21093

Музика і театральне мистецтво XIX - початку XX ст

Доклад

История и СИД

Опинившись у залежності від російського субкультурного середовища народна українська музична культура дещо законсервувалася у своєму розвитку більше того у вжитку зявляються непритаманні українській музичній культурі містечкові романси казармені пісні тощо. у професійній музиці зявляються перші симфонічні твори Українська симфонія і симфонія сольмінор з Козачком невідомих авторів. Невідємною складовою національного театру була українська музика. Українська професійна музична школа спиралася на здобутки як української так і...

Украинкский

2013-08-02

18.06 KB

17 чел.

         33. Музика і театральне мистецтво XIX - початку XX ст.

Опинившись у залежності від російського субкультурного середовища, народна українська музична культура дещо законсервувалася у своєму розвитку, більше того, у вжитку з’являються непритаманні українській музичній культурі містечкові романси, казармені пісні тощо.

На початку XIX ст. у професійній музиці з’являються перші симфонічні твори («Українська симфонія» і симфонія соль-мінор з «Козачком» невідомих авторів). На західноукраїнських землях національний музичний репертуар поповнюється творами М. Вербицького, І. Лаврівського. Це ще не були цілком оригінальні твори, але сміливо можна говорити про початок відродження народної мелодики, про відродження української національної музичної культури.

Невід’ємною складовою національного театру була українська музика. Українська професійна музична школа спиралася на здобутки як української, так і слов’янської, західноєвропейської культури. З усіх видів і жанрів найне- сприятливіші умови склалися для розвитку опери, що пояснюється вузькими рамками українського музично-драматичного театру, відсутністю національної оперної традиції. Але й тут крига скрисає. В 1863 р. приятель Т. Шевченка Семен Гулак-Артемовський створює першу українську національну оперу «Запорожець за Дунаєм», поет і композитор Петро Ніщинський пише музичну картину до п’єси Шевченка «Назар Стодоля», «Вечорниці», «Ой закувала та сива зозуля». Створюючи яскраві взірці національної музики, українські композитори розробляють тематику творів М. Гоголя, Т. Шевченка, поетичного фольклору, беручи за основу українську народну пісню.

Переламне значення для розвитку української музики має творчість Миколи Лисенка. Його вважають засновником великих музичних форм, першим творцем справді української за духом і матеріалом опери («Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена», «Пан Коцький», «Зима й весна»).

Так звана післялисенківська доба характеризується інтересом переважно до музики вокальної, особливо хорової, яка спирається на народну музику (К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, О. Нижанківський, Я. Лопатинський). У народних вокальних традиціях написано і національний український гімн «Ще не вмерла Україна» (1862, музика М. Вербицького, слова П. Чубинського).

Проблеми національного самоусвідомлення торкнулися й українського театрального мистецтва. За царювання ліберального імператора Олександра І в перші десятиліття XIX ст. в Україні відроджується напівпрофесійний театр (Київ, Харків, Полтава, Ніжин, Катеринослав). Перший український репертуар був досить нечисленним (І. Котляревський, Василь Гоголь - батько великого письменника, Г. Квітка-Основ’яненко, перша спроба опери «Купала на Івана» харківського священика С. Писаревського, побутова драма з життя чорноморського козацтва Я. Кухаренка, історично-побутова драма «Назар Стодоля» Т. Шевченка, твір Ващенка-Захарченка), а тому часто тісниться російським та західноєвропейським. З новою українською драматургією і театром пов’язані творчі здобутки видатних акторів М. Щепкіна і К. Соленика.

Українське професійне театральне мистецтво розвивалось у другій половині XIX ст. у дуже несприятливих умовах: не було спеціальних закладів, приміщень, належних традицій режисури й акторської гри, високохудожнього репертуару. На доповнення, а в багатьох випадках і на зміну професійному театру приходив аматорський мандрівний театр. У 50-60-х роках аматорські музично-драматичні гуртки діяли в багатьох містах Східної України (Чернігів, Новгород-Сіверський, Полтава, Єлисаветград, Харків), у Галичині діяв театр товариства «Руська бесіда».

Грали здебільшого трьома мовами — українською, російською й польською. Серед п’єс траплялися й переклади зарубіжної класики, але переважно - це твори місцевих авторів. П’єси мали сентиментальний і романтичний характер. У жанровому відношенні - це драма, мелодрама, трагедія, комедія, водевіль, опера, пантоміма і т. п., які тільки в 90-ті роки витісняє реалістична побутова драма. Специфічним для українського театру стало впровадження у драматичну дію народних обрядів (сватання, заручини, весілля), обрядових пісень (колядки, щедрівки, веснянки), різноманітної народної лірики, народної хореографії (присядки, стрибки, дрібушки, повзунці).

Після Емського указу український театр мав зникнути. Але вже у 1883 р. українська театральна дружина, до якої входили талановиті актори (Карпенко- Карий, Садовський, Саксаганський) та актриси (Заньковецька, Затиркевич), добилися дозволу давати українські вистави, але за умови, щоб кожна українська вистава йшла в парі з виставою російської п’єси. Ця подія знаменувала відродження професійного народного театру й українського драматичного письменства.

Засновником професійного українського театру нового покоління вважають Марка Кропивницького (1840-1910), непересічного драматурга, режисера й актора. Як письменник-драматург М. Кропивницький дотримувався традицій так званої етнографічної драми («Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Дві сім’ї», «Олеся», «Титарівна»). Поруч з М. Кропивницьким працював Михайло Старицький (1840-1904). Автор «Циганки Ази», «Ой не ходи, Грицю», «Не судилося», «За двома зайцями» віддавав перевагу жанрам водевілю та мелодрами з ефектними монологами, романтикою, національним колоритом.

На новий шлях українську драматургію вивів Іван Карпенко-Карий (Тобілевич) (1845-1907). Він відмовляється від мелодраматизму й етнографії заради соціальної, історичної та інтелектуально-філософської драми («Безталанна», «Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Сава Чалий»). Під стягом драматичного мистецтва працювали й інші письменники: Мирний, Грінченко, Франко, Леся Українка.

Український театр 80-90-х років мав цілу плеяду видатних акторів: Г. Затиркевич, М. Садовський, К. Саксаганський, М. Кропивницький, І. Тобілевич, М. Заньковецька, Л. Ліницька, Г. Борисоглібська та інші, які високо несли прапор самобутнього національного театру, українського слова й нашої історії.

На початку XX ст. продовжувало розвиватись театральне мистецтво. Плідно працювала українська трупа Марка Кропивницького. У 1907 р. Микола Садовський, взявши в оренду Троїцький народний будинок (тепер там театр опери), заснував перший український стаціонарний театр. Тут грала видатна українська актриса Марія Заньковецька. На західноукраїнських землях продовжував свою творчу роботу єдиний український професіональний театр «Руської бесіди» у Львові. Розширився репертуар українських театрів, ставилися п’єси І.Франка, Лесі Українки, Г. Ібсена, Г. Гауптмана.

У реалістичному напрямі розвивалося в Україні початку XX ст. музичне мистецтво. Велике значення для активізації музичного життя в Україні мало відкриття 1904 р. в Києві музично-драматичної школи, яку очолив Микола Лисенко. В 1913 р. вона була реорганізована в консерваторію. У 1903 р. у Львові відкрито перший музичний інститут, якому в 1907 р. присвоєно ім’я М. Лисенка. Плідно працювали в цей час композитори К. Стеценко (1882-1922), М. Леонтович (1877-1921), С. Людкевич (1879-1979). Світової слави здобула українська співачка Соломія Крушельницька (1873-1952). Міжнародне визнання отримав також київський хор О. Кошиця, у виконанні якого вперше пролунали вокальні композиції Артемія Веделя та багатьох пізніших українських композиторів.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68351. Современное состояние национальных отношений в РФ. Трудности, проблемы. Кризисные явления 25 KB
  Принятие конституции Республики Чечня вроде бы наметило пути разрешения многолетней напряжённости однако теракт 9 мая в Грозном показал что до ситуации спокойствия в республике ещё далеко. Самыми кричащими явлениями выступают республики Башкортостан и Татарстан.
68352. Советская национальная политика в 1930-е года 21 KB
  К концу 1933 года существовало около 250 национальных районов 5000 сельсоветов. С 1921 по 1941 годы произошло значительное повышение уровня грамотности грамотными были уже более 60 миллионов человек одновременно причинами и результатами данного факта являлось издание...
68353. Советская национальная политика в 1920-х годах 27 KB
  Все вновь образованные ССР вошли в состав СССР. Так примерами являются Институт национальной культуры советского Востока кафедра по делам национальностей при Институте советского права НИИ национальностей при ЦИК СССР.
68354. Советская национальная политика в 20-30-е годы 25.5 KB
  Все вновь образованные республики вошли в состав СССР. В 1936 году принята новая Конституция по которой СССР провозглашался союзным государством образованным на основе добровольного объединения равноправных республик.
68355. Советская национальна политика 1945-53 года 23 KB
  На Украине в Молдавии в Прибалтике оставались элементы сотрудничавшие с фашистами и настроенные против власти СССР. Заявление о создании в ходе ВОВ советского народа принципиально нового явления базирующегося на дружбе народов СССР героизме этих народов проявленного в ходе войны который и сплотил их в единую нацию.
68356. Понятие и элементы объективной стороны преступления в современной науке российского уголовного права 139 KB
  В данной работе мне хотелось бы раскрыть такую тему, как учение об объективной стороне преступления в теории уголовного права. А именно, раскрыть понятие объективной стороны преступления в разных эпохах и привести различные мнения авторах разного времени. Также, хотелось бы, более детально рассказать об основных (обязательны) и факультативных признаки.
68357. Коренные народы Сибири: опыт управления в Российской империи и СССР (XVII–XX вв.) 55 KB
  Граница Российской империи в Сибири имела приблизительно те же очертания что и сейчас. И народы Поволжья Приуралья и большинство коренного населения Сибири было знакомо с этой практикой применявшейся у них до прихода русских людей в течение длительного времени.
68358. Межэтнические контакты славян с их соседями в Средней Сибири в XVII-XIX веках 47.5 KB
  В итоге к концу XIX в. Учитывая отсутствие сообщений о переселениях отсюда тунгусов в каких-либо заметных масштабах сведений о их гибели в результате голодовок или эпидемий можно полагать что полное исчезновение к концу XIX в.
68359. Аграрное развитие и судьбы коренного населения Средней Сибири в XVII–XIX веках 46 KB
  Под Средней Сибирью современные географы понимают, в основном, территорию бассейна Енисея и некоторые соседние районы баcсейна Оби. Большая часть коренного населения данного региона в XVII-XIX вв. входила в состав Русского государства и жила рядом с пришельцами, в основном...