19893

Застосування примусових заходів медичного характеру

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

ТЕМА 19: Застосування примусових заходів медичного характеру План 1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види 2. Процесуальний порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб 3. Особливості судового

Украинкский

2013-07-18

28.32 KB

3 чел.

ТЕМА 19: Застосування примусових заходів медичного характеру

План

1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види

2. Процесуальний порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

3. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру

1. Поняття примусових заходів медичного характеру та їх види

Найважливішими засобами боротьби зі злочинністю є кримінально-правові засоби. їх виникнення і розвиток пов'язані з реакцією суспільства і держави на злочини, тобто правопорушення, які держава визнає небезпечними. Реакцією держави щодо особи, яка вчинила злочин, є покарання. Іншого реагування людство поки що не знайшло. Але щоб застосовувати передбачене кримінальним законом покарання за вчинені діяння, необхідно встановити: в чому полягає це діяння, хто його вчинив, яким чином, з якою формою вини, які наслідки настали та багато інших обставин. Щоб їх з'ясувати та застосувати норми КК, державі необхідно мати відповідні установи кримінального переслідування та суду, а також передбачити в законі, хто, коли, де і з допомогою яких засобів має право і зобов'язаний виконувати певні дії, спрямовані на досягнення зазначених цілей. Реалізацію цих завдань та застосування норм кримінального права забезпечує кримінально-процесуальне право і кримінальний процес, що спираються на норми кримінального права.

Кримінально-процесуальне законодавство надає органам дізнання, досудового слідства, прокуророві та суду такі владні повноваження, реалізація яких завжди тією чи іншою мірою обмежує або ущемляє найбільш значимі конституційні права і свободи людини, яка потрапляє у сферу його діяльності. Найменші відступи від демократичних чи гуманістичних засад як при законодавчому регулюванні кримінального процесу, так і під час правозастосовної діяльності призводять до істотного ущемлення прав людини та заподіяння шкоди авторитету держави.

Не випадково основоположні принципи кримінального процесу продекларовано у ряді міжнародних документів про захист прав людини і громадянина. В статті 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права зазначено, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою. Нікого не може бути позбавлено волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, що їх встановлено законом2. Тому провадження щодо осіб, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру, повинно відповідати вимогам сьогоднішнього часу щодо захисту прав і свобод людини і громадянина України.

Близько 170 років тому в західноєвропейській юридичній і психіатричній науці виникла проблема щодо альтернативи «осудний—неосудний». З'ясувалося, що є велика група осіб, які є осудними щодо вчиненого злочину, однак страждають на психічні аномалії, що певним чином впливають на їхню поведінку.

На цій підставі виникло дискусійне питання про так звану обмежену, зменшену, відносну, спеціальну, пограничну або часткову осудність, яке і на сьогодні остаточно не вирішено, навіть з прийняттям нового Кримінального кодексу України, нові норми якого визначають поняття особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, яка вчинила у стані неосудності та обмеженої осудності суспільно небезпечні діяння, а також яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбуття покарання (ст. 93 КК). Це питання пов'язано з осудністю, є надзвичайно складним, при його вирішенні можливі найрізноманітніші градації, проте складність проблеми лише доводить необхідність її поглибленого вивчення та розробки.

За тлумачним словником української мови: «Обмежений — з вузьким кругозором, інтересами, обмежений у якомусь відношенні; зменшений — зроблений меншим».

Отже, вищезазначені поняття не тотожні, й відповідно поняття «зменшена осудність» щодо особи застосовувати недоцільно, як стверджують деякі автори, оскільки судам при призначенні покарання необхідно буде враховувати всі обставини, а саме: особистість злочинця та обставини справи, наприклад, для призначення покарання менше нижчої межі або переходу до іншого, більш м'якого виду покарань, ніж передбачено санкцією статті.

З такими доводами навряд чи можна погодитися, оскільки при призначенні покарання по кожній кримінальній справі, незалежно від обмеженої осудності чи стану неосудності, в якому підсудний вчинив злочин, суд повинен враховувати всі обставини, в тому числі й особистість злочинця.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).

Осудність є однією із загальних ознак суб'єкта злочину і, водночас, юридичною передумовою вини та кримінальної відповідальності. Вона характеризується таким психічним станом особи, за якого та в момент вчинення злочину здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.

Осудною може бути визнана лише особа, наділена свідомістю та волею, що унеможливлюють для неї усвідомлення своєї поведінки та керування нею. Спроможність такого усвідомлення означає здатність особи розуміти фактичний бік та суспільну небезпечність її поведінки, що включає зміст вчинків, їх наслідки, причинний зв'язок між ними та соціальне значення діяння в цілому. Спроможність керування особою своєю поведінкою означає здатність обирати її напрям і контролювати свої дії (бездіяльність).

Особа, не здатна усвідомлювати фактичний характер чи суспільну небезпечність своєї поведінки, або ж, при збереженні такої здатності, керувати нею, не може визнаватись осудною, бути суб'єктом злочину і підлягати кримінальній відповідальності.

Осудність та вік є передумовами кримінальної відповідальності, якій передує свідомий вольовий вибір, що включає розуміння соціального значення злочинних дій або бездіяльності та передбачення їх наслідків. Вибір варіанту поведінки являє собою результат взаємодії зовнішньої ситуації з особливостями особи суб'єкта, зокрема, з його психічним станом.

Психічний стан особи впливає на цілий комплекс кримінально-правових проявів суб'єкта: сам факт злочину, його характер, обставини.

Осудність, так само як вина та відповідальність, — центральна методологічна категорія права як з погляду її фундаментального теоретичного рішення, так і з погляду практичної цінності та прикладного значення для додержання прав і свобод людини.

Осудність — кримінально-правове поняття, що є невід'ємною ознакою суб'єкта злочину. Точне та повне встановлення осудності — необхідна умова вирішення питання про визнання особи винною.

Осудність характеризує спроможність індивіда в момент вчинення злочину усвідомлювати фактичний характер своєї поведінки, її соціальні наслідки, а також керувати своєю поведінкою. В понятті осудності виділяються два критерії: медичний та юридичний. Дехто помилково вважає, що осудним може бути лише психічно здоровий суб'єкт. Однак осудними можуть визнаватися і психопатичні особи, які вчинили протиправні дії у стані компенсації, і душевно хворі у стані ремісії, тобто у тих випадках, коли особи, які мають психічні захворювання, що формально входять до складу медичного критерію неосудності, можуть усвідомлювати власну поведінку та керувати нею.

Отже, сам факт наявності психічного захворювання автоматично не тягне визнання особи неосудною.

Юридичний критерій характеризує неосудність у змістовному аспекті, його визначають три ознаки: інтелектуальна, вольова та емоційна. Однак у формулу осудності входять лише дві: інтелектуальна і вольова. Емоційна ознака самостійного значення не має, однак повинна враховуватися при встановленні осудності, оскільки в деяких випадках емоційне збудження (наприклад, при патологічному афекті) може виключати осудність особи.

Для наявності юридичного критерію неосудності достатньо однієї ознаки — інтелектуальної або вольової. Якщо особа не втратила жодної із цих ознак, її не може бути визнано неосудною.

Наприклад, у вироку в справі А., засудженого Шевченківським місцевим судом м. Києва за ч. З ст. 101 КК, зазначається, що відповідно до висновку стаціонарної судово-психіатричної експертизи А. * виявляє ознаки олігофренії з помірно вираженими вольовими порушеннями. Однак у той період часу, до якого належать інкриміновані йому діяння, А. не виявив якогось душевного розладу психічної діяльності, був здатний віддавати собі звіт у своїх діях і керувати ними, а тому А. стосовно вчиненого осудний»1.

Неосудність — це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК. Вчинення такого діяння в стані неосудності не тягне кримінальної відповідальності особи через відсутність її вини. Однак таке діяння залишається кримінально протиправним (природно, якщо відсутні обставини, що виключають злочинність діяння, перелічені в статтях 36—43 КК). З урахуванням протиправності та суспільної небезпечності діяння неосудної особи для запобігання вчинення нею інших суспільно небезпечних діянь та її лікування до такої особи судом може застосовано примусовий захід медичного характеру — надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку або госпіталізація до психіатричного закладу з одним із трьох видів нагляду (див. коментар до ст. 93 КК)1.

Отже, у визначенні закріплюються обидва критерії неосудності: медичний та юридичний.

Примусові заходи медичного характеру також можуть застосовуватись до осіб, які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання. Частина З ст. 19 КК передбачає випадок, коли особа вчинила злочин в стані осудності, але потім, до постановлення вироку, захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. Суд, якщо визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя постанову про застосування до такої особи примусового заходу медичного характеру (ч. 1 ст. 421 КІШ). Після одужання особу може бути піддано покаранню, якщо не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності або не з'явилися інші підстави для звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання. Час перебування у психіатричному закладі особи, до якої було застосовано примусовий захід медичного характеру, зараховується в строк відбуття покарання, якщо вона засуджується до позбавлення волі або виправних робіт (ч. 1 ст. 423 КПК).

В ухвалі в справі Т. судова колегія Верховного Суду України зазначила, що застосування заходів медичного характеру допускається не лише до осіб з хронічним душевним захворюванням, а й до осіб, що мають тимчасовий розлад душевної діяльності, що настав після вчинення злочину.

2. Процесуальний порядок провадження досудового слідства в справах про діяння неосудних або обмежено осудних осіб

Кримінально-процесуальне законодавство встановлює особливий порядок розслідування справ про суспільно небезпечні діяння неосудних або обмежено осудних осіб.

Досудове слідство проводиться й у випадках, якщо злочин вчинено особою, яка через свої психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також якщо це визнає за необхідне прокурор чи суд (ст. 111 КПК).

Деякі особливості досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння неосудних осіб зумовлені їх психічним станом під час провадження досудового розслідування.

Наприклад, особа, що здійснила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла після вчинення злочину на душевну хворобу, не визнається ні обвинуваченим^ ні підсудним.

Відомості про психічну хворобу особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можуть бути отримані на різних етапах розслідування, а іноді й до порушення справи. Наприклад, ще в ході оперативної розробки або оперативної перевірки матеріалів при порушенні кримінальної справи можуть бути зібрані відомості про те, що об'єкт є психічно хворим. Однак це не перешкоджає порушенню щодо нього кримінальної справи, оскільки при цьому можуть бути встановлені підстави для застосування до нього примусових заходів медичного характеру.

Для встановлення підстав застосування примусових заходів медичного характеру закон вимагає провадження слідчих дій (допитів, оглядів, обшуків, експертизи тощо), тому в кожному разі вчинення таким хворим суспільно небезпечного діяння обов'язково порушується кримінальна справа.

У деяких випадках, особливо якщо порушенню справи не передувала оперативна розробка або оперативна перевірка, відомості про душевне захворювання підозрюваного або обвинуваченого слідчий отримує безпосередньо в ході розслідування кримінальної справи. Іноді ці відомості мають певний характер. Наприклад, якщо родичі обвинуваченого або підозрюваного заявляють про наявність у особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, душевної хвороби, надають довідки лікувальних закладів або повідомляють факти знаходження обвинуваченого (підозрюваного) на лікуванні в психіатричній лікарні чи на обліку в районного психіатра. Звіти про душевну хворобу обвинуваченого можуть мати і невизначений характер, засновуватися на уривчастих фактах дивної поведінки обвинуваченого за тих або інших життєвих обставин.

При провадженні досудового слідства у справах про суспільно небезпечні діяння психічно хворих слідчий зобов'язаний з'ясувати такі обставини:

1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння;

2) вчинення суспільно небезпечного діяння даною особою;

3) наявність у особи, що здійснила суспільно небезпечне діяння, душевних захворювань у минулому, характер душевного захворювання в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння і до часу розслідування події;

4) поведінка особи, що здійснила суспільно небезпечне діяння, як до його вчинення, так і після;

5) характер і розмір збитку, заподіяного суспільно небезпечним діянням.

Для визначення психічного стану особи в момент вчинення злочину велике значення має точне встановлення таких обставин, як наявність у неї душевного захворювання, контузій, серйозних травм у минулому (не тільки в період, що передував вчиненню суспільно-небезпечного діяння, а й у дитячому, юнацькому віці тощо). Слідчий повинен допитати близьких родичів особи, яка вчинила злочин, і по можливості витребувати документи, що підтверджують факт його душевного захворювання (виписки з історії хвороби, довідки військових лікувальних установ про поранення і контузії, висновок лікарських комісій та ін.).

Для встановлення психічного стану особи з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння важливе значення можуть мати відомості про його поведінку до і після вчинення суспільно небезпечного діяння. Вони можуть містити ознаки того або іншого душевного захворювання, тимчасового розладу душевної діяльності або іншого хворобливого стану. Отримують ці відомості шляхом допиту свідків, а в деяких випадках, якщо цьому не перешкоджає психічний стан обвинуваченого, шляхом його допиту.

У процесі вирішення питання про суспільно небезпечний характер діяння повинно бути обов'язково встановлено, що це діяння підпадає під ознаки відповідного діяння, передбаченого однією з норм КК.

Повинні бути досліджені обставини, зв'язок з часом, місцем, спосіб вчинення діяння, що можуть виступати як обов'язкові чи кваліфікуючі ознаки складу злочину, якщо це передбачено у диспозиції відповідної норми КК. Вірне встановлення цих обставин відіграє значну роль у з'ясуванні суспільної небезпечності особи, яка вчинила діяння. А це, в свою чергу, сприятиме правильному вибору судом відповідного примусового заходу медичного характеру1.

Для визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваченого обов'язково повинна призначатися судово-психіатрична експертиза.

Склавши постанову про призначення експертизи, слідчий повинен вирішити питання про ознайомлення з цією постановою обвинуваченого і його захисника. Стаття 197 КПК дозволяє слідчому не оголошувати обвинуваченому (особі, яка вчинила злочин) постанову про призначення судово-психіатричної експертизи і висновок експертів, якщо психічний стан обвинуваченого робить це неможливим. У цьому разі слідчий повинен скласти протокол і вказати в ньому, чому він вважає це неможливим.

У справах осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, участь захисника є обов'язковою (ст. 45 КПК). Захисник допускається до участі в справі з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення або встановлення факту душевної хвороби особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, тобто після отримання висновку експерта, що засвідчує факт душевного захворювання цієї особи.

Якщо захисник допущений до участі в справі з моменту притягнення особи як обвинуваченого і до призначення у справі експертизи, йому повинні бути надані всі права, передбачені ст. 197 КПК.

Якщо захисник допущений до участі в справі після отримання слідчим висновку експертів, його потрібно ознайомити з висновком. Захиснику надане право заявляти заперечення, просити про постановку експерту додаткових питань, а також про призначення додаткової або повторної експертизи (ст. 203 КПК).

Відмова від захисника з боку психічно хворого або його родичів і законних представників не є підставою для відсторонення захисника від своїх обов'язків. Захист цієї категорії осіб здійснюється за рахунок державного бюджету. Отримавши висновок експертів-психіатрів, слідчий повинен оцінити його.

Подальша спрямованість і хід розслідування багато в чому залежатимуть від рішення, прийнятого слідчим після оцінки висновку експертів.

Якщо слідчий на основі всіх матеріалів справи і висновків експертів-психіатрів визнає, що обвинувачений у момент вчинення злочину був здоровий і його потрібно визнати осудним, то розслідування у справі продовжується і закінчується в загальному порядку складанням обвинувального висновку.

Якщо участь обвинуваченого в суспільно небезпечному діянні не доведено або за наявності інших обставин, що виключають можливість провадження у справі, така справа підлягає припиненню в загальному порядку незалежно від психічного стану обвинуваченого. Якщо обвинувачений буде визнаний неосудним, слідчий, припиняючи справу за обставинами, що виключають можливість провадження.

Коли психічнохворий хоч і не вчинив суспільно небезпечного діяння, однак становить небезпеку для суспільства, органи охорони здоров'я самостійно в адміністративному порядку можуть піддати його невідкладно примусово госпіталізувати в психіатричну лікарню1.

По закінченні досудового слідства, якщо буде встановлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, слідчий складає постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, що підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Така постанова разом із справою надсилається слідчим прокуророві (ч. З ст. 417 УПК), який приймає по справі одне з двох рішень:

1) погоджується з постановою слідчого, затверджує її і направляє справу до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан такої особи (обвинуваченого), або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось досудове слідство, вчинено даною особою, повертають справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового досудового слідства (ст. 418 КПК).

3. Особливості судового розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру

Порядок судового розгляду таких справ регулюється г. 419 КПК.

Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому ст. 418 КПК, суддя або голова суду, якщо з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання.

При внесенні справи в судове засідання суддя зобов’язаний вирішувати такі питання, пов'язані з підготовкою справи до розгляду:

— про день і місце слухання справи в судовому засіданні;

— про виклик в судове засідання прокурора і захисник

— про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

— про витребування додаткових доказів;

— про можливість участі в судовому засіданні особи щодо якої розглядається справа;

— про необхідність виклику в судове засідання експерта;

— всі інші питання, що стосуються підготовчих до судового розгляду дій.

Якщо внаслідок однобічності й неповноти проведеного слідства не було з'ясовано всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, і ці прогалини не можуть бути усунуті в судовому засіданні, суд зобов'язаний повернути її на додаткове досудове слідство.

Судовий розгляд справ про застосування примусових заходів медичного характеру відбувається у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника, за правилами, що встановлені главами 25, 26 та 34 КПК.

У ході судового слідства досліджуються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює думку прокурор, потім захисник (ст. 419 КПК), і тільки після цього суд виходить в нарадчу кімнату для винесення ухвали по справі. Судові дебати по такій категорії справ не ведуться.

Коли суд знаходиться в нарадчій кімнаті, він вирішує такі питання:

1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;

3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності;

4) чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, що виключає застосування покарання;

5) чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме (ст. 420 КПК).

Якщо суд встановить, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи після вчинення злочину захворіла на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, якщо визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, із зазначенням, яких саме.

Якщо суд визнає непотрібним застосувати такі заходи, справу необхідно закрити, про що виноситься ухвала (постанова). В тих випадках, коли неосудність або обмежену осудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлено, суд виносить ухвалу, а суддя постанову про направлення даної справи для провадження подальшого досудового слідства на загальних підставах.

Якщо вчинення вищезазначеного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведено, суд своєю ухвалою, а суддя — постановою, закриває справу.

Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.

Крім цього випадку, скасування або зміна таких заходів також може мати місце, якщо особа, яка їх вчинила в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або якщо в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру проводиться за правилами ст. 419 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають ту чи іншу особу. До такого подання додається висновок комісії лікарів психіатрів (статті 421—422 КПК).

Якщо особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку ст. 419 КПК виносить ухвалу, а суддя — постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність або обмежену осудність було встановлено під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання.

Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.

На всі постанови (ухвали), що винесені судом (суддею) в порядку такого провадження, може бути подано апеляційну чи касаційну скаргу або винесено апеляційне чи касаційне подання прокурора. Апеляційні скарги чи касаційні подання прокурора вносяться в загальному порядку, з додержанням вимог норм, передбачених главами 29— 32 КПК.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

21676. Определение индуктированных напряжений и токов опасного и мешающего влияний 334 KB
  Цепи будем считать однородными по длине и параллельными в пределах сближения. Когда во влияющей цепи 1 протекает переменный ток I1 то в результате магнитной индукции по всей длине цепи 2 будет индуцироваться э. Если ток во влияющей цепи I1 не изменяется в пределах всего сближения то продольная э. Практически это может быть если обе цепи электрически короткие.
21677. Взаимные влияния между цепями связи, телемеханики и меры защиты 307.5 KB
  Первичные параметры влияния на цепи связи в воздушных линиях связи; 3. Первичные параметры ЭМ влияния между цепями симметричных кабелей связи; 4. Причины взаимного влияния между цепями связей и основные параметрыпервичные и вторичные параметры влияния Качество и дальность связи обуславливаются не столько собственным затуханием цепей сколько мешающими взаимными влияниями между соседними цепями которые проявляются в виде переходного разговора или шума.
21678. Основное уравнение влияния между цепями 153.5 KB
  Токи электрического влияния ближнем и дальнем концах; 2. Токи магнитного влияния на ближнем и дальнем концах; Полный ток электромагнитного влияния на ближнем и даль нем концах. Токи электрического влияния ближнем и дальнем концах Рассмотрим общий случай когда две двухпроводные цепи с параллельными проводами имеют различные параметры и замкнуты на концах на согласованные нагрузки рис. Обозначим напряжения и токи во влияющей цепи U10 I10; на ближнем конце U20 I20 и U2l I2l на дальнем конце цепи подверженной влиянию.
21679. Переходное затухание между цепями в кабельных линиях 336.5 KB
  На ближнем конце ; дБ На дальнем конце . дБ Так как мощность в начале влияющей цепи; мощность в начале цепи подверженной влиянию мощность на дальнем конце цепи подверженной влиянию. 1 где уровни передачи в начале и в конце цепей. Согласно определению защищённости на ближнем конце: Откуда переходное затухание на ближнем конце.
21680. Общие понятия об организации связи на железнодорожном транспорте и видах НС 41 KB
  Организация связи на железнодорожном транспорте; 4. автоматики телемеханики и связи Изучение дисциплины будет проходить в 6ом семестре. Вы должны самостоятельно изучить следующие вопросы: Конструкции и свойства воздушных линий связи и высоковольтных линий автоблокировки; кабельных линий автоматики телемеханики и связи: кабелей связи ВЧ и НЧ; коаксиальных кабелей; кабелей автоматики телемеханики и силовых; волоконнооптических кабелей; волноводов; сверхпроводящих кабелей.
21681. Основы электродинамики направляющих систем 183.5 KB
  Исходные уравнения электродинамики; 2.Исходные уравнения электродинамики Основные уравнения электродинамики поля называемые уравнениями Максвелла обобщают два основных закона электродинамики: закон полного тока и закон электромагнитной индукции.2 представляют собой интегральную запись уравнений Максвелла чаще пользуются уравнениями в дифференциальной форме. Второе слагаемое в правой части уравнения 2.
21682. Особенности электромагнитных процессов в направляющих системах 222 KB
  1 Скорость перемещения фазы поля называют фазовой скоростью. На практике основной интерес представляет знание характеристик поля на очень больших расстояниях от излучателя таких что .8 Величину принято называть эквивалентной глубиной проникновения поля. Расчетные соотношения глубины проникновения поля для некоторых металлов приведены в таблице: Таблица 2.
21683. Параметры передачи цепей воздушных и кабельных линий 280 KB
  Первичные параметры цепи; 2. Первичными параметрами цепи называются индуктивность активное сопротивление проводов цепи емкость между проводами цепи а также проводимость изоляции между проводами отнесённые к единице длины линии километру и равномерно распределённые по всей длине линии. Индуктивность проводов L Гн км характеризует способность цепи накапливать энергию в магнитном поле а также определяет связь между током в проводах цепи и сцепленным с ним магнитным потоком: . Емкость C Ф км характеризует способность цепи накапливать...
21684. Оптимальное соотношение между первичными параметрами кабельных цепей 263 KB
  Уравнение однородной линии; 2.Уравнение однородной линии При определённых условиях первичные параметры полностью характеризуют электрические свойства линейных цепей связи. Однако в отличии от сосредоточенных параметров они распределены по всей длине линии.Вторичные параметры цепи Из приведённых выше формул следует что распространение энергии по линии ток и напряжение в любой точке цепи обусловлены в первую очередь параметрами и .