21088

Розвиток освіти у XIX - на початку XX ст

Доклад

История и СИД

Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні повітові губернські гімназії університети. Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі з 1817 p. стало заснування на східноукраїнських землях університетів які завдяки загальноєвропейській реформі університетської освіти швидко почали відігравати велику роль у культурному житті в розвитку науки. Перший університет на українських землях у складі Російської імперії засновано 1805 р.

Украинкский

2013-08-02

22.7 KB

7 чел.

28. Розвиток освіти у XIX - на початку XX ст.

Розвиток промисловості, торгівлі збільшував потреби в освічених і кваліфікованих працівниках, і це стимулювало розширення мережі навчальних закладів і кількості учнів у них. У цілому весь освітній процес був спрямований на денаціоналізацію українського населення, що дало відповідні невтішні наслідки. Однак всупереч урядовим настановам українське культурно-національне відродження в освітній сфері залишили досить яскравий слід.

У 1802 р. почало свою діяльність Міністерство освіти, яке у наступному році провело систематизацію навчальних закладів. Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних початкових школах навчання продовжувалося 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Навчання велося російською мовою, учнів вчили читати, писати, рахувати і основ православної віри.

Повітові школи були спочатку двокласними, а згодом стали трикласними. Тут вчилися здебільшого діти купців, дворян, чиновників, заможних ремісників. Вони вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, фізику.

В гімназіях спочатку вчилися 4 роки, а згодом - 7. Тут викладали іноземні мови, як правило, французьку, німецьку, грецьку, латинську, «закон Божий», священну та церковну історію. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні нараховувалося 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів, 19 гімназій (з них дві в Харкові), де навчалося близько 4 тис. учнів.

Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї, яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі (з 1817 p.), Кременецький (з 1819 p.), Ніжинський (з 1820 p.).

Поряд із загальноосвітніми в Україні діяли й професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 р.) і Києві (з 1852 р.) з дітей дворян виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, у Києві - фельдшерське, в Миколаєві - артилерійське і штурманське училища, в Севастополі морська школа. У 1851 р. біля Харкова відкрилась землеробська школа, яка готувала агрономів. Характерними рисами освіти у першій половині XIX ст. були: превалювання релігійного виховання дітей, політика «обрусєнія», рутинні засоби навчання. Київська академія, яка в попередні часи відігравала велику роль у розвитку освіти й культури не лише в Україні, але й у всій Східній Європі, після видання 1814 р. нового статуту для духовних академій, за якими вони повинні були готувати лише фахівців з богослов’я і для православної церкви, втратила своє значення і перетворилася на рядовий духовний навчальний заклад.

Історичним успіхом у розвитку освіти на початку XIX ст. стало заснування на східноукраїнських землях університетів, які завдяки загальноєвропейській реформі університетської освіти швидко почали відігравати велику роль у культурному житті, в розвитку науки. Перший університет на українських землях у складі Російської імперії засновано 1805 р. в Харкові коштом місцевого дворянства і купецтва за ініціативою В. Н. Каразіна. Характерно, що харківський губернатор був рішучим противником відкриття тут вищого навчального закладу і тільки особисте знайомство Каразіна з ліберально налаштованим імператором Олександром І уможливило прийняття рішення про його створення. З постанням університету пов’язане значне зростання населення і кардинальні зміни життя у провінціальному до того часу місті.

В перший час університет мав чотири відділи-факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний, медичний. Першим ректором університету (1805-1811) був професор російської словесності І. С. Рижський. У рік відкриття в ньому навчалося всього 65 студентів, а через 50 років - 492. Деякий час ректором Харківського університету був відомий український поет П. Гулак-Артемовський. На довгий час Харківський університет став осередком патріотичної думки. Тут були професорами І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Д. Багалій. За 50 років Харківський університет підготував близько 3 тис. фахівців для різних галузей знань. У першій половині XIX ст. характер національно-культурного відродження на східноукраїнських землях багато в чому зумовлювався діяльністю цього вищого навчального закладу.

У 1834 р. в Києві було засновано Університет святого Володимира на базі закритого Крем’янецького ліцею. На думку імператора Миколи II, Київський університет мав стати центром русифікації і монархізму, спрямованим, перш за все, проти польського впливу. Спочатку він складався з двох відділів: історико-філологічного та фізико-математичного. Згодом додалися юридичний та медичний факультети. У рік відкриття в університеті навчалося 62 студенти, через 20 років - 808. Першим ректором став Михайло Максимович. Київський університет став одним з головних осередків українського руху, не виправдавши надій царських урядовців. До 1861 р. університет закінчили 1542 особи. Його випускники працювали учителями, лікарями, адвокатами, суддями, чиновниками.

Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. У трьох університетах в кінці століття одночасно навчалося 4 тис. студентів.

У 1863 р. було введено Статут університетів, який надав їм досить широку автономію: право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. Але у 1883 р. було впроваджено новий Статут, який відміняв автономію, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Життя університету підлягало суворій регламентації та наглядові попечителя навчального округу. Запроваджувався контроль над студентами, вводилась обов’язкова уніформа. Цей статут діяв до 1917 р.

Потреби економічного і культурного розвитку зумовили виникнення в Україні й інших вищих навчальних закладів. У 1874 р. створюється Глухівський учительський інститут, за рік - Ніжинський історико-філологічний інститут, Південно-російський технологічний інститут у Харкові (1885), Київський політехнічний інститут (1858), Вище гірниче училище в Катеринославі (1899) та ін.

На Західноукраїнських землях центром культури залишався Львів. Тут у 1817 р. було відновлено університет, але з німецькою мовою викладання. У 1849 р. тут уперше була створена кафедра української мови та літератури, яку очолив Я. Головацький. Увесь час точилася боротьба між українцями та поляками за мову викладання. У 1871 р. обмеження в мові викладання скасовано, але фактично університет полонізувався. У 1894 р. засновано кафедру історії України, яку очолив професор М. Грушевський.

На Буковині університет засновано в 1875 р. у Чернівцях з німецькою мовою викладання, але були кафедри й з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковно-слов’янської мови та практичного богослов’я.

У 1864 р. у Росії було проведено реформу освіти. Згідно з нею всі типи початкових шкіл оголошувались загальноосвітніми й діставали назву початкових народних училищ. Вони стали працювати за єдиним планом і програмою, тобто відбулася уніфікація навчання. Діти здобували елементарні знання: вчилися читати, писати, вивчали елементарну арифметику, «закон Божий».

Середніми освітніми закладами були гімназії, які мали два ступені: гімназія і прогімназія (з 4-річним навчанням). Гімназії були двох типів: класичні і реальні. В класичних перевага надавалась вивченню давніх мов (до 40 % часу), їх випускники могли без іспитів вступати до університетів. З метою «виховання у відповідному дусі» вводився інститут класних наставників, вводився кодекс покарань. Реальні гімназії (згодом реальні училища) були більш наближеними до потреб життя. Тут вивчали природознавство, фізику, математику. їх випускники могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів.

Дівчата навчалися окремо в інститутах шляхетних дівчат (у Харкові відкритий у 1812 p.), гімназіях та єпархіальних училищах (для дівчат духовного звання).

Наприкінці XIX ст. в українських губерніях Російської імперії було 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ, 17 тис. початкових шкіл усіх видів. Проте ці імперські заклади могли охопити навчанням лише 30 % дітей. Порівняно з періодом гетьманської автономії кількісні показники XIX ст. свідчать про загальне падіння рівня грамотності. За переписом 1897 р. на Україні серед населення віком від 9 до 49 років письменних нараховувалося тільки 24 %. На початку XX ст., у зв’язку зі зростанням потреб у письменних працівниках та кваліфікованих фахівцях, що диктувалося вимогами розвитку індустріального суспільства, дещо збільшилася мережа навчальних закладів та кількість учнів і студентів у них. У 27 вузах навчалося 35,2 тис. студентів, у 26 тис. загальноосвітніх шкіл - 2,6 млн учнів. Найгіршим було становище з освітою на Правобережжі, де земства - основні «промоутери» народної освіти - з’явилися лише у 1911 р. Навчання було необов’язковим, тому 2/3 селянських дітей не вчилися, серед сільського населення лише 20 % вміли читати й писати,а в містах ця цифра сягала 50 %.

У період революції 1905 p., після скасування заборони українського слова, українські студенти почали кампанію за впровадження в університетах українознавчих дисциплін. У Харківському та Одеському університетах почали читатися курси української мови та історії. Але в період післяреволюційної реакції ці курси було закрито.

Для прикладу розглянемо стан освіти на початку XX ст. у Харківській губернії. На початку XX ст. на території Харківської губернії нараховувалося разом з приватними 2085 різних початкових шкіл. Але 85 % з них були однокласними з трирічним строком навчання. В школах навчалося 64 828 учнів (53,9 % дітей шкільного віку) і працювало 1450 педагогів. У середньому по губернії одна школа припадала на 2 тис. мешканців, щороку поза навчанням залишались десятки тисяч дітей, яким було відмовлено в прийомі через «тісноту приміщень» і «брак вільних місць». Так, у 1911 р. було відмовлено 16,5 тис. дітей, у 1912 р. - 28 тис., а у 1915 р. - 29,5 тис. Як правило, в губернії закінчувало школу не більше 10 % учнів.

До 1915 р. в Харківській губернії було 12 чоловічих і 14 жіночих гімназій, прогімназії, 7 реальних училищ, 4 духовних, 2 комерційних і художнє, а також один кадетський корпус та інститут шляхетних дівчат. Крім того, у Харкові було багато приватних середніх навчальних закладів: 9 чоловічих і 20 жіночих гімназій, 1 реальне та 1 комерційне училище, але в них була досить висока плата за навчання, тому вчитися могли лише діти заможних людей. Мережа професійної освіти в Харківській губернії складалася з 2 торговельних шкіл товариства прикажчиків, 26 ремісничих училищ та 8 інших професійних шкіл. Всього було 143 спеціальних і професійних навчальних закладів. До їх числа входили навчально-ремісничі майстерні, класи ручної праці, різні курси (бухгалтерські, стенографічні) й учительські семінарії. Більшість учителів не мала потрібної загальноосвітньої та педагогічної підготовки. Учителі з закінченою педагогічною освітою (в обсязі вчительської семінарії) становили в губернії лише 10,4 %, а серед жінок -2%. Учителів готували в учительській семінарії в місті Вовчанську та на однорічних педагогічних курсах при Богодухівському міському училищі. В 1915 р. учительську семінарію було відкрито в Охтирці. 2/3 населення губернії було неписьменним, лише 150 осіб на кожну тисячу жителів уміли читати й писати.

Значно кращою для українства була ситуація в освітній сфері в Західній Україні. Початок XX ст. характеризувався помітним поступом у всіх галузях культурного життя. Число українських шкіл збільшилося: у 1914 р. було вже 6 державних та 15 приватних гімназій і 3000 народних шкіл. Українці мали 7 кафедр (посад професорів) та 3 доцентури у Львівському, та 3 кафедри в Чернівецькому університетах.

Питання про відкриття українського університету активно обговорювалося на студентських вічах, на всеукраїнському студентському з’їзді (1913), на сторінках преси, в крайовому сеймі, у Віденському парламенті. Питання про український університет було вирішене, але світова війна завадила реалізації цього довгоочікуваного рішення.

На Буковині перед 1914 р. українці мали дві україно-німецькі та дві українські гімназії й одну учительську семінарію. Українських народних шкіл напередодні війни в Галичині налічувалося 2510, Буковині - 216, на Закарпатті з наявних у 1883 р. 282 українських шкіл не залишилося жодної. Велике значення для консолідації національних сил мало утвердження в Галичині й Буковині, завдяки спільним зусиллям національної еліти усіх частин України, єдиної з Наддніпрянщиною літературної мови та запровадження в шкільне навчання (з 1892 p.), а згодом у діловодство фонетичного правопису.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

45302. Характеристики систем подвижной связи. Стандарт сотовых систем связи (ССС). Пути усовершенствования ССС 45 KB
  Характеристики систем подвижной связи. Стандарт сотовых систем связи ССС. Системы подвижной радиосвязи предназначены для связи между движущимся абонентом и абонентом ТФОП или между двумя движущимися абонентами. Виды систем связи подвижной службы К основным видам ССПС относятся: региональные мобильные системы наземной связи; глобальные мобильные системы спутниковой связи; системы персонального радиовызова СПРВ.
45303. Стандарт GSM: услуги, архитектура, назначение узлов MSC, кодирование и модуляция, интерфейсы, каналы сигнализации и трафика, хэндовер, протоколы, частотный план структура кадров трафика и управления, речевое кодирование 1.08 MB
  Стандарт GSM: услуги архитектура назначение узлов MSC кодирование и модуляция интерфейсы каналы сигнализации и трафика хэндовер протоколы частотный план структура кадров трафика и управления речевое кодирование. Система сотовой связи стандарта GSM. Разработка GSM началась в 1982 году группой из 26 Европейских национальных телефонных компаний. В 1989 году Европейский Телекоммуникационный Институт Стандартов ETSI взял ответственность за дальнейшее развитие GSM.
45304. Стандарт CDMA: услуги, архитектура, кодирование и модуляция, прямые и обратные каналы трафика и управления, хэндовер и управление мощностью, борьба с многолучевостью. Кодирование в прямом и обратном каналах. Достоинства и недостатки CDMA 4.39 MB
  Стандарт CDM: услуги архитектура кодирование и модуляция прямые и обратные каналы трафика и управления хэндовер и управление мощностью борьба с многолучевостью. Достоинства и недостатки CDM. CDM англ. 1995 год – коммерческая эксплуатация первой СПС с CDM.
45305. Перспективный план нумерации для ЕСЭ РФ. Отличия нумерации в СПС, нумерация в GSM. Перспективы развития плана нумерации 342.1 KB
  Перспективный план нумерации для ЕСЭ РФ. Отличия нумерации в СПС нумерация в GSM. Перспективы развития плана нумерации. Под системой нумерации понимается совокупность правил позволяющих идентифицировать сети их фрагменты а также вызывающих и вызываемых пользователей.
45306. Сотовые сеты связи третьего поколения. Концепция, отличительные черты, услуги. Основные стандарты, их характеристика, пути развития. Цели проекта IMT-2000 92.86 KB
  Радиоинтерфейсы: IMTDS – использует DSCDM и FDD IMTMC – использует MCCDM и FDD IMTTC – использует TDM CDM и TDD IMTSС – использует TDM и FDD IMTFT – MCTDM и FDD TDD IMT dvnced – для систем связи с одновременной передачей нескольких ортогональных несущих OFDM и FDD. Характеристика систем 3 поколения Системы основанные на CDM WCDM: Разработана японской фирмой REB. Сети GSM не могут быть модернизированы для работы с WCDM хотя например GPRS может многократно транслироваться через сеть CDM. Отличия от CDM One – отсутствие...
45307. Система UMTS: архитектура, состав и назначение узлов UTRAN и CN. Контроллер радиосети RNC. Центр коммутации, типы каналов: логические, транспортные, физические. Частотный план, кодирование речи, управление мощностью 164.12 KB
  Центр коммутации типы каналов: логические транспортные физические. UE должно обеспечивать: передачу речи с принятым для системы набором скоростей услуги служб видеоконференции и приложений видеотелефонии использующие как коммутацию каналов так и пакетов; услуги Internet со скоростями 4736 кбит с в обычном режиме и с mx возможной скоростью в режиме best effort негарантированное обслуживание с наилучшими из возможных в данный момент характеристиками; удаленный доступ к локальным сетям; приложения электронной почты. Контроллер...
45308. Развитие сетей UMTS. Требования к системе в Release-7. Переход к сетям LTE. Требования к системе в Release 8-10 501.5 KB
  Переход к сетям LTE. Начавшиеся работы над Relese 9 определяют вторую фазу развития системы LTE. По мнению специалистов ETSI и 3GPP качественно изменения в Releses 9 и 10 по отношению к базовому для системы LTE Relese 8 можно представить в виде диаграммы рис. Совершенствование функциональных возможностей LTE в Relese 9 будет заключаться в реализации двух диапазонной или многодиапазонной передачи данных в одном физическом канале дальнейшем расширении возможностей сети радиодоступа EUTRN внедрении новых сценариев высокоскоростной...
45309. Конституционные основы судебной власти 27.59 KB
  Численность судей за исключением судей Конституционного Суда РФ и конституционных уставных судов субъектов РФ ежегодно устанавливается федеральным законом о федеральном бюджете на соответствующий год. Такой подход объясняется тем что установить эту численность единожды как постоянную величину сложно: она меняется в связи с созданием новых участков мировых судей последовательным учреждением арбитражных апелляционных судов в перспективе административных судов и т. Законодательство предусматривает достаточно высокие требования к...
45310. Порядок формирования и организация Конституционного Суда РФ 25.17 KB
  Порядок формирования и организация Конституционного Суда РФ Статус Конституционного Суда РФ определяется в ст. Закон является кодифицированным актом в сфере конституционного судопроизводства он содержит как материальные так и процессуальные нормы. Статус Конституционного Суда закрепленный действующим законодательством по многим параметрам существенно изменился по сравнению со статусом Конституционного Суда РФ учрежденного в 1990 г. В состав Конституционного Суда РФ входят 19 судей назначаемых на должность Советом Федерации по...