21089

Розвиток науки у XIX - на початку XX ст

Доклад

История и СИД

Всебічно обдарованим і феноменально працездатним був перший ректор Київського університету М. У розвиток філософської та філологічної наук суттєвий внесок зробив перший ректор Харківського університету І. Засновником вітчизняного слов’янознавства був професор Харківського університету І. ректором Харківського університету був Т.

Украинкский

2013-08-02

20.63 KB

0 чел.

29. Розвиток науки у XIX - на початку XX ст.

Центрами науки були університети. Всебічно обдарованим і феноменально працездатним був перший ректор Київського університету М. Максимович (1804-1873). Він написав понад 100 праць з історії, ботаніки, зоології, фізики, хімії.

У розвиток філософської та філологічної наук суттєвий внесок зробив перший ректор Харківського університету І. Рижський. Засновником вітчизняного слов’янознавства був професор Харківського університету І. Срезневський. У 1813-1820 pp. ректором Харківського університету був Т. Осиповський, який написав тритомну працю «Курс математики», що тривалий час була основним підручником для студентів усієї імперії.

Певний внесок у розвиток філософської думки зробив фундатор Харківського університету В. Каразін. Він правильно підкреслив, що в соціальному плані «повної рівності між людьми не може бути тому, що її немає в природі». Освіту він називав важливим чинником суспільного прогресу, а серед наук виділяв філософію, висновки якої, як він вважав, є теоретичною основою інших галузей знань, навіть, літератури та мистецтва, вказував на необхідність поєднання науки з практичною діяльністю.

Великим історичним здобутком української культури початку XIX ст. було впровадження нової української літературної мови, заснованої на принципах фіксації живої народної мови з вибірковим залученням певних «книжних» елементів минулого. У 1819 р. у Харкові з’явилася друком перша граматика, що постала на основі живої української мови Слобожанщини та Полтавщини. Автором граматики був викладач Харківського університету О. Павловський. За розробленими у цій граматиці правилами українські письменники могли писати свої україномовні твори внормовано. Граматика була пристосована до діючого російського «гражданського» алфавіту, свого часу розробленого за ініціативи Петра І українськими вихованцями Київської академії. Тому в граматиці Павловського ще не було апострофа, літери ї, мала вона й певні суто граматичні недоліки, однак уже сама її поява викликала наступні роботи в напрямку подальшого вдосконалення українського правопису, ставши їх основою.

17 років кафедру механіки Харківського університету очолював О. Ляпунов (1857-1918), який створив загальну теорію сталості руху, написав кілька робіт з теорії ймовірності. Засновником сучасної фізичної хімії був завідувач кафедри хімії Харківського університету М. Бекетов (1827-1911). На 20 років раніше, ніж за кордоном, він почав читати у Харкові курс фізичної хімії. Його роботи стали основою нової наукової галузі - металотермії. Видатним західноукраїнським ученим був фізик-експериментатор І. Пулюй, який зробив низку винаходів і відкриттів, серед яких найзначнішим для світової цивілізації було відкриття випромінення, що називаємо його тепер рентгенівським за іменем німецького дослідника Рентгена, оскільки І. Пулюй не поспішив запатентувати свій винахід. Феноменальним явищем для історії точних наук є творчість однієї з перших жінок-математиків Софії Ковалевської (у дівоцтві Корвін-Круковська, зі старшинського роду Гетьманщини, 1850-1891).

Родина Ковалевських, нащадків слобідськоукраїнської старшини Харківського полку, взагалі виявилася багатою на науковців. Євграф Ковалевський (1790-1867) займався розвідкою покладів вугілля у майбутньому Донбасі, а дослужившись до посади міністра освіти, не тільки дбав про заснування народних шкіл, а й дав особистий дозвіл на друк 1840 р. «Кобзаря» Т. Шевченка. Ігор Ковалевський (1811-1868) на запрошення єгипетського віце-короля провів геологічні розслідування у Північній Африці, подав детальний опис Ефіопії (1849) та значно збагатив знання європейців про Монголію. За його посередництвом розпочалася регулярна торгівля Російської імперії з Китаєм, заснував товариство допомоги потребуючим письменникам і вченим. Олександр Ковалевський (1840-1901), професор зоології кількох європейських університетів, промощував шляхи для розвитку ембріології та порівняльної фізіології. Його брат і чоловік Софії Володимир Ковалевський (1843-1883) став визначним палеонтологом зі світовим ім’ям. Ще один всесвітньовідомий представник цього роду Максим Ковалевський (1851-1916) став одним із перших соціологів, пишучи також праці з юриспруденції та історії. Після усунення з посади професора Московського університету за політичні погляди, читав лекції в університетах Стокгольма, Оксфорда, Брюсселя, Чікаго, Сан-Франциско. У Парижі заснував Школу суспільних наук, де читав лекції М. Грушевський. Видавав журнал «Вісник Європи», був головою редколегії енциклопедичного видання «Український народ в його минулому й сьогоденні». Його капітальні праці з історії суспільних установ та суспільно-економічних устроїв незмінно привертали пильну увагу провідних учених світу. Якщо Маркс та Енгельс високо цінували ці праці, то Ленін називав М. Ковалевського «реакціонером». Павло Ковалевський (1850-?) був професором психіатрії, ректором Варшавського університету, видавцем «Архіву психіатрії та судової психопатології», автором двотомного курсу психіатрії, що перевидавався кілька разів.

Не менш представницькою була династія вчених, переважно юристів та фізико-хіміків, з роду чернігівських селян Кістяківських (Олександр, Володимир, Богдан, Юрій, Ігор). Богдан та Ігор стали згодом активними діячами в уряді Скоропадського.

Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки зробили праці І. Мечникова (1845-1916), уроженця с. Іванівки (тепер Куп’янського району на Харківщині). У 1864 р. він закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Працюючи професором Новоросійського університету в Одесі, він створив першу в Російській імперії і другу у світі бактеріологічну станцію, став одним з основоположників мікробіології і вчення про імунітет. У 70-ті роки XIX ст. професором фізіології Новоросійського університету працював І. Сеченов (1829-1905), який став засновником вітчизняної фізіологічної школи. У праці «Рефлекси головного мозку» він висвітлив питання про діяльність головного мозку, «душевне життя» з позиції позитивістської науки.

В галузі гуманітарних наук йшла досить гостра ідеологічна боротьба. У філософії - між ідеалістами, які домінували в університетах, і матеріалістами; в політекономії - між дворянсько-буржуазними вченими і ліберальними народниками, а згодом до них додалися ще й марксисти. Русифікаторська, колонізаторська політика російського царизму (Валуєвський циркуляр 1863 р. та Емський акт Олександра II 1876 p., згідно з якими заборонялося друкувати та завозити з-за кордону літературу українською мовою), значно ускладнила розвиток філологічних наук. Видатні праці з історії української мови, літератури та фольклору написав П. Житєцький (1837-1911), зокрема, «Очерк звуковой истории малорусского наречия», «Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке». Видатним мовознавцем світового рівня і щирим патріотом України був професор Харківського університету О. Потебня (1835-1891).

Засновником вітчизняної педагогіки Новітнього часу є Костянтин Ушинський (1824-1870), нащадок кількох шляхетних українських родин. У роки гонінь на українство надзвичайно актуально пролунали його думки про народну мову: «Мова народу - найкращий квіт усього його духовного життя, що починається далеко за межами історії; цей квіт ніколи не в’яне і вічно розвивається. У мові одухотворюється весь народ і вся його батьківщина. Мова - це найважливіший і найтривкіший зв’язок, що єднає ті генерації народу, які віджили, які живуть, з тими генераціями, що прийдуть, в одну велику, історичну, живу цілість. ...I нема більш незносного насильства, як те, що хоче відібрати від народу ту спадщину, яку створили незліченні покоління предків... Коли здригається душа людська перед убивством однієї, недовговічної людини, то що ж мала б вона відчувати, коли посягають на життя багатовікової індивідуальності народу, - того найвеличнішого з усіх створінь Божих на землі». Надзвичайно багата педагогічна спадщина К. Ушинського досі практично не застаріла і використовується в більшості виховних методик світу.

Продовжувався розвиток науки і на початку XX ст. У Харківському, а потім у Київському університеті плідно працював математик Д. О. Граве (1863-1939), який став засновником Київської алгебраїчної школи, що досліджувала найважливіший розділ алгебри - теорію груп. Загальне визнання дістали праці та діяльність видатних учених у галузі медицини - хірурга М. П. Трінклера (1859-1925), офтальмолога А. А. Гіршмана (1839— 1921).

У 1908 р. в Одесі було створено перший у Російській імперії аероклуб. Льотчик П. М. Нестеров у 1913 р. першим продемонстрував у небі над Києвом «мертву петлю».

Значну роль у розвитку національної свідомості українського народу відіграло культурно-освітнє товариство «Просвіта», засноване у 1868 р. у Львові. Товариство видавало твори видатних українських письменників, шкільні підручники, популярні брошури, газети, літературно-наукові альманахи, організовувалися серйозні наукові конференції, створювалися народні читальні тощо.

У 1892 р. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка (НТШ). Товариство мало за мету зосередити наукові сили всіх українських земель. Згодом воно почало відігравати роль Української Академії наук. Товариство мало три секції: філологічну, історико-філософську і математично-природничо-лікарську, при яких діяли три організаційні комісії: друкарняна, книгарняна та бібліотечна. Історико-філософську секцію з 1894 р. очолював видатний український історик М. Грушевський (1868-1934). З 1898 р. він почав видавати 10-томну монографію «Історія України-Руси», яку підготував до 100-річчя початку національного відродження. До 1914 р. НТШ видало близько 300 томів наукових праць українською мовою з різних галузей знань, а найбільше — з українознавства.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79166. Сциентистский дискурс философии техники. Техника классической, неклассической и постнеклассической науки. Технознание в концепции критического рационализма 16.66 KB
  Техника классической неклассической и постнеклассической науки. Сциентистский дискурс философии техники Научная техника означала на первых порах лишь применение к технике естествознания. Итак техника стала научной. Когда эту задачу начали выполнять сознательно и возникла новейшая научная техника.
79167. Научная и техническая теория в их соотношении: философско-методологические аспекты. Системно-интегративные тенденции современной технической теории 33.5 KB
  Системноинтегративные тенденции современной технической теории. В структуре развитой естественнонаучной теории наряду с концептуальным и математическим аппаратом важную роль играют теоретические схемы образующие своеобразный внутренний скелет теории. Теоретические схемы выражают особое видение мира под определенным углом зрения заданным в данной теории. Специфика технической теории состоит в том что она ориентирована на конструирование технических систем.
79169. Философско-методологические аспекты технической теории. Дисциплинарная организация технических наук. Философия техники и философия производства в их соотношении 28.5 KB
  Философскометодологические аспекты технической теории. В структуре развитой технической теории наряду с концептуальным и математическим аппаратом важную роль играют теоретические схемы образующие внутренний скелет теории. В технической теории графические изображения играют более существенную роль чем в физической теории. Именно в инженерной деятельности проверяется адекватность теоретических выводов технической теории и черпается новый эмпирический материал.
79170. Научная и техническая революция: общее и особенное. Социокультурные аспекты технической революции 36 KB
  Научная революция связана с перестройкой исследовательских стратегий задаваемых основаниями науки. Пока общие черты системной организации изучаемых объектов учтены в картине мира а методы освоения этих объектов соответствуют сложившимся идеалам и нормам исследования основания науки обеспечивают рост знания. В этой ситуации рост научного знания предполагает перестройку оснований науки. Научная революция может осуществляться: как революция связанная с трансформацией специальной картины мира без существенных изменений идеалов и норм...
79171. Междисциплинарные аспекты развития технознания. Роль техники в формализации и математизации научного знания, гуманитарные приложения технических наук 35.5 KB
  Роль техники в формализации и математизации научного знания гуманитарные приложения технических наук Технознание – целостная система знаний о технике технологии и техносфере. В связи с возрастанием сложности проектируемых технических систем появлением новых прикладных дисциплин выработкой системных принципов исследования особое значение приобретает деятельность направленная на организацию и руководство такими видами деятельности как с одной стороны проектирование компонентов конструирование отладка разработка технологии а с другой...
79172. Философско-методологические аспекты соотношения научного и вненаучного. Наука, паранаука и мифология в их соотношении 36.5 KB
  Научное знание – основано на принятой в данном обществе концепции рациональности которая находится в соответствии с др. Включает в себя учения или размышления трактаты о явлениях объяснения о которых не является убедительными Лженаучное знания домыслы и рассуждения Квазинаучное знания Осуществляется через методы насилия и принуждения отрицание кибернетики Лысенковчина Антинаучное знание Сознательное искажение действительности Псевдонаучное знание интеллектуальная активность специализирующееся на популярных исследованиях. IV...
79174. Эволюционная эпистемология, её генезис и современные тенденции развития. Глобальный эволюционизм и современная научная картина мира 39 KB
  Эпистемология- согласно Фуко это исторически изменчивые структуры которые определяют условия образования сознания в конкретный исторический период.