Индивидуальньїй подход в воспитании учащегося.-К.,1982.
  3.  Державна національна програма ,,Освіта"(,,Україна XXI століття").-К.,1994.
  4.  Журавлев В.И. Педагогика системы наук о человеке.-М.1990.
  5.  Закон України, ”Про освіту".-К.,1991.
  6.  Кабалевський Д.Б. Воспитание ума и сердца.-М.1989.
  7.  Ковалев С.В. Психология семейных отношений.-М.,1987.
  8.  Концепція середньої загальноосвітньої школи України.-К.,1990.
  9.  Концепція безперервної системи національного виховання.-К.,1994.
  10.  Концепція школи нової генерації української національної школи-родини. -К., 1994.
  11.  Коротов В.М. Общая методика учебно-воспитательного процесса.-М.,1983.
  12.  Кузь В.Г.,Руденко Ю.Д.,Сергійчук З.О.Основи національного виховання.-Умань, 1993.
  13.  Неменский П.М. Мудрость красоты.-М.,1981.
  14.  Педагогіка /За ред.М.Д.Ярмаченко.-К.,1986.
  15.  Постовий В.Г. Сучасна сім’я та її педагогіка.-К.,1994.
  16.  Стельмахович М.Г. Народна педагогіка .-К.,1985.
  17.  Українська національна система виховання.-К.,1991
  18.  Роль сім’ї у вихованні особистості. 

Функції сім’ї: репродуктивна, економічна, побутова, комунікативна, релактивна, виховна. Завдання і зміст виховання дітей у сім’ї.

Сім’я - природний і найстійкіший елемент людського суспільства і виступає своєрідною моделлю суспільства на конкретному історичному етапі розвитку, відображає його моральні та духовні особливості.

Сім’я функціонує на основі спільного побуту, економічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соціалізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою.

Сімяце гармонійний ланцюг розвитку людства. (Концепція національного виховання).

Сім’я невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти (власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов ‘язані родинними зв ‘язками з подружжям.

В усіх суспільних формаціях сім’я виконувала і виконує такі основні функції:

  1.  Господарсько-економічна функція:
  •  забезпечення матеріальних умов існування сімї;
  •  задоволення матеріальних і духовних потреб;
  •  ведення домашнього господарства;
  •  розподіл сімейного бюджету.
  1.  Репродуктивна функція – продовження роду, відтворення життя, народження дітей.
  2.  Виховна функція має 3 аспекти:
  •  передача дорослими членами сімї дітям накопиченого суспільством соціального досвіду;
  •  систематичний виховний вплив сімейного колективу на кожного свого члена протягом всього його життя;
  •  постійний вплив дітей на батьків, що спонукає останніх активно займатися самовихованням.
  1.  Релактивна функція - надання фізичної, матеріальної, моральної і фізичної допомоги, зміцнення здоров’я один одного, організація дозвілля членів сім’ї (функція організації вільного часу та відпочинку).
  2.  Комунікативна функція – задовольняє потребу членів сім’ї в спілкуванні і взаєморозумінні.
  3.  Регулятивна функція – включає в себе систему регулювання відношень між членами сімї, в тому числі первинний соціальний контроль і реалізацію влади і авторитету.

Всі ці функції перебувають у тісному зв’язку і постійній взаємодії.

Саме в сім’ї формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, найважливіших моральних, ідейних і культурних цінностей. Суспільство кровно зацікавлене в міцній, духовно і морально здоровій сім’ї. Ось чому піклування про сім’ю, надання їй допомоги щодо виконання своїх функцій, виховання дітей, розширення заходів, спрямованих на поліпшення матеріальних, житлових та побутових умов багатодітних і молодих сімей має державне значення.

В Законі України “Про освіту” в ст. 59 наголошується:

  1.  «Виховання в сімї є першоосновою розвитку дитини як особистості.
  2.  На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
  3.  Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані : постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій і звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього середовища, любов до всієї країни; сприяти здобуттю дітьми освіти або забезпечувати повноцінну домашню освіту відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.»

  Отже, розкриємо сутність поняття «сімейне виховання» та визначимо його мету, зміст та основні завдання.

Сімейне виховання (те ж саме — виховання дітей у родині) — загальна назва для процесів впливу на дітей з боку батьків та інших членів родини з метою досягнення бажаних результатів.

Найвища мета виховання дітей у родині й школі (за Концепцією «Сім’я та родинне виховання») — забезпечити високий рівень освіченості й вихованості свідомого громадянина України, здатного на основі життя й досвіду власного народу та досягнень світової науки й культури, врахування національно-територіальних особливостей України, здійснювати її соціально-економічний розвиток і господарювання, утверджувати найвищі ідеали гуманістичної культури й демократичних взаємин людей, обстоювати і боронити права, гідність і честь своєї Вітчизни.

Отже, метою сімейного виховання є формування якостей і властивостей особистості, які допомагають гідно долати труднощі й перепони, що трапляються на життєвому шляху.

Досвід численних поколінь засвідчує, що до таких якостей й властивостей належить фізичне здоров’я, У Концепції національного виховання (1994р.) у п. 4, який має назву «Система безперервного національного виховання» зазначено:

4.1. Основні виховні завдання сім’ї та родини:

  •  формування національної свідомості, самосвідомості і характеру, забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги і любові до батьків, рідної землі та історії свого народу оволодіння абеткою громадянства;
    •  виховання здорової дитини, забезпечення необхідних єкосоціальних умов для найбільш повної реалізації потенціальних можливостей дитини (генотипу);
    •  створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов розвитку почуттів і сприймань дитини, її самореалізації;
    •  засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності проявити турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;
    •  включення дитини в спільну з дорослими діяльність, розвиток творчої працелюбної особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище. Виховання дітей як цивілізованих господарів та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;
    •  формування естетичних навичок; уміння відрізняти красиве і гарне в побуті, поважати прекрасне у вчинках людей; прищеплення любові до краси рідної природи, до творів мистецтва, живопису, літератури і музики; розвиток індивідуальних здібностей і талантів дітей, забезпечення для їх творчої практичної діяльності; виховання бажання, у дітей творити красу;
    •  збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення коренів родоводу.
У сім’ї мають домінувати українська мова і культура, звичаї, участь батьків у національно-політичному житті, прихильність до української книжки і газети, українського телебачення і радіо, українського театру, до національних вартостей через спілкування, спостереження і багатьма іншими шляхами, часто для нас невидимими.
У Концепції «Сім’я та родинне виховання» (Постовий В., Щербань П., Алексеєнко Т., Докукіна О., Стрельнікова Н. Сім’я та родинне виховання. Концепція// Рідна школа. 1996. №11. С.15-20.), яка була затверджена Вченою радою Інституту педагогіки АПН України 23 грудня 1995 року) наголошується, що основними завданнями родинно-сімейного виховання в умовах сьогодення є:

виховання фізично і морально здорової дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалізації можливостей розвитку дитини (генотипу);

створення атмосфери емоційної захищеності, тепла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймання дитини, її самореалізації;

засвоєння моральних цінностей, ідеалів, культурних традицій, етнічних норм взаємин між близькими людьми та в суспільному оточенні, виховання культури поведінки, правдивості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турботу про молодших, милосердя до слабих і людей похилого віку;

залучення дітей до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів’їв, приказок, дум, лічилок тощо; виховання поваги до школи та вчителя, прагнення до освіти й творчого самовдосконалення; . .

включення дитини до спільної з дорослими діяльності, розвиток творчої працьовитої особистості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище; виховання дітей цивілізованими господарями та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин;

- формування естетичних смаків і почуттів, уміння розрізняти красиве і потворне в мистецтві та житті, поважати прекрасне у вчинках людей; забезпечення умов для творчої практичної діяльності;

- забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімейних реліквій, вивчення родоводу; прилучення дітей до народних традицій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної свідомості й самосвідомості.

Сім’я має шанувати й поважати українську мову, культуру, традиції та звичаї, виявляти шанобливе ставлення до національної літератури, преси, мистецтва, радіо, телебачення тощо. Дитині передається ставлення батьків та членів родини до національних цінностей через спілкування та в

інший спосіб.

Зміст виховання в родині обумовлений метою виховання в демократичному суспільстві і специфікою родинного виховання. Тому його складовими компонентами є відомі напрями виховання - фізичне, інтелектуальне, моральне, трудове, художньо-естетичне, екологічне, статеве тощо.

Визначальна роль сімї обумовлена її глибоким впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя зростаючого в ній людини. Родина для дитини є одночасно і середовищем буття, і виховним середовищем. Вплив родини особливо в початковий період життя дитини набагато перевищує інші виховні впливи. За даними досліджень, родина тут відображає і школу, і засоби масової інформації, громадські організації, трудові колективи, друзів, вплив літератури і мистецтва. Це дозволило педагогам вивести досить певну залежність: успішність формування особистості обумовлюється насамперед родиною. Чим краща родина і чим краще впливає вона на виховання, тим вище результати фізичного, морального, трудового виховання особистості. За рідкісним винятком, роль родини у формуванні особистості визначається залежністю: яка родина, така й людина, що зросла у ній.

Ця залежність давно використовується на практиці. Досвідченому педагогу досить подивитися і поспілкуватися з дитиною, щоб зрозуміти, у якій родині вона виховується. Точно так само, поспілкувавшись з батьками, зясувати, які в їхній родині виростають діти. Родина і дитина — дзеркальне відображення один одного.

  1.  Типові помилки сімейного виховання.

«Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією кращою», - писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, які допускають батьки.

Типові помилки батьків – помилки, яких припускаються батьки у вихованні дитини в силу власної некомпетентності, нездатності до самокритики, відсутності досвіду, власні психологічні бар’єри та комплекси, стереотипність мислення, тощо.

Причиною батьківських помилок часто буває брак спеціальних знань, навичок та вмінь, нездатність батька чи матері до самокритики, що стає перепоною на шляху поповнення цих знань, відсутність досвіду та страх виявитися поганими батьками, власні психологічні бар’єри та комплекси, стереотипність мислення тощо.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. родини, які продукують так званих педагогічне занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необґрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам).

Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей, тобто педагогічне пасивні. Вони з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належним чином виховувати дітей, У таких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфліктні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипедагогічними, аморальними умовами виховання дітей. У таких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють в сім'ї антипедагогічну обстановку, намагаються виправдати відхилення від норм поведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на виховання їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномарках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Витрачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, Батьки ж трактують її як посягання на свободу їх дитини.

Спостереження за стосунками в сім’ї, поведінкою дітей та особистісною поведінкою самих батьків дозволяє класифікувати їхні виховні помилки, окремі з яких ми розглянемо.

Типові помилки батьків

Невміння вирішувати конфлікти. Конфлікти - це нормальне явище, навіть у разі хороших стосунків у родині. Можна сказати, що саме через конфлікти (в школі, на вулиці, вдома) дитина стає більш дорослою. Тобто не самі непорозуміння і наявність різних точок зору призводять до сварок чи бійок, а невміння спілкуватись, обговорювати і знаходити взаємоприйнятне рішення, яке не принижує і не ображає дитину.

Невміння розмовляти з дитиною, відсутність діалогу, формальний спосіб спілкування, який може набувати різних форм. Наприклад, Т. Гордон виділяє 12 видів псевдоспілкування з дитиною:

  •  накази, команди;
  •  попередження, погрози;
  •  мораль, повчання, проповіді;
  •  поради, готові рішення;
  •  доводи, логічні докази, лекції;
  •  критика, догани, звинувачення;
  •  нещира похвала;
  •  обзивання, насміхання;
  •  припущення, інтерпретації;
  •  допитування, розслідування;
  •  співчуття на словах;
  •  жарти, уникання розмови.

Замість цього, наприклад, психологи пропонують так зване „активне слухання”, яке ставить за мету перш за все з’ясувати розуміння дитиною проблеми та запропонувати її самій знайти можливий вихід з ситуації. Таким чином, батьки проявляють інтерес до самої дитини, а не до ситуації, вчать її бути самостійною та допомагають набувати життєвого досвіду.

Прагнення „виховати" дитину згідно з певним штучним планом; реакція тільки на негативну поведінку дитини, небажання/невміння реагувати на її реальні успіхи. Мати чи батько, досить часто створюють свій ідеал того, якою має бути їхня дитина, забуваючи про те, що кожна дитина є неповторною індивідуальністю зі своїми позитивними та негативними рисами характеру. Намагання батьків втиснути власну дитину в певні рамки, штучно створенні, неминуче призведе до цілої низки непорозумінь в родині, а головне, при такому підході до виховання дитина не зможе розвивати свої вміння та навички і, як результат, буде нереалізована у суспільстві.

Нарікання на "відсутність часу" і фактичне уникання спілкування з сином або донькою. Інколи батьки „бачать” суть виховання лише у забезпеченні дитини матеріальними благами і не зважають на інші її потреби (відчувати батьківське тепло та підтримку, бути „почутою” батьками, тощо). Не отримуючи належної уваги вдома, дитина неминуче відчуває себе „чужою” у своїй родин. Вона шукає уваги серед інших (однолітків, друзів, знайомих дорослих, і т.д.), або замикається у собі.

Традиційні способи фізичного „виховання". Прихильники таких фізичних способів виховання не враховують того, що коли дитина переживає насильство з боку батьків, вона обов’язково його „поверне” батькам або суспільству, ставши дорослою.

Повна довіра до (або повне неприйняття) шкільних характеристик дитини, беззастережна підтримка однієї сторони (вчитель або дитина) в ситуаціях шкільних конфліктів. Це призводить до того, що дитина або постійно бреше, не бажаючи бути покараною, або маніпулює батьками, а з часом це стає її стилем поведінки у житті.

„Негативна увага", тобто звертання уваги на дитину лише в разі якихось порушень або скоєння поганих вчинків. Такій підхід до виховання, зазвичай, розвиває у дитини „комплекс провини”. Дитина росте інфантильною та тривожною.

Небажання згадувати своє дитинство або, навпаки, нерозважливе перенесення методів своїх батьків на виховання своєї дитини.

Відсутність розуміння творчих потреб дитини і того факту, що креативні здібності необхідно вчасно виявляти і розвивати, бажано з допомогою спеціалістів.

Італійський педагог Торре Делла Ада запропонувала свою умовну схему батьківських помилок та дала їм такі назви: традиціоналізм, сімейна демократія, егоїзм, батьківські лінощі, хвалькуватість, надмірна принциповість. Дамо їм характеристику.

Традиціоналізм. Він виявляються в перевищенні влади у стосунках з дітьми. Як правило, батьки виступають у ролі головної діючої особи, мають похмурий незадоволений вираз обличчя, втручаються в дитячі ігри, карають і вказують що, як і коли робити.

Сімейна демократія. Вона має два варіанти:

а) усталена батьківська влада;

б) рівність у правах і обов’язках між батьками і дітьми.

Егоїзм. Егоїзм батьків має свої варіації:

а) батьки-власники – вони надмірно опікують дитину, в результаті чого та виростає боязливою і занадто упередженою. Безперечно, це дозволяє вберегти дитину від численних небезпек, але лишає її радощів спілкування з ровесниками, задоволення від ігор, особливо рухливих, здатності сміливо дискутувати;

б) мати -„квочка” – вона постійно пригнічена страхом, а дитина мучиться усвідомленням того, що вона не така як всі, у чомусь неповноцінна (наприклад, слабкіша від своїх ровесників). Такі ситуації нерідко виникають у випадках, коли дитині робили якусь операцію або вона мала травму;

в) халатність батьків, безтурботність – дитина у вільний час майже повністю полишена без нагляду, самостійно грається на вулиці, у дворі. Як правило, такі батьки впевнені, що з їхньою дитиною нічого не трапиться. А між тим деякі з них навіть чіпляються ззаду до трамвайних вагонів або з якоюсь дитячою зухвалістю перебігають назад - вперед проїжджу частину вулиці перед автомобілями у невстановленому для пішоходів місці;

г) самореклама батьків – одні тішать свою дитину і купують їй дуже дорогі речі, іграшки та книжки, якими дитина майже не грається (їх тримають у недоступному для неї місці), одяг, в якому вона буває тільки на свята і почувається незручно, бо батьки не дозволяють у ньому гратися, щоб не вимазатися. Інші – приймають на себе у спілкуванні з дитиною певні ролі, наприклад: мама – завжди злюча, невдоволена, криклива, батько – буркотливий, але люблячий; мама – жартівлива, грайлива, пустотлива, батько – приятель дітей; батьки – дотепні, гостроязикі, які в присутності сторонніх постійно кепкують з дитини, висміюють її незібраність, неуважність та інші недоліки.

Батьківські лінощі. Вони виявляються у непослідовності вимог. Як приклад можна навести статеве виховання хлопчиків і дівчаток. Воно, особливо у хлопчиків, епізодичне. З вини батьків систематично не проводяться гігієнічні процедури.

Нескромність, хвалькуватість батьків. Вони хизуються будь-якими успіхами своєї дитини. Дуже хворобливо реагують на успіхи інших, якщо ті затьмарюють їхню дитину. Не пропускають жодної нагоди, щоб продемонструвати як їхня дитина декламує, читає, танцює, малює… Саме ця категорія батьків найчастіше примушує дитину змалку займатися музикою або якоюсь іншою діяльністю (як правило, тим, чим хотілося в дитинстві займатися самим батькам), до якої у неї немає здібностей або справжнього інтересу.

Принциповість. Вона не завжди виправдана , але батьки мають упередження, що коли вони вже так сказали, то так і має бути, навіть якщо їхні вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри, не розмовляють з нею і т.п.

До типових помилок сімейного виховання також відносяться:

  1.  Низька згуртованість і розбіжність членів сім’ї з виховних питань. Внаслідок різних виховних підходів членів сім’ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.
    1.  Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини.
      1.  Гіперпротекція (гіперопіка) - це надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень (позиція батьків: «Я краще знаю як вчинити»), надмірний контроль дитини. Внаслідок надмірної опіки дитина не привчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.
      2.  Гіпопротекція (гіпоопіка) - нестача опіки та контролю дитини з боку дорослих членів сім’ї, що іноді доходить до повної бездоглядності.
      3.  Емоційне відчуження - психологічна депривація дитини.
      4.  Виховання в культі хвороби - це ситуація, при якій навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить дитину в центр уваги сім’ї. При такій виховній позиції у дитини культивується егоцентризм.
      5.  Виховний контроль через виклик почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, гово-рять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостій-ність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.
      6.  Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв декілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства.

  1.  Орієнтовна програма вивчення сім’ї.

Головне в роботі вчителя - класного керівника з батьками полягає у забезпеченні єдності вимог до виховання учнів зі сторони сім’ї та школи, у створенні нормальних умов для їх домашнього учіння та у спрямуванні виховної діяльності сім'ї. Розпочинати цю роботу необхідно з вивчення особливостей сімей, з учнями яких працює вчитель-вихователь.

Розглянемо орієнтовну програму вивчення сім'ї учня класним керівником (за Кацинською Л.Л.)

  1.  Структура сім'ї; склад (повна чи неповна), співвідношення поколінь у родині, кількість дітей.
  2.  Батьки: вік, освіта, професія, улюблені заняття.
  3.  Матеріальний добробут сім'ї.
  4.  Суспільно-педагогічна спрямованість життя сім'ї: ставлення дорослих до своєї професії, особисті моральні якості, ставлення до виховання дітей, спрямованість виховного впливу матері і батька, знання учня про суть трудової діяльності своїх батьків, їхню громадянську позицію, ставлення батьків до навчання дітей, виконання ними громадських доручень у класі, педагогічна активність батьків (участь у заходах, які проводяться для них у школі, обговорення з вчителем проблем виховання і навчання своїх дітей, допомога вчителеві у формуванні класного колективу).

Які методи виховання використовують батьки: живи як живеться, наказ, тиск, жорсткий контроль, вседозволеність, побажання, переконання, піклування, оберігання від труднощів, задоволення всіх бажань дитини, покарання, пояснення, приклад, нотація, обмеження задоволень. Педагогічне кредо батьків у вихованні дитини. Виховання хлопчиків, дівчаток. Ставлення батьків до формування правильних відносин між дітьми. Виховання трудової підготовленості, орієнтації батьків відносно майбутньої професії дитини. Погляди батьків на майбутню сім'ю своєї дитини і підготовка дітей до ролі чоловіка або жінки. Ставлення сім'ї до самовиховання, стимулювання прагнення дитини вдосконалитись тощо.

Внутрішньосімейні стосунки:

а) стиль взаємин між батьками (авторитарний, демократичний, ліберальний);

б) ставлення батьків до дітей: теплота-вимогливість, теплота-дозвіл, холодність-дозвіл, холодність - вимогливість;

в) ставлення дітей до батьків: повага, любов, піклування, грубість, егоїзм;

г) відносини між дітьми у сім'ї, діти дружать з батьками і сестрами, допомагають їм у навчанні, ворожі стосунки, діти постійно конфліктують, намагаються завдати шкоди один одному (встановити причину);

д) загальна психологічна атмосфера в сім'ї: чи є у сім'ї порядок, оптимістичний настрій, чи все робиться хаотично, залежно від настрою будь-кого, дорослі і діти не привчені до порядку, нема постійного тону, сім'я живе емоційно бідно, замкнено;

е) виконання домашніх побутових справ у сім'ї: розподіл трудових обов'язків, спільне виконання трудомістких справ, участь дитини у домашній роботі;

є) дані про сімейну раду, чи є у сім'ї звичай радитись з важливих питань, чи залучаються діти до таких обговорень, як часто це відбувається.

  1.  Сімейні традиції: як у сім'ї відзначають свята календаря, сімейні дати, свята народного календаря, чи існують у родині сімейні реліквії, знання родоводу власної родини тощо.
  2.  Проведення вільного часу: як у сім'ї дорослі діти проводять вихідні дні, їхні захоплення, чи є загальні, улюблені для всіх заняття.
  3.  Педагогічні висновки вчителя про спрямованість спільної роботи з сім'єю, виправлення помилок у сімейному вихованні, підсилення потенційних можливостей виховного потенціалу сім'ї (план індивідуальної роботи з сім'єю на семестр).

  1.  Напрями і форми роботи школи із сім’єю. Організаційна робота школи із сім’єю. Підвищення педагогічної культури батьків. Індивідуальні, групові, колективні та масові форми роботи з батьками.

Саме сім'я, за своєю специфічною структурою і функціями, є своєрідним виховним інститутом, мікромоделлю суспільства, значення якого у формуванні такої особистості важко переоцінити. Від правильного сімейного виховання, загальної фізичної та моральної загартованості підростаючого покоління в родині залежить майбутнє кожного народу, суспільства, стабільність та рівень цивілізації в державі. Отже, забезпечення ефективного сімейного виховання, його змістовні й організаційні аспекти є вічним і дуже відповідальним завданням як для самої сім’ї так і для школи та громадськості.

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України "Про загальну середню освіту":

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

  •  вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;
  •  приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;
  •  обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
  •  звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;
  •  захищати законні інтереси дітей.

2.Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

  •  забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання;
  •  постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;
  •  поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв;
  •  виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до України.

У «Концепції виховання дітей та молоді в національній системі освіти» зазначено, що у виховній діяльності система освіти має спиратися на сім'ю, підвищувати її психолого - педагогічну культуру, активно впливати на взаємини між її членами.

Найбільш продуктивне виконання цього завдання можливе при співпраці вчителя і батьків учнів. Зокрема професійна діяльність вчителя сучасної школи постійно пов’язана з сімейним вихованням та взаємодією з батьками учнів як у плані впровадження різних форм соціально-педагогічної допомоги родині, так і в плані його корекції та педагогічної освіти батьків.

Робота педагогічних колективів шкіл з батьками здійснюється в двох напрямках:

  1.  Організаційна робота школи з сімєю включає:
  •  планування роботи школи і учителя з батьками;
  •  вивчення сімей учнів;
  •  форми роботи учителя з батьками;
  •  робота з неблагополучними сім’ями.
    1.  Педагогічна пропаганда серед батьків. Підвищення педагогічної культури батьків

Перед плануванням виховної роботи в навчально-виховних закладах проводиться вивчення думки зокрема батьків.

Орієнтовні запитання для батьків

1. Чим ви можете допомогти школі, класу в організації виховної роботи?

2. Чи є у Вас конкретні пропозиції, побажання вчителям, адміністрації школи, батьківському комітету?

Можна провести й анкетування серед батьків. Тематика анкет може бути різноманітною: «Рівень усвідомлення батьками потреб в оволодінні педагогічними знаннями», «Батьківські збори з погляду батьків», «Як оновити зміст роботи з батьками, осучаснити його, зробити корисним й цікавим».

При вивченні думки батьків виявляється коло актуальних питань, які їх цікавлять при плануванні виховної роботи. Наприклад:

  •  демократизація життя школи;
  •  вивчення умов сімейного виховання;
  •  адміністрація очима батьків;
  •  оцінка наслідків роботи за рік;
  •  стиль взаємовідносин: педагог – учень, педагог – батьки;
  •  авторитет педагога і батьків учнів;
  •  стиль роботи класного керівника;
  •  батьківські збори з погляду вчителів і батьків;
  •  традиції сімї;
  •  дозвілля сімї.

Про необхідність вивчення сім’ї за орієнтовним планом ми вже згадували вище, відтак зупинимось більш детально на формах організаційної роботи школи з сім’єю. 

Вчителі використовують різноманітні форми, та засоби виховання, головним чином, в сфері цілеспрямованої організації різних видів діяльності, яка значно розширює зв’язки особистості в середовищі.

Форми роботи педагогів з батьками - це способи організації їх спільної діяльності та спілкування.

Форми співпраці школи з батьками можна класифікувати на: індивідуальні, групові, колективні, масові.

  1.  Індивідуальні форми – відвідування сімей учнів вдома, бесіди-консультації, бесіди-поради, педагогічні консиліуми, листування, телефон довіри.

  •  Відвідування сімей учнів вдома. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів, адже це сприяє налагодженню контактів із сім'єю школяра.

Відвідування сім'ї може мати різну мету:

  •  загальне ознайомлення з умовами життя учня;
  •  встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму;
  •  обговорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подолання;
  •  залучення батьків до участі в роботі школи;
  •  вивчення досвіду виховання в сім'ї та ін.

До відвідування тієї чи іншої сім'ї вихователь готується заздалегідь. Насамперед доцільно зібрати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний журнал, бесіди з учителями, з самим учнем допоможуть вчителеві при цьому). Відтак потрібно з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Вчитель повинен володіти інформацією про склад сім’ї, її матеріальне становище, освіту батьків, їх місце роботи, продумати можливі питання та відповіді на них, зазначити для себе, які дані про дитину потрібно взнати в першу чергу. Не обійтися без ознайомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекомендувати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлінної підготовки, а й від поведінки вчителя. Відвідувати батьків учнів можна, якщо вчитель одержав запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків. В сім'ях, які не мають систематичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до захисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж "зняти" будь-яку настороженість батьків. Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивні сторони їх характеру і поведінки дитини, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути їх. Свої судження про дитину слід висловлювати спокійно, наводячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків. Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.

Звичайно, при першому відвідуванні сім'ї класний керівник не зможе отримати відповіді на всі питання, що його цікавлять. Тому не потрібно виявляти нетерпіння, переривати розповіді батьків та членів сім'ї. Бесіда з батьками повинна проходити у доброзичливому, спокійному тоні. Бажано, щоб у розмові брали участь всі дорослі члени сім'ї, тому більш доцільно домовлятися про відвідування сім'ї учня, коли вся родина вдома.

При першому відвідуванні сім'ї вчителю не варто говорити батькам про те, як буває важко навчити першокласника читати, писати. Подібні розмови викликають у батьків занепокоєння. Тому краще звернути їх увагу на те, що навчання в школі - це складна праця, яка вимагає наполегливості, дисципліни, працелюбності, відповідальності. У присутності батьків учитель розмовляє і з дитиною. Цікавиться тим, які книги вона читає, в які ігри грає, чи допомагає батькам та ін.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накреслити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про взаємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі тощо.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

  •  Прізвище, ім'я учня, клас.
  •  Склад сім'ї.
  •  Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме).
  •  Матеріальне забезпечення сім'ї.
  •  Квартирні умови.
  •  Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, бібліотеки та ін.).
  •  Режим дня школяра.
  •  Чи облаштовано робоче місце учня?
  •  Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму?
  •  Трудове виховання в сім'ї.
  •  Хто з членів сім'ї допомагає учневі?
  •  Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини.

  •  Індивідуальні бесіди з батьками відбуваються як за ініціативою самих батьків, так і за ініціативою педагога. Інтерес батьків до питань виховання, їх ініціативу у бесіді з класним керівником на педагогічні теми потрібно заохочувати та стимулювати. Якщо вихователь не готовий одразу відповісти на питання батьків чи надати їм кваліфіковану рекомендацію, тоді він переносить бесіду на інший день та ретельно готується до неї. Недоцільно тільки вказувати батькам на недоліки, помилки їх сина чи дочки. Потрібно запропонувати методи, за допомогою яких вони зможуть вплинути на дитину.
  •  Бесіди-консультації. Такі бесіди мають на меті відповіді вчителя на запитання батьків. Психолого-педагогічними основами консультації є прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків; вияв готовності до надання допомоги сім'ї; надання конкретних рекомендацій і порад з питань, з якими звернулись до педагога батьки.
  •  Бесіди-поради. Для цих бесід батьки запрошуються до школи задля конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини (погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу довіри. Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.
  •  Бесіди щодо виконання батьками практичних рекомендацій, прохань. Сприяють підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом. Налагодження контактів, спілкування батьків з дітьми, класним керівником у процесі виконання педагогічних рекомендацій сприяє зближенню дітей з батьками.

Адресовані батькам рекомендації вчителя, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:

  •  проведення безпосередньої роботи з дітьми: індивідуальної (наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за інтересами);
  •  надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;
  •  участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань (допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).

В організації такої роботи з батьками вчитель повинен знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі (найкраще це робити на класних батьківських зборах).

  •  Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення. Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини. Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом. Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.

  •  Педагогічні консиліуми.
  •  Батьківські дні.
  •  Телефон довіри.

Інтерес для вітчизняної школи являє досвід взаємодії педагогів і батьків в американських установах.

Особливу увагу американські педагоги звертають на індивідуальну роботу, проведену у формі безпосередньої й опосередкованої взаємодії. Як опосередковану взаємодію школою розробляються пам'ятки для батьків, у яких міститься основна необхідна їм інформація: про права й обов'язки школи, батьків і дітей; необхідні формальності, години і дні консультацій для батьків з боку вчителів і адміністрації; основні заходи на рік та ін. Пам'ятки, окрім інформування батьків, виконують ще одну важливу функцію — підтримують упевненість батьків у тім, що вони є частиною шкільного колективу, рівноправними учасниками процесу навчання і виховання дітей. Іноді в пам'ятки включається й опис навичок, який необхідно розвивати у дітей того або іншого віку, даються приклади виконання домашніх завдань, указується література, що рекомендується, і матеріали для додаткових занять.

Іншою формою опосередкованого спілкування класного керівника і родини є календарі, що складаються на тиждень у молодших класах, на місяць або чверть — у старших. У календарях відзначаються заходи, у яких можуть або повинні брати участь батьки (класні збори, конференції, свята), пропозиції про те, чим можуть зайнятися батьки і діти вдома, щоб краще знати досліджувані теми, про те, які реферати і твори повинні написати діти, терміни і теми контрольних і тестових робіт. У молодших класах у календарі заносяться домашні завдання, що одержують діти протягом тижня.

Третьою формою опосередкованої взаємодії є газети для батьків, які видаються школою або департаментом освіти. Вони виходять один раз на місяць або в квартал. У них публікуються новини зі школи про навчання дітей, розвиток матеріальної бази, контакти з іншими школами, організаціями, нові програми та ін. Обов'язково є розділ і для батьків з інформацією про нові видання, про те, як розвивати в дітей необхідні навички, про те, чим цікавляться діти.

До форм безпосередньої взаємодії відносяться зустрічі і бесіди, що виконують у першу чергу розвиваючу і підтримуючу функції. Батьки, які здебільшого не мають професійних навичок навчання і виховання, які виконують у своєму житті безліч функцій — робочих, сімейних, особистісних і ін. — з вантажем безлічі проблем, потребують підтримки з боку педагогів і психологів.

У брошурі «Advances in Family-Centred Care» (1994) пропонуються кроки по наданню допомоги родині у виконанні навчальних та виховних функцій (8 кроків до успіху).

  1.  Розвивати кордони співробітництва. Крім формальної взаємодії (лекції, збори, бесіди й ін.), класному керівникові варто розвивати неформальні способи взаємодії з сім’єю і сім’ями між собою (чаювання, зустрічі для обговорення особистого досвіду по навчанню і вихованню й ін.). Для більшої ефективності краще зробити ці форми взаємодії регулярними.
  2.  Розвивати впевненість батьків в успіху. Їм необхідна позитивна підтримка, здатна зміцнити впевненість у необхідності роботи з дітьми і свої успіхи у цій роботі. Таку підтримку може дати взаємодія з учителями, іншими родинами і власними дітьми.
  3.  Використовувати нові шляхи для залучення сімей. Іноді батьки не можуть зрозуміти підходу вчителів і психолога до виховання і навчання або пропонованих ними методів і, крім того, не мають звички до довгострокового (протягом тижнів або місяців) спілкування з професіоналами. У цьому випадку необхідно використовувати методи, що дозволяють їм зрозуміти один одного і довгочасно спілкуватися:
  •  попросити таку сімю бути асистентами в будь-якій програмі, організованої в школі (наприклад, батьківському клубі, вечірніх курсах по навчанню дітей або батьків та ін.);
  •  розвивати контакти з родинами, що вже мають подібний;
  •  використовувати «союзників» — людей, що знають родину і здатних переконати її в необхідності прийняти допомогу з боку класного керівника, вчителя або психолога;
  •  використовувати з цією метою радіо, телебачення, газети та ін.;
  •  поширювати інформацію на зрозумілій для батьків мові через стінні газети, буклети і листки з адресною доставкою;
  •  контактувати з організаціями, що обслуговують відповідні соціальні групи.
  1.  Залучати родини для участі в організації і проведенні будь-яких форм шкільної активності (не тільки вечори та екскурсії, але й робота з іншими родинами, перевірка роботи класів, різного виду конкурси та ін.).
  2.  Організовувати тренінги і надавати підтримку як педагогам, так і родинам. Спільна робота вимагає нових навичок як від класного керівника, так і від батьків. Навчання новим навичкам і підтримка у виконанні нових ролей — основна запорука успіху у даній роботі. Перед тим як приступити до нової роботи, сімї обов'язково повинні мати достатньо інформації (яка стосується не лише роботи, але й культури, традицій й особливостей школи в цілому) й знань. Нові учасники обов'язково повинні працювати з більш досвідченими, що допоможе їхній адаптації. Крім того, необхідно забезпечити участь усіх у тренінгах спілкування, вирішення конфліктів, розвитку навичок спільної роботи.
  3.  Переборювати бар'єри для участі сімї цілком і творчо. Вони можуть бути самого різного роду (наявність у родині маленьких дітей, відсутність транспорту, зайнятість у даний час іншими справами, невміння спілкуватися з людьми, особливо з інших соціальних груп, відсутність підтримки і зацікавленості та ін.). Класному керівникові необхідно враховувати бар'єри і переборювати їх по можливості максимально повно і творчо. Добровільна участь повинна компенсуватися в будь-якій прийнятній формі (подяка, моральна підтримка, можливість спілкування, чаювання, відповідна допомога в разі потреби, подарунки, турбота про маленьких дітей, поки батьки зайняті шкільною діяльністю, й ін.).
  4.  Попереджати емоційне «вигоряння» батьків. «Вигоряння» — емоційна утома і стрес, що виникають при роботі з іншими людьми. Воно може бути не тільки в педагогів, але й у батьків при вихованні дітей. Щоб запобігти його виникненню, можна:
  •  розділяти турботи по вихованню між батьками або декількома родинами, а також залучати кілька сімей до участі в будь – якій роботі в школі;
  •  переконатися в тім, що родини одержали необхідну підготовку до даній роботі;
  •  у разі потреби давати батькам можливість відпочивати або деякий час не брати участь в роботі школи;
  •  забезпечувати спілкування сімей між собою з метою відпочинку, надання допомоги і підтримки.
  1.  Класний керівник, вчителі, психолог повинні вірити у важливість і необхідність участі родини у вихованні і навчанні дітей і роботі школи. Тільки тоді вони будуть здатні допомогти сімям подолати всі складності цієї роботи.

Навчальне спілкування класного керівника і батьків може бути сконцентроване навколо наступних тем:

  •  навчальні предмети, які вивчають діти у школі;
  •  підготовка до уроків і виконання домашніх завдань;
  •  основні навчальні уміння (аналізувати завдання, планувати свій час, доводити розпочате до кінця й т.ін.);
  •  модальності сприйняття (слух, зір та ін.) і їхнє використання;
  •  як працювати з дітьми;
  •  система заохочення;
  •  система оцінювання (для дітей і батьків);
  •  як робити записи в записній книжці;
  •  як писати реферати і твори;
  •  як писати контрольні роботи і готуватися до них;
  •  захист своїх прав (для дітей і батьків);
  •  самооцінка;
  •  довідкові і додаткові матеріали.

Ці форми можуть бути ефективні, якщо з кожним батьком вдалося знайти індивідуальний стиль взаємин. Важливо розташувати до себе батьків, завоювати довіру, викликати їх на відвертість, розбудити бажання поділитися з педагогом своїми думками, сумнівами. Усе це допоможе краще зрозуміти дитину, знайти найбільш доцільні способи вирішення проблем виховання конкретної особистості в сімї та школі. Психологічною умовою успішної міжособистісної взаємодії є уважність, проникливість, неквапливість.

В індивідуальній формі взаємодії закладені великі виховні можливості. Так, розмова по душах може мати сильний вплив на батьків, істотно змінити ставлення до педагога, дитини, до турбот і справ класу.

Індивідуальна робота з батьками вимагає від педагогів витрати зусиль і винахідливості, але й ефективність її висока. Саме в індивідуальному спілкуванні батьки засвоюють вимоги, пропоновані школою до учнів, і стають спільниками класного керівника.

Досягнута в результаті висока включеність батьків у справи школи приводить до підвищення досягнень учнів, їхньому бажанню вчитися, до по покращення поведінки дітей, позитивному розвиткові їхньої самооцінки, більш повному виконанню домашніх завдань, до поліпшення психологічного клімату в школі і думки батьків про вчителів.

  1.  Групові форми - засідання батьківського комітету, групові педагогічні консультації.

  •  Засідання батьківського комітету. Особливо важливою формою є взаємодія педагогів з батьківським комітетом, що може вибиратися батьківськими зборами на весь навчальний рік.. Батьківський комітет класу створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей. Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють інтерес до справ класу, школи, їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи. Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.

Батьківський актив — це опора педагогів, при вмілій взаємодії він стає провідником їхніх ідей. На засіданнях батьківського комітету, що проводяться в міру необхідності, вчитель і батьки виробляють способи реалізації тих ідей і рішень, що прийняті зборами. Члени комітету можуть розподілити обов'язки, ролі, функції по організації роботи як з батьками, так і з дітьми; визначити способи взаємодії з окремими сім’ями.

Класний керівник і батьківський комітет намагаються сформувати раду справ для організації роботи з урахуванням можливостей і інтересів батьків. У цьому випадку педагог взаємодіє з різними групами тимчасових організаторів конкретної діяльності, здійснюючи допомогу, консультуючи, за необхідності включаючи в активну спільну діяльність. Класний керівник проводить групові консультації, практичні заняття для батьків, залучаючи вчителів, фахівців, наприклад по наданню допомоги дітям в оволодінні навичками розумової діяльності, швидкого читання.

Групові заняття можуть носити дослідницький характер. Так, вчителі і класний керівник запрошують на урок батьків тих дітей, що відчувають типові труднощі в навчанні. Педагоги прагнуть побудувати свої уроки з опорою на цих учнів. Після відвідування ряду уроків вчителі і батьки разом намагаються виявити причини труднощів дітей, знайти способи надання їм допомоги. Ряд групових занять можуть бути пов'язані з навчанням батьків знанням та умінням організації діяльності гуртків для дітей, клубних форм роботи у вихідні дні. Особливу турботу класного керівника, педагогів викликає взаємодія з батьками дітей: як залучити їх до виховної роботи в класі, підвищити роль у вихованні дитини. З цією метою класні керівники організують спеціальні зустрічі, проводять конференції, роздуми-консультації.

  •  Загальношкільний батьківський комітет. Обирають на загальношкільних батьківських зборах із представників батьківських комітетів класів. Тоді ж обирають голову батьківського комітету школи, створюють комісії: навчальну, культурно-масової роботи, господарську, трудового виховання і професійної орієнтації, педагогічної пропаганди. Комітет пропонує рішення, які потім обов'язково розглядаються адміністрацією школи.

До сфери його діяльності входять піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомога в ремонті школи, організація літнього відпочинку дітей, їх харчування та ін.

У роботі з батьківськими комітетами вчителі, адміністрація школи повинні виявляти тактовність, доброзичливе, уважне ставлення до їх пропозицій, своєчасно реагувати на них, розуміти, що їх діяльність сприяє спілкуванню, зближенню педагогів з батьками і на цій основі успішному вирішенню багатьох складних питань виховання.

  •  Групові педагогічні консультації.
  •  Групи по саморозвитку.. Вони складаються з батьків (іноді окремо з матерів або батьків), та організуються при школах або інших навчальних центрах. Керує такою групою звичайно психолог або соціальний педагог, зустрічаються вони на регулярній основі. Мета роботи — набуття навичок, необхідних для розвитку дітей вдома, і активне встановлення співробітництва сімї і школи. Звичайно групи організуються або для розвитку батьків у визначеному напрямку (наприклад, групи батьків, що мають дітей у ситуації ризику або тих батьків, мета яких розвивати творчі здібності дітей, їх мотивацію досягнення, самооцінку і т.д.), або батьків, об’єднаних якоюсь ознакою (за національністю, культурними традиціями, місцем проживання та ін.). Класний керівник може або допомогти батькам в організації групи, або (при відповідній кваліфікації) бути її керівником.

Можна виділити 4 типи консультативних груп для батьків :

1) групи, що працюють визначений термін часу за чіткою програмою, у якій докладно описано хід проведення кожної зустрічі;

2) групи, що мають чітко визначену тему, але не лімітовані часом;

3) групи, обмежені за часом, але які мають тільки загальну тему для зустрічей;

4) групи підтримки, не обмежені за часом і темами зустрічей, обумовленими в залежності від інтересів учасників.

Прикладом групи першого типу може служити семитижнева програма «The Iowa Strengthening Families Program» (1994). Вона припускає організацію групи батьків, які мають дітей молодшого підліткового віку, під керівництвом класного керівника або соціального педагога. Зустрічі проводяться як із групою батьків, так і з групою дітей, фінальна зустріч організується для обох груп разом.

Цілі програми для батьків: навчити їх впливати на своїх дітей, розуміти і враховувати особливості віку, ефективно взаємодіяти з дітьми у повсякденному спілкуванні, учити здоровому способу життя і регулювати їх поведінку.

Цілі програми для дітей: зміцнити позитивне уявлення про своє майбутнє, навчитися ставити позитивні цілі в житті, керувати емоціями і виходити зі стресових ситуацій, брати на себе відповідальність, керувати тиском, що можуть робити дорослі, і позитивно ставитися до дорослих.

Цілі програми для сім’ї: практикувати позитивне спілкування, ідентифікувати сильні сторони родини і її цінності, учитися нести відповідальність і розділяти її в родині, вирішувати проблеми і планувати вільний час.

Прикладом групи третього типу може служити програма «Parent Education for Fathers» (МсВrid, 1988), що була розроблена для групи з 12 пар батьків і дітей молодшого віку і містила в собі 12 зустрічей по 2 години, раз у тиждень. Ціль програми — розвивати позитивне сприйняття батьками своєї участі в процесі виховання дитини. Використовувалися ігрові методики і навчання. При дослідженні ефективності програми були отримані результати, що свідчать про те, що участь батьків у таких зустрічах веде до значного росту їхньої впевненості у своїй батьківській компетентності, але практично не знижує батьківського стресу.

Аналіз досвіду взаємодії американських педагогів з батьками свідчить про те, що багато у чому його форми придатні для застосування і у наших умовах.

Від успішного розвитку взаємодії виграють усі сторони. Позитивним результатом співробітництва для педагогів стає підвищення поваги з боку батьків і суспільства в цілому, поліпшення міжособистісних взаємин з ними, підвищення авторитету в очах дітей, батьків і шкільної адміністрації, велика задоволеність своєю роботою, більш творчий підхід до неї. Для батьків результатом взаємодії стає краще знання дітей і шкільних програм, впевненість у тому, що при навчанні враховуються їхні думки і побажання, відчуття своєї значимості в школі, збільшення батьківської компетентності й одержання схвалення своєї ролі батьків, зміцнення родини і поліпшення спілкування з дітьми. Для дітей виграш очевидний. Він виявляється в кращому відношенні до школи, до навчання, у розвитку їхніх знань і умінь, успішному соціальному становленні.

  1.  Колективні форми - класні батьківські збори, конференції, колективні форми суспільно-корисної праці, батьківські дні, класні батьківські збори, спільні бесіди, вечори.

  •  Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів, їх проводять 2-4 рази на рік. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Відповідно до проблем, що вирішуються на батьківських зборах останні можна класифікувати як організаційні, тематичні та підсумкові. Але більш раціональною та дійовою формою цієї роботи є комбіновані збори, які комплексно вирішують задачі, що поставлені перед школою в соціально-педагогічній роботі з батьками.

Тематика педагогічних бесід та доповідей на класних зборах визначається вчителем у відповідності до річного плану роботи з батьками згідно загальних завдань, умов навчально-виховної роботи в класі, рівня загальної культури та педагогічного світогляду батьків.

При цьому неодмінно повинні враховуватись інтереси та побажання батьків. Зміст такої бесіди повинен включати не тільки теорію питання, але і конкретні рекомендації. Бесіда з батьками передбачає живий обмін думками участь в ній кожного з батьків.

Один з варіантів — формування проблемної тематики («Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений опитувальник («Пригадайте, які життєві труднощі загартовували Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжніми труднощами», «Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?», «Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які їй не під силу?» та ін.).

На класних батьківських зборах заслуховуються повідомлення з різних питань виховання (доповідь, інформація вчителя, лікаря чи повідомлення -батьків про досвід виховання дітей у сім'ї), підводяться підсумки роботи з учнями за семестр, рік; вирішуються організаційні та господарські питання.

Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.

Класні батьківські збори повинні проводитись раз на семестр. Проте краще організовувати їх, по можливості, частіше. Особливо це стосується зборів батьків першокласників, які більшою мірою потребують педагогічних порад щодо організації життя, навчання та виховання дитини.

Класні батьківські збори можуть мати різноманітну побудову. Орієнтований план проведення батьківських зборів.

1. Бесіда на педагогічну, тему, яку готує вчитель чи спеціаліст (лікар, працівник соціальної служби, психолог).

2. Обмін думками.

3. Повідомлення вчителя про навчально-виховну роботу в класі.

4. Обговорення та вирішення питань, що стосуються життя класу.

5. Різне.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх проведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визначає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо готує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, виступи батьків, учителів та учнів, організація виставки, підготовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збори. Крім добре оформлених оголошень в школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запрошення додому, їх оформляють самі учні. У запрошенні зазначають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету.

Перед проведенням батьківських зборів класний керівник повинен звернути увагу на те, щоб у класі було прибрано, провітрено. Бажано саджати батьків на місця, де сидять їх діти. Це допомагає батькам наочно взнати робоче місце сина чи дочки, побачити, чи охайне воно, познайомитися з батьками сусіда по парті.

Можна покласти перед батьками складений аркуш паперу, на внутрішній стороні якої буде написано індивідуальне звернення до батьків. Наприклад, "Наталка стала уважнішою, але все ще потрібно звертати увагу на математику."; "Коля останнім часом дуже неуважний, втомлюється до закінчення занять. Залишиться, будь-ласка, після завершення зборів. Я хочу обговорити з вами дану ситуацію"; "Запрошуємо вас на консультацію з приводу.....Вона відбудеться о 14 годині в суботу". Це додаткове педагогічне спілкування дає батькам важливу для них інформацію.

Класні батьківські збори повинні тривати не більше, ніж 1 годину -1 год. 30 хв. Невимушене, емоційно забарвлене вступне слово вчителя створює доброзичливу атмосферу.

Доповідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зважаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактовним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок.

Після деяких слів вступу вчитель проводить бесіду на педагогічну тему. Зупиняючись на теоретичних та методичних аспектах проблеми, вчитель обов'язково розкриває її стосовно конкретної ситуації життя даного класу, складу учнів та їх батьків. Характеризуючи учнів, потрібно відмітити успіхи тих, чиї батьки прислухалися до порад вчителя.   

Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислухати всі виступи і зауваження батьків.

Вчителю дуже важливо продумати проведення тієї частини зборів, яка стосується організаційних питань. Якщо не надавати їй належної уваги, то (батьки будуть поспішати, записувати тільки те, що безпосередньо стосується їх дитини, намагатимуться уникнути доручень.

У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи інших причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рішеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорюють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або навчальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

 

Для ефективності організації батьківських зборів доцільно періодично проводити анкетування серед батьків.

Анкета для батьків

  1.  Яку інформацію Ви б хотіли отримати на батьківських зборах?
  2.  Які питання виховання Вас особливо хвилюють?
  3.  Яку пресу Ви читаєте?
  4.  Чим Ви можете допомогти класному керівнику в роботі з дітьми класу?
  5.  На що слід звернути особливу увагу вчителю в роботі з Вашою дитиною?

  •  Колективні форми суспільно-корисної праці.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати роботою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які виявляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки можуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на підприємства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі допомоги в профорієнтаційній роботі, у керівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних приладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківських зборах класу пропонують невеличку анкету: "Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну роботу Ви хотіли б вести в школі? У який час і з якими класами Ви б могли вести гурток?" На основі отриманих відповідей організовують роботу спортивних секцій, гуртків художньої самодіяльності й технічної творчості, якими керують батьки.

  •  Зустріч з адміністрацією, учителями класу доцільно проводити щорічно. Педагоги знайомлять батьків зі своїми вимогами, вислуховують їхні побажання. Можливі питання на адресу один одного, складання програми дій по виявлених проблемах у процесі спільного колективного пошуку. Зустріч може бути довершена індивідуальними консультаціями, бесідами або роботою в групах з урахуванням актуальних для батьків та педагогів проблем і труднощів у вихованні, навчанні окремих груп дітей.
  •  Спільні бесіди, вечори. Вечір запитань і відповідей проводиться після опитування батьків або складання по групах проблемних питань, що виникають у вихованні дітей і взаєминах з ними. На одні питання може відповісти педагог, для відповіді на інші запрошується фахівець (наприклад, з питань психології, статевого виховання). Ряд проблем може стати основою для спеціально підготовленого диспуту.
  •  Диспут — міркування з проблем виховання — одна з цікавих для батьків форм підвищення педагогічної культури. Він проходить у невимушеній обстановці, дозволяє усім включитися в обговорення проблем, сприяє формуванню уміння всебічно аналізувати факти і явища, спираючись на накопичений досвід, будить активне педагогічне мислення. Учасники диспуту, розбившись по групах, самі можуть сформулювати найбільш цікаві для них питання, потім колективно відібрати з них найважливіші, з яких можна почати обговорення. Відібрані питання також доцільно спочатку обговорити в групах, а потім винести на колективне міркування. Для підведення підсумків раді справи, педагогові або комусь з батьків можна підготувати узагальнююче повідомлення, використовуючи спеціальну літературу. Предметом обговорення, дискусії можуть бути конкретні ситуації з життя класу, сімей, переглянуті разом спектаклі або кінофільми.
  •  
  •  

  1.   Масові форми – дні відкритих дверей, загальношкільні збори, загально-шкільні свята.

  •  День відкритих дверей. Головна мета — показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання. Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо). Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу.

Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак вони працюють диференційовано. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем, органами дитячого самоврядування.

  •  Загальношкільні збори.
  •  Загальношкільні свята.

Форми педагогічної пропаганди серед батьків.

Важлива умова ефективної навчально-виховної роботи — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психолого-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної культури.

Робота педагогічного колективу з сім’єю спрямована згідно принципу педагогізації батьків, який передбачає, що одним із головних завдань школи залишається організація і здійснення педагогічного всеобучу.

Існують різні точки зору на те, які форми, методи і засоби є найбільш ефективними для поліпшення процесу виховання дітей, але немає розбіжностей щодо необхідності допомоги батькам у цій справі. Фахівці характеризують виховання дитини в родині як, можливо, саму важку у світі роботу і виражають переконання в тому, що необхідні широкомасштабні заходи для підготовки батьків до виконання цієї важливої суспільної місії. Серед прибічників цієї думки класики педагогіки: Я.А.Коменський, Д.Локк, Й.Г.Песталоцці, Ж.-Ж.Руссо, О.В.Духнович, К.Д.Ушинський, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський; плеяда сучасних вітчизняних науковців: Т.Ф.Алексеєнко, Л.С.Волинець, О.М.Докукіна, В.О.Заслуженюк, О.Л.Звєрєва, Г.М.Лактіонова, Т.В.Кравченко, В.Г.Постовий, О.Л.Хромова, В.А.Семиченко, П.М.Щербань та інші.

В той же час сьогодні у нашому суспільстві практично немає спеціальної системи підготовки батьків до виконання ними батьківських виховних функцій. Як показують численні опитування, досвід батьківства передається переважно лише від попередніх поколінь. А це означає, що відповідальна справа – виховання дитини в сім’ї - здійснюється навмання, інтуїтивно, під час невміло, адже, на жаль, не кожний з нас одержав у спадок від власних батьків досвід зразкового батьківства. Складний процес виховання дітей вимагає від батька і матері неабиякої майстерності та постійного самовдосконалення, а невміння, часом і небажання вирішувати проблеми власної некомпетентності обертаються значними втратами для обох сторін.

В результаті проведеного в 2003 році опитування батьків молодших школярів серед проблем, що потребують допомоги фахівців у їх вирішенні визначені наступні:

  •  проблеми нестачі у батьків педагогічних знань, умінь, навичок виховання та розвитку дитини - 69%;
  •  проблема стосунків батьків і дітей - 36%;
  •  проблеми, пов'язані з психологічним розвитком дитини (інтелект, спілкування, здібності інтереси дитини) - 32%;
  •  проблеми, пов'язані з поведінкою дитини - 21%;
  •  проблеми, пов'язані з навчанням дитини у школі - 15%;
  •  проблеми фізіологічного характеру (заїкання, енурез)- 3%.

 Як бачимо, за відсотковим співвідношенням у більшої частини батьків проблеми виховання дітей молодшого шкільного віку пов’язані із нестачею педагогічних знань, умінь і навичок, а також побудови позитивних стосунків з дитиною.

До причин, що знижують виховний потенціал сім'ї ми також можемо зарахувати її певну відмежованість від здобутків психолого-педагогічної науки. Складний процес виховання дітей вимагає тонкого вміння, постійного самовдосконалення, коли дорослий разом з дитиною начебто заново освоює світ. Неграмотний підхід до цієї справи, невміння, а часом і небажання вникнути в потреби дітей обертаються значними втратами для обох сторін.

Виправлення існуючого становища, на наш погляд, пов'язане з розробкою і впровадженням різних форм психолого-педагогічної підготовки батьків, які мають труднощі у вихованні дітей у сім'ї. Сьогодні така відповідальність може бути покладена на школу, на творчий пошук її передових фахівців – педагогів та психологів, - які б могли здійснювати просвітницьку роботу і практично модернізувати систему підготовки батьків до виховання дітей.

Під педагогічною просвітою батьків розуміють «навчання тому, як виховувати дітей». Психолого - педагогічна просвіта батьків – цей термін означає систематично проведену і теоретично обґрунтовану програму, метою якої є передача знань, формування відповідних умінь та навичок в учасників програми в різних галузях сімейного виховання.

Програми передбачають щотижневі заняття у визначений час протягом декількох тижнів. Зміст програм, як правило, включає обговорення конкретних ідей, групові дискусії, обмін думками і досвідом діяльності і їхній аналіз, а також формування визначених навичок. Кожна програма психолого-педагогічного просвітництва батьків віддає перевагу одному з аспектів сімейного виховання [5,16-17].

Форми роботи вчителя, класного керівника по підвищенню їх педагогічної культури теж найрізноманітніші.

  1.  Індивідуальні форми роботи.
  •  Пропаганда сімейного виховання - з цією метою класний керівник може використати багатий матеріал журналів “Сім’я” , "Світ сім'ї", "Журнал для батьків", "Обдарована дитина" та іншу літературу з сімейно-шкільного виховання.
  •  Педагогічні консультації - в основі яких лежать відповіді на запитання батьків.

Психолого-педагогічними основами консультації є:

  •  прихильне ставлення учителів до ініціативи батьків;
  •  вияв готовності до надання допомоги сім'ї;
  •  конкретні рекомендації і поради з питань, з якими звернулись до педагога батьки.
    1.  Групові форми роботи.

При підготовці батьків і матерів до виховання дітей не можна орієнтуватися на озброєння їх тільки певним мінімумом теоретичних знань. Необхідно також вироблення педагогічних умінь, а це досягається лише завдяки участі батьків у різноманітних справах та заняттях, пов’язаних з вихованням дітей. (Гребенников И.В. Школа и семья: Пособие для учителя – М.: Просвещение, 1985. – С.11-12.)

Дослідницько – експериментальна робота сучасних науковців переконує: тільки освіта батьків – нехай навіть гарно організована – ще не дає бажаного результату, адже знання ще потрібно вміти застосовувати. 

Серед батьків, які вважають, що у них є достатній мінімум педагогічних знань, далеко не всі здобувають з них практичну користь: 7% прагнуть, але не вміють застосувати знання на практиці, 24% - не завжди застосовують; а 13% - не застосовують взагалі. “Біда мистецтва виховання в тому, зауважував А.С.Макаренко, - що навчити виховувати можна лише на практиці, на прикладі”. [ Макаренко А.С. О “Книге для родителей”. – Соч. В 7-ми т. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1957, т.IV, с.438 ]

Вирішенню вищезгаданих проблем сприяє наступна - групова форма педагогічної допомоги батькам, яка стає все більш популярною сьогодні є психолого-педагогічний тренінг, основними методами якого виступають: групова дискусія, робота в підгрупах, рольові ігри тощо.

Психолого-педагогічний тренінг. Їм зазвичай охоплюють членів декількох родин, що мають схожі проблеми сімейного виховання. Групі учасників (оптимальна кількість якої 10-16 чоловік) пропонуються різні завдання, під час виконання і спільного обговорення яких формуються певні знання та уміння, коректуються погляди і позиції, активізується рефлексивна діяльність. Темами психолого-педагогічного тренінгу можуть бути «Чи знаю я свою дитину», «Як поводитися з агресивною дитиною», «Якщо дитина відстає в розвитку», «Як виховувати дитину без батька» та інші. При вмілому керівництві тренера (педагога чи психолога) учасники тренінгу перетворюється у свого роду групу самодопомоги і взаємодопомоги. Виключаються критика, осуд, створюються умови для відвертого обговорення проблеми, обміну досвідом, знаннями, вираження пережитих почуттів. Регулярні зустрічі - не рідше одного разу в тиждень - забезпечують почуття спільності, цілісності структури. Член групи повинен керуватися власними міркуваннями і уявленнями й одночасно слухати і чути іншого, співпереживати йому, виробляючи почуття спільності, виражаючи невербально свої емоції. Діяльність групи цілком конфіденційна і закрита для сторонніх. У результаті групових зустрічей учасники тренінгів, співбесід підвищують свою психолого-педагогічну компетентність, культуру спілкування, що сприятливо позначається на сімейному вихованні [2, 182].

Заслуговує на увагу педагогів, психологів та батьків тренінгова програма «Усвідомлене батьківство як умова повноцінного розвитку дитини», яка розроблена групою наших вітчизняних фахівців: О.В.Безпалько, Т.Л.Лях, В.В.Молочним, Т.П.Цюман за матеріалами, що були надані Дитячим християнським фондом, серед багатьох завдань якої - розкриття особливостей розвитку дитини на різних вікових етапах; аналіз різних стилів батьківської поведінки стосовно дітей та їх впливу на процес формування особистості дитини, визначення сутності основних засад усвідомленого батьківства та шляхів їх впровадження. Даний тренінг - детально розроблений інструмент роботи з батьками, який ґрунтується на вільному висловлюванні думок, на пошуку розв'язання різних життєвих ситуацій, а не на повчанні чи моралізуванні. Таке навчання є важливою сходинкою на шляху психолого – педагогічного просвітництва батьків. Лев Толстой писав: «Виховання здається складною та важкою справою тільки доти, доки ми хочемо, не виховуючи себе, виховувати своїх дітей. Якщо ми зрозуміємо, що виховувати інших ми можемо тільки через себе...то питання про виховання зникає і лишається одне питання: як треба жити самому?» [1, 48].

Але проблема впровадження у практичну діяльність вчителів тренінгових методик допомоги батькам у вихованні дітей у сучасній школі ще не достатньо опрацьована. Простежується тенденція недостатньої теоретичної і практичної обізнаності сучасних педагогів щодо форм роботи з батьками, зокрема методики та організації тренінгових занять по підготовці батьків до виховання дітей в сім'ї. 

Ще одна форма психолого-педагогічного просвітництва, яку можна використовувати у роботі з групою батьків, розроблена психологами та співробітниками Інституту Тренінгу у Санкт-Петербурзі: Н.Ю.Хрящовою, Є.В.Сидоренко, Є.І. Лєбєдєвою, Г.Л.Істріною, знайшла своє відображення у “Тренінгу взаємодії батьків із дітьми”. Концептуальною основою якого є ідея співробітництва дорослого з дитиною, тому основна мета програми - сприяти встановленню й розвитку відносин партнерства і співробітництва батька чи матері з дитиною. Ця тренінгова програма сприятиме розширенню можливостей батьків розуміти свою дитину; поліпшенню рефлексії своїх взаємин з дитиною; виробленню нових навичок взаємодії з дитиною; активізації комунікативності в сім’ї [3, 66].

Отже, під час роботи у тренінгових групах, окрім оволодіння основами знань з психології та педагогіки, батьки розвивають конкретні вміння та навички: попереджати причини виникнення конфліктів між дорослими членами сім’ї та дітьми, управляти тривогою, здійснювати конструктивну критику, спілкуватись на засадах емпатії, критично мислити, приймати рішення та інше. В групі батьки дістають можливість отримати зворотний зв'язок і підтримку від психолога чи педагога, а також і від інших батьків, які мають такі ж проблеми. У процесі групової взаємодії батьки приймають цінності і потреби інших, оцінюють себе, свої установки, поведінку. В ситуації, контрольованій психологом чи педагогом, батьки експериментують з різноманітними стилями відносин, самостійно пересвідчуються в тому, як ті чи інші принципи, механізми допомагають їх особистісному розвитку, сприяють гармонізації стосунків з оточуючими. Досвід, набутий батьками у групі, допомагає їм у вирішенні проблем, які часто виникають у міжособистісній взаємодії з власними дітьми та членами родини [4, 508].

  •  Групи взаємодопомоги батьків.

Як дуже ефективні форми навчання у розвязанні психолого-педагогічних проблем сімейного виховання зарекомендували себе батьківські групи за кордоном. Найбільше поширення групові заняття з батьками одержали в Америці. Відомо, що фактору родини в США приділяється особлива увага, програми допомоги родині проводяться на федеральному рівні і підтримуються суспільними і релігійними організаціями. Про зростаючу популярність програм, які спрямовані на педагогічну просвіту батьків, свідчить успіх такої організаційно оформленої програми, як «Тренінг ефективності батьків» (“ТЭБ”), у рамках якої за роки її існування було підготовлено 8000 викладачів і пройшли навчання 250 000 батьків (Браун, 1976). Ця програма набула широкої популярності серед батьків і одержала допомогу різних організацій: шкіл, агентств соціальної служби, церков, центрів навчання дорослих, консультативних центрів, муніципальних центрів психічного здоров’я і т.д. [5,14].

Дослідження, проведені Т. Гордоном і його послідовниками, показали, що ті, хто відвідував батьківські групи, легко змінювали стиль виховання, направляючи його на визначені цілі. В міру розвитку здатності до спілкування поліпшувалося взаєморозуміння між батьками і дітьми і зросла здатність дітей самостійно вирішувати свої проблеми [3,18].

  1.  До колективних форм підвищення педагогічної культури батьків належать:
  2.  Батьківська школа, що створюється для переконання всіх батьків у необхідності вивчення основ гуманістичної педагогіки, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу. Результатом повинно стати стимулювання намагання поповнювати свої знання, оволодіння практичними навичками виховання дітей у сім'ї.
  3.  Педагогічний лекторій, метою якого є акцентування уваги батьків на актуальних проблемах виховання. Ця форма забезпечує оволодіння батьками систематичними знаннями основ теорії виховання. Його проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на конкретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з питань сімейного виховання. Батьківський лекторій знайомить батьків з питаннями виховання, підвищує їхню педагогічну культуру, допомагає виробляти єдині підходи до виховання дітей. Назва «лекторій» умовна. Вона не означає, що батькам читаються тільки лекції. Форми роботи в ньому різноманітні, і краще, якщо батьки не пасивні слухачі, а активні учасники обговорення тих або інших питань.

У визначенні тематики лекторію беруть участь батьки. Якщо їм важко сформулювати теми занять, визначити проблеми для вивчення, педагог може запропонувати набір можливих тем з урахуванням наявних методичних рекомендацій, а також проблем виховання дітей у даному колективі.

Доцільно здійснювати підготовку занять по черзі групою батьків (радою справи). У залежності від складності теми, підготовленості до неї батьків педагог, рада справи залучають фахівців або підбирають матеріал і проводять заняття своїми силами. Якщо запрошується фахівець, організатори попередньо обговорюють з ним коло проблем, продумують способи залучення й активізації учасників заняття.

  1.  Позакласний педагогічний всеобуч. Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу. Заняття проводять керівники школи.
  2.  Університет педагогічних знань, який передбачає більш складні, порівняно з попередніми, форми роботи по оволодінню теорією виховання. Навчання передбачає лекційний курс, а також семінарські заняття.
  3.  Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання з певної проблеми.
  •  Підсумкова річна науково-практична конференція батьків з проблем виховання. Учасники визначають найбільш актуальну проблему сімейного виховання («Трудове виховання», «Найкоротший шлях до добра — через прекрасне» тощо), протягом року вивчають її. У виступах батьки підбивають підсумки теоретичних і практичних досліджень, діляться особистим досвідом.
  •  Конференція по обміну досвідом виховання дітей може бути тематичною. Її проведення доцільне, якщо дійсно є досвід позитивного сімейного виховання по даній проблемі. Обговорення питань у такій формі викликає інтерес, привертає увагу батьків, а інформація для них звучить більш переконливо, сприймається з великою довірою. Можна взяти для обміну досвідом кілька конкретних питань, що викликають найбільший практичний інтерес. Виступаючими в цьому випадку можуть стати батьки, що досягли в рішенні тих або інших проблем позитивних результатів.
  1.  Класні батьківські збори - традиційна форма роботи, що проводиться 2-4 рази на рік. Проте методика проведення зборів потребує удосконалення. Батьківські збори — основна форма роботи батьків, де обговорюються проблеми життя класного і батьківського колективів. Педагог направляє діяльність батьків у процесі їх підготовки і є рядовим учасником зборів. Перші збори, демонструючи зразок демократичного обговорення питань, може вести класний керівник, надалі цю роль правомірно виконувати самим батькам. Батьківський комітет або чергова група батьків (рада справи) обговорюють хід зборів, вибирають ведучого, визначають варіанти рішення питань, що виносяться.

Збори не зводяться до монологу вчителя, а приймають характер бесіди, взаємного обміну думками, ідеями, спільного пошуку. Один з ефективних способів підвищення активності і творчості учасників зборів — включення їх у спільну дослідницьку діяльність. Так, наприклад, батькам пропонується провести цільове спостереження за поведінкою дітей, а потім поділитися одержаними результатами. На основі цього педагоги і батьки визначають, як побудувати спільну роботу по подоланню виявлених недоліків, закріпленню позитивного досвіду.

Одним із підходів до організації класних зборів є проблемне формулювання теми зборів (наприклад, "Чи можна запізнитись з вихованням доброти?"). Ефективному проведенню таких зборів може допомогти завчасно складений опитувальник у письмовій формі.

  1.  Тематичні вечори і вечори запитань та відповідей, на які запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.
  2.  Для педагогічної пропаганди серед батьків використовують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учителями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації.

Нетрадиційні форми роботи школи з батьківською громадськістю

  •  «Педагогічний десант» — виступи педагогів з актуальних проблем виховання дітей на підприємствах, в організаціях, де працюють батьки; влаштування виставок, випуск спеціальних стіннівок.
    •  «У сімейному колі» — анкетування батьків, індивідуальна робота, допомога родинам шляхом консультацій; практичні поради, зустріч із лікарями, психологами, юристами.
    •  «Родинний міст» — зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей.
    •  «Народна світлиця» — звернення до народних традицій, формування особистості учня через природу, спілкування батьків із вихованцями, спільну діяльність батьків, дітей і педагогів.
    •  «День добрих справ» — спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей.
    •  «Вечір великої родини» — участь беруть батьки, учні, педагоги: організація відпочинку, ігор, театральних вистав тощо; досвід організації відпочинку у родині.
    •  «Дискусійний клуб» — обговорення проблем виховання учнів.
    •  «Клуб послідовників досвіду сім'ї Нікітіних».
    •  Клуб «Сімейні традиції».
    •  «Сімейна скринька» — добірка матеріалів з досвіду родинного виховання.
    •  «Аукціон ідей родинної педагогіки» — презентація родинної педагогіки і набір показників її схвалення.
    •  «Батьківський ринг» — взаємонавчання, взаємозбагачення членів родин, розв'язання педагогічних ситуацій.
    •  «Батьківська школа» — організовується у формі клубу; передбачається проведення диспутів; формування банків ідей, добірок літератури, випуски газет, інформаційних бюлетенів; проведення бесід, надання практичної допомоги.
    •  «Вранішня кава», «Пообідні посиденьки» - нетрадиційні форми роботи вчителів 17 ліцею м.Хмельницького, які працюють за програмою «Крок за кроком».

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

  1.  Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.
  2.  Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.
  3.  Використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;
  4.  Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.
  5.  Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.
  6.  Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.
  7.  Довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;
  8.  Педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї. Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;
  9.  Життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на у спішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Очевидно, що здійснення психолого-педагогічного просвітництва є досить необхідним для сучасної родини, адже для того, щоб створити умови для всебічного розвитку та гармонійного виховання дітей, слід допомогти їхнім батькам розширити коло психолого-педагогічних знань, сформувати позитивну загально-життєву орієнтацію, розвинути вміння бути батьками.

  1.  Неблагополучні сім’ї та особливості роботи з ними. Види неблагополучних сімей: сім’ї соціального ризику, сім’ї конфліктні, сім’ї асоціальні, сім’ї неповні та ін. Принципи роботи з неблагополучними сім’ями.

У нашому сучасному суспільстві усе помітніше стає криза родини, шляхи виходу з якої остаточно не знайдені. Криза виражається в тім, що родина усе гірше реалізує свою головну функцію — виховання дітей. Причини такої кризи лише почасти пов’язані з погіршенням економічної ситуації в країні, вони мають більш загальний характер. Все частіше й частіше дослідники, що займаються вивченням проблем сімейного виховання, відмічають падіння її педагогічного потенціалу та престижу сімейних цінностей, легковажне відношення до шлюбу і родини, забуття традицій, моральних принципів, цинізм і пияцтво, відсутність самодисципліни, високий відсоток розлучень та зниження народжуваності, зростання злочинності у сфері сімейно-побутових стосунків та підвищення ризику схильності дітей до неврозів через неблагополучний психологічний клімат у сім’ї – всі ці фактори самим негативним чином відображаються на вихованні дітей.

Що може взяти дитина в напівзруйнованій родині? Адже добре відомо, що саме в родині і через сім’ю формуються її первинні уявлення, ціннісні орієнтації і соціальні установки.

В науковій літературі немає чіткого визначення поняття сімейне неблагополуччя. Тому в різних джерелах поряд з поняттям «неблагополучна сім’я» можна зустріти: «деструктивна сім’я», «дисфункціональна сім’я», «сім’ї групи ризику», «негармонійна сім’я».

Під неблагополучною слід розуміти таку сім’ю, у якій порушено структуру, знецінено або ігноруються основні сімейні функції, мають місце приховані дефекти виховання, в результаті чого з’являються «важкі діти». 

Зупинимося на характеристиці тих форм сімейного неблагополуччя , які. З одного боку є достатньо розповсюдженими у сучасному суспільстві, а з другої – не завжди відкрито виявляються на соціальному рівні, тому не викликають особливої занепокоєності, хоча їх деструктивний вплив на формування особистості дитини не менш небезпечне, ніж у сім’ях, у яких прямо культивуються антисуспільні орієнтації та демонструються зразки асоціальної поведінки. З урахуванням домінуючих факторів неблагополучні сім’ї ми умовно поділили на дві великі групи, кожна за яких включає декілька різновидів.

Першу групу складають сім’ї з вираженою (відкритою) формою неблагополуччя: це сім’ї соціального ризику - конфліктні , проблемні сім’ї, асоціальні, аморально – кримінальні і сім’ї з недостатнім виховним ресурсом (зокрема, неповні).

Другу групу представляють зовнішньо респектабельні сімї, образ життя яких не викликає занепокоєння та нарікань з боку громадськості, однак ціннісні установки та поведінка батьків у них різко розходяться з загально моральними цінностями, що не може не вплинути на моральне обличчя дітей, які виховуються у таких сім’ях. Ці сім’ї ми можемо віднести до категорії внутрішньо неблагополучних (з прихованою формою неблагополуччя).

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Умовно сім'ї поділяють на благополучні та неблагополучні.

Благополучна сім'я сім'я з високим рівнем внугрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. 

Її благополуччя забезпечується гуманністю у взаєминах, вмінням любити і поважати одне одного. У ній існує висока координованість дій при вирішенні внутрісімейних проблем, взаємоповага і взаєморозуміння формують позитивну моральну атмосферу. Дитина почуває себе рівноправною в сімейному колективі: її люблять, але не балують, залучають до сімейної праці, водночас враховують її особисті інтереси та потреби. Матеріальна забезпеченість та освітній рівень батьків сприяють зміцненню дружби між батьками та дітьми, їх бажанню проводити разом вільний час, у довірливому спілкуванні вирішувати всі питання сімейного життя. Діти цінують поради батьків, наслідують їх особистий приклад. У нормальній сімейній атмосфері дитина росте доброзичливою, гуманною, спокійною та оптимістичною. В неї формуються

такі цінні соціальні якості, як доброта, взаємоповага, почуття впевненості.

Сучасні благополучні сім'ї мають і певні особливості: деякі батьки намагаються не стільки «формувати» особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати в її індивідуальному розвитку, добиватися емоційної єдності, розуміння, співчуття; в інших батьків мета — підготувати дитину до життя за допомогою тренування її волі, навчання на їх погляд необхідним та корисним навичкам. Є батьки, які, крім цього, ще й прагнуть жорстко контролювати не тільки поведінку, а й внутрішній світ дитини, її думки, бажання тощо. Це призводить до глибоких сімейних криз, конфліктів, втрати навіть зовнішніх ознак благополучної сім'ї. Душевний дискомфорт змушує дитину шукати притулку в різних соціальних середовищах.

Неблагополучна сім'я сім'я, яка через об'єктивні або суб'єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній і виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних належать:

сім'ї, де батьки алкоголіки, наркомани ведуть аморальний спосіб життя. У таких сім'ях формування дитини спотворюється. Вона народжується слабкою, хворобливою, страждає на нервово-психічні захворювання, росте без турботи, опіки, не має найнеобхіднішого;

сім'ї асоціальні. Члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень;

сім'ї конфліктні. У них відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, суперечках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках. Виникають такі сім'ї через брак у взаємо стосунках між батьками взаєморозуміння, взаємодопомоги, щирості, морально-емоційної вихованості. Тут панують грубість, чвари, взаємні погрози, стійке незадоволення, що призводить до сімейної кризи. У дітей формуються підвищена збудливість, страх, невпевненість у своїх силах. Нестачу позитивних емоцій вони компенсують пошуком їх у вуличних компаніях, бродяжництві, вживанні алкоголю, наркотиків;

сім'ї неповні. У них дитину виховує один з батьків, переважно матір. Виникають вони здебільшого внаслідок: розлучення подружжя, смерті одного з батьків, позбавлення батьківських прав тощо. У таких сім'ях спілкування з дітьми збіднене, часто вони відчувають труднощі побутового характеру, психологічний дискомфорт, тому нерідко їм не вистачає врівноваженості, доброзичливості, натомість виявляють надмірну роздратованість, байдужість;

сім'ї, зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвіченість (сім'ї, де взаємостосунки з дітьми є формальними; відсутня єдність у вимогах до дитини, наявні бездоглядність, надмірна батьківська любов або суворість у вихованні, застосовуються фізичні покарання тощо);

сім'ї соціального ризику. Це — соціальне незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки (малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні). Вони не можуть повноцінно виконувати свої функції внаслідок складних соціальних умов.

Захистити дітей від сімейного неблагополуччя може система регулювання сімейного виховання. Організацію допомоги батькам, якщо вони мають бажання нею скористатися, здійснюють вчитель, школа на основі формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, взаєморозуміння.

Отже, педагогічне середовище розвитку дитини створюється в процесі сімейного виховання, залежить від типу сім'ї. Розуміння цього педагогами сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу неблагополучної сім'ї.

Скільки родин, стільки особливостей виховання. Але незважаючи на все їхнє різноманіття, можна виділити типові моделі відносин межу дорослими і дітьми в родинах. В основу аналізу покладена видозміна відносин як однієї з фундаментальних характеристик міжособистісних відносин. Відносини визначаються по ступені напруженості і наслідкам негативного впливу на виховання дітей.

1. Родини, що поважають дітей. Дітей у таких родинах люблять. Батьки знають, чим вони цікавляться, що їх турбує. Поважають їхньої думки, переживання, намагаються тактовно допомогти. Розвивають інтереси дітей. Це найбільш благополучні для виховання родини. Діти в таких родинах ростуть щасливими, ініціативними, незалежними, дружелюбними. Батьки і діти відчувають потребу у взаємному спілкуванні. Їхні відносини характеризуються загальною моральною атмосферою родини: порядністю, відвертістю, взаємною Довірою, рівністю у взаєминах.

2. Чуйні родини. Відносини між дорослими і дітьми нормальні, але існує визначена дистанція, що ні батьки, ні діти намагаються не порушувати. Діти знають своє місце в родині, коряться батькам. Батьки самі вирішують, що потрібно дітям. Вони ростуть слухняними, увічливими, дружелюбними, але недостатньо ініціативними. Часто не мають власної думки, залежні від інших. Батьки вникають у турботи й інтереси дітей, і діти поділяються з ними своїми проблемами. Зовні відносини благополучні, але деякі глибинні, таємні зв'язки можуть порушуватися. Спочатку намічається ледь відчутна «тріщинка» у щиросердечних зв'язках між батьками і дітьми. Фактичні дані дають підставу позначити найбільш часті причини цієї «тріщинки»:

а) деякі розбіжності між характером вимог і особистим поводженням;

б) недостатні чуйність, щиросердечна тонкість, такт батьків у конкретних ситуаціях, недооцінка потреби дитини бути особистістю.

Часом батьки психологічно не поспівають за динамізмом розвитку дітей. А вони вже школярі, підлітки, уже старшокласники, уже мають свою думку, уже не погоджуються. У таких випадках батьківська чуйність повинна бути збільшена.

3. Матеріально-зорієнтовані родини, де головна увага приділяється матеріальному благополуччю. Дітей у таких родинах з раннього віку привчають дивитися на життя прагматично, в усьому бачити свою вигоду. Їх змушують добре учитися, але з єдиною метою — щоб надійти у вуз. Духовний світ батьків і дітей збіднений. Інтереси дітей не враховуються, заохочується тільки «вигідна» ініціативність. Діти рано взрослеют, хоча це не можна назвати соціалізацією в повному змісті цього слова. Відносини з батьками, позбавлені духовної основи, можуть розвиватися непередбачено.

Батьки намагаються вникати в інтереси і турботи дітей. Діти це розуміють. Але найчастіше не приймають. Суть у тім, що високі помисли батьків у цьому випадку найчастіше розбиваються об низьку педагогічну культуру здійснення. Мріючи і сподіваючись застерегти дітей від небезпек, ощасливити їх, забезпечити на майбутнє, батьки фактично прирікають своїх вихованців на неправомірні обмеження і навіть страждання.

Такий варіант відносин виникає і при надмірній зайнятості батьків собою, роботою, захопленнями, своїми відносинами і незлагодами. Нерідко це виражається в недостатнім виконанні батьківського боргу, пасивності батьків у спілкуванні з дітьми, що породжує в них почуття образи, оданочества. І все-таки природна прихильність, любов до батьків залишаються, і діти випробують бажання поділятися успіхами і засмученнями, знаючи, що батьки в душі залишаються їх щирими доброзичливцями.

4. Ворожі родини. Дітям тут погано. Неповага до них, недовіра, стеження, тілесні покарання. Діти в таких родинах ростуть схованими, недружелюбними, вони погано відносяться до батьків, не ладять між собою і з однолітками, не люблять школу, можуть іти з родини. Механізм відносин тут такої. Поводження, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому праві (скоріше, праві) батьки. Такого роду ситуації звичайно зв'язані з віковими особливостями дітей, коли вони ще не можуть оцінити досвіду батьків, їхніх зусиль на благо родини. Справедливі засмучення батьків викликають однобічні захоплення дітей на шкоду навчанню, основним заняттям, а в деяких випадках — з аморальними вчинками.

Важливо, щоб батьки в таких ситуаціях прагнули розібратися в мотивах поводження дітей, виявляли достатню повагу до їх доводів і аргументів. Адже діти, будучи неправими, щиро переконані, що право саме вони, що батьки чи не хочуть не здатні їх зрозуміти. При всій правоті, батькам корисно знати, що існують психологічні бар'єри спілкування: недостатнє знання общающимися друг друга; неприйнятні навички спілкування, взаємного сприйняття; розходження характерів, що протиборствують бажань; негативні емоції.

5. Антисоціальні родини. Це, скоріше, не родини, а тимчасові пристановища для дітей, яких тут не чекали, не люблять, не приемлют. Батьки, як правило, ведуть аморальний спосіб життя: конфликтуют, загрожують один одному і дітям, пиячать, крадуться, б'ються. Вплив таких родин украй негативне. У 30% випадків веде до антигромадських учинків. Діти з таких родин звичайно беруться під опіку держави.

Що відбувається в таких родинах, неважко зрозуміти. Батьки, як правило, займають конфліктну позицію. Конфліктні ситуації можуть викликатися особистими недоліками батьків, що чи не вміють не вважають потрібним придушувати їх у собі, у своїх відносинах друг до друга і до дітей. Це виявляється в нервозності, запальності, нетерпимості до іншої думки. Особливо болісно реагують діти на тягу батьків до сумнівних розваг, горілці.

Гострі конфлікти можуть виникнути і через емоційну глухоту батьків. Діти усіх віків особливо ранимі в хвилини тонких емоційних переживань, щиросердечного підйому, піднесених устремлінь, незрозумілих дорослим. Нерозуміння і неприйняття їхніх переживань дорослими веде до обопільного відчуження. Обидві сторони втрачають здатність слухати і розуміти один одного.

  1.  Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління.

Взаємозв’язок сім’ї, школи і громадськості у вихованні дітей

     

Єдність виховної діяльності школи, родини і громадськості створюється цілеспрямованою систематичною роботою школи, яка відповідає сучасним вимогам, пропонованим до освітньої установи, — наукова обґрунтованість, творчий пошук, відповідальність і зацікавленість у результатах сімейного виховання, цілеспрямованість і систематичність формування педагогічної культури батьків.

Школа розширює і розвиває виховні можливості родини, здійснюючи педагогічну освіту, контролює і направляє сімейне виховання, організує і направляє діяльність суспільних і позашкільних організацій на активну участь, допомогу родині і школі, координує їхні дії.

Виховання підростаючої особистості потребує від сім’ї і школи, громадськості взаємного координування всіх виховних впливів. Тому педагогічні колективи шкіл повинні знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підприємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, організовувати педагогічне навчання представників громадськості, які залучаються до безпосередньої виховної роботи зі школярами та їх батьками, реалізуючи тим самим пріоритетні завдання виховання у сучасному суспільстві.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30693. Анализ стихотворения Шепот, робкое дыханье 13.34 KB
  Любимая пора влюбленных – ночь: Свет ночной ночные тени Стихотворение начинается с появления самих героев: Шепот робкоедыханье. И не случайно со слова шепот ведь ночью нельзя кричать тем более насвидании. Чувства героев развиваются от шепота и робкого дыханья к рядуволшебных изменений милого лица.
30694. «Отцы и дети» в одноименном романе И.С. Тургенева 14.14 KB
  Все эти новомодные веяния вызывают у Кирсанова возмущение и гнев. Все слова Кирсанова – лишь слова так как не подкреплены никаким действием. Базарову человеку стремительному деятельному претит все из чего состоит Кирсанов.В финале романа мы узнаем что Кирсанов переехал в Германию и что сами немцы принимают его за англичанина.
30695. Типы носителей информации и их особенности 109.15 KB
  В современном обществе, где информация проблема носителей информации встала очень остро, так как объемы информации, генерируемые пользователями, возрастают в геометрической прогрессии.
30696. Мотив дороги в произведениях отечественной классики 19 века 25.31 KB
  Есенина Мотив дороги звучит в двух значительнейших произведениях 19 века. Образ дороги в этом произведении не выходит на первый план. Образ дороги здесь – традиционный символ жизненного пути.
30697. Стихотворное новаторство В.В. Маяковского. Чтение наизусть и анализ стихотворения «А вы могли бы?» 12.76 KB
  Чтение наизусть и анализ стихотворения А вы могли бы. Тема этого стихотворения – желание и способность лирического героя изменить в корне обыденную ни чем не примечательную жизнь причем сделать это так как никто другой и не подумал бы. Идея же заключается в названии стихотворения и в последних строках:А вы ноктюрн сыграть могли быНа флейте водосточных трубКаждая строка этого стихотворения – вызов каждое слово – экспрессивно и ярко; при своей лаконичности стихотворение оставляет более глубокое впечатление чем многие более длинные...
30698. Психологизм изображения внутреннего мира личности в лирике А.А.Ахматовой (на примере 3–4 стихотворений по выбору экзаменуемого). Земное и вечное в стихотворении «Приморский сонет» 15.95 KB
  Облик героини поэзии Ахматовой предстает в житейской простоте но в нем заключается пафос сильной личности. Ее лирическая героиня не отражает персональной судьбы Ахматовой а отражает проявление женской доли женского голоса. Предметный мир воспринимается уже в ином виде: три ступеньки кажутся вечностью любимый прием Ахматовой – оксюморон темный дом свечи горевшие равнодушножелтым огнем. То в образе лирической героини проступают черты самой Ахматовой которая не верит что все происходит именно с ней – насмешницей любимицей всех...
30699. Стихотворение А. Блока «Незнакомка» 12.25 KB
  Блока Незнакомка Тема страшного мира звучит в третьем томе стихотворений А. Это лишь внешняя видимая сторона страшного мира. При этом все зримые образы материального мира у Блока обретают символический подтекст. Повествование о ресторанной встрече превращается в рассказ о человеке угнетенном пошлостью окружающего мира его стремлении освободиться от этого.
30700. АНАЛИЗ 1 ГЛАВЫ 1 ЧАСТИ «МАСТЕРА И МАРГАРИТЫ» 20.62 KB
  Патриавшие пруды – это центр Москвы давно пользующийся дурной славой 3 Время года месяц: Весна май 4 Время суток: Небывало жаркий закат 5 странности возникающие в это время на Патриарших: одновременная икота литераторов; отсутствие в жаркое время отдыхающих под липами; появление прозрачного человека в клетчатом пиджаке; чувство необоснованного страха появившегося у Берлиоза. 6 Главные герои: Воланд Берлиоз Иван Бездомный. 8 Главная тема беседы: и никого из сынов Божьих не было в том числе и Иисуса Берлиоз Имейте...
30701. Анализ романа Замятина Мы 19.86 KB
  Солженицын1 История создания и смысл названия романа: Роман создавался вскоре после возвращения автора из Англии в революционную Россию в 1920 году по некоторым сведениям работа над текстом продолжалась и в 1921 году. Первая публикация романа состоялась за границей в 1924 году. В случае с названием романа Мы и с героем романа это утверждение особенно справедливо.