В избранное

19899

Субєкти інвестиційної діяльності

Лекция

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Лекція № 4. Тема 4: Суб'єкти інвестиційної діяльності. Мета: вивчення кола суб’єктів інвестиційної діяльності форми діяльності суб'єктів інвестиційної діяльності. План 1. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності. 2. Інвестиційний фонд компанія та довірчі то

Украинкский

2013-07-18

99 KB

1 чел.

Лекція № 4.

Тема 4: Суб'єкти інвестиційної діяльності.

Мета: вивчення кола суб’єктів інвестиційної діяльності, форми діяльності суб'єктів інвестиційної діяльності.

План

1. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності.

2. Інвестиційний фонд, компанія та довірчі товариства.

3. Пенсійний фонд і страхова компанія як інституціональні інвеститори.

Література та законодавство:

  1.  Конституція України від 28.06.96.
  2.  Про інвестиційну діяльність. Закон України від 18.09.91 № 1560.
  3.  Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії: Указ Президента України від 19.02.94 № 55/94.
  4.  Вінник О.М. Інвестиційне право. Навчальний посібник.- К.: Атіка, 2004.
  5.  Омельченко А.В. Інвестиційне право. Навчальний посібник.- К: Атіка, 2004.
  6.  Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник.-К.: ЦУЛ, 2005.
  7.  Пересада А.А. Основы инвестиционной деятельности.- К.: Издательство Либра ООО, 2003
  8.  Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом.- К.: Лібра, 2002.
  9.  Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.: Генеза, 2006.

Питання для самоперевірки:

  1.  Фондова біржа. Правовий статус.
  2.  Учасники фондових бірж.
  3.  Правова характеристика емітентів цінних паперів.
  4.  Функціональні учасники: фірма-дівелопер, фірма-ріелтер. інжинірингово-консалтингові, будівельні, аудиторські фірми.
  5.  Торговець цінними паперами.
  6.  Ліцензування, комерційна і комісійна діяльність.

1. Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності

Держава в ринковій економіці може виступати в ролі інвестора, а також у ролі одного або декількох учасників інвестиційної діяльності. Держава впливає на інвестиційну діяльність так:

-  прямо - через державний сектор економіки;

-  непрямо - через свої інститути (органи виконавчої влади, НБУ, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет та ін.)

Прямий вплив виражається в тому, що держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональне значення, і згідно із законодавством може бути вироблена на державних підприємствах, приватизація яких не буде проводитись у найближчий час (оборона, окремі об'єкти загальнодержавної інфраструктури: магістралі, зв'язок ...).

На майбутнє функції інвестора держава повинна поступово передати іншим суб'єктам (будівництво платних магістралей), але як показує практика, частина об'єктів цього елемента інфраструктури завжди залишається у віданні держави, а прибутки від експлуатації поповнюють її бюджет.

Разом з тим, в умовах України функції інвестора держава повинна залишити в соціальній сфері, особливо у фінансуванні АПК.

Цей антиринковий захист може бути використаний тільки в міру розвитку приватизації сільського господарства і насичення ринку його продукцією. Що стосується інших товарів, то потрібно відмовитися від державних інвестицій, за винятком виробництва ліків і товарів дитячого асортименту.

Стосовно засобів виробництва, то в окремих випадках держава може їх інвестувати, особливо агрегати, вузли, запасні частини, які використовуються вітчизняним виробником, у якого йде спад виробництва через нестачу цієї продукції.

Можливі також державні інвестиції (після техніко-економічного обґрунтування) в ті виробництва, продукція яких не має попиту через низьку купівельну спроможність населення і підприємств.

У міру зниження дефіциту бюджету і, як правило, інвестиційної діяльності держава може інвестувати засоби в розвиток виробництва. Держава як рядовий інвестор вкладає засоби і бажає отримати прибутки в майбутньому. Це і є направлення державних Інвестицій з метою структурної перебудови економіки в перехідний період.

Потім ці виробництва можуть бути продані державою і приватизовані.

Інвестиційні вкладення можуть здійснюватися державою разом з іншими інвесторами, у тому числі іноземними. Організаційні форми такої діяльності: консорціуми, акціонерні товариства та ін.

Непрямі форми впливу держави:

• державне кредитування;

• державний займ;

• роздержавлення і приватизація;

• амортизаційна політика;

• державний лізинг;

• ліцензування та ін.

Ці методи реалізуються через державні інститути (як учасники інвестиційного процесу).

У міжнародній практиці захист національного інвестиційного ринку державою називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних зборів на товар, що імпортується, податків на іноземні інвестиції, заборона ввезення окремих товарів. Згідно з цією політикою держава заохочує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, перешкоджає експорту капіталу і залучає іноземні інвестиції.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється державою через НБУ шляхом регулювання попиту і пропозиції на позикові засоби. Грошово-кредитна політика НБУ залежно від стану економіки проводиться або у формі кредитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться у фазі економічного спаду з тим, щоб розширити кредитування і тим самим стимулювати економічне пожвавлення та зростання виробництва. Протягом 1995 р. НБУ проводив політику кредитної експансії ("дешевих грошей") шляхом знижки відсоткових ставок на кредити, що надаються комерційним банкам.

Кредитна рестрикція ("дорогі гроші") проводиться з метою стримання інвестиційної активності, щоб зменшити кредитування господарства, знизити і відтягнути економічний бум і набутий за ним спад.

Методи грошово-кредитного регулювання поділяються на дві групи:

загальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому);

селективні (призначені для регулювання конкретних видів кредиту або кредитування окремих галузей, великих фірм та ін.).

Загальні методи:

• облікова (дисконтна) політика - метод кредитного регулювання. Вона активно застосовується в економіці всіх розвинутих країн ще з середини XIX ст. Виникнення цього методу було пов'язано з перетворенням центрального банку в кредитора  комерційних  банків. Останні перераховували кредити під власні боргові зобов'язання. Підвищуючи ставку по кредитах, НБУ спонукав інші кредитні установи скорочувати позики. Це ускладнювало поновлення банківських ресурсів, вело до підвищення відсоткових ставок, до скорочення кредитних операцій;

• операції на відкритому ринку - продаж або купівля НБУ у комерційних банків цінних паперів за ринковим курсом. У випадках купівлі центральний банк (ЦБ) переказує відповідні суми комерційному банку (КБ), збільшуючи їхні залишки на резервних рахунках; при проводженні ЦБ сплачує суми цих рахунків;

• встановлення норм обов'язкових резервів КБ - це метод прямого впливу на величину банківських резервів.

Селективні методи:

- контроль окремих видів кредитів - практикується по кредитах під заставу біржових цінних паперів, по споживчих позиках на купівлю товарів у розстрочку, за іпотечним кредитом;

- регулювання ліквідності та ризику банківських операцій. Ризик банківської діяльності визначається співвідношенням виданих кредитів із сумою власних коштів банку.

Регулююча функція податків передбачає:

  •  встановлення та зміну системи оподаткування;
  •  визначення податкових ставок, їх диференціацію;
  •  надання податкових пільг (вивільнення від податків частини прибутків та капіталу з умовою їх цільового використання згідно із завданням державно-економічної політики).

Інвестиційні інститути

Міністерство економіки України, на яке покладено такі функції:

• участь у формуванні державної інвестиційної політики, напрямів зовнішньоекономічної діяльності,

• формування переліку великих інвестиційних проектів, що фінансуються з державного бюджету,

• розробка напрямів використання централізованих кредитних, валютних, інвестиційних фондів та інших централізованих джерел фінансування інвестицій,

• підготовка проектів та інвестиційних програм;

Фонд державного майна України (ФДМУ) організовує роботу з приватизації державного майна та інвестування приватизованих підприємств, сприяє створенню інвестиційних фондів та холдингових компаній, вживає заходів щодо залучення іноземних інвестицій до процесу приватизації. ФДМУ може виступати засновником акціонерних, інвестиційних, комерційних товариств, купувати паї та акції АТ, якщо це потрібно в інтересах держави та населення районів, обмінювати акції, що перебувають у державній або муніципальній власності, на акції інвестиційних фондів та холдінгових компаній, встановлює порядок обліку і контролю за діяльністю інвестиційного фонду та інвестиційної компанії з розміщення приватизаційних паперів;

Українська державна кредитно-інвестиційна компанія - з метою залучення внутрішніх і зовнішніх кредитних ресурсів та інвестицій у пріоритетні галузі економіки України й забезпечення реалізації державної політики в цій сфері;

Український комерційний промислово-інвестиційний банк (Промінвестбанк) створений у 1992 р. на базі колишнього Промбанку (закрите АТ). У ньому зосереджено 1/3 банківського капіталу України, статутний фонд, сформований на 90 відсотків за рахунок продажу акцій фізичним особам. Він обслуговує 116 тис. юридичних осіб, 2 млн. фізичних осіб.

Клієнти:

• державні підприємства - 20 відсотків;

• приватні - 3 відсотка;

• колективні - 42 відсотки;

• змішана власність - 4 відсотка;

• 70 іноземних підприємств.

Основні напрями роботи: інвестування коштів, фінансування, кредитування; пропонує повний спектр банківських послуг.

2. Інвестиційний фонд, компанія та довірче товариство

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії створюються в Україні згідно із Законом України "Про господарські товариства" та Указу Президента України "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії". Це комерційні акціонерні товариства, які здійснюють свою діяльність виключно в галузі інвестування народного господарства України.

Інвестиційний фонд - це юридична особа. Він засновується у формі закритого акціонерного товариства, що здійснює діяльність виключно у сфері спільного інвестування.

Спільним інвестуванням визнається діяльність, що проводиться в інтересах та за рахунок засновників і учасників інвестиційного фонду випуском інвестиційних сертифікатів та виконанням операцій з цінними паперами. Засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Не можуть бути засновниками фонду юридичні особи, частка державного майна у статутному фонді яких перевищує 25 відсотків загального майна фонду.

Засновники фонду несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду, що зберігаються в депозитарії інвестиційного фонду і не можуть пропонуватися для продажу.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні і юридичні особи, які придбали його інвестиційні сертифікати. Учасникам може видаватись сертифікат на сумарну номінальну вартість інвестиційних сертифікатів.

При створенні інвестиційного фонду засновники укладають установчий договір та затверджують статут фонду. Вони зобов'язані зареєструвати інвестиційний фонд у порядку, який встановлений для реєстрації акціонерного товариства (АТ). Установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов'язаної зі створенням інвестиційного фонду, а також відповідальність перед учасниками та перед третіми особами.

Наразі в Україні створено ряд інвестиційних фондів закритого типу. Серед них найбільший і досить успішно розвивається - Український народний інвестиційний фонд. Це закрите акціонерне товариство, що діє виключно у сфері інвестування економіки України.

Основним напрямом в роботі фонду є надання послуг населенню по вкладенню приватизаційного майнового сертифіката - це боргова розписка держави кожному громадянину України, що підтверджує право його власності на частку загальнонародного майна.

Інвестиційний фонд "Олбі - Інвест" - завданням якого є залучення майнових сертифікатів громадян.

Для громадян такий інвестиційний фонд є найбільш привабливою формою розміщення їх приватизаційних коштів:

по-перше, учасник фонду відразу отримує в руки цінний папір - інвестиційний сертифікат на пред'явника, який вільно можна продати, дарувати, успадковувати;

по-друге, всі учасники фонду будуть отримувати однакові дивіденди;

по-третє, в інвестиційному фонді знижується до мінімуму ризик втрати майна та доходів навіть у випадку банкрутства одного або декількох підприємств, акціями яких володіє фонд.

Фонд здійснює інвестиції в короткострокові грошові зобов'язання, в акції та облігації вітчизняних та іноземних підприємств, в об'єкти приватизації та ін.

Інвестиційна компанія - це торговець цінними паперами, який разом з іншими видами діяльності згідно із законодавством (посередницькі, консультативні та інші послуги на ринку цінних паперів) залучає кошти для здійснення спільного інвестування випуском та розміщенням цінних паперів.

Інвестиційні компанії створюються у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю для проведення спільного Інвестування. Вони можуть залучати кошти шляхом емісії інвестиційних сертифікатів компанії та створювати спільні фонди, що акумулюють залучені таким чином кошти з метою подальшого їх розміщення в цінних паперах інших емітентів. Спільні фонди інвестиційних компаній функціонують як звичайні інвестиційні фонди з урахуванням того, що інвестиційна компанія виступає єдиним засновником своїх спільних фондів. Спільні фонди є філіями інвестиційної компанії, мають відокремлений від самої компанії баланс та рахунок, а також відповідають за зобов'язання інвестиційної компанії, не пов'язаними з діяльністю цих спільних фондів.

Взаємний фонд - це відокремлений підрозділ інвестиційного фонду або інвестиційної компанії. Він створюється за рішенням її вищого органу, має своє положення та інвестиційну декларацію.

Взаємні фонди інвестиційної компанії функціонують як і звичайні інвестиційні фонди, з урахуванням того, що інвестиційний фонд або компанія виступає єдиним засновником своїх спільних фондів, а тому має право на проведення загальних зборів засновників інвестиційного фонду, які стосуються створених ними взаємних фондів. Взаємні фонди є філіями інвестиційних компаній, мають окремі баланси та рахунки. Вони не відповідають за зобов'язання інвестиційних компаній, не пов'язаними з діяльністю цих взаємних фондів.

Українська фінансова група (УФГ) - це велика акціонерна компанія (корпорація) типу холдінгу, у структурі якої існують банки, біржі, страхові компанії, рекламне агентство та ін. УФГ акумулює вільні кошти фізичних і юридичних осіб та здійснює інвестування в перспективні проекти, проекти модернізації сфери транспорту, машинобудування, нафто- та вугледобування.

Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - АТ закритого типу. Засновники: українські фірми з іноземним капіталом, фінансові компанії "Інвест Україна" і "Нафтаенерго".

Фінансовими посередниками на ринку цінних паперів України виступають довірчі товариства.

На сьогодні основним документом, що регламентує діяльність довірчих товариств в Україні, є Декрет Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р. № 23-93. Згідно з цим Декретом довірчим товариством визнається товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їхніх прав власників. Майном довірителя є грошові кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя (ст. 1).

Поняття представницької діяльності в Декреті "Про довірчі товариства" не визначено, але таке визначення щодо діяльності з приватизаційними паперами є в Законі України "Про приватизаційні папери". Так, представницькою діяльністю визнається діяльність, що здійснюється представниками від імені, за рахунок і на ім'я власників майна.

Таким чином, на фондовому ринку довірчі товариства здійснюють представницьку діяльність щодо обслуговування цінних паперів (у тому

числі приватизаційних) довірителя відповідно до договору доручення, укладеного між довірителем та довірчим товариством. Згідно з Положенням про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженим наказом ДКЦПФР від 1 квітня 1996 р. № 58, довірче товариство, якому цінні папери передані для здійснення операцій з ними за дорученням і в інтересах власника, реєструється в системі ведення реєстру власників іменних цінних паперів як номінальний утримувач.

Такий вид діяльності з цінними паперами, на відміну від комісійної та комерційної, надає довірителям (фізичним та юридичним особам) значні переваги:

• по-перше, цінні папери завжди залишаються у власності довірителя і мають бути повернені йому у випадку розірвання договору;

• по-друге, доходи по цінних паперах довірителя сплачуються йому в повному обсязі, за винятком обумовленої в договорі винагороди довірчому товариству;

• по-третє, довірче товариство може акумулювати крупні пакети акцій, оскільки на нього не розповсюджуються обмеження, передбачені для інвестиційних фондів і компаній. Це дозволяє довірчим товариствам брати активну участь в управлінні акціонерними товариствами, діючи в інтересах довірителів.

Зазначені переваги визначають привабливість самої ідеї довірчого управління, перш за все, для дрібних вкладників, до яких на сьогодні належить більша частина населення України. Однак, саме недостатній захист довірителів від шахрайської діяльності є основним недоліком чинного законодавства України у сфері довірчого управління. Незважаючи на те, що Декретом Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" визначено, що засновники довірчого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном у п'ятикратному розмірі до внеску кожного учасника, що вартість активів, прийнятих у довірче управління, не повинна сумарно перевищувати частки довіреної особи в статутному фонді довірчого товариства та відповідно її особистої додаткової відповідальності, права довірителів майже не захищені. Практично після реєстрації довірчого товариства кошти із статутного фонду можуть бути частково або повністю вилучені засновниками, цінні папери, внесені до статутного фонду, можуть виявитися неліквідними і не дозволять компенсувати втрат вкладників, вартість активів, прийнятих у довірче управління, може істотно перевищувати статутний фонд товариства і навіть п'ятикратну відповідальність його учасників тощо.

Відповідно до ст. 5 Декрету "Про довірчі товариства" порядок контролю за ними встановлюється трьома відомствами - Фондом державного майна України, Національним банком України і Міністерством фінансів У країни.

Законодавством України однозначно передбачено лише ліцензування Фондом державного майна України діяльності довірчих товариств з приватизаційними паперами. Право на таку діяльність довірчі товариства набувають після отримання відповідної ліцензії Фонду державного майна України в порядку, передбаченому Інструкцією про умови ліцензування представницької діяльності з приватизаційними паперами, затвердженою наказом Фонду державного майна України від 25.11.93 р. № 514.

Оскільки Фонд державного майна відповідає лише за операції довірчих товариств з приватизаційними паперами, він ліцензує тільки цей вид діяльності. Але в результаті вкладення приватизаційних паперів у розпорядженні довірчого товариства опиняються акції приватизованих підприємств, а також, у подальшому, і грошові доходи довірителів. Цю діяльність з управління цінними паперами довірителів також необхідно ліцензувати.

На практиці цього не відбувається, і довірчі товариства продовжують працювати на підставі ліцензії про представницьку діяльність з приватизаційними паперами.

Якщо згадати ще про проблеми ліцензування операцій по довірчому управлінню майном, у тому числі нерухомістю, які також у нас не вирішені, то бачиться доцільним запровадження загальної ліцензії у сфері довірчого управління, що відігравала б роль перепустки на відповідний ринок.

3. Пенсійний фонд і страхова компанія як інституціональні інвестори

Для страхових компаній та пенсійних фондів інвестування не є основним видом діяльності. Операції з цінними паперами не є для цих інвесторів єдиним джерелом доходу, вони – лише засіб капіталізації, який забезпечує основну діяльність.

Перші приватні страхові компанії почали створюватись в Україні після прийняття Декрету Кабінету Міністрів України "Про страхування" від 10 травня 1993 р. № 47. Тепер діяльність страхових компаній регулюється Законом України" Про страхування" від 07.03.96 р.

Для страхових компаній основним джерелом формування інвестиційних коштів є комісійні за страхування майнових інтересів громадян та юридичних осіб, пов'язаних з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням застрахованої особи (особисте страхування); з володінням, користуванням та розпорядженням майном (майнове страхування); з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну громадянина, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності) - (ст. 4 Закону "Про страхування").

У практичній діяльності страхові компанії, звичайно, поділяються за принципом спеціалізації. Можна виокремити дві основні групи страхових компаній: із страхування життя, загальне страхування.

Страхові компанії періодично отримують внески своїх клієнтів в обмін на виплати при настанні страхового випадку. За рахунок фондів, сформованих з попередніх внесків, страхові компанії створюють резерви, котрі разом із частиною власного капіталу інвестують у фінансові активи.

Закон України "Про страхування" дає чіткий перелік категорій активів, у які можуть бути розміщені із врахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості страхові резерви страхових компаній. Відповідно до ст. ЗО Закону України "Про страхування" страхові резерви, крім інших, можуть бути вкладені в цінні папери, що передбачають одержання доходів, і в цінні папери, що емітуються державою.

У країнах зі стабільною ринковою економікою компанії із страхування життя, як правило, вкладають свої кошти в довгострокові цінні папери, оскільки, страхуючи на випадок смерті, вони значно можуть прогнозувати тенденції настання страхових випадків. В основному, такі компанії здійснюють значні вклади в цінні папери з фіксованими доходами, до яких належать, наприклад, державні та корпоративні облігації. Вкладення коштів в акції для цього виду страхових компаній становить незначну частину всіх їх інвестицій.

Компанії із загального страхування більше вкладають накопичені кошти в державні цінні папери і менше – в корпоративні облігації та акції, їхня роль в інвестуванні підприємництва порівняно незначна.

Сьогодні, незважаючи на прийняття Закону України "Про страхування", одним із основних завдань, що необхідно вирішити в галузі страхового бізнесу, є законодавче врегулювання здійснення страховими компаніями інвестицій у цінні папери.

Створення повноцінної нормативної бази має стати поштовхом для активізації діяльності страхових компаній на ринку цінних паперів України як інституційного інвестора. Поки що страхові компанії з являються на вітчизняному фондовому ринку переважно лише як емітенти.

У той час, як нормативна база діяльності страхових компаній вже в цілому сформована, недержавні пенсійні фонди в Україні функціонують в умовах повної відсутності будь-яких нормативних актів у сфері недержавного пенсійного забезпечення.

У розвинутих країнах пенсійні фонди відіграють важливу роль у житті суспільства. Зростання тривалості життя людей, частий ранній вихід на пенсію, прагнення до фінансової незалежності в пенсійному віці, Інфляція, спеціальні податкові стимули - все це призвело до того, що останнім часом помітно зросла роль пенсійних фондів як джерела інвестиційного капіталу. Через такі фонди профспілки, роботодавці й самі працівники прагнуть забезпечити додаткові вигоди на випадок виходу на пенсію. Протягом своєї трудової діяльності громадяни здійснюють внески до пенсійних фондів. Сюди ж надходять внески роботодавців. Накопичені кошти фонд інвестує. У разі виходу громадянина на пенсію пенсійний фонд виплачує йому накопичену від його внесків суму або забезпечує щорічний доход.

Вкладники недержавних пенсійних фондів, на відміну від державного пенсійного забезпечення, отримують ряд переваг:

• по-перше, кошти, вкладені в недержавний пенсійний фонд, не знеособлюються в процесі їх обігу У будь-який час вкладник може одержати інформацію, куди, в якому обсязі та з якою рентабельністю вкладені й працюють його гроші;

• по-друге, на відміну від системи державного пенсійного забезпечення, приватні пенсійні фонди можуть здійснювати виплати особам, які досягли пенсійного віку, незалежно від терміну придбання полісу та суми виплачених внесків, оскільки такі фонди, обертаючи кошти всіх вкладників, виплачують пенсії тільки тим, хто досяг пенсійного віку.

Інвестиційною діяльністю більшості пенсійних фондів керують професійні фінансові посередники на ринку цінних паперів. Акумульовані пенсійними фондами кошти інвестуються, як правило, у довгострокові цінні папери.

Пенсійні фонди на Заході є другим за обсягом після страхових компаній інвестором в облігації корпорацій та найбільшим інституційним інвестором в їх акції. У Великобританії, наприклад, пенсійні фонди володіють майже половиною всіх акцій компаній у межах країни та значною часткою акцій іноземних компаній. У США пенсійним фондам належить більше ніж четверта частина всіх акцій компаній та більше половини всіх облігацій, що належать компаніям.

В Україні донедавна існував єдиний Державний пенсійний фонд. Це пояснювалось насамперед абсолютною відсутністю законодавства про недержавні пенсійні фонди, що регулювало б основні засади їх створення та функціонування. Однак, налагоджений впродовж десятиліть механізм справляння виплат з громадян та юридичних осіб у Державний пенсійний фонд почав давати збої. Пенсійне законодавство України останніх років значно збільшило кількість категорій працівників, які мають право на достроковий вихід на пенсію та інші пенсійні пільги, тим самим автоматично зменшило кількість платників до фонду і збільшило кількість пенсіонерів.

Незважаючи на невеликі розміри пенсій, Державний пенсійний фонд переживає часи постійного дефіциту коштів. Поява приватних пенсійних фондів дозволила б значно зменшити соціальну напругу в суспільстві, а також активізувати ринок цінних паперів України.

Світовий досвід підказує, що недержавні (приватні) пенсійні фонди, що працюють спільно з аналогічними державними структурами, дають змогу зробити політику пенсійного забезпечення більш гнучкою та цілеспрямованою.

В Україні ведеться робота над підготовкою законопроекту "Про недержавні пенсійні фонди в Україні". Відповідно до нього недержавні пенсійні фонди створюватимуться у вигляді повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю та закритих акціонерних товариств і зможуть займатись діяльністю, пов'язаною виключно з організацією недержавного пенсійного забезпечення громадян.

Активи пенсійних фондів можуть розміщуватися в акціях, облігаціях та інших цінних паперах, допущених до обігу в Україні. Проте в законопроекті є положення, що в подальшому можуть негативно вплинути на успіх інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів. Зокрема, передбачається можливість надати фондам самим управляти власною інвестиційною діяльністю на ринку цінних паперів. Необхідно враховувати, що пенсійні фонди інвестуватимуть кошти вкладників і не можна гарантувати, що така діяльність здійснюватиметься кваліфіковано і в інтересах вкладників.

PAGE  1


Данной работой Вы можете всегда поделиться с другими людьми, они вам буду только благодарны!!!
Кнопки "поделиться работой":

 

Подобные работы

8814. Банки як субєкти господарювання 382.26 KB
  Створення та реєстрація банку. Організаційна структура банку. Ліцензування банків та банківської діяльності. Реорганізація і ліквідація банку. Банківські обєднання: порядок створення та їх типи...
8815. Банки як субєкти господарювання Тестові завдання 23.1 KB
  Банки як субєкти господарювання Тестові завдання 1. Реєстрація банку - це: а) документ, який надається НБУ в порядку і на умовах, визначених у дозволі б) надання банку статусу юридичної особи відповідно до вимог Закону України Про банки і бан...
11167. Субєкти управління державним підприємством та корпоративними правами 144.5 KB
  Суб’єкти управління державним підприємством та корпоративними правами Держава виступає учасником діяльності корпоративних підприємств через наявність частки власності в їх статутних фондах що дає змогу певним чином управляти таким товар...
17894. Субєкти сучасного світового господарства і система показників, що характеризують їх місце в світовій економіці 45.5 KB
  Лекція 2. Суб'єкти сучасного світового господарства і система показників що характеризують їх місце в світовій економіці. 1. Основні типи держав і їх економічних об'єднань в світовій економіці У міжнародній практиці всі країни світу підрозділяються на три основні груп
33466. Субєктивна сторона злочину 25.5 KB
  Відсутність певного мотиву або мети також може виключати склад злочину і кримінальну відповідальность.
47884. Субєкти правової роботи на підприємствах, в установах, організаціях 266.5 KB
  Правова робота в нових ринкових нестабільних відносинах стає невід'ємною виробничою частиною діяльності юридичних осіб незалежно від форм власності і господарювання