19933

СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

Лекция

Социология, социальная работа и статистика

ЛЕКЦІЯ 5 СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ П Л А Н 1. Поняття особистості у соціології. 2. Особистість як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин. 3. Основні соціологічні теорії особистості. 4. Соціологічна структура особистості. 1. Поняття особистості у соціології Термін о...

Украинкский

2013-07-18

84.5 KB

13 чел.

ЛЕКЦІЯ 5

СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ

П Л А Н

1. Поняття особистості у соціології.

2. Особистість як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин.

3. Основні соціологічні теорії особистості.

4. Соціологічна структура особистості.

1. Поняття особистості у соціології

Термін «особистість» має досить давнє походження. У Стародавній Греції він означав театральну маску, яку актори використовували під час вистав з метою надати кожному персонажеві того вигляду, якого вимагав його характер. З часом цей термін поширився на самого актора й ту роль, яку він виконував. Оскільки маска зображала той чи інший тип із реального життя, поняття «особистість» наблизилося до його сучасного розуміння. Остаточно цей термін було переосмислено у римському праві і офіційно зафіксовано як такий, що характеризує окремого індивіда. Відтоді його вживають стосовно окремого громадянина як юридичної і релігійної особи, нащадка своїх предків, наділеного ім'ям і власністю.

Особистість як соціальна якість людини є предметом соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особистості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики.

Термін «особистість» невіддільний від понять «людина», «індивід», «індивідуальність».  

Поняття «людина» є родовим, вказує на якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens».

Словом «індивід» (від лат. іndividuum — неподільний) переважно визначають людину як одиничного представника будь-якого цілого (біологічного роду чи соціальної спільноти, групи тощо), наприклад, учитель, робітник, менеджер. Причому специфічні особливості реального життя та діяльності конкретної людини до змісту цього поняття не входять.

Багатозначний термін «індивідуальність», навпаки, означає якраз те особливе, специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включаючи як природні, так і соціальні, як соматичні, так і психічні, як успадковані, так і набуті в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) властивості.

Поняття «особистість» з одного боку, означає конкретного індивіда як суб'єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) та соціальних ролей (загальне), що виконуються ним у суспільстві. З іншого боку, особистість розуміється як соціальна властивість індивіда, як сукупність інтегрованих у ньому соціально важливих властивостей, якостей і рис, що виникли в процесі прямої та непрямої (опосередкованої) взаємодії цієї особи з іншими людьми і роблять її, в свою чергу, суб'єктом праці, пізнання та спілкування. Тому саме другий аспект поняття особистості є найважливішим з погляду соціології, яку окрема людина цікавить не сама по собі, а як член певного суспільства, класу, спільноти або групи, що втілює в собі деякі соціально типові риси.

Таким чином, соціологічний підхід до особистості робить акцент саме на її належності до певної соціальної спільноти, яка накладає на людину відбиток, що впливає на її світогляд, ідеали, цінності, установки й норми поведінки, риси характеру, психологію тощо. Відтак ми підійшли до більш предметного визначення поняття особистості.

Особистість — це стійка система соціально значущих властивостей, якостей та рис, що характеризують індивіда як продукт суспільного розвитку і залучення його до системи соціальних відносин через активну предметну діяльність і спілкування.

Особистість формується в процесі соціалізації і є продуктом індивідуального досвіду та соціальної взаємодії. Таке тлумачення особистості містить у собі:

по-перше, розуміння її у зв'язку з життєдіяльністю людини, її соціальною суттю. Тобто людина у процесі свого життя засвоює багатство соціального досвіду, розвиває свої потенції і включається в суспільне життя виходячи з можливостей, що їх надає їй суспільство, а також із власних можливостей та активності;

по-друге, суспільне в людині завжди виявляється через індивідуальне. Виходячи з цього можна сказати, що чим глибше і ширше людина засвоює навколишній світ, тим яскравіші її індивідуальні якості. I навпаки, чим багатший, складніший внутрішній світ людини, тим глибше вона виражає сутність суспільних відносин.

2. Особистість як об’єкт і суб’єкт суспільних відносин

Вивченням особистості в усіх її суспільних проявах займається спеціальна соціологічна теорія, яка дістала назву «соціологічна теорія особистості». Предмет її розгляду — дослідження особистості як об'єкта і суб'єкта соціальних відносин на рівні взаємозв'язків із соціальними спільнотами.

Як об'єкт соціальних відносин особистість характеризується соціологічною теорією за допомогою таких понять:

  1.  соціалізація, тобто процес виникнення особистості, перетворення біологічно заданого матеріалу силами соціальної дійсності;
  2.  соціальна ідентифікація — усвідомлення особистістю своєї належності до певної спільноти;
  3.  рольова ідентифікація — сприйняття суспільно заданих функцій і групових вимог як таких, що відповідають інтересам і потребам суб'єкта.

Як суб'єкт соціальних відносин особистість розглядається соціологічною теорією через систему таких понять:

  1.  самоусвідомлення особистості, тобто усвідомлення власної самобутності в межах соціуму;
  2.  нормативна свідомість і система ціннісних орієнтацій (сприйняття і оцінка соціальної діяльності, поведінка за конкретних умов);
  3.  потреби, мотивації, соціальні установки, соціальна поведінка, тобто поняття, які широко використовуються в психології.

Соціологічний аналіз розвитку індивіда дав відомий соціальний філософ Евальд Ільєнков. Особистість, на думку Ільєнкова, «... з'являється тоді, коли індивід починає самостійно, як суб'єкт, здійснювати зовнішню діяльність за нормами і еталонами, заданими йому іззовні, — тією культурою, у лоні якої він прокидається для людського життя, для людської діяльності».

3. Основні соціологічні теорії особистості

Поряд із названими соціальними поняттями соціологічна теорія особистості розглядає й властиві їй риси, витоки яких слід шукати у специфіці умов життєдіяльності окремих соціальних спільнот, до яких належать індивіди, тобто класових, соціально-професійних, національно-етнічних, соціально-територіальних, статево-вікових тощо.

До основної проблематики, що перебуває в руслі досліджень соціологічної теорії особистості, слід віднести:

• формування та розвиток потреб особистості в нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних спільнот;

• вивчення закономірностей її взаємозв'язків із суспільством, групою, колективом;

• вивчення регуляції та саморегуляції її соціальної поведінки.

Соціологічна теорія особистості (або соціологія особистості) складається з численних соціологічних концепцій особистості, які у завершеному вигляді сформувалися в другій половині XIX — на початку XX ст. Зауважимо, що у радянській соціологічній науці предметом вивчення була лише марксистська соціологічна концепція. А праці таких відомих класиків соціологічної думки, як Т. Парсонс, Р. Лінтон, П. Сорокін, Е. Фромм та інших, були недоступні не лише широкому загалу, а й більшості вітчизняних учених-соціологів. Тому, на наш погляд, доцільно по черзі розглянути основні соціологічні концепції особистості.

Марксистська теорія особистості. Основними принципами цієї теорії є встановлення залежності особистості від об'єктивних суспільно-економічних, соціально-культурних та предметно-діяльнісних особливостей її соціалізації, внаслідок чого найважливішого значення набуває соціальна типологія особистості, тобто виявлення її суттєвих рис, зумовлених способом її життєдіяльності.

Природа особистості у цій теорії розглядається як складний комплекс взаємозв'язку соціального, психологічного і біологічного. На відміну від інших, ця концепція визначає в особистості не фізичну природу, а її соціальні якості. Сутність особистості становить сукупність усіх суспільних відносин, а кожна людина — це продукт суспільства, своєї епохи, носій виробничих, класових, сімейних, національних, політичних, релігійних та інших суспільних відносин. Таким чином, згідно з марксистською теорією індивід є продуктом суспільства, тобто спільної діяльності людей. З'являючись на світ, людина не має свідомості, природжених ідей. Вони виникають як відображення людиною нових суспільних відносин, відповідного стану матеріальної і духовної культур, що склалися історично.

Отже, соціальна типологія особистості є породженням та відображенням соціальної структури суспільства. Більше того, властивості і риси особистості зумовлюються історичним типом суспільства (феодальним, капіталістичним, соціалістичним), її належністю до відповідного суспільного класу (робітники, селяни тощо), а також особливостями національного характеру, специфікою умов та змістом праці. Йдеться тут про виділення так званих соціальних типів особистості, які співвідносяться з особливостями культури, з природою суспільно-економічних формацій.

Поряд із марксистською, однією з перших соціологічних і соціально-психологічних концепцій особистості, що виходили не з внутрішніх характеристик людини, а з визнання вирішального значення взаємодії індивідів, була теорія «дзеркального «я», розроблена американським соціологом Чарльзом Кулі (1864—1929) і систематизована Джорджем Гербертом Мідом (1863—1931). На думку Кулі, «дзеркальне «я» — це відчуття особистої визначеності, що формується у людини в результаті спілкування з іншими людьми. Воно синтезує в собі «уявлення інших людей про мене»; «уявлення про те, як інший оцінює мій образ»; «відчуття власного «Я». Для цієї теорії характерна надмірна абсолютизація міжособистісного спілкування у малих групах, відірваність особистостей від предметної діяльності і взаємовідносин із соціальною системою, до якої належить мала група.

Ряд соціологічних конструкцій особистості об'єднується навколо теорії ролей. Серед тих, хто так чи інакше причетний до розробки цієї теорії, відомі західні соціологи Р. Лінтон, Я. Морено, Дж. Мід, З. Фрейд, Т. Парсонс. Особистість трактується цією теорією як «функція від тієї сукупності ролей, які виконує індивід у суспільстві». Отже, в процесі соціалізації особистість засвоює різні аспекти поведінки (ролі) людей у суспільстві і, таким чином, стає особистістю.

3.Фрейд виділив в структурі особистості три головних психологічних компонента: «Воно», «Я» і «Понад-я». «Воно» — це сфера підсвідомого або несвідомого, «Я» — сфера свідомості, «Понад-я» — сфера інтеріоризованої культури, або, виражаючись терміном П.Сорокіна, надсвідомість.

Підсвідомість («Воно») є компонентом, де володарюють несвідомі інстинкти, пов'язані з необхідністю задоволення біологічних потреб, серед яких З.Фрейд особливо виділяв лібідозну (інтимні спонуки) і агресивну. Оскільки задоволення цих потреб натикається на перешкоди з боку навколишнього світу, вони витісняються, утворюючи величезний резервуар інстинктивної психологічної енергії (лібідо). Підсвідомістю править принцип задоволення. З.Фрейд вважав, «що в кожній людині як би сидить така істота, яка говорить: робитиму лише те, що мені подобається. Але, о-скільки індивідові часто подобається те, що диктує йому біологічна природа і, перш за все, бажання і потяги, засуджувані суспільством, то індивідові доводиться з ними боротися, витісняючи їх в сферу несвідомого».

Свідомість («Я») — компонент особистості, керівник її контактів із зовнішнім світом. На початку своєї життєвої дороги, коли людина з'являється на світ, у нього існують лише біологічні потреби. Вони вимагають негайного задоволення, яке приносить організму задоволення (знімає напругу). Проте у міру зростання чоловік під впливом довколишніх людей вчиться обмежувати прояв біологічних інстинктів, поводитися за правилами, погодившись з реальною обстановкою, робити те, що від нього вимагається. Поступово формується свідомість, або «Я», прагнуче приборкати несвідоме і направити його в русло соціально схвалюваної поведінки. Сферою свідомості («Я») управляє принцип реальності. Він змушує людину у всьому слухатися розуму, отримувати зі всього вигоду, маніпулювати обставинами і людьми, приховувати свої думки від тих, що оточують і так далі. Раціональне «Я» робить людину розважливою, заповзятливою, здатною добиватися своїх цілей і виходити з важких обставин.

Надсвідомість («Понад-я») — це пересаджені в голову людини внутрішні, освоєні індивідом соціально значимі норми й заповіді, соціальні заборони, стереотипи поведінки і так далі, які диктує індивідові суспільство. По Фрейду «Понад-я» — це внутрішній «наглядач», «критик», джерело етичного самообмеження особи. Даний шар психіки особи формується переважно несвідомо в процесі виховання (перш за все в сім'ї) і виявляється у вигляді совісті.

У динамічному плані все ці три елементи структури особистості характеризуються конфліктом. Несвідомі потяги, за словами Фрейда, «за природою своїй гідні засудження», подавляються енергією «Понад-я», що створює для людини нестерпну напругу. Останнє може бути частково зняте за допомогою беззмістовних захисних механізмів — витіснення, раціоналізації, сублімації і регресії. А це означає, що якщо несвідомі інстинкти зупинені в одному зі своїх проявів, то вони обов'язково в іншому повинні знайти якісь прояви. Окультурення цих ефектів виробляється на основі дії «Понад-я». «Понад-я» забезпечує соціальну прийнятність цих ефектів, тих форм, у які вони виливаються, і, перш за все, символів. Все, що людина робить, творить (твори літератури, мистецтва), є, за Фрейдом, символізуванням витиснених в «підпілля» несвідомих потреб.

Ідеї 3.Фрейда про структуру людської особистості розвинув П.Сорокін. Приймаючи в цілому запропоновану структуру 3.Фрейдом, П.Сорокін дав іншу інтерпретацію «Понад-я». Саме П.Сорокін тлумачив «Понад-я» як надсвідомість. На думку П.Сорокіна, З.Фрейд дуже біологізував процес формування «Понад-я», стверджуючи, що його вміст знаходиться у сфері несвідомого. Над-свідомість, за П.Сорокіним, — це сфера абсолютних моральних законів, які складають вміст базових цінностей і норм і джерело яких знаходиться у сфері релігійної свідомості.

Ми повинні погодитися з тим, що особистість - це результат соціального становлення індивіда шляхом подолання труднощів, накопичення життєвого досвіду шляхом засвоєння частини сукупного соціального досвіду і його збагачення власною соціальною практикою. Особистістю не народжуються, нею стають, і цей процес називається соціалізацією.

4. Соціологічна структура особистості

У сучасній соціології окреслились два підходи до аналізу соціологічної структури особистості — нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тому, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль. Слід зауважити, що такий прогностичний підхід до особистості мало сприяє вирішенню конкретних науково-практичних завдань. За цієї умови більш конструктивним є функціональний підхід до визначення соціологічної структури особистості.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб'єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній структурі особистості можна виділити три основних елементи:

1) соціальний статус;

2) соціальну роль;

3) спрямованість особистості.

Соціальний статус визначається у соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів, груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов'язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом. За своєю природою люди (окремі особистості, групи) не впорядковані. Але в суспільній свідомості вони завжди порівнюються за своїми статусними ознаками, розміщуються в ієрархічному порядку. Виходячи з цього розрізняють такі види статусу:

1) «природжений» (соціальне походження, стать, національність, раса);

2) «надбаний» (освіта, кваліфікація).

Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має під собою, як правило, офіційну основу — реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Втім, як свідчить досвід, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний (статус директора гастроному, приймальника склопосуду тощо). Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистого, тобто становища, що його займає індивід як людська істота у первинній групі (сім'ї, колі друзів, серед колег).

У марксистській соціології першоосновою визначення соціального статусу є класовий поділ суспільства, розбіжності всередині самих класів. Дослідження, які проводилися радянськими соціологами, у тому числі й українськими, свідчать, що в умовах радянського суспільства вирішальну роль для визначення соціального статусу відігравали професія, освіта, заробітна плата, територіальні та вікові відмінності.

У західній соціології дослідження соціального статусу значною мірою спираються на концепцію соціальної стратифікації німецького соціолога Макса Вебера (1864—1920), згідно з якою статусні групи є найважливішими елементами соціальної структури. Такі групи характеризуються специфічним стилем життя, певним типом освіти й занять, сприйняттям певних цінностей і вірувань, додержанням правил поведінки і звичаїв. На думку пізніших прихильників функціоналістської методології (Т. Парсонс, П. Сорокін, В. Варбер, К. Девіс, У. Мур), стратифікаційна система суспільства — об'єктивна потреба будь-якої розвиненої держави. «Суспільства без розшарування, з реальною рівністю їхніх членів, — за словами П. Сорокіна, — міф, який так ніколи й не став реальністю за всю історію людства». У своїй концепції П. Сорокін як критерій соціальної стратифікації бере три основі форми: економічну, політичну і професійну.

Т. Парсонс у теорії соціальної дії спробував розробити універсальні критерії соціальної стратифікації, а саме:

1) «якість» (позиція, відповідальність, компетентність особистості);

2) «виконання» (оцінка діяльності індивідів порівняно з діяльністю інших людей);

3) «володіння» (майстерністю, талантом, матеріальними, культурними ресурсами).

У сучасних концепціях соціальної мобільності (термін запровадив у соціологію П. Сорокін) часто використовують семикласову вертикальну стратифікацію:

1) вищий клас професіоналів, адміністраторів;

2) технічні спеціалісти середнього рівня;

3) комерційний клас;

4) дрібна буржуазія;

5) техніки й робітники, які здійснюють керівні функції;

6) кваліфіковані робітники;

7) некваліфіковані робітники.

Соціальна роль. Виходячи із соціального статусу людина як член суспільства виконує ту чи іншу роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, групі, організації) і виконує відповідні їй функції.

Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, одні з них індивід має можливість вибирати вільно (роль матері, батька), інші йому дано незалежно від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, національність, раса). Із соціальною роллю, як правило, пов'язують певні права та обов'язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей і якостей його самого. Між різноманітними соціальними ролями, що їх виконує індивід, можуть виникати внутрішні або міжрольові конфлікти. Наприклад, індивід може бути добрим сім'янином, але поганим спеціалістом, обдарованим ученим, але посереднім лектором.

Для вивчення сукупності соціальних ролей, які виконує в суспільстві особистість, використовують два основних поняття:

1) спосіб життя як відображення соціального в індивідуальному;

2) стиль життя як відображення індивідуального в соціальному.

Рольова інтерпретація особистості — корисний інструмент пізнання і формування її соціальних якостей. Освоєння соціальної ролі, вирішення міжрольових і внутрішніх конфліктів зумовлюють появу стійкого конкретного індивіда, який може протистояти традиційним рольовим впливам.

Спрямованість особистості. У загальному вигляді спрямованість особистості розкриває її ставлення до навколишньої дійсності і самої себе. Український соціолог В. Хмелько виділяє три аспекти соціальної спрямованості особистості:

  •  ідейно-політична, яка містить у собі різні сторони суб'єктивного ставлення людини до певних ідеологій, класів, націй, держав, правових систем, мікросоціальних груп, спільнот і політичних організацій;
  •  соціально-культурна, тобто ставлення до праці, інших видів неполітичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, сім'ї, до інших малочисленних соціальних груп;
  •  моральна, що включає моральні орієнтації, які відображають суб'єктивне, особистісне ставлення людини до інших людей і самої себе.

У своїх безпосередніх проявах спрямованість особистості виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

Таким чином, соціологічна структура особистості є сукупністю стійких зв'язків між елементами у процесі становлення, діяльності і спілкування людини як суспільної істоти. Саме тому її аналіз є першоосновою соціологічного дослідження особистості. Здійснивши його, ми маємо всі підстави для того, щоб перейти до розгляду питання про взаємодію і взаємовплив особистості й суспільства.

PAGE  6


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82237. Науки о природе и науки об обществе (их сходства и отличия): современные трактовки и проблемы 39.22 KB
  Шаги в развитии проблемы классификации наук предпринятые в частности Вильгельмом Дильтеем 1833-1911 привели к отделению наук о духе и наук о природе. В работе Введение в науки о духе философ различает их прежде всего по предмету. Предмет наук о природе составляют внешние по отношению к человеку явления.
82238. Конвергенция естественнонаучного и социально – гуманитарного знания в неклассической науке, эволюция и механизмы взаимодействия 42.89 KB
  Представители философия жизни Дильтей Ницше Зиммель Бергсон утверждают что жизнь – первичная реальность органический прцесс для познания которого нужны интуиция понимание вживание вчувствование. Предмет социального познания – культурно значимая индивидуальная действительность. Признается возможность объективного познания культурноисторических и соц явлений. Соцгум познание признается частным видом научного познания подчиняющимся общим научным закономерностям.
82239. Применение общенаучных достижений в социально-гуманитарном познании. Междисциплинарные связи и научная картина мира в социально-гуманитарных науках 34.93 KB
  Социальногуманитарные науки как и наука в целом всегда создают целостные картины общества. Научная картина общества – это целостная система знаний которая объясняет основные законы возникновения и существования окружающей социальной действительности и систематизирует конкретные знания полученные в различных областях социальногуманитарных наук. Она представляет собой своеобразную модель общества включающую в себя общие понятия принципы гипотезы прежде всего обществознания которые сформулированы в терминах обыденного языка и...
82240. Индивидуальный и коллективный субъекты, формы их существования. Включённость сознания субъекта, его системы ценностей и интересов в объект исследования СГН 40.74 KB
  Означает ли сказанное что мы должны признать футбольную команду самостоятельным субъектом деятельности И не означает ли такое признание что мы приписываем собственную деятельность ее сознательно или стихийно сложившиеся надындивидуальные условия регулятивные механизмы и результаты некоему мифологическому субъекту вполне подобному Абсолютной Идее Гегеля действующей посредством живых людей Такова например позиция Э.Если мы не хотим впасть в какуюто туманную мистику или мифологию в понимании общества то можно ли вообще видеть в нем...
82241. Коммуникативная рациональность. Роль традиций, ценностей, образцов интерпритации и предрассудков (Г.Гадамер) в межсубъектном понимании и смыслополагании 38.92 KB
  Что такое понимание Можно ли рассматривать понимание только как знание наравне с эмпирическим и теоретическим знанием Несомненно понимание является знанием но знанием особенным имеющим специфические черты которые существенно отличают его от других видов знания. Так прежде всего необходимо рассматривать понимание как осмысление как выявление и реконструкцию смысла. Таким образом главной задачей герменевтики становится истолкование и понимание текстов. Дильтей полагает что главным методом данных наук является понимание.
82242. Методологические функции «предпосылочного знания» и регулятивных принципов в науке 34.35 KB
  Одновременно произошло уточнение понимания природы социальности и исследования в сфере философии науки должны раскрывать как и в каких формах социальный и культурно-исторический моменты входят в содержание знания и влияют на способы и результаты познавательной деятельности. Сегодня найдены реальные вполне адекватные формы и опосредующие механизмы такого воздействия в частности выявлена роль идеалов и норм философско-мировоззренческих предпосылок и оснований научного знания. Через них принимая форму ценностного сознания социальная и...
82243. Ценностные предпосылки как следствия коммуникативности СГН. Оценочные суждения в науке и необходимость «ценностной нейтральности» в социальном исследовании 34.11 KB
  Наиболее важной классификацией ценностей является их деление на абсолютные ценности, т.е., разделяемые всеми людьми (жизнь, здоровье, любовь, красота, истина, справедливость, свобода, счастье и т.д.) и относительные ценности, т.е., разделяемые только определенной группой людей (деньги, слава, наслаждение, власть, статус и т.д.).
82244. Принципы «логики социальных наук» К. Поппера 30.45 KB
  Признание того что ценности в науке выражают ее социокультурную обусловленность становится определяющим в философии и методологии науки особенно социально гуманитарного знания. В этом отличие науки от социального знания кот субъективно. Поппер утверждает что и естественный и соц науки имеют общий научный метод познания основаны на доказательствах. Согласно Адорно нельзя уравнивать соц и естеств науки.
82245. Роль научной картины мира, стиля научного познания, философских категорий и принципов, представлений здравого смысла в исследовательском процессе социально-гуманитарных наук 33.42 KB
  Все больше возрастает значимость понятия картина мира для методологии соцгум наук а развитие соцгум наук в свою очередь все активнее вводит гум составляющую в НКМ. Понимание КМ в соцгум науках не возможно без ориентации на человека понимания его места в культуре в мире способов видения им мира. В КМ соцгум наук нет противопоставления субъектачеловека и объектамира описываются лишь типы понимания мира включающего самого человека.