1973

МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВІ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Другое

Мировая экономика и международное право

Застосування кредитних методів підтримки зовнішньоекономічної діяльності підприємницьких структур, здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях, проведення валютних операцій, хеджування валютних ризиків за допомогою комерційних банків України тощо.

Украинкский

2013-01-06

1.17 MB

90 чел.

 
1
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ  
ТЕРНОПІЛЬСЬКА АКАДЕМІЯ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА 
 
 
 
 
 
 
 
 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ КОМПЛЕКС 
 
З  дисципліни “МІЖНАРОДНІ КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВІ ТА ВАЛЮТНІ 
ОПЕРАЦІЇ” 
 
 
 
 
Для студентів денної та заочної форми навчання 
Освітньо-кваліфікаційного рівня магістра 
Напряму підготовки   0502  «Менеджмент» 
Спеціальності 8.050206 “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
ТЕРНОПІЛЬ 2004р. 
 
 

 
2
 
 
Навчально-методичний  комплекс    з    дисципліни  “міжнародні  кредитно-
розрахункові та валютні операції” — Тернопіль: Економічна думка, 2004. — 184с. 
Укладач:  Талейко Андрій Миколайович  
 
 
 
Відповідальний  за  випуск:  Савельєв  Євген  Васильович,  доктор  економічних 
наук,  професор,  завідувач  кафедри  міжнародної  економіки,  фінансово-кредитних 
відносин та маркетингу. 
Навчально-методичний  комплекс  з  курсу  “Міжнародні  кредитно-
розрахункові  та  валютні  операції”  складений  з  метою  надання  допомоги 
студентам-заочникам  у  засвоєнні  програмного  матеріалу  та  виконання 
контрольної роботи.   
Навчально-методичний комплекс включає: 
робочу програму курсу; 
короткий курс лекцій; 
методичні вказівки по виконанню контрольної роботи; 
завдання до контрольної роботи; 
питання до екзамену (заліку); 
список рекомендованої літератури. 
 
 
 

 
3
РОБОЧА ПРОГРАМА з курсу  
“Міжнародні кредитно-розрахункові та валютні операції” 
Сьогодні,  на  початку  третього  тисячоліття,  різко  зростає  значення 
міжнародних  економічних  зв'язків  у  господарському  розвитку  окремих  держав. 
Головним  фактором  цього  всесвітньо-історичного  процесу  є  широка 
інтернаціоналізація виробництва й обігу, науково-технічна революція, яка втягує 
усі без винятку країни в систему Міжнародного поділу праці, глобальні проблеми 
сучасності,  що  детермінують  необхідність  об'єднання  зусиль  світового 
співтовариства для їх розв'язання, тощо. 
Перехід  України  до  ринкових  умов  господарювання  створює  широкі 
можливості  для  здійснення  зовнішньоекономічної  діяльності,  фінансово-
господарської  самостійності  підприємств,  об'єднань,  тощо,  участі  країни  у 
міжнародних валютно-фінансових та кредитних відносинах. 
Міжнародні  кредитно-розрахункові  та  валютні  відносини  є  основною 
складовою  міжнародних  економічних  відносин.  Вони  мають  три  головні  виміри  і 
проявляються  у трьох головних площинах. З одного боку,   вони являють   собою 
певну  теоретичну  систему,  сукупність  принципів  і  форм  міжнародних  валютно-
фінансових та кредитних відносин. З іншого боку, валютно-кредитні та фінансові 
інструменти є важливими засобами здійснення економічної політики, її координації 
у  міжнародному  масштабі.  Нарешті,  валютно-кредитна  сфера  виступає  важливим 
каналом  залучення  додаткових  фінансових  коштів  до  національної  економіки, 
сприяє  прискореному  обміну  між  країнами  та  регіонами    товарів  та  послуг, 
поліпшенню  системи  розрахунків  між  суб'єктами  світогосподарських  зв'язків.  З 
цими  обставинами  пов'язана  актуальність  і  практична  значимість    вивчення  
міжнародних  валютно-фінансових  та кредитних відносин. 
Мета дисципліни:  є формування знань з інтеграційних процесів в Україні, 
здійснення    міжнародних  кредитно-розрахункових  та  валютних  операцій,  що 
складаються у  процесі зовнішньоекономічної діяльності.  
Завдання дисципліни: 
Завдання дисципліни спрямовані на вивчення теоретичних основ та набуття 
практичних навичок, щодо: 
 
 

 
4
• застосування  кредитних  методів  підтримки  зовнішньоекономічної 
діяльності підприємницьких структур; 
• здійснення розрахунків по експортно-імпортних операціях; 
• проведення  валютних  операцій,  хеджування  валютних  ризиків  за 
допомогою комерційних банків України тощо. 
В  курсі  «Міжнародні  кредитно-розрахункові  та  валютні  операції» 
вивчаються  загальні  закономірності  структури  та  принципи  організації  сучасної 
валютної  системи,  міжнародних  розрахунків  та  кредиту,  функціонування 
валютного  ринку,  фінансового  та  золотих  ринків,  принципи  та  практика 
фінансування, кредитування на сучасному етапі. 
У даному курсі аналізуються фундаментальні і науково-практичні проблеми 
валютного  курсу;  умов    конвертованості;  міжнародної  ліквідності;  проблеми 
виникнення  та  уникнення  фінансових,  валютних  та  кредитних  ризиків; 
особливості 
здійснення 
міжнародних 
розрахунків; 
фінансові 
умови 
зовнішньоторговельних  угод;  баланси  міжнародних  розрахунків,  структура  та 
фактори,  що  впливають  на  них,  методи  їх  регулювання;  суть  та  види 
міжнародного кредиту; міжнародний рух позичкових капіталів. 
Розглядаються  умови  функціонування  та  структура  валютного  ринку, 
особливості  здійснення  операцій  на  ньому,  принципи    та  форми  реалізації 
міжнародної  валютної  політики,  практика  валютних  обмежень  та  валютних 
клірингів, проблеми  розвитку сучасної валютної  системи та валютної інтеграції ЄС. 
Узагальнено  досвід  функціонування,  умови  кредитування,  фінансування  та 
інвестування  міжнародними  валютно-кредитними та фінансовими організаціями. 
Аналізуються  сучасні  теорії  міжнародних  валютно-фінансових  та  кредитних 
відносин,  місце  України  у  світогосподарських  процесах,  проблеми  пов'язані  з 
валютно-кредитною та фінансовою діяльністю. 
Для  оцінки  знань  студентів  використовується  контрольна  робота  і 
підсумковий контроль – екзамен (залік). 
 
 
 
 
 

 
5
Розрахунок обсягу навчального часу за темами і видами занять. 
Кількість годин для форм навчання: очна/заочна 
 
у тому числі 
Практичні  Самостійна 
№ 
Всього 
Лекції 
Теми 
заняття 
робота 
п/п 
 
 
 
 
 
контролю

 
 
 
 
Очна
Заочна
Очна
Заочна
Очна
Заочна
Очна
Заочна
Форма



4 5 6 7 8  9 10 
11 
1.  Валютний курс у системі між-
народних  кредитно-розрахун-
10 
8 3 1 2 1  5 6 
кових та валютних операцій 
2.  Конвертованість валют 

10 
2 1 2 -  4 9 
3.  Платіжний баланс країни 
8 11 2  1  2  - 
4  10 
4.  Валютні системи. 
Еволюція  розвитку  валютних 


2 1 2 -  - 6 
систем 
5.  Валютна операція „спот” 


2 1 2 -  - 8 
6.  Форвардні валютні операції 
12 11  3  1  3 

6  10 
7. 
Валютна операція „своп” 

7 2 1 2 -  5 6 
8. 
Операція – „валютний опціон” 
10 
7 2 1 2 -  6 6 
9. 
Операція – „валютний 
10 
14 
2 1 3 1  5 12 
ф’ючерс” 
10  Валютний та процентний 
арбітраж. Позитивний 
4 1 2  1  2  -  -  - 
процентний арбітраж. 
11.  Система валютних рахунків 
10 13  2  1  2 

6  12 
12.  Сутність та технологія здійсне-


2 1 2 -  - 3 
ння міжнародних розрахунків. 
13.  Міжнародний кредит. 
Фінансування та 
4 1 2  1  2  -  -  - 
кредитування експортно-
імпортних операцій. 
14.  Страхування валютного та 


2 1 2 -  - 4 
кредитного ризику. 
 
 
Всього  
101 108 30  14  30 

41 
92 
екзамен
 
 

 
6
Л Е К Ц І Й Н И Й   К У Р С 
 
ТЕМА 1. ВАЛЮТНИЙ КУРС У СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ 
КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВИХ ТА ВАЛЮТНИХ ОПЕРАЦІЙ. 
СУТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ. ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА 
ВАЛЮТНИЙ КУРС. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ. 
ФІКСОВАНИЙ ТА ПЛАВАЮЧИЙ ВАЛЮТНІ КУРСИ. ДЕРЖАВНЕ 
РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. 
 
СУТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО КУРСУ. 
Валютний курс як економічна категорія являє собою ціну грошової одиниці 
однієї  країни,  виражену  в  грошових  одиницях  інших  країн.  Він  є  об'єктивним 
економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного 
розвитку  певної  країни  та  стан  і  перспективи  зовнішньоекономічних  відносин. 
Якщо основні характеристики кожної валюти формуються у межах національних 
господарств,  то  їхнє  кількісне  співвідношення  відбувається  у  зовніш-
ньоекономічній сфері. 
Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке 
використовується  для  обміну  валют,  при  здійсненні  валютних  та  інших 
економічних операцій. 
Вартісна основа валютного курсу – це купівельна спроможність валют, яка 
виражає середні національні рівні цін на товари, послуги, інвестиції.   
Зовні виступає як ціна валют однієї країни, виражена в валюті іншої країни 
чи  в  міжнародних розрахункових  одиницях  (ЕКЮ,  СДР  та  інші).  Ця  економічна 
(вартісна)  категорія  притаманна  товарному  виробництву  і  виражає  виробничі 
відносини між товаровиробниками і світовим ринком.  
Необхідність  встановлення  валютного  курсу  визначається  тим,  що 
національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть виступати законним 
купівельним та платіжним засобом. 
При здійсненні міжнародних економічних зв'язків має місце порівняння двох 
видів  цін — внутрішніх  і  світових.  Якщо  внутрішні  ціни  формуються  на  основі 
 
 

 
7
різних  національних  вартостей,  то  світові — на  базі  інтернаціональної  вартості. 
Товари окремих країн, які вступають у зовнішньоекономічний обіг, продаються за 
світовими  цінами.  У  процесі  міжнародного  обміну  співвідношення  цін  виступає 
як  співвідношення  національних  грошових  одиниць,  їхньої  купівельної 
спроможності. 
Купівельна  спроможність  (сила  валюти)  виражається  як  сума  товарів  та 
послуг,  які  можна  придбати  за  певну  грошову  одиницю,  визначена  порівняно  з 
базовим періодом. 
До 1992p. ці  зіставлення  здійснювались  шляхом  порівняння  вартостей  на 
основі офіційних курсів. Загальним еквівалентом виступав долар США. 
Сьогодні перерахунок національних валютних показників у долари здійсню-
ється  на  базі  паритетів  купівельної  спроможності  валют  (ПКС).  Вони  ви-
значаються  відносно  стабільним  набором  споживчих  благ,  та  їхньою  питомою 
вагою  в  купівельному  кошику.  Цей  набір  оцінюється  спочатку  в  національних 
валютах  відповідно  до  внутрішніх  цін,  потім  ці  вартості  зіставляються  і  на  цій 
основі  вираховується  доларова  ціна  фунта  стерлінгів,  євро,  швейцарського 
франка,  російського  рубля  і  т.  ін.  Таким  чином  формується  "натуральний",  або 
"природний", курс валюти. 
 
ФАКТОРИ ВПЛИВУ НА ВАЛЮТНИЙ КУРС. 
На формування валютного курсу впливають такі фактори:  
1.  Темп  інфляції  (чим  вищий  темп  інфляції  в  Україні,  тим  нижчий  курс  її 
валюти, якщо не протидіють інші фактори; залежність валютного курсу від темпів 
інфляції  особливо  велика  в  країнах  з  великим  обсягом  міжнародного  обміну 
товарами,  послугами  і  капіталами;  реальний  валютний  курс  визначається  як 
номінальний,  наприклад,  співвідношення  гривні  до  долара  виходить  із 
співвідношення рівня цін в Україні і США). 
2.  Стан платіжного балансу (серед наведених факторів найбільш істотний 
вплив на валютний курс має стан платіжного балансу тієї чи іншої країни. Якщо 
він є активним, то й курс валюти має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо, 
наприклад,  певна  країна  має  пасивний  платіжний  баланс  на  світовому  ринку,  то 
 
 

 
8
це означає, що за певний період її валютні витрати перевищують надходження з-
за кордону. За цих умов пропозиція валюти цієї країни на світових ринках зросте, 
і коли перевищить попит, її курс впаде.).  
3.  Різниця  процентних  ставок  в  різних  країнах  (По-перше,  зміна 
процентних ставок в країні при різних незмінних умовах впливає на міжнародний 
рух  капіталів;  підвищення  процентної  ставки  стимулює  приплив  іноземних 
капіталів,  а  її  зниження – навпаки,  в  тому  числі  і  національних.  По-друге, 
процентні  ставки  впливають  на  операції  валютних  ринків  і  ринків  позичкових 
капіталів; при проведенні операцій банки враховують різницю процентних ставок 
на  національному  і  світовому  ринках  капіталів  з  ціллю  отримання  прибутку; 
банки  надають  перевагу  більш  дешевим  кредитам  на  іноземному  ринку  і 
розміщають  іноземну  валюту  на  національному  кредитному  ринку,  якщо 
процентні ставки на ньому вищі). 
4.  Діяльність  валютних  ринків  і  спекулятивні  валютні  операції  (якщо 
курс якоїсь валюти має тенденцію до зниження, то банки завчасно обмінюють її 
на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти). 
5.  Використання  певної  валюти  на  євроринку  і  в  міжнародних 
розрахунках  (на  курс  валюти  також  впливає  степінь  її  використання  в 
міжнародних розрахунках). 
6.  Прискорення  або  затримка  міжнародних  платежів  (при  очікуванні 
пониження  курсу  національної  валюти  імпортери  намагаються  прискорити 
платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб не нести збитків при підвищенні її 
курсу;  при  стабілізації  національної  валюти  імпортери  стараються  затримати 
платежі в іноземній валюті. 
7.  Довіра до валюти на національному і світовому ринках (степінь довіри 
до  валюти  визначається  станом  економічної  і  політичної  обстановки  в  країні  і 
перечисленні  вище  фактори;  при  чому  дилери  не  тільки  враховують  всі  ці 
фактори, але і перспективи їх динаміки). 
8.  Валютна політика
9.  Котирування іноземних валют.      
 
 

 
9
Валютний  курс  має  сильний  вплив  на  міжнародні  економічні  відносини.  За 
його  допомогою  вдається  порівняти  затрати  виробництва  підприємств  із  цінами 
світового ринку. 
Валютний  курс  впливає  на  конкурентоспроможність  компаній,  на 
співвідношення експортно-імпортних цін і т. ін. 
 
МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ.  
ФІКСОВАНИЙ ТА ПЛАВАЮЧИЙ ВАЛЮТНІ КУРСИ. 
Є декілька методів визначення валютних курсів.  
1.  Традиційним  вважається  метод  визначення  валютних  курсів  на  основі 
зіставлення ринкових цін на золото. Визначається ринкова ціна, наприклад, однієї 
унції золота в певній валюті, паралельно визначаються ринкові ціни унції золота в 
інших  валютах.  На  основі  зіставлення  визначається  валютний  курс  грошової 
одиниці даної країни, що береться за умовну одиницю.  
2.  Найбільш  поширеним  і  простим  методом  визначення  валютних  курсів  є 
метод зіставлення рівня цін стандартного набору товарів та послуг (так званого 
споживчого  кошика  (близько300одиниць)).  При  цьому  методі,  як  і  при 
попередньому, спочатку визначають ціну споживчого кошика в різних національних 
валютних одиницях, а потім ці ціни зіставляють з цінами, вираженими у валюті, курс 
якої необхідно визначити (береться за умовну одиницю). 
3.  Поряд  із  ціновим  методом  існує  метод  визначення  валютного  курсу  на 
основі  співвідношення  ефективних  виробничих  витрат  у  країнах,  що 
зіставляються: заробітна плата, норма позичкового процента, рента і показник 
продуктивності  праці.  Техніка  визначення  валютного  курсу  грошової  одиниці 
певної країни така сама, як і при попередніх методах, однак цей метод враховує 
деякі  довгострокові  та  середньострокові  фактори,  які  впливають  на  валютний 
курс.  Тобто  метод  зіставлення  ефективних  виробничих  витрат  характеризується 
відносною  стабільністю,  оскільки  у  свою  чергу  базується  на  досить  стабільних 
виробничих показниках, відображає глибинні й найважливіші економічні процеси 
в країнах, що зіставляються. 
 
 

 
10
Виходячи  з  викладеного,  можна  зробити  висновок,  що  валютний  курс 
виконує  ряд  важливих  економічних  функцій.  Він  є  засобом:  інтернаціоналізації 
грошових відносин; зіставлення національних цінових структур і результатів ви-
робництва;  зіставлення  національної  та  інтернаціональної  вартості;  
перерозподілу національного продукту між країнами. 
Сучасний  етап  розвитку  грошово-валютних  відносин  характеризується 
множинністю  валютних  курсів.  Відбувається  постійний  пошук  найефективніших 
засобів  стабілізації  та  регулювання  валютних  курсів.  Так,  системі  золотого 
стандарту найбільше відповідали фіксовані валютні курсипаперово-грошовому 
обігу притаманні плаваючіІснують і так звані змішані валютні курси
Фіксовані  валютні  курси  передбачають  наявність  твердих  зареєстрованих 
паритетів,  які  лежать  в  основі  валютних  курсів  і  підтримуються  державними 
валютними органами.  
Є два види фіксованих валютних курсів
• реально фіксовані курси, що спираються на золотий паритет і допускають 
відхилення валютного курсу від золотого паритету в межах "золотих точок" (що 
можливо лише при золотомонетному стандарті); 
•  договірно  фіксовані  курси,  що  спираються  на  погоджений  еталон, — 
офіційну  ціну  золота,  на  поєднання  золота  та  певних  валют  чи  на  одну  або 
декілька  валют.  За  узгодженим  еталоном  визначаються  валютний  паритет  і 
гранично  допустимі  амплітуди  відхилень  валютного  курсу  від  валютного 
паритету. 
Договірно фіксовані валютні курси ще називаються "зв'язаними" курсами і, 
у свою чергу, поділяються на: 
• ординарні валютні курси, прив'язані до СДР. Це курси валют Лівії, М'янми, 
Руанди, Сейшельських островів (всього 4 країни); 
•  ординарні  валютні  курси,  прив'язані  до  долара  США.  Це  курси  валют 
Аргентини,  Сирії,  Іраку,  Панами,  Венесуели,  Нігерії,  Оману,  Литви, 
Туркменистану, Гаїті, Гондурасу, Анголи, Ямайки та ін. (загалом 23 країни); 
• ординарні валютні курси, що були прив'язані до французького франка. Це 
колишні колонії Франції та країни — члени Західно-африканського економічного 
 
 

 
11
співтовариства  та  Центральноафриканського  союзу,  що  входять  у  зону  франка 
(всього 14 країн); 
• ординарні курси, прив'язані до інших валют:  до ранда ПАР — курси валют 
Намібії, Лесото, Свазіленду; до російського рубля — курс валюти Таджикистану 
та ін. (всього 7 країн); 
•  кошикові  курси,  прив'язані  до  штучно  побудованих  комбінацій  валют 
основних торговельних партнерів. Це валюти Австрії, Алжиру, Фінляндії, Кіпру, 
Швеції, Ісландії, Угорщини та ін. 
• валютні курси, що базуються на системі змінного паритету, коли держава 
встановлює  твердий  валютний  курс  щодо  базової  валюти,  але  зв'язок  між 
динамікою  курсів  не  автоматичний,  а  вираховується  за  спеціальною  формулою, 
яка враховує різницю в темпах зростання цін. Це валюти Бразилії, Чилі, Колумбії, 
Мадагаскару. 
Фіксовані  валютні  курси  використовуються  за  умови  наявності  в  країні 
кризових явищ, при нестабільній економіці, коли використання подібного режиму 
валютного  курсу  забезпечує  більш  низькі  темпи  інфляції.  За  цих  умов  менш 
вірогідною  є  дестабілізуюча  спекуляція  валютою  за  умови  утримання  курсу  на 
постійному  рівні  відповідними  офіційними  державними  структурами.  Багато 
країн,  які  виходили  з  криз,  на  певних  етапах  економічного  розвитку  до-
тримувалися саме такого режиму своєї валюти. 
Другим  різновидом  валютних  курсів,  що  використовуються  в  сучасних 
грошово-валютних відносинах, є досить поширена система плаваючих курсів, за 
якої взагалі немає валютних паритетів. 
Плаваючі валютні курси, що змінюються під впливом попиту і пропозиції 
на ринку, можуть у свою чергу використовувати такі режими: 
•  незалежне  плавання:  курс  валюти  формується  на  девізних  ринках  при 
помірних інтервенціях центральних банків. Таку різновидність плаваючих курсів 
використовують  деякі  розвинуті  країни  та  країни,  що  розвиваються.  Серед  них 
США, Японія, Велика Британія, Італія, Швейцарія, Норвегія, Канада, Аргентина, 
Австралія,  Венесуела,  Індія,  Гана,  Філіппіни,  Азербайджан  (всього 59 країн). 
 
 

 
12
Режим  незалежного  плавання  найбільш  поширений  у  країнах  з  розвинутою 
ринковою економікою і високим рівнем доходів; 
•  кероване  (регульоване)  плавання  схоже  з  незалежним  плаванням,  але 
наявне  більше  втручання  центральних  банків  (валюти  Ізраїлю,  Туреччини,  Росії, 
України,  Греції,  Індії,  Китайської  Народної  Республіки,  Південної  Кореї, 
Югославії,  Польщі,  Словенії,  Сінгапуру  та  ін. (всього 36 країн)).  При  режимі 
керованого  плавання,  що  носить  назву  змішаного,  держава  вибирає  валютний 
режим  з  урахуванням  конкретної  економічної  ситуації,  намагаючись  подолати 
абсолютизацію  жорсткого  фіксування  чи  вільного  плавання.  Змішаний 
валютний  курс  іншими  словами  можна  охарактеризувати  як  контрольований 
плаваючий курс.  
Однією з форм такого контролю є введення так званого курсового валютного 
коридору — встановлення  мінімального  і  максимального  значення  відхилення 
валютного  курсу.  Для  здійснення  цієї  політики,  за  якої  втручання  держави 
призначене  пом'якшувати  різкі  короткочасні  чи  середньострокові  коливання 
валютного курсу, необхідна наявність значних валютних резервів. При цьому чим 
менше  стабільна  економіка  країни,  тим  значніші  мають  бути  державні  валютні 
резерви.  Досвід  країн,  що  використовують  для  курсів  своїх  валют  режим 
регульованого  плавання,  показує,  що  його  успішне  використання  потребує 
наявності  солідної  матеріальної  і  методичної  бази  для  прогнозування  валютного 
курсу, високого ступеня професіоналізму і відповідної підготовки. В іншому разі 
цей режим може призвести до колосальних матеріальних і фінансових втрат: 
—  змішане  плавання  щодо  однієї  валюти  (долара  США).  Такий  курс 
національної  валюти  використовують  Бахрейн,  Саудівська  Аравія,  Катар, 
Об'єднані Арабські Емірати (всього 4 країни); 
—  спільне  плавання,  яке  використовує  валютне  угруповання  ЄС,  причому  з 
двома валютними режимами — один для валютних операцій серед членів Союзу, 
інший — для  відносин  країн  —членів  Європейського  Союзу  з  іншими 
партнерами, що знаходяться в позасоюзній зоні. 
 
 

 
13
Сьогодні  сфера  лібералізації  валютних  відносин  інтенсивно  розширюється. 
Збільшується  кількість  країн,  які  прийняли  на  себе  зобов'язання  за  статтею VIII 
Статуту Міжнародного валютного фонду, яка забороняє: 
—  вводити  обмеження  на  проведення  платежів  і  переведень  за  поточними 
операціями; 
— використовувати множинність валютних курсів без згоди на це МВФ; 
— брати участь у дискримінаційних валютних угодах. 
Сьогодні більше половини країн — членів МВФ, на яких припадає три чверті 
сукупного  світового  ВВП,  використовують  ті  чи  інші  режими  плаваючих 
валютних курсів. 
Однак  наслідками  цього  бувають  різкі  коливання  валютних  курсів,  їх 
нестабільність,  що  негативно  впливає  на  розвиток  системи  міжнародних 
економічних  відносин.  Адже  для  здійснення  еквівалентного  обміну  у  сфері 
світогосподарських  зв'язків  країнам  необхідно  користуватися  у  практиці  взаємних 
розрахунків  відносно  стабільними  валютними  курсами,  які  б  відображали  реальне 
співвідношення валют виходячи з їхньої купівельної спроможності. Часті коливання 
валютних  курсів  через  не  передбачувані  різкі  відхилення  їх  від  купівельної 
спроможності нерідко призводять до необґрунтованого перерозподілу національного 
доходу між країнами та тягнуть за собою виграш одних країн і втрати інших. Саме 
тому  спільні  заходи  з  регулювання  та  стабілізації  валютних  курсів  є  надзвичайно 
важливими як із суто економічної, так і з політичної точки зору. 
 
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. 
З  метою  регулювання  валютних  відносин  та  валютних  курсів,  кожна  країна 
виробляє для себе валютну політику. 
Валютна політика – сукупність заходів, які проводяться державою в сфері 
міжнародних  валютних  відносин  у  відповідності  із  стратегічними  і  поточними 
цілями, як складова частина державної економічної політики країни і є важливим 
інструментом механізму регулювання МВВ. 
Основними 
інструментами 
проведення 
валютної 
політики 
є: 
а)маневрування дисконтною ставкою центрального банку (дисконтна політика) з 
 
 

 
14
метою  регулювання  грошової  маси  в  обігу,  рівня  цін,  руху  через  кордон 
короткострокових  капіталів;  б)валютна  інтервенція,  з  метою  впливу  на  курс 
національної  валюти;  в)зміна  валютного  курсу,  шляхом  девальвації  або 
ревальвації;  г)зміна  валютних  обмежень  і  диверсифікація  валютних  резервів; 
д)підписання міжнародних угод про структурні зміни в МВС-мі.  
Одним  із  засобів  реалізації  валютної  політики  є  валютне  регулювання – 
діяльність  держави  спрямована  на  на  регламентацію  міжнародних  розрахунків  і 
порядок здійснення угод з валютними цінностями. 
Валютна  політика  залежно  від  її  цілей  і  форм  поділяється  на: 
а)структурну  валютну  політику  (довготривала) – здійснення  довготривалих 
структурних змін в міжнародному валютному механізмі (за участю країн МВФ); 
б)поточну  валютну  політику – сукупність  заходів,  які  направлені  на 
повсякденне  оперативне  регулювання  валютного  курсу,  валютних  операцій, 
діяльності валютного ринку і ринку золота. 
Дисконтна  (облікова)  політика – одна  із  форм  грошово – кредитної 
політики національних банків, яка спрямована на регулювання економіки країни, 
шляхом  збільшення  або  зменшення  процентних  (дисконтних)  ставок  з  метою 
впливу  на  попит  і  пропозицію  позичкового  капіталу,  темпи  інфляції,  а  також  на 
стан  платіжного  балансу  країни  і  валютного  курсу.  Підвищення  офіційної 
процентної  ставки  спрямовано  на  скорочення  видачі  центральним  банком 
кредитів  комерційним  банкам.  Це  приводить  до  скорочення  грошової  маси  в 
обігу,  стимулювання  притоку  іноземних  капіталів  для  покращення  платіжного 
балансу країни, збереження валютних резервів і підтримки курсу валют (політика 
дорогих  грошей).  І  навпаки,  зниження  офіційної  процентної  ставки  заохочує 
видачу кредитів (кредитна експансія). 
Девізна  політика – метод  впливу  на  курс  національної  валюти,  шляхом 
купівлі – продажу державними органами іноземної валюти. З метою підвищення 
національної  валюти  центральний  банк  продає  іноземну  валюту.  Валютна 
політика здійснюється переважно за доллари. 
Валютна  інтервенція – втручання  центрального  банку  в  операції  на 
валютному  ринку  для  того,  щоб  впливати  на  курс  національної  валюти. 
 
 

 
15
Здійснюється  за  рахунок  офіційного  золото-валютного  резерву  або  за  рахунок 
міжбанківського кредиту по системі «своп».    
В  країнах  з  розвинутою  економікою  валютна  інтервенція  здійснюється  з 
метою форсування експорту. 
Валютні  обмеження – обмеження,  що  вводяться  державою  на  операції  з 
валютою,  золотом  та  ін.валютними  цінностями.  З  валютними  обмеженнями 
пов’язано регулювання ступені оборотності валют 
Диверсифікація  валютних  резервів – політика  держав,  банків,  монополій, 
яка направлена на регулювання структури валютних резервів шляхом включення 
до  їх  складу  різних  валют  з  метою  забезпечення  міжнародних  розрахунків, 
проведення  валютної  інтервенції  і  захисту  валютних  втрат.  Ця  політика 
здійснюється шляхом продажу не стабільних валют і купівлі більш стійких валют, 
відображаючи позиції окремих валютна світових валютних ринках. 
Девальвація  –  зниження  курсу  національної  валюти  по  відношенню  до 
іноземних валют або міжнародних лічильних одиниць (СДР, ЕКЮ). Об’єктивною 
основою  для  проведення  девальвації  є  завищення  офіційного  валютного  курсу  у 
порівнянні  з  реальною  купівельною  спроможністю  грошових  одиниць. 
Причинами  цього  явища  є  нерівномірність  розвитку  інфляції,  нестабільність 
платіжних балансів і світової економіки в цілому. 
Ревальвація  –  підвищення  купсу  національної  валюти  по  відношенню  до 
міжнародної валюти або міжнародної лічильної одиниці.  
 
 
 

 
16
ТЕМА 2. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТ. 
СУТНІСТЬ КОНВЕРТОВАНОСТІ ВАЛЮТ. 
СТУПІНЬ КОНВЕРТОВАНОСТІ ВАЛЮТИ ТА  ЙОГО  
ЕФЕКТИВНІСТЬ. ВИДИ КОНВЕРТОВАНОСТІ ВАЛЮТ. 
 
СУТНІСТЬ КОНВЕРТОВАНОСТІ ВАЛЮТ. 
Найпоширенішим  в  економічній  літературі  визначенням  конвертованості 
валюти  є  здатність  валюти  певної  країни  вільно  обмінюватись  на  валюти  інших 
країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом. 
При  такому  спрощеному  підході  до  поняття  конвертованості  валюти  майже 
повністю ігнорується її економічна сутність, і вся проблема практично зводиться 
до  звичайної  технічної  акції  обміну.  Подібне  трактування  конверсії  валюти 
породжує у свою чергу зовнішню видимість її легкої реалізації. 
Насправді  ж  досягнення  і  підтримка  країною  конвертованості  своєї 
національної  валюти — це  досить  складна  економічна  проблема,  пов'язана  з 
глибокими якісними змінами як у самій економіці країни, так і в її економічних 
відносинах  із  зовнішнім  світом.  Саме  тому  введення  режиму  конвертованості 
національної валюти вимагає від країни серйозної підготовки і створення цілого 
комплексу економічних передумов. 
Так, обов'язковою передумовою конвертованості національної валюти є: 
• наявність  у  країні  певних  економічних  і  правових  умов  для  прояву 
господарської самостійності власника грошей; 
• іншою обов'язковою умовою є наявність ринкового господарства, за якого 
всі учасники економічного обміну діють самостійно на свій страх і ризик;  
• ринкове  господарство  даної  країни  має  бути  достатньо  збалансованим, 
конкурентоспроможним  і  відкритим,  з  незначними  торговельними  валютно-
фінансовими обмеженнями або взагалі без них. 
Все  це  можливе  при  переході  економіки  країни  до  альтернативного  вибору 
між внутрішнім і зовнішнім ринками, коли внутрішня економіка стає органічною 
частиною світової, а світова економіка — природним продовженням внутрішньої. 
 
 

 
17
Конвертованість  валюти,  органічно  пов'язуючи  внутрішній  ринок  зі  світовим, 
дає  можливість  оперативно  реагувати  на  зміни  міжнародної  господарської 
кон'юнктури,  що  позитивно  впливає  на  економічний  розвиток  країни.  В  економіці 
країни,  на  яку  поширює  свій  вплив  світовий  ринок,  відбуваються  процеси 
пристосування і вирівнювання національних умов виробництва зі світовими за всіма 
параметрами — затратами, цінами, якістю, технічним рівнем продукції і т. ін. Тільки 
такий  режим  може  забезпечити  повною  мірою  реалізацію  відомого  ринкового 
принципу:  "Продавати  на  найдорожчих  ринках  і  купувати  на  найдешевших",  дає 
змогу  найраціональніше,  використовувати  засоби  для  інвестицій  у  світовому 
масштабі, а також одержувати вигоди від міжнародного поділу праці. 
Звідси  конвертованість  як  економічну  категорію  можна  визначити  як  такий 
стан і характер економічної і валютно-фінансової системи, за якого для власників 
засобів  у  національній  валюті  забезпечується  свобода  здійснення  тих  чи  інших 
операцій як у даній країні, так і за кордоном. 
Ступінь  конвертованості  валюти  та    його    ефективність.  Види 
конвертованості валют. 
За  класифікацією  форм  конвертованості  (оборотності)  за  видами  та 
суб'єктами  зовнішньоекономічних  операцій  розрізняють  валюти  вільно 
конвертовані, частково конвертовані і неконвертовані
Вільно конвертованими валютами (ВКВ) є валюти країн, де немає ніяких 
обмежень як на поточні комерційні операції, так і на операції, пов'язані з рухом 
капіталів,  а  також  на  всі  категорії  вітчизняних  (резидентів)  й  іноземних 
(нерезидентів) юридичних і фізичних осіб — власників цієї валюти. Валюти цих 
країн  можуть  обмінюватися  на  будь-яку  іноземну  валюту  (долар  США,  Євро, 
японська єна, канадський долар тощо). 
Частково  конвертовані  валюти  (ЧKB) — це  валюти  тих  країн,  які 
відмінили  валютні  обмеження  не  на  всі  валютні  операції  або  тільки  для 
нерезидентів. До них належать валюти більшості західноєвропейських країн. 
Неконвертованими  валютами  (НКВ)  є  валюти,  що  повністю  зберегли 
валютні обмеження на всі валютні операції як для резидентів, так і нерезидентів. 
 
 

 
18
Це,  як  правило,  валюти  залежних  і  економічно  слабо  розвинених  країн,  які 
здебільшого прикріплені до валют колишніх метрополій. 
Залежно  від  місцеперебування  суб'єкта,  конвертованість  може  бути 
зовнішньою та внутрішньою
При  зовнішній  конвертованості  (оборотності)  повна  свобода  обміну 
зароблених у певній країні грошей для закордонних розрахунків надається лише 
іноземним  фізичним  і  юридичним  особам  (нерезидентам),  тоді  як  громадяни  і 
юридичні особи цієї країни (резиденти) такою свободою не володіють. Світовий 
досвід  показує,  що  перехід  до  конвертованості,  як  правило,  розпочинається  із 
зовнішньої оборотності. Річ у тім, що саме зовнішня конвертованість стимулює 
активність іноземного капіталу, формує більш-менш стійкий міжнародний попит 
на валюту певної країни, зміцнює світовий престиж національної валюти, завдає 
менше  клопоту  державі  щодо  правопорушень,  оскільки  кількість  нерезидентів, 
порівняно з контингентом вітчизняних власників валюти, незначна. 
За  режиму  внутрішньої  конвертованості  свободою  обміну  національних 
грошей  на  іноземні  валюти  користуються  лише  резиденти.  Запровадження 
внутрішньої  конвертованості  вимагає  від  країни  більших  зусиль,  зокрема 
нагромадження  валютних  резервів,  зближення  структури  цін  на  внутрішньому  і 
світовому  ринках  тощо.  Тому  після  її  запровадження  створюються  необхідні 
умови для переходу до часткової та повної конвертованості. 
Отже, шлях до запровадження повної конверсії національної валюти лежить 
від  зовнішньої  до  внутрішньої,  кожна  з  яких  є  особливою  формою  часткової 
конвертованості національної валюти. 
Конвертованість  валюти — це  особливий  характер  взаємозв'язку 
національного та світового господарства, що здійснюється через грошово-валютні 
канали:  
• надає виробникам і споживачам певної країни можливість вільного вибору 
найбільш вигідних ринків збуту і закупок продукції та послуг;  
• стимулює  вплив  іноземної  конкуренції  на  ефективність,  гнучкість 
національних  підприємств  та  їх  пристосованість  до  швидкозмінних 
світогосподарських умов;  
 
 

 
19
• сприяє  "підтягуванню"  національного  виробництва  до  міжнародних  стан-
дартів за цінами, затратами фінансовими і трудовими ресурсами. 
Для безперешкодного здійснення повної конвертованості ринкова економіка 
має  бути  достатньо  зрілою  для  активного  протистояння  іноземній  конкуренції, 
повноправної участі у міжнародному поділі праці.  
Схему класифікації конвертованості валюти подано на малюнку 1.  
Нині налічується близько 70 конвертованих валют, а резервних — кілька: долар 
США,  євро,  японська  єна,  англійський  фунт  стерлінгів  та  деякі  інші.  Водночас 
функцію світових грошей значною мірою виконує лише одна валюта — долар США. 
Конвертованість  валюти  не  може  бути  зведена  лише  до  актів  купівлі-продажу 
(обміну)  валют,  що  інколи  створює  враження  про  можливість  існування  так  званої 
планової конвертованості, як, наприклад, у колишньому СРСР. Конверсія однієї валюти 
в  іншу  в  межах  плану,  різних  нормативів  та  квот — це  лише  конкретна  банківська 
практика, що часто дуже далека від конвертованості в економічному розумінні.  
Конвертованість — рівнозначна 
свободі 
й 
багатосторонності 
зовнішньоекономічного  обміну,  при  якому  зовсім  не  обов'язково,  щоб  певна 
валюта досить широко використовувалася за межами національних кордонів або 
щоб  у  ній  виражалася  світова  ціна.  Для  цього  досить  легальної  можливості 
використовувати  цю  валюту  в  міжнародних  платежах  як  резидентами,  так  і 
нерезидентами, а також відносної свободи придбання за неї іноземної валюти на 
зовнішніх  і  внутрішніх  ринках  та  обміну  на  будь-яку  іншу  валюту  згідно  з 
ринковим курсом. 
Малюнок 1. 
 
Повна конвертованість 
 
За поточними операціями
За рухом капіталів 
 
Для іноземних 
Для вітчизняних 
 
 
Для нерезидентів 
власників 
власників 
Для резидентів 
  (нерезидентів) 
(резидентів)
 
Юридичні  Фізичні  Юридичні  Фізичні 
Юридичні  Фізичні  Юридичні  Фізичні 
особи  
особи 
особи  
особи
особи 
особи
особи  
особи
 
Внутрішня конвертованість 
 
 
Зовнішня конвертованість
Малюнок 1. Класифікація конвертованості валют. 
 
 

 
20
Щодо  конкретного  питання  про  конвертованість  української  гривні,  то  всі 
названі  об'єктивні  закономірності  повною  мірою  притаманні  й  цій  грошовій 
одиниці. 
Загалом  для  досягнення  істинної  конвертованості  необхідно  до-
тримуватись, принаймні, двох умов
по-перше,  мати  внутрішній  ринок  товарів,  послуг,  валюти  і  капіталів,  до 
якого мали б вільний доступ нерезиденти; 
по-друге,  створити  всі  необхідні  умови  для  виникнення  зацікавленості  в 
іноземних покупців до придбання гривні за іноземну валюту.  
Рішення  уряду  про  введення  конвертованості  замало.  Необхідно,  щоб  ця 
валюта  викликала  довіру  як  у  нашій  країні,  так  і  за  кордоном,  що  може  бути 
забезпечено високою якістю та багатим асортиментом товарів, які стоять за 
українською  валютою.  Адже  перехід  більшості  країн  до  конвертованості  своїх 
валют був здійснений лише після їх виходу на світові ринки з якісними товарами 
широкого асортименту. 
Отже,  конвертованість  національної  валюти — необхідний  елемент 
розвинутої  і  відкритої  ринкової  економіки.  Хоча  слід  зауважити,  що  повної 
конвертованості в широкому економічному розумінні немає навіть у країнах, де 
відмінено  всі  валютні  обмеження.  Адже  й  у  них  залишається  більш-менш 
інтенсивне  регулювання  зовнішньої  торгівлі,  порядку  міжнародних  розрахунків, 
внутрішнього  економічного  життя.  Тому,  зрештою,  ступінь  і  характер 
конвертованості  валюти  пов'язані  із  системою  державного  регулювання 
економіки кожної країни. 
Конвертованість  національної  валюти  ставить  країну  в  якісно  нові  умови 
вільної  багатосторонньої  торгівлі  й  міжнародної  конкуренції.  Економіка 
постійно  відчуває  на  собі  тиск  світового  ринку  за  рахунок  коливання  цін, 
валютних  курсів,  процентних  ставок  та  інших  елементів  кон'юнктури  під  дією 
ринкових  сил.  Якщо  до  запровадження  конвертованості  товаровиробники 
працювали  на  внутрішній  ринок  під  захистом  торговельних  і  валютних 
обмежень,  то  тепер  вони  можуть  стати  перед  фактом  зростання  припливу 
конкурентоспроможних товарів із-за кордону. У цьому випадку країні необхідно 
 
 

 
21
буде збільшувати обсяги виробництва, розширювати ринки збуту своєї продукції 
для покриття за рахунок доходів від експорту зрослих витрат з імпорту. Інакше 
режим  конвертованості  національної  валюти  може  поставити  під  загрозу 
порушення рівноваги платіжного балансу. 
Тому  для  нормального  функціонування  механізму  конвертованості 
національної валюти країна повинна мати: 
• достатні валютні резерви;  
• більш-менш  вільний  доступ  до  надійних  джерел  позичкових  коштів,  за 
рахунок  яких  вона  могла  б  витримувати  фінансові  напруження  рівноваги  свого 
платіжного балансу.  
Так,  основна  група  західноєвропейських  країн  змогла  взяти  на  себе 
зобов'язання  утримуватися  від  застосування  торговельних  і  платіжних  обмежень 
за  поточними  комерційними  операціями  згідно  зі  Статутом  Міжнародного 
валютного  фонду  (стаття VII) лише  в  лютому 1961 р.  Це  Велика  Британія, 
Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Ірландія і Люксембург. 
Тобто  лише  через 15 років  після  закінчення  Другої  світової  війни  цим  країнам 
вдалося відновити конвертованість своїх валют. 
Інші держави підійшли до цього ще пізніше. 
НБУ проводить класифікацію валют наступним чином (таблиця 1,2). 
 
 

 
22
                                                                                                                   Таблиця 1. 
І група валют класифікатора НБУ(встановлюється щодня). 
(30.07.2004) 
Код 
Країна 
Назва валюти 
Курс 
036AUD 
АВСТРАЛІЯ 100 
Доларів 369,9023 
031AZM 
АЗЕРБАЙЖАН 10000 
Манатів 10,8401 
974 BYR 
БІЛОРУСІЯ 10 
Рублів 0,0246 
826 GBP 
ВЕЛИКОБРИТАНІЯ 100 
Фунтів 
964,2567 
стерлінгів 
208DKK 
ДАНІЯ 100 
Крон 85,9947 
978 EUR 
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ 100 
Євро 639,3022 
352 ISK 
ІСЛАНДІЯ 100 
Крон 7,3951 
398 KZT 
КАЗАХСТАН 100 
Тенге 3,8999 
124CAD 
КАНАДА 100 
Доларів 398,8658 
428 LVL 
ЛАТВІЯ 100 
Латів 970,0730 
440 LTL 
ЛИТВА 100 
Литів 185,7118 
960 SDR 
МВФ 100 
СДР 773,5638 
498MDL 
МОЛДАВІЯ  
100 
Леїв 44,4437 
578NOK 
НОРВЕГІЯ 100 
Крон 75,6034 
985 PLN 
ПОЛЬЩА 100 
Злотих 145,6634 
810 RUB 
РОСІЯ 10 
Рублів 1,8274 
840 USD 
США 100 
Доларів 531,6 
702 SGD 
СИНГАПУР 100 
Доларів 307,7415 
703 SKK 
СЛОВАКІЯ 100 
Крон 15,9347 
795TMM 
ТУРКМЕНІСТАН 10000 
Манатів 10,2231 
792 TRL 
ТУРЦІЯ 10000 
Лір 0,0361 
348 HUF 
УГОРЩИНА 1000 
Форинтів 25,8461 
860 UZS 
УЗБЕКИСТАН 100 
Сумів 0,5181 
203 CZK 
ЧЕХІЯ 100 
Крон 20,1387 
756 CHF 
ШВЕЙЦАРІЯ 100 
Франків 415,3201 
752 SEK 
ШВЕЦІЯ 100 
Крон 69,2830 
233 EEK 
ЕСТОНІЯ 100 
Крон 40,8589 
392 JPY 
ЯПОНІЯ 1000 
Ієн 47,3557 
 
 

 
23
   Таблиця 2.
ІІ група валют класифікатора НБУ(встановлюється щомісяця). 
(01.07.2004)
 
Код 
Країна 
Назва валюти 
Курс 
051ADM 
ВІРМЕНІЯ 10000 
Драмів 99,2686 
952 XOF 
АФРИКАНСЬКА ВАЛЮТНА ЗОНА 1000 
Франків КФА 9,8355 
100 BGL 
БОЛГАРІЯ 100 
Левів 329,8636 
986 BRL 
БРАЗИЛІЯ 100 
Реалів 169,5570 
704VND 
В’ЄТНАМ 10000 
Донгів 3,3843 
381 GEL 
ГРУЗІЯ  
100 
Ларів 277,1198 
818 EGP 
ЄГИПЕТ 100 
Фунтів 85,9578 
376 ILS 
ІЗРАЇЛЬ 100 
Шекелів 118,2641 
356 INR 
ІНДІЯ 1000 
Рупій 116,6564 
368 IQD 
ІРАК 100 
Динарів 0,3654 
364 IRR 
ІРАН 1000 
Реалів 0,6171 
156 CNY 
КИТАЙ 100 
Юань 64,2868 
414KWD 
КУВЕЙТ 100 
Динарів 1804,8507 
417 KGS 
КИРГИЗСТАН 100 
Сомів 12,4669 
422 LBP 
ЛІВАН 1000 
Фунтів 3,5132 
434 LYD 
ЛІВІЯ 100 
Динарів 400,8362 
470 MTL 
МАЛЬТА 100 
Лір 1519,8967 
484MXN 
МЕКСИКА 100 
Нових песо 46,9695 
496MNT 
МОНГОЛІЯ 10000 
Тугриків  
45,4761 
554 NZD 
НОВА ЗЕЛАНДІЯ 100 
Доларів  
338,3372 
586 PKR 
ПАКИСТАН 100 
Рупій  
9,1823 
604 PEN 
ПЕРУ 100 
Нових соль 153,2680 
642 ROL 
РУМИНІЯ 10000 
Леїв  
1,5899 
682 SAR 
САУДІВСЬКА АРАВІЯ 100 
Реалів  
141,8778 
408KRW 
ПІВНІЧНА КОРЕЯ 1000 
Вон  
4,6193 
760 SYP 
СИРІЯ 100 
Фунтів  
10,3264 
705 SIT 
СЛОВЕНІЯ 100 
Толарів  
2,6995 
991 TJS 
ТАДЖИКИСТАН 100 
Сомонів  
178,4691 
901TWD 
ТАЙВАНЬ 100 
Нових доларів 15,8378 
191 HRK 
ХОРВАТІЯ 100 
Кунь  
87,4813 
152 CLP 
ЧИЛІ 1000 
Песо  
8,2294 
ІІІ група валют класифікатора НБУ(всі інші валюти). 
 
 

 
24
ТЕМА 3. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС КРАЇНИ. 
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ. СТРУКТУРА 
ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ. МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТІЖНОГО 
БАЛАНСУ. ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ПЛАТІЖНОГО 
БАЛАНСУ. 
 
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ. 
Економічні,  політичні,  військові,  культурні  та  інші  відносини  між  країнами 
породжують різноманітні грошові платежі та надходження. 
Зовнішньоекономічна  діяльність  кожної  країни  приводить  до  виникнення 
двох  зустрічних  потоків  іноземної  валюти:  вхідного  (наприклад  виручка  від 
експорту  продукції)  та  вихідного  (наприклад  оплата  імпорту).  Інтегральним 
показником цих потоків можуть слугувати баланси міжнародних розрахунків як 
співвідношення  грошових  вимог  і  зобов'язань,  надходжень  і  платежів  однієї 
країни щодо інших. 
Існує кілька видів балансів міжнародних розрахунків:  
•  розрахунковий баланс; 
•  баланс міжнародної заборгованості;  
•  платіжний баланс. 
Розрахунковий  
баланс  
використовується  для  виявлення  країн — нетто-
кредиторів  і  нетто-боржників.  Він  характеризує  співвідношення  всіх 
заборгованостей  певної  країни  з  боку  іноземних  партнерів  на  певну  дату  і 
зобов'язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів. 
З  одного  боку,  розрахунковий  баланс  дає  можливість  визначити  масштаби 
зовнішньоекономічної  діяльності,  особливо  у  сфері  міжнародного  кредиту. 
Однак, з іншого боку, він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, оскільки і 
серед  іноземних  боргів,  і  серед  зобов'язань  країни  можуть  бути  як  прострочені 
позиції, так і платежі, строк погашення яких ще не настав. 
Баланс  міжнародної  заборгованості  (його  ще  називають  балансом 
міжнародних  інвестицій)  не  враховує  поточної  заборгованості  (наприклад 
 
 

 
25
заборгованості  України  за  одержану  в  цьому  році  російську  нафту),  а  показує 
лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами 
країни з одного боку і зобов'язаннями перед іноземними вкладниками з другого
Платіжний  баланс  є  найбільш  поширеним  балансом  міжнародних 
розрахунків,  який  показує  співвідношення  платежів  за  кордон  і  надходжень  з-за 
кордону за певний період часу (рік, квартал, місяць). 
При  побудові  платіжного  балансу  враховується  той  факт,  що  всі 
зовнішньоекономічні  операції  можна  поділити  на  кредитні  (які  приносять 
іноземну валюту) і дебетні (пов'язані з її витратами). Тому в балансі перші йдуть 
зі знаком "+", а другі — зі знаком "-".  
Експорт товарів і запозичення, одержані країною, — це кредитні операції.  
Імпорт і кредитування інших країн — дебетні
Платіжний  баланс — це  балансовий  рахунок  міжнародних  операцій  як 
вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв'язків країни у формі 
співвідношення надходжень і платежів. 
Іншими  словами,  це  кількісне  і  якісне  вартісне  відображення  масштабів, 
структури  і  характеру  зовнішньоекономічних  операцій  країни,  її  участі  у 
світовому господарстві. 
Останнім  часом  у  доповнення  до  платіжного  балансу,  який  відображає 
відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних 
активів і пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан. 
За  економічним  змістом  розрізняють  платіжний  баланс  на  певну  дату  і  за 
певний період
Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і 
надходжень, які з дня на день постійно змінюються. 
Платіжний  баланс  за  певний  період  (місяць,  квартал,  рік)  складається  на 
основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічні 
дії  і  дає  змогу  аналізувати  зміни  в  міжнародних  економічних  зв'язках  країни, 
масштабах і характері її участі у світовому господарстві. 
З бухгалтерської точки зору платіжний баланс завжди перебуває в рівновазі. 
Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо, 
 
 

 
26
якщо  надходження  перевищують  платежі,  або  пасивне,  коли  платежі 
перевищують надходження. 
Система  розрахунків  платіжного  балансу  унікальна  в  тому  плані,  що  вона 
хоч і не показує безпосередньо, які процеси розвиваються добре, а які погано, або 
які явища їх викликають, зате показує, що відбувається насправді, відображаючи 
реальні фінансові потоки між певною країною і зовнішнім світом, чим допомагає 
зробити власні відповідні висновки. 
По-перше,  за  допомогою  записів  результатів  обміну  між  країнами  легше 
зробити висновок про стабільність системи плаваючих валютних курсів, оскільки 
платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют у руках тих людей, які 
більше  зацікавлені  в  цьому  (резиденти)  і  тих,  які  намагаються  позбутися  цих 
валют (нерезиденти). 
По-друге,  платіжний  баланс  незамінний  і  в  умовах  фіксованих  валютних 
курсів,  оскільки  допомагає  визначити  розміри  нагромадження  даної  валюти  в 
руках  іноземців  і  дає  змогу  вирішити  питання  про  доцільність  підтримування 
фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза. 
По-третє,  рахунки  платіжного  балансу  надають  інформацію  про 
накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і 
можливості  країни  заробити  валюту  для  майбутніх  платежів.  Ця  інформація 
необхідна  для  того,  щоб  зрозуміти,  наскільки  країні-боржнику  стало  важче  (або 
дорожче) погасити борги іноземним кредиторам. 
Запропонована  МВФ  схема  в  загальних  рисах  повторює  прийняту  систему 
побудови  статей  платіжних  балансів  провідних  країн  світу,  але  з  деякими 
уніфікаціями, які роблять цю схему універсальною і дають змогу порівнювати й 
аналізувати  платіжні  баланси  не  тільки  розвинутих  країн,  а  й  країн,  що 
розвиваються, та постсоціалістичних країн. 
 
 
 

 
27
СТРУКТУРА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ 
Платіжний баланс складається з таких розділів: 
•  торговельний  баланс,  тобто  співвідношення  між  вивезенням  та 
ввезенням товарів; 
• баланс послуг і некомерційних платежів (баланс "невидимих" операцій); 
• баланс руху капіталів та кредитів. 
Торговельний  баланс — це  співвідношення  вартості  експорту  й  імпорту. 
Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, є розбіжності 
між  показниками  торгівлі,  платежів  та  надходжень,  що  фактично  здійснені  за 
відповідний період. 
Саме  завдяки  цим  розбіжностям  у  свій  час  і  виникло  поняття  платіжного 
балансу  як  співвідношення  здійснених  грошових  платежів  і  фактичних 
надходжень,  на  відміну  від  загального  торговельного  балансу,  що  відображає 
відповідні вимоги і зобов'язання з різними термінами погашення. 
Економічний  зміст  активу  або  дефіциту  торговельного  балансу  щодо 
конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру 
її зв'язків з партнерами і загальної економічної політики. 
Країнам, які відстають від лідерів за рівнем економічного розвитку, активний 
торговельний  баланс  необхідний  як  джерело  валютних  засобів  для  оплати 
міжнародних зобов'язань за іншими статтями платіжного балансу. 
Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і зазвичай оцінюється 
як ознака слабкості світогосподарських позицій країни. Це характерно для країн, 
що  розвиваються,  та  більшості  постсоціалістичних  країн,  де  гостро  відчувається 
нестача валютних надходжень. 
Для  промислово  розвинутих  країн  цей  показник  може  мати  зовсім  інше 
значення.  Наприклад,  дефіцит  торговельного  балансу  США  (з 1971 р.) 
пояснюється  активним  просуванням  на  їхні  ринки  міжнародних  конкурентів  з 
виробництва  товарів  підвищеної  складності  (Західна  Європа,  Японія,  нові 
індустріальні країни). 
Баланс послуг і некомерційних платежів - включає платежі й надходження 
з  транспортних  перевезень,  страхування,  електронного,  телекосмічного  та  інших 
 
 

 
28
видів  зв'язку,  міжнародного  туризму,  обміну  науково-технічним  і  виробничим 
досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних та інших 
представництв за кордоном, передачі інформації, культурних та наукових обмінів, 
різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок і т. ін. 
Сьогодні  послуги  стали  найбільш  динамічним  сектором  світогосподарських 
зв'язків,  їх  значення  і  вплив  на  обсяги  і  структуру  платежів  постійно  зростають. 
Це  торгівля  ліцензіями,  ноу-хау,  іншими  видами  науково-технічного  і 
виробничого  досвіду,  лізингові  операції,  ділові  консультації  та  інші  послуги 
виробничого і персонального характеру. 
За прийнятими у світовій статистиці правилами в розділ "послуги" входять, 
як не дивно, виплати доходів з інвестицій за кордоном і процентів з міжнародних 
кредитів.  Хоча  за  економічним  змістом  вони,  безумовно,  ближчі  до  руху 
капіталів. 
За  методикою  МВФ  прийнято  також  показувати  особливою  позицією  в 
платіжному балансі так звані односторонні перекази: 
• державні  операції — субсидії  іншим  країнам  за  лінією  економічної 
допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; 
• приватні  перекази — перекази  іноземних  робітників,  спеціалістів,  родичів 
на батьківщину. 
Три перелічені вище групи операцій — послуги, надходження від інвестицій, 
односторонні  перекази — називають  невидимими  операціями  на  противагу 
експорту  та  імпорту  реальних  цінностей — товарів.  Використовується  також 
термін  послуги  і  некомерційні  платежі  як  данина  традиції  тих  часів,  коли 
головним змістом економічних зв'язків між країнами була торгівля товарами. 
Платіжний  баланс  з  поточних  операцій  включає  торговельний  баланс  і 
"невидимі"  операції.  Поточними  ці  операції  стали  називати  для  того,  щоб 
відокремити  світову  торгівлю  товарами  та  послугами  від  міжнародного  руху 
фінансових ресурсів у формі капіталів і кредитів. 
Баланс  руху  капіталів  і  кредитів  виражає  співвідношення  вивозу  і  ввозу 
державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів. 
 
 
 

 
29
За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії: 
•  міжнародний рух підприємницького капіталу; 
•  міжнародний рух позикового капіталу. 
Підприємницький  капітал  включає  прямі  закордонні  (придбання  і 
будівництво  підприємств  за  кордоном)  і  портфельні  (купівля  цінних  паперів 
закордонних компаній) інвестиції. 
Вивіз  підприємницького  капіталу  на  сучасному  етапі  відбувається 
інтенсивніше, ніж зростання виробництва і зовнішньої торгівлі, що свідчить про 
його  важливу  роль  в  інтернаціоналізації  господарського  життя.  Причому  понад 
2/3 вартості прямих закордонних інвестицій складають взаємні капіталовкладення 
розвинутих  країн.  Це  є  наочним  підтвердженням  того,  що  господарські  зв'язки 
між  розвинутими  країнами  зміцнюються  більшою  мірою,  ніж  між  іншими 
країнами світу. 
Міжнародний  рух  позичкового  капіталу  класифікується  за  ознаками 
терміновості. Розрізняють: 
• Довго-  і  середньострокові  операції  включають  державні  й  приватні 
запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік.  
• Короткострокові  операції  включають  міжнародні  кредити  терміном  до 
одного  року;  поточні  рахунки  національних  банків  у  закордонних  банках 
(авуари); переміщення грошового капіталу між банками.  
Помилки і пропуски. Сюди включаються дані як статистичних похибок, так і 
неврахованих операцій. 
Операції  з  ліквідними  валютними  активами.  Заключна  стаття  платіжного 
балансу  відображає  операції  з  ліквідними  валютними  активами,  в  яких  беруть 
участь  державні  валютні  органи  й  у  результаті  яких  відбуваються  зміни  як 
величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів. 
Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ 
А.   Поточні операції 
Товари  
Послуги 
Доходи від інвестицій  
 
 

 
30
Інші послуги і доходи  
Приватні односторонні перекази  
Офіційні односторонні перекази 
Підсумок: А. Баланс поточних операцій 
В.   Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал 
Прямі інвестиції 
Портфельні інвестиції 
Інший довгостроковий капітал 
Підсумок: А + В (відповідає концепції базисного балансу США) 
С.   Короткостроковий капітал  
D.   Помилки і пропуски 
Підсумок: А + В + С + D (відповідає концепції ліквідності в США) 
Е.   Компенсуючі статті 
Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання SDR (СПЗ) 
F.   Надзвичайне фінансування 
G.   Зобов'язання,  що  складають  валютні  резерви  іноземних  офіційних 
органів  
 Підсумок: A+B + C + D + E + F + G (відповідає  концепції  офіційних 
розрахунків у США).  
H.  Підсумкова зміна резервів 
SDR (СПЗ) 
Резервна позиція в МВФ 
Інші вимоги 
Кредити МВФ 
Прийнята  МВФ  система  класифікації  статей  платіжного  балансу 
використовується  країнами — членами  Фонду  як  основа  національних  методів 
класифікації.  Однак  платіжні  баланси  промислово  розвинутих  країн  і  країн,  що 
розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом.  
 
 
 

 
31
МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ. 
Платіжний  баланс  з  давніх  давен  є  одним  із  об'єктів  державного 
регулювання.      
Це обумовлено такими причинами. 
По-перше,   платіжним      балансам      притаманна  неврівноваженість,  яка 
проявляється  при  тривалому  і  великому  дефіциті  в  одних  країн  і  надзвичайно 
активному  сальдо  в  інших.  По-друге,  після  відміни  золотого  стандарту  в 30-х 
роках 20 століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом 
цінового  регулювання  діє  вкрай  слабо.  По-третє,  в  умовах  інтернаціоналізації 
господарських  зв'язків  підвищилось  значення  платіжного  балансу  в  системі 
Державного регулювання економіки. 
Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать. 
1. 
Державна власність, в тому числі офіційні золотовалютні резерви. 
2. 
Зростання  частки  (до 40-50%) національного  доходу,  що 
перерозподіляється через державний бюджет. 
3. 
Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах 
як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника. 
4. 
Реґламентація  зовнішньоекономічних  операцій  з  допомогою 
нормативних актів і органів державного контролю. 
При  регулюванні  платіжного  балансу  виникає  проблема:  -  які  країни  (що 
мають  активне  сальдо  чи  дефіцит)  повинні  вживати  заходи  по  його 
вирівнюванню. 
Країнами  з  дефіцитом  платіжного  балансу,  як  правило,  застосовуються 
наступні  заходи  з  метою  стимулювання  експорту,  стримування  імпорту  товарів, 
залучення іноземних капіталів, обмеження вивозу капіталу. 
Дефляційна  політика.  Політика  направлена  на  скорочення  внутрішнього 
попиту,  включає  обмеження  бюджетних  видатків  переважно  на  громадські  цілі, 
заморожування цін і заробітної плати. 
Одним  із  основних  її  інструментів  служать  фінансові  грошово-кредитні 
заходи: 
- зменшення бюджетного дефіциту; 
 
 

 
32
- зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика); 
- кредитні обмеження; 
- встановлення меж росту грошової маси. 
Девальвація.  Зниження  курсу  національної  валюти  направлено  на 
стимулювання  експорту  і  стримування  імпорту  товарів.  Щоправда,  роблячи 
дорожчим  імпорт,  девальвація  може  призвести  до  зростання  втрат  виробництва 
вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втрату отриманих з її допомогою 
конкурентних переваг на зовнішніх ринках. 
Валютні  обмеження.  Блокування  валютної  виручки  експортерів, 
ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних 
операцій  в  уповноважених  банках  які  направлені  на  усунення  дефіциту 
платіжного  балансу  шляхом  обмеження  експорту  капіталу  і  стимулювання  його 
припливу, стримування імпорту товарів. 
Фінансова і грошово-кредитна політика.  
Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: 
• бюджетні субсидії експортерам; 
• протекціоністичне підвищення імпортного мита; 
• відміна  податків  з  процентів,  що  виплачуються  іноземним  власникам 
цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; 
• грошово-кредитна  політика,  особливо  облікова  політика  і  таргетування 
грошової маси. 
Спеціальні  заходи  державного  впливу  на  платіжний  баланс  в  ході 
формування  його  основних  статей  (торгового  балансу; "невидимих"  операцій; 
руху капіталу). 
 
 
 

 
33
ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА СТАН ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ 
1.  Нерівномірність  економічного  і  політичного  розвитку  країн, 
міжнародна  конкуренція.  Загострення  суперечностей  між  трьома  центрами 
суперництва (США, Західною Європою — ЄЕС і Японією) і падіння частки США 
у  світовому  промисловому  виробництві  призвели  у 70-х  роках  до  хронічного 
дефіциту  платіжного  балансу  Сполучених  Штатів.  І  навпаки,  в  міру  посилення 
західноєвропейського і японського центрів їхні платіжні баланси, особливо ФРН і 
Японії, у 70-ті і 80-ті роки, як правило, мали значне позитивне сальдо. 
На  сьогодні  ситуація  знову  змінилася  з  урахуванням  фінансової  кризи  в 
країнах Південно-Східної Азії і Японії. 
2.  Циклічні  коливання  економіки.  Оскільки  існує  асинхронність  сучасного 
економічного  циклу,  його  коливання  впливають  на  платіжний  баланс 
опосередковано.  Світові  економічні  й  фінансові  кризи  призводять  до  значних 
дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн. 
3.  Зростання  закордонних  державних  витрат,  пов'язаних  з  мілі-
таризацією економіки і військовими витратами. Досить зазначити, що основна 
маса  (понад 50 %) державних  витрат  США  за  кордоном,  які  відображаються  у 
відповідних  статтях  платіжного  балансу,  являє  собою  саме  витрати  військового 
характеру  (утримання  та  оснащення  військових  баз,  воєнна  допомога).  З  метою 
компенсації витрат на утримання військ за своїми кордонами США уклали угоди 
з  країнами — членами  НАТО  і  Японією  про  їх  валютне  відшкодування,  що 
послужило  джерелом  чергових  міждержавних  суперечностей.  Так,  під 
безпосереднім  тиском  США,  які  наполягали  на  переоснащенні  армій  союзників, 
країни НАТО в середині 80-х років імпортували військової продукції із США у 8 
разів більше, ніж продавали її за океан. 
4.  Посилення  міжнародної  фінансової  взаємозалежності.  З 70-х  років 
зростає  взаємопроникнення  капіталів  США,  Японії,  країн  Західної  Європи,  що 
посилює між ними як партнерство, так і суперництво. 
5. Зміни в міжнародній торгівлі. Різке зростання світових цін на нафту (у 18 
разів у 1980 р. проти 1971 р.) призвело до дефіциту поточних операцій платіжних 
 
 

 
34
балансів  країн — імпортерів  нафти  та  активізації  платіжних  балансів  нафто-
видобувних країн — членів ОПЕК. 
6.  Вплив  валютно-фінансових  факторів.  З  введенням  плаваючих  курсів 
значно  зросли  ризики  валютних  втрат,  особливо  під  впливом  різких  коливань 
курсів провідних валют світу, які найчастіше використовуються як валюти ціни і 
платежу:  долара  США,  англійського  фунта  стерлінгів,  євро,  японської  єни.  В 
очікуванні  зниження  курсу  національної  валюти  відбувається  зсув  за  строками 
платежів з експорту й імпорту. 
7. Негативний вплив інфляції. 
8. Торговельно-політична дискримінація певних країн. 
9. Надзвичайні обставининеврожай, стихійні лиха, катастрофи. 
Після  розгляду  множинності  факторів,  які  впливають  на  платіжний  баланс, 
мимоволі  напрошується  висновок,  що  досягти  щорічної  збалансованості 
надходжень  у  країну  чи  її  виплат  іншим  країнам — завдання  надзвичайно 
складне.  
Так, довготермінове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, 
що для покриття дефіциту іноземної валюти необхідно використовувати офіційні 
резерви,  зменшуючи  їх  обсяги.  Оскільки  ці  резерви  не  є  безмежними,  то  країна, 
щоб 
виправити 
ситуацію, 
змушена 
йти 
на 
запровадження 
різних 
протекціоністських заходів для стримування імпорту й заохочування експорту.  
Одним із наслідків дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової 
вартості  національної валюти. Валютний курс, з одного боку, віддзеркалює стан 
платіжного балансу, з іншого, є одним із факторів, які суттєво впливають на стан 
платіжного балансу. 
Стосовно  довготермінового  активного  сальдо  платіжного  балансу,  то  й  тут 
може мати місце ціла низка негативних наслідків. 
Якщо  сальдо  формується  під  впливом  значного  перевищення  притоку 
капіталу над його відтоком, то країна перетворюється в сторону, що приймає, зі 
всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції — це свого 
роду  допінг  для  національної  економіки,  оскільки  з  часом  частина  валового 
національного  продукту,  створеного  в  країні,  у  вигляді  прибутку  інвестора  буде 
 
 

 
35
відпливати  за  кордон,  що  може  негативно  вплинути  на  темпи  економічного 
зростання. Крім того, довгочасне перевищення надходження валюти в країну над 
її вибуттям може слугувати причиною інфляції, знецінення національної грошової 
одиниці й підвищення рівня цін на внутрішньому ринку. 
Поширення  практики  плаваючих  валютних  курсів,  збільшення  масштабів 
кредитного  ринку,  відміна  обмежень  на  рух  капіталів  привели  до  лібералізації 
проведення  самостійних  дій  приватними  учасниками  міжнародних  операцій. 
Виникає альтернатива вибору засобів платежу, а його критерії ускладнюються.  
 Провідні країни вживають заходи щодо забезпечення стабільності ринкових 
курсів  своїх  валют  шляхом  узгодженого  міждержавного  впливу  на  діяльність 
валютних  ринків,  посилення  впливу  офіційних  органів  на  курси  з  метою 
обмеження  рамок  їх  коливання.  Для  цього  центральні  банки  проводять  спільні 
валютні інтервенції. 
Постійно  посилюється  тенденція  до  погодження  у  проведенні  внутрішньої 
макроекономічної  політики  західними  країнами.  За  допомогою  міжнародної 
координації цієї політики управління платіжними балансами стало розглядатись 
як альтернатива плаваючим валютним курсам 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
36
ТЕМА 4. ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ. ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ 
ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ. 
ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ. ЕВОЛЮЦІЯ ВАЛЮТНИХ 
СИСТЕМ. РЕГІОНАЛЬНІ  ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПУВАННЯ.  
ВАЛЮТНИЙ СОЮЗ КРАЇН ЄС. 
 
ВАЛЮТНА СИСТЕМА ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ. 
Валютні  відносини  пов'язані  з  функціонуванням  валюти  при  здійсненні 
зовнішньої  торгівлі,  наданні  економічної  і  технічної  допомоги,  наданні  і 
отримання за кордоном різного роду кредитів і позик, заключення угод по купівлі 
валюти та інше.                   
Учасниками  валютних  відносин  є:  держави,  міжнародні  організації, 
юридичні  і  фізичні  особи.  Правовою  основою  для  виникнення,  зміни  чи 
припинення  валютних  відносин  служать  міжнародні  угоди  та  внутрідержавні 
акти. 
Розрізняють  національну,  світову  та  міжнародну  (реґіональну)  валютні 
системи
Національна  валютна  система - органічна  частина  системи  грошових 
відносин  окремих  держав.  Їх  функціонування  регулюється  національним 
законодавством  кожної  країни.  На  основі  такого  законодавства  встановлюється 
механізм взаємодії національних, і "світових" грошей, спосіб їх конвертованості, 
котирування  та  регулювання  валютних  курсів,  формування  та  використання 
міжнародної ліквідності, золотовалютного запасу, кредитних ресурсів та ін. 
Світова  валютна  система - функціональна  форма  організації  валютних 
відносин  на  рівні  міжнародних  зв'язків.  Розвиток  їх  регулюється  відповідними 
міжнародними валютними угодами. Використання забезпечується створеними на 
колективній 
основі 
міжнародними 
валютно-фінансовими 
банківськими 
установами та організаціями. 
Міжнародна  (регіональна)  валютна  система - договірно-правова  форма 
організації  валютних  відносин  між  групою  країн.  Прикладом  такої  системи  є 
створена  у 1979 р.  Європейська  валютна  система,  до  якої  входять  країни-члени 
 
 

 
37
ЄЕС  (з 1 листопада 1993 року  ЄС).  Її  функціонування  Реґламентується 
відповідними угодами між  ними, тісно пов'язується з національними валютними 
системами та є складовою частиною світової валютної системи.  
Основними елементами міжнародної валютної системи можуть бути:  
- міжнародна розрахункова одиниця (СДР, ЄВРО  та ін.); 
- узгоджений режим регулювання валютних курсів; 
- міжнародні кредитно-розрахункові установи. 
Якщо  національна  валютна  система  базується  на  національній  валюті - 
грошовій  одиниці  країни,  то  світова  валютна  система - на  одній  чи  декількох 
резервних валютах чи МЛГО. 
Резервна  (ключова)  валюта - це  особлива  категорія  конвертованої 
національної  валюти,  провідної  розвиненої  країни,  яка  виконує  функції 
міжнародного  платіжного  і  резервного  засобу,  служить  базою  визначення 
валютного  паритету  та  валютного  курсу  для  проведення  валютної  інтервенції  з 
метою регулювання курсу валют країн - учасниць світової валютної системи. 
Зараз  до  резервних  валют  можна  віднести - долар  США,  Євро,  ієну  Японії, 
фунт стерлінгів Англії та деякі ін. 
Об'єктивними передумовами перетворення національної валюти у резервну є 
ведуча  позиція  країни-емітента  у  світовому  виробництві,  зовнішній  торгівлі, 
валютно-фінансових  відносинах,  розвинена  банківська  (і  страхова)  системи, 
ринок  позичкових  капіталів,  валюта  повинна  вільно  обмінюватися  на  інші 
грошові  одиниці,  без  обмежень  використовуватися  для  надання  і  погашення 
міжнародних кредитів і позик  
Поряд  із  резервною  валютою  формуються  так  звані  міжнародні  резервні 
активи – валютні  активи  держав  (банків,  ТНК),  що  становлять  резерви 
міжнародних платіжних засобів. 
Міжнародні  резервні  активи  включають:  а)золото;  різні  міжнародні 
вимоги  в  іноземних  валютах;  б)депозити,  скарбничі  векселі,  чеки,  державні  та 
муніципальні облігації, ринкові цінні папери. 
Країни члени МВФ до міжнародних активів відносять авуари в СДР (авуари 
грошові  кошти  банку  в  іноземній  валюті,  які  знаходяться  на  його  рахунках  в 
 
 

 
38
закордонних  банках,  перш  за  все  це  кошти  на  кореспондентських  рахунках),  та 
резервну позицію в МВФ, а країни ЄС до резервних активів відносять свої авуари 
в  ЄВРО,  котрі  заміщають  частину  належних  цим  країнам  резервних  активів  у 
золоті та доларах США. Розподіл міжнародних резервних активів між країнами та 
групами країн залежить від рівня економічного розвитку країни і її ролі у світовій 
економіці і міжнародній торгівлі. Більш ніж 2/3 суми активів припадає на частку 
найбільш  економічно  розвинутих  держав,  яким  належать ¾ сукупного  золотого 
запасу.  
Міжнародна  (розрахункова)  лічильна  грошова  одиниця  (МЛГО) – це 
умовна  грошова  одиниця,  яка  створюється  міжнародними  економічними 
організаціями  для  визначення  і  порівняння  широкого  кола  економічних 
показників  і  для  використання  як  офіційного  еталону  в  різних  валютних 
вимірюваннях.  
Поступово  беруть  на  себе  функції  грошей,  зокрема,  функцію  платіжного 
засобу і нагромадження вартості в формі резервної валюти.  Найбільш широкого 
застосування і визнання набули такі МЛГО як СПЗ (SDR) та ЕКЮ
У вересні 1967р. на спеціальній сесії МВФ було створено СДР. Одиниця СДР 
прирівнювалася  за  вартістю  до 0,888671г.  чистого  золота,  тобто  1СДР 
дорівнювала 1$. Однак девальвація долара, призвела до створення у 1974р. нової 
системи визначення курсу СДР на базі кошика валют 16 індустріальних держав. У 
1978р.  були  змінені  складові  кошика  СДР  у  зв’язку  із  зменшенням  або 
збільшенням  частки  окремих  країн  у  світовому  експорті.  СДР – є  порівняно 
стабільною валютою, що зменшує ризики від плаваючих валютних курсів. МВФ 
щоденно публікує курси валют відносно СДР. В 1984р. МВФ спростив принципи 
підрахунку вартості одиниці СДР. У кошику було залишено тільки 5 валют, котрі 
мають найбільш питому вагу у міжнародних розрахунках: $; DM; FFr; ₤; €. 
Емісія СДР має кредитний характер і здійснюється  за рішенням директорату. 
Емітована сума розподіляється між країнами-членами фонду відповідно до квоти. 
Україна вступила до МВФ у 1992р. і її квота дорівнювала 0,69% капіталу фонду. 
Особливе  місце  серед    колективних  валют  займало  ЕКЮ.  Вона  введена  у 
1979р.  і  на  відміну  від  СДР  її  запровадження  забезпечувалося  реальними 
 
 

 
39
активами  країн  учасниць  ЄВС.  За  існуючої  угоди  на  ці  цілі  використовувалося 
кожною  країною  ЄС 20% факт.  величини  власних  золотих  і 20% доларових 
резервів.  Золото  –доларові  активи  покривають  лише  половину  емісії  ЕКЮ,  а 
друга  половина  забезпечується  за  рахунок  внесків  країн  учасниць  в  їх 
національній валюті. У 1999р було трансформовано ЕКЮ в ЄВРО. 
№ 
Головні елементи валютної системи 
п/п 
Національної 
Світової 
1. 
Національна валюта 
Резервні валюти, МЛГО. 
2. 
Умови конвертації 
Умови взаємної конвертації 
національної валюти 
валют 
3. 
Паритет національної валюти 
Уніфікований режим 
валютних паритетів 
4. 
Режим курсу національної 
Регламентація режимів 
валюти 
валютних курсів 
5. 
Наявність або відсутність 
Міждержавне регулювання 
валютних обмежень, валютний 
валютних обмежень 
контроль 
6. 
Національне регулювання 
Міждержавне регулювання 
міжнародної валютної ліквідності 
міжнародної валютної ліквідності 
країни 
7. 
Регламентація використання 
Уніфікація норм використання 
міжнародних кредитних засобів 
міжнародних кредитних засобів 
8. 
Регламентація міжнародних 
Уніфікація головних форм 
розрахунків країни 
міжнародних розрахунків 
9. 
Режим національного 
Режим світових валютних 
валютного ринку і ринку золота 
ринків і ринків золота 
10. 
Національні органи, 
Міжнародні організації, 
регулюючі валютні відносини 
регульовані міждержавні валютні 
країни 
відносини 
 
ЕВОЛЮЦІЯ ВАЛЮТНИХ СИСТЕМ. 
Розвиток  системи  міжнародних  валютних  відносин  можна  умовно  поділити 
на 4 етапи:  
Паризька валютна система - (система золотоносного стандарту). Стихійно 
сформувалася  на поч.ХІХ ст., а офіційно оформлена в 1867 р. в Парижі.  
Основні принципи:  
а) використання золота як єдиного міжнародного резервно-платіжного засобу;  
б) фіксація золотого вмісту національних валют;  
в) встановлення обмінного курсу валют на основі золотого паритету;  
 
 

 
40
г) вільна міграція золота між країнами;  
д) коливання обмінних курсів у вузьких рамках золотих точок, які залежать 
від величини затрат на вивезення золота для обміну на іноземну валюту. 
Генуезька  валютна  система  (система  золотодевізного  стандарту)  створена 
згідно рішення міжнародної конференції в Генуї в 1922р.  
Основні принципи: 
а)  використання  національних  кредитних  грошей  (девізів)  як  міжнародних 
платіжно-резервних засобів (англ. фунт стер., фр. франк, дол. США);  
б) перехід до золотодевізного стандарту (золотозлиткового).  
Бреттонвудська валютна система (золотодоларовий стандарт) оформлена 
в 1944 р.  на  спеціальній  валютно-фінансовій  конференції  ООН,  на  якій  були 
утворені МБРР і МВФ.  
Основні принципи: 
а)  збереження  ролі  золота  як  загального  еквівалента,  платіжного  засобу  та 
розрахункової одиниці в міжнародному обігу; 
б)  зв’язок  валют  з  монетарним  товаром  здійснюється  за  системою  „золото-
долар-національні валюти”; 
в) система базується на фіксованих валютних курсах; 
г) фіксація ринкової ціни на золото на рівні 35 USD за 1 трійську унцію (= 31,1 г); 
д) заборона вільної купівлі і продажу золота (крім ЦБ); 
е)  встановлення  країнами-членами  твердих  паритетів  власних  валют 
стосовно USD (±1%) 
є) запровадження плавання валют типу А.   
Ямайська  валютна  система  (Кінгстонська  валютна  система)  створена 
на конференції країн-членів МВФ у 1976 р. у Кінгстоні. 
Основні принципи: 
а) проголошено повну демонетизацію золота; 
б)  перетворити  СПЗ  на  головний  резервний  актив  і  міжнародний  засіб 
розрахунків і платежу. Утворилась нова система „СПЗ – національна валюта”; 
в) запровадження плаваючих валютних курсів національних одиниць типу В; 
г)  валютна система розвивається за принципом поліцентризму: з одного боку, 
вона підпорядкована центральним регулятивним діям (відповідно до статусу МВФ), 
з іншого – має досить розвинену мережу автономних валютних угрупувань.  
 
 

 
41
РЕГІОНАЛЬНІ  ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ УГРУПУВАННЯ. 
Валютні блоки 
У  період  світової  економічної  кризи 1929—1933 рр.  із  крахом 
золотодевізного  стандарту  єдина  світова  валютна  система  перестала  існувати. 
Вона  розпалася  на  валютні  блоки — регіональні  валютні  угруповання,  які 
вступили  в  жорстоку  конкуренцію  між  собою.  Таких  регіональних  блоків 
сформувалося три: стерлінговий, доларовий та золотий. 
Валютний  блок — це  угруповання  країн  на  основі  валютно-економічного 
домінування  держав,  що  очолюють  цей  блок,  шляхом  прикріплення  до  їхньої 
валюти  валют  країн — учасниць  блоку.  Вони,  як  правило,  офіційно  не 
оформлювалися  певними  угодами,  а  утворювалися  стихійно  на  основі  вже 
сформованих відносин політичної, економічної та фінансової залежності слабких 
країн,  що  розвиваються,  від  могутніх  капіталістичних  держав — колишніх 
метрополій.  
Стерлінговий  валютний  блок  виник  після  відміни  золотого  стандарту  у 
Великій  Британії  в 1931 р.  До  його  складу  ввійшли  країни  Британської  імперії, 
окрім домініонів Канада і Ньюфаундленд, а також території Гонконгу. До блоку 
ввійшли також держави, які були економічно тісно пов'язані з Великою Британією 
(Єгипет, Ірак, Португалія, пізніше — Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Японія -
—  де-факто,  а  потім  Греція  та  Іран).  Входження  до  валютного  блоку, 
очолюваного Великою Британією, ставило країни перед необхідністю дотримання 
певних "правил гри". Це означало, що валюти залежних країн прикріплювались до 
валюти країни, яка очолювала блок — фунта стерлінгів. Курс цих валют ставився 
в залежність від фунта стерлінгів, а їх курс відносно інших валют встановлювався 
відповідно  до  курсу  фунта  стерлінгів  щодо  тих  валют;  взаємні  розрахунки  між 
учасниками блоку  велись переважно  у фунтах  стерлінгів, а їхні валютні резерви 
зберігалися в Банку Англії і використовувались як для взаємних розрахунків, так і 
для розрахунків із третіми країнами. 
Доларовий  валютний  блок  було  створено  в 1933 р.  після  відміни  золотого 
стандарту  в  США.  До  нього  ввійшли  економічно  залежні  від  США  країни 
Латинської  Америки  та  Канада.  Цікаво,  що  у  валютному  блоці  не  здійснювався 
 
 

 
42
валютний контроль з боку країни, яка його очолювала. Країни доларового блоку 
лише  підтримували  певні  співвідношення  між  доларом  США  і  власними 
валютами  та  зберігали  переважну  частину  своїх  валютних  резервів  у  банках 
США,  через  які  здійснювались  розрахунки  як  між  самими  країнами — членами 
блоку, так і з третіми державами. 
У  червні 1933 р.  країни,  які  намагалися  будь-що  зберегти  вільне 
функціонування  золотого  стандарту  на  основі  незмінного  золотого  вмісту 
національних  валют,  утворили  золотий  блок.  До  нього  ввійшли  держави,  які 
навіть  в  умовах  важкого  кризового  і  післякризового  періоду  продовжували 
дотримуватися  золотого  стандарту:  Франція,  Бельгія,  Нідерланди,  Швейцарія,  а 
потім Італія і Польща. Безпосередній вплив на тривалість існування цього блоку 
справив  той  факт,  що  країни — учасниці  золотого  блоку  не  могли  успішно 
конкурувати з Великою Британією та США, які очолювали інші блоки і де, як і в 
переважній  більшості  інших  країн,  золотомонетний  стандарт  було  відмінено.  А 
вирішальне значення для долі блоку мали економічні інтереси країн, які входили 
до нього. Ці інтереси, як показало життя, були майже несумісними, що особливо 
чітко  виявилося  в  умовах  післякризової  депресії.  Зрештою  всі  країни  золотого 
блоку  змушені  були  відмінити  вільний  обмін  банкнот  на  золото,  і  в 1936 р.  цей 
блок остаточно розпався. 
Валютні зони 
Валютні  зони  порівняно  з  валютними  блоками  є  більш  високою  формою 
регіональних  валютних  об'єднань,  які  утворилися  на  базі  валютних  блоків.  Це 
валютні угруповання країн, що сформувалися під час Другої світової війни і після 
її  закінчення  з  метою  проведення  узгодженої  політики  у  сфері  міжнародних 
валютних відносин.  
Головні ознаки валютної зони такі: 
• підтримання  всіма  учасниками  валютної  зони  твердого  курсу  своїх  валют 
відносно валюти країни-гегемона; 
• зміна  курсів  валют — учасниць  зони  відносно  інших  валют  лише  в  разі 
згоди на це країни-гегемона; 
 
 

 
43
• збереження  в  банках  домінуючої  країни  переважної  частини  національних 
валютних резервів країн — членів валютної зони; 
• вільний взаємний обмін валют між країнами, що входять у зону; 
• вільне  переміщення  засобів  у  межах  валютної  зони  та  наявність  спільних 
обмежень відносно третіх країн; 
• концентрування зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, що 
очолює валютну зону. 
Після Другої світової війни утворилося шість основних валютних зон: 
Cтерлінгова валютна зона утворилася на базі валютного блоку на початку 
Другої світової війни після введення у Великій Британії валютного контролю без 
якихось  особливих  інститутів.  Між  Сполученим  Королівством  і  країнами 
стерлінгової зони були підписані угоди, які передбачали об'єднання їхніх золотих 
і валютних резервів, причому країни-учасниці мали право вільно використовувати 
значну  частину  цих  резервів.  Центр  повинен  був  зберігати  достатньо  валютних 
резервів  для  забезпечення  платіжних  зобов'язань  всіх  країн  валютної  зони  щодо 
зовнішнього світу. До складу стерлінгової валютної зони входять головним чином 
країни — члени  Британської  Співдружності  Націй  та  деякі  інші  держави: 
Ірландська Республіка, Ісландія, Йорданія, Єгипет та ін. 
Другим регіональним валютним угрупованням є доларова валютна зонаяка 
утворилася на початку Другої світової війни на базі доларового валютного блоку. 
До  її  складу  входять  головним  чином  країни  Північної,  Центральної  і  Південної 
Америки.  Доларова  зона — це  регіональне  валютне  угруповання  країн,  грошові 
системи  і  зовнішні  розрахунки  яких  орієнтуються  на  долар  США.  Зовнішня 
торгівля країн доларової зони орієнтується в основному на американський ринок. 
Основна  маса  капіталів,  вкладених  в  економіку  країн — учасниць  зони,  також 
належить США, що забезпечує цій країні значний, і не тільки чисто економічний, 
вплив на всі країни, що є членами цього регіонального валютного угруповання. 
Третім регіональним валютним угрупованням є валютна зона французького 
франкаяка виникла на базі колишніх французьких колоніальних володінь у 1945 
р.  На  відміну  від  інших  подібних  регіональних  угруповань,  між  країнами — 
 
 

 
44
членами зони було досягнуто угоди про заснування її як добровільного об'єднання 
країн-учасниць.  Було  створено  Валютний  комітет  для  координації  валютної  і 
кредитної  політики  у  цій  валютній  зоні.  Згодом  Валютний  комітет  зони  франка 
було замінено секретаріатом, який є дослідним підрозділом Французького банку.  
Специфічною рисою валютної зони французького франка є існування трьох 
підгруп держав, що входять до неї. 
До  першої  підгрупи  входять  французькі  департаменти  метрополії,  чотири 
французькі  заморські  департаменти  і  заморські  території.  Всі  ці  регіони 
перебувають під валютним суверенітетом Французької Республіки.   
Другу підгрупу утворюють африканські держави і Мадагаскар.  
До третьої підгрупи входять Марокко, Алжир і Туніс. 
 
ВАЛЮТНИЙ СОЮЗ КРАЇН ЄС. 
Найбільш  високорозвиненою  і  досконалою  формою  розвитку  регіональних 
валютних угруповань є Валютний союз країн ЄС (ВС). 
На  початку 70-х  років,  за  умов  зростання  амплітуди  коливань  курсу 
американського  долара,  розпочалися  активні  пошуки  виходу  зі  своєрідного 
критичного  стану  передусім  країн — членів  Європейського  економічного 
співтовариства ("Спільного  ринку"),  спрямовані  на  створення  власної 
регіональної  валютної  системи.  Щоб  протистояти  гегемонії  долара  у  світовій 
валютній  системі,  у  березні 1979 р.,  тобто  через  рік  після  набрання  чинності 
Кінгстонської  угоди,  було  створено  міжнародну  (регіональну)  валютну  систему 
—  Європейську  валютну  систему  (ЄВС).  У  ній  беруть  участь  країни — члени 
Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). 
Європейська  валютна  система  —  специфічна  організаційно-економічна 
форма  відносин  країн  ЄЕС  у  валютній  сфері,  спрямована  на  стимулювання 
інтеграційних  процесів,  зменшення  амплітуди  коливань  курсів  національних 
валют та їх взаємну ув'язку.  
Європейська валютна система функціонувала за принципом "кошика", в якому 
курси  національних  грошових  одиниць  змішані  залежно  від  котирування  тієї  чи 
іншої  валюти,  її  ще  називають  "валютна  змія",  перевага  якої  полягає  в  тому,  що 
 
 

 
45
сама  "змія"  в  цілому  більш  стійка,  ніж  кожна  з  її  складових.  Саме  на  цій  основі 
будується  паритетна  сітка  двосторонніх  курсів  валют  та  визначається  фіксована 
межа  їх  відхилення.  Так,  остання  становила  спочатку  для  всіх  країн ±2,25 %, за 
винятком Італії та Іспанії, для яких була більш широка (для Італії, наприклад, ±6 % 
).  Пізніше  ця  межа  була  розширена  до ±15 %, а  згодом — до ±30 %. Метою 
створення ЄВС були досягнення валютної стабільності та створення єдиної валюти, 
яка  б  оберталася  в  ЄЕС,  вирівнювання  основних  економічних  показників  та 
уніфікація  економічної  політики,  розробка  та  впровадження  засобів  колективного 
регулювання валютної сфери, стабілізація економічного становища країн — членів 
Європейської  валютної  системи.  У  зовнішньому  плані — створення  західно-
європейського валютного полюса в поліцентричній валютній системі. 
Створення  ЄВС  продиктовано  насамперед  прагненням  Західної  Європи  до 
більшої фінансової самостійності й стабільності за рахунок ослаблення прив'язки 
європейських  валют  до  долара,  що  дало  б  змогу  не  тільки  уникнути  втрат  за 
рахунок  періодичних  криз  цієї  валюти,  а  й  більш  успішно  протистояти 
заокеанській конкуренції. 
Європейська валютна система включала три складові: 
• зобов'язання  щодо  узгодженої  зміни  ринкових  валютних  курсів  у 
взаємодомовлених  кількісних  межах  за  допомогою  валютного  втручання 
центральних  банків,  у  тому  числі  шляхом  підтримки  коливань  ринкового  курсу 
валют у звужених кордонах; 
• механізм кредитної допомоги урядам, які натрапляють на фінансові труднощі 
при підтримці ринкового валютного курсу на двосторонній основі за рахунок засобів 
спеціального Європейського фонду валютного співробітництва (ЄФВС) із загальним 
капіталом 25 млн ЕКЮ, який згодом було реорганізовано у Європейський валютний 
фонд (ЄВФ). Ці кошти використовували для короткотермінового (від 3 до 6 місяців) 
і середньострокового (від 2 до 5 років) кредитування; 
• спеціальну  європейську  розрахункову  одиницю — ЕКЮ,  яка  була 
колективною  міжнародною  валютою  і  мала  визначений  валютний  курс, 
 
 

 
46
розрахований  на  базі  "валютного  кошика"  національних  валют  країн — членів 
ЄВС з урахуванням їх частки в сукупному валовому національному продукті. 
Успішне  функціонування  ЄВС  створило  необхідні  передумови  для 
формування ВС.  
Стратегічною  метою  союзу  визначалося  запровадження  єдиної  валюти  і 
єдиного центрального банку дванадцяти. 
Перший  етап  розпочався  з 1 червня 1990 р.,  коли  в  більшості  країн 
"Спільного  ринку"  були  зняті  обмеження  на  рух  капіталів  у  межах  єдиного 
внутрішнього ринку. 
Другий  етап  розпочався 1 січня 1994 р.  При  цьому  було  запроваджено 
жорсткий  обмінний  курс  європейських  валют  і  створено  європейську  систему 
центральних банків. 
Третій етап (1 січня 1997 р.) завершився введенням єдиної валюти — євро, 
чому передувало заснування єдиного центрального банку, зовсім незалежного від 
урядів,  свого  роду  "наднаціонального  диригента"  валютно-фінансової  політики 
всього Співтовариства (згідно з Маастрихтською угодою). 
Після  створення  Європейської  валютної  системи  ЕКЮ  служило  головним 
чином засобом міжнародних розрахунків та існувало тільки у вигляді записів на 
рахунках  центральних  банків  країн — членів  ЄВС  у  Європейському  фонді 
валютного співробітництва. 
У  середині  грудня 1996 р.  лідери  Європейського  Союзу  в  Мадриді  прийняли 
рішення про перехід з 1 січня 1999 р. на єдину валюту країн ЄС — "євро" (колишня 
ЕКЮ) шляхом заміни в обігу 15 національних грошових одиниць однією. 
За  підрахунками  спеціалістів,  впровадження  євро  дасть  змогу  щорічно 
заощаджувати приблизно 100 млрд французьких франків — суму, в яку сьогодні 
обходиться країнам і громадянам ЄС різниця у валютних курсах при розрахунках. 
Єдина  валюта  надасть  імпульс  розвитку  взаємної  торгівлі  в  межах  ЄС,  зміцнить 
його 
економічну 
стабільність, 
знизить 
інфляцію 
і 
зробить 
євро 
конкурентоспроможною 
валютою 
на 
міжнародних 
валютних 
ринках. 
Впровадження  євро  і  створення  Центрального  банку  ЄС  стало  найбільшим 
 
 

 
47
досягненям Валютного союзу країн ЄС. У перспективі євро може перетворитися у 
могутню валюту. 
У  Мадриді  був  розроблений  новий  перспективний  план  переходу  до 
Валютного  союзу  країн  ЄС  шляхом  поетапного  введення  євро  і  паралельного 
створення структур Європейського центрального банку: 
•   початок 1998 p. (підготовка): 
а)  кваліфікація  країн  за  економічними  результатами 1996— 1997 pp. і 
прийняття рішення за кожною країною  
окремо про входження в Європейський Союз; 
б)  заснування  Європейського  центрального  банку  і  мережі  національних 
центральних банків; 
•   1 січня 1999 р. (початок): 
а) встановлення "незмінного" обмінного курсу національних валют щодо євро; 
б) початок використання євро Центральним банком, міжнародними банками і 
валютними біржами; 
в)  опублікування  "нового"  державного  боргу  кожної  країни — члена  ЄС  у 
європейській валюті; 
•   1 січня 2002 р. (завершення): 
а) випуск євробанкнот і монет у євро; 
б) переведення системи роздрібних платежів у евровалюту; 
•   1 липня 2002 p.: 
а) відміна попередніх валют держав — членів ЄС; 
б) євро стає єдиним законним платіжним засобом. 
Дбаючи  про  надійність  спільної  валюти,  країни — члени  Європейського 
Союзу  поставили  жорсткі  вимоги  щодо  фінансово-економічних  показників 
країн, які бажають користуватися євро: 
• дефіцит держбюджету не може перевищувати 3 % від ВВП; 
• сукупний державний борг має становити не більш як 60 % від ВВП; 
• річна  інфляція  не  може  бути  вищою  середнього  рівня  інфляції  у  трьох 
країнах ЄС із найнижчим рівнем інфляції (приблизно 3— 3,3 %) більш як на 1,5 %; 
 
 

 
48
• середнє  номінальне  значення  довгострокових  відсоткових  ставок  не 
повинно  перевищувати 2 % від  середнього  рівня  цих  ставок  трьох  країн  ЄС  із 
найстабільнішими цінами (приблизно 9 %); 
• країни,  що  переходять  на  нову  європейську  валюту,  мають  дотримуватися 
встановлених  меж  коливань  валютних  курсів  у  діючому  механізмі  європейських 
валютних систем. 
Нині  у  просторі  євро  проживає 291 млн  чоловік,  а  його  економічний 
потенціал сягає 20 % економічного потенціалу загальносвітової економіки. 
Які ж економічні переваги переходу країн ЄС до єдиної валюти? 
По-перше, за різними оцінками країни ЄС втрачали від 15 до ЗО млрд ЕКЮ 
щорічно  з  причини  циркуляції  безлічі  валют  на  досить  тісному  економічному 
просторі.  Суб'єкти  ринку  ЄС,  страхуючись  від  можливих  коливань  валютних 
курсів, втрачають значну частину своїх активів. 
По-друге,  завдяки  різниці  масштабів  цін  досить  важко  зіставляти  ціни  на 
однорідні  товари  різних  країн-виробників.  Введення  єдиного  засобу  платежу 
дасть  змогу  зіставляти  ці  вартості,  що,  безумовно,  посилить  конкуренцію  між 
постачальниками  товарів  та  послуг,  особливо  за  умови  широкого  використання 
систем  електронної  оплати.  Це  сприятиме  зростанню  мобільності  платежів  і 
безперешкодному доступу до товару виробника у будь-якій точці Європи. 
По-третє,  за  аналогією  можна  очікувати  певного  зниження  відсоткової 
ставки за кредит, іпотеку тощо та зменшення депозитних відсоткових ставок. 
По-четверте,  утворення  міцної  валюти  на  економічному  просторі  Європи 
безумовно  приведе  до  виходу  цієї  валюти  на  міжнародні  фінансові  ринки  і 
утвердження  її  в  статусі  резервної.  Ця  валюта  за  могутністю  буде  дорівнювати 
долару США і водночас буде його противагою. 
По-п'яте,  кожний  громадянин  ЄС,  виїжджаючи  за  межі  своєї  країни, 
зустрічатиметься з тим же масштабом цін і тією ж валютою, що й у його державі. 
Подібність  основних  економічних  показників  країн  ЄС  усуне  практично  всі 
перешкоди  пересуванню  громадян  у  межах  економічного  простору  об'єднаної 
Європи. 
 
 
 

 
49
ТЕМА 5. ВАЛЮТНА ОПЕРАЦІЯ „СПОТ”. 
СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОНВЕРСІЙНИХ 
ОПЕРАЦІЙ. ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ НА УМОВАХ  „СПОТ”.  
КОТИРУВАННЯ ВАЛЮТ.  ПОНЯТТЯ  ТА ПРАВИЛА ВИЗНАЧЕННЯ 
КРОСС-КУРСІВ ВАЛЮТ. ВАЛЮТНА ПОЗИЦІЯ БАНКІВ. 
 
СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА КЛАСИФІКАЦІЯ КОНВЕРСІЙНИХ 
ОПЕРАЦІЙ. 
Конверсійні операції — це угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу 
обумовлених  сум  готівкової  та  безготівкової  валюти  однієї  країни  на  валюту 
іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату 
Можна виділити кілька цілей конверсійних операцій: 
— обмін валют при міжнародній торгівлі, здійсненні туризму, інвестицій; 
— спекулятивні операції; 
— хеджування валютних ризиків. 
Одна з цілей конверсійних операцій в усьому світі — це одержання прибутку 
від зміни курсу валют, тобто звичайна спекуляція. Наприклад, долар США за день 
може  змінитися  стосовно  євро  на  кілька  центів,  якщо  вгадати  цей  рух  і  зробити 
кілька конверсійних операцій, то можна одержати значний прибуток. 
Валютний ринок — це сукупність усіх конверсійних операцій, розрахунки і 
надання  в  позичку  іноземної  валюти  на  певних  умовах.  Поточні  конверсійні 
операції  становлять  основну  частину  валютних  операцій,  в  англійській  мові 
вживається термін Foreign Exchange Operations, скорочено Forex або FX. 
Конверсійні операції поділяються на: 
• операції з негайною поставкою валюти або поточні конверсійні операції; 
• термінові валютні конверсійні операції; 
 
 

 
50
 
КОНВЕРСІЙНІ ОПЕРАЦІЇ 
 
Угоди з негайною 
 
Термінові угоди 
поставкою 
 
Угоди today
 
Форвардні угоди 
Угоди tomorrow 
 
Опціонні угоди 
 
Угоди spot
Ф’ючерсні угоди 
 
Угоди swap 
 
У свою чергу, операції з негайною поставкою можуть поділятися на операції 
з  датою  валютування  сьогодні (today або  скорочено tod), завтра (tomorrow або 
скорочено torn) і датою валютування через два робочі банківські дні — операції 
на умовах спот (spot). 
Термінові  валютні  операції  поділяються  на  форварди,  свопи,  ф'ючерси, 
опціони.  
Основою цих операцій є більш прості фінансові інструменти, на валютному 
ринку це конверсійні операції на умовах спот. 
Учасниками  ринку Forex насамперед  є  банки,  що  здійснюють  основні 
операції  за  заявкою  своїх  клієнтів — експортерів  та  імпортерів,  інвестиційних 
фондів,  страхових  компаній,  хеджерів  та  спекулянтів.  У  комерційних  банках 
акумулюються  кошти  клієнтів,  якими  вони  можуть  управляти,  до  того  ж  вони 
виконують операції й у своїх інтересах за рахунок власних коштів. 
У ринку Forex також активно беруть участь валютні біржі, центральні банки. 
Останні  управляють  рівнем  валютного  курсу,  виходячи  на  ринок  із  валютними 
резервами країни, тобто проводять інтервенції для підтримки валютної стратегії. 
Найбільший  вплив  на  світовий  валютний  ринок  справляють  центральні  банки  в 
США — Федеральна Резервна система (United States Federal Reserve), у Німеччині 
— Бундесбанк (Deutsche Bundesbank), у Японії — Банк Токіо (Bank of Tokyo) й у 
Великобританії — Банк Англії (Bank of England). В Україні найбільший вплив на 
курс національної валюти здійснює Національний банк України (НБУ). 
 
 

 
51
Крім  банків,  активну  роль  на  ринку  виконують  брокерські  компанії  або 
брокерські  доми.  Вони  є  посередниками  між  величезною  кількістю  учасників 
ринку — комерційними  банками,  інвестиційними  фондами,  страховими 
компаніями, ділінговими центрами і приватними інвесторами. 
Головними валютами ринку Forex є: 
— 
USD (greenback) — долар США;  
— 
GBP (cable) — англійський фунт стерлінгів;  
— 
EUR — євро (міжнародна європейська валюта);  
— 
CHF — швейцарський франк; 
— 
JPY — японська єна; 
— 
CAD — канадський долар; 
— 
AUD — австралійський долар. 
 
 
ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ НА УМОВАХ  „СПОТ”. 
Для  банків  та  їхніх  клієнтів — міжнародних  торговців,  експортерів  та 
імпортерів дуже важливо знати не тільки курс конвертації валют, а й дату, коли на 
їх  рахунок  зарахують  куплені  валютні  гроші.  При  великих  грошових  оборотах 
необхідно чітко контролювати свою ліквідність і платоспроможність. Тому в бан-
ківській практиці важливого значення набуває «дата валютування» (value date) 
— дата виконання умов угоди, тобто фізичного переміщення коштів.  
Датами  валютування  даної  валюти  можуть  бути  тільки  робочі  дні,  крім 
вихідних і святкових.  
У світовій практиці заведено проводити конверсійні операції між банками на 
другий  робочий  банківський  день,  тобто  на  умовах  спот (spot).  Умови 
розрахунків  спот  необхідні  для  контрагентів  угоди  для  того,  щоб  протягом 
поточного і наступного днів зручно обробити необхідну документацію, оформити 
платіжні документи для виконання умов угоди. 
Дата  операції — це  дата  укладення  угоди,  коли  продавець  погоджується 
продати,  а  покупець  придбати  іноземну  валюту.  На  цю  дату  операції 
 
 

 
52
відображаються  в  бухгалтерському  обліку,  також  починається  нарощування 
результату переоцінювання та інших доходів (видатків). 
Наприклад:  два  банки  в  понеділок 05.02.2001 р.  уклали  угоду  про 
конверсійну операцію на умовах спот. Тоді дата валютування припадає на середу 
07.02.2001  р. При  здійсненні угоди в четвер 09.02.2001 р. дата валютування вже 
буде  в  понеділок 13.02.2001 р.  Дні 05.02.01 та 09.02.01 вважаються  датами 
укладення угоди. 
Усі головні валюти торгуються на умовах спот. Але так само існує практика 
проведення конверсійних операцій із датою валютування до споту — «сьогодні» 
(today) і «завтра» (tomorrow). Це може бути пов'язане з інтересами клієнтів або з 
особливостями торгівлі національними валютами різних країн.  
Наприклад,  основні  торги  по  українській  гривні (UAH) або  російському 
рублю (RUR) до  американського  долара  проводяться  з  датою  валютування 
«сьогодні».  Пояснюється  це  тим,  що  і  в  Україні,  і  в  Росії  банки  встигають 
підготувати  всі  платіжні  документи  і  розрахуватися  національною  валютою  в 
день  укладення  угоди,  а  розрахунки  в  доларах  США  американські  банки 
починають  проводити  тоді,  коли  в  Європі  вже  вечір,  тобто  є  реальний  час  для 
контрагентів  підготувати  необхідні  документи  і  відправити  валюту.  Конверсійні 
операції  з  євро (EUR), англійським  фунтом  стерлінгів (GBP), швейцарським 
франком (CHF) до  гривні  українські  банки  звичайно  проводять  із  датою 
валютування «завтра» (torn), оскільки європейські банки починають працювати 
практично одночасно з українськими банками і їм потрібен час для опрацювання 
платіжних  документів.  Для  поточної  конверсії  долара  в  канадські  долари 
(USD/CAD)  Дата  валютування  буде  завтрашнім  днем,  що  обумовлено  терито-
ріальною близькістю США і Канади. 
Іноді  на  валютному  ринку  виникають  відхилення  від  прийнятих  правил 
визначення дати спот з різних причин. Це — святкові дні в країні однієї з валют, 
технічні  моменти,  коли  неможливо  розрахуватися  у  певний  день.  Тоді  банки 
визначають дату спот на перший робочий день, котрий є реальним розрахунковим 
днем для даної пари валют.  
 
 

 
53
Також  бувають  ситуації,  коли  банки  не  можуть  провести  конверсійну 
операцію  один  з  одним  на  одну  дату  валютування  (немає  прямих  відкритих 
кредитних ліній). Тоді угоду проводять із рознесеними датами валютування (split 
value date).  
Наприклад, банк А продав швейцарські франки банку Б за євро, але у нього 
немає  на  банк  Б  кредитної  лінії,  тобто  банк  А  ризикує  тим,  що,  відправивши 
швейцарські франки, він не отримує євро. Тому сторони домовляються, що банк Б 
розрахується в євро на умові спот, а банк А — швейцарськими франками з датою 
валютування спот плюс один день. 
 
 
КОТИРУВАННЯ ВАЛЮТ. 
Валютний  курс — це  ціна  грошової  одиниці  однієї  країни,  виражена  в 
грошових  одиницях  іншої  країни.  Ціни  на  вільному  міжнародному  валютному 
ринку визначаються виходячи з попиту і пропозиції на певну валюту, у країнах з 
обмеженим  ступенем  конвертації  ціна  національної  валюти  встановлюється 
центральним банком. 
Поточним конверсійним операціям відповідає обмінний курс спот.  
Курси  валют  на  спот  ринку  є  базовими  для  розрахунку  курсу  всіх 
термінових угод — форвардів, свопів, ф'ючерсів, опціонів.  
На  екранах  моніторів  при  укладенні  угод  по  телефону  дилери  звичайно 
вказують дві валюти: базову валюту і валюту котирування. 
1 USD =106,53 JPY або 
l EUR = 0,9567 USD або 
l CHF = 0,8935 CAD або 
USD/JPY= 106,53, EUR/USD = 0,9567, CHF/CAD = 0,8935. 
Ліва  частина  котирування — це  базова  валюта (USD, EUR, CHF),  права 
частина — валюта котирування (JPY, USD, CAD). Курси валют встановлюють 
до  базової  валюти,  тобто  яка  кількість  валюти  котирування  відповідає  одиниці 
базової  валюти.  Якщо  ви  говорите,  що  купуєте USD/JPY, то  це  значить,  що  ви 
купуєте  долари  США  і  продаєте  японську  єну  (долар  США — базова  валюта). 
 
 

 
54
Коли  в  новинах  передають,  що  почав  дорожчати GBP/JPY, то  всі  знають,  що 
англійський  фунт  стерлінгів  подорожчав  відносно  японської  єни.  Якщо  ж  ви 
хочете укласти угоду в сумі валюти котирування, то необхідно в переговорах це 
вказувати. 
У  більшості  країн  курси  іноземних  валют  виражаються  в  національній 
валюті.  Пряме  котирування  визначає  певну  кількість  національної  валюти  за 
одиницю іноземної.  
У  вигляді  прямого  котирування  офіційно  встановлюються  курси  більшості 
валют  світу — USD/CHF, USD/EUR, USD/JPY тощо.  Котирування «USD/EUR 
0.8212» означає, що 1 дол. США дорівнює 0,8212 євро(1USD = 0,8112 EUR). На 
ринку Forex курси основних валют розглядають як котирування валют до долара 
США,  тобто  долар  США  є  базовою  валютою  практично  для  всіх  валют.  Це 
свідчить про роль американської валюти як загальновизнаної і найпривабливішої 
розрахункової одиниці, використовуваної у міжнародній торгівлі. 
Непряме  (зворотне)  котирування  визначає  певну  кількість  іноземної 
валюти  за  одиницю  національної  валюти.  При  використанні  непрямого 
котирування  курс  долара  до  швейцарського  франка  буде  таким: CHF/USD = 
0,5898 з округленням до четвертого знака після коми. 
                                                          1 
Непряме котирування =   -------------------------- 
                                            Пряме котирування 
У  непрямому  котируванні  долар  є  валютою  котирування,  а  інша  валюта  (у 
нашому  прикладі  це CHF) — базою  котирування.  Курс  низки  валют  офіційно 
установлюються  до  долара  США  У  вигляді  непрямого  котирування.  Це  курс 
долара  до  європейської  валютної  одиниці  євро,  англійського  фунта  стерлінгів,  а 
також  до  грошових  одиниць  країн,  колишніх  колоній  Великобританії — 
EUR/USD, UKP/USD і ряд інших. 
Наприклад, курс EUR/USD = 1.2195 означає, що одне євро дорівнює 1.2195 
долара США. 
Причини котирування фунта стерлінгів у вигляді базової валюти криються у 
ролі  англійського  фунта  як  найпоширенішої  у  світі  валюти  часів  Британської 
 
 

 
55
імперії, що обслуговувала величезну частину світового торговельного обороту. З 
фунтом  стерлінгів  співвідносили  свої  валюти  інші  країни  на  початку XX ст.,  у 
тому числі і США. 
Можливий  найменший  розмір  зміни  курсу  валюти  називається  пунктом 
(points),  або піпсом (pips). Це — останні цифри при написанні валютного курсу. 
Для  фунта  стерлінгів,  євро,  долара  США,  української  гривні  й  більшості  інших 
валют — це 0,0001, для  японської  єни — 0,01. Сто  пунктів  складають  велику 
фігуру (big figure). 
Наприклад, курс фунта стерлінгів змінився з 1,6142 до 1,6122. Це значить, що 
англійський  фунт  стерлінгів  подешевшав  на 20 пунктів  відносно  долара  США. 
При зміні курсу японської єни з 110,54 до 108,54 говорять, що єна подорожчала 
відносно  долара  США  на  дві  фігури,  або  долар  став  дешевшим  відносно  єни  на 
дві фігури. 
На  валютному  ринку  валютні  курси  котируються  з  використанням  двох 
сторін — bid та offer (ask). 
Bid — це  курс  купівлі  базової  валюти  (курс  продажу  валюти  котирування) 
маркет-мейкером. 
Offer — це курс продажу базової валюти (курс купівлі валюти котирування) 
маркет-мейкером. 
Як правило, котирування має такий вигляд: 
Котирування маркет-мейкера = bid/offer 
EUR/USD - 0,9956 (bid)/0,9960 (offer) 
або EUR/USD = 0,99 56/60 
На ринку завжди є два типи учасників — маркет-мейкери (market-maker) і 
маркет-тейкери (market-taker). 
Маркет-мейкер — активний  учасник  ринку,  який  зв'язує  покупців  та 
продавців, виставляє курси валют і диктує свої умови. 
Маркет-тейкер — пасивний  учасник  ринку,  що  запитує  котирування  і 
слабко  впливає  на  ситуацію  на  ринку,  його  діяльність  залежить  від  маркет-
мейкерів. Проте якщо маркет-тейкери володіють значними капіталами і виходять 
із ними на ринок, то маркет-мейкерам доводиться коректувати свої котирування. 
 
 

 
56
Зазвичай,  це  дрібні  комерційні  банки,  клієнти  банків — різні  фонди,  компанії, 
спекулянти,  хеджери,  фізичні  особи.  Слід  зауважити,  що  і  великий  банк  може 
бути маркет-тейкером, якщо він запитує валютний курс в іншого банку.  
Наприклад,  банк  А  запитує  курс  євро  до  долара  США  в  банку  В.  Банк  В  у 
даному  разі  є  маркет-мейкером  і  виставляє  курс 0,9870/0,9880. У  даному  прикладі 
банк В купує євро (продає долар США) за ціною 0,9870, а продає євро (купує долар) 
за ціною 0,9880. Банк А, у свою чергу, є маркет-тейкером і продає євро за курсом 
0,9870 (купує долар США), а купує євро (продає долари США) за курсом 0,9880. 
Різниця  між  правою  і  лівою  сторонами  котирування  називається  спредом 
(spread).  Спред  є  прибутком  банку  маркет-мейкера  від  проведених  операцій  із 
клієнтами або іншими банками. Спред може розглядатися як «плата за послуги», 
маркет-мейкер купує завжди дешевше, а продає дорожче.  
Наприклад, якщо банк ставить котирування «1,9567/75», то спред становить 8 
пунктів. 
На розмір спреду впливає кілька причин: 
•  Статус  контрагента  і  характер  відносин  між  контрагентами.  Розмір 
спреду  більший  для  клієнтів  банку,  ніж  для  інших  банків  на  міжбанківському 
ринку.  Якщо  між  банками-контрагентами  протягом  ряду  років  склалися  стійкі 
позитивні  відносини,  відсутні  випадки  невиконання  умов  угод  і  дилери  банків 
добре знають один одного, то розмір спреду більш вузький. 
•  Ринкова  кон'юнктура.  В  умовах,  коли  курс  швидко  змінюється,  розмір 
спреда  звичайно  більший.  Наприклад,  в  умовах  різкої  зміни  курсу  долара  на 
міжнародних  ринках  багато  банків  буде  котирувати  за  угодами  не  менше 10 
пунктів, а не 3—5 як звичайно. 
•  Котирувана  валюта  та  ліквідність  ринку.  Розмір  спреду  більший  при 
котируванні  банком  рідкісних, «екзотичних»  валют  або  за  угодами  на  менш 
ліквідному ринку. 
•  Сума  угоди.  Чим  більша  сума  угоди,  тим  менший  спред,  тому  що  маркет-
мейкеру вигідно робити угоди з великими сумами — у нього більший прибуток, а 
витрати ті ж самі. Тому для залучення клієнтів при угодах на великі суми маркет-
майкер котирує меншим спредом.  
 
 

 
57
ПОНЯТТЯ ТА ПРАВИЛА ВИЗНАЧЕННЯ КРОСС-КУРСІВ ВАЛЮТ. 
Крос-курс означає певне співвідношення двох валют, яке випливає з їх курсу 
по  відношенню  до  будь-якої  третьої  валюти  (наприклад  до  долара  США, 
англійського фунта стерлінгів). 
Крос-курс (cross-rates) — це курс обміну між двома валютами, за винятком 
долара  США.  До  числа  найбільш  активних  міжнародних  ринків  конверсійних 
операцій щодо крос-курсів належать: фунт стерлінгів до японської єни GBP/JPY, 
євро до японської єни EUR/JPY, євро до швейцарського франка EUR/CHF.  
В  Україні  ринок  крос-курсів  представлено  всього  кількома  валютами: 
англійський  фунт  до  української  гривні GBP/UAH, карбованець  Росії  до 
української  гривні RUB/UAH, євро  до  української  гривні EUR/UAH. На  жаль, 
визначення курсів інших валют до гривні в Україні не проводиться через те, що 
практично всі торговельні контракти укладаються у доларах США. 
Крос-курси  валют — це  вторинний  показник.  Вони  розраховуються  через 
основні  курси  валют  відносно  долара.  Тобто  крос-курс  англійського  фунта  до 
японської  єни  розраховується  виходячи  з  поточних  курсів  англійського  фунта  і 
єни  відносно  долара.  Навіть  коли  немає  можливості  проводити  операції  з  крос-
курсами,  можна  виконати  ці  операції  за  допомогою  основних  курсів  валют 
відносно  долара.  Деякі  «екзотичні»  валюти  можуть  узагалі  не  мати  крос-курсу 
одна з одною і торгуються тільки через долар США. 
Існують  три  способи  розрахунку  крос-курсів  з  урахуванням  того,  чи  є 
котирування валют до долара прямим чи непрямим: 
•  два прямі котирування, 
•  пряме і непряме котирування, 
•  два зворотні котирування. 
І.    Розрахунок  крос-курсу  для  валют  із  прямим  котируванням  до  долара 
США (долар є базою котирування для обох валют). 
Існує правило розрахунку цього крос-курсу: 
 
 

 
58
• для  одержання  сторони bid крос-курсу  слід  розділити  сторону bid курсу 
валюти,  що  виступає  в  крос-курсі  валютою  котирування,  на  сторону offer курсу 
валюти, що у крос-курсі служить базою котирування; 
• для  одержання  сторони offer крос-курсу  розділити  сторону offer курсу 
валюти,  що  виступає  в  крос-курсі  валютою  котирування,  на  сторону bid курсу 
валюти, що у крос-курсі служить базою котирування. 
ІІ.  Розрахунок  крос-курсу  для  валют  із  прямим  та  непрямим 
котируванням  до  долара  США,  де  долар  є  базою  котирування  для  однієї  з 
валют. 
Існує правило розрахунку крос-курсу з прямим та непрямим котируванням: 
• для  одержання  лівої  сторони bid крос-курсу  слід  помножити  сторони bid 
доларових курсів цих валют; 
• для  одержання  правої  сторони offer слід  помножити  сторони offer 
доларових курсів цих валют. 
ІІІ.  Розрахунок  крос-курсу  для  валют  із  непрямим  котируванням  до 
долара США, де долар є валютою котирування для обох валют. 
У даному разі існує правило: 
• для  одержання  сторони bid крос-курсу  слід  розділити  сторону bid курсу 
базової валюти на сторону offer курсу валюти котирування; 
• для  одержання  сторони offer крос-курсу  розділити  сторону offer курсу 
базової валюти на сторону bid курсу валюти котирування. 
 
ВАЛЮТНА ПОЗИЦІЯ БАНКІВ. 
У  наслідок  здійснення  валютних  операцій  в  банках  постійно  змінюється 
співвідношення  балансових  і  позабалансових  вимог  і  зобов’язань  із  кожної 
іноземної валюти. Це співвідношення називають валютною позицією
Активи та позабалансові вимоги — це активи, які обліковуються на певний 
день  у  балансі,  тобто  є  у  розпорядженні  банку  на  цей  час,  та  активи,  які  банк 
одержить  у  майбутньому  (купівля  певної  валюти  за  угодами  форвард,  ф'ючерс, 
опціон та майбутні надходження у валюті у вигляді доходу). 
 
 

 
59
Балансові  та  позабалансові  зобов'язання — це  зобов'язання  банку  на 
певний день у балансі перед клієнтами та контрагентами та зобов'язання банку у 
майбутньому  (продаж  певної  валюти  за  угодами  форвард,  ф'ючерс,  опціон, 
майбутні збитки в певній валюті). 
Валютну позицію вважають закритою, якщо сума купівлі валюти збігається 
з  сумою  проданої  валюти.  Коли  сума  вимог  і  зобов’язань  не  збігається,  позиція 
вважається відкритою
Валютна  позиція  відкрита  довга — сума  активів  та  позабалансових  вимог 
перевищує  суму  балансових  і  позабалансових  зобов'язань  у  кожній  іноземній 
валюті.  Банк  із  такою  позицією  може  зазнати  втрат  у  разі  підвищення  курсу 
національної валюти відносно іноземної. 
Валютна  позиція  відкрита  коротка — сума  балансових  та  позабалансових 
зобов'язань  перевищує  суму  активів  і  позабалансових  вимог  у  кожній  іноземній 
валюті. Банк із такою позицією може зазнати додаткових втрат у разі підвищення 
курсу іноземної валюти відносно національної. 
Валютна  позиція  закрита — сума  активів  та  позабалансових  вимог 
збігається із сумою балансових та позабалансових зобов'язань у кожній іноземній 
валюті. 
Сума довгої відкритої валютної позиції вказується зі знаком плюскороткої – зі 
знаком мінус
До операцій, що впливають на відкриту позицію банку, належать: 
1.  купівля  (продаж)  готівкової  та  безготівкової  іноземної  валюти,  поточні  і 
строкові  операції  (на  умовах  “своп”, “форвард”, “опціон”  та  ін.),  за  якими 
виникають  вимоги  та  зобов’язання  в  іноземних  валютах,  незалежно  від 
способів і форм розрахунків за ними; 
2.  купівля  (продаж)  основних  засобів  і  товарно-матеріальних  цінностей  за 
іноземну валюту; 
3.  одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат; 
4.  надходження  коштів  в  іноземній  валюті  до  статутного  фонду  за  умови,  що 
банк несе зобов’язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті; 
5.  погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті; 
 
 

 
60
6.  інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті 
у  разі  розрахунків  за  ними  в  іншій  валюті,  що  приводять  до  зміни  активів  за 
незмінності пасивів, і навпаки). 
Загальна  величина  відкритої  валютної  позиції  банку  дорівнює  сумі 
абсолютних  величин  довгої  та  короткої  відкритих  валютних  позицій  банку  з 
кожної іноземної валюти. 
Кожна відкрита валютна позиція щодня переоцінюється та може показати як 
збитки, так і прибуток, але це — валютний ризик, тобто при зміні курсу валюти 
можна зазнати значних втрат. 
В  Україні  переоцінювання  відкритих  валютних  позицій  проводиться  за 
курсом  Національного  банку  до  іноземних  валют.  Для  запобігання  валютному 
ризику  для  комерційних  банків  України  НБУ  встановлює  нормативи  відкритої 
позиції. 
 
 
 

 
61
ТЕМА 6. ФОРВАРДНІ ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ.  
СУТНІСТЬ ФОРВАРДНОЇ ВАЛЮТНОЇ УГОДИ. РОЗРАХУНОК 
ТЕОРЕТИЧНОГО ФОРВАРДНОГО КУРСУ. ВАЛЮТУВАННЯ 
ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ. ФОРВАРДНІ КОНТРАКТИ НА ЛАМАНУ 
ДАТУ І З ПРАВОМ ВИБОРУ ДАТИ. ФОРВАРДНІ КРОС-КУРСИ. 
ЗАКРИТТЯ ТА ПРОДОВЖЕННЯ ФОРВАРДНОГО КОНТРАКТУ. 
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОРВАРДНОГО КОНТРАКТУ. 
 
СУТНІСТЬ ФОРВАРДНОЇ ВАЛЮТНОЇ УГОДИ. 
Міжнародна  торгівля  завжди  пов'язана  з  валютним  ризиком,  адже  в  кожній 
угоді беруть участь контрагенти з різних країн і принаймні одна зі сторін змушена 
проводити  розрахунки  в  іноземній  валюті.  Тому  будь-яка  зовнішньоторговельна 
угода є джерелом валютного ризику для експортера або імпортера (або для обох 
сторін, якщо валюта контракту не є національною валютою жодного з партнерів). 
Для того щоб захистити себе від валютного ризику, експортер або імпортер може 
укласти з банком форвардний контракт
Форвардний  контракт  —  це  угода  між:  банком  та  клієнтом  про  купівлю 
або  продаж:  певної  кількості  іноземної  валюти  в  установлений  термін  (або 
протягом  встановленого  періоду)  за  курсом,  який  визначається  в  момент 
укладення угоди. 
Форвардні  угоди  є  угодами  типу  ОТС (over-the-counter), тобто 
позабіржовими  угодами,  які  не  мають  чіткої  стандартизації  щодо  суми,  строків 
виконання  тощо.  Вони  можуть  укладатися  на  будь-який  термін — від  одного 
тижня до п'яти років, але найбільш ліквідними є контракти терміном дії до одного 
року.  Зазвичай  банк  дає  котирування  форвардних  курсів  на  так  звані  стандартні 
дати:  один  тиждень;  два  тижні;  один  місяць;  два  місяці;  три  місяці;  шість 
місяців; дванадцять місяців. 
Проте більшість угод укладається на один, три або шість місяців
Хоча  форвардний  контракт  є  обов'язковим  для  виконання,  на  відміну  від 
біржових  угод,  де  виконання  контрактів  гарантується  системою  маржинальних 
внесків, банк не має твердої гарантії виконання клієнтом своїх зобов'язань, тому 
 
 

 
62
форвардні  контракти  пов'язані  з  певним  ризиком.  Для  банку — це  ризик,  що 
клієнт може відмовитися або буде не в змозі виконати форвардний контракт. Для 
клієнта ризик полягає в тому, що він не матиме достатньо коштів для виконання 
угоди (адже форвардні угоди є обов'язковими для виконання). 
Як  правило,  банк  вимагає  від  клієнта  підтримувати  на  своєму 
розрахунковому рахунку в банку постійний залишок коштів у обсязі не менше 5—
20%  від  суми  контракту,  що  дає  змогу  у  разі  неможливості  виконання  клієнтом 
зобов'язань за форвардною угодою закрити її за допомогою ринку спот. 
Особливості
♦  це договір, який має форму зобов'язання купити або продати певну кількість 
однієї валюти в обмін на іншу; 
♦  валютний курс фіксується в момент укладання контракту; 
♦  цей  курс  не  буде  збігатися  з  курсом  за  угодою  спот  (за  винятком  окремих 
випадків); 
♦  виконання  контракту  (поставка  валюти)  здійснюється  в  узгоджений  час  у 
майбутньому,  тобто  або  на  певну  дату  або  між  двома  певними  датами, 
залежно від умов контракту; 
♦  не існує стандартизації форвардних контрактів. 
Мета застосування: 
• страхування від зміни курсів валют; 
• одержання спекулятивного прибутку. 
 
РОЗРАХУНОК ТЕОРЕТИЧНОГО ФОРВАРДНОГО КУРСУ. 
Форвардний  курс  не  є  прогнозованим  курсом  спот,  а  лише  відображенням 
валютних  курсів  та  процентних  ставок  на  ринку  на  дату  укладення  форвардної 
угоди. 
Форвардні контракти є похідними інструментами ринку депозитів. В основі 
форвардного валютного курсу, який фіксується при укладенні контракту, лежить 
валютний курс спот на дату укладення угоди, скоригований на форвардні пункти, 
що називаються «премія» (рт) чи «дисконт» (dis). 
 
 

 
63
Форвардний курс встановлюється шляхом додавання до курсу спот  премії 
(репорту) або вирахування із нього дисконту (депорту). 
Премія/дисконт розраховується за формулою: 
 
де S — курс спот
  ∆R — різниця процентних ставок (процентна ставка валюти котирування — 
процентна ставка бази котирування); 
    D — кількість днів періоду; 
    В — базова кількість днів у році (360 або 365); 
   Rь — процентна ставка бази котирування. 
Якщо  процентна  ставка  за  валютою,  яка  є  базою  котирування,  вища  за 
процентну ставку за валютою котирування, то курс форвард буде нижчим за курс 
спот,  відповідно  форвардні  пункти  будуть  відніматися  від  курсу  спот  (валюта 
буде котируватися на форвардному ринку з дисконтом). 
Якщо  процентна  ставка  за  валютою,  яка  є  базою  котирування,  нижча  за 
процентну ставку за валютою котирування, то курс форвард буде вищим за курс 
спот (валюта буде котируватися на форвардному ринку з премією). 
Якщо  процентні  ставки  валюти  бази  і  валюти  котирування  збігаються,  то 
форвардний курс дорівнюватиме курсу спот на дату укладення угоди. 
Клієнт  банку — імпортер — може  захистити  себе  від  валютного  ризику, 
використавши  ринок  депозитів:  у  день  укладення  зовнішньоторговельної  угоди 
клієнт  купує  валюту  на  ринку  спот  і  розміщує  її  в  депозит,  термін  закінчення 
якого  збігається  з  датою  платежу.  Якщо  клієнт-експортер  за  умовами  контракту 
одержує  іноземну  валюту,  він  може  захиститися  від  валютного  ризику  у  такий 
спосіб:  узяти  позику  в  іноземній  валюті  та  проконвертувати  її  в  національну 
валюту,  яку  розмістити  в  депозит.  По  закінченні  терміну  дії  кредитної  угоди 
клієнт  повертає  позику  за  рахунок  іноземної  валюти,  одержаної  за  експорт 
продукції.  Доходи  або  втрати  від  такого  хеджування  залежать  від  різниці 
процентних  ставок  за  валютами.  Але  слід  зазначити,  що  для  експортера  або 
 
 

 
64
імпортера  першочерговим  є  захист  від  валютного  ризику,  а  не  одержання 
спекулятивного прибутку за рахунок різниці процентних ставок на різних ринках. 
Альтернативою  хеджування,  розглянутого  вище,  є  форвардна  угода
Форвардний  курс  складається  з  курсу  спот  та  процентної  різниці.  Ця  різниця  є 
ніщо інше, як різниця між доходом від валюти, що купується за курсом спот та 
вкладається на депозит на певний термін, та процентними витратами за валютою, 
що взято в позику та продано за курсом спот. 
Як валютні курси, так і процентні ставки мають дві сторони котирування — 
bid  та  offer,  отже,  зрозуміло,  що  розраховувати  двостороннє  котирування 
форвардного  курсу  необхідно  із  застосуванням  відповідних  сторін  котирування 
валютного курсу та процентних ставок: 
 
 
 
ВАЛЮТУВАННЯ ФОРВАРДНИХ КОНТРАКТІВ.  
ФОРВАРДНІ КОНТРАКТИ НА ЛАМАНУ ДАТУ І З ПРАВОМ ВИБОРУ 
ДАТИ. 
Для  форвардних  контрактів,  так  само,  як  і  для  операцій  спот,  вживаються 
такі терміни: 
Дата укладення — це дата укладення угоди між клієнтом та банком, саме на 
цю дату фіксуються всі умови: сума, курс, термін. 
Дата  валютування — дата  зарахування  коштів  на  кореспондентський 
рахунок банку. 
 
 

 
65
Дата  валютування  віддалена  від  дати  укладення  на  дату  спот + термін  дії 
форвардної  угоди.  Наприклад,  якщо  у  вівторок 15-го  серпня  укладається 
тримісячна  форвардна  угода,  то  датою  валютування  буде  п'ятниця 17-го 
листопада (15-те серпня + 2 робочі дні + 3 місяці). 
Якщо  при  укладенні  угоди  на  стандартний  строк  дата  спот  припадає  на 
останній  день  місяця,  то  і  дата  валютування  припадає  також  на  останній  день 
місяця.  Наприклад,  якщо  місячна  угода  укладається 29 серпня  з  датою 
валютування ЗІ серпня, то датою валютування буде ЗО вересня. 
У випадку, коли дата валютування припадає на вихідний або святковий день, 
то  валютування  відбувається  так  само,  як  і  валютування  угоди  на  умовах  спот 
(тобто  датою  валютування  є  наступний  робочий  день).  Винятком  є  лише  ті 
випадки, коли цей вихідний або святковий день є останнім днем місяця або року: 
тоді  датою  валютування  форвардної  угоди  вважається  не  наступний  робочий 
день,  а  останній  перед  датою  валютування.  Наприклад,  якщо  дата  валютування 
припадає на неділю 31 грудня, то вона переноситься на п'ятницю 29 грудня. 
Контракти на ламану дату 
В міжнародній торгівлі часто трапляється так, що дата платежу віддалена від 
дати  укладення  угоди  на  строк,  що  не  збігається  зі  стандартними  термінами 
укладання форвардних угод, наприклад на 45 або 98 днів. Такі угоди мають назву 
угод  на  ламану  дату (broken date).  Термін  виконання  такої  угоди  лежить  між 
двома стандартними термінами (так званими «коротким» та «довгим» періодами). 
Саме  на  базі  форвардних  пунктів  двох  найближчих  стандартних  дат  і 
розраховується премія/дисконт на ламану дату. У таких випадках курсова різниця 
двох  найближчих  дат  ділиться  на  кількість  днів  між  ними,  а  результат 
помножується  на  кількість  днів  між  ламаною  датою  та  довгим  періодом. 
Одержане  число  віднімається  від  форвардних  пунктів  довгого  періоду.  Якщо 
викласти цей розрахунок у вигляді формули, то вона матиме такий вигляд: 
 
 

 
66
 
 
Форвардні контракти з правом вибору дати 
Залежно  від  умов  виконання  форвардні  контракти  бувають  двох  видів: 
фіксовані; з правом вибору дати. 
Фіксовані  угоди (fixed forward)”аутрайт” — це  контракти,  в  яких  дата 
виконання  твердо  обумовлена  між  банком  та  клієнтом  і  не  може  бути  змінена 
(крім випадків, коли дата валютування припадає на вихідний або святковий день). 
Такі  контракти  укладаються,  коли  клієнту  відома  точна  дата  платежу  за 
експортною чи імпортною угодою. 
Але  буває  й  так,  що  клієнт  не  може  точно  знати  дату  платежу.  Тоді  банк 
пропонує  своїм  клієнтам  послугу,  яка  називається  форвардний  контракт  з 
правом вибору датиабо форвардний опціон. 
Угода  з  правом  вибору,  або  форвардний  опціон (option forward) — це 
контракт,  який  дає  клієнту  право  купити  або  продати  іноземну  валюту  у  будь-
який  день  між  двома  датами,  що  зазначені  в  контракті.  Проте  клієнт  не  може 
уникнути  виконання  контракту:  операція  щодо  здійснення  купівлі/продажу 
валюти обов'язково має бути здійснена не пізніше дня закінчення контракту. 
Для того щоб розрахувати форвардний курс за контрактом з правом вибору 
дати, розраховуються форвардні курси на початок та кінець контрактного періоду 
і з них вибирається той, що є більш вигідним для банку (якщо за контрактом банк 
купує валюту котирування, то курсом контракту буде вищий з двох курсів, якщо 
продає — нижчий,  при  купівлі  банком  базової  валюти  курсом  контракту  буде 
нижчий, при продажу — вищий курс). 
 
 

 
67
Форвардні крос-курси. 
Може  статися  так,  що  клієнту  необхідно  покрити  форвардним  контрактом 
конверсійну операцію, але ринок форвардних угод на ці дві валюти є неліквідним, 
або зовсім відсутній. У такому разі проблему можна вирішити шляхом укладення 
двох окремих угод (але з однаковою датою валютування) із застосуванням третьої 
валюти,  зазвичай  долара  США.  Для  розрахунку  форвардних  крос-курсів 
застосовуються  ті  самі  правила,  що  й  для  крос-курсів  спот:  необхідно 
перемножити або розділити доларові форвардні курси валют. 
 
ЗАКРИТТЯ ТА ПРОДОВЖЕННЯ ФОРВАРДНОГО КОНТРАКТУ. 
На  практиці  трапляється  й  так,  що  платіж  за  зовнішньоторговельною 
операцією, що лежить в основі укладення форвардної угоди, відміняється або, що 
трапляється  частіше,  переноситься  на  пізніший  термін  (наприклад,  якщо 
експортер затримав поставку). 
Якщо клієнт не може виконати своїх зобов'язань за форвардною угодою, то 
він має закрити цю угоду на ринку спот. Тобто якщо за форвардним контрактом 
клієнт  мав  купити  валюту,  то  він  все  одно  має  її  купити  і  відразу  ж  продати  на 
ринку  спот;  якщо  форвардна  угода  була  укладена  на  продаж  банку  валюти,  то 
клієнт має купити валюту за курсом спот і виконати форвардну угоду, продавши 
валюту  за  форвардним  курсом.  При  цьому  на  розрахунковому  рахунку  клієнта 
відображається лише результат, тобто різниця між купівлею та продажем однієї й 
тієї самої кількості валюти, але за різними курсами. 
Таким чином, клієнт не зобов'язаний мати на своєму рахунку повну суму, що 
передбачалася  форвардною  угодою  (особливо  це  важливо  для  експортера,  який 
укладав  форвардний  контракт  з  метою  продажу  валюти,  яку  він  одержить  від 
поставки  товару).  При  закритті  форвардної  угоди  на  ринку  спот  у  клієнта  на 
рахунку  мають  бути  лише  кошти  для  сплати  різниці  між  операціями  купівлі  та 
продажу валюти.  
У  разі,  коли  платіж  не  скасовано,  а  лише  відкладено,  у  клієнта  виникає 
необхідність  поряд  із  закриттям  форвардної  угоди  укладати  нову,  щоб  покрити 
платіж за новою домовленістю. Звичайно, це не дуже зручно для клієнта. У таких 
 
 

 
68
випадках банк може запропонувати клієнту після закриття угоди на ринку спот не 
відкривати  нової  угоди,  а  подовжити  стару.  Особливість  цієї  операції  полягає  в 
тому,  що  (на  відміну  від  укладення  нового  контракту,  в  основі  якого  лежатиме 
курс  спот  на  дату  укладання,  скоригований  на  форвардні  пункти  на  відповідний 
термін)  при  подовженні  форвардної  угоди  використовується  так  зване  правило 
діагоналі.  Воно  полягає  в  тому,  що  курс  нової  угоди  розраховується  як  курс 
закриття попередньої угоди, скоригований на форвардні пункти по діагоналі.  
 
ЕФЕКТИВНІСТЬ ФОРВАРДНОГО КОНТРАКТУ. 
Форвадний  курс  завжди  вищий  або  нижчий  за  курс  спот.  Це  свідчить  про 
можливі  витрати  або  дохід  від  форвардного  покриття.  Клієнт  банку,  котрий 
укладає  угоду  на  купівлю  валюти,  що  котирується  на  форвардному  ринку  з 
дисконтом,  одержує  дохід,  а  при  купівлі  валюти,  що  котирується  з  премією, — 
несе  витрати.  І  навпаки:  продаючи  валюту,  що  котирується  з  дисконтом,  клієнт 
отримує дохід, а валюту, яка котирується з премією, — несе витрати. Зрозуміло, 
що  поняття  витрат/доходів  від  форвардного  покриття  є  лише  умовним,  адже  в 
основі розрахунку форвардних пунктів лежить різниця процентних ставок, проте 
ці витрати/дохід можуть бути розраховані за такою формулою: 
 
Саме  такими  будуть  витрати  або  дохід  і  при  застосуванні  для  хеджування 
валютного  ризику  ринку  депозитів  безпосередньо.  Якщо  з  метою  використання 
різниці  процентних  ставок  розмістити  депозит  у  валюті  з  вищою  процентною 
ставкою, а валютний ризик хеджувати форвардним контрактом, то дохід від цієї 
операції  буде  нульовим  (дохід  від  депозитної  операції  буде  компенсований 
витратами форвардного покриття). 
Форвардний  валютний  курс  використовується  у  валютних  свопах  та 
валютних ф'ючерсах, які будуть розглянуті нижче. 
 
 
 

 
69
ТЕМА 7. ВАЛЮТНА ОПЕРАЦІЯ „СВОП”. 
ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНИХ СВОПІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. 
ПРАКТИКА УКЛАДАННЯ УГОД „СВОП”. СВОПИ З ДАТАМИ 
ВАЛЮТУВАННЯ ДО „СПОТУ”(СВОП TOM/NEXT)  І ФОРВАРД/ФОРВАРД. 
ВИКОРИСТАННЯ УГОД „СВОП”. 
 
ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНИХ СВОПІВ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. 
Валютний  своп — це  обмін  потоками  двох  валют  за  певний  період  у 
майбутньому між сторонами угоди.  
Валютні  свопи  поділяють  на:  свопи  з  фіксованими  ставками  і  свопи  з 
плаваючими ставками (процентні свопи): 
• свопи  з  фіксованими  ставками,  що  являють  собою  комбінацію 
конверсійних  угод  з  різними  датами  валютування  (більш  відомі  як  валютні 
свопи); 
• свопи  з  плаваючими  процентними  ставками  (процентні  або  валютно-
процентні  свопи),  що  являють  собою  обмін  активами  або  зобов'язаннями 
(вираженими в одній або в різних валютах).  
Своп з фіксованими ставками валют може укладатися двома способами: 
• як  комбінація  двох  протилежних  конверсійних  угод  на  однакову  суму  з 
різними датами валютування; 
• як дві зустрічні депозитні угоди на еквівалентні суми валют.  
Розглянемо  валютні  свопи  як  угоди  з  двома  конверсійними  угодами. 
Операція своп узгоджується дилерами зазвичай як одна угода, що включає відразу 
дві  зустрічні  конверсійні  операції.  Дата  виконання  ближчої  конверсійної  угоди 
називається датою валютування, а дата виконання більш віддаленої за терміном 
угоди — датою закінчення свопу (maturity date). 
Валютні свопи класифікують за кількома ознаками
1За термінами укладення: 
 
 

 
70
• простий своп (стандартний) — перша конверсійна угода укладається на 
умовах  спот,  а  зустрічна  операція    на  умовах  форвард  (наприклад,  свопи  типу 
спот/тиждень (spot/week), спот/місяць (spot/month) і т. д.); 
• своп форвард/форвард — перша  конверсійна угода укладається на умовах 
форвард, а зустрічна операція — теж на умовах форвард, але на більш тривалий 
термін; 
• своп  із  датами  валютування  до  спота — перша  конверсійна  угода 
укладається з датою валютування до спота, а зустрічна операція — на умовах спот 
(свопи типу (torn/next), (tod/next) і (tod/spot)). 
2За типом укладання
• своп  типу buy/sell (b/s) — якщо  в  першій  конверсійній  операції  валюта 
купується, а в зустрічній операції продається
• своп  типу sell/buy (s/b) — якщо  в  першій  конверсійній  операції  валюта 
продається, а в зустрічній операції  купується
 
ПРАКТИКА УКЛАДАННЯ УГОД „СВОП”. 
Операція  своп  може  проводитися  з  одним  контрагентом,  тобто  обидві 
конверсійні  операції  здійснюються  з  тим  самим  банком.  Однак  можна  називати 
свопом  комбінацію  двох  протилежних  конверсійних  угод  із  різними  датами 
валютування на однакову суму, укладених із різними контрагентами. 
Котируються  свопи  так  само,  як  і  фовардні  угоди, — форвардні  пункти  є 
котируванням  і  свопу,  і  форвардної операції  для  даного  періоду  (звідси  їх  друга 
назва: «своп-пункти» — swap points, swap rate).  Тому  при  котируванні  свопу 
досить  зазначити  тільки  форвардні  (своп)  пункти  для  відповідного  періоду  у 
вигляді двостороннього котирування, наприклад: 
Схема розрахунку форвардного курсу другої сторони операції своп
 
 
 

 
71
Тоді,  як  і  при  розрахунку  курсу  форвардної  операції,  використовується 
схема: 
 
На ринку операцій своп теж використовується термін «спред». Розмір спреду 
залежить  від  тих  самих  умов,  що  й  при  конверсійних  операціях.  Ринок  свопів 
дуже поширений у міжнародній практиці, там теж існують попит та пропозиція, 
але котирування змінюється не так часто, як на ринку конверсійних операцій. 
 
СВОПИ З ДАТАМИ ВАЛЮТУВАННЯ ДО „СПОТУ”(СВОП TOM/NEXT
І „ФОРВАРД/ФОРВАРД”. 
Свопи з датами валютування до „споту” 
Котируються  аналогічно  стандартним  свопам  у  вигляді  своп-пунктів  для 
відповідних  періодів (o/n (overnight), t/n (tom/next)  та tod/spot (today/spot)) у 
вигляді премії або дисконту: 
Якщо перша угода здійснюється з датою валютування „завтра”, а обернена – 
на споті, то такий своп має назву том-некст (tomorrow-next swap або t/n swap). 
Існує правило: у випадку зростання зліва направо форвардних (своп) пунктів 
обмінний  курс  для  першої  угоди  своп  має  бути  нижчим,  ніж  валютний  курс 
обміну для другої угоди; у разі зниження форвардних (своп) пунктів зліва направо 
обмінний курс для першої угоди має бути вищим, ніж для другої. 
Найбільш  поширений  своп tom/next,  який  використовується  у  разі 
пролонгації відкритої позиції при спекулятивній торгівлі на умовах margin trading. 
При  цьому  поточний  валютний  курс  спот  можна  використовувати  як  для  дати 
валютування (до спота), так і для дати закінчення свопа (безпосередньо на споті). 
Головне, щоб різниця двох курсів становила суму форвардних пунктів для відпо-
відного періоду, дата спот при цьому завжди є форвардною датою. 
Свопи з датами валютування „форвард/форвард”. 
На практиці свопи форвард/форвард укладаються шляхом здійснення не двох 
форвардних  зустрічних  операцій,  а  двох  простих  операцій  своп,  у  яких 
проводиться взаємозалік двох операцій спот. 
 
 

 
72
Наприклад: операція своп форвард/форвард 3/8 типу buy/sell: 
1) купівля тримісячного свопу (продаж з датою валютування спот, купівля з 
датою валютування форвард); 
2)  продаж  восьмимісячного  свопу  (купівля  з  датою  валютування  спот, 
продаж з датою валютування форвард). 
Котирування  операції  своп  форвард/форвард  здійснюється  за  допомогою 
своп-пунктів, які розраховуються за таким правилом: 
• сторона  bid  котирування  операції  своп  форвард/форвард  дорівнює  різниці 
між  стороною  bid  котирування  стандартного  свопу  довшого  строку  та  стороною 
offer котирування стандартного свопу короткого строку:  
bid (forward/forward swap) = bid (long term) - offer (short term)
• сторона offer котирування операції своп форвард/форвард дорівнює різниці 
між стороною offer котирування стандартного свопу довшого строку та стороною 
bid котирування стандартного свопу короткого строку:  
offer (forward/forward swap)= offer (long term) - bid (short term). 
 
ВИКОРИСТАННЯ УГОД СВОП. 
Угоди своп можуть використовуватися
• для  продовження  (пролонгації)  відкритої  валютної  позиції  на  майбутнє. 
Пролонгувати  (або  «свопувати»,  від  англійського  to  swap  out)  відкриту  валютну 
позицію  означає  зберегти  стан  позиції  (розмір  і  знак)  на  певний  строк  у 
майбутньому; 
• для  керування  своїми  активами  та  зобов'язаннями,  для  збільшення 
прибутковості; 
• для зменшення валютного ризику; 
• для хеджування операцій форвард. 
За допомогою угод своп банки можуть пролонгувати свої відкриті позиції на 
який завгодно тривалий термін залежно від прогнозу руху валютного курсу. Вони 
можуть  пролонгувати  їх  за  допомогою  як  одноденних  свопів  (щоразу  на  один 
 
 

 
73
день), так і більш тривалих за термінами угод своп (наприклад, на два тижні, мі-
сяць, кілька місяців, на рік). 
Укладення  угод  своп  значно  дешевше  для  маркет-тейкерів,  ніж 
укладення форвардних контрактів у разі пролонгації валютної позиції. 
Керування  активами  та  зобов'язаннями  базується  на  використанні  переваг, 
які окремі позичальники можуть одержати на різних валютних ринках. Так, згідно 
зі схемою угоди своп кожний позичальник має можливість одержати певну суму 
валюти значно дешевше, ніж якби він брав кредит на валютному ринку. 
Хеджування  валютних  ризиків  за  допомогою  валютних  свопів  здійснюється 
через: 
— фіксацію валютного курсу на майбутній період; 
— організацію зустрічних грошових потоків. 
Угоди  своп  насамперед  є  міжбанківськими  операціями  і  мають  багато 
спільного  з  операціями  форвард.  На  практиці  операції  своп  використовуються 
значно частіше, ніж прості форвардні операції.  
Переваги у використанні угод своп перед форвардними угодами
• при  здійсненні  валютного  свопу  значно  зменшується  валютний  ризик, 
оскільки він розподіляється між учасниками угоди — фіксується курс форвардної 
угоди, а позиція кожного з учасників угоди своп дорівнює нулю; 
• використання 
свопів 
дає 
можливість 
забезпечити 
хеджування 
довгострокових операційних та економічних ризиків. 
Щодо  руху  фінансових  потоків  угоди  своп  можна  розглядати  як 
співвідношення короткої та довгої валютних позицій. 
 
 
 

 
74
ТЕМА 8. ОПЕРАЦІЯ – „ВАЛЮТНИЙ ОПЦІОН”. 
СУТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО ОПЦІОНУ. 
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ ОПЦІОННИМИ КОНТРАКТАМИ ТА 
СИСТЕМА МАРЖІ. 
ОПЦІОННІ СТРАТЕГІЇ ТА ХЕДЖУВАННЯ ОПЦІОНАМИ 
 
СУТЬ ТА ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО ОПЦІОНУ. 
Опціонні  угоди — двостороння  угода  про  передачу  прав  (для  покупця)  і 
зобов'язання  (для  продавця)  купити  чи  продати  визначений  актив  за  фіксованим 
курсом в узгоджену дату або термін. Актив, що поставляється згідно з опціонним 
контрактом, називають базовим
Предметом опціону можуть бути як матеріальні активи, так і фінансові: акції, 
фондові індекси, облігації, валюти, валютні ф'ючерси та ін. 
Види опціонних угод 
* Опціонні угоди з товарами 
* Опціонні угоди з цінними паперами 
* Валютні опціони 
Валютний опціон — двостороння угода про передачу прав (для покупця) і 
зобов'язання (для продавця) купити чи продати визначену суму іноземної валюти 
за фіксованим курсом в узгоджену дату або термін. 
У  світовій  практиці  залежно  від  характеру  валютообмінної  операції 
розрізняють:  
•  опціон «колл» (саll);  
•  опціон «пут» (рut).  
Опціон  колл  —  контракт,  що  надає  покупцеві  опціону  право  купити 
стандартну  кількість  базового  активу.  Продавець  опціону  зобов'язаний  продати 
цей актив. Тобто тут можливі дві операції купівлі/продажу. Перша — придбання 
опціону  колл,  друга — придбання  базового  активу  у  продавця  опціону  згідно  з 
його умовами. Але друга операція не є обов'язковою, а здійснюється за бажанням 
покупця опціону. 
 
 

 
75
Опціон  пут  —  це  контракт,  що  надає  покупцеві  опціону  право  продати 
стандартну  кількість  базового  активу.  Тобто  тут  також  можливі  дві  операції 
купівлі/продажу.  Перша — придбання  опціону  пут,  друга — продаж  базового 
активу  продавцеві  опціону.  Але  друга  операція  також  не  є  обов'язковою,  а 
здійснюється за бажанням покупця опціону. 
Опціони «кол» використовують переважно: 
•  з метою хеджування короткої валютної позиції; 
•  в разі, коли валютний курс має стійку тенденцію до підвищення; 
•  для перепродажу з метою одержання прибутку. 
До використання опціонів «пут» переважно вдаються: 
•  з метою хеджування довгої валютної позиції; 
•  тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до зниження; 
•  з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу валюти. 
Ціна,  яку  платить  покупець  опціону  його  продавцеві  за  право  виконання 
опціонного контракту, називається премією опціону. 
Датою  закінчення  опціону  називають  дату,  на  яку  опціон  може  бути 
виконаний,  проданий  або  куплений,  а  ціною  виконання — ціну,  за  якою 
відбувається поставка базового активу.  
Причому розрізняють опціони, які можуть бути виконані:  
• тільки на дату закінчення (їх називають європейськими опціонами);  
• в  будь-який  день  від  дати  укладення  до  дати  закінчення  опціону 
(американські опціони). Ці назви не пов'язані з місцем укладення опціонів. Як в 
Америці,  так  і  в  Європі  організовують  торги  як  американськими,  так  і 
європейськими опціонами. 
Внутрішня вартість опціону вказує на можливість отримати прибуток при 
його негайному виконанні і визначається за наведеними нижче формулами. 
 
Справді,  якщо  ціна  базового  активу  на  ринку  вища  за  ціну  виконання 
опціону, то виконання опціону колл (тобто придбання базового активу за ціною, 
 
 

 
76
нижчою  від  ринкової)  приносить  прибуток.  Інакше  виконання  опціону  колл  не 
має сенсу, отже, його внутрішня вартість дорівнює нулю. 
 
Розрізняють також опціони з виграшем, без виграшу і з програшем (опціони 
in-, at-, out-the-money). 
УМОВИ ОТРИМАННЯ ПРИБУТКІВ/ЗБИТКІВ ПРИ ВИКОНАННІ 
ОПЦІОНІВ 
 
Опціон колл 
Опціон пут 
Ціна  виконання  менша 
3 виграшем 
3 програшем 
за ціну базового активу 
(in-the-money) 
(out-the-money) 
при виконанні опціону  Внутрішня вартість > 0
Внутрішня вартість = 0 
Ціна  виконання  більша 
3   програшем 
3    виграшем 
за ціну базового активу 
(out-the-money) 
(in-the-money) 
при виконанні опціону  Внутрішня вартість = 0
Внутрішня вартість > 0 
Ціна 
виконання 
Без    виграшу 
Без   виграшу 
дорівнює  ціні  базового 
(at-the-money) 
(at-the-money)  
активу  при  виконанні Внутрішня вартість = 0
Внутрішня вартість = 0 
опціону 
 
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ ОПЦІОННИМИ КОНТРАКТАМИ ТА 
СИСТЕМА МАРЖІ 
Існують  біржові  та  позабіржові  опціони.  Умови  біржових  опціонних 
контрактів  стандартизовані.  Продавці  біржових  опціонів  зобов'язані  вносити  і 
підтримувати  необхідний  рівень  маржових  коштів  у  кліринговій  установі,  які 
гарантують виконання ними умов контракту. 
Закрити  позицію  на  ринку  біржових  опціонів  можна  здійсненням  зворотної 
операції,  такі  операції  називають  закриваючими  купівлями  або  закриваючими 
продажами.  
Наприклад,  довгу  позицію  опціон  колл  потрібно  закривати  продажем 
опціону колл на той самий базовий актив, з тією ж датою закінчення і тією са-
 
 

 
77
мою  ціною  виконання  (неоднакові  лише  премії,  різниця  яких  становитиме 
прибутки або збитки за двома операціями).  
Чи  потрібно  ліквідовувати  довгу  позицію,  адже  виконувати  опціон  не 
обов'язково?  
Треба,  бо  закриття  позиції  зменшить  витрати  на  придбання  опціону,  якщо 
необхідність у його виконанні відпала.  На біржовому ринку продаються опціони 
за  стандартним  переліком  валют:  фунти  стерлінгів,  швейцарські  франки, 
японські єни, євро, які котируються відносно долара
На  позабіржовому  ринку  опціони  не  стандартизуються,  тобто  сторони 
можуть домовлятись відносно базового активу і його кількості, дати виконання та 
інших  умов.  Валютні  опціони  на  позабіржовому  ринку  котируються  відносно 
ширшого  переліку  валют,  а  також  відносно  крос-курсів,  наприклад,  єна — євро, 
швейцарський  франк — фунт.  На  ринку  біржових  опціонів  існують  гарантії 
виконання угод, тобто маржові внески і гарантійні фонди. Особливістю маржі на 
ринку  опціонів  є  те,  що  внески  стягуються  лише  з  однієї  сторони — продавця 
опціону. Покупець опціону не вносить маржових внесків, оскільки його позиції не 
містять  ризику.  Вільними  від  необхідності  вносити  маржу  є  також  ті  продавці 
опціонів колл, які мають на своїх рахунках відповідну кількість базового активу. 
У цьому разі говорять про покритий опціон колл. 
 
ОПЦІОННІ СТРАТЕГІЇ ТА ХЕДЖУВАННЯ ОПЦІОНАМИ 
Опціон,  як  ніякий  інший  фінансовий  інструмент,  дає  дуже  широкі 
можливості  для  побудови  різноманітних  стратегій.  Найпростіші  стратегії 
полягають  у  комбінуванні  рівновеликих  позицій  за  базовим  активом  і  за 
опціонами. Аналогічні стратегії виникають при комбінуванні ф'ючерсних позицій 
і  опціонів.  Складніші  комбінації — пари  опціонів  колл  або  пут  на  один  і  той 
самий актив і з однією і тією ж датою закінчення. Опціони мають бути довгими 
або короткими, а ціни виконання можуть збігатися або бути різними. 
Спреди  формують  за  рахунок  опціонів  на  один  і  той  самий  актив,  але  з 
різними цінами виконання або датами закінчення. Причому спред складається як з 
довгих, так і коротких позицій. 
 
 

 
78
Стратегії поєднання опціонів з активами. 
Існують такі стратегії, які використовують для хеджування відкритих позицій 
за базовим активом: 
1.  Довга  позиція  за  активом  і  коротка  за  опціоном  колл.  Вони  еквівалентні 
короткій  позиції  за  опціоном  пут.  Тут  і  надалі  еквівалентність  слід  розуміти,  як 
рівність прибутків/збитків еквівалентах позицій. 
2. Коротка позиція за активом і довга за опціоном колл (обмежує збитки при 
зростанні  спот-курсу  базового  активу  і  забезпечує  прибутки  при  його  падінні). 
Еквівалентна довгому опціону пут. 
3. Довга позиція за активом і опціоном пут (обмежує збитки при падінні курсу і 
забезпечує прибутки під час зростання). Еквівалентна довгому опціону колл. 
4.  Коротка  позиція  за  активом  і  за  опціоном  пут.  Еквівалентна  короткому 
опціону колл. 
Розглянемо  докладніше  стратегію  «Довгий  актив  і  довгий  пут».  Вона 
використовується  для  запобігання  втратам  при  зниженні  курсу  активів  нижче 
певного  рівня,  який  фіксується  ціною  виконання.  Саме  обмеження  збитків,  а  не 
прибутки від зростання курсу, є провідним мотивом використання цієї стратегії. 
Якби інвестор розраховував на зростання курсу, то він використав би формально 
еквівалентну  стратегію — «Довгий  колл».  Вона  дає  змогу  в  разі  перевищення 
спот-курсом значення ціни виконання, придбати актив за опціонним контрактом і 
продати його на спот-ринку з прибутком. Припустимо, що в Україні не заборонені 
термінові угоди з валютою. Тоді керівництво підприємства, яке експортує товари 
до США з поверненням експортної виручки через три місяці (або до інших країн, 
але  з  оплатою  в  доларах  США),  може  хеджувати  свою  довгу  позицію  за  цим 
активом купівлею опціону пут. 
Приклад. Експортовано товарів на суму 1 000 000 дол. при курсі 5,5 грн за 1 
дол. на дату відвантаження товару. У цьому разі, зважаючи на можливе зміцнення 
гривні протягом майбутніх трьох місяців, можна укласти опціон пут з банком на 
право продажу вказаної суми через три місяці від дати відвантаження за курсом 
5,6  грн  за  долар.  Припускаючи,  що  премія  становитиме 0,12 грн  на 1 дол. 
контракту,  знайдемо,  що  експортер  конвертує  експортну  виручку  за  курсом,  не 
 
 

 
79
нижчим  від 5,48. Справді,  якщо  ринковий  курс  на  дату  повернення  виручки 
становитиме 5,65 грн  за  долар,  то  підприємство  не  буде  виконувати  опціон,  і  (з 
урахуванням премії) остаточний курс за двома позиціями буде дорівнювати 5,53 
грн за долар. Якщо прогноз зміцнення гривні справдиться і ринковий курс на дату 
повернення виручки становитиме, наприклад, 5,45 грн за долар, то підприємство 
скористається опціоном і продасть валюту банку за курсом 5,6. Остаточний курс з 
урахуванням премії опціону — 5,48 грн за долар. 
Комбінації опціонів. 
Комбінація опціонів, яку називають стредломутворюється коллом і путом 
на один і той самий актив з однією і тією ж ціною виконання і датою закінчення 
опціонів. Якщо обидва опціони довгі, то кажуть, що це позиція покупця стредла, 
або довгий стредл. Якщо обидва опціони короткі, то це позиція продавця стредла. 
Покупець  стредла  використовує  цю  стратегію,  коли  очікуються  значні  зміни  в 
курсі  активу,  але  напрямок  зміни  йому  невідомий.  Позиція  забезпечує  прибутки 
при значних змінах курсу і обмежує збитки за стабільного курсу. 
Продавець  стредла  очікує  стабільної  курсової  динаміки,  яка  приносить 
обмежені прибутки. При значній зміні курсу збитки теоретично необмежені. 
Довгий  стредл  утворюють  при  роботі  з  відносно  нестабільними  валютами, 
наприклад в минулому з французьким франком.  
Часто  валютні  дилери  прогнозують  курсову  динаміку  в  межах 
горизонтального  коридору  (горизонтальний  тренд),  обмеженого  рівнями  опору  і 
підтримки.  У  цьому  разі  продаж  стредла  може  принести  додатковий  прибуток  у 
розмірі  сумарної  премії.  У  випадку  зміни  прогнозу  до  дати  закінчення  опціонів 
позицію можна закрити. 
Ще  одна  комбінація  опціонів,  яку  називають  стренглом,  відрізняється  від 
стредла  тим,  що  ціни  виконання  пута  і  колла  не  збігаються.  Тобто  можна 
сказати, що стредл — це стренглу якого збігаються ціни виконання
Мотиви  використання  довгого  або  короткого  стренгла  ті  ж  самі,  що  й  для 
стредла.  Перевага  позиції  продавця  стренгла  полягає  в  тому,  що  можна  отримати 
прибуток при ширшому діапазоні коливань курсу. Але ціна виконання опціону колл 
має  бути  вищою  від  ціни  виконання  опціону  пут.  Область  курсової  динаміки,  що 
 
 

 
80
забезпечує прибуток продавцеві стренгла, перебуває в межах від (ціна виконання пут 
—  сумарна  премія) до  (ціна  виконання колл + сумарна  премія).  Покупець  стренгла 
отримує прибуток за цими межами. Додатково рекомендується утворювати стренгл з 
цінами виконання опціонів «out the money» — без грошей. 
Складнішими комбінаціями є стреп та стріп.  
Стреп — це комбінація одного пута і двох коллів з однаковами датами закін-
чення, але, можливо, з різними цінами виконання. Покупець стрепу (займає довгу 
позицію  за  всіма  опціонами)  застосовує  цю  стратегію,  якщо  більш  імовірне 
зростання курсу.  
Стріп  становить  один  опціон  колл  і  два  пута  з  однією  датою  закінчення,  а 
ціни виконання збігаються або ні. Стріп купують, коли більш імовірне зниження 
курсу. 
 
 
 

 
81
ТЕМА 9. ОПЕРАЦІЯ – „ВАЛЮТНИЙ Ф’ЮЧЕРС”. 
ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ Ф'ЮЧЕРСІВ ТА ВИЗНАЧАЛЬНІ РИСИ  
Ф'ЮЧЕРСНИХ РИНКІВ. Ф’ЮЧЕРСНА ЦІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ 
ФОРМУВАННЯ ДЛЯ ВАЛЮТНОГО Ф’ЮЧЕРСА. БІРЖОВА ТОРГІВЛЯ 
Ф’ЮЧЕРСНИМИ КОНТРАКТАМИ І СИСТЕМА МАРЖІ. 
 
ПОНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ Ф'ЮЧЕРСІВ ТА ВИЗНАЧАЛЬНІ РИСИ 
Ф'ЮЧЕРСНИХ РИНКІВ. 
Контракт  на  поставку  певного  активу  на  узгоджену  дату  в  майбутньому 
називають ф'ючерсним контрактом, якщо він враховує певні вимоги: 
• усі умови контракту стандартизовані (встановлені біржею); 
• сторони  контракту  вносять  грошовий  депозит  і  підтримують  необхідний 
розмір депозиту до дати виконання контракту, чим гарантується його виконання; 
• виконання  контракту  здійснюється  через  розрахунково-клірингову  палату 
біржі або розрахунково-кліринговий банк. 
Днем  виконання  ф'ючерсного  контракту  називають  день,  у  який  сторони 
повинні виконати умови контракту. 
Актив,  який  поставлено  в  день  виконання  відповідно  до  ф'ючерсного 
контракту, називають базовим активом
Це може бути матеріальний актив: нафта, газ, електроенергія, золото, срібло, 
платина,  зерно,  олія  тощо.  У  цьому  випадку  мають  справу  з  товарними 
ф'ючерсами.  
Але якщо згідно з контрактом здійснюється поставка фінансового активу, то 
такий  ф'ючерсний  контракт  називають  фінансовим  ф'ючерсом.  Прикладом 
фінансового ф'ючерса є валютний ф'ючерстобто контракт, згідно з яким у день 
виконання поставляється певна кількість іноземної валюти. 
Потрібно  розрізняти  сторони  ф'ючерсного  контракту.  Сторона,  яка 
зобов'язана  виконати  поставки  базового  активу,  називається  продавцем 
ф'ючерсного  контракту.  Сторона,  яка  зобов'язана  перерахувати  грошові  кошти 
 
 

 
82
проти  поставки  активу,  називається  покупцем.  Вважають,  що  покупець 
ф'ючерсних контрактів займає довгу позицію, а продавець — коротку. 
Довга або коротка позиції можуть бути закриті за допомогою рівнозначної за 
обсягом  і  протилежної  угоди  з  тим  же  базовим  активом,  котра  називається 
офсетною  угодою.  Офсетна  угода  ліквідує  попередню  позицію,  тобто 
зобов'язання відносно купівлі/продажу активу в день виконання. Але в цьому разі 
виникають  курсові  прибутки/збитки,  які  визначаються  на  основі  цін  відкриття  і 
закриття позиції та її обсягу. 
Контракти,  які  закінчуються  поставками  базового  активу,  називають 
ф'ючерсами з поставкамиФінансові ф'ючерси можуть не передбачати поставки 
фінансового  активу,  а  тільки  взаєморозрахунки  сторін  у  день  виконання 
контракту.  У  цьому  разі  в  день  виконання  клірингова  установа  закриває  всі 
існуючі позиції офсетними угодами за ціною, що дорівнює поточній ринковій ціні 
активу.  Взаєморозрахунки  сторін  виникають  у  зв'язку  з  курсовими 
прибутками/збитками  відносно  цін  відкриття  позицій  і  поточної  ринкової  ціни 
активу  в  день  виконання,  а  також  обсягів  позицій.  Такі  контракти  називають 
розрахунковими ф'ючерсами. 
Усі умови певного ф'ючерсного контракту (вид та обсяг активу, день поставки 
та  ін.)  встановлюються  біржею.  Покупці  і  продавці  контрактів  погоджують  тільки 
один параметр контракту — його ціну. Узгодження ціни здійснюється відповідно до 
правил торгівлі, які суттєво різняться на різних біржах.  
Структуру ринку ф'ючерсів з погляду мотивів діяльності утворюють два типи 
осіб — хеджери і спекулянти
Хеджери  купують  і  продають  ф'ючерси  з  метою  страхування  позицій  на 
ринку  базового  активу,  бо  в  процесі  основного  бізнесу  вони  виробляють  або 
використовують базовий актив.  
Спекулянти  купують  і  продають  ф'ючерси  тільки  з  метою  отримання 
прибутку за рахунок різниці цін купівлі і продажу
 
 
 

 
83
Ф’ЮЧЕРСНА ЦІНА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ ФОРМУВАННЯ ДЛЯ 
ВАЛЮТНОГО Ф’ЮЧЕРСА. 
Ф'ючерсні контракти, в основі яких є різні види базових активів, мають свої 
(теоретичні)  особливості  в  ціноутворенні.  Але  загальним  є  те,  що  котирування 
ф'ючерсного  контракту  вище  від  поточної  ціни  базового  активу  називають 
терміном контанго, а котирування нижче ціни базового активу — беквардейшн. 
Вартість  валютних  ф'ючерсів  оцінюють  виходячи  з  принципу  паритету 
валютних курсів і процентних ставок.  
У  загальному  випадку  формула  для  визначення  ціни  валютних  ф'ючерсів 
(грунтується на концепції складних процентів) має такий вигляд: 
                1+  R(t)    t/360 
Pf = Ps*{ –––––––} 
                 1+  r(t) 
де t – кількість днів, що залишились до виконання контракту; 
Pf – ціна контракту з терміном виконання t днів;  
Ps – спот-курс базової валюти; 
R(t) – річна процентна ставка в національній валюті для позичок з терміном 
погашення t днів; 
r(t) – річна  процентна  ставка  в  іноземній  валюті  для  позичок  з  терміном 
погашення t днів. 
Зауважимо,  що  при  підрахунку  ціни  валютних  ф'ючерсів  у  ряді  країн 
(наприклад,  у  Великобританії,  Канаді,  в  Україні)  у  наведеній  формулі  показник 
ступеня t/360 потрібно замінити на t/365. 
БІРЖОВА ТОРГІВЛЯ Ф'ЮЧЕРСНИМИ КОНТРАКТАМИ І СИСТЕМА 
МАРЖІ 
Кожна біржа, яка впроваджує торгівлю ф'ючерсними контрактами, має право 
встановити  свій  порядок  проведення  торгів.  Основні  питання,  на  які  даються 
відповіді в цих правилах, такі:  
•  учасники торгів;  
•  порядок оформлення заявок і здійснення операцій;  
•  права й обов'язки персоналу біржі та учасників торгів;  
 
 

 
84
•  регламент проведення торгів;  
•  визначення цін відкриття, закриття та розрахункових цін торгових сесій;  
•  облік позицій;  
•  ліквідація зобов'язань і виконання контрактів, надзвичайні ситуації;  
•  порядок інформаційного обміну. 
Відомі три типи учасників біржової торгівлі:  
•  брокери — особи, що укладають угоди за дорученнями клієнтів;  
•  дилери — особи, що укладають угоди від свого імені;  
•  брокери-дилери — особи,  що  укладають  угоди  від  свого  імені  й  за 
дорученням клієнтів. 
Під  особами  ми  розуміємо  юридичних  осіб  (організації),  або  фізичних  осіб. 
На  деяких  біржах,  наприклад  СМЕ,  учасниками  біржової  торгівлі  можуть  бути 
тільки  брокерські  контори,  які  є  власністю  певної  особи  (тобто,  некорпоративні 
учасники). На інших, наприклад на DTB (Deutsche Termin Börse), — тільки банки, 
що задовольняють певні вимоги щодо власного капіталу. 
Реєстрацію  операцій  з  ф'ючерсними  контрактами  і  всі  пов'язані  з  ними 
розрахунки  виконує  клірингова  установа,  яка  може  бути  підрозділом  біржі  або 
окремою  юридичною  особою,  що  виконує  клірингові  послуги  за  договором  з 
біржею  і  учасниками  біржової  торгівлі.  Юридичні  особи — члени  клірингової 
установи  можуть  не  бути  учасниками  біржової  торгівлі,  так  само  як  і  учасники 
біржової торгівлі можуть не бути членами клірингової установи. 
Кліринг — це залік взаємних вимог і зобов'язань.  
Біржовий кліринг — це кліринг між учасниками біржової торгівлі, що ґрун-
тується  на  обліку  того,  хто,  кому,  коли  і  скільки  повинен  перерахувати  активів. 
Основні функції біржового клірингу: 
•  забезпечення реєстрації операцій та їх облік; 
•  залік взаємних зобов'язань і платежів; 
•  гарантійне забезпечення біржових операцій за рахунок маржових внесків 
і гарантійних фондів; 
 
 

 
85
•  організація  грошових  розрахунків  і  забезпечення  постачання  біржового 
товару за укладеними угодами. 
Ключовими елементами ф’ючерсної угоди є: 
• ф’ючерсна  ціна (futures price) – ціна,  за  якою  сторони  погодилися 
здійснити угоду в майбутньому; 
• дата виконання або дата поставки (settlement date; delivery date) – дата 
реалізації угоди; 
• предмет або базисний актив, ф’ючерса (the underlying) – товар або актив, 
який сторони погодилися продати чи купити (валюта, акція тощо); 
• “довгий“  ф’ючерс (long futures) – ф’ючерсний  контракт  на  купівлю 
(“довга” позиція (long position) інвестора; 
• “короткий“  ф’ючерс (short futures) – ф’ючерсний  контракт  на  продаж 
(“коротка” позиція (short position) інвестора; 
• початкова  маржа (initial margin) – сума,  яку  повинен  внести  інвестор 
(власник  ф’ючерса)  в  клірингову  палату  біржі  для  забезпечення  гарантії 
виконання  зобов’язань  по  контракту;  як  правило,  ставить  від 1 до 10 % ціни 
контракту;  
• базис – різниця між поточною і ф’ючерсною ціною; 
• підтримуюча, мінімальна, або гарантійна маржа (maintenance margin) – 
мінімальна сума, визначена біржою, до якої може знижатися величина маржового 
рахунку; 
• варіаційна  маржа (variation margin) – сума,  необхідна  для  повернення 
величини  рахунку  до  рівня  початкової  маржі.  Частиною  процедури  клірингу  є 
щоденна  заміна  кожного  існуючого  контракту  на  новий,  ціна  якого  дорівнює 
розрахунковій ціні останньої торгової сесії. Результатом цього є вимога (до певної 
групи учасників ринку) про внесення варіаційної маржі, мета якої — не допустити 
накопичення зобов'язань учасників ринку. 
Укладення  ф’ючерсних  угод  відбувається  між  покупцем  і  біржою  з  одного 
боку та біржею і продавцем – з другого.  
 
 

 
86
На контракти однієї серії або типу встановлюється єдина ціна. Обсяги одного 
контракту  (лота)  стандартизовані  відповідно  до  специфікації,  запровадженої 
біржею.  Терміни  виконання  угод  стандартні,  а  терміни  закриття  позиції – 
довільні.  Так,  більшість  фінансових  ф’ючерсних  контрактів  мають  дату 
виконання  (поставки)  в  березні,  червні,  вересні  або  грудні.  Ф’ючерсна  ціна 
котирується  на  одиницю  товару  (актива)  і  змінюється  протягом  дня  торгів  і  від 
одного  дня  до  другого.  Внаслідок  цього  всі  позиції  по  відкритих  ф’ючерсних 
контрактах  в  кінці  кожного  дня  торгів  перераховуються  згідно  нової  ринкової 
ціни.  Якщо  ціна  на  товар  (актив)  підвищилася,  на  рахунок  покупця  негайно 
надходить  готівка  в  розмірі  виграшу.  Та  ж  сума  знімається  з  рахунку  продавця. 
Таким  чином  покупець  ф’ючерсного  контракту  отримує  прибуток  у  випадку 
зростання ціни ф’ючерса. Якщо внаслідок несприятливої ситуації на ринку сума 
на  рахунку  покупця  падає  нижче  рівня  підтримуючої  маржі,  яка  зазвичай 
становить 70 – 80% від  початкової  (хоча  може  і  дорівнювати  їй),  покупець 
повинен  внести  готівкою  варіаційну  маржу,  інакше  ф’ючерсна  позиція  буде 
ліквідована. Якщо ж ситуація сприятлива, перевищення рахунку над початковою 
маржею може бути вилучена інвестором. Проілюструємо це на прикладі. 
Ф'ючерсний контракт може перепродаватися покупцем, тобто переходити від 
одного покупця до іншого аж до вказаної в ньому дати виконання. Тому під час 
торгівлі ф'ючерсами важливо: 
• передбачати  зміну  курсу  валюти  в  майбутньому  порівняно  з  датою  її 
купівлі; 
• постійно стежити за зміною курсу протягом усього строку дії ф'ючерса та, 
вловивши небажану тенденцію, своєчасно звільнитися від контракту. 
Приклад (спекулянти). 
Пан Кук купляє 500 контрактів за ф’ючерсною ціною 100 дол. США, а пані 
Ватсон продає ту  ж кількість контрактів за тією ж ф’ючерсною ціною. Початкова 
маржа  становить 8 дол.  США  за  контракт,  підтримуюча  маржа  становить 5 дол. 
США.  Таким  чином,  початкова  маржа  як  для  пана  Кука,  так  і  для  пані  Ватсон 
становить 4000 дол.,  підтримуюча – 2500 дол.  США.  Це  означає,  що  маржовий 
рахунок  не  може  впасти  нижче 2500 дол.  Перерахунок  здійснюється  щоденно. 
 
 

 
87
Нехай    на  кінець  першого  робочого  дня  ф’ючерсна  ціна  впаде  до 98 дол.,  і  пан 
Кук має збитки в 2∗500 = 1000 дол. США. Початкова ціна на його рахунку (4000) 
зменшиться до 3000 дол. США1.  Якщо наступного дня ціна впаде до 95 дол., то 
збитки  пана  Кука  за  цей  день  становитимуть 1500 дол.,  тобто  на  рахунку 
залишиться 1500 дол.,  що  на 1000дол  менше,  ніж  підтримуюча  маржа.  Ці 1000 
дол. США пан Кук повинен негайно внести готівкою у вигляді варіаційної маржі. 
Якщо б на другий торговий день ціна зросла до 102 дол., то прибуток пана Кука 
становив    би 400 дол.,  і  сума  на  його  рахунку  зросла  б  до 3400 дол.  США. 
Подальше зростання ціни могло б призвести до виникнення можливості для пана 
Кука забрати з рахунку суму, що перевищила б початкову маржу (4000 дол). 
Приклад (хеджери). 
Вважатимемо, що два учасники ринку А і Б уклали угоду на один контракт на 
долари США (обсяг контракту — 1000 дол.). Причому А купив цей контракт, а Б 
продав за ціною С = 5,9300 грн. Наприкінці торгової сесії склалася розрахункова 
ціна Р = 5,9400 грн. 
Зауважимо,  що  процедури  встановлення  розрахункової  ціни  можуть  дуже 
різнитися.  У  деяких  випадках  це  може  бути  ціна  останньої  угоди  торгової  сесії, 
інколи вона встановлюється групою експертів. Найбільш поширеною процедурою 
встановлення розрахункової ціни є визначення середньозваженої ціни укладених 
угод протягом сесії або кількох останніх хвилин сесії. Ваги цін угод визначаються 
обсягами відповідних угод. 
Зміна рахунку варіаційної маржі покупця А становитиме 1000 * (Р - С); зміна 
рахунку варіаційної маржі продавця Б дорівнюватиме 1000 * (С - Р). Як бачимо, 
залежно  від  співвідношення  ціни  укладеної  угоди  та  розрахункової  ціни  для 
одного  з  учасників  ринку  зміна  маржового  рахунку  може  набувати  від'ємного 
значення,  тобто  з  його  рахунку  відповідні  кошти  будуть  списані,  для  іншого — 
позитивне  (кошти  зараховуються  на  його  рахунок).  Так,  у  випадку,  що 
розглядається,  зміна  маржового  рахунку  покупця  А  становить 1000(5,94 - 5,93) 
грн = 10 грн., а продавця Б: - 10 грн. Якщо на рахунку варіаційної маржі продавця 
                                                           
1 Відкриваючи позицію по ф’ючерсному контракту,  інвестор не повинен сплачувати повну вартість контракту, а 
лише інвестувати початкову маржу. 
 
 

 
88
Б цих коштів немає, йому ставиться вимога перерахувати їх до початку наступної 
торгової  сесії.  Якщо  така  вимога  не  буде  виконана,  представник  клірингової 
установи  може  примусово  закрити  позицію  учасника  Б,  тобто  від  його  імені 
укласти офсетну угоду (угоду на купівлю одного контракту). Можливі збитки, які 
виникнуть у випадку, коли ціна офсетної угоди буде вищою від ціни попередньо 
укладеної учасником Б угоди, покриваються за рахунок початкової маржі. 
Продовження  прикладу(хеджерів).  Нехай  Р = 6,0300грн.,  тоді  за  весь  період 
рахунок покупця А збільшиться на 100 грн, а продавця Б— зменшиться на ту ж суму. 
Тепер  з'ясуємо,  що  відбудеться  між  учасниками  А  і  Б  у  день  виконання 
контракту — наступний робочий день після останньої торгової сесії. Розглянемо 
випадок  контракту  з  поставками
.  У  день  виконання  контракту  покупець  А 
перераховує 5930 грн  в  обмін  на 1000 дол.,  що  поставляються  продавцем  Б. 
Перерахована на Рахунок покупця варіаційна маржа (100 грн) повертається на ра-
хунок Б. Обом сторонам повертається також і початкова маржа. 
Що  відбудеться,  якщо  одна  зі  сторін  не  виконала  умов  контракту? 
Припустимо,  що  спот-курс  у  день  виконання  становить 6,04, а  стороною,  що  не 
виконала умови контракту, буде учасник Б. 
У  цьому  разі  клірингова  установа  купує 1000 дол.  за 6040 грн  за  ринковою 
ціною і перераховує ці кошти на рахунок А, отримуючи від цього учасника 5930 
грн. Але для того, щоб клірингова установа не зазнала збитків, вона має отримати 
принаймні ще 110 грн. Джерелами додаткових коштів є, по-перше, 100 грн з ра-
хунку варіаційної маржі А, які були перераховані на нього з рахунку Б та мали б 
повернутись  до  Б  після  виконання  ним  умов  контракту.  Залишок 10 грн  буде 
покритий за рахунок початкової маржі, внесеної Б. 
Тепер розглянемо випадок контракту без поставки. Розрахунки між сторонами 
відбуваються  за  різницею  цін  укладення  угоди  і  спот-курсу  в  день  виконання 
контракту. Нагадаємо, що за нашими припущеннями угода була укладена за ціною 
5,93, а спот-курс становив 6,04. Оскільки А був покупцем контракту й уклав угоду за 
ціною нижчою від спот-курсу, то він має отримати від Б 11О грн. Але 100 грн. вже 
були  раніше  перераховані  на  рахунок  варіаційної  маржі  учасника  А,  тобто  Б 
залишається  додатково  перерахувати тільки 10 грн.  Якщо він  цього не  зробить,  то 
необхідні кошти клірингова установа утримає з початкової маржі Б. 
                                                                                                                                                                                                      
 
 
 

 
89
ТЕМА 10. ВАЛЮТНИЙ ТА ПРОЦЕНТНИЙ АРБІТРАЖ.  
                ПОЗИТИВНИЙ ПРОЦЕНТНИЙ АРБІТРАЖ. 
СУТЬ АРБІТРАЖУ. ВАЛЮТНИЙ АРБІТРАЖ, ЙОГО ВИДИ. 
ОПЕРАЦІЇ З ПРОЦЕНТНИМ АРБІТРАЖЕМ. СУТЬ ПОЗИТИВНОГО 
ПРОЦЕНТНОГО АРБІТРАЖУ. 
 
СУТЬ АРБІТРАЖУ. ВАЛЮТНИЙ АРБІТРАЖ, ЙОГО ВИДИ. 
Арбітраж - у початковому розумінні цього слова означає одержання швидкої 
вигоди на основі різниці в ціні на різних ринках.  
З  точки  зору  об'єкта  арбітражної  операції  у  літературі  виділяють  три  види 
арбітражу,  перші два відносяться до валютних операцій: а)валютний арбітраж
б)процентний арбітраж; в)товарний арбітраж
Валютний  арбітраж – це  угода  з  метою  отримання  прибутку  за  рахунок 
різниці, котра існує  в даний момент часу, в курсах однієї і тієї ж валюти на різних 
валютних ринках.  
Розрізняють простий і складний валютний арбітраж
При  простому,  арбітражер  використовує  різницю  курсів  однієї  валюти, 
зафіксовану на валютних ринках двох країн. Операція здійснюється арбітражером 
миттєво  у  поєднанні  з  продажем  валюти.  Передумовою  для  здійснення  таких 
операцій  є  не  співпадання  курсів  на  різних  валютних  ринках,  а  також  не 
співпадання курсів різних платіжних засобів на одному і тому ж ринку.  
При  складному,  операції  проводяться  одночасно  з  декількома  валютами  на 
різних  валютних  ринках.  Більш  складнішим  буде  валютний  арбітраж,  коли  в 
операції  беруть  участь  кілька  валют  і  декілька  різних  валютних  ринків.  Але  і  у 
цьому  випадку  арбітражеp  повинен  завершити  операцію  в  тій  валюті,  з  якої  він 
почав  валютний  арбітраж.  Так,  американський  арбітражер  може  одночасно 
купити  UКР  на USD, FRF на UKP, DЕМ  на FRF, DEM на USD, тобто  вихідна  і 
кінцева  валюти  співпадають,  а  перевищення  останньої  величини  (котирування) 
над  першою  і  складає  основну  мету  цієї  операції,  яку  називають/  класифікують 
"валютною  спекуляцією".  У  сучасних  умовах  валютні  курси  різко  на  різних 
валютних  ринках  відхиляються  на  величину,  яка  більша  (перевищує)  чи  рівна 
 
 

 
90
різниці  між  курсами  покупця  і  продавця,  що  дозволяє  практикувати  лише 
конверсійний  арбітраж.  При  проведенні  такої  валютної  операції  арбітражеp 
переслідує  мету  найбільш  вигідно  купити  іноземну  валюту  (Наприклад,  для 
погашення  боргу  кредитора).  У  цьому  випадку  отримання  прибутку  внаслідок 
курсових різниць на різних валютних ринках є  лише самоціль банку.      
Валютний  арбітраж,  на  відміну  від  інших  видів  валютних  операцій,  сприяє 
короткотерміновому  вирівнюванню  валютних  курсів  на  різних  валютних  ринках. 
Так, на валютному ринку, де валюта має відносно низький курс, арбітражні операції 
збільшують на неї попит, в результаті цього курс валюти починає рости. І навпаки. 
 
ОПЕРАЦІЇ З ПРОЦЕНТНИМ АРБІТРАЖЕМ. 
Процентний  арбітраж – угода  з  метою  отримання  прибутку  за  рахунок 
різниці  в % ставках  по  різним  валютам.  Використовується  для  регулювання 
валютної структури своїх короткотермінових активів і пасивів.  
Розрізняють  процентний  арбітраж  з  покриттям  на  строк  (купівля 
іноземної валюти по текучому курсу, відкриття депозиту по ній на якийсь строк і 
одночасна  продажа  валюти  по  строковому  курсу  на  цей  же  строк)  і  процентний 
арбітраж  без  покриття  на  строк  (відкриття  строкового  депозиту  в  іноземній 
валюті,  котра  куплена  по  текучому  курсу,  а  по  закінченню  строку  депозиту 
продажа валюти по новому текучому курсі). 
Процентний  арбітраж  з  двома  валютами  у  своєму  виді  являє  собою 
отримання  кредиту  в  одній  валюті  і  її  конверсію  в  іншу  з  інвестуванням 
отриманої виручки на період хеджування і отримання прибутку в результаті всієї 
операції,  при  умові  здійснення  форвардного  покриття  для  страхування  від 
можливих  процентних  курсових  змін.  При  проведенні  цього  виду  операції 
необхідно  розрахувати  річний  процент  на  основі  “спот”  курсу  з  використанням 
форвардної маржі. 
Формула розрахунку простого проценту: 
                                                                           ∑ ос. * r * T  
%D = -------------------- ; 
         360(365) * 100 
 
 

 
91
де,  ∑ ос. - основна сума; 
        r       -  річна відсоткова ставка 
       T       - період проведення операції (кількість днів). 
Визначення беззбиткового форвардного курсу: 
SK * r * T 
SK + ------------------- = X; 
360(365) * 100 
1k * r * T 
1k + -------------------- = Y; 
360(365) * 100 
                X 
                                                                        Fwk  = ------; 
                 Y 
Де, SK - спот курс валюти позики; 
       1k - одиниця валюти що оцінюється; 
        X - зміна валюти позики з урахуванням відсоткової ставки; 
        Y – зміна  курсу  одиниці  валюти  що  оцінюється  з  урахуванням 
відсоткової ставки;   
Визначення  (нижньої)  межі  курсу,  при  якій  валютно-процентний 
арбітраж дасть прибуток: 
             %В - %А 
SK - SK * ----------------; 
               100 
 
СУТЬ ПОЗИТИВНОГО ПРОЦЕНТНОГО АРБІТРАЖУ. 
Позитивний  процентний  арбітраж  є  специфічною  формою  арбітражних 
операцій.  Основною  метою  проведення  даного  типу  операцій  є  одержання 
процентного  прибутку  по  прийнятому  депозиту  за  рахунок  зміни  процентних 
ставок.  Приймаючи  на  себе  певний  ризик  і  отримуючи  в  результаті  прибуток, 
дилери  можуть  або  покращити  структуру  своїх  активів,  або  скористатися  іншим 
джерелом  коштів.  Так  як  ймовірність  отримання  прибутку  з'являється  рідко,  то 
 
 

 
92
дилер  вимушений  підтримати  відкриті  ліквідні  позиції.  Фактично  головне,  що 
вимагається  від  дилера - це  вміння  обмежувати  елемент  ризику,  та  передбачити 
події і досягати сприятливих результатів, маніпулюючи відкритими позиціями. 
Суть позитивного процентного арбітражу полягає в тому, що розміщуючи 
депозит  в  валюті  А,  арбітражер  не  застрахований  від  зміни  процентної  ставки  у 
несприятливий  бік (% ставка  піднімається)  після  заключення  угоди,  тому  він 
старається знайти способи прибуткового розміщення відкритих позицій. А отже, 
арбітражер  підшуковує  потрібну  валюту  В  під  достатньо  низький  процент 
(передбачаючи,  що  у  найближчому  майбутньому  валютний  курс  валюти  В  буде 
const),  щоб  покрити  свої  втрати  по  валюті  А  за  рахунок  конверційної  різниці 
(різниця між процентними ставками по різних валютах).  
Використовуючи  позитивний  процентний  арбітраж,  арбітражер  не  тільки 
покриває свої втрати, але й в більшості випадків отримує прибуток.  
Нажаль  не  завжди  ситуація,  яка  складається  надає  можливість  для 
проведення цього виду процентного арбітражу. Для цього необхідний постійний 
нагляд  за  поведінкою  процентних  ставок  по  певних  валютах  і  оцінка  ступеню 
впливу  тенденції  зміни  процентних  ставок  на  майбутню  тенденцію  зміни 
валютних курсів. 
 
 
 

 
93
ТЕМА 11. СИСТЕМА ВАЛЮТНИХ РАХУНКІВ.  
ВІДКРИТТЯ ТА ВЕДЕННЯ ВАЛЮТНИХ РАХУНКІВ В ІНОЗЕМНІЙ 
ВАЛЮТІ. СУТНІСТЬ КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН МІЖ 
КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ. КОРЕСПОНДЕНТСЬКІ РАХУНКИ, ТА 
ФОРМУВАННЯ КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН. СИСТЕМА 
СВІФТ. 
 
ВІДКРИТТЯ ТА ВЕДЕННЯ ВАЛЮТНИХ РАХУНКІВ В ІНОЗЕМНІЙ 
ВАЛЮТІ. 
Операції  з  іноземною  валютою  на  території  кожної  держави  здійснюються 
відповідно до її чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються 
Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного 
контролю»  та  низкою  інших  документів  уряду  і  Національного  банку,  які 
визначають: 
• основні принципи здійснення валютних операцій; 
• види валют і валютних цінностей, які застосовуються в Україні; 
• права  й  обов'язки  резидентів  і  нерезидентів  відносно  володіння, 
користування  та  розпорядження  валютами  і  валютними  цінностями  на  території 
України; 
• повноваження  та  функції  українських  органів  валютного  регулювання  і 
валютного контролю. 
Практично  в  усіх  країнах  світу  операції  з  валютою  здійснюються 
уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від 
своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи 
банки  з  участю  іноземного  капіталу  та  банки,  капітал  яких  повністю  належить 
іноземним учасникам. 
Для  здійснення  міжнародних  розрахунків  банки  відкривають  валютні 
рахунки.  
Валютний рахунок — це рахунок, який відкривається в комерційному банку 
для  зберігання  іноземної  валюти  і  здійснення  всіх  видів  банківських  операцій. 
 
 

 
94
Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країнах регулюється чинним 
законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на 
рахунках  здійснюються  на  підставі  розрахункових  документів  установлених 
форм. 
В  Україні  порядок  відкриття  та  ведення  валютних  рахунків  відбувається 
відповідно  до  Інструкції  НБУ  від 18 грудня 1998 р.  № 527 «Про  відкриття 
банками рахунків у національній та іноземній валюті». 
Кожне  підприємство-резидент,  його  відокремлений  підрозділ,  іноземний 
інвестор можуть відкривати по одному поточному рахунку в іноземній валюті 
(за кожним кодом валют Класифікатора іноземних валют НБУ) не більше ніж у 
двох установах банків. 
Представництва юридичних осіб-нерезидентів можуть відкривати відповідно 
до ліцензії НБУ в іноземній валюті по одному поточному рахунку не більше ніж у 
двох уповноважених банках. 
Відкриття  рахунків  юридичним  особам  (підприємствам,  які  займаються 
зовнішньоекономічною діяльністю в Україні) передбачає подання в комерційний 
банк відповідного набору документів. 
До них належать: 
а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує 
керівник та головний бухгалтер підприємства; 
б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру 
підприємств  та  організацій  України,  засвідчена  нотаріально  або  органом,  що 
видав відповідну довідку; 
в)  копія  свідоцтва  про  державну  реєстрацію  юридичної  особи  в  органі 
державної  виконавчої  влади,  іншому  органі,  уповноваженому  здійснювати 
державну  реєстрацію,  засвідчена  нотаріально  чи  органом,  який  видав  свідоцтво 
про державну реєстрацію; 
г)  копія  належним  чином  оформленого  положення  про  діяльність 
підприємства (статут); 
д)  картка  з  відбитком  печатки  та  зразками  підписів  посадових  осіб 
підприємства,  яким  згідно  з  чинним  законодавством  та  відповідними 
 
 

 
95
документами  надано  право  розпоряджатися  рахунком  та  підписувати 
розрахункові  документи.  Зразки  підписів  та  повноваження  посадових  осіб 
засвідчуються нотаріально; 
е)  клопотання  підприємства  до  банку,  в  якому  відкривається  поточний 
рахунок  із  зазначенням  місцезнаходження  підприємства,  його  ідентифікаційного 
номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а 
також податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку; 
ж) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України. 
Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта 
на  основі  договору  про  розрахунково-касове  обслуговування  за  валютними 
рахунками. 
Надходження  в  іноземній  валюті  на  користь  підприємства,  а  також  кошти, 
отримані  в  іноземній  валюті  на  українській  території,  зараховуються  на  його 
рахунок  в  уповноваженому  банку.  Для  цього  паралельно  відкриваються  два 
рахунки: 
1) розподільний  рахунок  для  зарахування  надходжень  в  іноземній  валюті  у 
повному обсязі; 
2) поточний  валютний  рахунок  для  обліку  коштів,  які  залишаються  у 
розпорядженні      
               підприємств після обов'язкового продажу частини експортної виручки. 
На  розподільному  рахунку  валютні  кошти  юридичних  осіб  після  їх 
зарахування  можуть  перебувати  не  більше  п'яти  банківських  днів.  Саме  з  цього 
рахунку  за  українським  законодавством 50% валютної  виручки  підприємств 
підлягають  обов'язковому  продажу  на  міжбанківському  ринку,  після  чого  другі 
50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку. 
Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок і не 
підлягають  згідно  з  чинним  законодавством  України  продажу,  уповноважений 
банк  зобов'язаний  перерахувати  на  поточний  рахунок  клієнта  також  не  пізніше 
п'яти  банківських  днів  з  моменту  зарахування  цих  коштів  на  розподільний  ра-
хунок. 
 
 

 
96
ВАЛЮТНІ НАДХОД  
ЖЕННЯ 
НА КОРИСТЬ ЕЗ
 
ИДЕНТІВ 
 
РОЗПОДІ  
ЛЬЧИЙ РАХУНОК 
 
5 днів 
ПОТОЧНИЙ РАХУ  
НОК 
ВАЛЮТНИЙ РАХУНОК 
(БАЛАНСОВИЙ № 2600) 
 
 
Рис. Схема надходження коштів на валютний рахунок 
Поточний  рахунок  в  іноземній  валюті  відкривається  підприємству  для 
проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій 
іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення 
заборгованості за кредитами в іноземній валюті. 
На поточний валютний рахунок можуть зараховуватись суми в іноземній 
валюті, що надійшли як: 
♦  експортна виручка; 
♦  перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств; 
♦  перерахування  з  поточних  валютних  рахунків  підприємств  з  іноземною 
участю,  які  зареєстровані  на  українській  території,  в  оплату  куплених  у 
власників рахунків товарів; 
♦  внески  та  паї  на  оплату  частки  учасників  у  капіталі  акціонерного  товариства 
або спільного підприємства; 
♦  перерахування  з-за  кордону  нерезидентом  на  рахунок  резидента,  який  є 
посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам — суб'єктам 
господарської  діяльності,  за  дорученням  яких  на  підставі  договорів  комісії, 
доручення,  консигнації  або  агентських  угод  був  здійснений  продаж  товарів 
(робіт, послуг); 
♦  інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, 
дозволених банку ліцензією. 
 
 

 
97
Суми,  що  перебувають  на  поточних  валютних  рахунках,  можуть  бути  за 
розпорядженням власника рахунку: 
♦  переведені  за  кордон  у  відповідній  банківській  формі  за  експортно-
імпортними операціями власника рахунку; 
♦  перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого 
переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються; 
♦  перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств 
за  оплату  товарів  (послуг),  які  виробляються  (надаються)  цими 
підприємствами; 
♦  використані  на  оплату  заборгованості  за  кредитом  в  іноземній  валюті,  на 
оплату  банківських  комісійних  та  поштово-телеграфних  витрат,  витрат,  що 
пов'язані  з  відрядженнями,  а  також  на  інші  цілі,  які  не  суперечать  ліцензії 
банку. 
Уповноважені  українські  банки  можуть  відкривати  поточні paxунки y 
національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної 
діяльності  на  території  держави.  Іноземними  інвесторами  можуть  бути  фірми, 
банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни. 
На  поточний  рахунок  у  національній  валюті  нерезидента - інвестора 
зараховуються кошти: 
♦  одержані  від  продажу  іноземної  валюти  на  міжбанківському  валютному 
ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція; 
♦  одержані  у  вигляді  доходів  (дивідендів)  від  здійснення  інвестиційної 
діяльності в Україні; 
♦  повернуті  в  результаті  припинення  нерезидентом  інвестиційної  діяльності  в 
Україні;  
♦  одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством. 
З  поточного  рахунку  в  національній  валюті  нерезидента-інвестора 
проводяться такі операції: 
♦  розрахунки, пов'язані з реінвестиційною діяльністю на території України; 
♦  придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України 
 
 

 
98
для  подальшого  перерахування  за  кордон  доходів,  дивідендів  від 
інвестиційної діяльності в Україні; 
♦  розрахунки  з  митними,  податковими  та  іншими  органами  у  випадках, 
передбачених чинним законодавством; 
♦  розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності; 
♦  сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок; 
♦  інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) 
про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України. 
Уповноважені  банки  можуть  відкривати  поточні  валютні  рахунки  також 
фізичним  особам — суб'єктам  підприємницької  діяльності  (резидентам),  які 
здійснюють  свою  діяльність  без  створення  юридичної  особи.  Поточний  рахунок 
відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб — резидентів. 
При  розрахунках  за  імпортними  операціями  перерахування  платежів  за 
кордон  за  дорученням  суб'єктів  господарської  діяльності  проводиться 
уповноваженими  банками  через  систему  відкритих  ними  кореспондентських 
рахунків у закордонних банках. 
Імпортні  операції  резидентів,  які  здійснюються  на  умовах  відстрочки 
поставок  (якщо  відстрочка  перевищує 90 днів  з  моменту  здійснення  авансового 
платежу  або  виставлення  векселя),  потребують  індивідуального  дозволу 
регіонального  управління  Нацбанку.  Моментом  здійснення  авансового  платежу 
або  виставлення  векселя  на  користь  іноземного  партнера  вважається  дата 
списання коштів з валютного рахунку резидента або дата виписки векселя. 
За  відсутності  на  рахунку  резидента  передбаченої  контрактом  вільно 
конвертованої  валюти  (ВКВ)  для  оплати  продукції,  що  імпортується  в  Україну, 
уповноважений  банк  здійснює  конвертацію  наявної  іноземної  валюти  у  валюту 
контракту за курсом купівлі або, за згоди іноземного партнера, оплата може бути 
здійснена у наявній на рахунку ВКВ, яка перераховується за крос-курсом (на дату 
здійснення платежу) у валюту контракту. У разі, якщо між партнерами досягнуто 
згоди на оплату продукції в іншій ВКВ, ніж передбачено контрактом, перерахунок 
вартості  контракту  у  валюті,  в  якій  буде  зроблено  платіж,  проводиться  за  крос-
 
 

 
99
курсом  на  останню  дату  публікації  у «FINANCIAL TIMES» перед  здійсненням 
платежу або за даними системи REUTERS на дату здійснення платежу. 
Валютні  кошти,  придбані  у  встановленому  порядку  через  уповноважені 
банки  або  інші  кредитно-фінансові  установи  на  валютній  біржі,  повинні  бути 
використані  резидентом  протягом 5 робочих  днів  з  моменту  зарахування  їх  на 
його балансовий валютний рахунок на цілі, вказані у заяві на купівлю валюти. У 
разі  порушення  резидентами  зазначеного  терміну  придбана  валюта  продається 
уповноваженими  банками  на  шостий  робочий  день  на  міжбанківському 
валютному ринку України. 
Уповноважені  банки  України  на  підставі  аналізу  одержаних  реєстрів 
вантажних  митних  декларацій,  які  надсилають  їм  щотижня  державні  митні 
органи,  встановлюють  контроль  за  своєчасним  надходженням  резидентам 
виручки  в  іноземній  валюті  за  продукцію,  роботи,  що  були  експортовані,  або 
продукції у разі її імпорту з-за кордону з моменту здійснення авансового платежу 
або  відкриття  акредитива  на  користь  імпортера.  Для  встановлення  контролю  за 
здійсненням розрахунків в іноземній валюті при списанні коштів з рахунку, коли 
здійснюється  авансовий  платіж  чи  попередня  оплата  за  продукцію,  яка 
імпортується в Україну, банк реєструє цю операцію у спеціальному журналі. 
Експортні  операції  резидента  фіксуються  уповноваженими  банками  після 
одержання  реєстрів  вантажних  митних  декларацій  в  аналогічному  журналі  з 
одночасною вимогою від резидентів копії контракту та копії товарно-супровідних 
документів,  що  підтверджують  момент  фактичного  перетину  митного  кордону 
України. 
При ненадходженні валютної виручки у встановлені строки або продукції за 
імпортом в Україну уповноважені банки у тижневий термін подають інформацію 
про  це  комісіям  при  регіональних  управліннях  НБУ  за  місцем  реєстрації 
резидента. 
Після  закінчення  встановлених  строків  надходження  виручки  в  іноземній 
валюті  або  продукції  через  три  тижні,  які  необхідні  для  одержання  резидентом 
індивідуального дозволу на перевищення цих термінів, банки нараховують пеню з 
резидентів  у  розмірі 0,3 % від  суми  неодержаної  виручки  (митної  вартості 
 
 

 
100
недопоставленої  продукції)  в  іноземній  валюті,  перерахованої  за  офіційним 
поточним  валютним  курсом  на  день  нарахування  пені.  Загальний  розмір  пені не 
може  перевищувати  розміру  заборгованості.  Банки  нараховують  пеню  за 
прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про 
це  Державну  податкову  адміністрацію  за  місцем  реєстрації  резидента,  яка  дає 
розпорядження на безакцентне списання пені з рахунку резидента. 
Зарахування коштів на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи-
резидента, яка займається підприємницькою діяльністю, та використання коштів з 
цього  рахунку  здійснюється  за  режимом  поточного  рахунку  в  іноземній  валюті 
юридичних осіб-резидентів. 
Переоформлення та закриття рахунків 
У  разі  переоформлення  рахунку  у  зв'язку  з  реорганізацією  підприємства 
(злиття,  приєднання,  поділ,  перетворення,  виокремлення)  подаються  такі  ж 
документи,  що  і  для  створення  підприємства.  У  разі  зміни  назви,  не  зумовленої 
реорганізацією,  в  установу  банку  подається  заява  власника  рахунку,  нова  копія 
свідоцтва  про  державну  реєстрацію  та  зміни  до  установчих  документів, 
оформлені належним чином. У разі зміни характеру діяльності власника рахунку 
подається  один  з  примірників  нового  статуту  (положення)-Нова  копія  свідоцтва 
про реєстрацію має бути подана установі банку протягом трьох днів з дня видачі 
свідоцтва. 
У  разі  внесення  до  установчих  документів  змін  (доповнень),  які  не 
потребують перереєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, власник рахунку 
зобов'язаний  подати  змінені  установчі  документи  протягом  трьох  днів  з  дня 
затвердження цих змін. 
Керівникам  установ  банку  надається  право  звільняти  власника  рахунку  від 
подання  документів  для  переоформлення  рахунку  і  проводити  переоформлення 
власним  розпорядженням,  якщо  зміна  підпорядкування  чи  зміна  найменування 
випливає  з  чинного  законодавства  України,  рішень  Кабінету  Міністрів,  що  є 
загальновідомими. 
У  разі  ліквідації  підприємства  його  основний  рахунок  переоформляється  на 
ім'я  ліквідаційної  комісії,  для  чого  подається  рішення  про  ліквідацію 
 
 

 
101
підприємства і нотаріально посвідчена картка із зразками підписів уповноважених 
членів  ліквідаційної  комісії  і  відбитком  печатки  підприємства,  що  ліквідується. 
Ліквідаційна комісія вживає заходів щодо закриття додаткових рахунків. 
Поточні рахунки закриваються в установах банку на підставі: 
а) заяви власника рахунку; 
6)  рішення  органу,  на  який  у  законодавчому  порядку  покладено  функції  з 
ліквідації або реорганізації підприємства; 
в)  відповідного  рішення  суду  або  арбітражного  суду  про  ліквідацію 
підприємства чи визнання його банкрутом; 
г)  на  інших  підставах,  передбачених  чинним  законодавством  України  чи 
договором між установою банку та власником рахунку. 
Власник  рахунку  має  право  порушити  питання  про  розірвання  договору  в 
разі  відсутності  коштів  на  кореспондентському  рахунку  банку  та  ін.  У  даному 
випадку  залишки  коштів  власника  рахунку,  які  неможливо  перерахувати  на 
поточний  рахунок,  відкритий  в  іншому  банку,  через  їх  відсутність  на 
кореспондентському  рахунку  попереднього  банку,  обліковуються  на  рахунку  № 
2903 «Кредиторська  заборгованість  клієнтів  за  недіючими  рахунками»  на 
окремому субрахунку кожного клієнта. 
У  разі  наявності  на  рахунку,  що  закривається,  залишків  коштів  установа 
банку  на  підставі  платіжного  доручення  власника  рахунку  перераховує  такі 
залишки  на  інший  відкритий  цим  підприємством  рахунок  (основний  чи 
додатковий).  У  разі  наявності  У  підприємства  лише  одного  (основного)  рахунку 
для  його  закриття  та  перерахування  залишків  коштів  необхідно  відкрити  до-
датковий рахунок. 
У  разі  закриття  основного  поточного  рахунку,  на  якому  обліковується 
картотека  заборгованості,  у  довідці  про  закриття  рахунку  зазначається  перелік 
такої  заборгованості  та  її  сума,  а  розрахункові  документи,  не  сплачені  в  строк, 
передаються спецзв'язком до банку, в якому відкрито додатковий рахунок. 
Відмова  банку  в  прийнятті  документів,  не  сплачених  у  строк,  не 
допускається. 
 
 
 

 
102
СУТНІСТЬ КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН МІЖ 
КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ. 
Кореспондентські міжбанківські відносини — це: 
• різноманітні форми співробітництва між двома банками, які базуються на 
коректному, чесному та узгодженому виконанні взаємних доручень; 
• договірні  відносини  між  банками  про  здійснення  платежів,  розрахунків  та 
інших  послуг,  що  їх  виконує  банк  за  дорученням  і  на  кошти  іншого  (згідно  з 
банківським законодавством України). 
Предметом  кореспондентських  відносин  є  ділові  відносини  між  двома 
банками. 
Кореспондентські  відносини  актуальні  в  тому  випадку,  коли  один  банк  з 
метою здійснення своїх операцій хоче користуватися послугами іншого банку. 
Причини актуальності кореспондентських відносин: 
•  необхідність знання права і звичаїв торгівлі країн; 
•  необхідність знання особливостей іноземних ринків; 
•  ведення рахунку і розрахунків в інвалюті; 
•  географічна віддаленість; 
•  інший часовий пояс; 
•  знання іншого ринку. 
Державний  експортно-імпортний  банк  України  у  даний  час  встановив 
кореспондентські  відносини  з 355 банками  світу.  Розрахунки  ведуться  через 52 
рахунки  ностро  у  ВКВ,  а  також 5 рахунків  у  російських  і  білоруських  рублях. 
Рахунки у ВКВ відкриті в банках 22 країн світу (Європа, Північна Америка, Азія, 
Австралія). 
Рахунки  в  закордонних  банках  потребують  постійного  спостереження  за  їх 
станом.  Тому  в  умовах  ще  недостатньо  розвинутої  інфраструктури  це  може 
принести Державному експортно-імпортному банку України додаткові проблеми. 
 
 

 
103
Основний зміст і мета встановлення кореспондентських відносин 
Корвідносини використовуються при здійсненні угод з метою: 
•  звернутися  за  консультацією  про  торгові  і  правові  звичаї  безпосередньо 
до партнера у відповідній державі; 
•  одержати довідку про фірми-резиденти цих держав з метою консультації 
власних клієнтів; 
•  рекомендувати партнера як адресата-референта; 
•  рекомендувати  третій  особі  партнера  як  уповноваженого  з  перевірки 
підписів посадових осіб; 
•  включити банк-кореспондент як посередника у проведення угод по інкасо 
або акредитиву та ін. 
Мета  кореспондентських  відносин  —  використання  для  надання  послуг 
клієнтам  банку  (здійснення  базисних  операцій):  платіжний  оборот;  проведення 
комерційних  операцій;  платіжний  оборот  без  документів;  документарні 
операції; платежі по чеках; надання гарантій. 
Операції через інкасо або акредитив визначаються як документарні операції. 
Для  розрахунків  підприємств  нашої  країни  із  зарубіжними  контрагентами 
характерні  документарні  операції,  тобто  платежі,  які  здійснюються  на  підставі 
документів, що підтверджують факт перевезення товару, його оцінку, страховку і 
стан. До таких документів належать морські коносаменти, авіаційні та залізничні 
накладні,  страхові  поліси,  рахунки-квитанції,  свідоцтва  про  походження  товару, 
сертифікати якості, довідки про вагу вантажу. Вказані розрахунки здійснюються у 
формі документарних інкасо та документарного акредитива на платній основі. Як 
правило, банки заздалегідь обмінюються каталогами тарифів за вказані послуги. 
До числа операцій, які базуються на угодах з клієнтурою, належать платежі 
по  чеках  і  надання  гарантій.  Чеки  оформлюються  або  банками  за  дорученням 
клієнтів  (індивідуальних  чи  фірмових)  з  метою  виконання  зобов'язань  або  чек 
пред'являється  самим  клієнтом  на  ім'я  його  банку.  Чеки  використовуються  тоді, 
коли  між  наказодавцем  і  бенефіціаром  немає  рахунку  і  коли  врегулювання 
зобов'язань не може бути досягнуто через переказ. Як правило, банк може брати 
 
 

 
104
на себе різні види гарантій за дорученням клієнтів (наприклад, гарантію платежу, 
гарантію  поставки  товарів,  гарантію  виконання  зобов'язань,  гарантію 
забезпечення) та відповідає за їх зобов'язання. 
 
КОРЕСПОНДЕНТСЬКІ РАХУНКИ, ТА ФОРМУВАННЯ 
КОРЕСПОНДЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН. 
У  кореспондентських  відносинах  вирізняються  А  та  Б  кореспондентів.  Про 
А-кореспондентів йдеться, коли між національним та іноземним банком існують 
кореспондентські рахунки, як на одно- так і на двосторонній основі.  
Б-кореспонденти  не  ведуть  взаємних  рахунків,  хоч  співробітництво  між 
ними  може  бути  дуже  інтенсивним.  На  відміну  від  кореспондентських  відносин 
типу  А  тут  необхідна  для  виконання  безпосередніх  доручень  третя  кредитна 
установа,  як  правило,  в  країні,  у  валюті  якої  має  бути  здійснена  оплата.  Обмін 
контрольними  документами  та  особливі  домовленості  між  банками-
кореспондентами,  які  називають  також  агентськими  угодами,  уможливлюють, 
незважаючи на відсутність кореспондентських рахунків, взаємне співробітництво 
у зовнішньоторговельних операціях. 
У  межах  агентської  угоди  між  банками-кореспондентами  типу  Б    прямі 
доручення  мають  бути  виконані  одразу  після  їх  надходження,  без  очікування 
формування  відповідного  покриття.  Доручення  виконуються  через  певні  банки 
(наприклад там. де обидва партнери мають свої рахунки). 
 
 
 
 

 
105
 
Однобічне ведення рахунка здійснюється також тоді, коли, наприклад, через 
велику  кількість  рахунків  у  країні  іноземний  кореспондент  не  зацікавлений 
відкривати  нові.  На  практиці  часто  буває,  що  однобічне  ведення  рахунка 
переростає у двобічне, зумовлене зростанням обігу та зміцненням довіри. Таким 
чином  початкові  кореспондентські  відносини  типу  Б  можуть  перетворитися  на 
відносини  типу  А.  Особливо  інтенсивні  та  довірчі  відносини  існують  між  А  -
кореспондентами,  які  не  лише  обмінюються  необхідними  контрольними 
документами  та  зразками  підписів,  а  й  домовляються  про  телексні  ключі, 
впроваджують нові кредитні лінії. 
На основі кореспондентських договорів здійснюють розрахунки в зовнішній 
торгівлі,  у  тому  числі  акредитивами,  переказними  векселями,  іноземними 
грошовими  переказами.  У  передбачені  договором  терміни  банки-кореспонденти 
взаємно звіряють записи на кореспондентських рахунках. 
Міжнародний  кореспондентський  рахунок  —  рахунок,  на  якому 
відображено  розрахунки,  здійснені  банком  однієї  країни  за  дорученням  і  за 
рахунок іншої на основі кореспондентської угоди. 
Кореспондентські  рахунки  за  міжнародними  розрахунками  поділяють  на 
рахунки ностро і рахунки лоро. 
Міжнародний рахунок ностро (італ. nostro conto — «наш рахунок») — 
1) рахунок, який банк відкриває у своєму іноземному банку-кореспонденті й 
на якому враховуються всі його витрати і надходження; 
 
 

 
106
2)  кореспондентський  рахунок,  за  яким  здійснюються  всі  операції  з 
виконання кореспондентом доручень банку. 
Міжнародний рахунок лоро (італ. loro conto — їхній рахунок) — 
1)  кореспондентський  рахунок  з  міжнародних  розрахунків,  який 
відкривається у вітчизняному банку на ім'я іноземного банку-кореспондента ; 
2) рахунок, який відкривається банком-кореспондентом для захисту сум, що 
видаються, або одержаних за дорученням свого кореспондента. 
Рахунок лоро може бути також кореспондентським рахунком третього банку, 
відкритим  у  банку-кореспонденті  даної  кредитної  установи.  В  цьому  разі  він 
називається востро-рахунком. 
Міжнародний  рахунок  востро  (італ. vostro conto — «ваш  рахунок») — 
рахунок банку-кореспондента у певній кредитній установі. 
Формування кореспондентських відносин 
У  процесі  створення  кореспондентських  відносин  між  банками  можна 
виділити кілька типічних етапів (рис. 3.3). 
На першому етапі відбувається вибір партнера. Інформація про можливого 
партнера  за  кордоном  збирається  через:  публікації  міжнародних  фахових 
журналів;  міжнародну  пресу;  центральні  банки  відповідних  країн;  посольства 
України у відповідних державах, посольства інших держав в Україні; міжнародні 
організації;  клієнтів  та  їх  ділових  партнерів;  візити  представників  іноземних 
банків; візити іноземних банків; річні звіти банків. 
Таким чином створюється уявлення про банки тієї чи іншої держави. 
В процесі вибору банку-кореспондента керуються такими критеріями: 
• Мережа філій цього банку всередині країни, що дозволяє швидко і дешево 
здійснювати розрахунки, користуючись потенціалами банку-кореспондента в усіх 
частинах його держави. 
• Його  представництва  в  інших  важливих  центрах  міжнародної  торгівлі  за 
кордоном  дають  можливість  заощадити  час  при  створенні  кореспондентських 
банківських  відносин  у  разі,  якщо  обсяг  зовнішньої  торгівлі  невисокий,  а  також 
рефінансувати свої операції у валюті третьої держави. 
 
 

 
107
•  Кількість банків-кореспондентів обраного банку. 
•  Спектр послуг, які банк-кореспондент може запропонувати. 
•  Професіоналізм персоналу. 
•  Творчий потенціал у пошуку рішень.,. 
•  Надійність. 
•  Швидкість реакції у спільній діяльності. 
•  Аналіз цін на різноманітні банківські послуги. 
Однак  слід  пам'ятати,  що  деякі  банки  не  пропонують  визначеного  пакета 
послуг. Це не обов'язково свідчить про те, що рівень послуг банку не відповідає 
вищим стандартам. Обмежене коло послуг пояснюється тим,  що в  тій або іншій 
галузі банк пропонує особливий пакет і не приділяє такої уваги іншим послугам. 
Інакше кажучи, він спеціалізується на певних сферах комерційної діяльності. 
На  другому  етапі  до  обраного  банку  надсилається  лист  із  пропозицією 
встановити кореспондентські відносини. 
До  листа  додаються  звіт  пор  діяльність,  статут  та  копія  ліцензії 
Національного  банку  на  проведення  банківських  операцій. (В  Україні  дозвіл  на 
встановлення  прямих  кореспондентських  відносин  надає  регіональне  управління 
Національного банку). 
На третьому етапі між банками підписується кореспондентська угода. 
Кореспондентська  угода  —  договір  про  встановлення  кореспондентських 
відносин  і  відкриття  кореспондентських  рахунків  лоро  та  ностро,  в  якому 
фіксується  термін  дії  договору,  розмір  комісійних  зборів,  порядок  відкриття  і 
режим  функціонування  кореспондентських  рахунків  (субрахунків)  та  інші 
зобов'язання сторін 
На четвертому етапі відкривається кореспондентський рахунок. 
Для відкриття рахунку банк-кореспондент надає такі документи:  
• дозвіл  регіонального  управління  Національного  банку  на  встановлення 
прямих кореспондентських відносин; 
• заяву на відкриття рахунку;  
• нотаріально завірені копії статуту та банківські ліцензії; 
 
 

 
108
• картку із зразками підписів та відбитком печатки; 
• баланс  та  довідку  про  дотримання  економічних  нормативів  на  останню 
звітну дату. 
Операції  за  кореспондентськими  рахунками  комерційних  банків  можуть 
виконуватися  в  межах  наявних  коштів;  за  взаємною  домовленістю  можливий 
овердрафт. 
Аналогічно  встановленню  банківських  кореспондентських  відносин  один  з 
партнерів  повинен  повідомити  іншому  про  своє  бажання  відкрити  в  нього 
рахунок.  У  своїй  політиці  відкриття  рахунків,  наприклад  Державний  експортно-
імпортний банк України, дотримується принципу: зазвичай відкривати рахунки в 
конкретних  валютах  у  банках  тих  країн,  для  яких  дана  валюта  є  національною. 
Проте  тут  існують  винятки.  Наприклад,  рахунки  в  доларах  США,  крім 
американських  банків,  відкриті  в  банках  Німеччини,  Великобританії,  Швейцарії, 
Угорщини,  Австрії,  Росії.  Для  відкриття  всіх  цих  рахунків  і  використання  в 
розрахунках  були  вагомі  підстави  (наприклад,  Франкфурт-на-Майні,  Лондон, 
Цюрих  є  фінансовими  центрами  світу;  доцільність  рахунку  в  Московському 
Міжнародному банку зумовлена політико-економічними факторами і т. д.). 
Найчастіше  встановлення  кореспондентських  відносин  супроводжується 
взаємним  відкриттям  рахунків.  Проте  це  не  є  правилом.  Заяву  про  відкриття 
рахунку можна зробити в усній формі, висловивши її у ході переговорів банку або 
по  телефону.  Однак  банку,  що  відкриває  рахунок,  варто  надати  слідом  за  цим 
підтвердження в письмовій формі. 
На п'ятому етапі відбувається обмін контрольними документами. 
Контрольні документи — документи, надані банками один одному з метою 
запобігти можливості втрат у результаті зловживання їх ім'ям. 
До них належать: 
• річний звіт/баланс; 
• список підписів уповноважених осіб; 
• угода  щодо  використання  кодового  ключа,  кодів S.W.I.F.T. (кодів,  що 
гарантують істинність); 
 
 

 
109
• список банків-кореспондентів в інших країнах; 
• якщо є, копію ліцензії центрального банку або, принаймні, довідку про те, 
що  вона  надана  із  зазначенням  її  номера  (залежно  від  законодавства  даної 
держави). Рекомендований додатковий перелік документів: 
• список філій усередині країни з їх адресами; 
• ієрархічна  таблиця,  заповнена  іменами  посадових  осіб  банку,  що 
рекомендовані для переговорів з окремих питань; 
• додаткові інформаційні публікації про банк по загальних питаннях. 
На  шостому  етапі  банки-кореспонденти  мають  дійти  згоди  про  те,  чиї 
контрольні ключі використовуватимуться при кодуванні важливих повідомлень у 
майбутньому. При цьому прийнято надсилати письмове підтвердження цілісності 
отриманих  документів,  що  містять  контрольні  ключі.  З  метою  нерозголошення 
даної  надзвичайно  важливої  інформації  банк  повинен  довіряти  свої  перевірочні 
коди тільки працівникам, що заслуговують особливої довіри. 
 
СИСТЕМА СВІФТ 
У 1973 p. y Брюсселі  було  створено  акціонерне  товариство — Всесвітню 
міжбанківську  фінансову  телекомунікаційну  мережу (SWIFT). Офіційно  вона 
почала  працювати  з 1977 р.  Головна  мета  СВІФТ — швидкісне  передання 
банківської  і  фінансової  інформації  на  базі  засобів  обчислювальної  техніки. 
Спочатку мережа СВІФТ охоплювала понад 500 банків із 15 країн світу. У 1993 р. 
її  послугами  користувалися  вже 3700 банків  і  фінансових  установ  із 92-х  країн. 
Кількість користувачів системи із року в рік зростає. У 90-х роках банки України 
також  стали  користувачами  системи  СВІФТ.  Щоденно  через  цю  систему 
проходить понад 2 млн. повідомлень. Інформація передається цілодобово. 
Мережа  СВІФТ  складається  з  двох  поєднаних  один  з  одним  центрів 
управління  в  Амстердамі  і  Калпепері  (США)  з  численними  системами 
комп'ютерів  для  управління  мережею  і  передання  даних.  З  цими  центрами 
управління  поєднані  національні  концентратори  в  окремих  країнах-учасницях. 
Деякі  кредитні  установи  поєднуються  з  центрами  управління  через  підключені 
мережі, або через свої центральні інституції з національними концентраторами. 
 
 

 
110
Головними сферами діяльності системи СВІФТ є: 
• платежі — системи  для  виконання  банківських  інструкцій,  інструкцій 
клієнта, повідомлень, заяв, клірингу і розрахунків; 
• цінні  папери — системи  для  підтримки  торговельних  підтверджень, 
клірингу, розрахунків і процедури зберігання. СВІФТ надає мереживі послуги для 
CREST (система  розрахунків  за  цінними  паперами  у  Великобританії)  і CGO 
(клірингова палата і депозитарій у Великобританії); 
• іноземна  валюта  і  грошові  ринки — системи  для  підтримки  повідомлень 
підтвердження, відповідностей, двосторонніх і багатосторонніх відносин. СВІФТ 
забезпечує  засоби  відповідностей  і  повідомлень  для ECHO (Клірингова  палата 
іноземної валюти Інтербанку в Лондоні). 
Передання та обробка інформації через СВІФТ здійснюється протягом 20 сек. 
Основне досягнення СВІФТ — це створення і використання стандартів банківської 
документації, яку визнано Міжнародною організацією інформації (ISO). Уніфікація 
банківських  документів  дала  змогу  уникнути  багатьох  помилок  при  здійсненні 
міжнародних  міжбанківських  розрахунків.  Переваги  стандартів  системи  міжбан-
ківської комунікації стали настільки очевидними, що аналогічні системи почали їх 
також  застосовувати  на  національному  рівні  (англійська  ЧЕПС,  французька 
САЖІТЕР, американська Ч1ПС, швейцарська СІК, українська СЕП і др.). 
Передумовою успішного функціонування системи СВІФТ була стандартизація 
форматів повідомлень та адрес, тобто розроблення і фіксація єдиної «мови банків». 
Цей  процес  почався  у 70-ті  роки XX ст.  Через  СВІФТ  комп'ютери  передають 
стандартну  банківську  і  фінансову  інформацію,  що  поділяється  на  сім  категорій 
повідомлень,  до  яких  входить  понад 70 їх  типів.  Кожний  тип  зорієнтований  на 
максимально повне і точне відображення вимог до подання та передання даних, які 
можуть  виникнути  в  діяльності  банків  і  фінансових  установ.  Текст  повідомлення 
складається з полів, частина яких є обов'язковою. Деяких полів може не бути, але всі 
вони заздалегідь пронумеровані. Обов'язкові поля утримують інформацію, необхідну 
для  правильної  обробки  повідомлення.  Додаткова  інформація  у  разі  необхідності 
розташовується  на  опціонних  полях  (необов'язкових).  Повідомлення  звичайно 
 
 

 
111
передаються від одного учасника СВІФТ іншому, але, крім того, застосовуються ще 
системні  повідомлення,  які  забезпечують  взаємодію  між  користувачем  і 
комунікаційною  системою.  Системні  повідомлення  використовуються  для  запиту 
відповідної інформації та отримання спеціальних звітів, для пошуку повідомлень у 
базі даних, для навчальних і тренувальних цілей. 
Кожне  повідомлення  складається  з  чотирьох  частин:  заголовок,  текст, 
посвідчення,  закінчення.  Заголовок  має  восьми  або  одинадцятизначну  адресу 
одержувача — банку  або  фінансової  установи,  код  відправника,  поточний 
п'ятизначний номер, а також тризначний код повідомлення з двозначним кодом-
пріоритетом  Вид  повідомлення  визначається  тризначним  цифровим  кодом.  Його 
перша  цифра  відповідає  категорії  операцій.  Так,  переказ  за  дорученням  клієнта 
позначається  як 100, переказ  за  рахунок  коштів  банку — 200, переказ  банку  за 
рахунок третього банку — 202, підтвердження валютної угоди — 300. Для коду-
вання  повідомлень  за  документарним  інкасо  використовується  категорія 4, для 
операцій  з  цінними  паперами — 5, для  акредитивних  операцій — 7, для 
спеціальних  повідомлень  типу  дебет-кредит-авізо  і  виписок  за  рахунками — 
категорія 9. Залежно  від  типу  повідомлення  відповідні  поля  заповнюються 
обов'язково, інші — за вибором, а деякі з них не повинні зовсім заповнюватись у 
тих або інших повідомленнях. 
Для  позначення  валют  використовується  тризначний  літерний  код, 
установлений ISO. Дві  перші  літери  визначають  країну,  а  остання — валюту 
відповідної  країни.  Так,  для  позначення  гривні  України  використовується  код 
UAH. Усі повідомлення шифруються автоматично з уведенням до комунікаційної 
мережі, що забезпечує секретність інформації. 
Ідентифікація  банків  здійснюється  через  посередництво  ВІС-кодів (Bank 
Identefier Codes), які  є  універсальною  стандартною  формою  ідентифікації  в 
телекомунікаційних  повідомленнях  і  базуються  на  методиці,  запропонованій 
СВІФТ своїм банкам-учасникам. ВІС-код надається і банкам, які не вступили до 
СВІФТ і не працюють у його мережі, але бажають отримати код. Коди регулярно 
публікуються у довіднику кодів ідентифікації банків, який постійно оновлюється. 
Якісне  обслуговування  з  використанням  системи  стандартів  означає 
збереження,  приватність,  точність,  контрольованість  і  стабільність.  Це  визначає 
інтегральну надійність системи. 
 
 

 
112
ТЕМА 12. СУТНІСТЬ ТА ТЕХНОЛОГІЯ ЗДІЙСНЕННЯ 
МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ. 
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В МІЖНАРОДНІЙ СФЕРІ 
ОСНОВНИХ ФОРМ РОЗРАХУНКІВ. НЕДОКУМЕНТАРНІ ФОРМИ 
РОЗРАХУНКІВ. ДОКУМЕНТАРНІ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ. ВАЛЮТНО-
ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ УМОВИ ЗОВНІШНЬОТОРГОВИХ УГОД. 
 
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ В МІЖНАРОДНІЙ СФЕРІ 
ОСНОВНИХ ФОРМ РОЗРАХУНКІВ. НЕДОКУМЕНТАРНІ ФОРМИ 
РОЗРАХУНКІВ. 
Дослідження  валютно-фінансових  умов  зовнішньоторговельних  контрактів 
показали,  що  при  проведенні  торговельних  операцій  важливим  є  правильний 
вибір  форми  розрахунків,  оскільки  він  дає  змогу  контрагентам  зменшувати 
витрати  і  ризики  невиконання  протилежною  стороною  своїх  зобов'язань  за 
контрактом. 
Форми  розрахунків  —  це  врегульовані  законодавством  країн-учасниць 
способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. 
При  цьому  порядок  здійснення  форм  міжнародних  розрахунків  також 
регулюється  міжнародними  документами,  які  розробляються  спеціально 
створеними  організаціями — Міжнародною  торговельною  палатою,  Комісією  з 
права міжнародної торгівлі ООН тощо. 
Форми  міжнародних  розрахунків  умовно  поділяються  на  документарні 
(акредитиви,  інкасо)  і  недокументарні  (платіж  на  відкритий  рахунок, 
авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки). 
Міжнародні  розрахунки  являють  собою  цілком  самостійну  систему,  яка 
пов'язана  з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей  і яка 
має певні особливості. 
По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не 
тільки  національними  нормативними  і  законодавчими  актами,  а  ще  й 
міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. 
 
 

 
113
По-друге,  міжнародні  розрахунки  здійснюються  в  різних  валютах.  Тому,  з 
одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. З іншого боку, 
нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається 
лише  за  умови  вільного  обміну  національної  валюти  на  валюту  інших  країн, 
безперешкодного руху грошей.  
Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з 
частково  конвертованою  валютою  держава  використовує  відповідні  валютні 
обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.  
При  цьому  можливі  різні  форми  валютних  обмежень  залежно  від  їх 
внутрішнього змісту і структури: 
♦  блокування  виручки  експортерів  від  продажу  товарів  у  даній  країні, 
обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; 
♦  обов'язковий  продаж  валютної  виручки  експортерів  повністю  або  частково 
центральному і/або уповноваженим банкам; 
♦  обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу 
різних установ); 
♦  заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; 
♦  регулювання строків платежів за експортом та імпортом; 
♦  численність  валютних  курсів — різні  курсові  співвідношення  валют  за 
різними видами операцій, товарними групами і регіонами. 
В  Україні  до  подібних  обмежень  належать:  обов'язковий  продаж 
експортерами 50% валютної виручки на ринку, регулювання строків платежів за 
експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і 
платежами  в  розстрочку  за  експортом, 90-денний  термін  зарахування  валютної 
виручки на рахунок експортера. 
Валютні  та  інші  обмеження,  які  заважають  здійсненню  зовнішніх  операцій, 
примушують  торговельні  фірми  у  всьому  світі  ретельно  вивчати  питання 
експортно-імпортного 
ліцензування, 
валютного 
контролю, 
податкового 
законодавства;  вимоги  з  екології  й  охорони  праці;  юридичні  вимоги  до  товарів 
(послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного 
 
 

 
114
ембарго;  антидемпінгового  законодавства;  наявності  конвертованої  валюти  і 
стабільності  місцевої  валюти  в  країні  потенційного  партнера.  З  цією  метою 
торговельні  фірми  можуть  навіть  призначати  місцевих  агентів  для  збору 
необхідної  інформації  в  країнах  потенційного  покупця  (продавця),  проведення 
маркетингових досліджень. 
У  розрахунках  між  країнами  з  розвинутою  ринковою  економікою 
переважають  недокументарні  форми  розрахунків.  Документарні  поширені  в 
розрахунках  з  країнами  третього  світу,  а  також  з  деякими  країнами  Східної 
Європи.  Це  пов'язано  з  тим,  що  документарні  форми  дають  можливість  значно 
зменшити ризик неплатежу або непостачання товару. 
Документарні  форми  розрахунків  широко  використовуються  в  українській 
зовнішньоторговельній  практиці.  Зокрема,  документарні  акредитиви  за 
імпортними операціями використовуються в розрахунках з партнерами із Західної 
Європи,  Північної  Америки,  Японії,  тобто  з  розвинутими  країнами,  які 
враховують підвищений ризик країни — України — і низьку платоспроможність 
українських імпортерів.  
При  експортних  операціях  українські  підприємства  і  банки  використовують 
акредитиви  в  розрахунках  з  країнами  третього  світу,  платоспроможність  яких 
оцінюється  низько.  Водночас  багато  українських  підприємств  успішно  вико-
ристовують недокументарні форми розрахунків. 
Кожна  форма  розрахунків  містить  певну  частку  ризику  для  експортера  або 
імпортера  і  залежить  від  багатьох  чинників:  від  виду  товару,  ступеня  взаємної 
довіри 
контрагентів, 
наявності 
кредитної 
угоди, 
платоспроможності 
зовнішньоторговельних  партнерів,  рівня  попиту  і  пропозиції  на  даний  товар, 
надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на 
тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.  
Як  видно,  авансовий  платіж  і  платіж  на  відкритий  рахунок  перебувають  на 
різних  полюсах.  Це  пояснюється  тим,  що  дані  форми  розрахунків  становлять 
однобічні  вигоди  або  продавцеві,  або  покупцеві.  Крім  того,  на  відміну  від 
документарного інкасо й  акредитива, участь банків при цих формах розрахунків 
значно менша. Вони є лише провідниками грошових коштів. 
 
 

 
115
Авансові платежі 
У  міжнародній  практиці  розрахунків  авансові  платежі  є  найбільш  вигідною 
формою для експортера.  
Аванс  —  це  грошова  сума  або  майнова  цінність,  яка  передається  покупцем 
продавцеві  до  відвантаження  товару  в  рахунок  виконання  зобов'язань  за  ко-
нтрактом. Отже, аванс  може бути в грошовій і товарній формах.  Товарна  форма 
авансу  передбачає  передання  імпортером  експортеру  сировинних  матеріалів  або 
комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання. 
Грошова  форма  авансу  передбачає  сплату  покупцем  узгодженої  за 
контрактом  суми  в  рахунок  належних  за  договором  платежів  до  відвантаження 
товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту. 
У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо: 
♦  продавець не впевнений у платоспроможності покупця; 
♦  економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна; 
♦  при  поставці  дорогого  обладнання  (кораблів,  літаків),  яке  виготовлене  за 
індивідуальним замовленням; 
♦  при  поставках  рідкісних  дефіцитних  товарів,  а  також  товарів  стратегічного 
призначення (ядерного палива, зброї); 
♦  у разі досить тривалих строків дії контракту. 
Від авансу необхідно відрізняти завдаток і відступні.  
Завдаток, як і аванс, видається в рахунок суми, яка вказана в договорі. У разі 
невиконання  умов  договору  контрагентом,  що  дав  завдаток,  він  втрачає  повну 
суму завдатку. Якщо ж невиконання зобов'язань за контрактом виявиться з боку 
сторони,  що  отримала  завдаток,  то  ця  сторона  зобов'язана  повернути  його  у 
подвійному розмірі. Таким чином, завдаток не звільняє сторону, яка не виконала 
договір, від відшкодування збитків іншій стороні. 
Відступні  являють  собою  обумовлену  в  договорі  суму,  сплативши  яку 
контрагент  звільняється  від  взятих  на  себе  зобов'язань  за  контрактом  без 
відшкодування  додаткових  збитків  іншій  стороні.  Таким  чином,  якщо  аванс  і 
завдаток  спонукають  контрагентів  до  своєчасного  виконання  договору,  то 
 
 

 
116
відступні,  навпаки,  при  відповідних  обставинах  можуть  послабити  стимули  до 
виконання контракту. 
Світова практика свідчить, що авансові платежі, як правило, становлять 10—
30% суми контракту. При цьому частина контракту, що авансується, залежить від 
призначення авансу. Так, якщо видається завдаток у рахунок суми, що вказана в 
договорі, то він дорівнює зазвичай 10—15% суми контракту. Аванс імпортера на 
виконання  спеціального  замовлення  або  поповнення  обігового  капіталу 
експортера  досягає  ЗО—50%  сумі  контракту.  Водночас  аванс  як  форма 
розрахунків  за  контрактами  з  довгостроковим  партнером  або  на  основі 
міждержавних  угод  може  досягати 100% суми  контракту.  Іноді  в  контракті 
передбачається  сплата  авансу  кількома  внесками:  наприклад, 10—20% вартості 
замовлення — при підписанні контракту і 15% — після подання технічної доку-
ментації. Цей метод має назву поетапних платежів. 
Платіж на відкритий рахунок 
Використання  цієї  форми  передбачає  ведення  партнерами  один  для  одного 
відкритих  рахунків,  на  яких  обліковуються  суми  поточної  заборгованості.  Після 
відвантаження  товару  і  відправлення  документів  на  адресу  імпортера  експортер 
заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер 
здійснює  такий  самий  запис  у  кредит  рахунку  експортера.  Після  оплати  товару 
експортер  і  імпортер  роблять  компенсуючі  проведення.  Таким  чином,  ця  форма 
розрахунків  передбачає  ведення  контрагентами  великого  обсягу  роботи  з  обліку 
продажу. 
Другою  особливістю  цієї  форми  розрахунків  є  те,  що  товаророзпорядчі 
документи  надходять  до  імпортера  прямо,  минаючи  банк,  у  зв'язку  з  чим  весь 
контроль  за  своєчасністю  платежів  покладається  на  плечі  учасників  угоди, 
передусім  експортера.  Ще  одна  особливість  цієї  форми  розрахунків  полягає  в 
тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів. 
Порядок  погашення  заборгованості  за  відкритим  рахунком  залежить  від 
угоди  між  контрагентами.  При  регулярних  поставках  сторони  можуть 
домовитись, що розрахунки між ними здійснюватимуться не за кожною окремою 
партією  товару,  а  у  відповідні  терміни — зазвичай  в  кінці  місяця  або  кварталу. 
 
 

 
117
Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. 
Платіж  на  відкритий  рахунок — найризикованіша  для  експортера  форма 
розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою 
заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли 
до  покупця  разом  з  товаророзпорядчими  документами,  постачальнику 
залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисципліну 
покупця.  Таким  чином,  ризик  несплати  імпортером  товару  при  однобічному 
використанні  відкритого  рахунку  аналогічний  ризику  непостачання  товару  або 
недопостачання товару експортером при авансових платежах.  
Розрахунки за допомогою відкритого рахунку доцільно використовувати, як 
правило, у разі, якщо: 
• між  покупцем  і  продавцем  існують  надійні,  стійкі  і  довгострокові  ділові 
стосунки; 
• торгівля  між  країнами  відносно  вільна  від  державних  обмежень  і 
міжнародного регламентування. 
Платежі  у  формі  відкритого  рахунку  займають  значне  місце  в  торгівлі 
багатьох країн світу, особливо Західної Європи — до 60% усіх платежів.  
Банківський переказ 
Форми  міжнародних  розрахунків  різняться  за  розміром  участі  комерційних 
банків  у  їх  проведенні:  мінімальна  участь  банків  спостерігається  при 
банківському  переказі  (виконання  платіжного  доручення  клієнта),  більш  значна 
— при інкасо (контроль за наданням, переказом товаророзпорядчих документів і 
видача  їх  платнику  відповідно  до  інструкцій  довірителя)  і  максимальна — при 
акредитиві  (надання  бенефіціару  платіжного  зобов'язання,  яке  реалізується  при 
виконанні  останнім  основних  умов,  що  утримуються  в  акредитиві).  Відповідно 
зростає  забезпечення  платежу  для  експортера:  мінімально  при  банківському 
переказі за фактично поставлений товар, максимально — при акредитиві, який за 
своєю сутністю є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що 
відкрив акредитив. 
Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази здійснюються 
у  безготівковій  формі,  тобто  через  посередництво  платіжного  доручення,  яке 
 
 

 
118
адресує один банк іншому. При цьому комерційні та товаророзпорядчі документи 
(рахунки,  транспортні  та  інші  документи)  направляються  від  експортера  імпор-
теру безпосередньо, минаючи банки. Комерційний банк виконує тільки платіжне 
доручення  іноземних  банків  або  оплачує  відповідно  до  умов  кореспондентських 
відносин  виставлені  на  нього  банківські  чеки  за  грошовими  зобов'язаннями 
іноземних імпортерів, а також виставляє платіжні доручення і банківські чеки на 
іноземні банки за грошовими зобов'язаннями українських імпортерів. 
Банківський  переказ  являє  собою  просте  доручення  комерційного  банку 
своєму  банку-кореспонденту  сплатити  відповідну  суму  грошей  на  прохання  і  за 
рахунок  переказника  іноземному  отримувачу  (бенефіціару)  із  зазначенням 
способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. 
Розрахунки з використанням чеків, пластикових карток, векселів 
У  розрахунках  як  торговельного,  так  і  неторговельного  характеру  широко 
використовуються  чеки,  векселі  та  пластикові  картки.  Векселі  та  чеки 
застосовуються  як  самостійні  засоби  платежу,  так  і  в  поєднанні  з  іншими 
формами міжнародних розрахунків. 
Чек - вказівка,  яку  боржник  дає  своєму  банкові  на  виплату  третій  особі  зі 
свого рахунку певної суми. 
Виписувати  чек  боржник  має  право  тільки  тоді,  коли  у  нього  є  в  банку 
відповідні  активи  або  надана  йому,  банком,  кредитна  лінія.  Таким  чином  банк 
боржника,  може  відмовитись  сплачувати  кредиторові  чек,  якщо  боржник  не  має 
відповідного  забезпечення  свого  рахунку.  Виняток  становлять  тільки 
підтверджені банкові чеки та належним чином оформлені єврочеки. 
Кредитні картки. Кредитна картка дає її власникові змогу платити за товари 
та послуги шляхом подання картки та підписання виправдного документу. 
Установа, що видає кредитну картку утримує з власника картки річний збір і 
одержує,  як  правило  від  підприємства,  де  власник  картки  "платить"  своєю 
карткою,  прибуток  з  обороту.  Наукові  дослідження  показали,  що  коли  люди 
розраховуються  кредитними  картками,  вони  купують  товарів  більше,  ніж  коли 
платять готівкою. 
 
 

 
119
Установа,  що  видала  кредитну  картку,  потім  проводить  розрахунок  з  її 
власником і списує відповідну суму з його рахунку. 
У США кредитні картки набули великої популярності, того, хто там не має 
жодної такої картки, часто вважають негідним кредиту. У Німеччині, як і в усій 
Європі,  значення  кредитних  карток,  а  відтак  і  їхнє  поширення  швидко  зростає. 
Крім  таких  визнаних  у  всьому  світі  карток  як: Visa, American Exspress та Diners 
Clab  стали  популярними  карти Eurocard. Eurocard і Mastercard об'єднали  в 
Eurocpay Co. Оплата карток Eurocard гарантована в усьому світі. 
У  системі  міжнародних  розрахунків  одним  з  основних  інструментів  є 
вексель.  У  міжнародних  розрахунках  частіше  використовуються  переказні 
векселі, ніж прості, хоча ніяких регламентацій щодо використання того чи іншого 
виду векселя немає. 
Векселі  виписуються  в  одному  примірнику,  проте  можливе  існування 
випадків, коли експортер відсилає тратту разом з товарними документами, котрі, 
звичайно, виготовляються у двох-трьох примірниках. У такому разі вексель також 
виписується в кількох примірниках. 
Строк  платежу  за  переказним  векселем  вказується  у  вигляді  певної  дати, 
періоду  від  дати  векселя  або  періоду  після  пред'явлення  векселя,  проте 
виставлення  переказного  векселя  зі  строком  погашення,  який  визначається  як 
«період  після  пред'явлення»,  не  рекомендується,  оскільки  така  умова  дає 
можливість  для  покупця  відстрочувати  платіж  і  в  такий  спосіб  штучно 
продовжувати  строк  користування  кредитом,  наданим  експортером.  Строк  пла-
тежу  у  кожному  конкретному  випадку  повинен  визначатися  умовами  угоди  між 
експортером  та  імпортером.  Переказний  вексель,  у  якому  не  вказаний  строк 
платежу, підлягає оплаті за пред'явленням. 
Використання  векселів  може  бути  передбачено,  а  в  деяких  випадках  і 
визначатися  як  обов'язкова  умова  при  використанні  акредитивної  та  інкасової 
форми розрахунків.  
Вексель  може  бути  виписаний  у  будь-якій  валюті,  проте  здебільшого  він 
виписується  у  валюті  країни  платежу.  Разом  з  тим  вексельні  закони  містять 
 
 

 
120
спеціальні  пункти  відносно  оплати  векселя,  сума  якого  виражена  в  іноземній 
валюті (іноземній валюті для місця оплати векселя). 
Відповідно до Женевського закону, якщо вексель виписаний у валюті, яка не 
має обігу у місці платежу, то сума векселя може бути сплачена у місцевій валюті 
за  курсом  на  день  настання  строку  платежу.  Однак  може  бути  ситуація,  коли 
держатель  векселя  обумовлює,  що  сума  оплати  обчислюватиметься  за  курсом, 
позначеним у векселі. 
 
ДОКУМЕНТАРНІ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ.  
Документарний акредитив 
Документарний акредитив — це угода, згідно з якою банк зобов'язується на 
прохання  клієнта  здійснити  оплату  документів  третій  особі  (бенефіціару),  на 
користь якої відкрито акредитив. 
Специфічність  акредитивної  форми  розрахунків  обумовлена  цілою  низкою 
умов  та  вимог,  які  мають  бути  виконані  торговельними  партнерами,  а  також 
банками. Комерційні банки з простого переказника грошових коштів, якими вони 
є при використанні відкритого рахунку та авансових платежів, перетворюються у 
заінтересованих 
учасників 
розрахункової 
операції 
поряд 
із 
зовніш-
ньоторговельними контрагентами. 
До 80% платежів у світовій торгівлі здійснюється за допомогою акредитива. 
Це  пов'язано  з  тим,  що  з  усіх  форм  міжнародних  розрахунків  документарний 
акредитив  є  найменш  ризикованим  та  найбільш  дійовим  інструментом 
забезпечення  платежів.  У  ділових  зв'язках  з  партнерами  з  тих  країн,  де  держави 
контролюють зовнішню торгівлю, застосування акредитива в багатьох випадках є 
необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій. 
Розрахунки  у  формі  документарного  акредитива  більш  характерні  для  угод, 
які  передбачають  платіж  проти  надання  експортером  документів  (готівковий 
платіж) або надання покупцю короткотермінового (до одного року) комерційного 
кредиту. Використання акредитива для оплати товару на умовах довгострокового 
кредитування в практиці міжнародних розрахунків трапляється дуже рідко. Якщо 
кредит  надається  покупцю  на  тривалий  термін,  акредитив  використовується  в 
 
 

 
121
поєднанні з іншими формами розрахунків і покриває ту частину вартості товару, 
котра оплачується проти подання банку комерційних документів, тобто готівкою. 
При  розрахунках  за  комерційним  кредитом  також  можуть  відкриватися 
акредитиви  для  акцепту  й  оплати  строкових  тратт  (переказних  векселів) 
бенефіціара  (експортера),  виставлених  на  банк,  що  виконує  акредитив,  або  на 
імпортера.  У  цьому  разі  виконуючий  банк  здійснює  акцепт  (акцепт  та  оплату) 
тратт.  За  допомогою  акцепту  банк  дає  згоду  на  виконання  своїх  зобов'язань  за 
акредитивом.  Надалі  сторони  вступають  у  правові  відносини,  які  регулюються 
нормами вексельного права. 
Розглядаючи 
взаємозв'язки 
між 
договорами 
купівлі-продажу 
та 
акредитивами,  зазначимо,  що  акредитив  являє  собою  угоду,  відокремлену  від 
договору  купівлі-продажу  (контракту)  або  іншого  договору,  на  якому  він  може 
базуватися,  і  банки  ніяким  чином  не  зобов'язані  займатися  такими  договорами, 
навіть  якщо  в  акредитиві  є  посилання  на  такий  договір.  Аналогічно  клієнт  за 
результатами  своїх  взаємовідносин  між  банком-емітентом  або  бенефіціаром  не 
може виставити претензію щодо зобов'язань банку здійснити платіж, оплатити чи 
акцептувати  тратту  або  негоціювати  і/чи  виконати  будь-які  інші  зобов'язання  за 
акредитивом. Бенефіціар за акредитивом у жодному разі не може скористатися на 
свою  користь  договірними  відносинами,  що  існують  між  банками  або  між 
стороною,  яка  дала  наказ  відкрити  акредитив,  і  банком-емітентом.  Під  час 
операцій  з  акредитивом  заінтересовані  сторони  мають  справу  тільки  з 
документами,  а  не  з  товарами,  послугами  і/або  іншими  видами  виконання 
зобов'язань,  до  яких  можуть  належати  документи.  Акредитиви  виставляються 
банками  на  підставі  доручення  або  заяви  клієнта  (імпортера),  які  фактично 
повторюють усі умови розділу контракту, що стосується платежів. 
Фази акредитива. 
Процес узгодження умов надання акредитива і термінів його виконання має 
три фазиНа першій фазі розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. 
Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з 
покупцем обговорює умови акредитива. 
 
 

 
122
Друга  фаза  пов'язана  з  підписанням  умов  поставки  товару  та  його  оплати. 
Імпортер  дає  експортеру  замовлення  на  поставку  товару,  відповідно  підписавши 
договір з купівлі-продажу (контракт). Водночас він дає своєму банкові доручення 
на відкриття акредитива. 
Третя  фаза  є  завершальною — товар  поставляється  і  виконуються  умови 
акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на 
оплату. 
У розрахунках за документарним акредитивом беруть участь такі сторони: 
•  акредитиводавець  (той,  хто  віддає  наказ  на  відкриття  акредитива) — 
покупець-імпортер; 
•  акредитивний банк — банк-емітент (банк покупця-імпортера); 
•  авізуючий  банк — банк,  якому  доручається  повідомити  експортера  про 
відкриття на його користь акредитива і передати його текст; 
•  бенефіціар за акредитивом — продавець-експортер.  
Після укладання контракту експортер готує товар до відвантаження, про що 
повідомляє  імпортера.  Отримавши  таке  повідомлення,  покупець  подає  своєму 
банкові доручення (заяву) на відкриття акредитива. У цій заяві банку доручається 
відкрити  товарний  акредитив  на  умовах,  які  перелічені  в  ньому  і  відповідають 
укладеному контракту.  
Відкритий  банком  акредитив  направляється  експортеру,  який  указаний  у 
цьому акредитиві. Як правило, акредитив направляється через авізуючий банк, що 
знаходиться в країні експортера. 
Отриманий  від  емітента  акредитив  може  бути  авізований  банком  без 
зобов'язань з його боку. У цьому разі авізуючий банк тільки перевіряє наявність 
документів за зовнішніми ознаками. Він не бере на себе жодних зобов'язань щодо 
гарантії платежу експортеру. 
Якщо  банк-емітент  звертається  до  авізуючого  банку  дати  підтвердження 
відкритому акредитиву, тобто додати власну гарантію платежу, то такий банк уже 
виступає в ролі банку, що підтверджує цей акредитив. Тоді відкритий акредитив 
 
 

 
123
має гарантії двох банків, один з яких перебуває в країні експортера, а другий — у 
країні покупця. 
Далі відкритий акредитив підлягає переданню його бенефіціару. Отримавши 
акредитив,  бенефіціар  перевіряє  відповідність  його  умовам  контракту.  У  разі 
невідповідності  бенефіціар  може  сповістити  свій  банк  про  умовне  прийняття 
акредитива  і  вимагати  у  покупця  внесення  необхідних  змін  до  його  умов.  Якщо 
бенефіціар  згоден  з  умовами  відкритого  на  його  користь  акредитива,  він  у 
встановлені  терміни  відвантажує  товар  і,  отримавши  транспортні  документи  від 
перевізника, надає їх разом з іншими документами у свій банк. Банк експортера 
перевіряє  всі  документи  щодо  їх  відповідності  умовам  акредитива  і  надсилає  їх 
банку-емітенту для оплати, акцепту або негоціації. У супроводжувальному листі 
обов'язково вказується, яким чином має бути зарахована виручка. 
Отримавши документи, банк-емітент перевіряє їх, після чого переказує суму 
платежу  банку  експортера,  дебетуючи  рахунок  імпортера.  Банк  експортера 
зараховує  виручку  бенефіціару.  Імпортер  же,  одержавши  від  банку-емітента 
документи, одержує за ними у власність товари від перевізника. 
Банк-емітент  може  сам  виконати  акредитив  чи  уповноважити  банк 
експортера  (або  інший  банк)  на  виконання  акредитива,  здійснивши  платіж 
бенефіціару, негоціацію або акцепт його тратт. 
Витрати,  пов'язані  з  відкриттям  акредитива,  як  правило,  бере  на  себе 
покупець, хоча він може вимагати в експортера, щоб той взяв на себе всі витрати і 
комісії або їх частину. 
При  виконанні  акредитива  не  банком-емітентом,  а  іншим  банком  (це  може 
бути не банк експортера, а третій банк, що дав підтвердження) останній отримує 
за  акредитивом  право  на  вимогу  від  емітента  платежу  на  відшкодування  своїх 
виплат  бенефіціару  максимально  швидким  способом.  Вимога  платежу  за 
акредитивом,  яка  називається  рамбурсом,  може  направлятися  не  тільки  банку-
емітенту, а й третьому банку, якщо емітент надав йому право здійснити платіж за 
даним  акредитивом.  У  будь-якому  разі  банк,  на  який  виставлений  рамбурс  за 
акредитивом, є рамбурсуючим банком. 
 
 

 
124
Якщо  акредитив  відкривається  як  забезпечення  платежу  за  контрактом,  що 
передбачає  надання  покупцю  короткотермінового  комерційного  кредиту, 
документи  видаються  банком-емітентом  імпортеру  без  списання  з  нього  суми 
платежу.  Для  експортера  це  не  означає  зменшення  гарантії  платежу,  оскільки 
суму  документів,  поданих  за  акредитивом  з  відстроченим  платежем,  банк  опла-
тить  після  настання  відповідних  строків.  Важливо,  щоб  документи  були  подані 
експортером  у  банк  до  закінчення  строку  дії  акредитива  і  підтверджували 
виконання  всіх  його  умов;  у  цьому  разі  зобов'язання  банку  щодо  оплати  цього 
комплекту документів діє до моменту настання строку платежу. 
Форми акредитива 
У  практиці  міжнародних  розрахунків  розрізняють  такі  основні  форми 
акредитива: 
•  відкличний; 
•  безвідкличний; 
•  непідтверджений та підтверджений; 
•  непокритий та покритий. 
Відкличний  акредитив  у  будь-який  час  може  бути  змінений  або 
анульований банком-емітентом за вказівкою сторони, яка дала наказ на відкриття 
акредитива  навіть  без  попереднього  повідомлення  бенефіціара.  Відкличний 
акредитив не утворює ніякого .«правового платіжного зобов'язання банку. Тільки 
тоді, коли банк-емітент або його банк-кореспондент здійснив платіж за докумен-
тами, відкликання акредитива залишається без юридичної сили. Отже, відкличний 
акредитив  не  надає  бенефіціару  достатньої  гарантії.  Він  ніколи  не 
підтверджується  банком-кореспондентом  і  може  використовуватись  лише  у 
ділових  відносинах  між  партнерами,  які  відомі  одне  одному  як  такі,  що 
заслуговують на взаємну довіру. 
На  сучасному  етапі  відкличний  акредитив  використовується  дуже  рідко. 
Тому  необхідно  звертати  увагу  на  те,  щоб  у  дорученні  на  відкриття  акредитива 
була чітко вказана його форма, бо якщо вона відсутня, то такий акредитив завжди 
вважається відкличним. 
 
 

 
125
Безвідкличний акредитив дає бенефіціару високий ступінь гарантії того, що 
його поставки і послуги будуть оплачені, як тільки він виконає умови акредитива. 
Іншими  словами,  безвідкличний  акредитив,  якщо  надані  документи  й  додержані 
всі його умови, є твердим зобов'язанням платежу банку-емітента. Для змінення та 
анулювання  умов  безвідкличного  акредитива  обов'язково  необхідна  згода  як 
бенефіціара,  так  і  відповідальних  банків.  Якщо  продавець  бажає  змінити  або 
анулювати окремі умови акредитива, то він повинен вимагати від покупця видачі 
відповідного  доручення  банку-емітентові.  Без  такого  доручення  прийняття  змін, 
навіть часткових, не дозволяється. 
Про  відкриття  безвідкличного  акредитива  бенефіціару  повідомляється  через 
банк-кореспондент.  Останньому  банк-емітент,  який  виконує  акредитив,  може 
лише  доручити  авізувати  акредитив  бенефіціара  або  підтвердити  його.  З  точки 
зору  додаткових  зобов'язань  безвідкличні  акредитиви  поділяються  на 
підтверджені та непідтверджені. 
При  безвідкличному  непідтвердженому  акредитиві  банк-кореспондент 
лише  авізує  бенефіціару  відкриття  акредитива.  У  цьому  разі  він  не  бере  ніякого 
власного  зобов'язання  щодо  платежу  і,  таким  чином,  не  зобов'язаний  його 
проводити по документах, які надані бенефіціаром, за свій рахунок. 
Оскільки  бенефіціар  може  розраховувати  виключно  на  банк-емітент  за 
кордоном, то він погодиться на безвідкличний непідтверджений акредитив лише в 
тому  разі,  якщо  політичний  ризик  і  ризик  переказування  коштів  незначні.  Якщо 
банк-кореспондент • може  покладатися  на  добрі  стосунки  з  банком,  що  відкрив 
акредитив,  а  також  стабільну  політичну  й  економічну  ситуацію,  то  він,  як 
правило,  здійснює  платіж  за  документами  без  підтвердження  з  метою  швидкого 
проведення операції в інтересах клієнта. 
При  безвідкличному  підтвердженому  акредитиві  банк-кореспондент 
підтверджує  бенефіціару  акредитив.  Тим  самим  він  зобов'язується  здійснити 
платіж  за  документами,  відповідними  акредитиву  і  поданими  в  строк.  Отже,  у 
цьому  разі  бенефіціар  поряд  з  зобов'язанням  банку,  що  відкрив  акредитив,  має 
юридично  рівноцінне  і  самостійне  зобов'язання  банку-кореспондента  здійснити 
платіж.  Тому  ступінь  забезпечення  платежу  для  нього  істотно  збільшується. 
 
 

 
126
Оскільки  здебільшого  такий  акредитив  підтверджується  банком  у  країні 
експортера, політичний ризик і ризик переказування коштів виключаються. У разі 
виникнення  суперечностей  між  контрагентами  місцезнаходження  підтверджу-
ючого  банку  вважається  місцем  судовиробництва,  де  використовується  місцеве 
право.  При  непідтвердженому  акредитиві  визначальним  моментом  для  вибору 
місця судовиробництва є місцезнаходження банку, що відкрив акредитив. 
Банк-кореспондент  завжди  може  знайти  багато  причин  щодо  відхилення 
доручення  на  підтвердження  акредитива.  Тому  українським  експортерам  слід 
рекомендувати  перед  укладенням  угоди  й  остаточним  підписанням  контракту 
консультуватися  в  банку  з  приводу,  чи  буде  останній  підтверджувати  акредитив 
тієї або іншої країни, що відкривається тим або іншим банком, і на яких умовах. У 
такий спосіб можна запобігти неприємним ситуаціям для всіх сторін. 
У міжнародній практиці розрахунків безвідкличний, підтверджений власним 
банком  акредитив  надає  найбільші  гарантії  експортеру.  Валютний  ризик,  що 
залишається  і  після  гарантій,  може  бути  застрахований  форвардними, 
ф'ючерсними  й  опціонними  контрактами  тоді,  коли  відомий  строк  надходження 
платежу. Якщо дату платежу не визначено з самого початку, то банки, які прово-
дять  валютні  операції  клієнта,  можуть  запропонувати  інші  можливості 
страхування  валютних  ризиків,  наприклад,  конвертувати  відповідну  суму  у 
валюту платежу та зарахувати ЇЇ на депозит. 
Документарні акредитиви можуть бути покритими і непокритими.  
Непокритими  вважаються  такі  акредитиви,  які  підтверджуються  банками 
без  попередньо  зарезервованих  ними  коштів  клієнтів  на  своїх  рахунках  для 
оплати товару (послуги) за акредитивом. Такі акредитиви використовуються тоді, 
коли банки довіряють один одному та своїм клієнтам, а ризики, пов'язані з пере-
казуванням коштів, мінімальні. 
Покритими  вважаються  акредитиви,  при  відкритті  яких  банк-емітент 
попередньо  надає  в  розпорядження  виконуючого  банку  валютні  кошти 
(покриття), що належать імпортеру, на суму акредитива на термін дії зобов'язань 
банку-емітента  з  умовою  можливості  їх  використання  для  платежів  за 
акредитивом. Покриття може надаватися кількома способами: 
 
 

 
127
♦  кредитуванням  на  суму  акредитива  кореспондентського  рахунку 
виконуючого банку в банку-емітенті або іншому банку; 
♦  наданням виконуючому банку права списати всю суму акредитива з рахунку 
банку-емітента, що ведеться в ньому; 
♦  відкриттям банком-емітентом страхових депозитів або депозитів покриття у 
виконуючому банку. 
Використання  покриття  призводить  до  фактичного  замороження  коштів 
імпортера  на  період  від  відкриття  акредитива  до  виплати  коштів  за  ним.  Але 
такий акредитив має найвищий ступінь гарантії оплати укладеного контракту.  В 
акредитиві,  що  відкривається  банком,  має  бути  чітко  вказано,  яким  способом  (з 
покриттям чи без нього) він виконується. 
Види акредитива 
Якщо  форми  акредитива  розрізняються  за  ступенем  забезпечення 
беніфіціара,  то  види  і  конструкції  акредитива  розрізняються  залежно  від  його 
використання.  Позитивним  є  той  факт,  що  акредитивна  форма  розрахунків  у 
зовнішній торгівлі дає достатньо великий спектр можливостей і для експортера, і 
для імпортера щодо здійснення платежів. У зв'язку з цим у всіх акредитивах має 
бути чітко вказано, як вони виконуються: чи за допомогою негайного платежу, чи 
платежу за рахунок кредиту, чи через акцепт або негоціацію тратт. Тому залежно 
від передбачуваного способу платежу використовуються такі види акредитива: 
Акредитив  з  оплатою  після  пред'явлення  (платіжний)  найчастіше 
застосовується  в  міжнародних  розрахунках.  Розрахунки  з  бенефіціаром 
здійснюються  банком-платником  безпосередньо  після  подання  документів,  які 
відповідають умовам акредитива.  
У  платіжному  акредитиві  має  бути  вказівка  стосовно  тратти:  чи  потрібне  її 
використання,  чи  ні.  Якщо  тратта  потрібна,  то  вона  має  бути  виставлена  після 
пред'явлення  бенефіціаром  на  виконуючий  банк  і  подана  до  сплати  разом  з 
іншими документами. Тратта в платіжних акредитивах виконує допоміжну роль, 
що  підтверджується  відкриттям  значної  кількості  подібних  акредитивів,  які  не 
вимагають виставлення тратт.  
 
 

 
128
Акредитив,  що  передбачає  акцепт  тратт  бенефіціара  (акцептний 
акредитив).Назва  цього  виду  акредитива  говорить  сама  за  себе.  При  акредитиві  з 
акцептом  тратт  бенефіціар  може  вимагати,  щоб  після  виконання  умов  за 
акредитивом  переказний  вексель,  який  він  виставив  на  покупця,  був  йому 
повернений банком-емітентом, що відкрив акредитив, або банком-кореспондентом, 
що його акцептував. Замість платежу відбувається акцепт тратти. 
Акцептовану тратту бенефіціар може передати своєму банку або для оплати в 
день настання строку, або, якщо він хоче одразу мати гроші, для дисконтування. 
Як правило, тратта зберігається в банку до настання відповідного строку платежу.  
Акредитив з розстрочкою платежу. Використовуючи цей вид акредитива, 
бенефіціар  отримує  платіж  не  проти  наданих  документів,  а  в  дещо  пізніший 
термін,  який  визначений  в  акредитиві.  При  цьому,  якщо  подані  документи 
відповідають  умовам  акредитива,  бенефіціар  отримує  письмову  згоду  банку-
емітента здійснити платіж у визначений час. Так само, як і акцептний акредитив, 
акредитив  з  розстрочкою  платежу  дає  змогу  імпортеру  вступати  у  володіння 
документами значно раніше, ніж буде проведений платіж. 
Однак між цими видами акредитива є відмінності. Акредитив з розстрочкою 
платежу  не  може  бути  дисконтований  подібно  до  векселя,  оскільки  тут  є  тільки 
бухгалтерська  вимога.  Вимогу  з  розстрочкою  платежу  банк  може,  однак,  за 
відповідних умов авансувати. Це, як правило, можливо тільки для банку-емітента 
або  банку,  що  підтвердив  акредитив.  Разом  з  тим  акредитив  з  розстрочкою 
платежу з погляду комісійної винагороди може бути вигіднішим для бенефіціара, 
ніж акредитив з акцептом тратт. 
Акредитив  з  «червоним  застереженням».  Являє  собою  акредитив  зі 
спеціальною  умовою  (вона  спочатку  виділялася  червоним  чорнилом),  яка 
дозволяє  авізуючому  або  підтверджуючому  банку  авансувати  бенефіціара  до 
подання  обумовлених  в  акредитиві  документів.  Іншими  словами,  цей  акредитив 
застосовується  як  метод  фінансування  до  відвантаження  товару.  Він  передбачає 
виплату  відповідної  суми  авансу.  Аванс  може  знадобитися  бенефіціару  для 
закупівлі  та  оплати  призначеного  для  експорту  товару  (перед  його 
відвантаженням покупцеві). 
 
 

 
129
Револьверний  акредитив  застосовується  тоді,  коли  покупець  віддає 
розпорядження  поставляти  замовлений  товар  частинами  через  відповідні 
проміжки  часу  (договір  про  поставки  партіями).  Револьверний  акредитив 
покриває вартість часткових поставок і може мати, наприклад, таке застереження: 
«Сума  акредитива 100 000 дол.,  десять  разів  автоматично  поновлюється  до 
суми в 1100000 дол.» 
Після  використання  перших 100000 дол.  автоматично  набуває  чинності 
наступний частковий платіж і так далі до загальної суми 1,1 млн дол. 
У  револьверному  застереженні,  як  правило,  фіксуються  конкретні  терміни 
використання 
окремих 
траншів. 
Найчастіше 
револьверні 
акредитиви 
передбачають  автоматичний  порядок  відновлення  сум  акредитива  (квоти)  через 
відповідний проміжок часу у міру використання акредитива або поновлення його 
до початкової суми (квоти) після кожного використання.  
Акредитив, який передбачає негоціацію тратт (комерційний акредитив). 
Негоціація  являє  собою  купівлю-продаж  векселів  та  інших  цінних  паперів,  які 
користуються  попитом  на  ринку.  Негоціюючим  акредитивом  називають 
комерційний (товарний) акредитив, який виставляється банком-емітентом у його 
національній  валюті  та  адресований  безпосередньо  бенефіціару  акредитива. 
Доставляння  адресату  відбувається  в  основному  через  посередництво  банку-
кореспондента.  У  кредитному  листі,  який  банк-емітент  відправляє  бенефіціару  з 
повідомленням, він дає повноваження останньому виставити вексель на нього, на 
іншого  трасата,  вказаного  в  акредитиві.  Цей  вексель  може  бути  пред'явлений 
бенефіціаром  разом  з  оригіналом  кредитного  листа,  де  вказується  також  перелік 
документів, для негоціації банку. 
За  умови  подання  банком  правильно  оформлених  документів  банк-емітент 
гарантує оплату за векселем.  
Акредитив  «стенд-бай»,  або  його  ще  називають  резервним  акредитивом
за своєю сутністю схожий з умовною гарантією, яка надається банком-емітентом.  
Акредитиви «стенд-бай» через свій документарний характер підпадають під 
Уніфіковані правила документарних гарантій. 
 
 

 
130
За  допомогою  резервних  акредитивів  можуть  бути  гарантовані  такі  платежі 
та послуги: 
• виплата за векселями, які підлягають оплаті після пред'явлення; 
• погашення банківських кредитів; 
• оплата товарних поставок; 
• виконання договорів підряду на проведення робіт або надання послуг. 
Резервний  акредитив  застосовується  практично  до  будь-якої  угоди.  Його 
можна використати замість гарантій виконання контрактів, виконання договорі в 
підряду на роботи і послуги, оплати товарних поставок. Його випускають також 
для  гарантування  банківських  кредитів  або  як  гарантії  однієї  фірми  іншою  за 
міжфірмовим кредитуванням. У широкому розумінні резервний акредитив слугує 
для  покриття  ризиків  невиконання,  пов'язаних  з  традиційними  документарними 
акредитивами. 
Переказний  (трансферабельний)  акредитив  орієнтований  на  потреби 
міжнародної  торгівлі.  Він  дозволяє  торговельному  посереднику  передати  своє 
право на отримання коштів з акредитива клієнту-постачальнику і тим самим дає 
змогу  йому  оформлювати  угоди  з  обмеженим  використанням  власних  коштів. 
При  цьому  торговельному  посереднику  його  покупець  виставляє  безвідкличний 
акредитив, який має бути чітко визначений як трансферабельний. 
За  своєю  сутністю  трансферабельний  акредитив  являє  собою  зобов'язання 
банку,  за  яким  бенефіціар  (перший  бенефіціар)  може  уповноважити 
обслуговуючий його банк передати своє право на отримання коштів повністю або 
частково одному або кільком постачальникам (другому бенефіціару). 
Трансферабельний  акредитив  може  бути  переказаний  лише  один  раз,  тобто 
другий  бенефіціар  не  може  переказати  його  третьому  бенефіціару.  Одначе 
«зворотний  переказ»  другим  бенефіціаром  першому  бенефіціару  не  є  другим 
переказом  акредитива.  Обмеження  можливості  переказування  акредитива 
спрямоване  на  те,  щоб  зменшити  зловживання  і  помилки  при  переоформленні 
документів. 
Трансферабельний акредитив має низку переваг для посередників. По-перше, 
він дає змогу посередникові не використовувати своїх власних грошових коштів і 
 
 

 
131
кредитних  можливостей  банку.  Це  особливо  важливо,  коли  банк  посередника 
неохоче  надає  кредити  на  його  користь.  По-друге,  переказні  акредитиви  можуть 
бути  використані  в  такий  спосіб,  що  покупцеві  залишається  невідомою  особа 
першого постачальника. Це важливо, якщо посередник сподівається на укладення 
подібних угод у майбутньому. Для цього він повинен звернути увагу на те, щоб 
основний  акредитив  не  передбачав  ніяких  документів,  котрі  могли  б  мати  ім'я 
першого постачальника. 
Конструкції акредитива 
У розрахунках між контрагентами трапляється, що торговельний посередник 
хотів би переказати свою вимогу за акредитивом якому-небудь постачальникові, 
хоча умови акредитива не допускають переказування або можливе переказування 
акредитива  порушує  положення  ст. 54 Уніфікованих  правил  для  документарних 
акредитивів.  Тоді  він  може  скористатися  двома  конструкціями  переказного 
акредитива, які щодо надійності не рівноцінні останньому і які використовуються 
банками лише за відповідних умов. До них належать: 
• акредитив «бек ту бек» (компенсаційний); 
• перевідступлення виручки з акредитива (цесія). 
Акредитив  «бек  ту  бек»  називається  ще  компенсаційним  акредитивом  і 
являє  собою  другий  акредитив,  який  гарантується  першим,  що  називається 
основним. Бенефіціар за першим акредитивом, як правило, є посередником, який, 
у  свою  чергу,  відкриває  акредитив  на  користь  постачальника  товару.  Компенса-
ційний акредитив незалежний від першого відкритого акредитива, хоча останній і 
є його першоосновою. 
Акредитив «бек ту бек» використовується тоді, коли бенефіціар бажає надати 
банківське  зобов'язання  своєму  постачальникові,  коли  переказування  акредитива 
неможливе  або  коли  перший  акредитив  невідкритий  як  «переказний».  Можливі 
також і обмеження, що випливають з контракту, в якому містяться статті, відмінні 
від  статей  контракту  перепродажу.  Зауважимо,  що  конструкція  компенсаційного 
акредитива  містить  у  собі  власний  ризик,  і  це  потребує  особливого  вивчення 
ділової репутації контрагента. 
 
 

 
132
Даний акредитив використовується здебільшого при реекспортних операціях 
і  за  компенсаційними  угодами.  Практика  застосування  таких  акредитивів 
обмежується  в  основному  зустрічним  виставленням  акредитивів  контрагентами 
одне одному в тому ж самому банку. При цьому умови обох акредитивів повинні 
збігатися до дрібниць, за винятком цін і рахунків-фактур.  
Різновидом акредитива «бек ту бек» є «зворотний» акредитив. Процедура 
виконання  цього  акредитива  аналогічна  згаданій  вище,  за  одним  винятком: 
посередник просить свій банк відкрити другий акредитив для свого контрагента як 
зворотний. Усі документи за двома акредитивами (за винятком рахунків і тратт) по-
винні  повністю  збігатися.  Однак  необхідно  враховувати,  що  не  всі  банки  мають 
бажання  відкривати  подібні  акредитиви.  Таке  бажання  виникає  тільки  тоді,  коли 
посередник вважається надійним і спроможним виконати свою частину операції і 
коли  вона  не  перевищує  ліміту  за  документарними  операціями  або  за  кредитною 
лінією,  відкритою  на  установу  посередника.  Відповідно  банк,  оскільки  він  при 
цьому додатково ризикує, заінтересований у виконанні обох акредитивів у себе. 
Перевідступлення  виручки  за  акредитивом  (цесія)  являє  собою  другу 
конструкцію  переказного  акредитива.  Бенефіціар  за  акредитивом  може 
перевідступити  виручку  за  акредитивом  повністю  або  частково  на  користь 
субпостачальника (зробити цесію). Той факт, що в акредитиві не вказано, що він є 
переказним, не стосується права цесії: за дорученням бенефіціара за акредитивом 
цесіонер (субпостачальник) отримує від банку заяву, в якій останній обіцяє йому 
сплатити  відповідну  суму  з  тих  коштів,  що  надійшли  в  розпорядження  за 
акредитивом. Іншими словами — цесія, це перевідступлення виручки або спосіб, 
за  допомогою  якого  цедент  (бенефіціар  за  акредитивом)  може  дати  безумовне 
зобов'язання  за  акредитивом  цесіонеру  (безпосередньому  постачальнику  товару, 
якщо  бенефіціар  за  акредитивом  виступає  в  ролі  посередника  або 
субпостачальника)  в  тому,  що  його  частина  виручки  з  акредитива  буде 
перерахована йому за допомогою авізуючого або підтверджуючого банку. 
Цю 
можливість 
використовують 
промислові 
підприємства, 
які 
перевідступають  частину  виручки  за  акредитивом  субпостачальникам 
напівфабрикатів, матеріалів, деталей тощо. Вказівка в акредитиві на те, що він є 
 
 

 
133
переказним,  не  повинна  зачіпати  права  бенефіціара  перевідступити  частину 
виручки, на яку він має або може мати право за акредитивом. 
Інкасо 
Інкасо  —  це  банківська  операція,  за  допомогою  якої  банк  за  дорученням 
свого  клієнта  (експортера)  отримує  на  основі  розрахункових  документів  суму 
коштів, що йому належить, від платника (імпортера) за відвантажені йому товари 
чи  надані  послуги  і  зараховує  ці  кошти  на  рахунок  клієнта-експортера  у  себе  в 
банку.  При  цьому  інкасо  являє  собою  тільки  інкасування  паперів  і  банк  не 
гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги. 
Для зменшення ризику несплати при інкасовій формі розрахунків експортер 
повинен  наполягати  на  наданні  покупцем  гарантії  платежу,  яку  окремо  видає 
банк. Гарантія в цьому разі повинна бути надана на термін, що перевищує термін 
сплати документів, і на суму, яка відповідає сумі наданих на інкасо документів. 
Види інкасо 
Розрізняють два види інкасо — чисте і документарне.  
Чисте  інкасо  означає  інкасо  фінансових  документів,  які  не  супро-
воджуються комерційними документами.  
Документарне  інкасо  —  це  інкасо  фінансових  документів,  які 
супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних до-
кументів. 
У  практиці  міжнародних  розрахунків  частіше  використовують  документаре 
інкасо, яке призначається для здійснення платежів насамперед тоді, коли експортер 
не  хоче  відвантажувати  товар  за  відкритим  рахунком,  але  водночас  не  має 
страхування ризику через акредитив. Порівняно з поставкою за відкритим рахунком 
документарне  інкасо  гарантує  більшу  безпеку,  оскільки  перешкоджає  покупцеві 
отримувати у свою власність товари, не сплативши чи не акцептувавши вексель. 
На  відміну  від  акредитивної  форми  банки  при  документарному  інкасо  не 
беруть  на  себе  зобов'язань  здійснити  платіж,  їх  відповідальність  зводиться 
здебільшого  до  переказування  і  вручення  документів  проти  сплати  чи  акцепту, 
але без власного зобов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не 
зможе виконати своїх зобов'язань за інкасо. Завдяки меншій формальній строгості 
 
 

 
134
ця  послуга  пов'язана  з  меншими  витратами  і  є  більш  гнучкою.  Оскільки  при 
документарному інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може 
бути впевнений у тому що покупець дійсно зробить платіж, документарне інкасо 
підходить для здійснення платежів у таких випадках: 
• продавець  повністю  довіряє  покупцеві  і  впевнений,  що  останній  оплатить 
відвантажені товари і надані послуги; 
• політичні,  економічні  та  правові  умови  в  країні  покупця  вважаються 
стабільними; 
• країна-отримувач  не  має  імпортних  обмежень  (наприклад,  валютний 
контроль), або вона надала всі необхідні дозволи. 
Фази документарного інкасо 
Від першого контакту між продавцем і покупцем до повної реалізації угоди 
обидві  сторони  виконують  певну  роботу,  яка  умовно  поділяється  на  три  великі 
фази
До  першої  фази  належить  досягнення  домовленості  про  умови  інкасо. 
Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу, обговорює їх з покупцем і 
включає у договір про купівлю-продаж. 
У  другій  фазі  видається  інкасове  доручення  і  подаються  документи.  Після 
отримання  замовлення  або  після  укладення  договору  про  купівлю-продаж 
продавець  відвантажує  замовлений  товар  або  безпосередньо  на  адресу  покупця 
або  на  адресу  посередника.  Водночас  він  складає  всі  необхідні  документи 
(рахунок-фактура,  коносамент,  страховий  сертифікат,  свідоцтво  про  походження 
товару тощо) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банк-
ремітент).  Банк-ремітент  передає  документи  з  необхідними  інструкціями 
інкасуючому банкові. 
У  третій  фазі  платнику  подаються  документи.  Інкасуючий  банк  інформує 
покупця  про  надходження  документів,  а  також  про  умови  викупу.  Він  приймає 
платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума 
за  інкасо  переводиться  банку-ремітенту,  який  потім  зараховує  її  на  рахунок 
експортера. 
 
 

 
135
При інкасовій формі розрахунків, як правило, беруть участь чотири сторони: 
• експортер  (продавець,  довіритель) — сторона,  що  виставляє  документи  на 
інкасо; 
• банк-ремітент — банк,  якому  довіритель  доручає  операцію  щодо 
інкасування; 
• інкасуючий  банк,  яким  може  бути  будь-який  банк,  що  бере  участь  у 
виконанні  інкасового  доручення,  за  винятком  банку-ремітента.  Цей  банк  подає 
документи платнику; 
• імпортер (покупець, платник) — сторона, що здійснює платіж або акцепт за 
отриманий товар. 
Після  укладення  контракту,  в  якому  сторони,  як  правило,  обумовлюють, 
через  які  банки  проводитимуть  розрахунки,  експортер  відвантажує  товар 
відповідно  до  умов  його  поставки.  Отримавши  від  перевізника  транспортні 
документи,  експортер  готує  комплект  документів  (рахунки,  коносаменти,  серти-
фікати  якості  тощо,  а  також,  за  необхідності,  фінансові  документи — тратти  і 
чеки) і подає їх при інкасовому дорученні своєму банку-ремітенту. Банк-ремітент 
перевіряє за зовнішніми ознаками відповідність поданих документів переліченим 
в інкасовому дорученні і відправляє їх разом з дорученням банку-кореспонденту 
країни  імпортера.  В  інкасовому  дорученні  банк  експортера,  як  правило,  дає 
інструкції  щодо  переказування  коштів,  отриманих  від  імпортера,  або  (у  разі 
необхідності) щодо векселів, акцептованих імпортером (якщо такі направляються 
при  інкасовому  дорученні).  Отримавши  інкасове  доручення  і  документи,  банк 
країни  імпортера  (інкасуючий  банк,  або  банк,  який  подає  документи)  передає  їх 
покупцеві  (імпортеру)  для  перевірки  з  метою  отримання  від  нього  платежу 
(акцепту  тратти).  При  цьому  інкасуючий  банк  може  зробити  подання  платнику 
безпосередньо  або  через  інший  банк.  Документи  видаються  платнику  тільки 
проти  платежу  (акцепту  тратти).  Після  отримання  платежу  від  імпортера 
інкасуючий  банк  переказує  виручку  банку-ремітенту  поштою,  телеграфом, 
каналами  СВІФТ  (залежно  від  інструкцій).  Отримавши  переказ,  банк-ремітент 
зараховує виручку експортеру. 
 
 

 
136
Узгодження умов інкасо 
Інкасове  доручення  може  мати  кілька  видів  інструкцій  щодо  видачі 
документів: а) платнику проти платежу; б) платнику проти акцепту; в) документи 
без оплати; г) акцепт із врученням документів проти платежу. 
Вручення  документів  проти  платежу.  Банк,  який  подає  документи,  може 
вручати  їх  платнику  тільки  проти  негайної  оплати. «Негайно»  в  міжнародній 
практиці  означає  «найпізніше,  коли  прийде  товар».  Якщо  продавець  (довіритель) 
не хоче довго чекати отримання своїх коштів, він в інкасовому дорученні повинен 
вимагати «платіж за першим поданням документів». При цьому в договір з купівлі-
продажу і в рахунок необхідно включити пункт, згідно з яким документи повинні 
бути пред'явлені платнику негайно після їх надходження в інкасуючий банк. 
Вручення документів проти акцепту. Банк, який подає документи, вручає їх 
платнику  проти  акцепту  тратти,  яка  підлягає  сплаті  протягом 30—180 днів  після 
пред'явлення, чи тратти, що підлягає платежу в обумовлений сторонами термін. 
Цей  вид  інструкцій  використовується  при  розрахунках  за  комерційним 
кредитом.  Трасат  до  здійснення  платежу  вже  вступає  у  володіння  товаром.  Він 
може  продати  його  дуже  швидко  і  тим  самим  отримати  необхідні  кошти  для 
сплати  векселя.  Для  продавця  після  відвантаження  товару  забезпеченням  може 
бути тільки акцепт трасата. Таким чином, у період до строку платежу за векселем 
він  ризикує,  що  може  не  одержати  платежу.  З  метою  зменшення  свого  ризику 
продавець може вимагати, щоб акцепт був доповнений авалем інкасуючого банку 
або  іншого  першокласного  банку.  При  цьому  аваліст  за  векселем  солідарне 
відповідає  разом  з  трасатом:  він  може  відповідати  за  векселем,  якщо  трасат  при 
настанні терміну платежу векселя не виконає своїх платіжних зобов'язань. 
Зменшити  свої  ризики  експортер  може  також  шляхом  отримання  від  банку 
імпортера банківської гарантії щодо забезпечення платежів за контрактом. 
Документи  без  оплати.  Документи  можуть  бути  видані  без  оплати  під 
письмове  зобов'язання  платника  здійснити  платіж  у  визначений  термін.  Це 
письмове  зобов'язання  підписується  покупцем  і  банком  покупця.  Текст  листа 
складається,  як  правило,  банком-ремітентом  або  продавцем,  що  виставляє 
інкасове доручення. 
 
 

 
137
Акцепт  із  врученням  документів  проти  платежу.  Цей  вид  інструкцій 
використовується дуже рідко. У таких інкасових дорученнях продавець вимагає, 
щоб трасат після пред'явлення документів акцептував вексель строком закінчення 
його  дії  в  зазна;  чений  час  (наприклад,  через 60 днів  після  пред'явлення).  При 
цьому він може отримати документи тільки після платежу за векселем. До цього 
часу товар повинен перебувати на зберіганні. 
 
 
ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ УМОВИ 
ЗОВНІШНЬОТОРГОВИХ УГОД. 
Валютно-фінансові  умови  є  одними  із  головних  елементів  торгової  угоди. 
Вони  визначають,  яку  валюту,  в  який  час,  у  якій  сумі,  у  якій  формі  експортер 
отримає  кошти  за  проданий  товар,  надані  послуги,  а  імпортер  оплатить  за 
ввезений ним з-за кордону товар чи отримані послуги. 
Ці умови включають такі основні елементи: валюту ціни, валюту платежу, 
умови платежу, форми розрахунків, засоби платежу, застереження. 
Вибір  валютно-фінансових  і  платіжних  умов  угод  залежить  від  характеру 
економічних  відносин  між  країнами,  співвідношення  сил  контрагентів,  а  також 
від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі даним товаром. 
Міжурядові  угоди  встановлюють  загальні  принципи  розрахунків,  а  у 
зовнішньоторгових контрактах чітко сформульовані подібні умови. 
Валюта ціни. Від вибору валюти ціни поряд з її рівнем, розміром процентної 
ставки по кредиту залежить у певній мірі валютна ефективність угоди. При виборі 
валюти,  в  якій  фіксується  ціна  товару,  велике  значення  мають  вид  товару  і 
вищеназвані фактори, що впливають на міжнародні розрахунки, особливо умови 
міжурядових угод та звичаїв. 
Якщо  валюта  обох  контрагентів  не  користується  достатнім  комерційним 
попитом,  то  в  якості  валюти  ціни  вибирають  валюти  тих  краї,  які  відкривають 
конвертовані рахунки по руху капіталів для нерезидентів. 
З метою страхування ризиків ціна контракту вказується у декількох валютах 
чи валютному кошику.  
 
 

 
138
Існує п'ять основних способів визначення цін товарів: 
1. Тверда фіксація цін при укладені контракту, при якій ціни не змінюються в 
період його виконання. Цей спосіб застосовується при тенденції до зниження цін 
на світових ринках. 
2. При підписанні контракту фіксується принцип визначення ціни (на основі 
котирування  певного  товарною  ринку  на  день  поставок),  а  ціна  сама 
встановлюється в процесі виконання угоди. Цей спосіб, як правило, практикується 
при тенденції до підвищення ринкових цін. 
3.  Ціна  твердо  фіксується  при  укладанні  контракту,  але  міняється,  якщо 
ринкова  ціна  зміниться  у  порівнянні  з  контрактною,  наприклад  у  розмірі,  що 
перевищує +-5%. 
4.  Динамічна  (змінна)  ціна  у  залежності  від  зміни  елементів  витрат, 
наприклад  при  замовленні  обладнання. (В  умовах  високої  кон'юнктури  в 
інтересах  замовника  встановлюються  обмеження  загальна  границя limit зміни 
ціни чи поширення "динаміки" ціни лише на частину витрат у короткий період). 
5. Змішана форма: частина ціни твердо фіксується, частина, встановлюється 
у динамічній формі. 
Валюта платежу - валюта, в якій повинно бути погашено вимогу імпортера 
(чи позичальника). При нестабільності валют ціни фіксуються в найбільш стійкій 
валюті, а платіж - як правило, в валюті країни - імпортера. 
Якщо  валюта  ціни  і  валюта  платежу  не  співпадають,  то  в  контракті 
обумовлюється  курс  переказу  І-шої  у II-у  (або  по  паритету  на  базі  СДР,  чи 
ринковому курсу валют). В контракті встановлюються умови переказу: 
1) курс певного виду платіжного засобу - телеграфного переказу по платежах 
без тратт чи векселя по розрахунках, зв'язаного з кредитом; 
2)  уточнюється  час  котирування  (напередодні  чи  на  день  платежу)  на 
певному валютному ринку (продавця, покупця чи третьої країни); 
3)  обумовлюється  курс,  за  яким  проводиться  переказ;  як  правило  середній 
курс, інколи курс продавця чи покупця, на відкриття, закриття валютного ринку 
чи середній курс дня. 
 
 

 
139
Неспівпадання  валюти  ціни  і  валюти  платежу - один  із  найпростіших 
методів страхування валютних ризиків. 
Ризик  зниження  курсу  валюти  ціни  несе  експортер  (кредитор),  а  ризик  її 
підвищення - імпортер (боржник). 
Умови  платежу.  Серед  них  розрізняють:  готівкові  платежі,  розрахунки  з 
наданням кредиту, кредит з опціоном (правом вибору) готівкового платежу. 
До готівкових міжнародних розрахунків відносяться розрахунки в період від 
моменту  готовності  товарів,  що  експортуються  до  передачі  товаророзпорядчих 
документів  імпортеру.  Таким  чином,  платіж  фактично  проводиться  після 
прибуття товарів у порт призначення, за винятком платежів проти повідомлення 
про відвантаження товару. 
Традиційно  в  залежності  специфікації  товару  та  домовленості  контрагентів 
імпортер  здійснює  платіж  на  певній  стадії:  при  отриманні  повідомлення-
підтвердження  про  завершення  погрузки  товару  в  порту  відправлення;  супроти 
комплекту  товарних  документів  (рахунок-фактура,  коносамент,  страховий  поліс 
та інше), інколи з правом відстрочки платежу на 5-7 днів і при поставках нафти - 
ЗО днів; супроти прийому товару імпортером у порту призначення. 
В  залежності  від  виду  товару  інколи  застосовуються  змішані  умови 
розрахунків: частково - платіж проти отримання товарних документів; кінцево - 
після  прийняття  товарів,  котрі  після  прибуття  у  порт  призначення  необхідно 
змонтувати  чи  перевірити  якісні  характеристики  товару,  так  як  вони  могли 
погіршитися в період транспортування. 
 
 
 
 
 
 

 
140
ТЕМА 13. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ. ФІНАНСУВАННЯ ТА 
КРЕДИТУВАННЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ.  
СУТЬ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУ. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО 
КРЕДИТУ. КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ. ДЕПОЗИТНІ ОПЕРАЦІЇ. ЛІЗИНГОВІ 
ОПЕРАЦІЇ. ФАКТОРИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ. ФОРФЕЙТИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ. 
ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ УМОВИ МІЖНАРОДНОГО 
КРЕДИТУ. 
 
СУТЬ МІЖНАРОДНОГО КРЕДИТУ. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО 
КРЕДИТУ. 
Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу в сфері міжнародних 
економічних відносин, пов'язаний з наданням валютних і товарних ресурсів на 
умовах поверненості, терміновості і сплаті процентів.  
В якості кредиторів і позичальників виступають приватні підприємства 
(банки, фірми), державні заклади, уряди, міжнародні і регіональні валютно-
кредитні і фінансові організації, а також юридичні і фізичні особи.  
Джерелами міжнародного кредиту служать: тимчасово вивільнена у 
процесі кругообігу частина капіталу підприємства у грошовій формі; грошові 
нагромадження держави і приватного сектора, які мобілізуються банками. 
Функціонування  міжнародного  кредиту  базується  на  таких  принципах  як: 
поверненість;  терміновість,  яка  забезпечує  повернення  кредиту  у  встановлені 
кредитною  угодою  терміни;  платність;  матеріальна  забезпеченість,  що 
проявляється  в  гарантії  його  погашення;  цільовий  характер - визначення 
конкретних об'єктів позики. 
Міжнародний кредит виконує низку важливих функцій у сфері 
зовнішньоекономічних зв'язків.  
По-перше, він забезпечує перерозподіл фінансових та матеріальних ресурсів 
між країнами.  
По-друге,  посилює  процес  нагромадження  в  рамках  усього  світового 
господарства  та  забезпечує  диференціаційний  рух  тимчасово  вільних  грошових 
коштів  одних  країн  на  фінансування  капіталовкладень  в  інших.  По-третє
 
 

 
141
прискорює  процес  реалізації  у  світовому  масштабі,  сприяє  інтернаціоналізації 
виробництва  процесу  розширеного  відтворення.  По-четверте,  за  допомогою 
міжнародного  кредиту  досягається  економія  витрат  обігу  в  сфері  міжнародних 
розрахунків  шляхом  розвитку  і  прискорення  безготівкових  платежів,  заміни 
готівкового валютного обороту міжнародними кредитними операціями. 
 
КРЕДИТНІ ОПЕРАЦІЇ. 
Суб'єкти  кредитування — позичальники  (одержувачі  кредиту),  фізичні  та 
юридичні  особи,  дієздатні  та  наділені  гарантіями  на  здійснення  кредитних 
операцій.  
Суб'єктами  кредитування  бувають:  державні  підприємства  та  організації; 
кооперативи;  громадяни,  що  займаються  індивідуальною  трудової  діяльністю; 
орендатори; банки; спільні підприємства; міжнародні організації та об'єднання; 
органи влади; інші господарства. 
Об 'єкт кредитування — предмет, під який видається позичка. 
У вітчизняній практиці у промисловості таким об'єктом є готова  продукція, 
матеріали,  тара,  паливо  тощо.  У  торгівлі — товари,  що  перебувають  у 
товарообороті. 
За формою надання 
Приватні  кредити — кредити,  що  надаються  фірмами,  банками,  інколи 
посередниками (брокерами). 
Державні кредити — кредити, що надаються урядом. 
Міжнародні  кредити — кредити,  що  видаються  міжнародними  валютно-
фінансовими організаціями. 
За формою забезпечення 
♦ 
забезпечені; 
♦ 
незабезпечені; 
♦ 
частково забезпечені 
Види забезпечення кредиту: 
♦ 
фінансове; 
 
 

 
142
♦ 
товарно-фінансове; 
♦ 
юридичне. 
За терміном 
Короткострокові кредити — кредити, надані на термін до І року.  
Середньострокові кредити — кредити, надані на термін від 1 до 5 років. 
Довгострокові кредити — кредити, надані на термін понад 5 років. 
За формою 
Фірмовий кредит — позичка, що надається фірмою, звичайно експортером 
однієї країни, імпортеру іншої країни у вигляді відстрочки платежу за поставлені 
товари.  Він  оформлюється,  як  правило,  векселем  або  надається  по  відкритому 
рахунку. 
Вексельний  кредит  передбачає,  що  експортер,  уклавши  угоду  про  продаж 
товару, виставляє переказний вексель на імпортера, який, отримавши комерційні 
документи,  акцептує  його,  тобто  дає  згоду  на  оплату  у  зазначений  на  ньому 
термін.  
Кредит  по  відкритому  рахунку  надається  шляхом  укладання  угоди  між 
експортером та імпортером, за якою постачальник записує на рахунок покупця як 
його  борг  вартість  проданих  і  відвантажених  товарів,  а  імпортер  зобов'язується 
оплатити  кредит  у  встановлений  термін.  Кредит  по  відкритому  рахунку 
практикується  при  регулярних  поставках  товару  з  періодичним  погашенням 
заборгованості. 
Банківський кредит виступає у формі позичок під заставу товару, товарних 
документів,  векселів,  акцепту  тратт.  Інколи  банки  надають  великим  фірмам-
експортерам,  з  якими  вони  тісно  пов'язані  бланковий  кредит,  тобто  кредит  без 
формального забезпечення. 
Форми банківського кредиту:  
• експортний кредит покупцю;  
• фінансовий;  
• акцептний.  
Експортний  кредит — кредит,  що  видається  банком  країни-експортера 
банку країни-імпортера (або безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок 
 
 

 
143
машин,  обладнання  тощо.  Ці  кредити  надаються  в  грошовій  формі  і  мають 
зв'язаний  характер,  тобто  позичальник  зобов'язаний  використати  позичку 
винятково для закупівлі товару в країні кредитора. 
Кредит  покупцю  полягає  в  тому,  що  банк  продавця  кредитує  не 
національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми-покупці одержують 
необхідні товари з оплатою рахунку постачальника за рахунок коштів кредитора і 
віднесенням  заборгованості  на  покупця  або  його  банк.  Звичайно,  такі  кредити 
зв'язуються з придбанням товару і послуг у певної фірми. 
Фінансовий  кредит  дозволяє  закуповувати  товар  на  будь-якому  ринку  і, 
отже, на максимально вигідних умовах. Зазвичай фінансовий кредит не зв'язаний 
з товарними поставками. 
Акцептний  кредит — кредит  у  формі  акцепту  тратт:  експортер 
домовляється  з  імпортером,  що  платіж  за  товар  буде  проведений  через  банк 
шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. 
Роловерні  кредити — кредити,  за  яких  процентна  ставка  впродовж  усього 
терміну кредиту періодично (раз у квартал або півроку) коригується відповідно до 
існуючих  на  ринку  процентних  ставок  по 3- і 6-місячних  міжбанківських 
депозитах. Основні форми: 
♦ 
роловерні європозички; 
♦ 
відновні роловерні кредити; 
♦ 
роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтримки). 
Роловерна 
система 
кредитування 
виконує 
важливу 
функцію 
трансформування короткострокових коштів у довгострокові. 
Бланковий  кредит  видається  під  зобов'язання  боржника  погасити  його  у 
певний  термін.  Звичайно  документом  по  цьому  кредиту  служить  соло-вексель  з 
одним підписом позичальника. 
Різновиди бланкових кредитів: 
♦ 
контокорент; 
♦ 
овердрафт. 
Контокорент — це  єдиний  рахунок,  по  якому  проводяться  всі  операції 
 
 

 
144
банку з клієнтом, в тому числі і стосовно використання кредиту. 
Овердрафт — надання  права  виставляти  в  межах  певної  суми  платіжні 
доручення на даного клієнта банку понад залишок на його рахунку. 
 
ДЕПОЗИТНІ ОПЕРАЦІЇ. 
Депозитні  операції — це  операції  банків  із  залучення  грошових  коштів 
юридичних та фізичних осіб на вклади, на визначені строки або до запитання. 
Суб'єкти депозитних операцій 
1)державні 
підприємства 
та 
організації; 2)державні 
установи; 
3)кооперативи; 4)акціонерні  товариства; 5)змішані  підприємства  за  участю 
іноземного  капіталу; 6)партійні  та  громадські  організації  і  фонди; 7)фінансові 
та  страхові  компанії; 8)інвестиційні  та  трастові  компанії  і  фонди; 9)окремі 
фізичні особи та їх об'єднання; 10)банки та інші кредитні установи. 
Об'єкти депозитних операцій 
Це — депозити,  тобто  суми  грошових  коштів,  які  суб'єкти  депозитних 
операцій  вносять  у  банк  на  визначений  час  та  які  залишаються  на  рахунках  у 
банках через діючий порядок здійснення банківських операцій. M 
Особливості  депозитних  операцій.  Функція  депозитних  операцій — 
залучення  та  розміщення  вільних  залишків  в  іноземній  валюті.  Операції  мають 
короткостроковий характер (від 1 дня до року). Проводяться з метою отримання 
прибутку від різниці у процентах. 
Види депозитів 
Строкові  депозити: 1)до 3-х  місяців; 2)від 3 до 6 місяців; 3)від 6 до 9 
місяців; 4)від 9 до 12 місяців; 5)понад 12 міс. 
Депозити до запитання: 
• кошти  на  розрахункових,  поточних,  бюджетних  рахунках  підприємств  та 
організацій різних форм власності; 
• кошти  на  спеціальних  рахунках  по  зберіганню  різних  (за  цільовим 
економічним призначенням) фондів; 
• власні кошти підприємств, призначені для капітальних вкладень; 
 
 

 
145
• кошти підприємств та організацій у рахунках; 
• кошти на кореспондентських рахунках по розрахунках з іншими банками; 
• кошти місцевих бюджетів. 
Ощадні  вклади:  строкові;  строкові  з  додатковими  вкладами;  виграшні; 
виграшні грошово-речові; молодіжно-преміальні; умовні; на пред'явника; поточні 
рахунки; до запитання; ощадні сертифікати; пластикові картки. 
Терміновість депозитів 
Кожен  депозит  має  визначену  тривалість  у  часі  або,  інакше  кажучи, 
терміновість.  
Дата розміщення (або залучення) депозиту називається датою валютування 
(value date), а дата повернення — закінченням депозиту (maturity date). 
Для місячних термінів діє правило «кінця місяця» (end Of month rule), яке 
означає, що якщо дата розміщення депозиту припадає на останній день місяця, то 
й дата закінчення депозиту також припадатиме на останній робочий день другого 
місяця. 
За термінами розрізняють депозити трьох видів. 
Депозити  до  запитання,  або  онкольні  депозити (call deposits),  кошти 
розміщуються  в банку на невизначений термін. Однак вернення (або зменшення 
суми)  депозиту  можливе  лише  за  умови  попереднього  повідомлення  (за 24 
години, 2 дні  і  т.  д.).  Для  онкольних  депозитів  властива  плаваюча  процентна 
ставка,  котра  встановлюється  за  домовленістю  сторін  на  основі  визначеного 
періоду (наприклад, щотижня). 
Короткострокові  одноденні  депозити (one day deposits).  До  цього  типу 
депозитів належать одноденні депозити типу «овер-найт» (о/n), «том-некст» (t/n), 
«спот-некст» (s/n). Вони  використовуються  для  регулювання  короткотермінової 
ліквідності банку по рахунках ностро. 
Депозити  на  фіксовані  терміни.  Як  правило,  депозити  розміщуються  на 
стандартні терміни: 7 днів (1 тиждень), 1,2, 3, 6 місяців і рік. Ці терміни мають назву 
«прямих  дат» (straight dates). У  міжнародній  практиці  прийнято  проводити  відлік 
депозитного періоду від дати спот, хоча можливі також депозити, що розміщуються 
 
 

 
146
на  умовах  дати  валютування  «завтра» (from tomorrow) або  навіть  «сьогодні» (from 
today), наприклад: тижневий депозит із завтрашнього дня «том-уїк» (t/w). 
 
ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ. 
Лізингова операція — це: 
♦ 
довгострокова  оренда  матеріальних  цінностей,  придбаних  лі-
зингодавцем  для  орендатора  з  метою  їх  виробничого  використання  при 
збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; 
♦ 
специфічна  форма  фінансування  вкладень  в  основні  фонди  при 
посередництві  спеціалізованої  (лізингової)  компанії,  яка  купує  майно  для  третіх 
осіб та передає його в довгострокову оренду. 
Класифікація лізингових операцій 
Міжнародний лізинг — договір лізингу, що укладається суб'єктами лізингу, 
які  перебувають  під  юрисдикцією  різних  держав,  або  в  разі  якщо  майно  чи 
платежі перетинають державні кордони. 
Розрізняють міжнародний лізинг: 
• прямий експортний; 
• прямий імпортний; 
• транзитний (непрямий). 
Експортна лізингова операція — міжнародна операція, в якій лізингодавець 
купує  предмет  оренди  у  національної  фірми  і  передає  в  оренду  іноземному 
лізингоодержувачу. 
Імпортна  лізингова  операція — лізингова  операція,  в  якій  лізингодавець 
купує  предмет  оренди  в  іноземної  фірми  і  передає  його  вітчизняному 
лізингоодержувачу. 
Транзитний  (непрямий) лізинг — лізингова  операція,  в  якій  лізингодавець 
однієї  країни  бере  кредит  чи  купує  необхідне  устаткування  в  іншій  країні  і 
постачає його орендатору, що знаходиться в третій країні. 
 
 

 
147
 
Прямий  лізинг — має  місце, коли постачальник сам без посередників здає 
об'єкт у лізинг, що дозволяє безпосередньо виробнику одержувати всі економічні 
переваги від лізингу своєї продукції і спрямовувати їх на розширення і технічну 
реконструкцію виробництва. 
Непрямий  лізинг  передбачає  участь  посередників:  лізингодавець  спочатку 
фінансує купівлю засобів виробництва виробника і постачає їх орендарю, а потім 
одержує лізингові платежі від орендаря. 
Зворотний  лізинг — полягає  в  тому,  що  власник  майна  спочатку  продає 
його майбутньому лізингодавцю, а потім сам орендує цей об'єкт у покупця, тобто 
одна  і  та  ж  особа  (початковий  власник)  виступає  і  як  постачальник,  і  як 
лізингоодержувач. 
Лізинг  постачальнику — відрізняється  від  зворотного  тим  що 
постачальник,  хоча  й  виступає  в  ролі  продавця  та  орендаря  одночасно,  але  не  є 
користувачем майна, яке він зобов'язується передати в сублізинг третій особі. 
Фінансовий  лізинг — це  договір  лізингу,  в  результаті  укладання  якого 
лізингоодержувач  на  своє  замовлення  отримує  у  платне  користування  від 
лізингодавця  об'єкт  лізингу  на  термін,  не  менший  за  той,  за  який  амортизується 
60%  вартості  об'єкта  лізингу,  визначеної  в  день  укладання  договору.  Після 
 
 

 
148
закінчення  строку  договору  об'єкт  лізингу  переходить  у  власність 
лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю. 
Оперативний  лізинг — це  договір  лізингу,  в  результаті  укладання  якого 
лізингоодержувач  на  своє  замовлення  отримує  у  платне  користування  від 
лізингодавця об'єкт лізингу на строк, менший за той, за який амортизується 90% 
вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Після закінчення 
строку  договору  оперативного  лізингу  він  може  бути  подовжений  або  об'єкт 
лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути переданий у користування 
іншому лізингоодержувачу за договором лізингу. 
Пайовий (leveraged) — суть  його  полягає  в  об'єднанні  кількох  фінансових 
установ  для  фінансування  крупної  операції  з  лізингу.  При  цьому  сума 
інвестованих  кредиторами  коштів  згідно  із  Законом  України  «Про  лізинг»  не 
може перевищувати 80% вартості набутого для лізингу майна. 
Наприклад.  У  лізинг  пропонується  завод  з  виробництва  алюмінію  великому 
американському  концерну  «Анаконда»,  в  якому  взяли  участь  кілька  страхових 
компаній,  інвестиційних  банків  і  лізингова  компанія  «ЮС  Лізинг».  За 
розрахунками  керівництва  «Анаконди»,  економія  завдяки  лізингу  порівняно  з 
покупкою в кредит повинна становити за 20 років 74 млн. дол. 
Груповий  лізинг — орендодавцем  виступає  група  учасників  (акціонерів). 
Вони  засновують  спеціальну  корпорацію  і  призначають  довірену  особу,  яка 
здійснює в подальшому всі операції з лізингових відносин. 
Чистий лізинг — угода, за якої за всіх інших умов технічне обслуговування 
устаткування, переданого у користування, лягає на лізингоодержувача. 
„Мокрий”  лізинг — звільняє  лізингоодержувача  від  згаданого  вище 
зобов'язання,  оскільки  лізингова  фірма  пропонує  йому  цілий  набір  послуг  з 
експлуатації вказаного майна. 
Лізинг  нерухомості — лізингодавець  будує  або  купує  нерухомість  за 
дорученням  орендаря  і  передає  йому  для  користування  у  виробничих  та 
комерційних цілях з правом викупу або без нього по закінченні строку договору. 
Лізинг рухомого майна — поділяється на лізинг виробничого і будівельного 
обладнання, комп'ютерів, транспортних засобів, верстатів і т. д. 
 
 

 
149
Фіктивний  лізинг — має  спекулятивний  характер  І  розрахований  на 
одержання  прибутку  за  рахунок  діючих  у  країні  податкових  та  інших  пільг.  Ця 
угода здійснюється для прикриття операцій купівлі-продажу в розстрочку,  яку б 
хотіли здійснити сторони насправді. 
Дійсний  лізинг — з  правової  точки  зору  повинен  відповідати  чинному 
законодавству та економічному змісту лізингу. 
Грошовий лізинг — коли всі платежі здійснюються у грошовій формі. 
Компенсаційний лізинг — передбачає платежі у формі поставки товарів, що 
виробляються  на  орендованому  обладнанні,  або  у  формі  надання  зустрічних 
послуг. 
Змішаний  лізинг — базується  на  поєднанні  грошових  і  компенсаційних 
платежів. 
Слід зазначити, що в Україні сьогодні можуть застосовуватись далеко не всі 
види  лізингу  через  відсутність  необхідної  законодавчої  бази  (законодавче 
дозволені  лише  фінансовий  і  оперативний,  зворотний,  пайовий  і  міжнародний 
лізинги). 
Основні категорії лізингової операції 
Об'єкт  лізингової  операції — будь-яка  форма  матеріальних  Цінностей,  яка 
не знищується у виробничому циклі. 
Суб'єкти лізингової операції — сторони угоди: 
прямі — 
♦ 
лізингові фірми або компанії; 
♦ 
виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення; 
♦ 
постачальники об'єкта угоди (виробничі та торговельні компанії); 
непрямі — 
♦ 
комерційні банки;  
♦ 
інвестиційні банки;  
♦ 
страхові компанії;  
♦ 
брокерські компанії;  
♦ 
інші посередницькі фірми. 
 
 

 
150
Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди: 
♦ 
строк служби устаткування; 
♦ 
період амортизації устаткування; 
♦ 
цикл появи дешевшого аналога об'єкта угоди; 
♦ 
динаміка інфляційних процесів; 
♦ 
кон'юнктура ринку позичкових капіталів; 
♦ 
тенденції розвитку ринку позичкових капіталів. 
 
 
 
ФАКТОРИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ. 
      Факторингові  операції – це  купівля  спеціалізованою  фінансовою 
компанією грошових вимог експортера до імпортера і їх інкасація. 
Суб'єкти  та  об'єкти  факторингових  операцій.  Суб'єкти — банк, 
факторингова компанія, спеціалізовані установи, які скупають рахунки-фактури у 
своїх  клієнтів.  Клієнти — кредитори,  постачальники  товару,  виконавці  робіт, 
промислові  та  торгові  фірми,  що  уклали  угоди  з  банком  чи  факторинговою 
компанією. Позичальники — покупці товарів і послуг. 
Види факторингу 
Прямий — в операції бере участь лише один фактор — з експорту в країні 
експортера, з яким імпортер уклав факторингову угоду. 
Опосередкований — в операції беруть участь два фактори: 1 ) з експорту в 
країні експортера та 2) з імпорту в країні імпортера. 
Розкритий — операція, в якій покупцеві повідомляється про факторингову 
угоду. 
Нерозкритий — операція,  в  якій  факторингова  угода  є  конфіденційною  і 
зарубіжному покупцеві не повідомляється про неї. 
Конвенційний — універсальна  система  фінансового  обслуговування,  яка 
включає  бухгалтерський  облік,  розрахунки  з  постачальниками  та  покупцями, 
страхове кредитування, представництво та ін. 
 
 

 
151
Конфіденційний — обмежується виконанням тільки деяких операцій: сплата 
боргів, передача права на отримання грошей. 
 
Етапи здійснення факторингової операції 
Перший  етап.  Підготовчий.  Отримання  заявки  від  клієнта.  Оцінка 
економічного та фінансового стану клієнта. 
Другий етап. Оформлення факторингової угоди між банком та клієнтом. 
Обов'язки  банку:  стягнення  боргу  та  функції  з  його  обслуговування;  аналіз 
кредитоспроможності боржників; інкасація, облікові операції та ін. 
Обов'язки  клієнта: плата  за  факторингові  послуги  банку.  Плата  складається 
з: комісійних за послуги по обслуговуванню боргу в розмірі 1—2% загальної суми 
придбаних  банком  рахунків;  позичкового  процента,  нарахованого  на  виданий 
аванс. 
Визначення методу розрахунку максимальної суми з операцій факторингу. 
Методи бувають: 
♦ 
визначення загального ліміту — для кожного клієнта встановлюється 
періодично поновлюваний ліміт; 
♦ 
визначення помісячних лімітів відвантажень — встановлюється сума, 
на яку протягом місяця будуть відвантажені товари; 
♦ 
страхування по окремих операціях. 
Третій етап. Відсилка всіх рахунків-фактур, виставлених на покупця. 
Четвертий етап. Аналітичний. 
Вивчення рахунків-фактур. 
 
 

 
152
Вивчення платоспроможності позичальників (триває від 24 годин до 2—3 днів). 
П'ятий етап. Оплата рахунків. 
Клієнт,  що  продав  дебіторську  заборгованість,  отримує  від  банку  аванс 
(готівкою, переказом, оплатою чека та ін.) в розмірі 80—90 % суми боргу. Решту 
процентів — 10—20 — банк утримує як компенсацію ризику до погашення боргу. 
Після погашення боргу банк повертає утриману суму клієнтові. 
Шостий етап. Оплата вимог. 
Особливості здійснення факторингових операцій 
1. 
Придбання  платіжних  вимог  до  покупців  у  своїх  клієнтів  на  умовах 
негайної оплати клієнту 80—90 % вартості відфактурованих поставок. 
2. 
Оплата  у  визначений  термін  іншої  частини  вартості  з  відрахуванням 
комісійних  і  процентів  за  кредит,  незалежно  від  суми  виручки,  що  надійшла  від 
покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на 
рахунок банку. 
Специфіка  міжнародного  факторингу  полягає  в  тому,  що  при  роботі  з 
експортером  банк,  як  правило,  укладає  угоду  з  банком  країни  імпортера  та 
передає їй частину своїх функцій. У свою чергу, він виконує роботу, пов'язану з 
дорученнями іноземного банку. Такий зустрічний факторинг має назву взаємного
або  двофакторного.  Його  переваги  зумовлені  тим,  що  для  кожного  з  банків,  які 
обслуговують  імпортерів,  боргові  вимоги  є  внутрішніми,  а  не  зовнішніми.  Це 
значно  спрощує  процедури  визначення  кредитоспроможності  імпортера, 
страхування ризиків, інкасування бонових вимог тощо. 
Факторинговий 
кредит 
дорожчий 
за 
звичайний, 
оскільки 
він 
супроводжується 
інкасовими, 
юридичними, 
обліково-контрольними, 
інформаційними,  консультативними  та  іншими  послугами,  факторинг  найбільш 
вигідний  для  крупних  фірм-експортерів,  що  мають  значні  відстрочки  платежів  і 
недостатньо  готівки.  Вони  одержують  такі  переваги  від  факторингового 
обслуговування: звільнення від ризику неплатежу, завчасну реалізацію портфеля 
боргових  вимог,  спрощення  структури  балансу,  скорочення  терміну  інкасації 
вимог до клієнтів, економію на бухгалтерських, адмін-их та інших видатках. 
 
 
 

 
153
ФОРФЕЙТИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ. 
Форфейтингові операції — купівля експортних вимог форейтором (банком 
або  спеціалізованою  фінансовою  кампанією)  з  виключенням  права  регресу  на 
експортера (форфейтиста) у разі несплати. 
Форфейтинг  (від  фр. forfait — відмова  від  прав) — це  купівля  боргу, 
вираженого  у  зворотному  документі  (переказний  або  простий  вексель)  у 
кредитора на безповоротній основі.  
Це  означає,  що  покупець  боргу  (форфейтер)  бере  на  себе  зобов'язання  про 
відмову  (форфейтинг)  від  свого  права  на  звернення  регресивної  вимоги  до 
кредитора у разі неможливості отримання боргу з боржника. Тобто покупець цих 
вимог  бере  на  себе  комерційні  ризики,  пов'язані  з  неплатоспроможністю 
імпортерів,  без  права  регресу  цих  документів  на  колишнього  власника. 
Форфейтер  не  має  права  подавати  будь-які  претензії  до  експортера  у  разі 
неплатежу  імпортера.  Форфейтер  бере  на  себе  фактично  всі  види  ризику,  а 
експортер відповідає лише за правові аспекти вимог, наприклад, за відповідність 
товару умовам договору. Купівля зворотного документа здійснюється звичайно зі 
знижкою. 
Форфейтинг застосовується:  
♦ 
у фінансових операціях — з метою швидкої реалізації довгострокових 
фінансових зобов'язань;  
♦ 
в  експортних  операціях — для  сприяння  надходження  готівки  екс-
портеру, який надав кредит зарубіжному покупцеві. 
Основою  виникнення  форфейтингу  були  операції  «а-форфе» (переуступка 
прав),  які  з'явилися  у 50-х  роках.  Поява  форфейтингу  була  зумовлена  певною 
недосконалістю угод «а-форфе», що не задовольняло постійно зростаючий попит 
на  міжнародні  кредити.  Швейцарія,  яка  традиційно  вважається  значним 
банківським  центром  і  має  багаторічний  досвід  у  фінансуванні  міжнародної 
торгівлі, стала одним із засновників перших ринків форфейтування. 
Слід зазначити, що для західних банків операції з факторингу і форфейтингу 
стали  добре  технічно  оснащеними  видами  фінансових  послуг,  що  надаються 
експортерам. Вплив на хід імпортних операцій менший і полягає, в основному, у 
 
 

 
154
відкритті і підтвердженні акредитивів від імені імпортера і на користь іноземного 
постачальника товару та наданні імпортеру позабалансових кредитів на термін до 
надходження платежів від реалізації продукції на внутрішньому ринку. 
 
Етапи проведення форфейтингової операції 
Перший етап — підготовка операції.  
Експортер визначає: 
♦ 
вимоги форфейтера до гарантії; 
♦ 
можливий розмір дисконту до завершення операції з імпортером.  
Форфейтор: 
♦ 
розглядає заявку експортера; 
♦ 
збирає інформацію про можливу операцію; 
♦ 
проводить кредитний аналіз; 
♦ 
визначає тверду ціну. 
Другий етап — документальне оформлення операції.  
Досягнення попередньої домовленості сторін про укладення форфейтингової 
угоди. 
Третій етап — підписання угоди.  
Експортер: 
♦ 
готує серію переказних векселів або підписує угоду про 
♦ 
прийняття простих векселів від покупця; 
♦ 
отримує гарантію або аваль на свої векселі.  
 
 

 
155
Форфейтирування надає експортеру такі переваги: 
♦ 
збільшення ліквідності; 
♦ 
страхування від кредитного ризику, ризиків зміни процентних ставок і 
валютних курсів; 
♦ 
звільнення  від  необхідності  контролю  за  погашенням  кредиту  і 
роботи з інкасації платежів; 
♦ 
простота документації та швидкість її оформлення; 
♦ 
збільшення  доходу  форфейтера  порівняно  з  кредитною операцією; 
♦ 
перетворення операції поставки з відстроченим платежем на операцію 
з готівковим розрахунком. 
Залежно  від  кредитоспроможності  імпортера  термін  вимог,  що  купуються, 
обмежується,  як  правило,  від 180 днів  до 5 років,  а  в  деяких  випадках — до 7 
років.  Існують  обмеження  по  мінімальному  розміру  форфейтирування.  Векселі 
повинні  бути  з  авалем  банку  країни  покупця,  а  інші  вимоги — з  банківською 
гарантією. 
 
ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ І ПЛАТІЖНІ УМОВИ МІЖНАРОДНОГО 
КРЕДИТУ. 
Важливе значення мають і умови міжнародного кредиту: валюта кредиту і 
валюта платежу,  сума,  термін, умови використання  і погашення, вартість, 
вид забезпечення, методи страхування ризиків. 
Валютою  міжнародного  кредиту  і  валюта  платежу.  На  вибір  валюти 
кредиту  впливає  ряд  факторів,  тобто  рівень  процентної  ставки,  практика 
міжнародних  розрахунків  (контракти  по  поставці  нафти  зазвичай  укладаються  в 
доларах  США),  інфляція,  динаміка  курсу  валюти  та  ін.  Валютою  міжнародного 
кредиту  є  національні  грошові  одиниці,  Євровалюти  (з  кінця 50-х  років), 
міжнародні лічильні грошові одиниці.  
Сума  (ліміт)  кредиту  -  частина  позичкового  капіталу,  який  надається  в 
товарній  чи  грошовій  формі  позичальнику.  Кредит  може  надаватися  в  вигляді 
одного  або  декількох  траншів,  які  відрізняються  по  своїм  умовам.  Зазвичай 
 
 

 
156
кредит  покривається  до 85 % вартості  експортованих  машин  і  обладнання.  Інша 
частина  забезпечується  авансовими,  готівковими  і  гарантійними  платежами 
імпортера експортеру. 
Термін  міжнародного  кредиту  залежить  від  ряду  факторів:  а)цільового 
призначення  кредиту;  б)співвідношення  попиту  і  пропозиції  аналогічних 
кредитів;  в)розміру  контракту;  г)національного  законодавства;  д)традиційної 
практики кредитування; є)міждержавних угод. 
Строк кредиту -  важливий засіб конкурентної боротьби на світових ринках. 
Для визначення ефективності кредиту розрізняють повний і середній строк. 
Для  визначення  ефективності  кредиту  розрізняють  повний  і  середній 
терміни. 
Повний  термін  кредиту  вираховується  від  моменту  використання  кредиту 
за  його  кінцевого  погашення.  Він  включає:  період  використання  наданого 
кредиту,  пільговий  або  граційний  період - період  погашення,  коли  здійснюється 
виплата основного боргу і процентів. 
Сп = Пв + Ппл + Пп; 
де, Сп  - повний строк кредиту; 
      Пв  - період використання; 
      Ппл  - пільговий період; 
      Пп – період погашення. 
Період використання співпадає з строком поставки товару по контракту.  
Початок  повного  строку  є  датою  акцептування  покупцем  тратт,  котрі 
виставленні  експортером  після  поставки  останньої  партії  товару,  тобто  після 
виконання експортером контрактних зобов’язань.  
Пільговий  період  кредиту  є  важливим  при  комерційних  угодах,  поставках 
комплектного  обладнання,  оскільки,  початок  його  погашення  по  можливості 
наближається до моменту вводу в експлуатацію купленого обладнання. Пільговий 
період охоплює ряд років після завершення поставок, будівництва. 
Повний  строк  кредиту  не  показує,  в  який  період  в  розпорядженні 
позичальника  находилася  вся  сума  кредиту.  Тому  для  порівняння  ефективності 
кредитів  з  різними  умовами  використовується  середній  строк,  котрий  показує,  в 
 
 

 
157
розрахунку на який період в середньому приходиться вся сума кредиту. 
Середній  строк  кредиту  включає  повністю  пільговий  період  і  половину 
строку використання і погашення кредиту. 
Сср = 1/2Пв + Ппл + 1/2Пп 
Середній  строк  кредиту  менший  повного  строку.  Вони  співпадають,  якщо 
кредит  надається  зразу  в  повній  сумі    і  погашається  однаковими  внесками.  Але 
якщо  використання  або  погашення  кредиту  є  нерівномірним,  то  визначити 
середній строк можна по наступній формулі:  
            ПЗ1+ ПЗ2+ ...+ ПЗn 
Сср =   ---------------------------- 
lim.S 
де, ПЗ - погашена заборгованість на певну дату; 
      lim.S -  сума кредиту (ліміт). 
По умовах погашення розрізняють кредити:  
а)з рівномірним погашенням рівними долями протягом узгодженого терміну;  
б)з  нерівномірним  погашенням  в  залежності  від  зафіксованого  в  угоді 
принципу і графіка;  
в)з одноразовим погашенням всієї суми відразу;  
г)ануїтетні(рівні річні внески основної суми позики і процентів). 
Вартість кредиту. 
 Розрізняють договірні і приховані елементи вартості кредиту.  
Договірні  поділяються  на:  основні  (суми,  які  боржник  безпосередньо 
виплачує  кредитору,  проценти,  витрати  на  оформлення  застави  комісії); 
додаткові  (суми,  які  виплачуються  позичальником  третім  особам  /наприклад,  за 
гарантією/). 
Понад  основні  проценти  банк  знімає  спеціальну  і  одноразову  комісію: 
комісія  за  переговори;  комісія  за  управління;  комісія  за  участь;  агентська 
комісія; комісія за зобов'язання надати кредит. 
Процентні  ставки  по  міжнародних  кредитах  базуються  на  процентних 
ставках країн провідних кредиторів (США, Японії, Німеччини). 
До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, пов'язані 
 
 

 
158
з одержанням і використанням кредиту і не згадані в угоді. 
Важливою  характеристикою  міжнародного  кредиту  є  його  забезпечення. 
Забезпечення може бути фінансово-товарне і юридичне.  
До  альтернативних  видів  кредиту  відносяться:  а)відкриття  цільових 
нагромаджувальних  рахунків;  б)застава  активів;  в)переуступка  прав  по 
контрактах і т.д. 
При  визначенні  валютно-фінансових  умов  міжнародного  кредиту,  кредитор 
перш за все звертає увагу на кредитоспроможність позичальника. Тому однією з 
умов міжнародного кредиту є захист від кредитних, валютних та інших ризиків. 
 
 
 

 
159
ТЕМА 14. ВАЛЮТНІ ТА КРЕДИТНІ РИЗИКИ. СПОСОБИ ЇХ 
СТРАХУВАННЯ. 
СУТЬ ВАЛЮТНИХ ТА КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ. СИСТЕМА 
ЗАХИСНИХ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ.  СУЧАСНІ МЕТОДИ СТРАХУВАННЯ 
ВАЛЮТНОГО РИЗИКУ.  СУТЬ ХЕДЖУВАННЯ. СПОСОБИ ЗАХИСТУ ВІД 
КРЕДИТНОГО РИЗИКУ. 
 
СУТЬ ВАЛЮТНИХ ТА КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ. 
Валютні ризики,  небезпека валютних втрат у результаті зміни курсу валюти 
ціни  (позики)  по  відношенню  до  валюти  платежу  в  період  між  підписанням 
зовнішньоторгової чи кредитної угоди і здійсненням платежу по ньому. 
Кредитний  ризик  -  ризик  несплати  позичальником  основного  боргу  і 
процентів  по  кредиту,  які  належать  кредитору.  Цей  ризик  несе  кредитор  при 
неплатоспроможності позичальника. 
Процентний ризик - небезпека втрат пов'язаних із зміною річної процентної 
ставки у порівнянні із ставкою, передбаченою кредитною угодою в період між її 
підписанням і здійсненням платежу. Позичальник несе ризик зниження ринкової 
процентної ставки, а кредитор - ризик її підвищення. 
Трансфертний  ризик  -  ризик  неможливості  переказу  коштів  у  країну 
кредитора  (експортера)  у  зв'язку  із  валютними  обмеженнями  в  країні 
позичальника та іншими причинами.  
У  міжнародній  практиці  застосовується 3 основних  способи    страхування 
ризиків:  
1) односторонні дії одного із контрагентів; 2) операції страхування компаній, 
банківські і урядові гарантії; 3) взаємна домовленість учасників угоди. 
В  основі  валютного  ризику  лежить  зміна  реальної  вартості  грошового 
зобов'язання у вказаний період. 
Експортер  несе  втрати  при  зниженні  курсу  валюти  ціни  по  відношенню  до 
валюти платежу, бо він отримає меншу реальну вартість у порівнянні з контрактною. 
Аналогічним  буде  валютний  ризик  для  кредитора,  який  ризикує  не  отримати 
еквівалент вартості, що була передана у тимчасове користування позичальнику. 
 
 

 
160
Для  імпортера  і  боржника  валютні  ризики  по  позиці  виникають  якщо 
підвищується  курс  валюти,  ціни  (позики)  по  відношенню  до  валюти  платежу.  В 
обох  випадках  еквівалент  у  національній  валюті  боржника  буде  менше  суми,  на 
які контрагенти розраховують при підписанні угоди. 
Валютні ризики банків виникають при відкритій валютній позиції. Учасники 
міжнародних кредитно-фінансових операцій підпадають не тільки під валютний, 
але і кредитний, процентний і трансфертний ризики. 
Головним  чинником  валютних  ризиків  є  коротко-  та  довгострокові 
коливання  обмінних  курсів,  що  залежать  від  попиту  й  пропозиції  валюти  на 
національних і міжнародних валютних ринках.  
Серед  довгострокових  чинників  коливань  валютних  курсів  передусім 
необхідно  виділити  такі:  загальна  економічна  ситуація  в  країні;  політична 
ситуація;  рівень  відсоткових  ставок;  рівень  інфляції;  стан  платіжного  балансу; 
система валютного регулювання та ін. 
Короткострокові  зміни  валютних  курсів  є  наслідком  постійних  щоденних 
коливань,  зумовлених  частою  зміною  попиту  і  пропозиції  на  ту  чи  ту  валюту. 
Оскільки  обсяги  зовнішньоекономічних  операцій,  у  тому  числі  й  торговельних, 
постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такі тим-
часові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютного ризику.  
Під  валютним  ризиком  розуміють  можливість  грошових  утрат  суб'єктів 
валютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутом 
зору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з 
валют за термінами і сумами. 
За  характером  і  місцем  виникнення  валютні  ризики  поділяють  на: 
операційні; трансляційні (бухгалтерські); економічні. 
Операційний  ризик  пов'язаний  з  торговельними  операціями,  а  також  із 
грошовими  угодами  з  фінансового  інвестування  та  дивідендних  платежів.  Цей 
ризик  може  виникати  під  час  підписання  угод  на  здійснення  платежів  або  на 
отримання коштів в іноземній валюті в майбутньому. 
Трансляційний  (бухгалтерський)  ризик  пов'язаний  з  переоцінюванням 
активів і  пасивів та прибутків закордонних філій в національну валюту,  а  також 
 
 

 
161
може  виникати  за  експорту  чи  імпорту  інвестицій.  Він  впливає  на  показники 
балансу,  що  відображають  звіт  про  одержані  прибутки  та  збитки  після 
перерахунків  сум  інвестицій  у  національну  грошову  одиницю.  Врахувати 
трансляційний  ризик  можна  під  час  складання  бухгалтерської  та  фінансової 
звітності.  На  відміну  від  операційного,  трансляційний  ризик  не  пов'язаний  з 
грошовими потоками чи розмірами сплачуваних сум. Ризик збитків чи зменшення 
прибутків  виникає  за  складання  консолідованих  звітів  міжнаціональних 
корпорацій та їхніх іноземних дочірних компаній чи філій. 
Найбільш  показовим  прикладом,  що  ілюструє  виникнення  трансляційної 
валютної  експозиції,  є  переведення  чистих  інвестицій  іноземної  дочірньої 
компанії до материнської. Під такими інвестиціями розуміють балансову вартість 
засобів  материнської  компанії  та  різницю  між  загальними  активами  дочірньої 
компанії  та  її  зовнішніми  зобов'язаннями  (зобов'язаннями  дочірньої  компанії 
іншим  фірмам,  окрім  материнської,  та  інших  компаній  групи).  Вартість  чистих 
інвестицій,  перерахована  в  національну  грошову  одиницю  країни  розташування 
материнської компанії, збільшується або зменшується відповідно до зміни курсів 
валют. 
Економічний  валютний  ризик  пов'язаний  з  можливістю  втрати  доходів за 
майбутніми  контрактами  через  зміну  загального  економічного  стану  як  країн-
партнерів,  так  і  країни,  де  розташована  компанія.  Насамперед,  він  обумовлений 
необхідністю  здійснення  постійних  розрахунків  за  експортними  та  імпортними 
операціями,  інтенсивність  яких,  у  свою  чергу,  може  залежати  від  коливань 
валютних курсів. 
Економічний валютний ризик підрозділяють на два види: 
—  прямий,  коли  передбачається  зменшення  прибутку  за  майбутніми 
операціями внаслідок зниження обмінного курсу валют; 
опосередкований  (побічний),  пов'язаний  з  утратою  певної  частини 
конкурентоздатності вітчизняних товаровиробників порівняно з іноземними. 
Головним чинником виникнення прямого економічного валютного ризику є 
майбутні експортно-імпортні угоди або валютні операції. Після підписання угоди 
 
 

 
162
(укладення  контракту)  і  до  настання  терміну  сплати  за  угодою  економічний 
валютний ризик трансформується в операційний. 
Опосередкований  ризик  характеризує  можливість  виникнення  збитків, 
пов'язаних зі зниженням конкурентоздатності компанії в порівнянні з іноземними 
товаровиробниками  та  експортерами  у  зв'язку  зі  зміною  валютних  курсів, 
високою  валютною  собівартістю  та  відносно  низькими  цінами  на  виготовлену 
продукцію. 
Операційний валютний ризик може спричинити зменшення чистого притоку 
грошових  коштів,  прибутків  і  доходів  на  одну  акцію,  а  також  призвести  до 
скорочення ринків збуту. 
Неврахування  економічного  валютного  ризику  призводить  до  зниження 
конкурентноздатності  експортерів  на  зовнішніх  ринках,  до  зниження  рівня 
рентабельності продукції та прибутковості підприємств. 
Трансляційний  ризик  може  призвести  до  зменшення  вартості  іноземних 
активів  (або  до  збільшення  вартості  пасивів)  в  іноземній  валюті,  що  стане 
причиною  зниження  загальної  вартості  підприємства  (статутного  капіталу),  а 
також зниження курсової вартості акцій та їхньої прибутковості. 
Вибір  валюти  для  здійснення  розрахунків  можна  розглядати  як  своєрідний 
метод  страхування  ризику.  Оптимальним  було  б  використання  національної 
грошової  одиниці,  оскільки  при  цьому  валютний  ризик  практично  відсутній. 
Загальним  правилом  вибору  валюти  розрахунків  є  орієнтація  експортерів  на 
сильну  валюту,  тобто  таку,  купівельна  спроможність  якої  відносно  національної 
грошової  одиниці  підвищується,  а  імпортерів — на  слабку  валюту,  купівельна 
спроможність якої має тенденцію до зниження. 
В  економічній  практиці  окремі  види  валютного  ризику  дуже  часто 
переплітаються між собою, а тому загальну суму ризику можна визначити лише 
тоді, коли складається підсумковий баланс, тобто як бухгалтерський ризик. 
 
 
 

 
163
СИСТЕМА ЗАХИСНИХ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ. 
Одним із методів страхування ризиків є захисні застереження.  
Валютне застереження - умова в міжнародній торговій кредитній чи іншій 
угоді,  яка  обумовлює  перегляд  суми  платежу  пропорційно  зміні  курсу  валюти 
застереження  з  метою  страхування  експортера  чи  кредитора  від  ризику 
знецінення валюти. 
В  умовах  нестабільності  плаваючих  валютних  курсів  розповсюдження 
отримали  багатовалютні  (мультивалютні)  застереження,  у  відповідності  з 
якими  сума  грошового  зобов'язання  перераховується  в  залежності  від  зміни 
курсового  співвідношення  між  валютою  платежу  і  корзиною  валют,  що  зарання 
вибираються за згодою сторін.  
При  застосуванні  багатовалютного  застереження  для  захисту  від  валютних 
ризиків  застосовується  принцип  порівняння  курсу  валюти  на  момент  платежу  і 
курсу ціни по відношенню до валютної корзини на день підписання контракту. 
Товарно-цінове  застереження  -  умова,  яка  включається  у  міжнародні 
економічні  угоди,  з  метою  страхування      експортерів  і  кредиторів  від 
інфляційного ризику. До  таких застережень відносяться: 
1) застереження про динамічну (змінну) ціну, яка підвищується в залежності 
від ціноутворюючих факторів; 
2)  індексація,  основана  на  включенні  в  угоду  особливого  індексного 
застереження  про  перерахунок  суми  платежу  пропорційно  зміні  індексу  цін  за 
період з дати підписання до моменту виконання зобов'язань. 
Застосовуються  також  компенсаційні  угоди  для  страхування  валютних 
ризиків  при  кредитуванні:  сума  кредиту  пов'язується  з  ціною  в  певній  валюті 
товару, що  поставляється в рахунок погашення кредиту, з метою уникнення змін 
цієї суми внаслідок коливань цін і курсів валют. 
Комбіноване  валютно-товарне  застереження  використовується  для 
регулювання суми платежу в залежності від змін як товарних цін, так і валютних 
курсів. 
Міжнародні  монополії  -  ТНК  і  ТНБ - для  страхування  валютного  ризику 
інвестують  частину  активів  (до 10%) в  золото  в  умовах  підвищення  його  ціни  з 
 
 

 
164
метою гарантії від можливих (збитків) втрат, пов’язаних з нестабільністю курсів 
валют, що є компонентами їх ліквідних активів. 
 
СУЧАСНІ МЕТОДИ СТРАХУВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИЗИКУ. 
З-поміж методів страхування валютних ризиків треба назвати такі. 
1.Структурне  збалансування  активів,  пасивів,  кредиторської  та 
дебіторської заборгованості. 
Заключається  в  тому,  щоб  підтримувати  таку  структуру  активів  та  пасивів, 
яка  б  дозволила  перекрити  збитки  від  зміни  валютного  курсу  прибутком,  який 
отримується  вид  зміни  цього  курсу,  але  по  інших  позиціях  балансу.  Тобто  це 
тактика, яка зводиться до отримання максимально можливої кількості  “закритих” 
позицій, мінімізуючи таким чином валютні ризики. Так як, мати “закритими” всі 
позиції  не  завжди  доцільно  і  розумно,  то  треба  бути  готовим  до    структурного 
збалансування.  
Одним з найбільш простих і найбільш поширеним способом балансування є 
контроль валютних потоків, які відображають доходи та збитки. Тобто, кожен раз 
при заключені контракту, який передбачає або отримання, або виплату іноземної 
валюти,  банк  повинен  зупинитися  на  виборі  такої  валюти,  яка  поможе  йому 
закрити повністю або частково. існуючі  “відкриті”  валютні позиції. 
2. Зміна строку платежу. 
Цей метод передбачає маніпулювання строками здійснення розрахунків, при 
різких змінах курсів валюти ціни або валюти платежу. Найбільш вживані тактики 
платежу: 
•  дострокова оплата товарів та послуг; 
•  прискорена чи затримана репатріація прибутків, погашення основної суми  
кредиту, виплата процентів та дивідендів; 
•  регулювання строків конверсії виручки отримувачем, інвалютних засобів 
в національну валюту. 
3. Форвардні угоди. 
4. Операції  “своп”.  
 
 

 
165
5. Опціонні угоди. 
6. Фінансові ф’ючерси. 
7. Кредитування та інвестування в іноземній валюті. 
Використовується для  довгострокового страхування валютних ризиків. 
Наприклад, якщо компанія, згідно заключеного контракту, повинна отримати 
певну суму у валюті, курс якої може впасти, то їй слід звернутися за позикою в 
тій же валюті, і розпочати використовувати її як інвестиційний капітал. Звичайно, 
що сума процентів не повинна перевищувати очікуваного    рівня падіння курсу. 
Таку техніку може використовувати і платник.  
8. Реструктуризація валютної заборгованості. 
Застосовується  в  тому  випадку,  коли  є  відповідна  заборгованість  у 
“зростаючій “ валюті (наприклад, фунт стерлінґів), погашення якої передбачалось 
за рахунок майбутніх надходжень валюти, курс якої має тенденцію до зниження 
(долар  США).  В  такому  випадку,  слід  взяти  “овердрафт”,  понад  залишок  на 
валютному рахунку – відповідну суму в доларах і теміново обміняти її на ринку  
“спот” на фунти стерлінґи, якими і погасити відповідну суму заборгованості в тій 
ж  валюті.  Сума  боргу  при  цьому  не  зміниться,  але  поміняється  його  структура. 
Тепер  вона  буде  виражатися  в  тій  же  самій  валюті,  що  і  дебіторська 
заборгованість.  Реструктуризація  валютної  заборгованості  повністю  знищує 
валютний ризик. 
9.  Для  того  щоб  застрахуватися  або  уникнути  валютного  ризику  банки,  так 
само як і не фінансові компанії, можуть здійснювати паралельне  кредитування 
один  одного.  Паралельні  кредити,  в  яких  дві  сторони  в  двох  різних  країнах 
погоджуються надати рівновеликі кредити з однаковими строками погашення, але 
виражені в відповідних валютах (частіше національних), місцевому позичальнику, 
вказаному  іноземною  стороною.  Звичайно,  такі  позики  можуть  розглядатися  як 
угоди  “своп”  з  покупкою  валюти  на  умовах    “спот”  з  одночасним  продажем 
“форвард”.  Хоча  сам  період  хеджування  може  тривати  і  довше,  ніж  на  ринку 
“форвардних” угод. 
На відміну від паралельних кредитів, “свопи” не включають платіж процентів. 
10. Операція лізинг.  
 
 

 
166
11. Дисконтування платіжних вимог . 
 Дисконтування платіжних вимог  іноземній валюті, яке можна розглядати як 
різновид  дисконту  векселів,  представляє  собою  переуступку  банку  права    до - 
запитання заборгованості в іноземній валюті, в замін на негайну виплату банком 
відповідної  суми  в  національній  (або  іншій  іноземній  валюті).  Подібні  операції 
називаються “а – форте”(франц. – повністю) або форфетування. 
12. “ Валютний кошик”. 
Представляє  собою  набір  валют,  які  взяті  у  відповідних  пропорціях.  В  таку 
корзину, якщо метою її  використання є хеджування, підбираються валюти, курси 
яких  плавають  в  протилежних  напрямках,  взаємно  врівноважуючи  корзину, 
роблячи  її  більш  стабільною.  На  приклад,  входять  такі  валюти  як  долар,  фунт 
стерлінґів, євро, ієна.  
Хеджування  здійснюється  шляхом  включення  в  торговий  або  кредитний 
договір “ мультивалютної  оговорки” , у  відповідності  до  якої  сума  грошового 
зобов’язання  перераховуються  в  залежності  від  зміни  курсового  співвідношення 
між валютою платежу та відповідною “валютною корзиною”. “Корзина” як метод 
визначення  середньо  зваженого  курсу  валюти  платежу  по -  відношенню  до 
визначеного  набору  валют  понижує  ймовірність  різкої  зміни  суми  платежу.  При 
цьому,  з  точки  зору  валютного  ризику,  обидва  контрагента  опиняються  в 
однакових умовах.  
13.  Здійснення    іноземними  філіалами  платежів  в “ зростаючій  валюті” , 
по - суті  означає  ,лише  перенесення  валютного  ризику.  Але  це  відіграє  велику 
роль,  коли  в  країні  місцезнаходження  існують  більш  сприятливі  умови 
хеджування  (розвинутий  валютний  ринок,  пільгова  система  оподаткування 
валютних  доходів,  кількість  банків,  які  мають  досвід  проведення  валютних 
операцій і т.д). 
14. Самострахування. 
Суть самострахування заключається в тому, що величина можливого збитку 
від  зміни  валютного  курсу,  наперед  включається  в  ціну  контракту  і 
використовується для утворення страхового фонду. 
 
 

 
167
В  економічній  практиці  вказані  методи  часто  переплітаються  між  собою,  а 
окремі  фінансово-кредитні  установи  використовують,  як  пра-вило,  не  один,  а 
водночас  кілька  методів.  При  цьому  методи 2, 3, 4, 5, 6 використовуються 
переважно  за  короткострокового  страхування,  а 7, 8, 9, 10, 13 і 14 — за 
довгострокового.  
Методи 1 і 12 можна  використовувати  в  обох  випадках,  а  методи 9 і 13 
можуть застосовуватися тільки підприємствами, що мають закордонні філії. 
 
СУТЬ ХЕДЖУВАННЯ. 
Для  визначення  різних  методів  страхування  валютного  ризику  шляхом 
купівлі-продажу іноземної валюти в банківській, біржовій і комерційній практиці 
використовується термін "хеджування" . 
У  вузькому  розумінні  хеджування  означає,  що  хеджери  здійснюють 
страхування валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов'язань 
в іноземній валюті. Традиційним і найбільш розповсюдженим видом хеджування 
є термінові (форвардні) угоди з іноземною валютою. 
Наприклад:  Французька  фірма  очікує  через 6 місяців  надходження  доларів 
США, здійснює хеджування шляхом продажу майбутніх надходжень у доларах на 
французькі франки за терміновим курсом на 6 місяців. У випадку падіння курсу 
валюти  платежу (USD) втрати  по  експортному  контракту  будуть  покриті  за 
рахунок курсового прибутку за терміновою валютною угодою. Імпортер, навпаки, 
завчасно  купляє  іноземну  валюту,  якщо  очікується  підвищення  курсу  валюти 
платежу, зафіксованої у контракті. Аналогічно іноземний інвестор страхує ризик, 
пов'язаний  з  можливим  зниженням  курсу  валюти  в  якій  надана  інвестиція, 
шляхом продажу її на певний термін з метою страхування своїх активів від втрат. 
 
 
 

 
168
СПОСОБИ ЗАХИСТУ ВІД КРЕДИТНОГО РИЗИКУ. 
Способи захисту від кредитного ризику: 
• Лімітування кредитів. 
• Диверсифікація кредитних вкладень. 
• Вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника. 
• Вимога  від  клієнтів  достатнього  та  якісного  забезпечення  по  виданих 
кредитах. 
• Оперативність при стягненні боргу. 
• Страхування кредитних операцій. 
Лімітування  кредитів – це  спосіб  встановлення  сум  граничної 
заборгованості  по позичках конкретному позичальнику. 
Види  лімітів – вихідні,  внутрішньо  квартальні,  ліміт  видач,  контрольна 
цифра, плановий розмір кредиту, кредитна лінія. 
Кредитна лінія являє собою юридично оформлене зобов’язання банку перед 
позичальником  надавати  йому  протягом  визначеного  угодою  строку  кредити  в 
розмірах обумовленого ліміту. 
Диверсифікація  позичок  являє  собою  розподіл  наданих  кредитів  між 
різними суб’єктами. 
Оперативність  при  стягненні  боргу  передбачає  обов’язок  банку 
підтримувати  з  позичальником  контакт  протягом  усього  строку  користування 
позичкою. Банк повинен уважно стежити за станом справ у клієнта  і в разі появи 
у  нього  проблемних  ситуацій,  що  можуть  призвести  до  несплати  боргу,  вжити 
відповідних попереджувальних заходів щодо захисту своїх інтересів. 
Страхування  кредитних  операцій  означає,  що  банки  повинні  створювати 
страхові  фонди  як  на  мікро-,  так  і  на  макрорівні,  а  також  страхувати  окремі 
високо ризикові кредитні операції в спеціалізованих страхових організаціях 
Основними  методами  захисту  від  міжнародних  кредитних  ризиків  є 
гарантії  (уряду  чи  першокласного  банку)  і  спеціальна  система  страхування 
міжнародних кредитів (в основному експорту). 
Страхування міжнародних кредитів - це різновид майнового страхування, 
 
 

 
169
направленого  на  зменшення  чи  зникнення  кредитного  ризику.  Суть  такого 
страхування  полягає  в  тому,  що  страхувальник  зобов'язується  за  певну  платню 
відшкодувати  (збитки)  втрати  страхівника - кредитора  експорту  і  експортерів, 
пов'язані з комерційними, політичними, форс-мажорними ризиками. 
Страхування оформляється договором між страхівником і страхувальником з 
видачею  страхового полісу.  Повна  сума страхового об'єкту (за ринковою ціною) 
називається  страховою  вартістю.  Платежі,  що  вносяться  страхувальником  у 
страховий  фонд  називаються  страховою  премією.  Ставка  премії  визначається  у 
процентах до страхової суми чи до непогашеної суми кредиту і диференціюється 
(від 0, 25 до 10% річних) в залежності від страхової суми, реґіону де знаходиться  
імпортер чи позичальник, ступенем ризику, терміну і графіку погашення кредиту, 
виду товару і послуг. 
Страхування повертає втрати у вигляді страхового відшкодування.  
Держава  здійснює  страхування  міжнародних  кредитів  за  рахунок  свого 
бюджету. 
З  розповсюдженням  страхування  на  всі  елементи  зовнішньоторгового 
контракту, опосередкованого кредитом, виникли нові види гарантій: 
1) страхування кредитів на період виробництва експортних товарів; 
2)  гарантія  експорту  на  новий  ринок - держава  бере  на  себе  витрати  по 
дослідженню ринку, реклами та ін; 
3)  страхування  фабрикаційного  ризику,  тобто  ризику  розірвання  контракту 
покупцем протягом періоду виробництва важкого обладнання; 
4)  гарантія  повернення  наданих  коштів,  якщо  банки  відмовились  надати 
кредит під товарні запаси за кордоном; 
5)  кредитування  іноземного  покупця  за  рахунок  Агентства  експортних 
кредитів з використанням угоди "своп" і т.д. 
 
 
 

 
170
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ по виконанню контрольної роботи. 
Згідно  навчального  плану  студенти-заочники  всіх  спеціальностей  ТАНГу 
виконують  письмову  контрольну  роботу  з  дисципліни  “Міжнародні  кредитно-
розрахункові  та  валютні  операції”,  мета  якої – засвоїти  найбільш  важливі 
питання,  перевірити  вміння  студента  застосовувати  на  практиці  основні 
положення  курсу,  набути  практичні  навички,  навчитися  аналізувати  та  робити 
висновки з отриманих результатів. 
При  виконанні  контрольної  роботи  рекомендується  користуватись 
літературою згідно списку. 
Вибір варіанту залежить від двох останніх цифр в заліковій книжці. 
Самовільна заміна варіанта завдання іншим не дозволяється. 
Кожен варіант контрольної роботи складається з двох теоретичних питань та 
практичного завдання. 
При виконанні контрольної роботи слід керуватись наступними вимогами: 
• Контрольна робота повинна бути виконана і подана в термін, встановлений 
наказом ректора “Про організацію навчального процесу на навчальний рік”. 
• Відповіді  на  питання  даються  в  тій  послідовності,  в  якій  вони  стоять  у 
завданні. 
• Питання та умови завдань вказуються повністю. В кінці кожного завдання 
необхідно  чітко  сформулювати  висновки,  які  б  розкривали  зміст  і  значення 
отриманих результатів. 
• В кінці роботи слід вказати список використаної літератури. 
• При  задовільному  виконанні  робота  зараховується.  Студент,  який  подав 
незадовільну роботу, доповнює її згідно зауважень викладача, або виконує роботу 
заново. 
• На  титульній  сторінці  контрольної  роботи  обов’язково  вказується 
номер виконуваного варіанту. 
• Загальний обсяг роботи повинен мати 15 – 20 сторінок шкільного зошита. 
 
 

 
171
Якщо студент не може самостійно виконати контрольну роботу або якусь її 
частину,  слід  звернутись  за  консультацією  на  кафедру  міжнародної  економіки, 
фінансово-кредитних відносин та маркетингу. 
Перших    два  завдання  кожного  варіанту – теоретичні.  Для  їх  висвітлення 
слід ознайомитися з рекомендованою літературою.  
Третє завдання – практичне. Потрібно вирішити задачу. 
 
 
 

 
172
ЗАВДАННЯ ДО КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ 
Варіант 1. 
1.Суть та поняття валютного курсу. Фактори впливу на валютний курс. 
2.Еволюція валютної системи. 
Задача. 
Американські  імпортери  отримають  певну  суму  коштів  після  придбання 
девальвованої валюти. Межі девальвації 1,8345 – 1,8115. 
Визначити: 1)процент девальвації; 2)процент вимушеної ревальвації 
Варіант 2. 
1.Економічний зміст платіжного балансу. 
2.Система захисних застережень.  
Задача. 
Визначити кросс-курси валют
а)GBP/UAH bid?/offer? 
   GBP/USD1,4935/05;  USD/UAH5,3245/333; 
б)GBP/EUR bid?/offer? 
   GBP/USD1,5255/25; EUR/USD1,2515/485; 
в)JPY/UAH bid?/offer? 
   USD/JPY106,53/107,15; USD/UAH5,3555/615. 
Варіант 3. 
1.Валютна системи, та її елементи.                  
2.Сутність види та класифікація валютних операцій.  
Задача. 
Банк  починає    операції  з  закритої  позиції  по  всіх  валютах  і  протягом  дня 
проводить  такі  операції.  Курси  НБУ: USD/UAH5,3335; GBP/UAH8,6335; 
RUR/UAH0,1845; EUR/UAH6,3333; JPY/UAH0,0594. 
Визначити: 1)описати ситуацію яка склалася на кінець робочого дня; 2)вид і 
суму загальної валютної позиції. 
 
 

 
173
 
Куплен
Продано ? 

о 
1. 1000US 355GBP   

2. 535EUR 1025RUR
 
 
3. 3520JP
500USD   

4. 355GBP 500USD 
 
 
5. 825RUR 3000JPY 
 
 
6. 1000JP
235EUR   

Варіант 4. 
1.Суть хеджування. 
2.Факторингові операції. 
Задача. 
На 01.05.2004 на  ринку  котируються  такі:  валютний  курс  та  процентні 
ставки. 
USD/UAH 5,3585; 
    USD6m    7,8%; 
    UAH6m    18%.   
Визначити курс для шестимісячного форвардного контракту.  
Варіант 5. 
1.Сучасні методи страхування валютного ризику. 
2.Валютний арбітраж. Види валютного арбітражу. 
Задача. 
Компанія імпортує двигуни для автомобілів із США та експортує автомобілі 
в  Польщу.  Таким  чином,  компанія  отримує  кошти  в  євро,  а  платежі  здійснює  в 
доларах  США.  Через  шість  місяців  компанії  необхідно  здійснити  платіж  в 
5.000.000 дол. США. 
 
 

 
174
Припустимо, що на дату укладення угоди на ринку склалася така ситуація: 
EUR/USD1,2295; 
   EUR6m    5,5%; 
   USD6m    7,2%. 
Захищаючись  від  валютного  ризику  компанія  використовує  депозитний 
варіант(кредит-депозит). 
Визначити беззбитковий форвардний курс. 
Варіант 6. 
1.Поняття валютних „свопів” та їх класифікація. 
2.Державне регулювання валютних відносин.  
Задача. 
На ринку „спот” котируються такі валютні курси та процентні ставки: 
USD/UAH    5,3385 — 5,3452  
USD 3m            4,8 %—5,3% p.a.  
UAH 3m            14% —19% p.a. 
Визначити форвардний курс на три місяці. 
Варіант 7. 
1.Поняття та правила визначення кросс-курсів валют. 
2.Проблеми розвитку валютного ринку „своп” в Україні. 
 
Задача. 
20.02.2004  клієнт  звернувся  до  банку  з  проханням  покрити  форвардним 
контрактом  платіж,  що  має  відбутися 07.04.2004, для  здійснення  якого  клієнту 
необхідно купити американські долари за євро. Банк котирує такі ставки продажу 
долара США: 
EUR/USD 1,1825 
Im fwd       25 pm 
2m fwd      45 pm. 
Дата  виконання  даного  форвардного  контракту  є  нестандартною, 
найближчими  стандартними  датами  є: 22.03.2004, на  цю  дату  котирується 
одномісячний  форвардний  курс  (контрактний  період  З2  дні),  та 21.04.2004 
 
 

 
175
двомісячний  форвард  (контрактний  період 62 дні).  Період  між  датою  спот  та 
датою виконання контракту на ламану дату становить 47 днів. 
Визначити форвардний курс на ламану дату. 
Варіант 8. 
1.Форфейтингові операції. 
2.Суть позитивного процентного арбітражу. 
Задача. 
Американський  експортер  продав  обладнання  на  суму 10532000EUR з 
відстрочкою  платежу  на 3 місяці.  Щоб  уникнути  втрат  від  заниження  курсу 
іноземної  валюти,  експортер  купує  опціон  продавця  цієї  валюти  за  курсом 
1EUR=1,1425USD,  терміном  на 3 місяці.  Премія  контрагента 3% від  вартості 
опціону.  
Визначити:  а)чому буде рівний валютний опціон з урахуванням премії, якщо 
курс EUR знизиться 1EUR=1,1189USD; б)яку суму в USD отримає експортер. 
Варіант 9. 
1.Операції з процентним арбітражем. 
2.Сутність  конвертованості  валют.  Ступінь  конвертованості  валюти  та  його 
ефективність. 
Задача. 
Банк А робить запит щодо котирування свопу форвард-форвард у банку В з 
метою  купити EUR за USD через 1 місяць,  а  продати  через 3 місяці  (банк  А 
продає „своп” 1/3). Курс „спот” EUR/USD дорівнює 1,2184/96, своп пункти на 1 
місяць: –16/–12; на 3 місяці: –36/–29. 
Визначити: курси свопу типу buy/sell EUR.  
Варіант 10. 
1.Регіональні валютно-фінансові угрупування. 
2.Сутність кореспондентських відносин між комерційними банками. 
Задача. 
Українській фірмі буде потрібно 1000000USD  через 1 місяць(30 днів): 
USD/UAH     5,3335  -  5,3455 
1м                        100          150 
 
 

 
176
Визначити результат форвардної угоди по купівлі доларів США, якщо курс 
долара через 1 місяць складе: А) 5,3593 – 5,3678;  Б) 5,3348  – 5,3486. 
Варіант 11. 
1. Методи страхування кредитного ризику. 
2. Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоторгових угод. 
Задача. 
Компанія А хоче пролонгувати  ще на один місяць форвардний контракт на 
купівлю  500 000 EUR, котрий був укладений раніше.  
Курс „спот” EUR/USD 0,9815/62, „своп” пункти на 1 місяць: –32/–28. 
Банк може діяти двома способами: 
1) 
закрити позицію на умовах спот та укласти нову форвардну угоду; 
2) 
укласти угоду „своп” типу buy/sell EUR. 
Визначити: яка угода дешевша?     
Варіант 12. 
1. Характеристика угод типу „спот”. 
2. Перспективи розвитку ринку валютних опціонів в Україні. 
Задача. 
GBP/USD 1,4895/99; 
SWAP GBP/USD 6М  
# -85/-78. 
Визначити: 1)курси свопу типу sell/buy для GBP; 2)визначити ефективність 
свопу. 
Варіант 13. 
1. Недокументарні форми розрахунків. 
2. Суть міжнародного кредиту. Форми міжнародного кредиту. 
Задача. 
Американський банк купляє 10000000 € на валютному ринку Нью-Йорка  1€ 
= 1,1595USD. Одночасно  банк  дає  доручення  своєму  банку-кореспонденту    в 
Франкфурті купити на 1000000 €  долари США  1€  = 1,1689USD. 
Премія банку-кореспонденту 5%  від  прибутку.  
Визначити: прибуток від валютного арбітражу. 
 
 

 
177
Варіант 14. 
1. Документарні форми розрахунків. 
2. Валютний союз країн ЄС. 
Задача. 
Банк розмістив  депозит у євро на 5 місяців і заробив при цьому 8% річних. 
Через  несприятливі  умови  ставки  піднялися    до  позначки  8,45% річних.  На 
валютному  ринку  пропонуються  російські  рублі  за  ставкою 3% річних  на 5 
місяців,  при  чому  1 місяць  за  ставкою 2% річних, 2 і 3 місяці  за  ставкою 2,5% 
річних, а 4 і 5 місяці за ставкою 3% річних. 
Визначити
процентний 
прибуток 
після 
проведення 
позитивного 
процентного арбітражу; 
Варіант 15. 
1.Лізингові операції. 
2.Суть валютних ризиків. 
Задача. 
Використання  кредиту – рівномірно 1985-1986 р.р.,  строк  погашення – 
десятьма рівними піврічними внесками, починаючи з 1 липня 1987р.  
Визначити повний та середній строки кредиту. 
Варіант 16. 
1. Використання угод „своп”. 
2. Валютне котирування. 
Задача. 
Арбітражер  купляє  на  біржі 4500000 USD за € ,  за  курсом  “спот” 1USD = 
1,0957 €  і заключає форвардний контракт на продаж через 1 рік за курсом 1USD = 
1,1235UKP.  Розміщає  на  Євроринку  на 1 рік  з  метою  отримання  прибутку  за 
ставкою “ЛІБОР”  4,5%. 
Визначити: який прибуток складе дана операція. 
Варіант 17. 
 1.Організація торгівлі опціонними контрактами та система маржі. 
 2.Валютна позиція банків. 
Задача. 
 
 

 
178
Сума  кредиту – 150000000 UAH. Використання – 31.12.1990 – 50000000 
UAH, 31.121991 – 100000000 UAH, погашення – п’ятьма  рівними  річними 
внесками починаючи з 31.12.1992. 
Визначити середній строк кредиту. 
Варіант 18. 
     1.Поняття фінансових ф'ючерсів та визначальні риси ф'ючерсних ринків. 
     2.Форвардні контракти на ламану дату і з правом вибору дати. Форвардні 
крос-курси.  
Задача. 
Фірмі  в  Україні  необхідно 150000 USD через  3місяці (91 день). USD/UAH 
5,5200 – 5,5590 і форвардні пункти за 3 місяці склали 60-70. Опціон на купівлю 
150000USD куплено по ціні 5,5660 за 1USD з виплатою премії 0,12UAH за USD. 
Визначити результати угоди, якщо курс USD через 3 місяці складе: 
А)5,6500 – 5,7700; Б)5,5300 – 5,5500. 
Варіант 19. 
1. Методи регулювання платіжного балансу. 
2. Методика визначення валютних курсів. Фіксований та плаваючий валютні 
курси. 
Задача. 
Відповідно  до  форвардної  угоди  клієнт  мав  купувати 300 000 британських 
фунтів  стерлінгів  за  долари  США  за  курсом 1,5893, щоб  розрахуватися  з 
постачальником  з  Великої  Британії,  але  контракт  на  поставку  було  анульовано. 
Клієнт не має права анулювати також і форвардну угоду, отже, на дату виконання 
її  має  бути  закрито  за  допомогою  ринку  спот.  Курс  спот  на  цю  дату  становить 
1,5850 - 1,5870. 
Визначити результат закриття форвардного контракту. 
Варіант 20. 
    1. Структура платіжного балансу. 
    2. Кореспондентські рахунки, та формування кореспондентських відносин. 
 
 
 

 
179
Задача. 
Клієнт-імпортер  має  протягом  вересня  розрахуватися  за  відвантажену 
продукцію, для цього йому потрібно буде купити долари США за євро, але він не 
знає точної дати відвантаження та точної дати платежу. Клієнт звернувся до банку 
2-го  серпня  з  проханням  покрити  платіж  форвардним  контрактом.  У  цьому  разі 
доцільно використати форвардний контракт з правом вибору дати. 
На 2-ге серпня банк котирує такі форвардні курси. 
EUR/USD       0,9538 - 0,9542 
1m fwd                   22          28  
2m fwd                   40          42. 
Визначити: за яким курсом буде укладено форвардну угоду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
180
ПИТАННЯ ДО ЕКЗАМЕНУ (ЗАЛІКУ). 
1.  Суть  та  поняття  валютного  курсу.  Які  фактори  впливають  на 
валютний курс? 
2.  Які  ви  знаєте  методи  визначення  валютних  курсів?  Фіксований  та 
плаваючий валютні курси. 
3.  Державне регулювання валютних відносин. 
4.  Сутність конвертованості валют.  
5.  Ступінь  конвертованості  валюти  та    його  ефективність.  Види 
конвертованості валют. 
6.  Економічний зміст платіжного балансу. 
7.  Структура платіжного балансу. 
8.  Методи регулювання платіжного балансу. 
9.  Фактори, які впливають на стан платіжного балансу. 
10. Валютна система та її елементи. 
11. Еволюція валютної системи. 
12. Регіональні  валютно-фінансові угрупування.  
13. Валютний союз країн ЄС. 
14. Сутність, види та класифікація валютних операцій.  
15. Валютне котирування.  
16. Поняття  та правила визначення кросс-курсів валют.  
17. Характеристика угод типу „спот”.  
18. Валютна позиція банків. 
19. Сутність форвардної валютної угоди. 
20. Розрахунок теоретичного форвардного курсу.  
21. Валютування форвардних контрактів. Форвардні контракти на ламану 
дату і з правом вибору дати. Форвардні крос-курси.  
22. Закриття  та  продовження  форвардного  контракту.  Ефективність 
форвардного контракту. 
23. Поняття валютних свопів та їх класифікація.  
24. Практика укладання угод „своп”.  
25. Свопи з датами валютування до „споту” (своп tom/next) і форвард/форвард.  
 
 

 
181
26. Використання угод „своп”. 
27. Суть та поняття валютного опціону.  
28. Організація торгівлі опціонними контрактами та система маржі. 
29. Опціонні стратегії та хеджування опціонами. 
30. Поняття фінансових ф'ючерсів та визначальні риси ф'ючерсних ринків. 
31. Ф’ючерсна ціна та особливості її формування для валютного ф’ючерса. 
32. Біржова торгівля ф’ючерсними контрактами і система маржі. 
33. Суть арбітражу. Валютний арбітраж, його види.  
34. Операції  з  процентним  арбітражем.  Суть  позитивного  процентного 
арбітражу. 
35. Відкриття та ведення валютних рахунків в іноземній валюті.  
36. Сутність  кореспондентських  відносин  між  комерційними  банками. 
Кореспондентські рахунки, та формування кореспондентських відносин.  
37. Система СВІФТ. 
38. Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків.  
39. Недокументарні форми розрахунків.  
40. Документарні форми розрахунків. 
41. Валютно-фінансові і платіжні умови зовнішньоторгових угод. 
42. Суть міжнародного кредиту. Форми міжнародного кредиту.  
43. Кредитні операції.  
44. Депозитні операції.  
45. Лізингові операції.  
46. Факторингові операції.  
47. Форфейтингові операції.  
48. Валютно-фінансові і платіжні умови міжнародного кредиту. 
49. Суть валютних ризиків.  
50. Система захисних застережень.  
51. Сучасні методи страхування валютного ризику.  
52. Суть хеджування.  
53. Методи страхування кредитного ризику. 
 
 
 

 
182
СПИСОК  РЕКОМЕНДОВАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ 
1.  Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання 
і валютного контролю”. 
2.  Закон України  „Про зовнішньоекономічну діяльність”. 
3.  Закон України „Про інвестиційну діяльність”. 
4.  Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”. 
5.  Закон України „Про єдиний митний тариф”. 
6.  Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”. 
7.  Ачкасов  А.И.  Типы  валютных  операций  и  другие  виды  сделок  на 
международных денежных рынках. – М.:Консалтбанкир, 1994. – 62с. 
8.  Блайер  А.И.  др.  Риск  колебания  курса  валюты  и  выбор  валюты  при 
заключении  сделок  в  сфере  внешней  торговли:  Пер.  с  польск. – 
К.:Украина, 1993. 
9.  Бункина М.Я. Валютный рынок – М.: АО “ДИС” , 1995. – 112с. 
10. С.Я.Боринець   Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. 
– 311с. 
11. О.І.Береславська    Міжнародні  розрахунки  та  валютні  операції:  Навч. 
посібник.; За заг.ред. М.І.Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.-392с. 
12. Васюренко  О.В.  Механизм  осуществления  банковских  операций  с 
иностранной валютой. – Харьков: Гриф, 1997.-176 с. 
13. Гальчинський А.С. Сучасна валютна система.  – К.: LIBRA , 1993 - 96. 
14. А.Ф.Золотов    Международные  валютно-кредитные  отношения:  Курс 
лекцій. – К.: МАУП, 2001. – 112с. 
15. Луцишин 3.0. Міжнародні  валютно-фінансові  відносини:  практична 
філософія та реалії української економіки. - Тернопіль, Збруч, 1997. 
16. Международные  валютно-кредитные  отношения / Под  ред.  Л.Н. 
Красавиной М.,1994.                                        
17. Носкова  Й.Я.  Международные  валютно-кредитные  отношения:  Учеб. 
Пособие. - М. - .Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.-208с. 
18. Основы международных валютно-финансовых отношений: Учебник /Под 
ред. Проф. В.В. Круглова. М.: Инфра-М,1998-432с.        
 
 

 
183
19. М.  Пебро  Международные  зкономические  валютные  и  финансовые 
отношения / Пер. с франц. М.,1994. 
20. Пискулов Д.Ю. Теория і практика валютного дилинга. - М.: ИНФРА – М., 
1996 – 224 с.  
21. Л.П.Петрашко Валютні операції: Навчальний посібник – К.: КНЕУ, 2001. 
– 204 с. 
22. Рэдхэд  К.,  Хьюс  С.  Управление  финансовыми  рисками. – М.:  ИНФРА – 
М., 1996 – 288 с. 
23. Міжнародні  валютно-кредитні  відносини  /За  ред.  А.С.Філіпенка,  Київ: 
"Либідь" 1997. 
24. Херрис,  Дж.Менвил  Международные  финансы  /Перевод  с  англ. - М.: 
Информационно-издат. дом "Филинь", 1996.- 226с.  
25. Циганкова Т.М., Гордєєва Т.Ф. Міжнародні організації: Навч. Посібник. – 
Вид. 2-ге, перероб. І доп. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с. 
26. Ющенко  В.А.,  Міщенко  В.І.  Управління  валютними  ризиками: 
Навчальний посібник. –К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. – 444с. 
27. Ющенко В.А., Міщенко В.І.  Валютне регулювання: Навч. посіб. Для студ. 
екон. ф-тів вищ. навч. закл. / НБУ. – К.: Знання, 1999.- 359с. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

 
184
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Підписано до друку  . .2005 р. 
Формат 60x84/16. Папір офсетний. Друк на різографі.  
Обл.-вид. арк. ,. Умовн.-друк. арк.. Зам. №. 
Тираж  прим. 
 
Віддруковано у видавництві ТАНГ 
“Економічна думка” 
46000, Тернопіль, вул. Львівська, 11,  
тел. (0352) 43-22-18, факс (0352) 43-24-40 
E-mail: edition@tane.edu.ua 
 
 
 


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

32239. История развития методов синтеза оптимального управления 52.5 KB
  Задача Эйлера.2 называется уравнением Эйлера. Если функционал J зависит от функции F аргументом которой являются несколько переменных: то получается система из “n†уравнений Эйлера: 3.4 то экстремаль определяется интегрированным уравнением ЭйлераПуассона: .
32240. Синтез оптимального управления путем решения общей задачи Лагранжа 177 KB
  2 Эти уравнения получаются из описания динамики объекта управления. Рассмотрим решение общей задачи Лагранжа для объекта второго порядка: .8 Запишем уравнение динамики объекта в фазовых переменных координатах: x1=qзy; .7 Для объекта второго порядка i=12 они будут иметь вид: 4.
32241. Стыки стеновых панелей 327 KB
  Стыки стеновых панелей дома серии 1464А решаются сваркой скоб и петлевых выпусков панелей из наружных и внутренних стен. В торцовой части наружных стеновых панелей на всю их высоту имеется углубление. При стыковании двух панелей в местах углубления образуется желоб который заполняется герметизирующей прокладкой или уплотнительной мастикой.
32242. Монтаж крупноблочных зданий 424.5 KB
  Крупноблочные здания возводят преимущественно из легкобетонных блоков в сочетании с крупноразмерными железобетонными конструкциями перекрытий лестниц кровельных покрытий. При отсутствии подвала или малой глубине технического подполья применяют башенные краны используя их и для монтажа наземной части здания. После разбивки осей здания и разметки проектного положения блоков устанавливаются фундаментные блоки по углам здания укладываются маячные блоки и затем по проволоке натянутой вдоль линии фундаментов устанавливаются остальные блоки...
32243. Объемно-блочное строительство 117.5 KB
  Монолитная и сборномонолитная строительные системы применяются преимущественно для возведения зданий повышенной этажности. Первые примеры возведения многоэтажных гражданских зданий с монолитными бетонными стенами и перекрытиями в нашей стране относятся к 80м гг. осваивали технологию возведения таких зданий то с середины 80х они составили интенсивно развивающуюся отрасль городского жилищного строительства. На архитектурнопланировочное и конструктивное решение монолитных и сборномонолитных зданий существенно влияет применяемый метод...
32245. Метод подъема этажей 243 KB
  Идея строительства многоэтажных зданий методом подъема готовых перекрытий впервые была высказана французским инженером Лафаргом однако в его время она не могла быть осуществлена изза отсутствия необходимого подъемного оборудования. в США было построено методом подъема перекрытий первое многоэтажное здание. Вскоре после проведения эксперимента по подъему перекрытий этот метод получил широкое распространение и стал применяться во многих странах Европы и Японии.
32247. Разборно-переставная опалубка состоит из отдельных элементов (щитов, коробов, элементов креплений и т. д.), которые собираются для возведения железобетонного сооружения или части его в каждом отдельном случае 27 KB
  Устойчивость щитов опалубки обеспечивается подкосами которые устанавливаются через каждые 3 4 м. Для установки верхнего яруса короба опалубки нижние доски удлиненных щитов делают несколько длиннее и опирают их на щиты опалубки нижнего яруса башмака. В верхней части опалубки делаются вырезы для примыкания прогонов или прогонов и балок. Внизу одного из щитов короба делают отверстие для прочистки опалубки от мусора перед бетонированием.