19931

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

ЛЕКЦІЯ 3 ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА П Л А Н Поняття соціальної структури її роль та місце в житті суспільства. Соціальні інтереси соціальні переміщення та соціальна мобільність. 1. Поняття соціальної структури її роль та місце в житті су

Украинкский

2013-07-18

472 KB

1 чел.

ЛЕКЦІЯ 3

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ СУСПІЛЬСТВА

П Л А Н

  1.  Поняття соціальної структури, її роль та місце в житті суспільства.
  2.  Соціальні інтереси, соціальні переміщення та соціальна мобільність.

1. Поняття соціальної структури, її роль та місце в житті суспільства

Будь-яка соціальна система (у т.ч. і суспільство) має визначену соціальну структуру, під якою в самому загальному вигляді розуміється сукупність взаємозалежних та взаємодіючих соціальних груп, соціальних інститутів і соціальних відносин (зв'язків) між ними.

Суспільство — це об’єднання людей, які мають єдину територію, історію та культуру, сукупність стійких взаємозв’язків та взаємодій, що складаються між людьми в процесі їхньої практично-господарської діяльності та соціального життя.

Соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної системи, що поєднує в собі два компонента: перший — це соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільності і групи людей, а другий — це соціальні зв'язки, тобто певний набір зв'язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхнім значенням в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеному ступені його функціонування й розвитку.

Основні елементи соціальної структури:

1. Соціальні спільноти (великі і малі соціальні групи).

2. Соціальні класи.

3. Нації (тобто соціально-етнічні структури).

4. Соціально-професійні групи (тобто соціально-професійні структури).

5. Соціально-демографічні структури.

6. Соціально-територіальні (або соціально-поселенські) спільноти.

Суспільство є складною соціальною системою, структурно організованою цілісністю, яку утворюють різні елементи, компоненти, підрозділи. У свою чергу вони теж мають певний рівень організованості й упорядкованості власної структури. Це дає підстави стверджувати, що соціальна структура суспільства є комплексним, багатомірним утворенням.

Соціальна структура суспільства — це стійкий зв'язок елементів у суспільній системі, який означає об'єктивний (реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільності (класи, шари, прошарки, верстви і групи) і, в той же час вказує на різне положення людей по відношенню один од одного, виходячи з численних критеріїв.

Більш того, соціальна структура присутня в усьому тому, що має місце в суспільстві, в усіх формах соціальної поведінки, в соціальних інституціях, об'єднаннях, групах, рухах тощо.

При цьому соціальна структура має певні властивості, а саме: а) стійкі зв'язки між будь-якими елементами суспільства, тобто стійкі взаємозалежності, кореляції; б) регулярність, сталість та повторюваність цих взаємодій; в) наявність рівнів або "поверхів" відповідно значимості елементів, що входять до її структури; г) регулюючий, ініціюючий та динамічний контроль за поведінкою елементів.

Кожний з елементів соціальної структури суспільства, у свою чергу, є складною соціальною системою зі своїми численними підсистемами і зв'язками. Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що займають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують в ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак і відбувається об'єднання індивідів у соціальні групи, інші соціальні спільноти. Тому соціальну структуру суспільства визначають ще і як сукупність соціальних статусів і ролей, що подібна переплетенням незліченних гілок і гілляк, які власне і складають крону дерева. У свою чергу, соціальні статуси і ролі — це похідні суспільного розподілу праці, які засвоюються індивідами в процесі їхньої соціалізації.

Таким чином, соціальна структура — це анатомічний "кістяк" суспільства, де "плоттю", що оточує даний "кістяк", є культура суспільства, а цементуючим чинником виступає соціальний контроль, що включає різні норми і санкції, прийняті в даному суспільстві. Крім того варто підкреслити, що будівельними "цеглинками" соціальної структури суспільства служать саме соціальні статуси і ролі, що зв'язуються між собою функціональними відносинами. Вони ідеально підходять для цього, оскільки ні індивіди, ні соціальні групи, ні соціальні норми, або цінності такими компонентами суспільного "будинку" виступати не можуть.

Для прикладу давайте розглянемо, що ж являє собою будинок взагалі. Це, насамперед, сукупність несучих вертикальних підпор та горизонтальних перекриттів, з'єднуючих вузлів, вхідних отворів і додаткових елементів, що створюють або естетичний (інтер'єр, дверні чи віконні прикраси), або психологічний (балкон, санвузол) комфорт. Звичайно, конкретні форми, архітектурні види й особливості будинків різноманітні і залежать від культури народу, історичної епохи, кліматичних умов і таланта архітектора. Однак основу будинку складають вертикальні підпори і горизонтальні перекриття, що функціонально зв'язані між собою.

У такий же спосіб це відбувається й у "суспільному будинку". У ньому також повинні бути основні елементи, функціональний взаємозв'язок яких утворює каркас суспільства. Це — соціальні статуси і ролі, функціонально зв'язані завдяки суспільному розподілу праці. Наприклад, соціальні статуси — "будівельник", "батько", "президент", "водій", "чоловік", "спортсмен" і т.п. — це усього лише порожні осередки. Кожна з них заповнюється визначеною кількістю людей, але вони постійно міняються: хтось умирає, хтось звільняється і переходить на інше місце роботи і т.д. Однак осередки залишаються, оскільки вони необхідні суспільству. Без них воно не зможе нормально функціонувати: лікар потрібний, щоб лікувати, учитель, щоб учити, і так до нескінченності. Кожен осередок — на своєму місці і виконує цілком визначену і важливу суспільну функцію.

Уявимо собі суспільство, де одна людина виконує усі функції: він — і президент, і воєначальник, і лікар, і будівельник, і кравець. Чи зможе таке суспільство нормально функціонувати та розвиватися? Зрозуміло, що не зможе. Адже кожну функцію "майстер на всі руки" буде виконувати абияк, йому не вистачить на це ні часу, ні знань, ні умінь. У такому суспільстві є відсутнім поділ праці. А останнє (тобто суспільство) виникає лише тоді, коли різні функції закріплюються за різними групами спеціально підготовлених людей. Це називається спеціалізацією. Сучасне суспільство — це суспільство фахівців, а не дилетантів. Фахівцям приходиться кооперуватися між собою, адже вони не можуть обійтися однин без одного: пекарю потрібні чоботи, будинок, міцне здоров'я і навчання дітей. Тому він обмінює результати (продукти) своєї праці на товари і послуги шевця, будівельника, лікаря і вчителя. А ті, у свою чергу, роблять так само. У такий спосіб на основі спеціалізації і кооперації праці формується функціональний зв'язок статусів і ролей, що і складають суть суспільного розподілу праці.

Соціальні спільності — це групи людей, об’єднаних якими-небудь спільними ознаками, спільними інтересами, цінностями, спільними справами, спільною діяльністю тощо.

Існують певні види соціальних спільностей, що характеризуються кількісними та якісними особливостями (див. рис. 2).

Рис. 2. Види соціальних спільностей

Крім того, соціальні спільності можуть бути формальними, тобто організаційно закріпленими правовим актом, або неформальними, тобто такими, які виникають та функціонують самоорганізовано, спонтанно.

Важливим елементом соціальної структури суспільства виступають соціальні інститути як історично сформовані, стійкі, формальні та неформальні правила, норми, настанови, що регулюють різноманітні сфери людської діяльності та організовують людей у систему ролей та статусів, які утворюють соціальну систему.

Взаємозв’язки та взаємодії елементів соціальної структури організовуються та регулюються якраз соціальними інститутами. Існує чотири основні групи соціальних інститутів, кожна з яких, як і кожен соціальний інститут, виконує свої функції (див. рис. 3).

Рис. 3. Соціальні інститути

Показані на рис. соціальні інститути не існують ізольовано один від одного, вони тісно взаємопов’язані змістовно та функціонально, наприклад, соціально-політичний інститут держава діє не тільки у «своїй» політичній сфері, а й в усіх інших царинах суспільства: регулює економічну, господарсько-виробничу діяльність, забезпечує духовно-культурний розвиток, регулює сімейні стосунки тощо. А інститут сім’ї (як основна первинна соціальна спільність суспільства) існує та функціонує на перехрещенні всіх інших соціальних інститутів (власності, зарплатні, армії, освіти, виховання та ін.).

Соціальні інститути створюються та розвиваються століттями, вони безперервно удосконалюються разом з прогресивним рухом суспільства. При цьому дуже важливо, щоб органи (насамперед державні), які управляють суспільним розвитком, не запізнювалися з організаційно-нормативним оформленням тих змін, що назріли в самих соціальних інститутах за нових умов, під впливом соціально-політичного та науково-технічного прогресу.

2. Соціальні інтереси, соціальні переміщення та соціальна мобільність

Інтереси соціальні — спонукальні сили діяльності соціальних груп, мас людей, спираючись на які суспільство може вдаватися до необхідних управлінських впливів на цю діяльність.

Соціальний (суспільний) інтерес спрямований на соціальні інститути, установи, нормі взаємовідносин у суспільстві, від яких залежить розподіл предметів, цінностей і благ, що забезпечують задоволення потреб. Соціальні інтереси лежать в основі будь-яких форм боротьби й співробітництва між людьми

Соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, що є реальними причинами соціальних дій, які формуються у членів різних соціальних груп у зв'язку з їх відмінностями по положенню і ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, наприклад, у робочого одні, а у фермера — інші, то вони реально і складають різні соціальні групи, тобто як би неформально відокремлюються. При цьому слід мати на увазі, що соціальні інтереси групи, утворюючись на основі індивідуальних інтересів її членів, зовсім не зводяться до них, бо в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається вироблення інтересів групи як цілого, такого, що відображає вже загальні риси соціального положення окремих індивідів, що входять до групи. Залишається лише додати, що соціальний інтерес групи завжди направлений на збереження або зміну її положення в суспільстві.

Кожне суспільство включає в себе певну кількість соціальних груп. Утворення соціальних груп зумовлено як соціальними проблемами та інтересами розвитку суспільства, так і спільними соціальними інтересами самих членів соціальних груп. Залежно від певних соціально значущих ознак утворюються певні види соціальних груп. Вік, стать, національна належність, місце проживання, професія, відношення до засобів виробництва, освіта, рівень і структура доходів тощо.

На основі цих ознак виділяють види соціальних груп:

  1.  соціально-класові (соціальні класи, верстви, групи, касти, стани, зумовлена соціальною нерівністю);
  2.  етнічні (рід, плем’я, народність, нація, етнос);
  3.  статусно-професійні групи, які виникають у результаті соціального поділу праці, освіти, спільного соціального походження, спільних соціальних позицій: робітники, селяни, інженерно-технічні працівники, вчителі, чиновники, підприємці;
  4.  соціально-демографічні групи (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери, зумовлена статтю, віком);
  5.  соціально-територіальні групи (територіальні спільноти: міське, сільське, населення, зумовлена нерівномірностю розміщення виробництва та розселення людей)

Соціальна мобільність — це зміна індивідом чи групою свого соціального статусу, тобто місця, займаного в соціальній структурі суспільства. Термін "соціальна мобільність" був введений в соціологію в 1927 р. відомим американським соціологом російського походження П. Сорокіним. Він розглядав соціальну мобільність як будь-яку зміну соціального стану, а не тільки як перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу.

Соціальна мобільністьце готовність до зміни індивідом чи групою свого соціального статусу, тобто місця, займаного в соціальній структурі суспільства.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки.

Відповідно до поглядів П. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному — рух нагору і вниз (коли соціальний статус змінюється); 2) горизонтальному — пересування на тому ж самому соціальному рівні (тобто без зміни соціального статусу).

Тим часом вертикальна мобільність також буває двох видів — висхідна і низхідна. Вона припускає зміну людиною протягом життя високого статусу на низький чи навпаки. Переміщення людини зі статусу водопровідника на більш високий статус президента корпорації, як і зворотний рух, є прикладом вертикальної мобільності. А горизонтальна мобільність має на меті зміну людиною протягом свого життя одного статусу на інший, але еквівалентний колишньому. Наприклад, індивід був спочатку водопровідником, а потім став теслею.

Рис. 4. Соціальна мобільність

Соціальна мобільність може бути групова й індивідуальна.

Групова мобільність можлива тоді, коли соціальне переміщення відбувається колективно, коли змінюється статус цілої групи. Це відбувається в результаті великих соціальних перетворень, структурних змін у процесі виробництва, науково-технічній і соціальній модернізації суспільства.

Індивідуальна мобільність змінює соціальне становище конкретної людини. До факторів індивідуальної мобільності належать просування по службово-професійних сходах, рівень освіти, пов'язаний з політичною і підприємницькою діяльністю.

Останнім часом в соціології виділяють ще одну — третю форму — міжпоколінну (міжгенераційна) мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації чи навпаки. Міжпоколінна мобільність, є більш важливою, ніж вертикальна і горизонтальна. Саме її масштаб свідчить про те, до якого ступеня існуюча в даному суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибокі корені, а шанси людини змінити свою долю залежать не від нього самого, а визначені із народження. У випадку значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від обставин, що супроводжують їхнє народження.

Внутрішньогенераційна мобільність фіксує зміну соціального становища конкретної людини протягом її життя.

Додатковими показниками виміру соціальної мобільності є: інтенсивність і дистанція соціальної мобільності.

Інтенсивність мобільності свідчить про кількість індивідів, які змінили своє соціальне становище і перемістилися до іншої групи.

Дистанція (швидкість) мобільності - це кількість пройдених щаблів соціальної драбини. Нормальною дистанцією вважається переміщення на один-два щаблі соціальної драбини вгору або вниз. Не нормальна мобільність - це несподіваний підйом по соціальній драбині на її вершину або падіння до основи соціальної драбини.

Сукупний індекс мобільності - це показник, який враховує швидкість та інтенсивна мобільність.

Гетерогенність — це слідування нормам і правилам, що установлені іншими особами, тобто несамостійність на протилежність автономії. При цьому система соціальної нерівності формується виходячи з базових параметрів суспільства, до яких відносяться доход, походження, посада, влада, освіта й інші рангові показники. Близькість соціальних статусів приводить до утворення соціальних верств, прошарків, що мають різні установки, норми поведінки, ідеали тощо.

У процесі соціальної мобільності у індивіда часто виникають проблеми з входженням у нову соціальну групу, її субкультуру. Феномен перебування індивіда або соціальної групи на грані двох страт, двох культур, які зв'язані з соціальними переміщеннями називаються маргиналізацією.

Маргиналізація - втрата індивідом належності до певної соціальної групи, норм, цінностей, орієнтації певної субкультури без входження до іншої.

Маргиналізація індивідів - це елемент соціальної мобільності протягом розвитку суспільства. Цей процес відбувається и період стабільного розвитку суспільства. Проте в процесі якісних перетворень суспільства, в перехідні періоди, коли змінюються соціальні і цілісні установки, зразки і норми поведінки, маргиналізація в суспільстві значно зростає. Цей період характеризується загальною маргиналізацією: окремих індивідів, соціальних груп, нових правлячих еліт, суспільства в цілому.

Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:

  •  масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;
  •  нисхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;
  •  висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);
  •  зміна професії як складова стратегії виживання;
  •  вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у нисхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;
  •  стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього і старшого покоління характерні стратегії виживання.

Об'єктивні знання про соціальну мобільність свідчать про реальні переміщення в суспільстві, рівень демократичності, відкритості та стабільності його.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

51761. Становлення соціально зрілої особистості випускника в акмеологічному просторі 42 KB
  Становлення соціально зрілої особистості випускника в акмеологічному просторі Ступінь зрілості – це багатомірний стан дитини який реально показує наскільки вона відбулася як член суспільства може пристосуватися і сприймати соціум. Встановлення соціально зрілої особистості випускника в акмеологічному просторі – це створення активного освітньовиховного простору який сприяє оптимальному саморозвитку самореалізації учителя та учнів як суб’єктів освітнього процесу. Метою акмеологічного простору є плекання громадянина України цілісний...
51763. Стандартизация школьного образования в области информатики 23.5 KB
  Цель: ознакомить со стандартизацией школьного образования в области информатики Учебные задачи: знать дату принятия закона Об образовании; знать требования определяемые общеобразовательным стандартом по информатике; уметь делать выводы План Организационный момент Постановка цели занятия Изучение нового материала Итоги Тип занятия: лекция. Продолжительность занятия: 1 часа.
51765. Енергосистема України. Споживання енергії. Енерргозбереження 53.5 KB
  Мета: Навчальна: формувати знання про сучасний стан електроенергетики України проблеми і перспективи розвитку галузі традиційні і нетрадицій ні альтернативні джерела електроенергії визначати вплив галу зі на довкілля. Форма уроку: урокдослідження Метод уроку: кейсстаді аналізу конкретних ситуацій Обладнання: карта Електроенергетика України підручники географічні атласи кейси на кожну групу рекомендації папір маркери. Організація і проведеня загальної дискусії для пошуку...
51766. Работа с клавиатурным тренажером 156 KB
  Наибольшую скорость набора обеспечивает так называемый слепой десятипальцевый метод когда пользователь набирает текст всеми пальцами обеих рук не глядя на клавиатуру. После прохождения этого уровня на экране появится окно Результат где отмечена скорость набора время за которое вы выполнили задание и процент ошибок которых вы допустили. Выучив таким способом расположение клавиш можно перейти к совершенствованию и повышению скорости набора.
51768. МЕТОДИЧЕСКИЙ АНАЛИЗ УРОКА ИНОСТРАННОГО ЯЗЫКА 95.5 KB
  Аспектный анализ урока иностранного языка. Оценка урока. Умение анализировать урок как важнейший фактор овладения методическим мастерством Методический анализ урока вид анализа ориентированный на оценку структуры и содержания урока технологии его проведения эффективности решения учебнометодических задач [1 272].