19930

СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

ЛЕКЦІЯ 1 СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО П Л А Н Виникнення та становлення соціології як самостійної науки. Предмет об’єкт функції та структура соціології. Соціологічні закони та категорії. Метод соціології. Взаємозв'язок соціології з іншими науками...

Украинкский

2013-07-18

104.5 KB

15 чел.

ЛЕКЦІЯ 1

СОЦІОЛОГІЯ – НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

П Л А Н

  1.  Виникнення та становлення соціології як самостійної науки.
  2.  Предмет, об’єкт, функції та структура соціології.
  3.  Соціологічні закони та категорії. Метод соціології.
  4.  Взаємозв'язок соціології з іншими науками

1. Виникнення та становлення соціології як самостійної науки

Термін “соціологія” походить від двох слів: латинського societas — суспільство та грецького logos — слово, поняття, вчення. Таким чином, етимологічно слово “соціологія” — це наука про суспільство.

У розвитку соціологічних знань окреслюється кілька етапів з яскраво вираженими особливостями. Протосоціологічний період

Охоплює проміжок часу від античної доби до початку XIX ст. У межах протосоціологічного періоду виділяють кілька етапів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епох Відродження і Просвітництва.

Соціологія як специфічна самостійна галузь знань, як наука про суспільство, про соціальні відносини сформувалася пізніше багатьох суспільних наук, лише в середині ХІХ ст.

Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди тісно перепліталися з філософськими, моральними та іншими уявленнями. Більшість цих уявлень зафіксовано в Біблії та інших джерелах стародавнього світу.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук — філософії, історії, теорії політики, права, природознавства — містили в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки.

У становленні соціології можна виділити ряд етапів. Перший пов’язаний з іменами О. Конта, Г. Спенсера і К. Маркса. Засновником соціології був французький вчений Огюст Конт (1798 — 1857). Цей філософ уважав, що соціологія, котру він спочатку називав “соціальною фізикою”, має запозичувати у природничих наук об’єктивність, здатність піддаватися перевірці, доказовість. Вихідним у соціології Г. Спенсера та К. Маркса також був позитивізм.

Огюст Конт (1798—1857) увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. В 30-х рр. ХІХ сторіччя французький учений Огюст Конт вводить в обіг термін «соціологія», що походить від латинського слова «societas» (суспільство) і грецького «logos» (наука, учення, слово). Його основні твори — «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об’єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням. Філософія О. Конта, будучи одним із провідних напрямів тогочасного суспільствознавства, отримала назву «позитивізм».

Позитивізм — філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань. 

Соціологію О. Конт ділить на дві частинисоціальну статику та соціальну динаміку.

О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства.

Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820—1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Г. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільності, у суспільство як цілісний організм. Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818—1883) та Ф. Енгельс (1820—1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концептуальними положеннями та висновками:

  •  Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.
  •  Розвиток суспільства визначається об’єктивними всезагальними та специфічними законами.
  •  У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.
  •  У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.
  •  Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Другий етап. На зламі ХIХ і ХХ ст. соціологія переживає якісно новий етап: усвідомлюється обмеженість абстрактно-теоретичних методів пізнання, які переважали на першому етапі, постає питання про виділення соціології у самостійну цілісну науку. Найбільш яскраві представники соціології у цей час — М. Вебер, Г. Зіммель, Е. Дюркгейм. Їх об’єднує думка про принципову відмінність законів суспільного розвитку від законів природи, про своєрідність соціологічних методів пізнання.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858—1917). Його численні праці впливали й продовжують впливати на розвиток соціологічної думки.

Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства — це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. Головна особливість методу Е. Дюркгейма — з’ясувати соціальне соціальним — полягає у тому, що цінності та ідеї втілюються в соціальні норми й стають важелями соціальної регуляції.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ—на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864—1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

М. Вебер обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб’єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей. Саме цими висновками М. Вебер немовби завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ—на початку ХХ ст.

Третій етап починається з другої половини ХХ ст. У цей період усвідомлюється необхідність синтезу теорії та емпірії, тривають пошуки загальної теорії, стрімко розвиваються спеціальні соціологічні теорії. Значний внесок у розвиток соціології на цьому етапі зробили американські соціологи Г. Парсонс, Р. Мертон та інші.

2. Предмет, об’єкт, функції та структура соціології

Перш ніж перейти до визначення науки «соціологія», зупинимося на визначенні поняття «суспільство». Таких визначень багато. Наведемо декілька з них.

Суспільство - соціальна реальність, сукупність відносин між людьми, що історично розвиваються і складаються у процесі їх спільної діяльності (суспільне середовище -тканина, що пов'язує людей один з одним) (К. Маркс).

Суспільство - сукупність соціальних відносин і міжособистісних взаємодій людей (Г. Зіммель).

Суспільство - надіндивідуальна духовна реальність, що грунтується на колективних уявленнях (Е. Дюркгейм).

Суспільство - взаємодія людей, що є продуктом соціальних дій, спрямованих на інших людей (М. Вебер).

Суспільство - система взаємовідносин між людьми (Г. Парсонс).

Суспільство - соціальна спільність (В.О. Ядов).

Отже, як бачимо, сказати, що соціологія - наука про суспільство, - ще замало.

Соціологія – це наука про закономірності становлення, функціонування і розвитку суспільства, соціальних спільностей, соціальних відносин і соціальних інститутів.

Дуже важливо провести строгий розподіл між об’єктом і предметом соціології.

Соціологія — наука, яка вивчає людське суспільство і поведінку людей у соціальних обставинах. Специфіка об'єкта соціології полягає в тому, що він може вивчатися різними науками. Зокрема, суспільство вивчається історією, філософією, етнографією, політологією. Проте об'єктом соціологічного пізнання виступають соціальні зв'язки і соціальні відносини. Предмет чітко окреслює сферу і мету дослідження. Відтак, предметом соціології є діяльність особи, соціальних спільнот та різноманітних верств людей у суспільному житті.

Отже, об'єкт науки це явище, процес або їх окремі сторони, що існують в реальній дійсності, на які направлені наукова думка і наукова діяльність.

Предмет науки це цілісність, виділена з світу об'єктів в процесі пізнання, найбільш істотні властивості і ознаки якої аналізуються в процесі дослідження.

Виходячи з вищесказаного, об'єктом соціології, з одного боку, є суспільство в цілому. Мабуть, тому ми говоримо об економічної соціології, політичній соціології, соціальній психології, об історико-соціологічному методі, соціальній філософії. Тобто соціологія виступає тут як своєрідна база цих наук, зв'язуючи вивчення різних сфер життєдіяльності загально-методологічними принципами і конкретно-соціологічними методами.

З іншого боку, соціологія фокусує свою увагу на вивченні соціальних спільностей, соціальних відносин і соціальних інститутів. Відомий американський соціолог Нейл Смелзер тому підрозділяє соціологію на мікросоціологію, яка вивчає спілкування і поведінку людей в повсякденному житті, яке, у свою чергу, робить вплив на стабільність суспільства і зміни, що відбуваються в нім, а також макросоціологію, яка вивчає все багатство взаємозв'язків між частинами суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей, відносин і інститутів. Дамо визначення кожного з цих найважливіших об'єктів соціології:

Соціальна спільність – реально існуюча сукупність індивідів, яка емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і виступає самостійним суб'єктом історичної і соціальної дії. Подібні спільності розрізняються по кількісному і  якісному складі, тривалості існування і становлять основу соціальної структури суспільства.

Як приклади таких соціальних спільностей ми можемо привести соціальні групи, у тому числі і класи, різні національно-етнічні спільності, спільності територіальні, колективи (що формально існують визначене, достатньо тривалий час), сім'ї.

Соціальні відносини – це відносини між соціальними спільностями, які займають різне положення в суспільстві, беруть неоднакову участь у його економічному, політичному і духовному житті, а також розрізняються приналежністю до різних соціумів, способом життя, рівнем і джерелами доходів і освіти, структурою особистого споживання і т. і.

Суть соціальних відносин полягає в тому, що кожний з нас виконує в суспільстві певні обов'язки, тобто має своєрідний ролевий статус. Як правило, соціальні відносини – це відносини статусів. Не варто плутати їх з індивідуальними відносинами, які вивчають психологія і в якійсь мірі, – етика.

Нарешті, до найважливіших об'єктів і предметів вивчення в соціології відносяться соціальні інститути.

Соціальні інститутице історично сформовані форми організації і регулювання суспільного життя (наприклад, держава, батьківщина, релігія, освіта та ін.), що забезпечують виконання життєво важливих для суспільства функцій, а також включають у себе сукупність норм, ролей, розпоряджень, зразків поведінки, спеціальних установ, систему контролю.

Таким чином, ми бачимо, що соціологія, використовуючи всю сукупність соціальних фактів, виконує ряд функцій, головними з яких є:

Теоретико-пізнавальна, яка полягає в тому, що соціологія розширює і конкретизує знання про суть суспільства, його структуру, закономірності, основні напрями і тенденції, форми і механізми функціонування і розвитку.

Практічно-перетворювальна, сутність якої полягає у виробленні на основі аналізу результатів конкретно-соціологічних досліджень соціальних прогнозів (довгострокових, середньо- і короткострокових, нормативних), а також наукових і практичних рекомендацій. Ця функція має надзвичайно широкий характер – від вироблення напрямів політики, до рекомендацій колективам, організаціям, окремим особам (кандидати, керівники).

Світоглядно-ідеологічна, завдання якої полягає у формуванні світогляду і культури людей через виявлення найбільш гострих соціальних проблем і показ шляхів їх дозволу, а також у виробленні різних рівнів ідеології (суспільство, група, колектив) на основі знаходження консенсусу цінностей, інтересів і цілей різних груп суспільства.

У структурі соціології виділяють три частини наукового знання.

По-перше, це загальна (теоретична) соціологічна теорія, яка дає загальне уявлення про суспільство, його структуру, закономірності становлення, розвитку та функціонування. Залежно від вибору загальної соціологічної теорії формується методологічна орієнтація як теоретичних, так і прикладних досліджень. У сучасній соціології існує кілька загальних соціологічних теорій, які по-різному тлумачать суспільний розвиток. Серед них марксистська концепція суспільства (історичний матеріалізм), структурно-функціональна соціологія, феноменологічна соціологія, теорія соціального обміну, символічний інтеракціонізм та ін. За свідченням західних учених, соціологія вступила у фазу методологічної кризи, яка виявляється у тому, що жодна з «великих теорій» (тобто загальних соціологічних теорій) не може адекватно розкрити закони розвитку суспільства. Тому вони втрачають свою привабливість, і зростає потреба в системному осмисленні суспільства з позицій методологічного плюралізму.

По-друге, це спеціальні соціологічні теорії, які забезпечують зв’язок між теоретичними, фундаментальними знаннями та емпіричними дослідженнями. За своїм змістом спеціальні соціологічні теорії — це теорії окремих соціальних підсистем (явищ, процесів і т. ін.). Інституціоналізація спеціальних соціологічних теорій дала змогу виділити ряд предметних галузей, які мають практичне і теоретичне значення (наприклад, соціологія праці, соціологія сім’ї, юридична соціологія, етносоціологія, соціологія молоді). У сучасних умовах, коли прикладні дослідження набувають поширення, роль спеціальних теорій зростає.

По-третє, це конкретні соціологічні дослідження (прикладна) — практична частина соціологічної науки. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому виявляється єдність емпіричного та теоретичного, яка становить фундамент кожної науки. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відображають соціальну дійсність, а також методи дослідження: опитування, спостереження, аналіз документів тощо.

3. Соціологічні закони та категорії. Метод соціології

Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв'язків. Нерідко вони сприймаються як щось тимчасове, випадкове. Та насправді всі вони зумовлені суспільними зв'язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв'язки називають законами.

Соціальний закон — об'єктивний і повторюваний причинний зв'язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій. 

На думку вчених, соціальні закони слід розглядати як об'єктивні правила, основу яких становлять інтереси, мотиви, прагнення людей до задоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці, у визнанні оточення, у самовираженні й самопізнанні.

Структура соціальних законів за ступенем їхньої дії:

  •  загальні, що діють протягом усієї історії, їх ще називають загальносоціологічні;
  •  специфічні, що діють на певних історичних етапах розвитку суспільства чи в певних типах суспільств.

Найбільш поширеною в сучасній соціології є думка, згідно з якою виокремлюють п'ять груп законів:

  1.  закони, що констатують співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо має місце ринкова економіка, то наявна соціальна диференціація);
  2.  закони, що встановлюють тенденції ймовірного зв'язку (приміром, упровадження інформаційних технологій вимагає структурної перебудови економіки);
  3.  закони функціональні, що встановлюють зв'язки між основними елементами соціального об'єкта (наприклад, демократичний політичний режим зумовлює політичний і економічний плюралізм);
  4.  закони, що фіксують причиновий зв'язок між соціальними явищами (наприклад, високоаномічне суспільство спричиняє тенденцію до зростання злочинності в суспільстві);
  5.  закони, котрі стверджують можливість або ймовірність зв'язків між соціальними явищами (наприклад, рівень злочинності в суспільстві є змінним і коливається разом з економічними циклами).

Пізнання соціальних законів веде до прогнозованості розвитку суспільства, значно посилює роль і значення передбачення в соціології.

До соціальних належать: закони соціальної диференціації, соціальної стратифікації, соціальної інтеграції, соціальної мобільності, глобалізації, соціалізації та ін.

Категорії соціології — це певна сукупність загальнонаукових і специфічних понять, що їх вона використовує в теоретичній, дослідницькій і практичній соціальній діяльності.

Поняття (категорії) соціології - це форми мислення, що відображають найбільш суттєві властивості, відносини предметів, явищ і набувають мовного оформлення. Саме за допомогою основних категорій ми можемо розкрити предмет науки, що фактично є поняттєвою (концептуальною) схемою соціальної реальності, відтвореною на теоретичному рівні.

Серед інших базових категорій виокремлюють такі:

  •  соціальна дія - найпростіша одиниця соціальної діяльності людей, що пояснює дії індивіда, орієнтовані на інших людей (соціальні дії завжди взаємні, а не односторонні);
  •  соціальна взаємодія - поведінка індивіда чи групи, що відображає характер і зміст відносин між людьми чи групами, які різняться соціальним статусом і роллю;
  •  соціальні відносини - певна стійка система зв'язків між індивідами, яка склалася у процесі їхньої взаємодії;
  •  соціальна система - структурний елемент соціальної реальності, певне утворення, основними елементами якого є люди, їхні зв'язки та взаємодії, що утворюють єдине ціле;
  •  соціальна група - об'єднання людей для здійснення спільної діяльності за умов їхньої взаємодії та комунікації;
  •  соціальна спільність — порівняно стійка сукупність людей, що становить певну форму людського співжиття.

Поряд із цими категоріями в соціології широко вживаються і такі: соціальний статус, соціальна роль, соціальна норма, соціалізація, девіація, соціальний контроль, соціальні цінності тощо.

Методи соціології – це правила соціального пізнання, технологічний принцип вивчення об’єкта чи його предметних галузей

Під поняттям "метод" у науці розуміють спосіб досягнення істини, певний шлях здобуття нового знання, теоретичного чи практичного освоєння дійсності. Як і будь-яка наука, соціологія широко використовує загальнонаукові (загальнологічні) методи пізнання, а саме: аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, абстрагування, сходження від абстрактного до конкретного та навпаки, методи аналогії, моделювання, формалізації, метод історичного та логічного тощо.

Одночасно соціологія використовує методи власне соціологічного дослідження. До них належать методи збору соціологічної інформації та методи аналізу соціологічної інформації. Розглянемо спочатку основні методи збору соціологічної інформації. Аналіз документів - метод здобуття соціологічної інформації, вилученої з документальних джерел. Розрізняють неформалізований (традиційний) аналіз і формалізований (контент-аналіз).

Опитування - метод отримання соціологічної інформації, заснований на усному чи письмовому зверненні до людей із наступним узагальненням відповідей та їхнім поясненням. Розрізняють анкетування та інтерв'ю як підвиди опитування.

Спостереження — метод отримання соціологічної інформації шляхом прямої реєстрації подій свідками. Спостереження може бути простим і включеним.

Соціальний експеримент — метод отримання соціологічної інформації в контрольованих та керованих умовах. Експеримент може бути натуральний і розумовий (мисленнєвий).

Основні методи аналізу соціологічної інформації: опрацювання (кодування) інформації — присвоєння кожному варіантові відповіді умовного коду; узагальнення - групування даних залежно від обраного показника; інтерпретація даних - перетворення числових величин у логічну форму, виявлення кількісних залежностей тощо.

Сучасна соціологія оперує поняттями жорсткі (кількісні) та м'які (якісні) методи. Жорсткі (кількісні) методи спрямовані на безпосередню реєстрацію фактів і передбачають суворі прийоми їхньої обробки. Результатом такої обробки є знання в число вій формі. Такі методи подають певне уявлення про явище, наголошуючи на його кількісних характеристиках, але власне явище не розкривають і не пояснюють приховані, латентні, механізми, суб'єктивні смисли, значення, що привели до його появи. До жорстких методів відносять: пряме спостереження, формалізований аналіз документів (контент-аналіз), анкетування, стандартизоване (регламентоване опитувальником) інтерв'ю тощо.

Якісні (м'які) методи дають змогу виявити приховані, суб'єктивні думки, настрої, що становлять життєвий світ людини, з наступною їхньою інтерпретацією.

Якісні методи ефективні там, де потрібно виявити суб'єктивні механізми діяльності індивідів як виконавців соціальних ролей. Увага науковців до м'яких методів (якісної соціології) зросла у другій половині XX ст., що відповідає постпозитивістській традиції, а також основним напрямам гуманістичної соціології. У класичному варіанті м'які методи чи не вперше були використані у відомій праці Ч. Томаса та Ф. Знанецького "Польський селянин у Європі та Америці", де аналізувалися особисті документи індивідів (листи, біографії, інтерв'ю, газетні матеріали, дані агенцій із міграції тощо). Виділяють низку м'яких методів.

Метод соціальної біографії (біографічний метод) - вільне відтворення індивідом перебігу власного життя через призму суспільних подій.

Метод фокус-груп - спланована дискусія, котру веде модератор ("соціолог-якісник") у спеціально відібраній групі незнайомих людей навколо обраної теми (фокусування на певній проблемі) з метою збору думок і пошуку консенсусу щодо певного питання. Цей метод широко застосовується в маркетингових дослідженнях.

Відкриті групові дискусії - якісна методика, спрямована на усвідомлення проблем певних спільностей і пошуку шляхів їхнього вирішення. Такими спільностями можуть бути сільський схід, сусідська община, територіальні об'єднання тощо.

Нарративне інтерв'ю (narrativ - розповідь) - вільна розповідь про життя оповідача без втручання модератора.

До якісних методів належать також традиційний аналіз документів, вільне (нестандартизоване інтерв'ю тощо).

Слабке місце цього типу методів, суб'єктивність, розглядається як позитив, як один із чинників досягнення мети дослідника - повніше зрозуміти соціальне явище, що підлягає вивченню.

4. Взаємозв'язок соціології з іншими науками

Перш за все необхідно порівняти соціологію й соціальну філософію. Соціологія, як і багато інших наук, вийшла з філософії. Що ж таке соціальна філософія? Соціальна філософія являє собою розділ філософії, де осмислюється якісна своєрідність суспільства в його відмінності від природи. Вона аналізує проблему сенсу й цілей існування суспільства, його походження, перспектив, спрямованості, рушійних сил і розвитку. Різниця між соціальною філософією і соціологією виявляється у методі дослідження соціального. Філософія вирішує суспільні проблеми абстрактно, керуючись певними настановами, які випливають з низки логічних роздумів. На думку “батьків-засновників” соціології, суспільне життя повинно вивчатися не абстрактно, а на основі методів емпіричної (дослідної) науки.

Порівнюючи соціологію та історію, слід підкреслити, що між цими двома науками чимало спільного. І та й інша вивчають усе суспільство, а не тільки якусь одну його частину. Але між цими науками є чимало суттєвих відмінностей, які йдуть по лінії перш за все своєрідності їх характеру, природи. Їх співвідношення — це співвідношення теорії та історії, теорії суспільного розвитку та його історії.

Дуже важливо також визначити правильне співвідношення соціології та політики. Їх тісний взаємозв’язок визначається тим, що, по-перше, соціальні спільноти, соціальні організації та інститути виступають найважливішими суб’єктами й об’єктами політики; по-друге, політична діяльність являє собою одну з основних форм життєдіяльності особи і її спільностей, які безпосередньо впливають на соціальні зміни в суспільстві; по-третє, політика як дуже широке, складне й багатогранне явище проявляється у всіх сферах суспільного життя (економічна політика, соціальна політика, культурна політика і т. ін.) і багато в чому визначає розвиток суспільства в цілому.

Розглянемо співвідношення соціології, економічної теорії, а також деяких інших наук. Як і політологія, усі вони, на відміну від соціології, вивчають не суспільство як цілісну соціальну систему, а ту чи іншу його частину, сферу, сторону. Так, економічна наука зосереджує свої зусилля на дослідженні матеріального виробництва, економічної діяльності людей, зміни в яких впливають на соціальні процеси. Ось чому, по-перше, соціологія не може не спиратися на економічну теорію, не взаємодіяти з нею. З іншого боку, економічні процеси, як показує життя, чим далі, тим більше залежать від впливу соціальних умов і факторів і їх використання у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. І це також вимагає посилення взаємодії економічної і соціальної наук. Це саме можна сказати про співвідношення соціології з іншими спеціальними суспільними науками.

Як висновок слід відмітити, що в питанні про співвідношення соціології і спеціальних суспільних наук мова може й повинна йти про їх більш чи менш тісний взаємозв’язок, а відтак — і про взаємопроникнення в реальному дослідженні суспільного життя при збереженні предметних кордонів цих наук, але не про поглинання соціологією цих наук.

PAGE  8


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

44103. Обзор методов зашифрования и расшифрования файлов, методов аутентификации и противодействие атакам на зашифрованные данные 3.52 MB
  В криптографических программных средствах практически не используемым остается многоэтапная аутентификация посредством USB-ключа, что также является большим недостатком таких систем. А ведь использование парольной (однофакторной) аутентификации в информационной системе предприятий и организаций себя изживает.
44105. Языческие традиции в фольклоре восточных славян и русского народа (по сказкам и былинам) 420 KB
  Есть сказки богатырские житейские балагурные и пр. Логичным было бы использовать простейшее деление на сказки бытовые о животных и с волшебным содержанием иными словами волшебные сказки. Пропп отмечая что поневоле возникает вопрос: а разве сказки о животных не содержат элемента чудесного иногда в очень большой степени И наоборот: не играют ли в чудесных сказках очень большую роль именно животные Можно ли считать такой признак достаточно точным5 Таким образом с самого же первого шага нам приходится сталкиваться с логическими...
44106. Холодная листовая штамповка 12.98 MB
  Конструкция пробивного – клинового штампа установленного на прессе усилием. Конструкция штампа для пробивки установленного на прессе усилием 1.6 МН модели КА3732 Конструкция штампа для вытяжки установленного на прессе усилием. Металлический материал для листовой штамповки получают в основном в металлургическом производстве: прокаткой волочением прессованием гибкой профилированием в виде листа полосы ленты различной ширины свернутой в рулон а также в виде сплошных и несплошных стержней панелей труб...
44107. ВНУТРИФИРМЕННОЕ ОБУЧЕНИЕ ПЕРСОНАЛА ПО РЕЗУЛЬТАТАМ ОЦЕНКИ В ТОРГОВОЙ ОРГАНИЗАЦИИ (на материале ООО «Крокус») 832 KB
  Теоретические основы проведения оценки и обучения персонала в организации Обучение персонала: цель задачи виды и формы Программы внутрифирменного обучения подходы к их разработке Практика разработки программы обучения по результатам оценки персонала продавцов на примере организации ООО Крокус Разработка программы внутрифирменного обучения персонала
44108. ИСПОЛЬЗОВАНИЕ КОУЧИНГА В ЦЕЛЯХ ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ТОРГОВОГО ПРЕДПРИЯТИЯ 805 KB
  Концепцию и перспективные ориентиры развития человеческих ресурсов «3 М» разрабатывает отдел стратегического планирования при исполнительном директоре по стратегическим службам человеческих ресурсов. На этой основе готовится комплексный доклад по организационному анализу, который обобщает и систематизирует цели и задачи корпорации в сфере труда в рамках долговременных глобальных тенденций.
44109. Электроснабжение района города на 56 тыс. жителей 1.21 MB
  Проверяем выбранное сечение по допустимой нагрузке для условий нормального режима. Проверяем сечение по допустимой нагрузке для условий после аварийного режима: где 13 – коэффициент учитывающий перегрузку на 30. Расчетная токовая нагрузка линий в после аварийном режиме: Сечение данного кабеля недостаточно так как условие не выполняется поэтому увеличиваем до...