20564

Повоєнний сталінський режим в Україні, репресії 40-50 рр

Доклад

История и СИД

В цей же час сотні тисяч селян України інших республік вмирали від голоду. Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України котра викликала масовий спротив місцевого населення. Малося на увазі зокрема добровільне переселення українців Закерзоння назва походить від лінії Керзона за якою знаходилися землі Лемківщини Надсяння Холмщини та Підляшшя до радянської України.

Украинкский

2013-07-31

56 KB

2 чел.

65. Повоєнний сталінський режим в Україні, репресії 40-50 рр. Після завершення Другої світової війни Радянський Союз постав перед проблемою відбудови значною мірою зруйнованої економіки. Особливо постраждала Україна: зруйновано 714 міст і селищ міського типу, понад 28 тис. сіл, з яких 250 були спалені дощенту. Демографічні втрати становили майже чверть загальної чисельності населення. Близько 10 млн осіб залишилися без житла. Збитки, завдані війною, складали астрономічну в тодішніх підрахунках суму - 286 млрд крб. У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Ставилося завдання довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Особливо значні труднощі переживало сільське господарство. У цю сферу спрямовувалося всього близько 7% капітальних витрат. Селянство утискувалося надмірними податками. Ситуація в 1946- 1947 рр. ще більше погіршилася у зв'язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів'я худоби. Незважаючи на це, обов'язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Отже, радянський народ був покинутий напризволяще власною владою. Такими були умови відбудови зруйнованого народного господарства: командно-адміністративні методи, державна, соціалістична власність, панування колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, практично повна відсутність економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальний ідеологічний контроль. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15%. Стали до ладу шахти Донбасу, підприємства важкої індустрії. Більше, ніж до війни, добувалося залізної руди, вироблялося продукції машинобудування, електроенергії, цементу тощо. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури. Поряд із цим у повоєнному розвитку України існувало чимало проблем. Зокрема, дедалі очевиднішою ставала однобічність, незбалансованість економіки, яка головним чином спрямовувалася на потреби військово-промислового комплексу. Серйозною проблемою для влади стала колективізація в селах Західної України, котра викликала масовий спротив місцевого населення. Тут вона була завершена лише на початку 50-х років. Основними засобами слугували примус, «розкуркулення», депортації. Зокрема, у східні райони СРСР було депортовано більше 203 тис; так званих співучасників і посібників угруповань ОУН - УПА. Трагічною подією в житті західних українців стала так звана операція «Вісла». Її витоки, мабуть, слід шукати в 1944 р. Саме тоді, 8 вересня, було підписано угоду між Польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР про взаємну репатріацію польського та українського населення. У такий спосіб польський прокомуністичний уряд намагався розв'язати проблему національних меншин у своїй країні. Малося на увазі, зокрема, «добровільне» переселення українців Закерзоння (назва походить від «лінії Керзона», за якою знаходилися землі Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя) до радянської України. На 1 січня 1945 р. виїхало лише до 40 тис. осіб. Це були переважно члени КПЗУ, «москвофіли», а також ті, хто вимушений був жити у знищених війною селах. Що ж стосується більшості українців Закерзоння, то вони не мали такого наміру. Тоді польська влада, підтримана Москвою, почала «переконувати» українців виїхати з Польщі. В хід пішло все - від пропаганди й загроз до підпалів, грабунку та вбивств. На початок серпня 1946 р., коли було офіційно оголошено про закінчення «добровільної репатріації», на територію УРСР було переселено понад 480 тис. осіб. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки. 29 березня 1947 р. польська комуністична влада приймає рішення про виселення всіх українців, що мешкали у Південно-Східній Польщі (Люблінське, Ряшівське та Краківське воєводства). 28 квітня 1947 р. о 4-й годині ночі розпочалася горезвісна операція «Вісла». її здійснювали 6 польських дивізій, об'єднаних в оперативну групу, війська держбезпеки. В результаті їхніх дій було депортовано 140 575 українців, вбито 655, взято в полон 1466 вояків ОУН-УПА. 2274 українців було заарештовано, 3873 особи ув'язнено в концтаборі. В 1947 р. до смертної кари було засуджено 372 українці (всього в 1944- 1956 рр. - 573). Що ж до насильницьки виселених у квітні- серпні 1947 р. до Польщі українців, то вони були спеціально розпорошені в північних та західних польських землях. Ця акція не лише підірвала базу ОУН - УПА на Закерзонні. Вона вкрай важко відбилася на соціально-економічному і політико-правовому становищі українців, котрі залишилися в Польщі. Негативними були й міжнародні наслідки операції. Протягом довгих повоєнних десятиліть вона значно заважала розвиткові українсько-польських відносин. Польська комуністична влада відмовлялася засудити цей акт геноциду проти українського народу. Рішення про це взяла на себе лише нова влада Польщі. 5 березня 1953 р. сталася подія, яка здатна була справити неабиякий вплив не тільки на внутріполітичне життя в СРСР, а й на міжнародну ситуацію загалом: помер Й. Сталін. Здавалося, що створюються умови для змін на краще. Однак почалося, як завжди, з боротьби за «трон». Група партійних керівників на чолі з М. Хрущовим усунула Л. Берію і прийшла в липні 1953 р. до влади. Суспільство, яке перебувало в сталінських лабетах протягом майже ЗО років, чекало на переміни. Україна, де довгий час працював М. Хрущов, сподівалася на посилення своїх позицій. Особливо ці надії зміцніли після XX з'їзду компартії, де М. Хрущов частково викрив злодійства Сталіна. Попервах у напрямку оздоровлення суспільства були зроблені деякі конкретні кроки. Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом. З концентраційних таборів звільнено тисячі репресованих, у тому числі з України. Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Нові явища відбувалися у сфері культури. Певною мірою розширювалися права національних республік. Уряд УРСР у 1956 р. здобув у своє підпорядкування понад 10 тис. промислових підприємств. Зросла вага України в загальносоюзному народногосподарському комплексі. Протягом 10 років (1955-1965 рр.) виробництво тракторів у республіці збільшилось вдвоє, магістральних тепловозів - в 11 разів, екскаваторів - у 17 разів тощо. Але, на жаль, усе це робилося значною мірою за старими рецептами, переважно екстенсивним шляхом. Іншою серйозною вадою було те, що, як і раніше, продукція народного господарства знаходила попит головним чином на внутрішньому ринку, частково в країнах «соціалістичного табору» та деяких слабкорозвинених країнах світу. Її якість не відповідала світовим стандартам. Основну частину радянського експорту становила не готова продукція, а сировина, особливо нафта, газ. Відтак зростало варварське ставлення до природних багатств, навколишнього середовища. В цей час Україна виступала одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники - безправними. Все це вимагало термінових змін у сільському господарстві. Однак цього практично не сталося. Увага спрямовувалася не на підвищення продуктивності праці та врожайності, а на нарощування кількісних факторів, розширення територій під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. У другій половині 50-х років все ж таки вдалося досягти певного збільшення обсягу сільськогосподарської продукції. Це «окрилило» партійне керівництво, і на семирічку (1959-1965 рр.) були заплановані необгрунтовані, нереальні темпи зростання. Закономірно, що вони були зірвані: екстенсивні методи ведення сільського господарства дедалі більше виявляли свою неспроможність та безперспективність. Неоднозначні події відбувалися в суспільно-політичному житті. У 1954 р. була проведена велика пропагандистська кампанія з нагоди 300-річчя «возз'єднання» України з Росією, яка по суті перекреслювала всю історію України, роблячи її частиною історії Росії. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР за згодою з Президіями Верховних Рад Росії та України прийняла рішення про передання Криму зі складу РРФСР до складу УРСР. При цьому було взяте до уваги таке. По-перше, те, що РРФСР не мала спільного кордону з Кримською областю; по-друге, економічна близькість господарських зв'язків УРСР та Криму; по-третє, нагальна потреба у зрошуванні сільськогосподарських угідь цієї області передбачала єдине управління господарством півострова. Після 1954 р. на території Криму було збудовано нові промислові підприємства, прокладено велику кількість комунікацій, повністю забезпечено півострів водою, газом, електроенергією. Саме після цього Крим став головною всесоюзною здравницею. Внаслідок цього населення Криму швидко зростало, особливо російськомовна частина. Рішення Президії Верховної Ради СРСР 1954 р. з цього питання повністю відповідало як юридично-правовим нормам, що діяли тоді, так і історичним, географічним та культурним факторам, які об'єднували Україну та Крим протягом довгого часу. І уряд незалежної України виходив і виходить із того, що немає ні юридичних, ні політичних, ні етнічних, ні будь-яких інших причин для ревізії цього рішення. Крим є невід'ємною складовою частиною України. Така позиція повною мірою відповідає вимогам міжнародного права, документам, що регулюють питання територіальної цілісності та кордонів країн Європи. Культурне життя УРСР у зазначений період загалом було складним і суперечливим, оскільки віддзеркалювало те, що відбувалося в тогочасному суспільстві. З грудня 1949 р. М.Хрущова на посаді першого секретаря ЦК Компартії України змінив Л. Мельников. Він ще більше посилив боротьбу з українством, ігноруючи національні традиції українського народу, його історію та культуру. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР схвалила і прийняла атрибути державності - герб, прапор, гімн УРСР, які символізували Україну як одну зі складових СРСР. Одна ідеологічна кампанія антиукраїнської спрямованості змінює іншу. Переслідуються відомі діячі української культури, освіти, науки. Завдання посилення ідеологічного контролю над суспільством старіючий Сталін поклав на одного зі своїх поплічників - А. Жданова. Протягом 1946- 1949 рр. «ждановщина» знищила практично всі попередні здобутки української культури. Період «політичних ігор» з Україною та українцями закінчився. У серпні 1946 р. постанова пленуму ЦК української компартії про небезпеку українського націоналізму засуджує «Нарис історії української літератури». Змінюється склад редакційних колегій журналів «Вітчизна» та «Перець». З'являються погромні рецензії на твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка Було також засуджено «Історію України», видану у 1943 р., відновлено широкомасштабну кампанію проти «українських буржуазно-націоналістичних істориків». Оперу К. Данькевича «Богдан Хмельницький» критикували за те, що росіянам у ній відведено не досить помітне місце. Українські енциклопедичні видання звинувачувалися у зосередженості на вузьконаціональних темах. Зазнав переслідувань і В. Сосюра за вірш «Любіть Україну», котрий у 1944 р. був відзначений Сталінською премією. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це добре відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури. Отож однією з найхарактерніших рис цього періоду став русифікаторський наступ на українську культуру. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди українському суспільству, розвитку його національної культури.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

26313. Крестьянская война в Германии. Т.Мюнцер 40.51 KB
  Крестьянская война в Германии: Обострение классовой борьбы народных масс в деятельность союза Башмак С наступлением феодальной реакции нарастала борьба крестьян. характерно значительно более тесное сближение крестьянской массы с городскими низами чем в предшествовавший период. Усиление же крестьянскоплебейского лагеря не могло не оказать влияния на радикальные элементы в бюргерстве и на известный подъём бюргерской оппозиции вообще. Такое крестьянское общество было раскрыто в 1502 г.
26314. Реформация в Швейцарии. У.Цвингли и Ж.Кальвин 34.59 KB
  Начало же этому было положено в Цюрихе где в 1518 году священником кафедрального собора был избран известный проповедник Ульрих Цвингли. Даже изгнание Цвингли торговца индульгенциями монаха Самсона удостоилась не осуждения а похвалы представителя местного епископа. Так продолжалось до 1522 года когда Цвингли сам пошел на обострение ситуации. Однако и этот вызов не вызвал ожидаемых мер со стороны римского священноначалия напротив папский легат передал Цвингли письмо в котором ему сулились огромные блага если бы он стал поддерживать...
26315. Реформация и религиозные (гражданские) войны во Франции 29.06 KB
  Широко стали распространяться идеи Кальвина во Франции при короле Генрихе II. Именно при Генрихе II кальвинизм во Франции достиг наибольшего распространения. Ослабление королевской власти при сыновьях Генриха II благоприятствовало политическим притязаниям феодальной аристократии и борьба за религиозную свободу слилась с борьбой за власть. Своего короля Генриха Наваррского гугеноты воспринимали как конституционного государя.
26316. Реформация в Англии 14.33 KB
  Реформация в Англии Англия страна известная своими реформаторскими тенденциями. Однако решающую роль в Реформации в Англии предстояло сыграть другому человеку. Реформацию в Англии можно в полном смысле назвать Реформацией сверху так как во главе её стал английский король Генрих VIII. Реформация в Англии при Генрихе VIII Первоначально Генрих был противником Реформации даже написал книги против Лютера В защиту семи таинств 1521 в основе которой были не аргументы а брань в адрес виттенбергского реформатора.
26317. Контрреформация в странах Западной Европы 25.22 KB
  Контрреформация Контрреформация в Западной Европе католическое движение возникшее после выдвижения идей Лютера Кальвина Цвингли и других реформаторов имевшее своей целью восстановить престиж католической церкви и веры. Кроме этих мер принимались и решения по изменению организации церкви. Упрёки по поводу упадка нравов внутри церкви были слышны уже в XII в. И внутри церкви были те кто пытался искоренить эти недостатки.
26318. Абсолютизм в Западной Европе (на примере Англии, Франции, Испании) 64.42 KB
  В XIV в. Но все же парламент сыграл прогрессивную роль в политическом развитии Англии XIV XVвв. Фронда Людовик XIII лишь несколькими месяцами пережил своего министра и престол перешёл к его сыну Людовику XIV 1643 1715 годы во время малолетства которого управляли мать его Анна Австрийская и кардинал Мазарини продолжатель политики Ришельё. Людовик XIV Дело кончилось победой кардинала Мазарини но молодой король вынес из этой борьбы крайне печальные воспоминания.
26319. Социально – экономичское и политическое развитие Нидерландов в п.п. XVI в. 29.97 KB
  XVI в. был создан тот трамплин отталкиваясь от которого Нидерланды осуществили поразивший современников динамичный прыжок в XVI столетие. На рынках Эклоо Гента Куртре к середине XVI в. В XVI в.
26320. Усиление феодально – католической реакции при Филиппе II. Назревание революционной ситуации 16.7 KB
  Усиление испанского гнета во второй половине XVI в. Филипп II c самого начала решил установить в Нидерландах бюрократическую систему испанского абсолютизма с целью полного экономического политического и религиозного подчинения страны. Для достижения этой цели испанское правительство наметило следующие мероприятия: увеличение количества испанских войск в стране; сосредоточение фактической власти в руках узкого состава государственного совета консульты членами которого были верные слуги испанского правительства придание епископам...
26321. Основные этапы Нидерландской буржуазной революции и их характерные особенности 25.61 KB
  В рамках усилий по созданию стабильного и надёжного правительства Нидерландов Филипп назначил Маргариту Пармскую штатгальтером Нидерландов. Он продолжил политику своего отца при назначении членов высшего дворянства Нидерландов в Государственный совет руководящий орган семнадцати провинций. Тем не менее уже в 1558 году штаты провинций и генеральный штат Нидерландов стали противоречить пожеланиям Филиппа возражая против его налоговой политики и требуя вывода испанских войск с юга Нидерландов. Несмотря на это к 1570 году испанцы в целом...