19880

Процесуальні строки і судові витрати

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Тема 7: Процесуальні строки і судові витрати. План 1. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення. 2. Продовження строків досудового слідства. 3. Поняття і склад судових витрат. 1. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядо

Украинкский

2013-07-18

98 KB

3 чел.

Тема 7: Процесуальні строки і судові витрати.

План

1. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення.

2. Продовження строків досудового слідства.

3. Поняття і склад судових витрат.

1. Строки провадження слідчих і процесуальних дій та порядок їх обчислення

У багатьох країнах світу кримінально-процесуальний закон не завжди детально регламентує строки виконання слідчим, суддею, прокурором кожної процесуальної дії, зазначаючи, що вони повинні виконуватися в розумні строки. Закон розраховує на високу моральність і порядність суб'єктів судочинства, застерігає від бюрократизму і формалізму. Слідчий у такому разі не може пояснювати потерпілому свою бездіяльність в абсолютно простій справі тим, що у нього ще є передбачений законом строк, а повинен діяти швидко, щоб виправдати довіру закону як до розумної та порядної особи.

Кримінально-процесуальне законодавство України повинно максимально орієнтувати дізнавачів, слідчих, прокурорів і суддів на аналогічну поведінку при здійсненні правосуддя по кримінальних справах.

Розглянемо, чи додержуються в Україні строки, передбачені КПК, при розслідуванні та судовому розгляді кримінальних справ, чи є ці строки реальними для забезпечення прав і свобод людини. Відповідно до законів України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ст. 6) і «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. (ст. 2) при здійсненні правосуддя необхідно додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з додержанням встановлених законом строків. На необхідність своєчасного та якісного розгляду судових справ звернув увагу суддів Пленум Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. У своїй постанові «Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ». У пункті 1 постанови підкреслено, що навмисне порушення процесуального закону чи несумлінність, що спричинили несвоєчасний розгляд і тяганину при розгляді справ та істотно обмежили права і законні інтереси громадян, слід розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків судді.

Як передбачає ст. 2 КПК, завданням кримінального судочинства є швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Кримінально-процесуальне законодавство регламентує строки розгляду заяв і повідомлень про злочини, провадження дізнання, розслідування справ, тримання обвинуваченого під вартою, судовий розгляд, ознайомлення з протоколом судового засідання, призначення справ до розгляду в апеляційній інстанції та проведення ряду інших дій. Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 97 КПК прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини і не пізніше триденного строку винести відповідне рішення. Якщо необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, таку перевірку здійснюють орган дізнання, слідчий або прокурор у строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК).

На перший погляд указаних строків достатньо для розв'язання питань, пов'язаних з порушенням кримінальної справи. Але це тільки на перший погляд. Ця норма закону не враховує реалій життя. В багатьох випадках заяви про злочини, особливо господарчі, фінансові, вимагають обґрунтованих ревізій, аналізу господарчої діяльності. Для їх проведення потрібні місяці. Іноді документи, необхідні для розв'язання питання про підставність чи безпідставність заяви про злочин, потрібно витребувати з інших регіонів, інших країн. Все це вимагає збільшення часу для вирішення питань про порушення кримінальної справи.

Згідно зі ст. 108 КПК у справі про злочин, що не є тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Причому цей строк є остаточним і не може бути продовженим. У вказаний час органи дізнання зобов'язані вжити необхідних слідчих і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення всіх ознак злочину і всіх осіб, що його вчинили: виявлення свідків і потерпілих осіб, причетних до вчинення злочину, встановлення місць зберігання предметів і документів, важливих для слідства і суду, затримати підозрюваного у вчиненні злочину, провести його допит, а оскільки підозрюваний має право на захисника, то забезпечити виконання закону в цій частині. Через те, що строки для розгляду заяв і повідомлень про злочини та проведення дізнання дуже стислі, на практиці вони часто порушуються. Більш того, іноді затримують осіб, не причетних до вчинення злочину, поміщають в ізолятори тимчасового тримання, чим незаконно позбавляють волі. Всупереч вимогам ст. 106 КПК протоколи про затримання таких осіб не завжди складаються. Все це призводить до порушення прав і свобод людини та громадянина.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КПК досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. У цей строк включається час з моменту порушення кримінальної справи до направлення її прокурору з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі.

Строки, встановлені КПК, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк. При обчисленні строку добами, строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в органах дізнання, досудового слідства або в суді, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.

При обчисленні строків місяцями строк закінчується У відповідне число останнього місяця.

Переважна більшість встановлених у кримінально-процесуальному законі строків обчислюється добами, особлива стадіях порушення кримінальної справи та досудового слідства. Наприклад, при порушенні кримінальної справи орган дізнання і слідчий зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження або про відмову в порушенні такої справи (п. 2 ст. 100 КПК).

У деяких випадках закон встановлює негайний і погодинний строк для вчинення певної процесуальної дії. Такий строк, наприклад, встановлений для розшуку обвинуваченої особи, яку розшукували і щодо якої обрано як запобіжний захід тримання під вартою. При затриманні такого обвинуваченого орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор зобов'язаний в таких випадках протягом двадцяти чотирьох годин перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, впевнившись у наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства (ч. З ст. 139 КПК). В такому самому порядку проводиться допит підозрюваного, якщо до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а при неможливості негайного допиту не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання (ч. 2 ст. 107 КПК).

Стаття 89 КПК, яка встановлює взагалі порядок обчислення строків при провадженні по кримінальній справі, містить вказівку щодо обчислення строків, закінчення яких припадає на неробочий день останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Необхідно додати, що строк не вважається пропущеним, якщо скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, якщо скаргу або інший документ здано адміністрації місця досудового ув'язнення.

У кримінально-процесуальних нормах, які встановлюють строк для виконання певної дії, часто вказується певний момент, який необхідно враховувати при обчисленні строків.

Наприклад, якщо проводити допит обвинуваченого негайно немає можливості, то він повинен бути допитаний не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення (ч. 1 ст. 143 КПК). При застосуванні запобіжного заходу до підозрюваного обвинувачення йому має бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлено, запобіжний захід скасовується (ч. 4 ст. 148 КПК).

Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу (ст. 133 КПК).

Визначення в подібних випадках моменту для обчислення строку обмежує та не усуває дію загального порядку обчислення строків. Навпаки, цей момент є необхідним похідним положенням для правильного обчислення даного конкретного строку, оскільки він дає можливість чітко й точно визначити час чи добу, з якої необхідно обчислювати строк1.

Наприклад, при обчисленні строку допиту підозрюваного не враховується той час, під час якого проведено затримання, при обчисленні строку пред'явлення обвинувачення враховуються ті доби, під час яких винесено постанову щодо притягнення як обвинуваченого тощо. В першому випадку обчислення строку починається з поточного часу, в другому з наступної доби2.

2. Продовження строків досудового слідства

Як уже зазначалося, досудове слідство по кримінальних справах повинно бути закінчене не пізніше як у двомісячний строк.

Зазначений строк слідства є умовно максимальним. Це означає, що провадження по будь-якій кримінальній справі повинно бути закінчено у встановлений строк за наявності для цього реальної можливості. Однак за необхідності зобов'язаний скласти мотивовану постанову щодо продовження строку досудового слідства і передати її прокурору який за законом має право вирішити це питання. Отже, встановлені законом строки провадження досудового слідства мають умовний характер. Встановлюючи їх, законодавець зобов'язує слідчого на максимально швидке закінчення справи, не виключаючи, однак, можливості проведення слідства в окремих випадках і в довші строки. Про ці окремі випадки йдеться у частинах 2—4 ст. 120 КПК.

До трьох місяців може бути продовжений строк досудового слідства районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняних до них прокурорів у разі неможливості закінчення розслідування протягом двох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку досудового слідства не враховується.

В особливо складних випадках строк досудового слідства може бути продовжений прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором м. Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняних до них прокурорів або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також при відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлює прокурор, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до свого провадження. Продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.

Однак правила продовження строків досудового слідства не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, Що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

На практиці виникає багато спірних питань щодо законності та конституційності порядку продовження строку досудового слідства. Тому суб'єкт права на конституційне подання Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням щодо конституційності положень ст. 120 КПК, оскільки «фактично граничні строки досудового слідства ст. 120 КПК України не визначено, а тому виникає питання, протягом якого часу може проводитися досудове слідство».

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України зазначається, що «з огляду на те, що продовження строку досудового слідства понад шість місяців може здійснюватися лише у виняткових випадках та у разі вчинення особливо небезпечних злочинів тільки Генеральним прокурором України або його заступником, а також те, що ст. 55 Конституції України встановлює можливість оскарження до суду такого рішення найвищих посадових осіб органів прокуратури, можна зробити висновок, що положення ч. З ст. 120 КПК України відповідають Конституції України».

Глава Адміністрації Президента України за дорученням Президента України повідомив Конституційний Суд України про те, що застосування ч. З ст. 120 КПК України «не суперечить статтям 8, 55, 64 Конституції України, оскільки забезпечується обов'язком органу дізнання, слідчого, прокурора і суду додержувати конституційні вимоги, які гарантують громадянам доступ до правосуддя і судовий захист, ураховуючи також положення міжнародно-правових актів, що закріплюють право кожного на розгляд його справи в розумні строки і без невиправданої затримки (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, підпункт «с» п. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права)».

Міністерство юстиції України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, податкова міліція Державної податкової адміністрації України, Центр порівняльного права при Міністерстві юстиції України вважають, що положення ч. З ст. 120 КІІК України є конституційними. Однак Спілка адвокатів України дійшла протилежного висновку. Немає єдиної точки зору щодо конституційності цієї норми Закони і серед науковців.

Предметом розгляду Конституційним Судом України у цій справі є перевірка на відповідність Конституції України конституційності положень ч. 3 ст. 120 КПК України невизначеності граничного строку досудового слідства вирішуючи які Конституційний Суд України виходить з такого, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судочинство, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, а відтак і строки досудового слідства визначаються виключно законами.

У КПК України ці строки встановлено ст. 120, яка, як зазначалося, передбачає, що досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців і продовжено до трьох і шести місяців. Далі продовжувати строк досудового слідства можливо лише у виняткових випадках.

Отже, законом встановлено загальне правило досудове слідство повинно бути закінчено протягом двох місяців, а продовження цього строку є винятком з цього правила. Додержання строків слідства є однією з умов виконання завдань швидкого і повного розкриття злочинів.

Строки досудового слідства відповідно до міжнародних договорів України повинні бути розумними. Статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року передбачено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення бути судимим без невиправданої затримки (підпункт «с» пункту 3).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «розумний строк досудового слідства» є оціночним, тобто таким, що визначається у кожному конкретному випадку з огляду на сукупність усіх обставин вчинення і Розслідування злочину (злочинів). Визначення розумного строку досудового слідства залежить від багатьох чинників, включаючи обсяг і складність справи, кількість слідчих дій, число потерпілих та свідків, необхідність проведення експертиз та отримання висновків тощо.

Однак за будь-яких обставин строк досудового слідства повинен перевищувати меж необхідності. Досудове слідство повинно бути закінчено у кожній справі без порушення права на справедливий судовий розгляд і права на ефективний засіб захисту, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Отже, підстав для визнання таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення ч. З ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках немає, тому Конституційний Суд України вирішив визнати такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення ч. З ст. 120 КПК України про можливість продовження строку досудового слідства лише у виняткових випадках.

Для продовження строку слідства слідчий виносить мотивовану постанову. Якщо виникає необхідність одночасного продовження строку слідства й тримання обвинуваченого під вартою, складається єдина постанова «Про порушення клопотання про продовження строку досудового слідства й утримання обвинуваченого під вартою». Така постанова повинна відповідати вимогам ст. 130 КПК, а також положенням відомчих актів щодо цього питання.

Продовження строку розслідування необхідно вирішувати у відповідних інстанціях завчасно, оскільки для вирішення цього питання потрібен час не тільки начальнику слідчого підрозділу, а й прокуророві.

Щодо трактування закону про продовження строків розслідування серед правознавців та практичних працівників виникають певні розбіжності. Деякі автори вважають, що при вирішенні питання щодо продовження строку слід виходити із загальної тривалості використаного на розслідування по справі часу, за винятком того періоду, коли справа перебуває у прокурора і в суді чи в архіві у зв'язку з її закриттям.

Враховуючи це, необхідно визначати, до якого прокурора слід звертатися із клопотанням щодо продовження строку розслідування2. О. Я. Дубинський зазначав, що якщо в законі вказується те, що певні процесуальні дії повинні бути виконані «на загальних підставах», то при цьому мається на увазі неускладнена, початкова для правовідносин, що розглядаються, ситуація. Якби законодавець вважав за необхідне встановити інший порядок продовження строку досудового слідства, при якому враховувався б і той строк, що був затрачений на розслідування по справі, до її направлення до прокурора чи закриття, він би обумовив це прямо в законі. В цьому переконує і порівняння з нормою, в якій встановлено процедуру продовження строку тримання під вартою (частини 1—2 ст. 156 КПК), де вказано, що тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Проте цей строк може бути продовжений.

У разі, якщо в указаний строк розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений:

1) до чотирьох місяців за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

2) до дев'яти місяців за поданням, погодженим з заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

3) до вісімнадцяти місяців за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором в особливо складних справах про особливо тяжкі злочини, суддею Верховного Суду України.

У кожному випадку, якщо розслідування справи у повному обсязі в указані строки закінчити неможливо і за відсутності підстав для зміни запобіжного заходу, прокурор, який здійснює нагляд за виконанням законів при провадженні розслідування у даній справі, має право дати згоду про направлення справи до суду в частині доведеного обвинувачення. У цьому разі справа в частині не розслідуваних злочинів чи епізодів злочинної діяльності з додержанням вимог ст. 26 КПК виділяється в окреме провадження і закінчується у загальному порядку.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи на стаціонарному експертному дослідженні у психіатричній медичній установі будь-якого типу. У разі повторного взяття під варту особи у тій самій справі, а також по приєднаній до неї або виділеній з неї справи або пред'явлення нового обвинувачення строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою під час досудового слідства закінчується в день надходження справи до суду, проте час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується. У разі відкликання справи із суду прокурором на підставі ст. 232 КПК перебіг цих строків поновлюється з дня надходження справи до прокурора.

При поверненні судом справи прокуророві на додаткове розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою обчислюється з моменту надходження справи прокурору і не може перевищувати двох місяців. Подальше продовження зазначеного строку проводиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених ст. 156 КПК.

У разі закінчення строку тримання під вартою як запобіжного заходу, передбаченого КПК, і якщо цей строк не продовжено, у встановленому порядку орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу з-під варти.

Начальник місця досудового ув'язнення зобов'язаний негайно звільнити з-під варти обвинуваченого, щодо якого постанова судді про продовження строку тримання під вартою на день закінчення строків тримання під вартою, передбачених частинами 1, 2, 6 ст. 156 КПК, не надійшла. При цьому він направляє повідомлення особі чи органу, у провадженні яких перебуває справа, та відповідному прокурору, який здійснює нагляд за розслідуванням.

З урахуванням вищевказаних обставин, в законі встановлено певні строки дізнання та досудового слідства. Передбачається і спеціальний порядок продовження строків розслідування для випадків, якщо його не вдається провести у відведений законом для цього час. Разом із дим нереально було б встановити в законі максимально чіткі строки розслідування, чи, навпаки, чітко його обмежити, оскільки досудове слідство повинно тривати доти, доки зібрані матеріали не дозволять дійти однозначного висновку щодо єдино допустимої форми закінчення досудового слідства. Тому є неточним вислів, що «закон встановлює максимальні строки досудового слідства». У цьому разі недоцільно змішувати строки розслідування та строки тримання під вартою, для яких кримінально-процесуальна межа встановлена до 18 місяців (максимальна). Із закінченням цього часу обвинувачений підлягає негайному звільненню, а розслідування може продовжуватись, оскільки закон не встановлює максимального строку розслідування по кримінальній справі.

3. Поняття і склад судових витрат

Під судовими витратами розуміють витрати органів дізнання, досудового слідства та суду під час здійснення ними провадження в тій або іншій справі, профінансовані з державного бюджету, тобто фактично витрати держави.

При віднесенні тих чи інших витрат до судових варто виходити з правової сутності даного процесуального інституту. Стягнення судових витрат не додатковий захід покарання за вчинений злочин. Не є воно і цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов'язанням. Наприклад, при стягненні за зобов'язанням, що виникає з заподіяння шкоди, відповідні суми стягуються з особи, Що заподіяла шкоду. У кримінальному процесі витрати, Що належать до судових витрат, стягуються не тільки без відома, а й часто навіть всупереч бажанню обвинуваченого; при стягненні суд керується кримінально-процесуальними нормами, а не цивільними (правовими чи процесуальними). У цьому, зокрема, виявляється характер кримінально-процесуальних відносин як одного з видів владних відносин.

Має значення і те, хто поніс витрати. До категорії судових витрат належать тільки витрати, понесені органами дізнання, досудового слідства і судом. Тому суми, що стягуються відповідно до ст. 93 КПК за оплату праці адвоката як захисника, призначеного судом, судовими витратами не є. Порядок їхнього стягнення регулюється спеціальною інструкцією про оплату праці адвокатів.

Нарешті, слід враховувати і безпосередню причину їх виникнення: судові витрати виникають у результаті здійснення кримінального судочинства, а не в результаті злочину. Злочин же є загальною причиною виникнення самого судочинства по даній справі, але не може розглядатися як безпосередня причина витрат, тим більше, що не завжди обраний слідчим шлях доведення є єдино можливим. Розходження в підставах (безпосередніх причинах) виникнення витрат визначає відмінність судових витрат від інших сум, що підлягають стягненню з обвинуваченого.

Але, незважаючи на це, в науці кримінального процесу існує кілька підходів до визначення поняття судових витрат. Наприклад, В. М. Тертишник таким чином визначає поняття «судові витрати»: це витрати на кримінально-процесуальне провадження, відшкодування яких покладається на певних учасників процесу.

Інші автори розуміють під судовими витратами витрати зі збирання і дослідження доказів. Безперечно, судові витрати виникають у кримінальному судочинстві в результаті діяльності учасників кримінального процесу, спрямованої на розкриття злочинів. Відомо, що кримінальний процес — найбільш значна частина цієї діяльності, оскільки в ньому беруть безпосередню участь не тільки свідки, потерпілі, поняті, експерти, спеціалісти, перекладачі, а й працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді, адвокати тощо, отже, відповідно до запропонованого формулювання до судових витрат повинні бути віднесені витрати всіх цих осіб зі збирання і дослідження доказів, що суперечить чинному законодавству. Адже ст. 91 КПК відносять до судових витрат лише суворо визначену частину витрат, що виникають у результаті кримінально-процесуальної діяльності, зокрема суми, витрачені на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів.

Отже, судові витрати це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінально-процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов'язаних з провадженням у кримінальній справі, але не передбачених статтями 91—93 КПК, недопустимо.

Стаття 91 КПК передбачає, що судові витрати складаються:

1) із сум, що видані чи мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;

2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;

3) інші витрати, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі.

Виходячи з положення Інструкції «Про порядок і розміри відшкодування витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним науково-дослідним установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів (далі Інструкція) до сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим, слід відносити:

1) їх витрати по явці до відповідних органів та посадових осіб;

2) неодержані доходи у вигляді заробітної платні;

3) неодержані прибутки цими особами, які не є робітниками чи службовцями.

Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, які викликаються до особи, що провадить дізнання, слідчого, прокуратури, суду або до органу, в провадженні якого перебуває кримінальна справа, для дачі показань, висновків, перекладів, участі в проведенні слідчої дії, судовому розгляді по цій справі, мають право на відшкодування понесених ними витрат по явці (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати по найму житлового приміщення, добові).

Перекладачам, а також особам, які виконують функції експертів чи спеціалістів не в порядку службового завдання, за проведену роботу виплачується також винагорода, яка визначається з урахуванням характеру їх занять у межах від 20 до 30 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день. Витрати, пов'язані з явкою до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, відшкодовуються в розмірах, передбачених законодавством для відряджених працівників.

Розмір винагороди експерта або спеціаліста, який виконує свої функції не в порядку службового завдання, визначається залежно від його кваліфікації та складності завдання у межах від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

У разі проведення судової експертизи особливої складності розмір винагороди збільшується на 25 відсотків.

Перекладачам залежно від їх кваліфікації та складності роботи встановлюються такі розміри винагороди: за письмові переклади від 10 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один авторський аркуш (40 тис. друкованих (рукописних) знаків); за усні переклади від 3 до 5 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за годину роботи.

Переклади з рідкісних мов, з письмовою в'язю, своєю графікою, ієрогліфами, клинописом, а також зі стародавніх мов, так само, як і переклади на іноземні мови, що віднесені до рідкісних мов, які мають писемність в'яззю, свою графіку, написані ієрогліфами, клинописом, оплачуються із збільшенням ставок на 25 відсотків.

Виплати винагороди за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у цій Інструкції, та час, затрачений,особою у зв'язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).

Відшкодування витрат (вартість проїзду до місця виклику і назад, витрати, пов'язані з найманням жилого приміщення, добові) військовослужбовцям, які викликаються до органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду як свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, експерти, спеціалісти, перекладачі та поняті, провадиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Особисто військовослужбовцям ніякі витрати не відшкодовуються.

Науково-дослідні установи експертизи Мінюсту проводять судову експертизу з кримінальних справ за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік на проведення судових експертиз. Вартість проведення експертиз, що призначаються за кримінальними справами, та досліджень за матеріалами кримінальних справ, що призначаються органами дізнання, досудового слідства та суду, визначається відповідно до нормативної вартості однієї експерто-години у науково-дослідних установах судової експертизи Мінюсту.

У разі виклику працівника науково-дослідної установи судової експертизи Мінюсту органами дізнання, досудового слідства чи суду для виконання функцій спеціаліста, передбачених статтями 128і і 270і КПК, заробітна плата за час виконання зазначених функцій і витрати на відрядження відшкодовуються за рахунок державного бюджету в межах коштів, передбачених на проведення судових експертиз.

Ступінь складності проведеної експертизи визначається відповідно до такої таблиці, що міститься в додатку до Інструкції.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

60684. Уроки интегрированного типа как пример развития креативности детей (английский язык + музыка) 44 KB
  Кроме того благодаря широкому распространению звуко и видеозаписи а также авангардному положению англоязычной музыкальной массовой культуры песни на английском языке наиболее популярны среди учащихся и являются объектом их особого интереса.
60687. ШЕСТАЯ БОЖЬЯ ЗАПОВЕДЬ – НЕ УБИЙ 1.99 MB
  Однажды к Иисусу Христу подошел молодой человек и спросил: «Учитель что мне делать, чтобы наследовать царство Божие?» - Иисус ответил: «Всё чему учат заповеди, содержат в себе обязанности любви к Богу и любви к ближним».