20572

Реформи в Російській імперії в 60 - 70-х рр. 19 ст. та впровадження на Україні

Доклад

История и СИД

Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосництва і Положення про селян звільнених від кріпосної залежності. Селяникріпаки що доти були власністю поміщиків отримували особисту свободу. Селянам дозволялося без сплати мита торгувати відкривати фабрики та різні промисли підприємства займатися ремеслом за місцем проживання вступати до гільдій і торговельних організацій. Вона надавалася общині або селянському двору подвірне господарство за числом ревізьких душ які мали право на наділи.

Украинкский

2013-07-31

30 KB

1 чел.

39.Реформи в Російській імперії в 60 - 70-х рр. 19 ст. та впровадження на Україні. У середині XIX ст. розпад кріпосницько-феодальної системи господарства прискорився. Малопродуктивна кріпосна праця зумовлювала невисоку її продуктивність, стримувала впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, породила нестачу продовольства. Повсюдно множилися соціальні конфлікти. Кримська війна 1853-1856 рр. продемонструвала економічну відсталість, воєнну нездатність Російської імперії, виснажувала українські землі, що були основним джерелом постачання царської армії всім необхідним і поповнення її солдатами. Росія зазнала ганебної поразки, яка прискорила назрівання революційної ситуації. Новий російський цар Олександр II ЗО березня 1856 р. проголосив курс на проведення реформ. У кожній губернії було створено комітети з розробки проектів реформ, які мала потім узагальнити Головна комісія в Петербурзі. До складу останньої увійшло чимало українських дворян, у тому числі Г.Ґалаган, В.Тарновський та інші. 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав «Маніфест» про скасування кріпосництва і «Положення про селян, звільнених від кріпосної залежності». Селяни-кріпаки, що доти були власністю поміщиків, отримували особисту свободу. За садиби й польові наділи вони мали вносити викуп. Селянам дозволялося без сплати мита торгувати, відкривати фабрики та різні промисли, підприємства, займатися ремеслом за місцем проживання, вступати до гільдій і торговельних організацій. Норми наділу встановлювалися різні, залежно від місцевості та якості землі. Вона надавалася общині або селянському двору (подвірне господарство) - за числом «ревізьких душ», які мали право на наділи. Однак поміщики відрізали в селян землі й приточували до своїх володінь. З метою збереження за собою кращих земель вони міняли попередні селянські наділи на гірші. Щоправда, царський уряд пом'якшив умови селянської реформи на Правобережжі, де було збільшено селянські земельні наділи на 20% і зменшено розмір викупу. Внаслідок половинчастості й обмеженості реформи та її непослідовного запровадження майже 94% селянських сімей мали наділи до 5 десятин, що було значно менше норми середнього прожиткового мінімуму. До 1907 р. селяни в результаті викупної операції виплатили понад 1,5 млрд. крб,, що в декілька разів перевищувало ринкову вартість землі. У листопаді 1866 р. всі землі й угіддя державних селян, які становили в Україні 50% селянства, закріплювалися за ними в безстрокове общинне чи подвірне користування. За ці наділи вони щороку вносили до державної скарбниці оброчний податок, Реформа 1861 р. зумовила процес витіснення дворянського землеволодіння буржуазним. Дворянська земля переходила до рук купців, заможних селян і представників інших станів. Тоді ж спостерігався посилений процес товаризації поміщицьких і заможних селянських господарств, чіткішою стада спеціалізація окремих районів України. Чимраз інтенсивніше використовували найману працю та машини. Наприкінці XIX ст. у капіталізованих поміщицьких і курдських господарствах застосовувалася праця 425 тис. постійних сільськогосподарських робітників. Все це разом із розширенням посівних площ зумовило підвищення врожайності. Наслідком реформи 1861 р. стало й подальше розшарування селянства. До сільської буржуазії належало 448 тис. дворів (5 млн. осіб), що зосереджували майже 40% всіх надільних і приватних земель. Решту - 550 тис. дворів (5-6 млн. осіб) становили середняки, які були власниками четвертої частини надільних земель. Частина селян, які розорилися, йшла до господарств поміщиків, заможних селян і в промисловість. Хоча земельні реформи 60-х років були запроваджені кріпосниками, вони мали буржуазний характер і сприяли налагодженню ринкових відносин, матеріально-технічному забезпеченню сільськогосподарського виробництва та піднесенню рівня агротехніки, а отже, й зростанню врожайності.