20565

Національне питання в Радянській Україні в 60-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух і його придушення

Доклад

История и СИД

Через самвидав громадськість України СРСР закордону познайомилася з творами І. Так починався в СРСР рух який згодом одержав назву правозахисного й охопив переважно інтелігенцію. Метою правозахисного руху було: захист прав людини і прав народів СРСР боротьба проти русифікації боротьба за незалежну Україну та національне відродження. Першою в СРСР легальною організацією що виступила на захист прав людини була ініціативна група захисту прав людини в СРСР до якої належав харків'янин Г.

Украинкский

2013-07-31

52.5 KB

3 чел.

68.Національне питання в Радянській Україні в 60-х першій половині 80-х років. Дисидентський рух і його придушення. Наростання негараздів у радянському суспільстві викликало незадоволення різних верств населення, створюючи сприятливу атмосферу для діяльності дисидентів (дисидент - інакомислячий, не згідний з існуючим режимом). На зміну ув'язненим правозахисникам у суспільстві з'явилися нові представники дисидентського руху з числа української інтелігенції. Дисидентство складалося з трьох основних течій: > правозахисне, або демократичне, представлене у Росії академіком А. Сахаровим та письменником О. Соложеніциним, а в Україні - Петром Григоренком, Левком Лук'яненком, Олесем Бердником та іншими; > релігійне дисидентство мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення Української греко-католицької церкви та Української автокефальної православної церкви, за свободу діяльності протестантських релігійних громад. Найвідомішими представниками релігійного дисидентства були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля. ^ Національне орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало російський шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю у боротьбі їй уміти ікиніі, іідні цивілізованого світу. До цього напряму належкли 1 ДішОч, (' Кііраванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Репресіями середини 60-х років влада сподівалась зупинити наростання опозиційних настроїв у суспільстві. Частково цей розрахунок виправдався. Але придушення рилянсі.кими танками «Празької весни» 1968 р. викликало протести свідомого українства, нову хвилю опору режимові. До акції самоспалення кліпи я •> листопада 1968 р. в Києві, на Хрещатику, колишній воїн УПА і в'яіень сталінських таборів, робітник із Дніпропетровська Василь Макух. Пін облив себе пальним і з гаслами «Геть колонізаторів», «Хай живе вільна Україна» перетворився на живий смолоскип. За два дні Макух помер від опіків у Жовтневій лікарні. Він став піонером самоспалення як засобу ненасильницького протесту проти національного гніту в Україні та далеко за її межами. (Ян Палах із Чехословаччини здійснив такий акт у січні 1969 р., кримський татарин Муса Мамут - у 1978 р.) Спробу самоспалення біля Київського університету в березні 1969 р. вчинив 45-річний учитель із Бердянська Микола Бериславський, але був урятований. Він розклеїв листівки на захист української мови та мав при собі транспаранти: «Борітеся за законні права української мови» та «Свободу діячам української культури». Київський обласний суд відправив Бериславського на два з половиною роки у мордовські табори. Опозиційні настрої тих років талановито відобразив журналіст В'ячеслав Чорновіл у книзі «Правосуддя чи рецидиви терору?». За її написання та ще відмову свідчити на процесі братів Горинів, Осадчого і Зваричевсь-кої його засудили 8 липня 1966 р. на три місяці примусової праці. Однак уже у квітні наступного року він підготував збірку документів «Лихо з розуму» про двадцятьох засуджених дисидентів. Обидві книги вийшли за кордоном. З серпня 1967 р. В. Чорновола заарештували, а 15 листопада засудили на 3 роки таборів. У січні 1969 р. у Києві відбувся процес трьох робітників, що працювали на будівництві Київської ГЕС, - Валентина Карпенка, Василя Кондрюкова та Олександра Назаренка, звинувачених у зберіганні й розповсюдженні літератури проти русифікації, книжок, виданих у Західній Україні у 20-30-х роках та праці В. Чорновола «Лихо з розуму». Вони одержали відповідно один, три та п'ять років таборів. За контакти з «антирадянщиками» (сім'єю розстріляного командарма Якіра та генералом Григоренком), читання творів А. Сахарова, А. Аганбегяна, листа Ф. Раскольникова Сталіну викладача Харківського військово-інженерного училища, секретаря партбюро, майора Г. Алтуняна спершу виключили з КПРС та звільнили з роботи, а потім, як одного із засновників Групи захисту прав людини, у липні 1969 р. заарештували. Харківський облсуд відправив його на 3 роки на лісоповал. З особливою нещадністю викорінювалося релігійне дисидентство. Переслідували віруючих «свідків Єгови», баптистів, адвентистів, прихильників греко-католицької церкви у західних областях України. Звільнення з посад та заборона на професію, інші покарання з політичних мотивів були звичайними, широко застосовуваними репресивними засобами. Так, за підписання листа на адресу Брежнєва, Косигіна та Підгорного з протестом проти дисидентських судових процесів 1965-1966 р. у 1968 р. були позбавлені роботи історик Михайло Брайчевський, філолог Михайлина Коцюбинська, композитор і мистецтвознавець Леопольд Ященко, фізик Ірина Заславська, викладач КДУ Віктор Боднарчук, математик Михайло Білецький, кібернетик Леонід Плющ та інші. Формою поширення ідей представників опозиційного руху був «самви-дав» - машинописні журнали, збірки, літературно-публіцистичні доробки. Через «самвидав» громадськість України, СРСР, закордону познайомилася з творами І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965 р.), В. Чорновола «Лихо з розуму» (1967 р.), «Хроніками поточних подій» (1968-1973 рр.). Так починався в СРСР рух, який згодом одержав назву правозахисного й охопив переважно інтелігенцію. Метою правозахисного руху було: захист прав людини і прав народів СРСР, боротьба проти русифікації, боротьба за незалежну Україну та національне відродження. Нова хвиля репресій другої половини 60-х рр. (судові процеси 1967-1968 рр. над представниками української інтелігенції в Києві, Львові, Івано-Франківську, Тернополі) породила так звану петиційну кампанію, яка стала однією з форм правозахисного руху. Близько 150 відомих представників інтелігенції України підписали лист-протест до ЦК КПРС проти ганебних судових процесів. Першою в СРСР легальною організацією, що виступила на захист прав людини, була ініціативна група захисту прав людини в СРСР, до якої належав харків'янин Г. Алтунян та киянин О. Плющ. У 70-80-ті роки арештам і переслідуванням піддавались члени української Гельсінської спілки та інші дисиденти. Особливістю руху опору 60-х - першої половини 80-х років було прагнення уникати утворення формальних організацій, які легко викривав і знищував КДБ. Українська опозиція зуміла обійти цю загрозу, перетворивши опір режимові на широкий рух. Навіть численні репресії не зруйнували тенденції до політичного, духовного і культурного відродження нації, до появи яскравих речників цього відродження. Із середини 1^70-х років кризові явища наростали не лише в економіці СРСР, але й у політиці та ідеології. Перестарілий, важко хворий керівник партії і держави Леонід Брежнєв та його оточення не спроможні були здійснити якісь кроки, щоб осучаснити економіку і суспільство. В Україні у цей час правив висуванець Брежнєва - Володимир Щербицький. Він також стояв на консервативних позиціях. Характерними рисами «брежнєвського» курсу в ідейно-політичному і духовному житті були: > перетворення КПРС та її регіонального відділення - Компартії України - на стрижень державної структури і зосередження в її руках усієї повноти влади; > підміна справжнього народовладдя формальним представництвом трудящих у радах, профспілках, комсомолі, народному контролі та інших громадських організаціях, зведення нанівець самостійності громадських організацій, їхнє фактичне одержавлення; ^ зростання бюрократичного апарату, узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою. Щорічно апарат управління в 70-ті роки зростав на 300-350 тис. осіб і в 1980-ті роки досягнув в СРСР 18 млн; > заідеологізованість суспільно-політичного та духовного життя, згортання демократії і гласності. Серед основних положень офіційної ідеології була теза, зафіксована у Програмі КПРС 1961 р. про побудову комунізму. Партія урочисто обіцяла, що радянський народ з 1981 р. житиме в новому - комуністичному суспільстві. Це мав бути рай на землі: суспільство всезагальної рівності та добробуту. З наближенням 1980-х років мали все ілюзорніший й утопічніший вигляд партійні програми й обіцянки. Офіційні ідеологи змушені були зробити поправки. Тепер обіцяли не комунізм, а «розвинутий, або зрілий, соціалізм». Проте ніхто не міг пояснити, що він собою являє. Ставало все більше очевидним, що економічна стратегія «розвинутого соціалізму» мала консервативно-утопічний характер. Замість пошуків розв'язання конкретних економічних проблем переважна більшість ідеологів і суспільствознавців зосереджувалась на пропаганді ілюзорних, міфічних положень теорії «зрілого соціалізму». Це викликало апатію, соціальну байдужість мас і протест частини інтелігенції. У 1975 р. У Гельсінкі пройшла Європейська конференція, учасником якої був і СРСР. Поруч із підписанням «Прикінцевого акту», у якому містилось визнання незмінності сучасних кордонів європейських країн, всі учасники конференції зобов'язалися дотримувати всередині своїх країн основні права людини. Гельсінкські угоди створили умови для нової діяльності дисидентського руху - створення громадських груп для контролю за їх виконанням. У СРСР їх було створено 5, одна з них - українська. Радянська влада, яка стала дуже чутливо реагувати на західну критику щодо порушень прав людини в СРСР, мала тепер поєднувати жорсткі репресії щодо інакомислячих у своїй країні з бажанням продемонструвати світові свою прихильність підписаним гельсінкським угодам.

У 1977 р. була ухвалена нова конституція СРСР. Вона формально узаконювала реальний стан речей: безмежну владу комуністичної партії. Республіки Союзу РСР, у тому числі Україна, також ухвалили свої конституції, які були копіями союзної. Нова конституція на словах підкреслювала зростання ролі народу в управлінні державою, декларувала широкі права громадських організацій, підвищення ролі та значення Рад. Усі ці положення були фіктивними й формальними. Саме комуністична партія і партійні організації були реальним зосередженням влади. Ця безмежна монополія на владу погано прислужилася самій партії і суспільству в цілому. Керівна державна партія десятками років перебувала поза будь-якою критикою і поступово загнивала. У другій половині 70-х років цей процес прискорився. У результаті друга половина 70-х -початок 80-х рр. увійшли в радянську історію як період нечуваної корупції, службових злочинів, нехтування елементарних прав людини на свободу слова, віросповідання тощо. У суспільстві глибоко вкорінювалися настрої зневіри, критичного ставлення до партійного керівництва і комуністичної партії в цілому; подвійна мораль, апатія і цинізм. Це не завадило партійній верхівці неухильно дотримуватись обраного ними курсу всередині країни, додавши до цього реакційно-агресивну зовнішню політику. У кінці 70-х Радянський Союз, що постійно заявляв про свою миролюбність, розпочав військову інтервенцію в Афганістані. Захід відповів бойкотом Олімпійських ігор 1980 р. у Москві. СРСР перейшов до відвертої конфронтації з країнами НАТО, що спричинило збільшення тягаря військових витрат і розкручування нового витка «холодної війни». Посилилась пропагандистська кампанія проти Заходу. Однак громадськість країни вже не вірила ні своєму керівництву, ні комуністичним ідеалам. СРСР вступив у смугу всезагальної внутрішньої кризи.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11362. Понятие, предмет и метод экономического анализа. Характеристика основных приемов и методов экономического анализа 154.5 KB
  Понятие предмет и метод экономического анализа. Понятие экономического анализа. Характеристика основных приемов и методов экономического анализа. Методика факторного анализа Вопросы для самоконтроля. Понятие экономического анализа Экон...
11363. Анализ производства и реализации продукции 119.5 KB
  Тема 2. Анализ производства и реализации продукции 2.1. Анализ формирования и выполнения производственной программы 2.1.1. Анализ объема продукции 2.1.2. Анализ ассортимента продукции 2.1.3. Анализ структуры продукции 2.2. Анализ качества продукции 2.3. Анализ ритмично
11364. Анализ использования основных производственных фондов 114.5 KB
  Тема 3. Анализ использования основных производственных фондов 3.1. Анализ движения ОС 3.2. Анализ эффективности использования ОС 3.3. Факторный анализ фондоотдачи 3.4. Анализ использования оборудования 3.5. Характеристика производственной мощности предприятия О
11365. Анализ материальных ресурсов предприятия 152.5 KB
  Тема 4. Анализ материальных ресурсов предприятия 4.1. Оценка качества планов материальнотехнического снабжения 4.2. Оценка потребности в материальных ресурсах 4.3. Оценка эффективности использования материальных ресурсов 4.4. Факторный анализ общей материалоемкост
11366. Анализ трудовых ресурсов предприятия 179.5 KB
  Тема 5. Анализ трудовых ресурсов предприятия 5.1. Анализ использования рабочей силы 5.2. Анализ производительности труда 5.3. Анализ фонда заработной платы Рациональное использование персонала предприятия непременное условие обеспечивающее бесперебойность пр...
11367. Анализ себестоимости продукции 214.5 KB
  Тема 6. Анализ себестоимости продукции 6.1. Анализ динамики обобщающих показателей и факторов 6.2. Анализ затрат на рубль товарной продукции 6.3. Анализ себестоимости важнейших изделий 6.4. Анализ прямых материальных и трудовых затрат 6.5. Анализ косвенных з...
11368. Анализ прибыли и рентабельности 207 KB
  Тема 7. Анализ прибыли и рентабельности 7.1. Анализ состава и динамики балансовой прибыли 7.2. Анализ финансовых результатов от обычных видов деятельности 7.3. Анализ уровня среднереализационных цен 7.4. Анализ финансовых результатов от прочих видов деятельности 7.5.
11369. Анализ финансового состояния предприятия. Оценка и анализ результативности финансово-хозяйственной деятельности 119.5 KB
  Анализ финансового состояния предприятия. Предварительный обзор экономического и финансового положения предприятия. Оценка и анализ экономического потенциала организации. Оценка имущественного положения. Оценка финансового положения...
11370. АНКСИОЛИТИКИ (ТРАНКВИЛИЗАТОРЫ) 79 KB
  I. ВВЕДЕНИЕ Термин 1810 год. Трр = успокоитель франц. Группа в 1950е мепробамат. Клиническое использование 1960г. бензадиазепины. Применяются при невротических и неврозоподобных систояниях. Анксиолитики от латинского anxietes страх тревожное состояние; Ата...