20575

Україна в роки Першої світової війни

Доклад

История и СИД

українців було в російській армії та 250 тис. До них слід долучити 25 тис. На її заклик відгукнулося майже ЗО тис. Головна Українська Рада вирішила спиратись на ці сили.

Украинкский

2013-07-31

40.5 KB

0 чел.

44. Україна в роки Першої світової війни.

28 липня 1914 року спалахнула Перша світова війна, її розпочали Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанта (Англія, Франція, Росія). У війні взяли участь 33 країни, було мобілізовано 65 млн. солдатів, з яких 10 млн. загинули, а понад 20 млн. отримало поранення. Українці були змушені брати участь у цій війні з обох сторін і, не маючи власної держави, захищати чужі інтереси (понад 3,5 млн. українців було в російській армії та 250 тис. в австро-угорській). До них слід долучити 2,5 тис. українських січових стрільців, 96 загонів яких було сформовано у Галичині з початком Першої світової війни.У стратегічних планах воюючих сторін українські землі посідали істотне місце. Росія готувалася загарбати Галичину, Буковину й Закарпаття. Австро-Угорщина прагнула приєднати Волинь і Поділля. Німеччина хотіла взяти під свій протекторат найбагатшу чорноземами країну Європи. У Росії і в Австро-Угорщині почалася кампанія з метою замаскувати неправедний характер війни, надати їй вигляду національної та оборонної. Це фактично розкололо український національно-визвольний рух. «Москвофіли»-емігранти утворили в Києві «Карпатсько-руський визвольний комітет», який закликав українців Галичини зустрічати російську армію хресними процесіями.У Галичині Головна Українська Рада (утворена в 1914 р.) у складі трьох партій — Національне-демократичної, Радикальної та Соціал-демократичної на чолі з К. Левиць -ким, спираючись на легіон січових стрільців, звернулася до населення із закликом сприяти австро-угорським військам на полі бою. Ідея створення цього загону теж належала Головній Українській Раді. На її заклик відгукнулося майже ЗО тис. юнаків, чимало з яких належали до організацій «Січ», «Сокіл» і «Пласт». Товариство «Сокіл» утворилось у Львові 1894 р. за ініціативою В. Нагорного. У 1900 р. організоване товариство «Січ». Перед війною в Галичині налічувалося майже 900 організацій «Сокола» та понад 1000 «Січі». З метою оборони власної державності І. Франко, О. Стешенко, В. Кучабський створили таємний гурток «Пласт» у 1911 р. У грудні 1912 року збори «Українського студентського союзу» ухвалили рішення почати навчання серед студентської української молоді. Згодом було створено студентські січові організації — «Січові стрільці» та «Січові стрільці-П», а також «Стрілецький курінь» при товаристві «Сокіл». Діяльність цих осередків була спрямована на ідеологічне виховання молоді під гаслами збройної боротьби за українську державність і на практичний вишкіл майбутніх вояків. Керівництво стрілецьким рухом здійснював Український Січовий Союз (УСС), при якому в березні 1913 року була організована стрілецька секція для військового навчання молоді. З членів товариств УСС, «Сокіл» та добровольців у серпні 1914 року в складі австро-угорської армії був сформований Легіон січових стрільців. Головна Українська Рада вирішила спиратись на ці сили. Занепокоєні можливістю виникнення міцних українських збройних сил, впливові польські кола у Відні обмежили кількість вояків Українського легіону (потім цю назву змінили на назву «Українські січові стрільці») до 2,5 тис. осіб. З тогочасного українського війська було сформовано регулярний полк, який потім увійшов до складу 129-ї та 130-ї австрійських бригад. У вересні 1914 року він брав участь у боях поблизу Стрия, в Закарпатті, обороняв від царських військ Ужоцький перевал у Карпатах.Група політичних діячів українського визвольного руху в еміграції (Д. Донцов, В. Дорошенко, М. Меленевський та ін.) заснували Союз визволення України (СВУ), який мав на меті утворення гетьманської держави за умови від-воювання українських земель у Росії та Австро-Угорщини. Всерйоз планів відродження української державності Союз не розглядав. Уряд Австро-Угорщини мав намір використати цю організацію всебічно, аж до шпигунства в Росії. Політичні сили, які представляли українців у Росії та на території Лівобережної України, заперечували таку політику СВУ. Зокрема, «Товариство українських поступовців» (ТУП) на чолі з М. Грушевським і С. Петлюрою, який очолював УСДРП, вирішили підтримати Росію у війні. Демонструючи свою лояльність, українські діячі часто схвалювали воєнні зусилля царського уряду. Наприклад, до «Союзу земств і міст Південно-Західного фронту» входили Д. Дорошенко, А. Вязлов, А. Ніковський. Українські ліберали відкрили й утримували приватні лазарети для поранених як в Україні, так і в Росії (Москва та Петроград), навчали їх грамоти. ТУП, «Спілка», УСДРП стояли на позиціях підтримки війни. Так, частина членів УСДРП, очолена С. Петлюрою, закликала українців виконувати «свій обов'язок громадян Росії». У 1916 р. Петлюра вступив до Земського союзу та був призначений помічником уповноваженого союзу на Західному фронті. Деякі члени УСДРП на чолі з А. Жуком, В. Дорошенком, а також частина лідерів «Спілки» (М. Меленевський, О. Скоропис та ін.) пішли на службу до німецьких та австро-угорських імперіалістів. Російський уряд у той період розпочав переслідування українства: було закрито «Просвіту» і українські видавництва, заборонено друкування українською мовою. М. Гру-шевського вислали до Симбірська, потім — до Казані і до Москви, де він пробув до революції 1917 р. Переслідувалися українці у Галичині, уряд звинувачував їх у «москвофільстві». Тисячі людей опинилися в концтаборах.

На початку війни в Галичині розгорнулися найбільші битви. У вересні 1914 року російська армія захопила більшу частину Галичини і майже всю Буковину. У вересні 1914 року російські війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач видав маніфест, у якому зазначалося, що «російський народ об'єднався» і що «завершено діло Івана Калити». Новопризначений перший російський генерал-губернатор Галичини, граф Г. Бобринський (брат впливового російського консерватора, який здавна виступав за приєднання Галичини) відразу почав реалізовувати цей намір. Лідер «вшехпольської» партії, професор С. Грабський вітав прихід російських військ до Львова — «на землю руську». Підтримали прихід російської армії «русофіли» В. Дудикевич, С. Бандасюк та Ю. Яворський, які спершу втекли до Росії, а тепер поверталися з російськими військами. Було утворено нову адміністрацію, що мала боротися з «мазепинцями». Багато посад зайняли місцеві «москвофіли». Почалася насильницька русифікація. Понад 12 тис. представників місцевої інтелігенції було депортовано до Сибіру.Узимку 1914—1915 рр. війська Південно-Західного фронту вели кровопролитні бої за Карпати. У березні 1915р. було взято фортецю Перемишль. Однак контрнаступ австро-угорських і німецьких військ змусив російську армію до осені 1915 р. залишити Польщу, Литву, Буковину, значну частину Галичини, частину Латвії та Білорусь.Ці події змінили ставлення українського населення Наддніпрянщини до російського уряду. Рада ТУП, яка стала єдиним об'єднавчим політичним осередком партій, заявила у вересні 1914р., що українці мусять зайняти нейтральну позицію у війні. У свою чергу російський уряд після цієї поразки став до українців «м'якшим». Він погодився на громадську підтримку, що спричинило утворення таких організацій, як Воєнно-промисловий комітет і Союз міст, які організували допомогу російській армії.Навесні 1916р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Брусилова знову зайняли Буковину й південні райони Галичини. Росія, попри великі матеріальні та людські втрати, спромоглася стабілізувати ситуацію на фронтах. Проте війна дедалі більше набувала кровопролитного і затяжного характеру. Наприкінці 1915 р. втрати російської армії становили 3 млн. 400 тис. осіб, зокрема 1 млн. 578 тис. полоненими.Назріла криза промислового виробництва, обсяг якого скоротився на ЗО—50 % . В Україні до січня 1917 року погасло 36 доменних печей. На 1 млн. 880 тис. десятин скоротилися посівні площі (на 200 млн. пудів знизився врожай зернових проти 1913 р.), почалися інфляція, перебої з продовольством, які іноді організовувалися штучно. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: 1917 року в Україні з 3 980 000 селянських господарств 640 000 не мали засівів, 1 400 000 не мали коней, а 1 142 000 — корів. Усе це зумовило наростання класової боротьби. У 1915 р. в Україні відбулося 113 страйків, у яких взяли участь 48 тис. робітників, а!916р. — 218 страйків, а кількість учасників зросла до 193 тис.Отже, на початку XX ст. Україна була одним із найрозвинутіших регіонів Росії, хоча розвиток капіталізму в промисловості відбувався за збереження залишків феодалізму на селі. Столипінська реформа, попри її позитивні аспекти, спричинила посилення соціальної диференціації селянства. Зросли національні й соціальні суперечності як наслідок світової економічної кризи, що й призвело до Революції 1905—1907 рр. Активізувався суспільно-політичний і національно-визвольний рух, ознакою чого стало виникнення нових партій. Загострилася народна боротьба проти соціального і національного гніту на західноукраїнських землях. Під впливом подій 1905—1907 рр. розвивався демократичний визвольний рух. Зростання рівня політичної та національної самосвідомості істотно сприяло розвиткові української культури. Події Першої світової війни прискорили процес соціальних змін у тогочасному суспільстві.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

15919. Обратная сила уголовного закона 1.08 MB
  АССОЦИАЦИЯ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЦЕНТР Теория и практика уголовного права и уголовного процесса А. Е. Якубов ОБРАТНАЯ СИЛА УГОЛОВНОГО ЗАКОНА НЕКОТОРЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОВЕРШЕНСТВОВАНИЯ УГОЛОВНОГО КОДЕКСА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ СанктПетербург Юридический центр Пр...
15920. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву 543.5 KB
  Яковлев А.М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву. М.: Госюриздат. 1960. [1] ЕДИНОЕ ЕДИНИЧНОЕ ПРЕСТУПЛЕНИЕ [1.1] 1. Конкретизированность однородность и разнородность действий. Совместимость действий [1.2] 2. Конкрет
15921. Злочинність неповнолітніх причини наслідки шляхи запобігання 1.54 MB
  Даний навчальний посібник має за мету надати необхідну інформацію про причини та наслідки злочинності неповнолітніх, запропонувати нові підходи щодо її зниження на ґрунті використання методів мікрокримінологічного аналізу й проактивних методів управління ситуацією
15922. Оценка малозначительности деяния 155 KB
  Якименко Н.М. Оценка малозначительности деяния: Учеб.пособие . – Волгоград 1987. 28 c. Согласно ч. 2 ст. 7 Основ уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик ч. 2 ст. 7 УК РСФСР не является преступлением действие или бездействие хотя формально и содержащее призна...
15923. Расследование организованной преступной деятельности 1.06 MB
  УДК 343.132 ББК 67.52 Я14 Моему ученику и коллеге по научным интересам В.И. Куликову безвременно ушедшему из жизни посвящаю эту книгу Яблоков Н.П. Расследование организованной преступной деятельности М.: Юристъ 2002. 172 с. Библиотека следователя. 15ВЫ 5797504774 В книге раскр
15924. Практикум по криминалистике 4 MB
  Практикум по криминалистике Учебное пособие Под редакцией проф. Н. П. Яблокова Рекомендовано Московским государственным университетом им. М. В. Ломоносова Издательство БЕК Москва. 1995 ББК 67.99294 К 82 Коллектив авторов: В. Я. Колдин В.В. Крылов М....
15925. Криминалистика. Учебник 3.29 MB
  КРИМИНАЛИСТИКА Издание второе переработанное и дополненное Учебник отражает современное состояние криминалистики как науки учебной дисциплины криминалистической практики и последние достижения в этих областях. Его авторы в основном придерживаясь традиционно
15926. Издательский договор 572 KB
  Юрченко А. К. Издательский договор. Л.: Издательство Ленинградского университета. –1988. 104 с. В монографии освещаются следующие вопросы: понятие издательского договора его виды порядок заключения договора его элементы договаривающиеся стороны предмет договора фор...
15927. Міжнародне приватне право 1.96 MB
  Матеріали цього підручника сприятимуть набуттю знань і вмінь, необхідних для підготовки фахівців (спеціалістів і магістрів) правознавства високого рівня, здатних вирішувати інте-граційні проблеми сьогодення. Саме такі завдання сформульовані в межах державної освітянської політики в нашій країні. Так, у Рішенні Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України