20591

Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Радянський партизанський рух у більшовицьке підпілля

Доклад

История и СИД

Майже по 200 тис. осіб знищили гітлерівці в Янівському Станіславському Львівському Рівненському Проскурівському і Славутському майже по 100 тис. У Миколаєві в двох таборах Шталаг № 364 та Дулаг № 162 знищено ЗО тис. У Дарницьких таборах загинуло понад 130 тис.

Украинкский

2013-07-31

55 KB

1 чел.

61. Німецько-фашистський окупаційний режим в Україні. Радянський партизанський рух у більшовицьке підпілля.

Тимчасово окуповану територію України було розділено: північну Буковину, Ізмаїльщину та землі між Південним Бугом і Дністром з центром в Одесі Гітлер віддав фашистській Румунії; західні області УРСР було включено в німецьке генерал-губернаторство, до якого належала і частина польських земель. Було створено рейхскомі-саріат «Україна», який управляв територіями України від Чернігівської до Луганської областей. Він підпорядковувався німецькому командуванню. Очолював рейх-скомісаріат Е. Кох. На окупованій території загарбники створили міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі з волосними старшинами, у селах призначалися старости. В усіх містах і центрах комунікацій діяли військово-польові суди, комендатури, гестапо, каральні загони.Тільки під командуванням генерала Шеєра, начальника охоронної поліції й жандармерії Київської та Полтавської областей, перебувало по Києву і області понад 6000 осіб. За його свідченнями всі, хто «з'являвся на вулицях після настання темноти, розстрілювались... Поліцейські тільки по місту Києву кожної ночі розстрілювали 8—10 чоловік». Кривавий окупаційний режим був зорієнтований на винищення українців. З перших днів загарбники запровадили систему заручників. Територію України вкрила мережа таборів смерті (230). Майже по 200 тис. осіб знищили гітлерівці в Янівському, Станіславському, Львівському, Рівненському, Проскурівському і Славутському, майже по 100 тис. — у Кам'янець-Подільському, Житомирському, Чернігівському, Богданівському, Кіровоградському, Хорольському, Кременчуцькому таборах. Тільки на околиці Житомира — Богунії було замучено 67 160 військовополонених. У Миколаєві в двох таборах — «Шталаг № 364» та «Дулаг № 162» — знищено ЗО тис. осіб. У Дарницьких таборах загинуло понад 130 тис. осіб, більше 100 тис. — у Си-рецькому таборі. Десятки тисяч жертв знайшли смерть у таборі на вулиці Керосинній у Києві. Злочином стало винищення цивільного населення в Бабиному Яру на околиці Києва, де тільки в перші п'ять днів (з 29 вересня 1941 року) окупанти розстріляли понад 100 тис. мирних жителів (в основному євреїв). Усього там за роки окупації загинуло понад 220 тис. людей різних національностей (серед них 10 тис. циган), а також військовополонених. За архівними даними, недалеко від місця розстрілів був протитанковий рів, ущерть заповнений тілами вбитих командирів Червоної Армії. Як свідчив один з очевидців В. Давидов, це «можна було бачити за знаками розпізнавання — шпалами. В цій ямі було приблизно 20 000 трупів». Під Харковом у Дробицькому яру було знищено до ЗО тис. осіб, переважно євреїв. Усього в Україні загинуло майже 1,3 млн. євреїв, мільйони українців, росіян, білорусів.Страшною була доля військовополонених. Фактично ніяких даних немає про майже 665 тис. солдатів і офіцерів частин Південно-Західного фронту. Відомо лише те, що 277 тис. українців німці відпустили на прохання родичів, а решта загинула в німецьких концтаборах. Вони б загинули ще в перші місяці війни, якби їм не допомагали представники православної церкви, зокрема Автономної Православної Церкви. Як відомо, всі релігійні конфесії на окупованих землях відновили свою діяльність. Лише в Кривому Розі церковний комітет допомоги полоненим зібрав за два роки 157 т хліба, 69 т борошна, 22 т крупи, 37 т овочів, 1130 кг м'яса та інших продуктів. Православні релігійні громади допомагали полоненим, партизанам та підпільникам і в інших місцях окупованої України. Однак врятувати всіх вони не могли. Загалом із 6,2 млн. радянських військовополонених до 1 травня 1944 року було знищено різними способами майже 3,3 млн.Надзвичайно важкою була доля остарбайтерів — людей, силоміць вивезених на каторжні роботи до Німеччини. З України їх було вивезено понад 3 мільйони. Так, у Києві, наприклад, кожному району окупаційна влада встановила мінімальну щоденну норму відправки робочої сили до Німеччини. Богданівська райуправа мусила щодня відправляти на каторгу 53 особи, Володимирська — 45, Залізнична — 50, Подільська — 70, Печерська — 53 і т. д. Усього з Києва щодня на роботу до Німеччини відправляли понад 500 осіб, переважно молодого віку. Працювали остарбайтери по 14—15 годин на добу. У таборі для українців у місті Галле на їжу собаці відпускалося 20 марок, а українцям — 22,5 марки. Купували в рейху робітника з інших окупованих територій за таку ціну, яку платили за пальто, а робітниця-жінка коштувала стільки, скільки дешеві черевики. Маловідомою сторінкою трагедії остарбайтерів є те, що коли Червона Армія вступила на територію Німеччини, то їх, особливо молодих дівчат, примушували іти пішки в Україну, били, знущались. З шести областей України додому не повернулась третина остарбайтерів.До війни на зайнятій ворогом території проживало 88 млн. осіб. Після війни населення скоротилося до 55 млн. Частину населення (10 млн.) було евакуйовано в тил, якусь кількість мобілізовано до Червоної Армії, тисячі були знищені або загинули від голоду та хвороб. Лише з України понад 3 млн. осіб окупанти силоміць вивезли до Німеччини. Всього Україна втратила понад 15 млн. жителів.Окупанти намагалися прищепити українському народові дух покірності, посіяти національну ворожнечу. Лише у ніч на 4 липня 1941 року були знищені визначні представники української та світової інтелігенції: письменник, професор Т. Бой-Желенський, ректор Львівського університету, професор медицини В. Серадський, доктор юридичних наук Р. Лонгшамю де Бер'є з трьома синами, професори Т. Остробський та Я. Грек, почесний член багатьох академій світу К. Бартель, львівська письменниця Г. Рурська, критик О. Ортвин, етнограф А. Фішер та багато інших діячів літератури й мистецтва, науки і вищої школи. Усього було розстріляно 70 вчених із світовим ім'ям.Однак окупаційний режим не зламав прагнення українського народу боротися за своє визволення.З перших днів війни розгорнулася народна боротьба проти окупантів. У тилу розпочали бойові дії партизанські загони, очолювані на Сумщині С. Ковпаком, С. Руднєвим, на Чернігівщині — О. Федоровим.У західних областях України збройну боротьбу розпочали загони й групи М. Конищука, Ю. Собесяка, П. Самчу-ка, П. Кундіуса та ін. На діяльності перших партизанських загонів негативно позначилася передвоєнна політика щодо майбутнього партизанського руху. Вважалося, що оскільки війна мала вестися на «чужій території» та «малою кров'ю», то й підготовка партизанських кадрів, баз не потрібна. Спеціальні курси, які готували партизанів, було розігнано. Лише в Білорусії встигли створити підземні склади зброї та спорядження для 50 тис. майбутніх партизанів. Аналогічні бази в Україні було ліквідовано. За свідченнями полковника І. Старинова, який займався проблемами підготовки партизанського руху, «органи НКВС організували справжню облаву на тих, хто проходив підготовку... протягом року виловили і розстріляли майже всіх».На початку війни на окуповану територію України було перекинуто майже 3500 партизанських загонів і диверсійних груп. Але на червень 1942 року Український штаб партизанського руху мав дані про діяльність лише 22 загонів. У липні 1942 року 4-е управління НКВС України стверджувало, що воно підтримує радіозв'язок із 22 загонами і групами, а з 88 формуваннями налагоджено тимчасовий зв'язок з допомогою кур'єрів. До літа 1942 року продовжували діяти лише 10 % створеного підпілля (до 2 тис. осіб). Зуміли вижити і продовжити боротьбу з ворогом найстійкіші і найдосвідченіші. Так, на Київщині важливу роль відігравали організації підпілля, очолювані І. Сергієнком, секретарем Розважівського підпільного райкому партії, та професором Київського медичного інституту П. Буйком, які загинули від рук фашистів. Відважно боролися підпільники «Партизанської іскри» у с. Кримки на Миколаївщині на чолі з С. Матьокіним, учасники Іванківської підпільної організації (Київщина), яких очолювала К. Теренюк, підпільники Київського медінституту під керівництвом 3. Поч-тар, які забезпечували партизан медикаментами, народного месника з Чернігівщини І. Дяченка, Ф. Лещенка, який, незважаючи на молодий вік, зумів об'єднати підпільні групи в деяких селах Поліського району на Київщині, що підтримували зв'язок із київським підпіллям і нанесли ворогу значні втрати, та багатьох інших. Партизани і підпільники несли великі втрати через зрадників: секретаря Ленінського райкому КП(б)У Романченка, секретаря Київського обкому і міськкому комсомолу Кучеренка, зв'язкової підпільного міськкому партії Аристархової та ін. Майже ЗО тис. загинули, потрапили в табори смерті або змушені були відмовитися від боротьби.Втрати пояснюються і тим, що Сталін не дозволяв централізованого забезпечення партизан, мотивуючи це тим, що воно заохочуватиме «безтурботність у загонах». Зокрема, війська отримали 31 тис. тонн вибухівки, а партизани — лише 1,5 тис. тонн. На знищення одного танка ворога війська витрачали понад тисячу мін, а партизани-підривники на підрив одного ворожого ешелону — не більше 4 мін. Крім того, українські партизани отримали значно менше озброєння, ніж білоруські, їм Центральний штаб партизанського руху з червня 1942 по лютий 1944 року доставив майже 55 тис. гвинтівок і автоматів, 1089 протитанкових рушниць, 996 мінометів, майже 100 тонн вибухівки, 229 тис. мін, а партизанам України лише 22 тис. одиниць стрілецької зброї. 1 міномет припадав на 500 партизан, гармата — на 5 тисяч. Необдуманим був заклик Сталіна підпалювати ліси - - головне укриття партизан, і спрямовувати їх загони на прямі сутички з німецькими частинами. Саме у відкритих боях партизани зазнали найтяжчих утрат (95 %). На 1 травня 1942 року з тих загонів і груп, що були на обліку, діяло тільки 200 (12 тис. бійців), хоча М. Хрущов інформував Москву про 716 загонів (24 960 учасників), 605 винищувальних груп (1880 бійців) і 493 розвідувальне-диверсійні групи.У 1943 р. утворилося велике Київське партизанське з'єднання ім. М. Хрущова під командуванням І. Хитриченка. На жовтень 1943 року в цьому з'єднанні діяло 2602 бійців. Особливо значну роль відіграло це з'єднання під час боїв за Київ, коли забезпечило переправу воїнів Червоної Армії через р. Прип'ять. За період своєї діяльності бійці Київського з'єднання, серед яких особливо відзначилися Ф. Рябчук, О. Овдієнко, М. Задоя та інші, під керівництвом І. Хитриченка знищили 5166 солдатів і 67 офіцерів ворога. Пустили під укіс 52 ешелони з живою силою і технікою, підірвали 27 залізничних і 70 шосейних мостів. Наприкінці війни за відмову писати донос на С. Ковпака І. Хитриченка за наказом Л. Берії було засуджено на 10 років таборів і надалі про з'єднання історики не згадували. І тільки нині завдяки його сподвижникам, ветеранам війни Ф. Рябчуку, О. Овдієнку, Ф. Лещенку та ін., а також його дочці Л. Болілі-Хитриченко, яка створила музей в Київській середній школі № 13, громадськість дізналася правду про цього героя невидимого фронту. Нині ветерани з'єднання — учасники Київського міського і обласного клубу «Пошук» на чолі з В. Рябчуком, Ф. Лещенком знайшли останки понад ЗО тис. воїнів.

На початку лютого 1943 року після завершення Сталінградської битви, яка започаткувала корінний перелом у Другій світовій війні, партизанське кавалерійське з'єднання М. Наумова вирушило з Сумської області у великий рейд. За 65 днів воно провело чимало бойових операцій, пройшло територією Курської, Сумської, Полтавської, Кіровоградської, Одеської, Вінницької, Київської та Житомирської областей і закінчило свій рейд у Білорусії. У першій половині березня у рейд на Правобережжя вирушило Чернігівське з'єднання О. Федорова. Певних успіхів досягло й з'єднання С. Ковпака, зокрема у Карпатському рейді. Але через погану організацію він супроводжувався великими втратами і не досяг мети. Під час цієї операції за нез'ясованих обставин загинув комісар з'єднання генерал С. Руднєв. Відомий партизанський командир, Герой Радянського Союзу П. Вершигора стверджував, нібито Руднєву не могли простити того, що він усім своїм життям спростував безглузді звинувачення, висунуті проти нього у 1938 р. Влада боялася, що він викриє злочини беріївців, і тому вирішила «прибрати» його. За словами П. Вершигори, зробити це доручили радистці. Про це знали і Ковпак, і секретар ЦК Д. Коротченко. Сам Вершигора, за словами і свідченнями Героя Радянського Союзу П. Брайка, за намагання написати правду про загибель комісара С. Руднєва, після 15 років переслідувань, у березні 1963 р. був «задушений удавкою в рідному домі, в молдавському селі Северинівці...»У 1943 р. на півночі України були утворені з'єднання П. Куманька, М. Попудренка, І. Бовкуна та ін. Влітку 1944 у партизани України визволили велику зону — Новоград-Волинський — Коростень — Житомир. У 1943 р. —підірвали 3688 ешелонів (у 15 разів більше, ніж у 1942),1469 залізничних і шосейних мостів. Протягом 1943—1944 рр. партизани підірвали 4700 ешелонів ворога.
Партизанські з'єднання України були багатонаціональними. Українці становили 46 % бійців найбільших
п'яти з'єднань, росіяни — 37 %. Наприклад, у з'єднанні О. Федорова на березень 1944 року з понад 5 тис. бійців було 1976 українців і 1655 росіян, багато білорусів. У партизанських загонах України воювали майже 3 тис. поляків, 500 словаків і чехів, 300 угорців, 200 югославів та ін. — представники 60 національностей.У березні—червні 1944 року на території Польщі діяли 15 українських загонів і з'єднань, очолюваних І. Артюховим, Г. Ковальовим, М. Недєліним, С. Санковим, Б. Шангіним, В. Яремчуком. Вони налічували 4400 бійців. На території Чехословаччини з загарбниками боролися партизани під командуванням В. Квітинського, В. Карасьова, Л. Беренштейна, Д. Резуто та ін. Усього на окупованій території України воювали понад 45 партизанських з'єднань та майже 3 тис. загонів, за останніми підрахунками до 180 тис. бійців. Вони разом з підпільниками знищили до 100 тис. окупантів, розгромили 467 ворожих гарнізонів, організували аварії 4 тис. ешелонів. 95 партизанів і підпільників України удостоєні звання Героя Радянського Союзу.Складовою партизанського руху України стали дії Української повстанської армії (УПА). Цьому передували складні політичні події. Вище керівництво Німеччини розробляло кілька варіантів політики щодо окупованих територій СРСР. Гітлер вважав за необхідне завоювати на Сході «життєвий простір» для німецьких колоністів. А. Розенберг, який очолював міністерство у східних справах, вважав доцільним створення контрольованих Німеччиною національних державних структур (Україна, Прибалтика, Кавказ). Вони мали стати своєрідним кордоном між Європою і етнічно російськими територіями і сприяти розвалові СРСР. Цю ідею підтримали українські емігрантські кола, які сподівалися на відновлення незалежної соборної Української держави. Проте після загарбання в перші місяці війни величезних територій гітлерівці змінили свої наміри. Україна набувала важливого значення для економіки рейху і колоніального проекту Гітлера, тому пропозиції Розенберга було проігноровано. Натомість встановлювався жорстокий окупаційний режим, придушувалися будь-які вияви націоналізму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

41209. Финансовый анализ как инструмент управления финансово-хозяйственной деятельностью предприятия 195 KB
  Сущность содержание финансового анализа и его место в системе экономических знаний 1. Предмет метод объекты и субъекты финансового анализа 1. Классификация методов и процедур финансового анализа Финансовый анализ как инструмент управления финансовохозяйственной деятельностью предприятия Финансовый анализ являясь неотъемлемым компонентом комплексного экономического анализа хозяйствующего субъекта представляет собой процесс идентификации сбора обработки и использования разнообразной официальной и неофициальной внутренней и внешней...
41211. Информационное обеспечение АСУВ 73.5 KB
  Понятие информации и ее классификация Для принятия правильного решения руководитель перерабатывает информацию. Это приводит к тому что в ряде случаев объем информации поступающей оператору превышает его физические возможности по ее переработке и использованию. Очевидно что в таких условиях управление предприятием затруднено а рост объемов информации может привести к не обеспечению оперативной работы СУ. Поэтому все большее значение приобретает рационализация потоков информации автоматизация ее обработки в СУ.
41212. «СЕМАНТИЧЕСКИЕ ПОЛЯ» И ИХ ОБЪЕКТИВНОЕ ИЗУЧЕНИЕ 445.5 KB
  Выготским обозначили термином значение слова. Однако этим не исчерпывается анализ реальной психологической структуры слова. Как мы уже говорили выше каждое слово возбуждает целую сложную систему связей являясь центром целой семантической сети актуализирует определенные семантические поля которые характеризуют важный аспект психологической структуры слова. Под внутренними ассоциативными связями понимаются те связи которые вызываются включением слова в определенную категорию собака животное стул мебель дуб дерево.
41213. РОЛЬ РЕЧИ В ПРОТЕКАНИИ РЕГУЛИРУЮЩАЯ ФУНКЦИЯ РЕЧИ И ЕЕ РАЗВИТИЕ 154 KB
  Необходимо выйти за пределы организма и посмотреть как волевые процессы формируются в развитии конкретной деятельности ребенка и в его общении со взрослыми. Выготского объясняющая организацию волевого акта основана на анализе речевого развития ребенка. Предъявляя ребенку эти речевые инструкции мать перестраивает его внимание: выделяя названную вещь из общего фона она организует с помощью своей речи двигательные акты ребенка. Поэтому истоками произвольного акта является общение ребенка со взрослым причем ребенок сначала должен...
41214. ВНУТРЕННЯЯ РЕЧЬ И ЕЕ МОЗГОВАЯ ОРГАНИЗАЦИЯ 76 KB
  Сначала регуляция поведения собственной речью ребенка требует его развернутой внешней речи затем речь постепенно свертывается превращаясь во внутреннюю речь. Таким путем формируется тот сложный процесс самостоятельного волевого акта который по существу является подчинением действия ребенка уже не речи взрослого а его собственной речи которая носит сначала развернутый а затем свернутый внутренний характер. попытаться дать анализ того как формируется внутренняя речь ребенка имеющая регулирующую функцию и какова структура этой...
41215. СИНТАКСИЧЕСКАЯ И СЕМАНТИЧЕСКАЯ СТРУКТУРА ФРАЗЫ 104.5 KB
  Чем определяется переход от отдельных слов к фразам которые составляют основную единицу целого высказывания Мы уже сказали о том что если изолированное слово обозначает предмет действие или качество и обобщает его т. Однако подобные предположения лишь подчеркивают своеобразие тех процессов которые обеспечивают порождение фразы. Потребовалось длительное время чтобы понять процесс порождения целой фразы этой единицы речевого сообщения.
41216. РАЗВЕРНУТОЕ РЕЧЕВОЕ СООБЩЕНИЕ И ЕГО ПОРОЖДЕНИЕ 95.5 KB
  С одной стороны мы рассмотрим психологический путь формирования речевого высказывания от мысли через внутреннюю схему высказывания и внутреннюю речь к развернутой внешней речи из которой и состоит речевая коммуникация. С другой стороны мы остановимся на анализе того как протекает процесс восприятия и понимания речевого высказывания который начинается с восприятия развернутой речи собеседника и через ряд ступеней переходит к выделению существенной мысли а затем и всего смысла воспринимаемого высказывания. Таким образом предметом...
41217. ОСНОВНЫЕ ФОРМЫ РЕЧЕВОГО ВЫСКАЗЫВАНИЯ 82 KB
  Мы посвятили прошлую лекцию анализу основных этапов формирования речевого высказывания или что то же самое психологическому анализу процесса порождения развернутой внешней речи. Как известно существуют две формы развернутой внешней речи: это устная речь с одной стороны и письменная речь с другой. Центральным вопросом психологического исследования структуры этих видов речи будет вопрос о том как в каждой из них соотносятся языковые синсемантические и внеязыковые...