19892

Провадження справ у апеляційній інстанції

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

ТЕМА 18: Провадження справ у апеляційній інстанції План 1. Суть завдання та основні риси апеляційного провадження. 2. Суб'єкти процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні. 3. Скасування зміна вироку ухвали постанови ...

Украинкский

2013-07-18

48.86 KB

1 чел.

ТЕМА 18: Провадження справ у апеляційній інстанції

План

1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження.

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні.

3. Скасування, зміна вироку, ухвали (постанови) апеляційним судом.

4. Звернення до виконання і перевірки ухвали, вироку, постанови апеляційного суду.

5. Участь присяжних у здійсненні правосуддя в апеляційному суді при розгляді кримінальних справ у першій інстанції.

1. Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження

Апеляційне провадження — самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд вищестоящої інстанції на підставі апеляційного подання та апеляційних скарг перевіряє законність і обґрунтованість вироку, ухвали суду першої інстанції та постанови судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру ухвалених місцевими судами.

Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи нижчестоящих судів та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

Апеляційне провадження судових вироків є окремим інститутом і самостійною стадією кримінального процесу. Вироки, що не набрали законної сили, можуть бути оскаржені сторонами у встановленому законом порядку до вищестоящого суду, тобто до апеляційного суду, який перевіряє законність і обґрунтованість оскарженого вироку.

Та ідея, яку закладено в основу апеляції, полягає у тому, що сторонам надано право і можливість до набрання законної сили вироком, винесеним судом, оскаржувати вирок, вказуючи на порушення при провадженні по справі й неправильність самого вироку, а вищестоящий (апеляційний) суд за наявності апеляційного подання повинен повно і всебічно перевірити законність і обґрунтованість оскарженого вироку, який може набрати законної сили і бути приведеним до виконання лише якщо його складено апеляційним (касаційним) судом.

Кримінально-процесуальний закон закріплює ряд важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизм апеляційного провадження, Ці положення в юридичній літературі прийнято називати основними рисами апеляції (касації):

1) свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;

2) поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;

3) ревізійне начало апеляційного провадження;

4) можливість подання в апеляційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;

5) обов'язковість вказівок апеляційній інстанції для нижчестоящого суду тощо.

2. Суб'єкти, процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

Апеляцію може бути подано: 1) на вироки, що не набрали законної сили, ухвалені місцевими судами; 2) на постанови про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами; 3) на ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом, про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування; 4) на окремі ухвали (постанови), ухвалені місцевим судом; 5) на інші постанови місцевих судів у випадках, передбачених ст. 347 КПК,

Суб'єктами, які мають право подати апеляцію на зазначені рішення місцевих судів є:

1) засуджений, його законний представник і захисник — у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав виправдання;

3) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру, — у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішували питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування, його законний представник і захисник — у частині мотивів і підстав направлення справи на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник — в частині, що стосується вирішення позову;

8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, — у межах обвинувачення, що підтримував прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник — у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

10) цивільний позивач або його представник — у частині, що стосується вирішення позову;

11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених ст. 348 КПК.

На думку юристів, у зв'язку з реформуванням системи виправлення судових помилок та запровадженням апеляційної інстанції дещо мають змінитися і функції прокурора у стадії перегляду судових рішень, які не набрали законної сили.

По-перше, право подавати апеляцію слід надати лише тому прокуророві, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції.

По-друге, права прокурора щодо подання апеляції, викладення її змісту, строків подання, доповнення, зміни й відкликання апеляції у процесі попереднього розгляду справи судом апеляційної інстанції та під час розгляду справи цим судом мають бути такими самими, як і інших учасників судового розгляду. Зокрема, прокурор має додержуватися вимог закону щодо реквізитів апеляції та її змісту, подавати апеляцію у встановлений законом строк, може вносити доповнення чи зміни до апеляції, відкликати її та подавати заперечення на апеляції інших учасників судового розгляду лише до початку розгляду справи в апеляційній інстанції.

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції, а має спрощений порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, що дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити допущені порушення кримінально-процесуального закону.

Кримінально-процесуальна наука розроблює науково обґрунтовані практичні рекомендації для застосування та вдосконалення законодавства з метою забезпечення необхідних умов швидкого та повного розкриття всіх злочинів. Всебічної теоретичної розробки, перш за все, потребують питання кримінального процесу, які недостатньо врегульовані в законодавстві й неповністю досліджені наукою, що ускладнює практичну діяльність органів з боротьби зі злочинністю. Ряд питань, що потребують теоретичного дослідження і подальшої правової регламентації, пов'язаний з кримінально-процесуальними строками в апеляційному провадженні, які, в свою чергу, є умовою реалізації кримінально-процесуальних дій учасників процесу.

Ці проблеми в юридичній літературі в повному обсязі не досліджувалися, а висвітлюються лише щодо окремих інститутів кримінального процесу.

З розвитком кримінально-процесуального законодавства розвивались і вдосконалювалися й правові норми, що реалізують процесуальні строки.

Ефективність процесуальної діяльності органів досудового слідства й суду значною мірою залежить від оперативності всіх осіб, які беруть участь у процесі.

Ніщо так негативно не впливає на результати кримінального процесу, як повільність і рутинність. Ці вкрай негативні явища різко послабляють його попереджувально-виховний вплив, серйозно порушують права та законні інтереси осіб, потерпілих від злочинів, знижують розкриття останніх. Так само шкідлива і поспішність, що не може не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законності, що, в свою чергу, породжує справедливі нарікання й скарги, повторні розслідування і судові розгляди.

Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотності викриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють попереджувально-виховний вплив як на самого злочинця, так і на оточуючих нестійких членів суспільства. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що вони цілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільш високих результатів при найменших затратах засобів і часу, оптимальності судочинства, а також принципу процесуальної економії1.

Кримінально-процесуальні строки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правову категорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів. Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону прав і законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого і потерпілого2.

Традиційно в українському судочинстві єдиною формою перевірки законності й обґрунтованості вироків, ухвал, постанов суду, що не набули законної сили, було касаційне провадження.

Згідно зі змінами у кримінально-процесуальному законодавстві (ст. 347 КПК), крім касаційного застосовано провадження з перевірки вироків, постанов і ухвал, винесених місцевими судами, так зване апеляційне провадження.

Зміст, порядок підготовки і перелік документів, які додаються до апеляції, визначається ст. 350 КПК.

Апеляція на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції може бути подана протягом п'ятнадцяти діб з моменту їх проголошення, а засудженому, який перебуває під вартою — в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку. Не вважається пропущеним вказаний строк, якщо до його закінчення апеляцію було здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду, протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК). Тут важливо зазначити, що апеляційний суд повинен перевіряти вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції в межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і щодо яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 3011 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення (ст. 365 КПК).

Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначених у ст. 348 КПК заінтересованих осіб, інтересів яких стосується апеляція. Протягом п'яти діб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду, зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'яснюється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення.

Щодо засудженого, який утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. При цьому засудженому також роз'ясняється право протягом указаного часу (п'яти діб) з моменту вручення цих документів подавати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

У разі подання апеляції з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку і за відсутності клопотання про його відновлення постановою головуючого вона визнається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Кримінально-процесуальне законодавство не вказує, які саме причини пропуску апеляційного строку визнаються поважними і можуть бути основою для відновлення строку. Проте практика свідчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який має намір подати апеляційне оскарження, порушення транспортного повідомлення через стихійне лихо, самі стихійні лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судового засідання. Цей перелік не є вичерпним. Можливі й інші поважні причини, які визначає суд1.

Наприклад, у справі по обвинуваченню К. потерпіла В. подала апеляцію па оскарження вироку і клопотання про відновлення пропущеного строку. Ужгородський апеляційній суд визнав пропущений строк через хворобу адвоката неповажною причиною, бо він хворів недовгий час. Проте колегія по кримінальним справам Верховного Суду України, розглянувши скаргу В., визнала пропуск строку поважним.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких не перешкоджає судовому розгляду клопотання.

За результатами розгляду апеляції суд виносить ухвалу, постанову, якою відновлює пропущений строк або відмовляє у його відновленні та визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду. У разі винесення судом ухвали чи постанови судді про відмову у відновленні пропущеного строку, вона може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог ст. 351 КПК (повідомлення про апеляцію).

Апеляція, як правило, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Однак чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає винятки. Наприклад, при вирішенні питань про відмову в застосуванні заходів безпеки, або при їх скасуванні на постанову судді про відмову в задоволенні такої скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію безпосередньо до апеляційного суду за місцем проживання особи, яка подала скаргу.

Аналогічний порядок і строки подання апеляції безпосередньо в апеляційний суд встановлені, якщо надійшла скарга на дії судді про відмову чи обрання як запобіжного заходу взяття під варту підозрюваному, обвинуваченому. На постанову судді про продовження строку тримання особи під вартою також протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником. Подання в таких випадках апеляції не зупиняє виконання постанови судді. Постанови судді апеляційного, касаційного суду України і Верховного Суду України оскарженню не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора.

Апеляційна перевірка судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 347 КПК, здійснюється з додержанням вимог гл. ЗО КПК. При перевірці цих рішень судове слідство не провадиться. Апеляції на постанови судді, винесені в порядку, передбаченому статтями 52, 1652, 1653, 177 і 205 КПК, розглядаються не пізніше, як через три доби після їх надходження до апеляційного суду. Для розгляду цих апеляцій відповідні матеріали невідкладно витребуються апеляційним судом (ст. 382 КПК).

При цьому також слід мати на увазі, що до апеляції прокурора і захисника необхідно додавати стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених у законі.

Після повідомлення прокурора та інших зацікавлених осіб про надходження апеляції, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом з поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду ним справи.

Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Вона повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

У разі необхідності апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суду областей, міст Києва і Севастополя, а також військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил можуть провести попередній розгляд справи, який здійснюється в судовому засіданні суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора.

На судові засідання можуть бути викликані інші учасники судового розгляду кримінальної справи: засуджений, обвинувачений (якщо справу розглядатиме апеляційний суд по першій інстанції), захисник, законний представник потерпілого, обвинуваченого, підсудного тощо. Неявка в судове засідання зазначених учасників кримінальної справи не перешкоджає її розгляду.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, з яких справу було внесено на попередній розгляд. Прокурор та інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд, після чого суддя видаляється в нарадчу кімнату для підготовки винесення постанови.

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

1) про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду;

2) про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

3) про зупинення провадження в справі;

4) про повернення справи суду першої інстанції. При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, які пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

1) про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

2) про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

3) про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

4) про доручення суду першої інстанції;

5) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

6) про виклик у необхідних випадках перекладача;

7) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

8) про день і місце розгляду справи;

9) всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство. У цих випадках викликаються і їх захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання.

Апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, якщо є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповністю або однобічно.

З метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції апеляційний суд вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою 26 КПК.

Протокол судового засідання передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи. При попередньому розгляді справи за необхідності ведеться протокол (статті 356—358 КПК).

Якщо апеляційний суд прийняв рішення розглядати справу без попереднього її розгляду суддею, то про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої інстанції одночасно повинен викликати до суду апеляційної інстанції Цих осіб, їх законних представників, а також захисників, якщо їх участь у справі згідно зі ст. 45 КПК є обов'язковою (ст. 354 КПК). Неявка своєчасно повідомлених учасників судового процесу, крім прокурора, не є перешкодою для розгляду справи апеляційним судом.

Судова практика знає чимало випадків неповідомлення заінтересованих осіб або несвоєчасного їх повідомлення про дату призначення справи для розгляду в касаційному (апеляційному) суді.

Наприклад, суд першої інстанції Жовтневого району м. Києва не повідомив потерпілій К., яка оскаржила вирок, про день розгляду справи в касаційному (апеляційному) порядку, що стало істотним порушенням прав потерпілої, тому ухвалу суду було скасовано для своєчасного повідомлення всіх учасників судового розгляду справи1.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в призначений судом першої інстанції день. Проте у випадках, якщо при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав за необхідне провести судове слідство, витребувати додаткові докази, викликати в судове засідання певних осіб, зробити доручення суду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він може перенести розгляд справи не більш як на тридцять діб (ст. 360 КПК).

За результатами розгляду скарги суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Прийнята та підписана всіма суддями в умовах нарадчої кімнати касаційна ухвала оголошується в залі судового засідання негайно після її постановлення. Проте, згідно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значного часу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише її резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирає законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована лише в касаційному провадженні або в порядку виключного провадження. Відповідно до ст. 381 КПК не пізніше трьох діб після розгляду справи, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 379 КПК, після складання та оголошення повного тексту ухвали, справа надсилається до суду першої інстанції для виконання ухвали. Для виконання вироку чи постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскаржені до суду касаційної інстанції, справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання вироком, постановою законної сили.

Суди апеляційної інстанції в основному забезпечують правильне вирішення кримінальних справ. Проте в апеляційному порядку скасовуються та змінюються чимало вироків, постановлених судом першої інстанції.

Наприклад, за десять місяців 1997 р. у районні суди м. Києва для виконання вимог ст. 88 КПК України повернуто 89 справ, що надійшли до касаційної (нині апеляційної) інстанції. Херсонським обласним судом у Генічеський районний суд неодноразово поверталася справа К., оскільки потерпілий не був ознайомлений з протоколом судового засідання. Через це справу розглянуто в другій судовій інстанції лише через дев'ять місяців після постановлення вироку.

Разом з тим, у діяльності судів апеляційної інстанції є недоліки, внаслідок яких помилки і порушення закону судами першої інстанції своєчасно не усуваються.

Тому судам апеляційної інстанції слід реагувати на такі випадки порушення закону, в тому числі на випадки тяганини, на порушення вимог закону про повідомлення відповідних осіб за поданими скаргами, а також про день розгляду справи в касаційній (апеляційній) інстанції.

Розгляд справи в апеляційному провадженні починається з роз'яснення головуючим прав усім учасникам судового розгляду справи, а також права давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, — права підтримувати апеляції або відмовитись від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами ст. 296 КПК.

Після цього головуючий чи один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий також повідомляє учасникам судового розгляду справи суть справи, викладає основні доводи апеляції і заперечення, що надійшли на апеляцію, з'ясовує питання підтримання апеляції, а також ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій у порядку, передбаченому ст. 318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої заперечується в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться відповідно до вимог ст. 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду справи щодо тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції.

Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках — останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлення рішення щодо законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово.

Нарада суддів апеляційного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксування технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у разі проведення ним судового слідства (ст. 362 КПК).

Після виходу складу суду із нарадчої кімнати головуючий проголошує одне з таких рішень:

1) ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції — без задоволення;

2) ухвалу про скасування вироку чи постанови і повернення справи прокуророві на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції;

3) ухвалу про скасування вироку чи постанови і закриття справи;

4) ухвалу про зміну вироку чи постанови;

5) постановляє свій вирок, скасовуючи повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

6) постановляє свою постанову, скасовуючи повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК, апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення;

2) скасовує ухвалу чи постанову і повертає її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови про закриття справи — повертає її на додаткове розслідування;

3) скасовує окрему ухвалу чи постанову;

4) змінює ухвалу чи постанову;

5) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю чи частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції (ст. 366 КПК).

3. Скасування, зміна вироку, ухвали (постанови) апеляційним судом

Скасування або зміна вироку в апеляційному провадженні може мати місце тільки в тих випадках, якщо для цього є обґрунтовані підстави, які прямо вказані в законі (ст. 367 КПК):

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Апеляційний суд не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав підсудного. Апеляційний суд не має права скасувати постанову про незастосування примусових заходів виховного або медичного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, щодо якої ставилося питання про застосування цих засобів.

Кожна підстава вимагає перевірки законності вироку (що полягає в додержанні кримінально-процесуального закону та правильному застосуванні норм кримінального закону) та його обґрунтованості (тобто повної відповідності висновків, що в ньому містяться, фактичним обставинам справи). Обґрунтований висновок про те, чи є вирок правильним, можна зробити, лише перевіривши наявність усіх згаданих підстав. Тому не можна погодитися з думкою, що фактично існують дві самостійні підстави для скасування вироку: його незаконність та необґрунтованість1.

Розглянемо докладніше випадки скасування чи зміни вироку, які можливі в апеляційному провадженні, на які звертає увагу ст. 367 КПК.

Одноосібність або неповнота дізнання досудового чи судового слідства має місце у тих випадках, якщо залишилися нез'ясованими такі обставини, встановлення яких може мати істотне значення для справи. Однобічність, як правило, полягає в перевірці не всіх можливих версій, в обвинувальному чи, навпаки, виправдувальному ухилі під час провадження у справі. Неповнота ж характеризує досудове чи судове слідство у справі, в якій не були встановлені всі обставини, що підлягають доказуванню (статті 23, 64, 433 КПК)1.

Невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи слід розуміти як не підтвердження висновків суду доказами, що були розглянуті при провадженні судового слідства, а також наявність у справі суперечливих доказів, що судом були покладені в основу обвинувального чи виправдувального вироку, якщо за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші (ч. 1 п. З ст. 369 КПК).

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, якщо невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Перевіряючи правильність вироку, апеляційний суд може дійти висновку, що суд першої інстанції дослідив усі докази, зібрані при провадженні дізнання, досудового і судового слідства, проте неправильно провів їх оцінку, внаслідок чого викладені у вироку висновки не підтверджуються доказами.

Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в будь-якому разі належить скасувати, якщо:

1) є підстави для закриття справи, але її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7) порушено правила підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги статей КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12) обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей КПК, що встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом (ст. 370 КПК).

Незважаючи на те, що в законі прямо зазначено, які саме процесуальні порушення тягнуть безумовне скасування вироку, на практиці апеляційні інстанції іноді розцінюють деякі з цих порушень як неістотні. Наприклад, на практиці постало питання про те, чи є порушенням права обвинуваченого на захист задоволення слідчим або судом клопотання обвинуваченого про відмову від захисника, призначеного відповідно до ст. 45 КПК, з тих мотивів, що він бажає здійснювати своє право на захист без участі захисника. Виходячи зі ст. 46 КПК, обвинувачений має право відмовитися від захисника у будь-якій справі. Однак у справах неповнолітніх, осіб, які мають фізичні чи психічні вади або не володіють мовою, якою ведеться судочинство, а також у справах про злочини, за які може бути призначено довічне позбавлення волі, заявлений відвід не є обов'язковим для слідчого або суду.

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови) є:

— незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

— застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

— неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту (ст. 371 КПК).

Неправильне застосування кримінального закону полягає не лише у помилковій юридичній кваліфікації злочинів, а й у деяких інших формах.

Як неправильне застосування кримінального закону, яке тягне скасування вироку на підставі ст. 371 КПК, слід розглядати: визначення судом покарання за сукупністю злочинів без призначення його за кожний злочин окремо; призначення покарання за злочини, що входять у сукупність, без визначення остаточного покарання; неприєднання (хоча б частково) частини покарання, не відбутої за попереднім вироком (про який суду було відомо), до покарання, призначеного за новий злочин, якщо розмір останнього покарання не є максимальним для даного виду.

Суд неправильно застосував кримінальний закон, що потягло за собою зміну вироку, оскільки у разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця. Особа, яка намагалась вчинити замах на зґвалтування, але добровільно відмовилась від продовження злочинних дій, не може нести відповідальність за ст. 17, ч. 1 ст. 117 КК (ст. 15, ч. 1 ст. 152 за новим КК).

Вироком Козівського районного народного суду Тернопільської області П. засуджено за ст. 17, ч. 1 ст. 117 КК (ст. 15, ч. 1 ст. 152 нового КК) за замах на зґвалтування. Познайомившись на весіллі з X., він завів її на околицю села, де наполягав на тому, щоб вона вступила з ним у статеві зносини. Коли та відмовилась, він збив її з ніг і, долаючи опір, бив по обличчю і голові, намагаючись при цьому вчинити статевий акт. Від ударів по голові потерпіла знепритомніла, а коли отямилася, то побачила, що напівроздягнутий П. сидить поруч.

Суд вищестоящої інстанції вирок залишив без змін.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду України судові рішення змінено з таких підстав. Як зазначила президія, суд вірно встановив фактичні обставини злочину на підставі пояснень потерпілої та висновку судово-медичної експертизи про наявність у неї тілесних ушкоджень. З цих матеріалів справи вбачається, що П. мав намір, застосовуючи силу, вступити в статеві зносини з потерпілою.

Проте такі дії засудженого кваліфіковано за ст. 17, ч. 1 ст. 117 КК (ст. 15 ч. 1 ст. 152 нового КК) як замах на зґвалтування без достатніх підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 15 КК України замахом на злочин визнаються умисні дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину, якщо при цьому останній не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винної особи.

Пленум Верховного Суду України у п. 15 постанови*Про виконання судами республіки законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку від 29 червня 1990 р. № 5 звернув увагу на те, що в разі визнання підсудного винним у замаху на вчинення злочину у вироку необхідно вказати причини, з яких злочин не було доведено до кінця.

У даній же справі суд, визнавши П. винним у замаху на зґвалтування X., всупереч зазначеним керівним роз'ясненням Пленуму не вказав у вироку, з яких причин засуджений не довів злочину до кінця. З матеріалів справи вбачається, що потерпіла була у непритомному стані й ніхто й ніщо не перешкоджало П. її зґвалтувати. За поясненнями X., вона не знає, чи зґвалтував її П. Вона лише засвідчила, що він намагався вступити з нею в статеві зносини і у відповідь на відмову побив її'.

Отже, у справі встановлено, що П. фактично добровільно відмовився від свого злочинного наміру зґвалтувати потерпілу. Разом з тим встановлено й те, що П. умисно заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. В зв'язку з цим президія обласного (нині апеляційного) суду перекваліфікувала дії засудженого на ч. 1 ст. 106 (ст. 125 нового КК/.

Невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого полягає в тому, що призначене судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені статтею кримінального закону, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як через м'якість, так і суворість (ст. 372 КПК).

Наприклад, Я. було засуджено за ч. 1 ст. 296 КК (хуліганство) і ст. 121 КК (умисне тяжке тілесне ушкодження) за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, грубо порушив громадський порядок і виявляв явну неповагу до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю і винятковим цинізмом. Протягом години він вчиняв хуліганські дії, знаходячись у гуртожитку, не реагуючи на зауваження присутніх громадян. При цьому схопив потерпілу ЛІ. за волосся, штовхнув її, від чого вона впала на підлогу, вдарившись головою об шафу, а потім став завдавати їй ударів руками і ногами по горлу, обличчю та іншим частинам тіла, затягнув потерпілу за волосся у ванну кімнату і став бити головою об ванну, спричинивши останній тілесні ушкодження: численні крововиливи на шиї, обличчі, руках і ногах, закриту травму грудної клітини, травматичну пневмонію, від яких потерпіла, знаходячись в лікарні, померла.

За таких обставинах місцевий суд визнав винним Я. за указаними статтями КК і призначив покарання в шість років позбавлення волі.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, не погодився з призначенням покарання і подав апеляцію в апеляційний суд, який установив невідповідність призначеного місцевим судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, скасував цей вирок і повернув справу на новий судовий розгляд.

Крім зазначених випадків, апеляційний суд може скасувати вирок суду першої інстанції і постановити свій вирок у разі:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення у вчиненні такого злочину чи у вчиненні злочину у такому обсязі і від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4) неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у разі необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з цих підстав.

Вирок апеляційного суду в таких випадках повинен відповідати вимогам, зазначеним у статтях 332—335 КПК. Крім того, у вироку апеляційного суду зазначається зміст вироку суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Апеляційний суд скасовує постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановляє свою постанову в разі:

1) необхідності кваліфікації суспільно небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

2) застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;

3) скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що вони не вчинили суспільно небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції і винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з тих самих підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.

Постанова апеляційного суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру повинна відповідати вимогам статей 420, 448 КПК. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначаються зміст постанови суду першої інстанції, суть апеляції, мотиви прийнятого рішення.

Ухвала апеляційного суду повинна складатись одним із суддів і після підписання її всіма суддями суд повертається до зали судового засідання, де ухвалу оголошує один із суддів.

Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише резолютивної її частини, яка підписується всіма суддями. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини та оголошення учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються і підписуються з додержанням вимог, передбачених статтями 332 і 339 КПК. Вирок проголошується, а постанова оголошується за правилами ст. 341 КПК.

Суддя апеляційного суду, залишившись при постановленні вироку, винесенні ухвали чи постанови при окремій думці, має право викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Цей документ не підлягає оголошенню, але приєднується до справи (статті 378—379 КПК).

Вирішуючи будь-які питання, пов'язані з перевіркою законності й обґрунтованості вироку, всі судді апеляційної інстанції є незалежними і користуються рівними правами. Тому, якщо один із суддів не згоден з іншими суддями щодо обраної підстави і мотивів скасування чи зміни вироку в цілому, або в окремій частині, щодо всіх засуджених чи виправданих або лише щодо одного чи деяких з них, він має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовій формі.

Згідно зі ст. 232 КПК апеляційний суд по кримінальній справі, яка знаходиться в його провадженні, має право винести окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окремі ухвали чи постанови не стосуються питань винності підсудного (засудженого), кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, але виносяться в нарадчій кімнаті одночасно з вироком (постановою) чи ухвалою суду і водночас з ними набувають законної сили і потребують виконання.

Якщо при провадженні досудового слідства і при розгляді справи в суді по першій інстанції не були вжиті заходи зі встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину за наявності для цього підстав, апеляційні суди зобов'язані реагувати на такі недоліки і виносити окремі ухвали (постанови).

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Не пізніше як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що вніс таку окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254—257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальну справу, має право винести окрему ухвалу (постанову) і в інших, не указаних випадках, якщо визнає це за необхідне.

4. Звернення до виконання і перевірки ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Ухвали і постанови апеляційної інстанції набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених КПК.

Ухвала і постанова апеляційного суду, які не підлягають оскарженню, набирають сили і виконуються негайно після їх винесення (ст. 402 КПК).

Для виконання ухвали апеляційного суду справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках, якщо складання ухвали вимагає значного часу і суд обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини, повний текст ухвали разом із кримінальною справою повинен направлятись для виконання не пізніше п'яти діб з дня оголошення її резолютивної частини.

Для виконання вироку чи постанови апеляційного суду, якщо вони не були оскаржені до суду касаційної інстанції, справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання вироком, постановою законної сили.

Якщо на підставі рішення апеляційного суду засуджений підлягає звільненню з-під варти, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання, У разі прийняття такого рішення у відсутності засудженого копія рішення надсилається протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання. Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії рішення повідомити суд першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

У будь-яких випадках суд першої інстанції зобов'язаний перевірити виконання рішення апеляційної інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти (ст. 381 КПК).

Апеляційна перевірка судових ухвал і постанов, вказаних у ч. 2 ст. 347 КПК, здійснюється з додержанням вимог глави ЗО КПК. При перевірці таких рішень судове слідство не провадиться. Апеляції на постанови судді, подані щодо оскарження рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування; про порядок обрання чи відмови в обранні запобіжного заходу, про порядок продовження строків тримання під вартою; про проведення обшуку та порядку надання згоди на його проведення; направлення обвинуваченого на стаціонарну судово-медичну чи судово-психіатричну експертизи, розглядаються не пізніше, як через три доби після їх надходження до апеляційного суду. Для вирішення цих апеляцій відповідні матеріали невідкладно витребуються апеляційним судом (ч. 1 ст. 382 КПК).

5. Участь присяжних у здійсненні правосуддя в апеляційному суді при розгляді кримінальних справ у першій інстанції

Правосуддя, як зазначав В. В. Мельник, — це обумовлений процесуальною формою суду присяжних процес об'єктивного, повного і всебічного дослідження в змагальному кримінальному процесі питань винуватості та вироблення з цих питань у нестандартних морально-конфліктних ситуаціях правильного і справедливого вердикту, що відповідає імперативам тверезого розуму й суспільної гуманістичної совісті1.

Немотивований виправдувальний або обвинувальний вердикт з питань винуватості, що виробляється у ході правосуддя (чи доведено, що певне діяння мало місце; чи доведено, що це діяння вчинив підсудний; чи винний підсудний у вчиненні цього діяння), відрізняється від довільного або формального правосуддя тим, що присяжні засідателі вирішують ці питання правильно і справедливо лише тоді, коли в результаті об'єктивного, повного і всебічного дослідження обставин, що підлягають доказуванню (мотив, спосіб здійснення злочину тощо), на основі безпосередньо вивчених у судовому засіданні даних і юридичних настанов головуючого вони внутрішньо переконуються в логічній неминучості та моральній обов'язковості виправдувального або обвинувального вердикту, тобто у тім, що таке рішення відповідає «правді-істині» (юридичній правді) і «правді-справедливості» (моральній, або життєвій, правді)2.

Відповідно до вимог закону справжнє внутрішнє переконання присяжних щодо винуватості підсудного може бути вироблено лише на основі всіх безпосередньо досліджених у суді доказів, доводів, встановлених на їх основі обставин справи, що розглядається. Якщо їх недостатньо для встановлення істотних обставин справи і формування внутрішнього переконання присяжних щодо винуватості підсудного, то присяжні не мають права ані за законом, ані за совістю визнавати підсудного винним.

Зокрема, це випливає передусім із змісту присяги російських присяжних засідателів: «Клянусь виконувати свої обов'язки чесно і неупереджено, брати до уваги всі докази, доводи, обставини справи, що розглядалися в суді, і нічого, крім них, вирішувати справу за своїм внутрішнім переконанням і совістю, як належить вільному громадянинові і справедливій людині» (ст. 443 КПК Росії).

Для здійснення правосуддя в Україні в системі апеляційних судів крім сформованих корпусів професійних суддів діють суди присяжних.

Присяжними визнаються громадяни України, які залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу в здійсненні правосуддя.

Суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції судових справ, визначених процесуальним законом.

Список присяжних за поданням голови апеляційного суду формується на підставі списків виборців комісією, склад якої затверджується відповідно Головою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, головою обласної ради, Київським та Севастопольським міськими головами. До складу комісії повинні входити уповноважені представники суду, органів юстиції та відповідної ради. До списків присяжних включаються громадяни, які постійно проживають на території відповідної області тощо і відповідають вимогам статті 69 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-ІП1, а саме:

1. Присяжним може бути громадянин, який досяг 30-річного віку.

2. Не можуть бути присяжними особи; а) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними; б) які мають хронічні, психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного; в) щодо яких провадиться дізнання, досудове слідство чи судовий розгляд кримінальної справи або які мають не зняту чи не погашену судимість; г) депутати всіх рівнів, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, державні службовці апарату судів, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси.

3. Одна й та сама особа не може бути одночасно включена до списку народних засідателів і списку присяжних.

4. Особа, яка включена до списку присяжних, зобов'язана повідомити голову апеляційного суду про обставини, що виключають можливість її участі у здійсненні правосуддя.

Список присяжних затверджується рішенням відповідної ради.

Списки присяжних апеляційних військових судів за поданням голів цих судів формуються з числа військовослужбовців, рекомендованих зборами військових частин та військових установ військових гарнізонів, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція апеляційного військового суду. Від кожного гарнізону до списку присяжних включаються від п'ятнадцяти до двадцяти військовослужбовців, які відповідають указаним вимогам (ст. 69 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 p.).

Список присяжних апеляційного військового суду затверджується рішенням відповідної ради, на території якої розташований гарнізон.

Списки присяжних затверджуються не пізніше одного місяця з дня одержання подання голови суду і в той самий строк надсилаються до суду, а також публікуються в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Списки присяжних затверджуються строком на чотири роки і переглядаються кожних два роки.

При вирішенні всіх питань, пов'язаних з розглядом справи і постановленим судового рішення присяжні мають такі самі права, як і професійний суддя.

Гарантії незалежності й недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються і на присяжних на час виконання ними обов'язків зі здійснення правосуддя.

Присяжним за час виконання ними обов'язків у суді виплачується винагорода, виходячи з розміру їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не меншого, ніж посадовий оклад судді відповідного суду. їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Ці виплати здійснюються судом за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України.

Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді, а також з мотивів виконання обов'язків присяжного визнається грубим порушенням законодавства про працю і тягне передбачену законом відповідальність винних осіб.

Присяжні залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, якщо продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя має бути надіслано присяжному не пізніше як за два тижні до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов'язки присяжного, перелік вимог щодо присяжних, а також підстави для звільнення їх від виконання вказаних обов'язків.

Суд, який запрошує присяжного, повинен письмово повідомити про це керівництво підприємства, установи, організації за місцем його роботи не пізніше як у двотижневий строк до початку судового засідання.

Керівник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, зобов'язаний звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов'язків у суді. Відмова у звільненні від роботи вважається неповагою до суду і тягне передбачену законом відповідальність винних посадових осіб.

Присяжний зобов'язаний вчасно з'явитися за запрошенням до суду для участі в судовому засіданні. Неявка без поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду.

Порядок відбору присяжних для розгляду справи, порядок принесення ними присяги та її зміст визначається процесуальним законом (статті 66—72 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. № 3018-Ш).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83241. ТЭО малого предприятия 105.91 KB
  Цель курсовой работы – получение навыков написания ТЭО деятельности малого производственного предприятия, исходя из заданных условий. Для достижения поставленной цели были поставлены следующие задачи: рассчитать потребности в основном и оборотном капитале для открытия малого предпринимательства...
83243. Применение системы Mathcad для исследования численных методов 624.4 KB
  Целью данной курсовой работы является изучение численных методов при помощи системы Mathcad. Изучение основных операций с программой, изучение различных способов программирования, наглядное изучение текстового и графического редактора, и самой системы в целом.
83244. Финансовый рынок и финансовые институты 250 KB
  Финансовый рынок — совокупность отношений, связанных с оказанием и потреблением финансовых услуг, а также выпуском и обращением финансовых инструментов; это совокупность рыночных институтов,механизм перераспределения капитала между кредиторами и заёмщиками при помощи посредников...
83245. Этногенез восточнославянских племен. Формирование древнерусской государственности. Основные историографические теории образования государства 37.5 KB
  Основные историографические теории образования государства. у восточных славян складываются предпосылки для образования государства: Возникновение древнерусского государства связывают с объединением политических центров в Новгороде и Киеве князем Олегом в 882 г.
83246. Эмоциональный интеллект 18.93 KB
  Представляет собой способность определить эмоции по физическому состоянию чувствам и мыслям; определить эмоции других людей через произведения искусств речь звуки внешний вид и поведение точно выражать эмоции и потребности связанные с данными чувствами; дифференцировать истинные и ложные выражения чувств.
83247. Нелинейное и динамическое программирование 42.96 KB
  Задача поиска наибольшей увеличивающейся подпоследовательности: дана последовательность требуется найти самую длинную возрастающую подпоследовательность. Задача о редакционном расстоянии расстояние Левенштейна: даны две строки требуется найти минимальное количество стираний...
83248. АННА КОМНИНА 20.26 KB
  Старшая дочь византийского императора Алексея I и Ирины Дукены, одна из образованнейших женщин своего времени, автор прозаического эпоса «Алексиада» о деяниях ее отца. Биографические сведения о писательнице содержатся в ее сочинении, в прологе к ее завещанию и в монодии...
83249. Семейные правоотношения 42.5 KB
  Такое деление основано на том что имущественные права и обязанности имеют определенное экономическое содержание. Личные права и обязанности такого содержания лишены они возникают в связи с нематериальными благами неотделимы от личности и непередаваемы другим лицам.