20851

ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Концепція, зміст та об’єкти управлінського обліку. Системи обліку витрат і калькулювання собівартості. Облік і контроль за центрами відповідальності. Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

Украинкский

2014-10-11

354.5 KB

2 чел.

ТЕМА 11. ОСНОВИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

План

  1.  Концепція, зміст та об’єкти управлінського обліку.
  2.  Системи обліку витрат і калькулювання собівартості.
  3.  Облік і контроль за центрами відповідальності.
  4.  Аналіз релевантної інформації для прийняття управлінських рішень.

11.1. КОНЦЕПЦІЯ, ЗМІСТ ТА ОБ’ЄКТИ УПРАВЛІНСЬКОГО ОБЛІКУ

При вивчення даної теми особливу увагу слід звернути на причини, що зумовили необхідність виокремити управлінський облік із загальної системи бухгалтерського обліку, та його основне призначення.

Розвиток ринкової економіки в умовах наявності різних форм власності і господарювання, загострення конкурентної боротьби на внутрішньому та зовнішньому ринках, розширення масштабів виробництва з одночасним ускладненням його технології і організації, зростання самостійності підприємств поставили нові вимоги перед управлінням.

Управляти – це, передусім, передбачити результати майбутніх операцій, майбутньої діяльності. Складовими (функціями) управління є: планування, організація, мотивація, контроль і регулювання. Для забезпечення функцій управління менеджмент підприємства повинен володіти детально, своєчасною і об’єктивною інформацією про наявні і майбутні процеси з метою прийняття оптимальних управлінських рішень.

Відомо, що основною інформаційною системою підприємств є бухгалтерський облік. Частина його, яка забезпечує управлінську ланку необхідною інформацією, зветься управлінським обліком.

Управлінський облік – це система виявлення, вимірювання, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

Взаємозв’язок між управлінським обліком та функціями управління відображено на рис.11.1.

Рис.11.1. Взаємозв’язок управлінського обліку та системи управління

Таким чином, управлінський облік є складовою частиною процесу управління, що надає важливу інформацію для прийняття оптимальних управлінських рішень, визначення стратегії та формування планів майбутньої діяльності підприємства, контролю поточної діяльності структурних підрозділів та підприємства в цілому, оцінки ефективності діяльності підприємства та менеджерів, оптимізації використання ресурсів.

Сутність, мета та основні завдання управлінського обліку проявляються у його функціях, якими є:

  •  прогнозна – дає можливість здійснювати перспективне планування та координування розвитку підприємства в майбутньому на основі аналізу й оцінки фактичних результатів діяльності;
  •  інформаційна – полягає у забезпеченні менеджерів усіх рівнів управління підприємством інформацією, необхідною для поточного планування, контролю та прийняття оперативних управлінських рішень;
  •  комунікаційна – передбачає формування і своєчасну подачу інформації на різні рівні управління підприємством для внутрішнього комунікаційного зв’язку та узгодження дій;
  •  контрольна – забезпечує оперативний контроль та оцінку результатів діяльності внутрішніх підрозділів, підприємства в цілому та їх керівників.

Як бачимо, управлінський облік в певній мірі виходить за рамки суто бухгалтерського обліку і включає в себе елементи прогнозування, планування (бюджетування), аналізу та контролю.

Слід зазначити, що між фінансовим та управлінським обліком існує тісний взаємозв’язок. Це – дві галузі єдиної системи бухгалтерського обліку, які грунтуються на єдиній первинній облікові інформації, тотожності принципів і методів обліку. Проте, управлінський облік є своєрідним продовженням, поглибленням, деталізацією даних фінансового обліку. Порівняльну характеристику та відмінності фінансового і управлінського обліку подано у парадигмі 1.3 теми 1 (див. таблицю 1.1).

Важливо з’ясувати об’єкти управлінського обліку. Кожне підприємство створюється та здійснює господарську діяльність з метою одержання прибутку. Фінансові результати діяльності (прибуток, збитки) сформується співвідношенням витрат і доходів, а саме:

Витрати і доходи – це основні об’єкти управлінського обліку. Попередньо вони відображаються у фінансовому обліку, але в управлінському обліку витрати і доходи перегруповуються за їх цільовим призначенням, тобто за видами продукції, замовленнями, процесами, центрами відповідальності, сферами діяльності тощо.

Під витратами слід розуміти зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками). Доходи – це збільшення активів або зменшення зобов’язань, що зумовлюють зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства).

Класифікація і поведінка витрат

Важливою методологічною передумовою обліку, аналізу і контролю витрат, прийняття правильних і оптимальних управлінських рішень є класифікація витрат. В залежності від цілей, для яких використовується інформація про витрати, існує багато критеріїв їх класифікації. В даній темі пропонуємо зосередити основну увагу класифікації витрат для цілей управлінського обліку (табл.11.1).

Таблиця 11.1

Класифікація витрат в управлінському обліку

Напрямки класифікації витрат

1. Визначення собівартості, фінансових результатів та оцінка запасів

2. Прийняття управлінських рішень

3. Планування і контроль виконання

1.1. Вичерпані та невичерпані

1.2. Витрати на продукцію та витрати періоду

1.3. Прямі та непрямі

1.4. Основні та накладні

1.5. Елементи та статті витрат

2.1. Постійні та змінні

2.2. Релевантні та нерелевантні

2.3. Маржинальні та середні

2.4. Загальні та диференційні

2.5. Дійсні та можливі

3.1. Контрольовані та неконтрольовані

3.2. Нормативні (стандартні) та фактичні

Класифікація витрат для визначення собівартості, фінансових результатів та оцінки запасів

  •  Вичерпані витрати – це зменшення активів або збільшення зобов’язань поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду. Їх можна назвати ще спожитими або завершеними витратами.
  •  Невичерпані (неспожиті, незавершені) витрати – це зменшення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності для одержання доходу в майбутніх періодах.

Наведена класифікація є важливою для визначення витрат і фінансового результату звітного періоду. Наприклад, підприємство купило верстат вартістю 12000 дол. Чи має право бухгалтер віднести всю вартість верстату на витрати звітного періоду? Очевидно – ні. Тут ми маємо заміну одного виду активу (грошей) на інший (устаткування). Це – невичерпані, неспожиті витрати. Вартість верстату повинна бути розподілена між звітними періодами протягом терміну його використання. Саме амортизація цього верстату буде відноситись на витрати звітних періодів (вичерпані, спожиті витрати).

  •  Витрати на продукцію – витрати, що пов’язані з виробництвом продукції або придбанням товарів для реалізації. Вони включаються до виробничої собівартості продукції (прямі матеріали, пряма заробітна плата, загальновиробничі накладні витрати, купівельна собівартість товарів для реалізації).
  •  Витрати періоду це витрати, які не включаються в собівартість реалізованої продукції і запасів продукції на складі і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені. При визначені фінансових результатів враховуються окремими позиціями. У відповідності з міжнародною практикою до них відносяться адміністративні витрати, витрати на збут, амортизація офісу і ін.
  •  Прямі – це витрати, які пов’язані з виробництвом окремих видів продукції і можуть бути прямо, безпосередньо віднесені на їх собівартість (сировина і матеріали, основна заробітна плата виробничих робітників і ін.).
  •  Непрямі – це витрати, які пов’язані з виробництвом одночасно декількох видів продукції або з організацією виробництва в цілому і не можуть бути віднесені безпосередньо на собівартість певного виду продукції. Вони потребують попереднього розподілу (заробітна плата керівника цеху, витрати на амортизацію верстатів, на опалення і освітлення і ін.).

Віднесення витрат до прямих  або непрямих у великій мірі залежить від того, що є об’єктом витрат. Наприклад, сировина і матеріали є прямими витратами по відношенню до видів продукції і до певного структурного підрозділу (цех 1, цех 2 і т.д.). Амортизація верстатів як і інші загальновиробничі витрати є непрямими по відношенню до видів продукції і прямими по відношенню до структурних підрозділів.

  •  Основні – це витрати, які безпосередньо пов’язані з виробничим процесом виготовлення продукції (матеріали, заробітна плата робітників, витрати на утримання і експлуатацію устаткування).
  •  Накладні – витрати, які безпосередньо не пов’язані з процесом виготовлення продукції, а відносяться до сфери організації і управління виробництвом чи підприємством в цілому (загальновиробничі, адміністративні витрати).
  •  Елемент витрат – це економічно однорідний вид витрат, який не може поділятися на даному підприємстві на складові частини, показує, що витрачено і скільки, не вказуючи на якій цілі. Елементи витрат мають зовнішнє походження. До елементів втрат відносяться:

1. Матеріальні витрати.

2. Витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи.

4. Амортизаційні відрахування.

5. Інші операційні втрати.

Кожен з цих елементів втрат поділяється, як правило, на більш детальні складові. Класифікація витрат за елементами застосується як у фінансовому, так і в управлінському обліку для обліку витрат в цілому по підприємству, для складання кошторисів, для визначення національного доходу та інших цілей.

Статті витрат (або статі калькуляції) відображають цільове направлення витрачених ресурсів. Застосовуються для визначення собівартості продукції (робіт, послуг), для аналізу факторів формування собівартості. В практиці зарубіжних фірм статтями втрат можуть бути: сировина і матеріали, зворотні відходи (віднімаються), покупні вироби, напівфабрикати та послуги зі сторони, паливо та енергія на технологічні цілі, основна заробітна плата робітників, додаткова заробітна плата робітників, відрахування на соціальне страхування, загальновиробничі витрати та інші.

За своїм складом статті витрат можуть бути одноелементними або комплексними, які складаються з декількох елементів витрат. Номенклатура статей витрат визначається кожним підприємством самостійно в залежності від особливостей діяльності та аналітичних потреб.

Класифікація витрат для прийняття управлінських рішень

  •  Поділ витрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності від коливання (зміни) обсягу діяльності (виробництва чи реалізації).
  •  Постійні – це витрати, загальна сума яких не змінюється, залишається постійною у разі зміни обсягу діяльності у межах діючої структури підприємства і потужності виробництва (амортизація, зарплата адміністративно-управлінського персоналу, витрати на опалення, освітлення, інші управлінські витрати).

Діяльність (кількість продукції)

Загальні постійні витрати

Постійні витрати на одиницю

0

3000

чиста сума збитків 3000

1

3000

3000

5

3000

600

10

3000

300

15

3000

200

20

3000

150

Змінні витрати – витрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягу діяльності (виробництва, реалізації). До них відносяться сировина і матеріали, заробітна плата робітників та інше.

Діяльність (кількість продукції)

Змінні витрат на одиницю

Постійні змінні витрат

0

200

0

1

200

200

5

200

1000

10

200

2000

15

200

3000

20

200

4000

Загальна сума витрат на обсяг діяльності визначається формулою, яка відображає поведінку та функцію витрат:

де:

– вся собівартість випущеної продукції;

а – змінні витрати на одиницю продукції;

x – обсяг виробництва;

b – загальна сума постійних витрат.

Собівартість одиниці продукції:  або

  •  Релевантні витрати – це витрати, які залежать, спонукаються або викликаються прийнятим управлінським рішенням.
  •  Нерелевантні витрат – це витрати, які не залежать від прийняття нового рішення.

Наприклад, компанія вирішує проблему виготовляти деталь “х” самостійно чи купувати її у постачальника. Розрахунок собівартості однієї деталі дав таку інформацію (дол.): прямі матеріали – 20; пряма зарплата – 15; змінні накладні витрати – 5; постійні накладні витрати – 10. Разом – 50.

Постачальник запропонував ціну 46 дол. за одну деталь. Яке рішення прийняти?

Релевантний підхід:

Ціна постачальника (релевантні витрати) – 46 дол.

Постійні накладні витрати (нерелевантні, які будуть незалежно від прийнятого рішення) – 10 дол. Разом – 56 дол.

Висновок: слід прийняти рішення виготовляти деталь “х” самостійно.

  •  Маржинальні витрати – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції або додаткової партії продукції.
  •  Середні витрати (середня собівартість) – це частка відділення усієї суми витрат на кількість випущеної за період продукції.

Кількість виробленої продукції

Загальні витрати

Витрати на одиницю продукції

середні витрати (2:1)

Маржинальні витрати

10

40000

4000

11

43000

3909

43000-40000=3000

12

46000

3833

46000-43000=3000

13

50000

3846

50000-46000=4000

14

54000

4153

54000-50000=4000

У межах використання нормальної потужності виробництва маржинальна собівартість додатково виготовленої одиниці продукції формується тільки змінними витратами, але змінні витрати на одиницю такої продукції можуть зрости, якщо це потребує поза урочного часу (оплачується у більшому розмірі). Якщо ж виготовлення додаткової партії продукції вимагає запровадження додаткового устаткування і додаткової робочої сили – маржинальні витрати можуть зрости за рахунок як постійних, так і змінних витрат.

  •  Загальні витрати – це сукупність витрат підприємства на виробництво продукції як по основних, так і по додаткових замовленнях, що надійшли від клієнтів. Виходячи від загальних витрат і доходів від реалізації усієї продукції визначається загальний фінансовий результат діяльності.
  •  Диференційні витрати – витрати, що складають різницю між альтернативними рішеннями. Наприклад, компанія виробляє і реалізує 30000 шт. виробу “А” по ціні 60 дол. вона хоче опанувати додатковий ринок, для чого необхідно виробити і реалізувати додатково 10000 шт. цієї продукції. Різниця у витратах на виробництво 40000 шт. і 30000 шт. продукції складає диференціальні витрати. Це поняття відноситься і до доходу.
  •  Дійсні витрати – це витрати, що потребують реальної сплати грошей або витрачення інших активів (витрати матеріалів на виготовлення продукції, нарахована оплата праці і ін.).
  •  Можливі витрати – це втрачена вигода, коли вибір та прийняття одного рішення вимагає відмовитись від іншого (альтернативного) рішення.

Приклад. Молода людина працює менеджером на фірмі і одержує зарплату 50000 дол. у рік. Вона планує відкрити свою власну справу (фірму), що принесе їй дохід 250000 дол. при витратах 160000 дол. (чистий результат – 90000 дол.). Але для точного визначення результату слід взяти до уваги також втрачену вигоду (можливі витрати) у розмірі 50000 дол. (зарплата менеджера), тоді результат буде: 90000 дол. – 50000 дол. = 40000 дол.

Класифікація витрат для планування і контролю виконання

  •  Класифікація витрат на контрольовані і не контрольовані застосовується для контролю результатів діяльності структурних підрозділів підприємства (центрів відповідальності) та менеджерів цих підрозділів.
  •  Контрольовані – це такі витрати, які менеджер може контролювати, або може здійснювати на них значний вплив.
  •  Неконтрольовані – це такі витрати, які менеджер не може контролювати та впливати на них. Вони не залежать від діяльності менеджера.

Менеджер цеху, наприклад, може контролювати та впливати на розмір таких витрат, як сировина та матеріали, допоміжні матеріали, основна заробітна плата, витрати електроенергії та інші. Але він не може впливати, скажімо, на суму амортизації устаткування, суму страхування майна чи витрати головного офісу (загальногосподарські витрати).

Контрольовані та неконтрольовані витрати необхідно виділяти в кошторисах (бюджетах) та у звітах про роботу центрів відповідальності.

  •  Нормативні витрати – це величина витрат на запланований або фактичний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) виходячи із встановлених норм витрачення ресурсів (сировини, матеріалів, заробітної плати). Норми витрат розробляються підприємством на одиницю продукції або на виконання однієї операції.

Фактичні – це витрати підприємства, які фактично сформовані у результаті діяльності під впливом різних факторів.

Наведений поділ витрат дає змогу виявляти відхилення фактичних витрат від нормативних (стандартних), встановлювати причини  відхилень та приймати відповідні рішення (здійснювати управління по відхиленнях).

11.2. СИСТЕМИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ

При опануванні даного питання слід мати на увазі, що в зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою основна увага приділяється не тільки точному визначенню фактичної собівартості об’єктів калькулювання, а і, головне, управлінню витрат, їх контролю та економії ресурсів. Найбільш вживані системи обліку витрат і калькулювання (системи виробничого обліку наведені на рис.11.2).

Рис.11.2. Системи обліку і калькулювання

(Системи виробничого обліку)

Система обліку і калькулювання повних витрат передбачає, що в собівартість продукції включаються усі витрати, що пов’язані з процесом виробництва: прямі матеріали, пряма заробітна плата, інші прямі витрати, а також накладні загальновиробничі витрати. Викладений вище матеріал базується на системі обліку і калькулювання повних витрат.

Калькулювання собівартості продукції за повними витратами може здійснюватися за замовленнями, за процесами і на основі виробничої діяльності.

Калькулювання витрат за замовленнями. Це так званий позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості. Він знаходить широке застосування в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах, має місце практично в усіх галузях промисловості і народного господарства. Об’єктами обліку при цьому методі є окреме замовлення. Кожному замовленню присвоюють окремий номер (шифр), який проставляють на первинних документах по обліку витрат, і за яким здійснюють групування первинних документів (і витрат) по замовленнях.

Прямі витрати відносять на собівартість замовлень на основі групування первинних документів. Загальновиробничі витрати, які є непрямими, протягом місяця обліковують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень шляхом їх розподілу. Якщо за даним замовленням підприємство виготовило багато виробів, для визначення фактичної собівартість одиниці продукції потрібно загальну суму витрат поділити на кількість виробів.

Калькулювання витрат за процесами. Застосовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить ряд технологічних виробничих процесів, переділів виробництва. Цей метод звуть ще попередільним методом обліку витрат і калькулювання. На кожному переділі одержують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для наступного переділу. На останньому переділі одержують готову продукцію. Цей метод застосовують у металургійній, хімічній, текстильній, харчовій, скляній та інших галузях промисловості.

Витрати за цим методом обліковують по переділах та видах продукції. Об’єктами калькулювання є напівфабрикати кожного переділу та готова продукція останнього переділу. Попередільний метод має два варіанти обліку виробничих витрат: напівфабрикатний, за яким визначається фактична собівартість напівфабрикатів кожного переділу, їх передача на наступний переділ відображається у системі бухгалтерських рахунків; безнапівфабрикатний, за яким облік витрат здійснюється по переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначається. Шляхом зведення витрат по переділах калькулюється собівартість тільки готової продукції на останньому переділі.

Калькулювання на основі виробничої діяльності. Ця система знаходить останнім часом все ширше застосування у світовій практиці. На відміну від традиційних методів обліку, які входять з принципу “продукція, що виробляється, споживає запроваджені у виробництво ресурси”, калькулювання собівартості на основі виробничої діяльності припускає, що продукція споживає виробничі процеси, а виробничі процеси споживають запроваджені ресурси. Система орієнтована на контроль і скорочення протяжності виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробів (догляд, транспортування, зберігання, контроль і таке інше). Саме це приводить до зниження витрат і собівартості продукції.

За цієї системи виробничі накладні витрати обліковуються по операціях, так званих центрах виробничої діяльності, а потім розподіляються між видами продукції на основі диференційованих баз розподілу, що звуться ще факторами розподілу. Іншими словами, для кожного виду витрат вибирається своя база (фактор) розподілу, а потім розраховується величина цих витрат на одиницю фактора їх зміни. При цьому накладні витрати, які традиційно вважались постійними, розглядаються як довгострокові змінні витрати, зміна яких пов’язана зі зміною активності відповідних факторів.

Приклад застосування системи калькулювання на основі виробничої діяльності послідовно наведено в таблицях 11.2, 11.3, 11.4.

Таблиця 11.2

Вихідні дані для калькулювання (в дол.)

Показники

Вироби

Разом

А

Б

В

1. Кількість виготовленої і реалізованої продукції

50000

30000

5000

Х

2. Ціна одного виробу

25

30

35

Х

3. Змінні витрати на одиницю:

  •  матеріали;
  •  зарплата

3

6

2

8

1

4

Х

Х

4. Людино-години на одиницю

1.5

2

1

140000

5. Години роботи устаткування на одиницю

4

2

6

290000

6. Кількість партій виробів

5

10

15

30

7. Кількість замовлень

10

20

20

50

8. Кількість замовників

2

13

15

30

9. Виробничі накладні витрати:

  •  налагодження;
  •  обробка;
  •  пакування

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

Х

120000

580000

140000

10. Комерційні витрати

Х

Х

Х

150000

11. Адміністративні витрати

Х

Х

Х

300000

Таблиця 11.3

Розрахунок витрат на одиницю фактора

Витрати

Фактор зміни витрат

Витрати на одиницю фактора

1. Короткострокові змінні витрати:

  •  матеріали;
  •  зарплата;
  •  обробка

одиниця виробу

-“-

години роботи устаткування

580000:290000 = 2 дол.

2. Довгострокові змінні витрати:

  •  налагодження;
  •  пакування;
  •  збут;
  •  адміністративні витрати

кількість партій

кількість замовлень

кількість замовників

кількість замовлень

120000:30 = 4000 дол.

140000:50 = 2800 дол.

150000:30 = 5000 дол.

300000:50 = 6000 дол.

Таблиця 11.4

Звіт про фінансові результати (тис.дол.)

Показники

Вироби

Разом

А

Б

В

Реалізована продукція (дохід)

1250

900

175

2325

Короткострокові змінні витрати:

  •  матеріали;
  •  зарплата;
  •  обробка

150

300

400

60

240

120

5

20

60

215

560

580

Маржинальний дохід

400

480

90

970

Довгострокові змінні витрати:

  •  налагодження;
  •  пакування;
  •  збут;
  •  адміністративні витрати

20

28

10

60

40

56

65

120

60

56

75

120

120

140

150

300

Прибуток (збитки)

282

199

(221)

260

Система калькулювання на основі виробничої діяльності повністю відповідає одному з основних принципів управління “точно вчасно”, забезпечує більш точне визначення собівартості продукції, скорочення виробничого процесу і витрат на його здійснення.

Система обліку і калькулювання за змінними витратами

Система калькулювання за змінними витратами базується на поділі усіх витрат на змінні та постійні, вона передбачає, що собівартість продукції визначається тільки за змінними витратами. Так, до виробничої собівартості продукції відносяться прямі матеріали, пряма заробітна плата інші прямі витрати і частина загальновиробничих витрат, які є змінними. За змінними витратами оцінюється також залишок готової продукції на складі і реалізована продукція.

Постійні загальновиробничі витрати не включаються у собівартість продукції, відносяться до витрат періоду, обліковуються окремо і списуються на дебет рахунку фінансових результатів звітного періоду. Контроль постійних витрат здійснюється за центрами відповідальності шляхом їх бюджетування, виявлення та аналізу відхилень від бюджету (кошторису).

Система калькулювання змінних витрат застосовується в управлінському (внутрішньому) обліку для цілей планування, контролю, прийняття управлінських рішень по нових видах продукції, ціноутворенню, рішень типу “виробляти чи купувати” і ін. Зовнішня звітність складається за принципами калькулювання повних витрат.

З системою обліку і калькулювання змінних витрат пов’язаний показник маржинального доходу. Маржинальний дохід – це різниця між доходом від реалізації і сумою змінних витрат. Маржинальний дохід – це проміжний фінансовий результат, який повинен забезпечити покриття постійних витрат і одержання прибутку (див.табл.11.5).

Таблиця 11.5

Витяг з внутрішнього звіту про фінансові результати (дол.)

(дані умовні)

Показники

Продукція А

Продукція Б

Разом

Дохід від реалізації

6000

10000

16000

Змінні витрати

4000

6000

10000

Маржинальний дохід

2000

4000

6000

Постійні витрати

Х

Х

2200

Прибуток

Х

Х

3800

Слід уяснити вплив калькуляції собівартості за повними витратами і калькуляції собівартості за змінними витратами на величину прибутку. Системи обліку і калькулювання повних і змінних витрат дають різні фінансові результати діяльності підприємства. Це положення доцільно розглянути на прикладі:

Вихідні дані. Підприємство виробляє і реалізує продукцію “К”. Ціна реалізації 60 дол. за одиницю. Інформація за квітень місяць:

виготовлено        15000 шт.

реалізація (дохід) (10000 шт. по 60 дол.)    600000

змінні витрати на одиницю      24 дол.

постійні витрати на місяць      450000 дол.

  •  Фактична собівартість одиниці продукції за повними витратами:

Прибуток з одиниці реалізованої продукції:

60 дол. – 54 дол. = 6 дол.

  •  Звіт про фінансові результати за системою повних витрат:

реалізація (10000 шт. 60 дол.)     600000

витрати (10000 шт. 54 дол.)      540000

прибуток         60000

  •  Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:

реалізація (10000 шт. 60 дол.)     600000

витрати

- змінні (10000 шт. 24 дол.)   240000

- постійні      450000 690000

збитки         90000

Різниця фінансового результату обумовлена різною сумою витрат, віднесених на собівартість реалізованої продукції. Доцільно провести аналіз:

Система повних витрат:

 - змінні витрати: 10000 шт. 24 дол.   240000

 - постійні (450000:15000 шт.) 10000   300000

Таким чином, за системою повних витрат на собівартість реалізованої продукції віднесено 300000 дол. постійних витрат, а за системою змінних витрат – вся сума періоду, тобто 450000 дол. Різниця (150000 дол.) віднесена за системою повних витрат на залишок продукції на складі (5000 шт. 30 дол. = 150000 дол.).

Візьмемо наступний варіант: підприємство виготовило 15000 шт. продукції і реалізовано теж 15000 шт.

  •  Звіт про фінансові результати за системою повних витрат:

реалізація (15000 шт. 60 дол.)     900000

витрати (15000 шт. 54 дол.)      810000

прибуток         90000

  •  Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:

реалізація (15000 шт. 60 дол.)     900000

витрати

 - змінні (15000 шт. 24 дол.)  360000

 - постійні     450000  810000

прибуток         90000

Таким чином, у випадку, коли кількість виробленої і реалізованої продукції співпадає, фінансовий результат однаковий за двома системами.

Наступний варіант, коли підприємство виготовило 15000 шт. продукції, а реалізувало 20000 шт. (за рахунок залишку продукції на складі).

  •  Звіт про фінансові результати за системою повних витрат:

реалізація (20000 шт. 60 дол.)    1200000

витрати (20000 шт. 54 дол.)     1080000

прибуток        1200000

  •  Звіт про фінансові результати за системою змінних витрат:

реалізація (20000 шт. 60 дол.)    1200000

витрати

 - змінні (20000 шт. 24 дол.)  480000

 - постійні     450000 930000

прибуток        270000

Різниця суми прибутку (150000 дол.) обумовлена постійними витратами у складі реалізованого залишку готової продукції на складі (система повних витрат):

5000 шт. 30 дол. = 150000 дол.

Слід зробити висновок, що різниця суми фінансового результату за двома системами калькулювання залежить від співвідношення виробленої (В) і реалізованої (Р) кількості продукції:

якщо В = Р, то сума прибутку буде однакова за системи як повних, так і змінних витрат;

якщо В>З, то прибуток за системи змінних витрат менший, ніж за системи повних витрат;

якщо В<Р, то прибуток за системи змінних витрат буде більший, ніж за системи повних витрат.

Розглядаючи систему обліку і калькулювання змінних витрат, необхідно зазначити її переваги та недоліки. Переваги: спрощує облік (як і нормування, планування) витрат і калькулювання, тому що постійні витрати не розподіляються між видами продукції; дозволяє визначати взаємозв’язок витрат, обсягу діяльності і прибутку; точніше визначається фінансовий результат за принципом “витрати-доходи”; постачає цінну інформацію для прийняття управлінських рішень.

Аналіз взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку

Такий аналіз можливий за системи обліку і калькулювання змінних витрат, базується на поділі витрат на змінні та постійні, а також на показнику маржинального доходу. При цьому визначається точка рентабельності і інші показники, що характеризують взаємозв’язок витрат, обсягу діяльності та прибутку.

Точка рентабельності – це обсяг реалізації, при якому доходи підприємства дорівнюють його витратам, підприємство не має ні прибутку, ні збитків. Синонімами поняття точки рентабельності є точка беззбитковості, мертва точка, точка критичного обсягу реалізації.

Приклад. Компанія виготовляє і реалізує велосипеди. Дані на одиницю продукції:

ціна         500 дол.

змінні витрати       300

маржинальний дохід      200

Постійні витрати становлять 80000 дол. на місяць.

Дані за місяць:

реалізація (500 шт.)      250000  (100%)

змінні витрати (500 шт. 30 дол.)    150000 60%

маржинальний дохід      100000 (40%)

постійні витрати       80000

прибуток        20000

Коефіцієнт маржинального доходу (КМД) – це відношення суми маржинального доходу до суми доходу від реалізації:

КМД = 100000:250000 = 0,40 (або 40%)

За даними на одиницю продукції:

Точка рентабельності може бути визначена двома способами: методом рівняння та методом маржинального доходу.

  •  Метод рівняння.

Виходячи з загальної формули:

формула критичного обсягу реалізації буде:

За умови, що “Х” – критичний обсяг реалізації (КОР) в штуках:

500Х = 300Х + 80000 + 0

200Х = 80000; Х = 400 шт. (велосипедів)

За умови, що “Х” – критичний обсяг реалізації (КОР) в грошах:

Х = 0,60Х + 80000 + 0

0,40Х = 80000; Х = 500000 дол.

  •  Метод маржинального доходу.

За критичного обсягу реалізації (КОР):

Маржинальний дохід = Постійні витрати

Формула критичного обсягу реалізації в штуках:

КОР = Постійні витрати : Марж. дохід на одиницю продукції = 400 шт.

Формула критичного обсягу реалізації в грошах:

КОР = Постійні витрати : Коефіцієнт маржинального доходу = 200000 дол.

Якщо підприємство виготовляє і продає декілька видів продукції, точка рентабельності (критичний обсяг реалізації) визначається виходячи з загального коефіцієнту маржинального доходу до усієї суми доходу від реалізації.

Точка рентабельності може бути знайдена також за допомогою графіка. Площина вище точки рентабельності покаже зону прибутку, а нижче – зону збитків.

11.3. ОБЛІК І КОНТРОЛЬ ЗА ЦЕНТРАМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

При вивченні даного питання основну увагу слід звернути на організацію обліку і контролю за центрами відповідальності різних видів. Це питання пов’язане з управлінням підприємством і його структурними підрозділами за принципом децентралізації.

Організація обліку і контролю діяльності підрозділів включає визначення центрів відповідальності, складання бюджетів для центрів відповідальності, облік витрат і доходів кожного центру відповідальності, складання звітів про виконання за встановлені періоди, аналіз причин відхилень та оцінку діяльності центрів відповідальності та їх менеджерів.

Центри відповідальності – це підрозділи підприємства, керівники яких несуть відповідальність за їх діяльність протягом визначеного періоду часу. В залежності від ступеня відповідальності та повноважень, що делегуються структурним підрозділам та їх менеджерам, центри відповідальності поділяються на центри витрат, центри прибутку і центри інвестицій.

Центр витрат – це центр відповідальності, керівник якого відповідає за витрати, впливає на них, але не впливає на доходи підрозділу, обсяг капіталовкладень і не відповідає за них. Центр прибутку – це підрозділ, керівник якого несе відповідальність не тільки за витрати, але й за доходи, фінансові результати.

Нарешті, центр інвестицій – це центр відповідальності, керівник якого контролює витрати, доходи, фінансові результати, а також інвестиції в основні фонди.

По кожному центру відповідальності ведеться облік витрат, або витрат, доходів і фінансових результатів, при цьому побудова обліку витрат базується на їх поділі на змінні і постійні, прямі і непрямі, контрольовані і неконтрольовані.

Важливою ділянкою роботи є розробка бюджетів діяльності центрів відповідальності і підприємства в цілому, запровадження бюджетного контролю.

Бюджетування – це процес планування майбутньої діяльності підприємства та оформлення його результатів системою бюджетів. Бюджет, в свою чергу, – це кількісне відображення плану, інструмент координації і контролю за його виконанням. Бюджети можуть складатись як для підприємства в цілому, так і для структурних підрозділів.

Бюджети підрозділів зводяться в основний (зведений) бюджет, який складається з операційних бюджетів і фінансових бюджетів.

До операційних бюджетів відносяться: бюджет продаж, бюджет виробництва, бюджет прямих матеріальних витрат, бюджет прямих витрат на оплату праці, бюджет виробничих накладних витрат, бюджет запасів на кінець звітного періоду, бюджет виробничої собівартості готової продукції, бюджет собівартості реалізованої продукції, бюджет витрат на збут, бюджет адміністративних витрат, бюджет прибутку.

До фінансових бюджетів належать: бюджет капітальних вкладень, бюджет грошових коштів, бюджетний баланс.

Бюджети можуть бути статистичними, складеними для одного рівня діяльності (обсягу виробництва чи реалізації) і гнучкими. Гнучкий бюджет складається для декількох рівнів діяльності (декількох рівнів обсягу виробництва чи реалізації) в межах релевантного діапазону. В частині витрат для складання гнучкого бюджету застосовується формула:

В кінці звітного періоду обов’язково складаються звіти про виконання бюджетів (по структурних підрозділах та підприємству в цілому), які є основою для здійснення бюджетного контролю. У звітах порівнюються фактичні показники з запланованими, розраховуються відхилення від бюджету та даються пояснення д них. Загальна побудова звіту про виконання бюджету може бути наступною:

Показники

Бюджет

Фактично

Відхилення

Пояснення причин відхилень

Доходи (за видами)

Витрати (за видами)

Прибутки (збитки)

Важливим завданням менеджменту є організація обліку відповідальності на основі стандартних витрат.

Система обліку стандартних витрат (стандарт-кост) базується на використанні стандартних (нормативних) витрат. Стандартні витрати визначаються як витрати, які необхідно для виробництва продукції або послуг за нормальних умов діяльності. Головна мета обліку витрат за системою “стандарт-кост” – оперативно виявляти відхилення від встановлених стандартів, глибоко їх аналізувати за причинами і відповідальними особами для прийняття відповідних управлінських рішень.

Система обліку стандартних витрат включає:

  •  встановлення стандартів витрат на одиницю продукції (прямих матеріалів, прямої заробітної плати, змінних накладних витрат);
  •  складання картки стандартної (нормативної) собівартості одиниці продукції;
  •  облік фактичних витрат з підрозділами їх на стандартні витрати і відхилення від стандартів;
  •  аналіз відхилень від стандартів витрат;
  •  внесення необхідних корективів в діяльності підприємства чи його структурних підрозділів або в стандарти витрат.

Система обліку стандартних витрат дає можливість:

  •  визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію продукції, визначати собівартість одиниці продукції за стандартними витратами;
  •  приймати рішення стосовно цін (на основі стандартної собівартості одиниці продукції);
  •  контролювати витрати на основі інформації про відхилення від стандартів;
  •  оцінювати роботу структурних підрозділів;
  •  здійснювати управління за відхиленнями.

Важливою ланкою системи обліку стандартних витрат є виявлення відхилень фактичних витрат від стандартних. Відхилення можуть бути як позитивними, так і негативними.

Загальне відхилення того чи іншого виду витрат визначається за формулою:

Визначення відхилень за факторами здійснюється за такою загальною моделлю (схемою):

Виявлені відхилення аналізуються за місцем їх виникнення (центрами відповідальності), видами продукції, робіт, послуг, а також за причинами їх виникнення. Згідно світової практики, для обліку відхилень від стандартів витрат застосовуються спеціальні рахунки відхилень (по матеріалах, заробітній платі, накладних витратах), на дебеті яких відображаються негативні відхилення (перевитрати), а на кредиті – позитивні, тобто економія. В кінці звітного періоду накопичені на цих рахунках відхилення від стандартних витрат списуються, як правило, на собівартість реалізованої продукції.

Слід зазначити, що звіти про результати діяльності центрів відповідальності залежать від їх виду (центр витрат, центр прибутку, центр інвестицій) і включають як фінансові, так і нефінансові показники діяльності. До фінансових показників відносяться доходи, витрати, фінансові результати. Нефінансовими показниками можуть бути кількість виробленої продукції, якість продукції, виконання поставок, використання устаткування у часі та інші.

Звіти є основою для оцінки діяльності центрів відповідальності та їх менеджерів. Так, діяльність центру витрат оцінюється виконанням бюджету витрат з урахуванням фактичного обсягу діяльності (виробництва).

Діяльність центру прибутку оцінюється декількома показниками: маржинальний дохід, фінансовий результат, що контролюється керівником підрозділу, результат підрозділу без загальних витрат підприємства, чистий прибуток.

Фінансовий результат, що контролюється керівником підрозділу, вважається найкращим показником для оцінки менеджера центру прибутку, тобто для оцінки ефективності управління. Чистий прибуток показує внесок підрозділу у формування прибутку підприємства.

Для оцінки виконання можуть використовуватись і інші показники. Для центрів інвестицій такими показниками є:

для оцінки діяльності підрозділу: загальний прибуток; загальний власний капітал; загальний залишковий прибуток;

для оцінки діяльності менеджера: контрольований прибуток; контрольований капітал; прибутковість контрольованого капіталу; залишковий контрольований прибуток.

При розгляді питання обліку і контролю діяльності підрозділів слід звернути увагу на необхідність розробки внутрішніх цін на продукцію підрозділів при передачі її іншим підрозділам або реалізації на сторону, такі ціни звуться трансфертними. Вони можуть базуватись на повних фактичних витратах підрозділу, на змінних витратах, стандартних витратах (повних чи змінних), які доповнюються процентом на прибуток. В окремих випадках трансфертною ціною може бути ринкова ціна.


11.4. АНАЛІЗ РЕЛЕВАНТНОЇ ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Вирішити, згідно словника слів С.І.Ожогова, – це обдумати, прийти до певного висновку, до необхідності певних дій.

Відносно підприємства обгрунтування і прийняття рішень стосується його діяльності: минулої, теперішньої та майбутньої. Управлінський облік націлений на майбутнє, а тому управлінські рішення спрямовані на досягнення певних результатів у майбутній діяльності підприємства.

Головною передумовою прийняття оптимальних, зважених управлінських рішень є наявність достовірної, об’єктивної, неупередженої інформації – внутрішньої та зовнішнього середовища. Загальну процедуру прийняття управлінських рішень відображено на рис. 11.6.

Рис.11.6. Процедура прийняття управлінських рішень

Вивчення даного питання потребує від студента ще раз переглянути навчальні матеріали, викладені у попередніх темах, а саме: класифікацію і поведінку витрат, принципи систем калькулювання і контролю собівартості за повними, змінними та стандартними витратами, організацію обліку і контролю за центрами відповідальності та ін.

Розробка, обґрунтування і прийняття управлінських рішень базуються на концепції диференційного аналізу релевантної інформації, тобто інформації (витрат, доходів, результатів), яка залежить від альтернативного рішення. При цьому диференційний аналіз повинен забезпечити виявлення диференційних витрат (додаткових витрат, пов’язаних з розширенням, збільшенням обсягів діяльності) та диференційних доходів (додаткових доходів, отриманих внаслідок зростання обсягів реалізації).

У процесі підготовки і прийняття оперативних управлінських рішень важливо скористатися такими двома правилами:

1. Якщо вибір альтернативного варіанти впливає на величину витрат, але доходи при цьому залишаються незмінними, то найкращий варіант є той, що забезпечує найменший обсяг диференційних витрат.

2. Якщо вибір альтернативного варіанту впливає водночас на величину витрат і доходів, то найкращим слід вважати той варіант, який забезпечує більший диференційний прибуток.

У повсякденній діяльності менеджером різних рівнів управління підприємством приходиться мати справу з вибором серед альтернативних рішень, приймати різнопланові оперативні та довгострокові рішення. Вони стосуються планування майбутніх дій, організації виробничого процесу, використання ресурсів, мотивації працівників (виконавців), контролю виконання, регулювання процесів та інших сфер діяльності.

Пропонуємо студентам зосередити увагу на таких напрямках прийняття рішень щодо діяльності підприємства:

1. Рішення типу “виробляти або купувати?”

2. Рішення стосовно використання обмежених ресурсів.

3. Рішення стосовно прийняття спеціального замовлення.

4. Рішення стосовно ціноутворення.

5. Рішення щодо скорочення або розширення діяльності.

Процеси аналізу інформації, обгрунтування, підготовки і прийняття управлінських рішень за вказаними вище напрямками висвітлено у рекомендованих навчальних посібниках (Див.: Голов С.Ф., Єфіменко В.І. Фінансовий та управлінський облік. – К: “Автоінтерсервіс”, 1996; Голов С.Ф. Управленческий буххгалтерский учет. – К.: Скарби, 1998; Добровський В.М. та ін. Управлінський облік: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2003).

Розглянемо декілька кейсів, які передбачають вибір і прийняття оптимальних управлінських рішень із запропонованих варіантів.

Кейс 1. Компанія “Монті”. Виробляти чи купувати?

Компанія “Монті”, яка виробляє різні типи радіоприймачів, планує почати випуск радіо з годинником і реалізувати 50000 таких виробів в наступному році.

Калькуляція виробництва одного годинника для такого радіо наведена нижче.

Стаття витрат

Сума, дол.

Прямі матеріали

2.50

Пряма зарплата

1.25

Змінні накладні витрати

0.50

Постійні накладні витрати

1.50

Разом:

5.75

Фірма, що виробляє годинники, пропонує поставляти годинники за ціною 5 дол. за одиницю.

Потрібно визначити:

1) що вигідніше для компанії “Монті”: виробляти або купувати годинники для радіо;

2) яка буде ціна помилки у разі прийняття неправильного рішення;

3) яке рішення слід прийняти стосовно п.1, якщо компанія має можливість здати в оренду виробничу площу, що необхідна для виготовлення годинників, іншій компанії за 2500 дол. в місяць?

Рішення. Виробляти або купувати?

Виробляти

Купувати

Прямі матеріали

2.50

Пряма зарплата

1.25

Змінні накладні витрати

0.50

постійні накладні витрати

1.50

1.50

Ціна постачальника

5.00

Разом:

5.75

6.50

1) Вигідніше виробляти   2) Ціна помилки

       6.50 – 5.75 = 0.75

       0.75 50000 шт. = 37500

3) 2.500 12 місяців = 30.000

Вигідніше виробляти  7.500  (37500 – 30000)

Кейс 2. Компанія “Біг”.

Компанія “Біг” є популярним продуктовим магазином. Сюзанна С., власник магазину вирішує, яку площу відвести під холодильне устаткування для чотирьох різних напоїв:

Кола

Лимонад

Пунш

Апельсиновий сік

Ціна реалізації за ящик, дол.

18.00

19.20

26.40

38.40

Змінні витрати на ящик, дол.

13.50

15.20

20.10

30.20

Кількість ящиків, реалізованих на 1 кв.м. за день

25

24

4

5

У розпорядженні господаря є 12 кв.м. площі, що може бути відведена на 4 напої. Вона хоче відвести мінімум 1 кв.м. і максимум 6 кв.м. для кожного напою.

Необхідно: дати рекомендації стосовно розподілу площі для зберігання напоїв, що забезпечить максимальну вигоду.

Рішення.

1. Маржинальний дохід на один ящик напоїв:

1. Ціна реалізації за ящик, дол.

18.00

19.20

26.40

38.40

2. Змінні витрати

13.50

15.20

20.10

30.20

3. Маржинальний дохід на ящик, дол. (1-2)

4.50

4.00

6.30

8.20

2. Маржинальний дохід на 1 кв.м. площі за день:

Кола

Лимонад

Пунш

Апельсиновий сік

1. Маржинальний дохід на один ящик, дол.

4.50

4.00

6.30

8.20

2. Кількість реалізованих ящиків на 1 кв.м. за день

25

24

4

5

3. Маржинальний дохід за 1 кв.м. за день (ряд 12)

112.50

96.00

25.20

41.00

3. Розподіл, що максимізує щоденний маржинальний дохід:

Розподіл площі (кв.м)

Маржинальний дохід на 1 кв.м. за день

Разом маржинальний дохід за день

Кола

6

112.50

675.00

Лимонад

4

96.00

384.00

Апельсиновий сік

1

41.00

41.00

Пунш

1

25.20

25.20

Разом:

Х

Х

1125.20

Кейс 3. Чи варто приймати замовлення?

Керівництво фірми “Протон” розглядає можливість прийняття додаткового замовлення на виробництво 400 одиниць продукції Y. Оскільки потужність машин, яка необхідна для виконання цього замовлення, вже повністю використовується, то необхідно зменшити виробництво продукції Х, що вже виробляється.

Є такі дані про ці види продукції

Показник

Продукт Y

Продукт Х

Ціна за одиницю, дол.

10

7

Змінні витрати за одиницю, дол.

8

3

Час виробництва одиниці продукції, хвилин

5

8

Потрібно визначити:

1) чи буде прийняття додаткового замовлення сприяти підвищенню результатів діяльності фірми у звітному періоді;

2) яка повинна бути нижня межа ціни продукції Y щоб фірма змогла прийняти додаткове замовлення.

Рішення. Чи варто приймати замовлення?

Час, що необхідний для випуску продукції Y.

5 хв. 400 = 2000 хв.

2000 хв. : 8 хв. = 250 одиниць.

Х

Y

1. Виробництво, одиниць

-250

+400

2. Ціна за одиницю

7

10

3. Змінні витрати на одиницю

3

8

4. Маржинальний дохід на одиницю

4

2

5. Зміна загального маржинального доходу

-1000

+800

Мінімальна ціна замовлення Y для прийняття:

8 гр. + 4 (5 хв. : 8 хв.) = 10.5 дол.

Або:

1000 : 400 = 2.50 (маржинальний дохід)

8 + 2.50 = 10.50 дол.

Кейс 4. Корпорація “Таймс”.

Корпорація “Таймс” виробляє годинники, які реалізує на світовому ринку. Заплановані показники на початок торговельного періоду мають такий вигляд:

Сегмент ринку

Кількість тис. штук

Ціна реалізації, дол.

Азія

500

10

Північна Америка

600

12

Західна Європа

1000

13

Африка

400

8

Потужність фабрики складає 3 млн. годинників.

Змінні витрати на виробництво одного годинника – 6 дол., а постійні витрати за вказаний період – 11400000 дол.

Маркетингові дослідження показали, що низька ціна реалізації дасть змогу реалізувати додаткову продукцію в Південній Америці. Менеджерам поставлено завдання – отримати прибуток у розмірі 1 дол. з кожного реалізованого годинника.

Потрібно: встановити найнижчу ціну, за якою додаткова продукція буде реалізована у Південній Америці.

Рішення. Ціна на додаткову продукцію.

Кількість (шт.)

Маржинальний дохід (дол.)

Разом маржинальний дохід

Азія

500000

4

2000000

Північна Америка

600000

6

3600000

Західна Європа

1000000

7

7000000

Африка

400000

2

8000000

Разом:

2500000

Х

13400000

Необхідний маржинальний дохід:

- прибуток:    3000000 шт. 1 дол. = 3000000 дол.

- постійні витрати      11400000

     Разом:   14400000 дол.

Для решти 500000 годинників:

- маржинальний дохід:   14400000 – 13400000 = 1000000 дол.

- маржинальний дохід на одиницю:   1000000 : 500000 = 2 дол.

- найнижча ціна: змінні витрати + маржинальний дохід = 6 +2 = 8 дол.

Слід зазначити, що при підготовці і прийнятті управлінських рішень необхідно враховувати не тільки кількісні показники, одержані у результаті диференційного аналізу, але й якісні показники. Такими якісними показниками при прийнятті різних рішень можуть бути: надійність постачальника, контроль якості продукції постачальника, забезпечення мінімальної потреби клієнтів у всіх видах продукції або послуг, наявність робочих місць для працівників, можливість вимоги зниження ціни з боку інших клієнтів, престиж підприємства, моральні обов’язки та інші. Як правило, остаточне рішення приймається вищим керівництвом після зіставлення короткострокових вигод з можливими довгостроковими наслідками.


КЛЮЧОВІ ПОНЯТТЯ (ГЛОСАРІЙ)

Бюджет – план майбутніх операцій у кількісних (як правило у грошовому) вимірах.

Бюджетний контроль – процес зіставлення фактичних результатів діяльності з бюджетними, аналізу відхилень та внесення необхідних корективів.

Бюджетний період – період, для якого підготовлено й використовується бюджет.

Витрати – зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати періоду – витрати, що не включаються у собівартість продукції, запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Вичерпані (спожиті) витрати – зменшення активів або збільшення зобов’язань у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Диференціальний доход – доход, який складає різницю між альтернативними рішеннями.

Диференціальні витрати – витрати, що складають різницю між альтернативним рішеннями.

Диференційні витрати – витрати, що складають різницю між альтернативним рішеннями.

Доходи – збільшення активів  або зменшення зобов’язань, що зумовлюють зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства).

Запас міцності – величина, на яку фактичний або запланований обсяг реалізації перевищує критичний обсяг реалізації (точку беззбитковості).

Калькулювання – процес визначення собівартості продукції або іншого об’єкту витрат.

Калькулювання за процесами – система калькулювання продукції на основі групування витрат по процесах або стадіях виробництва.

Калькулювання замовленнями – система калькулювання продукції на основі обліку витрат по замовленнях (по індивідуальному виробу або окремій партії виробів.

Калькулювання змінних витрат – метод калькулювання, який передбачає віднесення на собівартість продукції тільки змінних виробничих витрат.

Калькулювання на основі діяльності – метод калькулювання, що передбачає групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції виходячи з факторів витрат.

Калькулювання повних витрат – метод калькулювання, який передбачає віднесення на собівартість продукції усіх виробничих витрат (змінних і постійних).

Коефіцієнт маржинального доходу – відношення маржинального доходу до обсягу продаж.

Контрольовані витрати – витрати, які менеджер може контролювати або може здійснювати на них значний вплив.

Маржинальний доход – різниця між доходом від реалізації продукції та змінними витратами підприємства.

Маржинальні витрати – витрати на виробництво додаткової одиниці продукції або додаткової партії.

Об’єкти витрат – види продукції, замовлення, процеси, сегменти діяльності підприємства, які потребують вимірювання та облік пов’язаних з ними витрат.

Прибуток – це різниця між доходами і витратами звітного періоду.

Релевантні витрати – майбутні витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, залежать від прийнятого рішення.

Стандартні витрати – витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності.

Точка беззбитковості – обсяг реалізації, за якого доходи підприємства дорівнюють витратам, а прибуток відповідно дорівнює нулю.

Трансфертна ціна – ціна, за якою продукти або послуги одного центру відповідальності передаються іншому центру відповідальності всередині компанії.

Управління за відхиленням – принцип управляти, за яким менеджер зосереджує увагу тільки на значних відхиленнях від плану (бюджету, норм) і не звертає увагу на незначні відхилення.

Управлінський облік – це система виявлення, вимірювання, обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством.

Фактор витрат – діяльність, що впливає на витрати.

Функція витрат – математичний опис зв’язку між витратами та їх факторами.

Центр відповідальності – сфера діяльності, у межах якої встановлено преміальну відповідальність менеджера за показники діяльності, які він повинен контролювати.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

  1.  Сутність, визначення та призначення управлінського обліку.
  2.  Об’єкти управлінського обліку та їх визначення.
  3.  Основні відмінності між фінансовим та управлінським обліком.
  4.  Вичерпані та невичерпані витрати: визначення, приклади та застосування в обліку.
  5.  Витрати на продукцію та витрати періоду: визначення, приклади та застосування в обліку.
  6.  Прямі та непрямі витрати: визначення, приклади та застосування в обліку.
  7.  Постійні та змінні витрати: визначенні, приклади та застосування в управлінському обліку.
  8.  Релевантні та нерелевантні витрати: сутність, приклади та застосування в управлінському обліку.
  9.  Маржинальні та середні витрати: дати визначення та навести приклади.
  10.  Загальні та диференційні витрати (доходи): визначення та застосування в управлінському обліку.
  11.  Контрольовані та неконтрольовані витрати: сутність, приклади та застосування в управлінському обліку.
  12.  Система обліку і калькулювання повних витрат: сутність та призначення.
  13.  Сутність та організація калькулювання собівартості за замовленнями.
  14.  Сутність та організація калькулювання собівартості за процесами.
  15.  Сутність та переваги калькулювання собівартості на основі виробничої діяльності.
  16.  Система обліку і калькулювання за змінними витратами: сутність та призначення.
  17.  У чому полягає основна мета аналізу “витрати, обсяг діяльності, прибуток”?
  18.  Точка беззбитковості, її сутність та методика розрахунку.
  19.  Аналіз інших показників взаємозв’язку витрат, обсягу діяльності та прибутку.
  20.  Вплив систем калькулювання за повними та змінними витратами на величину прибутку звітного періоду підприємства.
  21.  Поняття центрів відповідальності і обліку за центрами відповідальності.
  22.  Види центрів відповідальності та їх визначення. Наведіть приклади.
  23.  Сутність бюджетування та бюджетів за центрами відповідальності. Бюджетний контроль.
  24.  Система обліку стандартних витрат: сутність та значення для управління центрами відповідальності.
  25.  Методика визначення відхилень від стандартних витрат використання матеріалів і витрат на оплату праці (за факторами).
  26.  Сутність системи управління за відхиленнями.
  27.  Звіти структурних підрозділів підприємства про результати діяльності за звітний період.
  28.  Оцінка діяльності центрів відповідальності та їх менеджерів (назвати основні показники оцінки).
  29.  Необхідність та сутність трансфертних цін при організації обліку і контролю за центрами відповідальності.
  30.  Методика аналізу релевантної інформації для прийняття рішень “виробляти чи купувати?”
  31.  Методика аналізу релевантної інформації для прийняття рішення щодо оптимального використання обмежених ресурсів.
  32.  Методика аналізу інформації для прийняття рішення по спеціальному замовленню.
  33.  Методика аналізу інформації для прийняття управлінських рішень по ціноутворенню.

НАВЧАЛЬНІ ЗАВДАННЯ ДО ТЕМИ 11

Завдання 1 (тестові). По кожному з наведених нижче питань виберіть найкращу відповідь. На кожне питання дайте тільки одну відповідь.

1.1. Контрольні витрати – це:

а) Майбутні очікувані витрати, які будуть відрізнятись при різних альтернативах.

б) Витрати, фактична сума яких не буде відрізнятись від нормативної (бюджетної) суми.

в) Витрати, на величину яких менеджер може прямо впливати на певному рівні управління протягом певного відрізку часу.

г) Витрати, сума яких в межах релевантного діапазону залишається напівпостійною певний відрізок часу.

1.2. На наступний рік компанія GN Company запланувала реалізацію продукції “Р” обсягом 20000 штук, запаси на кінець періоду – 1000 штук і запаси на початок періоду 6000 штук. Яку кількість продукції “Р” необхідно виробити протягом року?

 а) 19600;

 б) 20000;

 в) 20400;

 г) 21400.

1.3. Вид бюджету, який залишається незмінним, незважаючи на будь-які операційні чи фінансові зміни, зветься:

 а) Збалансованим бюджетом.

 б) Бюджетом витрат.

 в) Гнучким бюджетом.

 г) Статистичним бюджетом.

1.4. Якщо при порівнянні показників операційного прибутку, розрахованих за системи обліку і калькулювання повних витрат і за системи змінних витрат, запаси готової продукції на початок періоду перевищують запаси на кінець періоду, то можна стверджувати, що:

 а) Протягом періоду обсяг реалізації збільшився.

 б) Змінні витрати на одиницю продукції менші, ніж постійні.

в) Прибуток за системи калькулювання повних витрат більший, ніж за системи калькулювання змінних витрат.

г) Прибуток за системи калькулювання змінних витрат білий, ніж за системи калькулювання повних витрат.

1.5. Яке із наступних тверджень правильне?

 а) Позитивні відхилення завжди вигідні компанії.

 б) Менеджери завжди намагаються досягнути негативні відхилення.

в) Керівництво, як правило, не надає перевагу позитивним відхиленням.

г) Позитивні відхилення не завжди вигідні компанії.

1.6. Множенням фактичного обсягу виробництва на різницю між фактичною і стандартною (плановою) ціною ресурсу визначають відхилення по:

 а) бюджету;

 б) витратах;

 в) ціновому фактору;

г) фактору використання.

Завдання 2. Виходячи з наведених нижче даних, скласти звіт про фінансові результати компанії за місяць за системи калькулювання повних витрат та за системи калькулювання змінних витрат. Прокоментувати результати відносно розбіжності. Компанія виготовляє один вид продукції.

Вироблено – 10000 шт., реалізовано – 5000 шт. Ціна реалізації – 30 дол./шт. Змінні виробничі витрати на одиницю – 20 дол. Постійні виробничі витрати за місяць – 80000 дол.

Завдання 3. Компанія “ЛИБІДЬ” виробляє один вид продукції. Ціна реалізації одиниці продукції 200 грн. Змінні витрати на одиницю 140 грн. Постійні витрати за місяць 24000 грн. В березні місяці компанія реалізувала 600 шт. продукції.

Потрібно:

1) Скласти звіт про прибутки компанії за березень місяць.

2) Визначити точку рентабельності у натуральному та грошовому показниках.

3) Визначити обсяг реалізації (у натуральному та грошовому  показниках), необхідний для одержання 21000 грн. прибутку (методом маржинального доходу).

4) Який прибуток отримує компанія при обсязі реалізація 180000 грн.?

5) За даними березня місяця визначити показники:

а) запас міцності (межу безпеки);

б) операційний важіль.

Прокоментувати розраховані показники.

Калькулювання повних витрат традиційним методом та на основі діяльності.

Завдання 4. Фірма “Грант” виготовляє 4 вироби: А, Б, В і Г. За звітний період є такі дані:

Виріб

Виготовлено, одиниць

Кількість виробничих циклів

Кількість людино-годин на одиницю

Машино-години на одиницю

Витрати матеріалів на одиницю, дол.

Компоненти матеріалів на одиницю

А

25

3

2

2

30

8

Б

25

4

4

4

75

5

В

250

7

2

2

30

8

Г

250

10

4

4

75

6

  •  Пряма зарплата – 7 дол. на годину.

Накладні витрати, дол.:

  •  короткотермінові змінні витрати   8250
  •  довгострокові змінні витрати

а) витрати на складання виробничого графіку  7680

б) витрати на накладну      3600

в) витрати на розвантаження матеріалів   7650

Потрібно:

1. Визначити виробничу собівартість кожного виробу:

а) використовуючи традиційну систему калькулювання з розподілом накладних витрат на основі людино-годин або машин-годин;

б) використовуючи систему калькулювання на основі виробничої діяльності з розподілом накладних витрат на основі наступних факторів:

Витрати

Фактор витрат

Короткотермінова змінні накладні витрати

Машино-години

Витрати на складання виробничого графіку

Кількість виробничих циклів

Витрати на накладну

Кількість виробничих циклів

Витрати на розвантаження матеріалів

Кількість компонентів

2. Порівняти результати калькулювання, отримані при використанні різних методів.

Завдання 5. Стандартні витрати матеріалу “А” на одиницю продукції становлять: 5 кг по ціні 8 грн. = 40 грн.

За місяць компанія виготовила 500 шт. продукції, витративши 2600 кг матеріалу “А” за фактичною ціною 9 грн. – на загальну суму 23400 грн.

Визначити відхилення за рахунок цін та за рахунок кількості (ефективності використання) матеріалів). Зазначити можливі причини відхилень.

Завдання 6. Стандартні витрати основної (прямої) зарплати на одиницю продукції становлять:

5 годин по 4 грн. за годину = 20 грн.

За місяць компанія виготовила 500 шт. продукції. Витрати праці фактично склали: 2800 год. за погодинною тарифною ставкою 5 грн.

Визначити відхилення за рахунок тарифних ставок та за рахунок кількості затрачених годин (продуктивності праці). Зазначити можливі причини відхилень.

Завдання 7. Виробляти чи купувати? Компанія виробляє складну деталь “Х” для виробництва основної продукції, річна потреба компанії становить 20000  деталей “Х”. Калькуляція собівартості одиниці деталі “Х” (в дол.):

Прямі матеріали 9, пряма зарплата – 5, змінні накладні витрати – 1, амортизація спеціального устаткування – 3 (устаткування не має ліквідаційної вартості), зарплата контролерів – 2, постійні загальновиробничі витрати – 10 (разом 30 грн.).

Постачальник пропонує деталь “Х” за ціною 25 дол.

Чи варто прийняти пропозицію? Яка буде ціна помилки у разі прийняття неправильного рішення?

Завдання 8. Обмежені ресурси. Компанія виготовляє два вироби: “А” і “В”. Інформація на одиницю ( в дол.):

“А”

“В”

Ціна реалізації за одиницю

60

50

Змінні витрати

36

35

Маржинальний доход

24

15

Коефіцієнт маржинального доходу (%)

40

30

Поточний тижневий попит (шт.)

2000

2200

Час обробки на машині №34 на одиницю, хвилин

1

0,5

Примітка. Машина №34 є вузьким місцем компанії, оскільки використовується на повну потужність – 2400 хвилин на тиждень.

Скласти виробничу програму, яка забезпечить максимізацію прибутку (на базі маржинального доходу).

PAGE  191