20576

Первісний лад на території України

Лекция

История и СИД

Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.

Украинкский

2014-12-19

61 KB

2 чел.

Тема 1. Доісторичне минуле України.

Тема 1.1. Первісний лад на території України

Розвиток людини на території України відбувався в основному по тих же напрямках,  що і в інших регіонах і заселення сталось близько  1,5 млн років тому. Вивчивши археологічні пам'ятники,  пов'язані зі знаряддями праці,  на основі матеріалу,  з якого вони зроблені,  виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками):  кам'яний (його складають палеоліт,  мезоліт,  неоліт),  мідно-бронзовий,  залізний.  Деякі дослідники після кам'яного вміщають перехідний вік - мідно-кам'яний (енеоліт).

Палеоліт  тривав від з'яви першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 8-10 тис.  років до н. е.  В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки,  шкребачки,  рубила).  Основними заняттями людини були збиральництво і полювання.  Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах.  Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.

Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області,  у районі м. Амвросіївка у Донбасі,  у с.  Лука-Врублевецька на Житомирщині.

За середнього палеоліту (150 тис.  -  40-35 тис.  років тому),  з'являється неандерталець - людина нового фізичного типу,  найважливішим досягненням якої є використання вoгню,  що значно  зменшило її залежність від природи.  Пам'ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області,  у Криму,  у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить кроманьйонець -  “ людина розумна ”,  яка є вже не просто споживачем дарунків природи,  але й виробником знарядь праці.  З'являються різці,  вістря стріл,  кістяні гарпуни.  Будуються землянки.  Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації -  на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва.  Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини.  Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України -  Мізинська -  на Десні,  Рилівська,  Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства)  і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки,  різьблення по кістці).  Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму -  віри в душу,  якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму -  віри у походження людини від єдиного пращура -  тварини або птаха;

магії -  чаклування перед полюванням;

фетишизму -  віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис.  років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики,  природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли.  Основними різновидами господарювання стають полювання,  рибальство,  починається приручення тварин -  спершу собаки,  а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині,  Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму,  Гребеники в Одеській області.  В цю епоху,  згідно пам'ятників матеріальної культури,  вже можна виділити окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства,  які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VI-III тис.  до н. е. ).  Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало  продуктивне господарство.  Винайдені шліфування і свердління каменю,  з'являються штучні матеріали -  обпалена глина,  а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей.  Натомість матріархату постає патріархат.  Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни,  Дністра,  Південного Бугу,  Прип'яті.

Енеоліт -  перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис.  до н. е. ) -  пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини -  опануванням металів.  У цей період на території України формуються дві основні групи племен -  землероби на Правобережжі і скотарі на півдні та південному заході.  Це свідчило про перший суспільний поділ праці.  Використовуючи тяглову силу худоби,  люди почали збирати більший врожай,  що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції,  майнової нерівності і обміну продуктами.  Поступово виділяється родоплемінна верхівка,  яка,  привласнюючи результати праці гурту,  поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська.  Саме в с. Трипілля  Київської області київський археолог В.Хвойка   віднайшов перше таке поселення.  До сьогоднішнього дня відкритими лишаються питання походження трипільців,  хронологічних рамок їхньої культури,  і,  частково,   території,  яку вони заселяли.

Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV -  кінцем III тис.  до н. е.  Територія,   заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України,  від Чернігова до Чорного моря.  Що стосується походження,  то більшість археологів вважають,  що основу Трипільської культури,  на її ранньому етапі,  складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці,   які поселились на Правобережжі Україні,  були фактично найдавнішими хліборобськими племенами.  Обробляючи землю дерев'яним плугом з кам'яним або кістяним лемехом,  вони вирощували пшеницю,  ячмінь,  просо.  Зерно  мололи за допомогою простих кам'яних жорен.  Окрім цього,  трипільці розводили дрібну рогату худобу, та коней,  свиней.  Селились трипільці у басейнах річок.  На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис.  мешканців)  -  Майданецьке,  Доброводи,  Талянки (на Черкащині).  Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно-двоповерхових будинках з кількома кімнатами.

Іноді Трипільську культуру називають Культурою мальованої кераміки -   через високий рівень розвитку цього ремесла.  Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах,  а потім фарбувався білою,  червоною і чорною фарбою характерними візерунками.  Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів житл.  Розвивалося ткацтво.

Археологічні знахідки свідчать про зв'язки трипільських племен із Малою Азією,  Кавказом.

Розвиток знарядь праці,  із сплаву міді і олова -  бронзи був головним досягненням цієї епохи,  яке зумовило і зміни суспільних відносин.  Застосування більш міцного металу - бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби,  знаряддя виробництва.

Подальшого розвитку набули різні ремесла -  гончарне,   каменярське,  бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці -  відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов'язаний із відокремленням торгівлі).  Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування.  Це не могло не зумовити зіткнення як між племенами,  так і всередині племен.

Протягом бронзової доби на території України існувало кілька археологічних культур -  Ямна,  Зрубна,  Культура багатопружкової кераміки,  Катакомбна і т. д.

Бронзова епоха на території України була  фактично   завершальною стадією первісного ладу.

Племена скіфів. Античні держави  у Північному Причорномор’ї.

В ІX тис. до н.е.  на території України з'являються перші залізні знаряддя праці.  До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю.  Тут жили, зокрема,  пращури слов'ян -  місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики.  Першими з них були кіммерійці, які належали до  іраномовних груп населення.  Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд.  Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники,  озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою.   Кіммерійці не мали постійних осель.  Вони об'єднувалися у племена,  а ті,  в свою чергу,  у союз племен на чолі з вождем.

Наприкінці VII ст.  до н.е.  кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені.  Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.

Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них   царських скіфів,  скіфів-кочовиків,  скіфів-орачів і скіфів-землеробів.  Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму,  кочовики -  у степах Наддніпрянщини,  землероби -  у лісостеповій зоні,  орачі -  між Дніпром і Дністром.  Окрім військових походів,  скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В обмін на зерно,  хутра,  віск,  мед,  а особливо - рабів скіфи отримували вино,  зброю,  предмети розкоші.

В кінці VI в.  до н.е.  скіфи сформували свою державу,  поділену на три частини,  кожен з керівників якої був верховним царем.  На чолі цих царств перебували представники єдиної династії,  що,  безумовно,  зміцнювало таку державу.

З поміж військових успіхів скіфів слід особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм.  Скіфські воїни вирізнялися,  за словами Геродота,  нечуваною жорстокістю.

Скіфи були спадкоємцями стародавньої цивілізації,  мали свою міфологію, віру.  Особливою пошаною у них користувалися бог вoгню і стихії Табіті,  боги неба і землі Апі та Пацай. Скіфи вкрай шанобливо ставилися до могил пращурів. Їхня віра у потойбічне життя зумовила складний поховальний звичай.  І сьогодні скіфські кургани в українських степах постають символом колишньої могутності.  Найбільш відомі з них -  Солоха і Гайманова могила на Запоріжжі,  Чортомлик і Товста могила,  де була знайдена славнозвісна золота пектораль, - у Дніпропетровській області.  Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст.  до н.е.  за царя Атея,  пролігши від Дунаю до Дона.

Але на кінець IV - початок III століття до н.е. через деякі об'єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося.  Тут слід зазначити зміну кліматичних умов -  висихання степів,  збіднення економічних ресурсів лісостепів -  зменшення трав'яного покриття.  Окрім цього,  у III столітті до н.е.  на території Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати,  які витиснули скіфів.  Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії:  першу -  у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, друга - у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.

Після цього до середини ІІІ століття н.е.  у Північному Причорномор'ї панували сармати.  Це були спілки декількох племен - язигів,  роксаланів,  аланів,  які,  однак,  не мали міцної центральної влади.  Основним господарством сарматів було кочове скотарство.  Розводили велику рогату худобу,  коней,  овець.  Окрім цього,  полювали,  ремеслували.

Мова сарматів,  як і скіфів,  належала до іранського типу.

Сармати зазнали культурного впливу  Китаю,  Індії,  Ірану,  завдяки кочовому способу життя і торгових зв'язків з цими країнами.

Наприкінці I ст.  з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен.  Проте у III ст.  у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики -  племена готів,  а трохи пізніше – зі Сходу -  гунів,  і пануванню сарматів настав кінець.

Ще у VII-VI ст.  до н.е.  починається процес “великої грецької колонізації”  у Північному Причорномор'ї, викликаний передусім  торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.

Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань - Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області).  Потім,  у першій половині VI в.  до н.е.  на правобережжі Бузького лиману постає Ольвія,  на кінець V ст.  до н.е.  -  Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія у Криму, Пантікапей на місці теперішньої Керчі, Фанагорія - на Тамані.

Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство,  виноробство,  рибальство і переробка риби,  яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло -  ткацтво, гончарство, обробка металів.

Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі,  приправи, спеції.

Грецькі міста держави, за винятком Боспору,  за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками.  Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам,  хоч основна влада належала багатим купцям.

У V в.  до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї,  яке охоплювало Керченський,  Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону.  Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

У грецьких містах,  де панувала понтійська культура,  значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література,  розвивались історія,  театр,  музика.  Будувалися храми, прикрашені скульптурою,  фресками та мозаїкою.  В кожному місті карбувалася власна монета.

Проте на зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи.  Внутрішні суперечності,  відсутність військової сили,  загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї.  В середині I ст. Ольвія,  Тіра,  Херсонес входять до складу римської провінції -  Нижньої Лізії,  оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

А протягом ІІІ - ІV ст.  під ударами готів і гунів,  які виступали проти Римській імперії,  античні міста-держави в епоху великого переселення народів фактично припиняють своє існування.

Походження слов’ян та їх розселення на території України.

Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим.  Існує декілька версій відносно територій,  де формувався східнослов'янський етнос, та часу, коли це відбувалось.  Найбільш поширеною є та,  згідно якої перший етап складання слов'янства,  так званий передслов'янський,  сягає другої половини II - I тис. до н.е. Саме тоді починається формування декількох археологічних культур,  які пізніше стали характерними для слов'ян.

Передслов'янський період пов'язаний з виникненням на правобережній лісостеповій Наддніпрянщині Зарубинецької культури,  яка,  на думку більшості вчених, є спільною для всього слов'янства. У той період населення межиріччя Десни, Сейму і Сожа було осілим,  жило в основному з землеробства,  ремесел і торгівлі.

Уперше слов'яни згадуються у працях Тацита, Птоломея (I ст. н.е.) під назвою “венеди”. Розселялися вони у районі Балтійського моря.  Пізніше,  на середину I тис.  н.е.  з венедів вирізняються дві групи слов'янського населення -  анти і склавіни.  Перші заселили територію від Дунаю до витоків Дону і Азовського моря і склали згодом східну гілку слов'янства.

Основою господарства антів лишалися землеробство і скотарство. Значного розвитку набули і ремесла – ливарне, ковальське,  ювелірне, каменярське.  Важливе місце у господарському житті антів посідала торгівля з містами -  державами Північного Причорномор'я та арабськими країнами.  Окрім цього, річка Дніпро, яка протікала через територію антів, була важливим міжнародним торгівельним шляхом. Суспільно-політичний устрій антів мав демократичний характер. На чолі племені стояв князь і старшини,  але всі важливі питання вирішувались на народних зборах -  віче.

Анти часто воювали проти готів, загрожували північним кордонам Візантії по Дунаю.  А в середині V ст.  підкорені гунами анти разом із ними брали активну участь у Балканських війнах.

Держава антів проіснувала близько трьох століть (кінець IV -  початок VII ст. )  і у 602 році загинула під натиском аварів.  Після цього у письмових джерелах анти вже не згадуються.  Починаючи з VII ст. у літературі трапляється назва "слов'яни" - людність, яка мешкала на правому березі Дніпра.  Незабаром формується понад 10 великих племінних об'єднань східних слов'ян,  які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі.  Перелік цих об'єднань міститься у “Повісті временних літ”:  поляни,  древляни,  дреговичі,  дуліби,  волиняни,  бужани,  уличі,  тиверці,  білі хорвати,  сіверяни,  в'ятичі,  кривичі,  радимичі,  ільменські словени. Поступово складаються й великі спільноти.  Існують згадки про три центри -  Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (за визнанням більшості вчених -  Ростово-Суздальська земля).

Ранні слов'яни селилися  здебільшого по берегах річок і  озер.  Житла були дерев'яними, обмазані глиною. Серед досліджених поселень ранніх слов'ян слід  виділити - Корчувате, Лютіж,  Суботів, Канів.

Жили ранні слов'яни за традиціями родоплемінного ладу.  Майном,  передусім землею,  володіли великі роди -  патріархальні об'єднання за кревною спорідненістю.  Але поступово відбувається перехід до сусідської общини, за якої визначальним було не походження,  а місце проживання.

Суспільний лад  ранніх  слов'ян характеризувався переходом від первісного демократизму до військово-племінного угрупування,  за якого влада концентрується в руках сильних вождів (князів).  Спершу ті обираються разом зі старшиною на народних віче,  а далі їх влада пеpедається у спадок.

Життя і праця східних слов'ян були тісно пов'язані зі своєю сім'єю і природою. Це і визначило два основних культи - обожнення сил природи і культу до пращурів. Систему вірувань ранніх  слов'ян,  коли вклоняються Сонцю, Місяцеві, вогневі, дощеві, називають язичництвом. Поступово формується пантеон богів, серед яких найбільш шанованими були: Дажбог - бог Сонця й добра; Перун -  бог грому; Сварог - бог неба; Дана - богиня води; Стрибог - бог вітрів, Велес - бог худоби.

Служителями язичницької релігії були жерці, їх називали волхвами. Ці люди володіли, окрім релігійних, ще й медичними,  астрономічними знаннями.

Вірили східні слов'яни і в духів – домовиків, водяників,  лісовиків,  мавок,  русалок тощо.

Вже в ті часи, грунтуючись на природних спостереженнях, наші пращури створили календар,  який складається з 12 місяців і чотирьох пір року.  Новий рік починався у березні - тоді, коли день починав переважати ніч.

Розвивалось у східних слов'ян й ужиткове мистецтво зі “звіриним” і “геометричним” жанровими стилями.  Вдосконалювалась й музична творчість.

Східні слов'яни створили високу культуру, яка поступово стала першоосновою духовного розвитку  майбутньої України.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

9891. Принцип максимума Понтрягина. 84 KB
  Принцип максимума Понтрягина Предложен Л.С. Понтрягиным в 1956 г. Рассмотрим процесс, описываемый системой ОДУ: x - n-мерный вектор состояния (фазовые координаты) u - r-мерный вектор управляющих воздейств...
9892. Классические методы безусловной оптимизации 101 KB
  Классические методы безусловной оптимизации Классический подход к задаче определения локальных и глобальных минимумов состоит в использовании методов математического анализа для поиска уравнений, которым должны удовлетворять эти точки, и для решения...
9893. Итерационные методы оптимизации функций одной переменной 124 KB
  Итерационные методы оптимизации функций одной переменной Методы деления интервала С помощью численных (итерационных) методов можно, например, определять минимум функции в некотором интервале , в котором, как предполагается, лежит точка минимума. При...
9894. Оптимизация функций многих переменных 127 KB
  Оптимизация функций многих переменных Разнообразные методы многомерной оптимизации различают обычно по виду информации, которая необходима им в процессе работы: - методы прямого поиска (методы нулевого порядка), которым нужны только значения целевой...
9895. Градиентные методы 87.5 KB
  Градиентные методы Градиентные методы безусловной оптимизации используют только первые производные целевой функции и являются методами линейной аппроксимации на каждом шаге, т.е. целевая функция на каждом шаге заменяется касательной гиперплоскостью ...
9896. Примеры простейших задач вариационного исчисления 214.5 KB
  Примеры простейших задач вариационного исчисления Исторически первой задачей, известной в глубокой древности и отнесенной впоследствии к задачам вариационного исчисления, явилась так называемая задача Дидо. Легенда говорит, что Дидо - царица од...
9897. Вариация функционала 278.5 KB
  Вариация функционала Вариация одно из центральных понятий при изучении нелинейных функционалов, оно играет ту же роль, что понятие дифференциала при изучении нелинейных функций. Дифференциал нелинейной функции равен главной линейно...
9898. Вторая вариация и достаточные условия экстремума 178 KB
  Вторая вариация и достаточные условия экстремума Вспоминая о глубокой аналогии между дифференциальным и вариационным исчислениями, естественно ожидать, что при переходе к достаточным условиям экстремума функционалов будет введено понятие, иг...
9899. Классификация задач оптимизации 70 KB
  Классификация задач оптимизации оптимизируемая функция (целевая функция, целевой функционал, критерий качества и т.п.), численно выражает степень достижения целей функционирования оптимизиру...