21088

Розвиток освіти у XIX - на початку XX ст

Доклад

История и СИД

Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні повітові губернські гімназії університети. Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі з 1817 p. стало заснування на східноукраїнських землях університетів які завдяки загальноєвропейській реформі університетської освіти швидко почали відігравати велику роль у культурному житті в розвитку науки. Перший університет на українських землях у складі Російської імперії засновано 1805 р.

Украинкский

2013-08-02

22.7 KB

7 чел.

28. Розвиток освіти у XIX - на початку XX ст.

Розвиток промисловості, торгівлі збільшував потреби в освічених і кваліфікованих працівниках, і це стимулювало розширення мережі навчальних закладів і кількості учнів у них. У цілому весь освітній процес був спрямований на денаціоналізацію українського населення, що дало відповідні невтішні наслідки. Однак всупереч урядовим настановам українське культурно-національне відродження в освітній сфері залишили досить яскравий слід.

У 1802 р. почало свою діяльність Міністерство освіти, яке у наступному році провело систематизацію навчальних закладів. Було затверджено чотири типи шкіл: парафіяльні, повітові, губернські (гімназії), університети.

У парафіяльних початкових школах навчання продовжувалося 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Навчання велося російською мовою, учнів вчили читати, писати, рахувати і основ православної віри.

Повітові школи були спочатку двокласними, а згодом стали трикласними. Тут вчилися здебільшого діти купців, дворян, чиновників, заможних ремісників. Вони вивчали російську мову, географію, історію, арифметику, фізику.

В гімназіях спочатку вчилися 4 роки, а згодом - 7. Тут викладали іноземні мови, як правило, французьку, німецьку, грецьку, латинську, «закон Божий», священну та церковну історію. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні нараховувалося 1300 початкових шкіл, де навчалися 67 тис. учнів, 19 гімназій (з них дві в Харкові), де навчалося близько 4 тис. учнів.

Проміжне становище між гімназіями та університетами займали ліцеї, яких на Україні було три: Рішельєвський в Одесі (з 1817 p.), Кременецький (з 1819 p.), Ніжинський (з 1820 p.).

Поряд із загальноосвітніми в Україні діяли й професійні навчальні заклади. У кадетських корпусах у Полтаві (з 1840 р.) і Києві (з 1852 р.) з дітей дворян виховували офіцерів. У Єлисаветграді продовжувала працювати медична школа, у Києві - фельдшерське, в Миколаєві - артилерійське і штурманське училища, в Севастополі морська школа. У 1851 р. біля Харкова відкрилась землеробська школа, яка готувала агрономів. Характерними рисами освіти у першій половині XIX ст. були: превалювання релігійного виховання дітей, політика «обрусєнія», рутинні засоби навчання. Київська академія, яка в попередні часи відігравала велику роль у розвитку освіти й культури не лише в Україні, але й у всій Східній Європі, після видання 1814 р. нового статуту для духовних академій, за якими вони повинні були готувати лише фахівців з богослов’я і для православної церкви, втратила своє значення і перетворилася на рядовий духовний навчальний заклад.

Історичним успіхом у розвитку освіти на початку XIX ст. стало заснування на східноукраїнських землях університетів, які завдяки загальноєвропейській реформі університетської освіти швидко почали відігравати велику роль у культурному житті, в розвитку науки. Перший університет на українських землях у складі Російської імперії засновано 1805 р. в Харкові коштом місцевого дворянства і купецтва за ініціативою В. Н. Каразіна. Характерно, що харківський губернатор був рішучим противником відкриття тут вищого навчального закладу і тільки особисте знайомство Каразіна з ліберально налаштованим імператором Олександром І уможливило прийняття рішення про його створення. З постанням університету пов’язане значне зростання населення і кардинальні зміни життя у провінціальному до того часу місті.

В перший час університет мав чотири відділи-факультети: словесний (історико-філологічний), етико-політичний (юридичний), фізико-математичний, медичний. Першим ректором університету (1805-1811) був професор російської словесності І. С. Рижський. У рік відкриття в ньому навчалося всього 65 студентів, а через 50 років - 492. Деякий час ректором Харківського університету був відомий український поет П. Гулак-Артемовський. На довгий час Харківський університет став осередком патріотичної думки. Тут були професорами І. Срезневський, А. Метлинський, М. Костомаров, Д. Багалій. За 50 років Харківський університет підготував близько 3 тис. фахівців для різних галузей знань. У першій половині XIX ст. характер національно-культурного відродження на східноукраїнських землях багато в чому зумовлювався діяльністю цього вищого навчального закладу.

У 1834 р. в Києві було засновано Університет святого Володимира на базі закритого Крем’янецького ліцею. На думку імператора Миколи II, Київський університет мав стати центром русифікації і монархізму, спрямованим, перш за все, проти польського впливу. Спочатку він складався з двох відділів: історико-філологічного та фізико-математичного. Згодом додалися юридичний та медичний факультети. У рік відкриття в університеті навчалося 62 студенти, через 20 років - 808. Першим ректором став Михайло Максимович. Київський університет став одним з головних осередків українського руху, не виправдавши надій царських урядовців. До 1861 р. університет закінчили 1542 особи. Його випускники працювали учителями, лікарями, адвокатами, суддями, чиновниками.

Третім університетом в Україні був Новоросійський (в Одесі), заснований 1865 р. на базі Рішельєвського ліцею. У трьох університетах в кінці століття одночасно навчалося 4 тис. студентів.

У 1863 р. було введено Статут університетів, який надав їм досить широку автономію: право обирати всю адміністрацію, професорів, доцентів. Але у 1883 р. було впроваджено новий Статут, який відміняв автономію, обрання адміністрації, участь професорів в управлінні. Життя університету підлягало суворій регламентації та наглядові попечителя навчального округу. Запроваджувався контроль над студентами, вводилась обов’язкова уніформа. Цей статут діяв до 1917 р.

Потреби економічного і культурного розвитку зумовили виникнення в Україні й інших вищих навчальних закладів. У 1874 р. створюється Глухівський учительський інститут, за рік - Ніжинський історико-філологічний інститут, Південно-російський технологічний інститут у Харкові (1885), Київський політехнічний інститут (1858), Вище гірниче училище в Катеринославі (1899) та ін.

На Західноукраїнських землях центром культури залишався Львів. Тут у 1817 р. було відновлено університет, але з німецькою мовою викладання. У 1849 р. тут уперше була створена кафедра української мови та літератури, яку очолив Я. Головацький. Увесь час точилася боротьба між українцями та поляками за мову викладання. У 1871 р. обмеження в мові викладання скасовано, але фактично університет полонізувався. У 1894 р. засновано кафедру історії України, яку очолив професор М. Грушевський.

На Буковині університет засновано в 1875 р. у Чернівцях з німецькою мовою викладання, але були кафедри й з українською мовою навчання: української мови і літератури, церковно-слов’янської мови та практичного богослов’я.

У 1864 р. у Росії було проведено реформу освіти. Згідно з нею всі типи початкових шкіл оголошувались загальноосвітніми й діставали назву початкових народних училищ. Вони стали працювати за єдиним планом і програмою, тобто відбулася уніфікація навчання. Діти здобували елементарні знання: вчилися читати, писати, вивчали елементарну арифметику, «закон Божий».

Середніми освітніми закладами були гімназії, які мали два ступені: гімназія і прогімназія (з 4-річним навчанням). Гімназії були двох типів: класичні і реальні. В класичних перевага надавалась вивченню давніх мов (до 40 % часу), їх випускники могли без іспитів вступати до університетів. З метою «виховання у відповідному дусі» вводився інститут класних наставників, вводився кодекс покарань. Реальні гімназії (згодом реальні училища) були більш наближеними до потреб життя. Тут вивчали природознавство, фізику, математику. їх випускники могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів.

Дівчата навчалися окремо в інститутах шляхетних дівчат (у Харкові відкритий у 1812 p.), гімназіях та єпархіальних училищах (для дівчат духовного звання).

Наприкінці XIX ст. в українських губерніях Російської імперії було 129 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ, 17 тис. початкових шкіл усіх видів. Проте ці імперські заклади могли охопити навчанням лише 30 % дітей. Порівняно з періодом гетьманської автономії кількісні показники XIX ст. свідчать про загальне падіння рівня грамотності. За переписом 1897 р. на Україні серед населення віком від 9 до 49 років письменних нараховувалося тільки 24 %. На початку XX ст., у зв’язку зі зростанням потреб у письменних працівниках та кваліфікованих фахівцях, що диктувалося вимогами розвитку індустріального суспільства, дещо збільшилася мережа навчальних закладів та кількість учнів і студентів у них. У 27 вузах навчалося 35,2 тис. студентів, у 26 тис. загальноосвітніх шкіл - 2,6 млн учнів. Найгіршим було становище з освітою на Правобережжі, де земства - основні «промоутери» народної освіти - з’явилися лише у 1911 р. Навчання було необов’язковим, тому 2/3 селянських дітей не вчилися, серед сільського населення лише 20 % вміли читати й писати,а в містах ця цифра сягала 50 %.

У період революції 1905 p., після скасування заборони українського слова, українські студенти почали кампанію за впровадження в університетах українознавчих дисциплін. У Харківському та Одеському університетах почали читатися курси української мови та історії. Але в період післяреволюційної реакції ці курси було закрито.

Для прикладу розглянемо стан освіти на початку XX ст. у Харківській губернії. На початку XX ст. на території Харківської губернії нараховувалося разом з приватними 2085 різних початкових шкіл. Але 85 % з них були однокласними з трирічним строком навчання. В школах навчалося 64 828 учнів (53,9 % дітей шкільного віку) і працювало 1450 педагогів. У середньому по губернії одна школа припадала на 2 тис. мешканців, щороку поза навчанням залишались десятки тисяч дітей, яким було відмовлено в прийомі через «тісноту приміщень» і «брак вільних місць». Так, у 1911 р. було відмовлено 16,5 тис. дітей, у 1912 р. - 28 тис., а у 1915 р. - 29,5 тис. Як правило, в губернії закінчувало школу не більше 10 % учнів.

До 1915 р. в Харківській губернії було 12 чоловічих і 14 жіночих гімназій, прогімназії, 7 реальних училищ, 4 духовних, 2 комерційних і художнє, а також один кадетський корпус та інститут шляхетних дівчат. Крім того, у Харкові було багато приватних середніх навчальних закладів: 9 чоловічих і 20 жіночих гімназій, 1 реальне та 1 комерційне училище, але в них була досить висока плата за навчання, тому вчитися могли лише діти заможних людей. Мережа професійної освіти в Харківській губернії складалася з 2 торговельних шкіл товариства прикажчиків, 26 ремісничих училищ та 8 інших професійних шкіл. Всього було 143 спеціальних і професійних навчальних закладів. До їх числа входили навчально-ремісничі майстерні, класи ручної праці, різні курси (бухгалтерські, стенографічні) й учительські семінарії. Більшість учителів не мала потрібної загальноосвітньої та педагогічної підготовки. Учителі з закінченою педагогічною освітою (в обсязі вчительської семінарії) становили в губернії лише 10,4 %, а серед жінок -2%. Учителів готували в учительській семінарії в місті Вовчанську та на однорічних педагогічних курсах при Богодухівському міському училищі. В 1915 р. учительську семінарію було відкрито в Охтирці. 2/3 населення губернії було неписьменним, лише 150 осіб на кожну тисячу жителів уміли читати й писати.

Значно кращою для українства була ситуація в освітній сфері в Західній Україні. Початок XX ст. характеризувався помітним поступом у всіх галузях культурного життя. Число українських шкіл збільшилося: у 1914 р. було вже 6 державних та 15 приватних гімназій і 3000 народних шкіл. Українці мали 7 кафедр (посад професорів) та 3 доцентури у Львівському, та 3 кафедри в Чернівецькому університетах.

Питання про відкриття українського університету активно обговорювалося на студентських вічах, на всеукраїнському студентському з’їзді (1913), на сторінках преси, в крайовому сеймі, у Віденському парламенті. Питання про український університет було вирішене, але світова війна завадила реалізації цього довгоочікуваного рішення.

На Буковині перед 1914 р. українці мали дві україно-німецькі та дві українські гімназії й одну учительську семінарію. Українських народних шкіл напередодні війни в Галичині налічувалося 2510, Буковині - 216, на Закарпатті з наявних у 1883 р. 282 українських шкіл не залишилося жодної. Велике значення для консолідації національних сил мало утвердження в Галичині й Буковині, завдяки спільним зусиллям національної еліти усіх частин України, єдиної з Наддніпрянщиною літературної мови та запровадження в шкільне навчання (з 1892 p.), а згодом у діловодство фонетичного правопису.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

84565. Еластична тяга легень, негативний внутрішньоплевраль-ний тиск 43.41 KB
  Еластична тяга легень є сумою трьох сил: 1 сила поверхневого натягу шару рідини води яка вистеляє альвеоли зсередини. Це основна сила яка примушує альвеоли зменшувати свій розмір а легені спадатися; вона складає 2 3 від всієї еластичної тяги легень. Сурфактант вистелає альвеоли зсередини на кордоні з повітряним середовищем. Питома активність сурфактанту тобто його властивість зменшувати силу поверхневого натягу залежить від товщини його шару на поверхні альвеоли чим більша його товщина тим більша питома активність.
84566. Зовнішнє дихання. Показники зовнішнього дихання та їх оцінка 46.93 KB
  Показники зовнішнього дихання та їх оцінка. ПОКАЗНИКИ ЗОВНІШНЬОГО ДИХАННЯ СТАТИЧНІ ДИНАМІЧНІ ОБЄМИ ЧДР ХОД АВЛ КВЛ МВЛ КРД РД ЄМНОСТІ ДО РОвд РОвид ЗО ЖЄЛ Євд ФЗЄ ЗЄЛ Характеризують реалізацію резервів зовнішнього дихання в умовах спокійного та форсованого дихання Характеризують резерви можливості звнішнього дихання Основними методами дослідження показників зовнішнього дихання є спірометрія та спірографія. Спірографія метод графічної реєстрації дихальних рухів в умовах спокійного та форсованого дихання.
84568. Дифузія газів у легенях. Дифузійна здатність легень і фактори, від яких вона залежить 56 KB
  Обмін газів О2 та СО2 між альвеолярним повітрям та кровю проходить тільки пасивно за механізмом дифузії. Дифузія газів в легенях підкоряється закону Фіка: обєм дифузії газу V прямо пропорційний площі дифузії S коефіцієнту дифузії К градієнту тиску газу по обидві сторони альвеолокапілярної мембрани Р1 Р2 і обернено пропорційний товщині цієї мембрани L: Площа дифузії в легенях S це площа альвеол які вентилюються та кровопостачаються. Збільшення площі дифузії може зумовити збільшення глибини дихання і обємної швидкості...
84569. Транспорт кисню кров’ю. Киснева ємкість крові 36.49 KB
  Киснева ємкість крові. Розчинений у плазмі крові. в 1л крові розчиняється 3 мл кисню. Виходячи з цього розраховують кисневу ємкість крові максимальну кількість О2 котру може звязати 1л крові.
84570. Крива дисоціації оксигемоглобіну, фактори, що впливають на її хід 49.75 KB
  Це означає що зниження тиску кисню в альвеолах до 60 мм.ст мало вплине на транспорт кисню кровю хоча напруження кисню в плазмі буде знижуватися пропорційно зниженню тиску О2 в альвеолах. супроводжується значним зниженням HbO2 в крові він активно дисоціює з утворенням гемоглобіну та вільного кисню. І що активніше функціонує тканина тим нижчий в ній рівень О2 посилена дисоціація HbO2 з вивільненням молекулярного кисню котрий утилізується тканинами.
84571. Транспорт вуглекислого газу кров’ю. Роль еритроцитів в транспорті вуглекислого газу 43.36 KB
  Вуглекислий газ транспортується наступними шляхами: Розчинений у плазмі крові близько 25 мл л. У вигляді солей вугільної кислоти букарбонати каліі та натрію плазми крові 510 мл л. Але бікарбонатні йони утворюються в значній концентрації і тому за градієнтом концентрації в обмін на йони хлору надходять у плазму крові. Дифузія газів в тканинах підкоряється загальним законам обєм дифузії прямопропорційний площі дифузії градієнту напруження газів в крові та тканинах.
84572. Фізіологічна роль дихальних шляхів, регуляція їх просвіту 42.27 KB
  В дихальних шляхах повітря: зігрівається; зволожується тому повітря в легенях насичене водяними парами на 100 незалежно від вологості атмосферного повітря; очищується завдяки наявності війчастого епітелію та бокалоподібних клітин які секретують слиз рух війок забезпечує проходження слизу і осівших на поверхні дихальних шляхів чужорідних частинок мікроорганізмів в напрямку гортані та глотки де вони проковтуються або відхаркуються частина осівших на поверхні дихальних шляхів мікроорганізмів і частинок знешкоджуються макрофагами....
84573. Дихальний центр, його будова, регуляція ритмічності дихання 44.62 KB
  Особливістю дорсального ядра є наявність в ньому тільки інспіраторних нейронів які збуджуються безпосередньо перед вдихом та під час вдиху інспіраторні нейрони або нейрони вдиху. Збудження інспіраторних нейронів дорсального ядра забезпечує скорочення мязів спокійного вдиху вдих гальмування інспіраторних нейронів дорсального ядра розслаблення мязів пасивний видих. Еферентні звязки нейронів дорсального ядра інспіраторних здійснюються таким чином: від цих нейронів по ретикулоспінальних шляхах інформація передається до мотонейронів...