21092

Образотворче мистецтво XIX–початку XX ст

Доклад

История и СИД

Художники ніби намагаються стерти межі між класицизмом і романтизмом досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Розширення меж тематичного арсеналу портретного живопису вже у другій половині XIX ст. Розвиткові живопису в Україні XIX ст. Соколов справжнім шедевром пізньоромантичного живопису є його картина Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала з двома центрами освітлення маленьким каганцем і яскравим повним місяцем які надзвичайно виразно окреслюють постаті групи дівчат у човні.

Украинкский

2013-08-02

24.18 KB

14 чел.

32. Образотворче мистецтво XIX–початку XX ст.

Якщо враховувати, що 85 % українців жили в державі, де їх мова була заборонена і де художнє слово ледь доходило до споживача, основні функції формування національної самосвідомості брало на себе, крім театрально-музичного, також образотворче мистецтво.

Всеосяжна творчість Шевченка-поета залишала тривалий час у тіні його образотворчу спадщину, а між тим саме за художній талант молодого кріпака викупили з неволі російські та українські діячі культури. Академік Петербурзької академії мистецтв Т. Шевченко мав свою неповторну манеру малюнку, що давалася взнаки в усіх тих різноманітних жанрах і техніках виконання, якими багата його образотворча спадщина. Контрастне поєднання м’яких півтонів з динамічними контурами образів становлять собою одну з визначальних, але далеко не єдиних особливостей його художньої манери. Написані Шевченком обличчя міг написати тільки Шевченко, написані ним дерева мають свої особливості в усіх роботах, змальована ним архітектура також дивовижним чином виступає саме як Шевченкова архітектура. Зображені художником люди або лагідно й щиро посміхаються, або смиренно несуть важкий хрест долі. Як не дивно, але протестна тема у розмаїтій графічній та живописній спадщині Шевченка явно виступає дуже рідко («Смерть гладіатора»), хоча значна кількість створених художником образів викликають діяльне співчуття. Вихований на традиціях академічної школи класицизму, Шевченко через романтизм поступово переходить до реалізму в живописі та графіці. Найвідомішими є Шевченкові портрети і картини побутової та історичної тематики, пейзажі («Селянська родина», «Катерина», «Дари в Чигирині», «Старости», «Судна Рада»). «Притча про блудного сина» (1856) яскраво ілюструє духовну еволюцію героя і характеризується відходом від академічних канонів, ознаменувавши початок нової доби у вітчизняному образотворчому мистецтві.

Після видатних і яскравих аристократичних художників і скульпторів другої половини XVIII ст. Антона Лосенка, Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Олександра Венеціанова, Івана Мартоса, чия творча спадщина вважається досягненням російської культури, хоча виростала на українському ґрунті, пізніше українське образотворче мистецтво на перший погляд може видатись порівняно менш виразним «перехідним» періодом.

Однак саме в цей час мистецькі обрії збагачуються демократичною українською тематикою. Художники вперше докладно зупиняються на народних типажах і яскравих особистостях з народної маси, намагаючись передати їх багатий внутрішній світ, довести, всупереч соціально-майновим відмінностям, рівноцінність для мистецтва простих людей та еліти суспільства. Художники ніби намагаються стерти межі між класицизмом і романтизмом, досягаючи при цьому значних успіхів у торуванні шляхів до цілком реалістичного живопису. Український національний колорит, національна вдача українців сприяли цьому найбільшою мірою. Тому українська тематика активно розробляється не тільки власне українськими художниками (друзями Т. Шевченка Мокрицьким, І. Сошенком, В. Яненком, Г. Васьком), а й росіянами, що певний час жили й працювали в Україні, —Тропініним, К. Павловим, М. Сажиним. Не забували художники першої половини XIX ст. і про середній прошарок українського суспільства. Але найбільш прикметною в живописі першої половини XIX ст. постаттю слід, мабуть, визнати колишнього кріпака В. Тропініна, якого ще 1824 р. обрано академіком Петербурзької академії мистецтв. У своїй творчості він один із перших у Російській імперії звернувся до образу простолюдина-трудівника. Художник створив узагальнений образ представника українського народу («Українець», припускають, що на портреті зображено Устима Кармелюка), низку портретів селян-кріпаків («Українка», «Молодий український селянин», «Пряля» та ін.). Справжнім шедевром портретного мистецтва є його «Дівчина з Поділля». Цей та інші твори засвідчують непересічний талант Тропініна як витонченого, майстерного рисувальника, колориста і тонкого психолога. Розширення меж тематичного арсеналу портретного живопису вже у другій половині XIX ст. сприймалося як традиційне і знайшло яскравий та плідний розвиток у творчості багатьох талановитих українських художників, таких як В. Маковський, М. Рачков та багато ін.

Розвиткові живопису в Україні XIX ст. сприяло виникнення ряду спеціальних закладів (художні школи в Одесі, Харкові, Києві). Центральне місце в післяшевченківському живописі займають жанрово-побутові полотна, сцени з мальовничої української природи, героїчні історичні події, народні легенди й повір’я, виразні портрети простих людей, в яких митці намагаються передати психологічні нюанси. Безпосередніми продовжувачами демократичних традицій Т. Шевченка у живописі були К. Трутовський, Л. Жемчужников, І. Соколов (справжнім шедевром пізньоромантичного живопису є його картина «Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала» з двома центрами освітлення - маленьким каганцем і яскравим повним місяцем, які надзвичайно виразно окреслюють постаті групи дівчат у човні). Видатним майстром побутового жанру був М. Пимоненко. Неповторним і самобутнім явищем у світовому мистецтві стала творчість Івана Айвазовського, який уславився передусім як метр вражаючих мариністичних полотен, але писав також надзвичайно характерні пейзажі українських степів («Чумацька валка», «Комиш на Дніпрі» та ін.). На західноукраїнських землях одним з найвидатніших майстрів живопису був Ю. Брандт («Приборкання дикого коня», «Пісня перемоги», цикл акварелей «Козаки» та ін.).

Великого значення для українського образотворчого мистецтва набув рух «передвижників» - Товариства пересувних художніх виставок (1870). Одним з основоположників руху «передвижників» був Костянтин Трутовський, який присвятив українській тематиці безліч робіт («Майська ніч», «Сорочинський ярмарок», «Танок кріпачок перед поміщиком», «Дівчата біля криниці», «Вибілювання полотна» та ін.).

До «передвижників» належали талановитий передекспресіоніст Микола Ге (картини філософсько-релігійної тематики: «Христос перед Пілатом», «Розп’яття»), Олександр Литовченко (драматичні сюжети з московської історії: «Стрілецький бунт», «Сокольничий»), Микола Ярошенко (портрети та «ідейні» полотна «Крізь життя», «В’язень»), Ілля Рєпін (картини з історії «козацької вольниці», «Мотря Кочубеївна», «Козацькі тили», «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Бокша»), Микола Лимоненко, Микола Бодаревський та ін. У творчості І. Рєпіна українська тематика була не лише даниною пошанування яскравих типажів та подій давнини. На уславленому полотні «Запорожці пишуть листа...» художник зобразив кількох своїх друзів українофілів, а на картині «Не чекали» (1884), що також стала хрестоматійною в усіх підручниках з історії мистецтва, драматично змалював повернення з каторги безіменного українського патріота (національна заангажованість картини розкривається через художню деталь: портрети Т. Шевченка і П. Куліша обабіч весільної фотографії на стіні).

У 80-90-х роках провідне місце в образотворчому мистецтві займає українська національна школа пейзажного живопису («шукач сонця» В. Орловський, О. Сластіон, С. Світославський, К. Костанді, І. Похитонов, С. Васильківський). Творці пейзажного жанру представляли всі райони безмежної України й різні пори року, змальовували у тісному єднанні з природою людину та її трудові будні («Сінокіс» В. Орловського, «Село взимку» П. Левченка, «Козача левада» С. Васильківського). Сергій Васильківський, творчість якого щільно пов’язана з Харківщиною, відкрив український живопис Європі; він був удостоєний честі виставляти свої картини у паризькому салоні «поза чергою». Васильківський був справжнім співцем українського степу з його задумою, епічною величчю, грайливістю барв. З Парижем пов’язана також творчість талановитої художниці з України М. Башкирцевої.

Український монументальний живопис у цю добу представлений досить слабко, але його здобутки значні. Великою художньою цінністю відзначаються розписи інтер’єру палацу митрополита у Чернівцях (Й. Бокшай), реставрація фресок у Кирилівській церкві (М. Врубель), розпис будинку Земства у Полтаві (С. Васильківський, В. Кричевський), розпис Володимирського собору Києва (М. Лимоненко, Васнецов та ін,).

Щодо монументальної скульптури, то в цей період з’являються пам’ятники Володимиру Святому (Клодт і Демут-Малиновський), Б. Хмельницькому (приятель Т. Шевченка білорус М. Микешин), І. Котляревському і М. Гоголю в Полтаві (А. Позен). Для пам’ятника І. Котляревському А. Позен виконав горельєфи на теми «Енеїди», «Наталки Полтавки», «Москаля-чарівника», де тонко відтворив характери відомих літературних персонажів. Цей скульптор створив також низку реалістичних композицій станкового характеру на теми з життя українського села та історії («Кобзар», «Запорожець у розвідці», «Скіф» та ін.).

У другій половині XIX ст. народно-ужиткове мистецтво розвивалося за законами консервативного збереження усіх його видів і форм. Українському народноужитковому мистецтву притаманні оригінальні композиції з фантастичних квітів, звірів та птахів, вибагливий рослинний та геометричний орнамент, різьбляні інкрустації (бісером, перламутром, рогом, різнокольоровим деревом), барвистість вишиванок і килимів. До найвідоміших осередків народного мистецтва названого періоду відносять Решетилівку на Полтавщині (килимарство), Ічню на Чернігівщині (гончарство), Косів на Івано-Франківщині (кераміка, різьбярство), Кам’яні Броди на Житомирщині (фаянс).

Виразніших національних рис набуває образотворче мистецтво на початку XX ст. Продовжував працювати С. І. Васильківський, який разом з іншими художниками написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції: «Чумацький Ромоданівський шлях», «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота». Переважно над розробкою історичної та побутової тематики плідно працював І. Їжакевич (1864-1962). Низку високохудожніх полотен створив О. О. Мурашко (1875-1919), який віддав данину як неоромантичній історичній тематиці («Похорон кошового»), так і захопленню тогочасної публіки імпресіонізмом («Портрет Н. А. Нестерової», «Дівчина в червоному капелюшку» та ін.). Видатними майстрами пейзажного, жанрового та портретного живопису були також Іван Труш, Олекса Новаківський, брати Федір та Василь Кричевські. У 1905 р. була організована перша Всеукраїнська мистецька виставка, яка продемонструвала духовну єдність західноукраїнських і наддіпрянських митців.

Початок XX ст. дав низку великих імен у модерністичному живописі та скульптурі. У Києві плідно працювали всесвітньовідомий Казимир Малевич, футуристи брати Бурлюки. З початком Першої світової війни експресіоністичний напрям розвивали кілька талановитих художників, включаючи Олександра Богомазова і Георгія Нарбута. Вирувало мистецьке життя і в інших крупних містах України: Львові, Одесі, Харкові. Серед українських скульпторів європейської слави зажив Михайло Паращук, який разом з Антоном Попелем створив пам’ятник Адамові Міцкевичу у Львові та скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, М. Лисенка і С. Людкевича. Але найславетнішим українським скульптором зі світовим ім’ям став киянин Олександр Архипенко (1887-1964). Світове визнання прийшло до Архипенка уже за межами України в еміграційний період його життя, але першу свою персональну виставку, що викликала жваве зацікавлення серед київської публіки, двадцятирічний скульптор організував ще 1906 р. Творчість Архипенка становить собою одну з найяскравіших сторінок в історії світового модернізму. Архипенко принципово змінив попередні погляди на скульптуру, перебуваючи у постійному пошуку нових виражальних засобів у цьому виді мистецтва. Митець змушував свої твори рухатися, оздоблював їх кольоровим склом і металоконструкціями, створював концептуальні моделі, що передавали художні ідеї автора у лаконічний, гранично формалізований спосіб. Як це часто було з творами модерністів, спочатку його роботи отримали визнання лише у фахівців, а широка публіка сприйняла їх значно пізніше. Однак сучасну скульптуру, особливо починаючи з середини XX ст., важко уявити собі без тих новацій, які запровадив у цей вид мистецтва О. Архипенко. На еміграції Архипенко не поривав зв’язків з українською діаспорою, брав участь у громадському житті. Його творчість відноситься вже скоріше до наступного етапу в історії української культури, коли багато хто з її діячів мусив залишити батьківщину, однак творчий імпульс своїй подальшій роботі він отримав у Києві початку XX ст.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62714. Ценность рода и семьи 20.09 KB
  Цель урока: Формировать уважительное отношение к семье семейным ценностям; Задачи: Развивать речь мышление память умение работать с текстом творческие способности; Формировать уважительное отношение к семье семейным ценностям; Познакомить учащихся с понятиями семья род традиция...
62717. Народні традиції, родинні свята і здоров’я. «Як влаштувати веселе свято?» 253.63 KB
  Мета: навчити дітей розуміти значення народних традицій для здоровя; формувати прагнення дбати про власне здоровя; розвивати мислення память; виховувати повагу до народних традицій. Діти скажіть мені коли ви смієтесь найчастіше...
62718. Физическая составляющая здоровья 19.04 KB
  Цель: расширить представление о физической составляющей здоровья; Раскрыть понятие гармоничное развитие человека; учить детей оценивать свое физическое здоровье; объяснить влияние осанки формы стопы на здоровье...
62719. Непроизносимые согласные в корне 50.89 KB
  Планируемые результаты: Предметные: умение правильно писать слова с непроизносимыми согласными; умение видеть непроизносимые согласные ЛТВД в корне по опознавательным признакам: умение различать проверочное и проверяемое слова...