21096

Культура України 30-х рр. XX ст. «Розстріляне відродження»

Доклад

История и СИД

Українізацію було повністю згорнуто а найпомітніших діячів національної культури ніби на підтвердження пророчих слів одного з персонажів сатиричної комедії М. становлять собою не тільки одну з найтрагічніших сторінок української історії але й відвертий злочин проти традиційної селянської культури життя і господарювання на зв’язках з якою розвивалася вся попередня національна культурна традиція. Однак добре розвивалася лише технічна і природознавча діяльність тоді як гуманітарні науки викладалися вкрай тенденційно і обмежено що пізніше...

Украинкский

2013-08-02

28.22 KB

36 чел.

36. Культура України 30-х рр. XX ст. «Розстріляне відродження».

У 30-ті роки продовжувалось культурне будівництво, яке мало суперечливий характер. Поряд з безсумнівними успіхами в країні в умовах тоталітарного режиму насаджувався ідеологічний монополізм, культивувались особисті смаки Сталіна, переслідувались ті вчені, освітяни, літератори, чиї погляди чи творчість не вписувались у «прокрустове ложе» сталінізму. «Українізацію» було повністю згорнуто, а найпомітніших діячів національної культури, ніби на підтвердження пророчих слів одного з персонажів сатиричної комедії М. Куліша «Мина Мазайло» (1927), розстріляно або запроторено до таборів. «Диктатура пролетаріату» вироджувалася в особисту диктатуру вождя, а велетенська держава «розвиненого соціалізму» перетворювалася на сурогат різних економічних формацій – рабовласництво у «зонах», сільський феодалізм, міський державно-монополістичний капіталізм, - сполучуваних в одне ціле велетенським бюрократичним апаратом з потужним ідеологічним забезпеченням для маніпулюванням комуністично-соціалістичними гаслами. Ті, хто не вірив більше гаслам або продовжував у них вірити, але бачив усю їх невідповідність дійсності, оголошувалися «ворогами народу» або ще раніше закінчували життя самогубством (Хвильовий, Скрипник). Але більшість громадян продовжували вірити в те, що труднощі «комуністичного будівництва» викликані наслідками світової та громадянської воєн і спротивом зовнішніх ворогів. Ця віра, а також значний потенціал природних ресурсів дозволили керівництву Радянського Союзу прийняти обрану Сталіним лінію подальшого розвитку, відому під назвами політики індустріалізації та колективізації.

Примусова колективізація і пов'язаний з її неуспіхом штучний голодомор 1933 р. становлять собою не тільки одну з найтрагічніших сторінок української історії, але й відвертий злочин проти традиційної селянської культури життя і господарювання, на зв’язках з якою розвивалася вся попередня національна культурна традиція. Колгоспне життя мало змінити і зрештою справді сильно змінило самі підвалини сільського життя, перетворивши працьовитого колись селянина на безініціативного, але злодійкуватого колгоспника, тривалий час фактично позбавленого громадянства і грошової винагороди за свою нелегку працю. Негласне закріпачення селян у колгоспних формах супроводжувалося ідеологічною пропагандою «соціалістичних цінностей», прищепити які не вдалося, однак матеріальні й духовні підвалини сільського буття було майже повністю зруйновано.

Подолання опору українського села цілям «соціалістичного будівництва» забезпечувалося протиставленням і одночасним поставленням у приклад селянам міських робітників-пролетарів. Міф про «гегемонію пролетаріату» мала втілювати в життя політика індустріалізації з методичним забезпеченням у вигляді раціональної планової економії та ірраціонального пафосу перевиконання п’ятирічних планів. Праця стала своєрідною формою гри між трудовими колективами і владою. При цьому перші мали грати роль спортсменів, а остання виступала в ролі арбітра і заплановувала усе вищі досягнення і показники. Трудящі мали йти на «трудові подвиги» й нерідко справді йшли на них. Протягом 30-х років на території всього Радянського Союзу відбувалися грандіозні «битви» - за Турксиб, за Магнітку, за Дніпрогес, за Харківський тракторний тощо. Не випадково в цей час створюється пропагандистський культ пролетаря-титана.

Індустріалізація вимагала кваліфікованих кадрів, тому значна увага приділялась ліквідації неписьменності та розвитку освітніх установ. Однак добре розвивалася лише технічна і природознавча діяльність, тоді як гуманітарні науки викладалися вкрай тенденційно і обмежено, що пізніше болюче відбилося на рівні особистої та суспільної культури широких верств населення.

З 1932 р. встановилось три типи шкіл: початкова (4 роки), неповна середня (7), середня (10). Були запроваджені єдиний день початку навчального року – 1 вересня, тривалість уроку, затверджено п’ятибальну систему оцінки знань. Основною формою викладання став урок, а замість комплексної системи запроваджувалась предметна. Напередодні війни в містах України в цілому сформувалась система обов’язкової семирічної освіти. Спочатку переважна більшість учнів зосереджувалась у школах з українською мовою навчання. Разом з тим в Україні на початку 30-х років діяли національні школи з польською, болгарською, молдавською, німецькою та іншими мовами навчання залежно від національного складу місцевого населення. Але після одержання телеграми Сталіна і Молотова (грудень 1932 р.) з вимогою «припинити українізацію» всі ці школи були переведені в основному на російську мову навчання. Почала зменшуватись і кількість українських шкіл, що відбивало сталінську концепцію «злиття націй».

Внаслідок розвитку системи освіти і діяльності товариства «Геть неписьменність!» у 1939 р. в Україні лишилося тільки 15 % дорослих людей, які не вміли читати й писати.

На початку 30-х років було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Вищим навчальним закладом став інститут, а середнім спеціальним – технікум, у 1934 р. було скасовано плату за навчання в усіх вузах і технікумах, запроваджено наукові ступені кандидата й доктора наук, вчені звання професора, доцента. Ліквідовано бригадно-лабораторний метод навчання, введено індивідуальне оцінювання знань, обов’язкове складання заліків і іспитів. На 1 січня 1941 р. в УРСР діяли 173 вузи з 197 тис. студентів і 693 середні спеціальні навчальні заклади з 196 тис. учнів. На кінець 30-х років в Україні в основному було вирішено проблему створення кадрів нової інженерно-технічної інтелігенції. Чисельність фахівців перевищила 500 тис. осіб. Проте в розвитку освіти були й недоліки: засилля політичних предметів, виробничий ухил за рахунок загальноосвітніх дисциплін, невисока зарплата вчителів.

Незважаючи на диктат сталінського тоталітарного режиму та утиски, в розвитку різних галузей науки було досягнуто суттєвих успіхів. Розробками з теоретичної фізики займався Харківський Український фізико-технічний інститут, де у 1932 р. вперше в СРСР було штучно розщеплене атомне ядро. У цьому ж році електрозварювальна лабораторія Є. О. Патона була реорганізована в Інститут електрозварювання. Всесвітньої слави здобув офтальмолог В.П. Філатов. 1936 р. у складі Української Академії наук утворився ряд суспільнознавчих інститутів, у тому числі й Інститут історії України. Характерно, що українським історикам було заборонено займатися періодом Київської Русі, обмежуючись тільки ідеологічно забарвленою інтерпретацією пізніших періодів вітчизняної історії. Гуманітарна сфера науки повністю була підпорядкована ідеологічному забезпеченню державного будівництва. Усього напередодні війни в УРСР функціонувало понад 220 науково-дослідних установ, а загальна кількість науковців складала майже 20 тис. осіб.

У 1936 р. ВУАН було перейменовано на АН УРСР, багато його співробітників репресували. Репресії стали невід’ємною частиною сталінської «культурної політики».

Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. Негативне значення мала їх відірваність від здобутків зарубіжних майстрів. Серед досягнень української історичної прози 30-х років слід відзначити романи «Людолови» Зінаїди Тулуб, «Наливайко» Івана Ле. Проблеми виховання молоді порушувалися в книгах «Педагогічна поема» А. Макаренко, «Десятикласники» О. Копиленка, «Школа над морем» О. Донченка. У пригодницькому та фантастичному жанрах створені повість М. Трублаїні «Шхуна Колумб», В. Владка «Нащадки скіфів». У драматургії на провідні позиції вийшов О. Корнійчук, п’єси якого «Загибель ескадри», «В степах України» ставилися в багатьох театрах. Продовжували писати вірші П. Тичина, М. Бажан. Але свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Сталіна, компартію. У 1934 р. різноманітні літературні об’єднання були примусово закриті і злиті в Спілку письменників України. За письменниками об’єдналися й інші працівники мистецтва. Так державній партії легше було керувати «культурним фронтом». Культурні процеси уніфікувались за допомогою загального методу «соціалістичного реалізму», який передбачив, перш за все, оспівування досягнень соціалізму. Під час сталінщини було репресовано близько 500 письменників, які працювали в Україні. Національно-культурне Відродження 20-х років було жорстоко придушене сталінізмом і увійшло в історію як «розстріляне Відродження».

Тому в ті 30-ті роки центром розвитку художньої культури стає Галичина, де спостерігається значно більша спадкоємність із попередніми періодами в історії української культури при більш безпосередніх контактах із західноєвропейськими культурними процесами. Істотний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва зробили художники і скульптори Іван Труш, Антін Манастирський, Олекса Новаківський та низка його вихованців, серед яких найталановитішим був Святослав Гординський. Останній більше відомий як чудовий поет і мистецтвознавець, носій передової високої культури. Його поетична спадщина разом із самобутньою поезією його сучасника Богдана-Ігоря Антонича складає одну з найкоштовніших окрас не тільки української поезії 30-х років ХХ ст., а й усієї української культури.

Взагалі ж після поразки у боротьбі за незалежність з Польщею літературний процес у Галичині був досить політизованим. Письменники розділилися на три групи: націоналістична (Д. Донцов, О. Ольжич, О. Теліга); пролетарсько-прорадянська (Я. Галан, П. Козланюк, С. Тудор); ліберальна (Ірина Вільде, Б. Лепкий, Н. Королева).

У 1934 р. столицю Радянської України було перенесено до Києва. З цією важливою подією, на жаль, пов’язані не кращі спогади для істориків культури, оскільки саме у зв’язку з перенесенням столиці руйнації було піддано низку архітектурних шедеврів давнього вітчизняного зодчества, серед них Михайлівський Золотоверхий монастир (вціліли лише деякі мозаїчні композиції, поспіхом вивезені до Москви), Військово - Микільський собор, Церква Різдва Богородиці Пирогощої та багато ін. Натомість зводилися цілком інші будівлі, що помітно відрізнялися і від характерних для 20-х років. Тепер формується особливий архітектурний канон радянського будівництва, який можна називати по різному, але сьогодні найчастіше описують терміном «радянський (сталінський) псевдокласицизм». Це був багато в чому еклектичний стиль переважно офіційних установ, зведених з використанням традицій багатьох архітектурних традицій минулого з активним застосуванням радянської символіки у зовнішньому та внутрішньому оформленні. Однією з перших і найбільш показових у цьому ряду споруд є будинок сучасної Верховної Ради України, зведений протягом 1935-1936 рр.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

5772. Разработка направлений совершенствования системы управления финансами предприятия в области инвестиций на примере ЗАО Втормет 258.38 KB
  Введение Помочь государству в преодолении экономического кризиса призваны инвестиции. Инвестиции предназначены для поднятия и развития производства, увеличения его мощностей, технологического уровня. Об инвестициях сказано уже немало: все российские...
5773. Анализ качества продукции на примере ООО Трусовский хлебзавод 149.19 KB
  Важнейшим источником роста эффективности производства является постоянное повышение технического уровня и качества выпускаемой продукции. Но не каждое предприятие затрачивает свои материальные и другие ресурсы на постоянное улучшение качест...
5775. Облік в бюджетних установах. Конспект лекцій 519.5 KB
  Вступ Метою викладення дисципліни Облік в бюджетних установах в вищих навчальних закладах є формування системи знань з теорії та практики ведення бухгалтерського обліку в бюджетних установах. та на основі цих знань підготовка фахівця з бухга...
5776. Теорія автоматичного управління спеціальними системами 1.92 MB
  Нелінійні системи та їх аналіз Нелінійні системи - це системи, що описуються нелінійними диференціальними рівняннями. Система автоматичного управління (САУ) називається нелінійною, якщо до її складу входить хоча б один нелінійний елемент. На пр...
5777. Землевпорядне проектування. Конспект лекцій 2.57 MB
  В першому розділі йдеться про теоретичні основи землевпорядного проектування. В другому розділі розкриваються питання територіального землеустрою, в третьому розділі - внутрішньогосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і зе...
5778. Культурологія Давніх словян та сучасних українців 211 KB
  Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове мистецтво. Неоднозначний стан української культури під час хрущовської відлиги.
5779. Університетська освіта в контексті Болонського процесу 55 KB
  Університетська освіта в контексті Болонського процесу. Поняття вища освіта. Мета, задачі, структура, типи вищих навчальних закладів України. Закон України Про вищу освіту від 17.01.2002 р. спрямований на врегулювання суспільних відносин у галу...
5780. Макроекономіка як наука 183.5 KB
  Макроекономіка як наука Анотація Економіка як об'єкт вивчення економічних наук. Рівневий підхід до вивчення економіки. Предмет макроекономічної теорії. Суб'єкти макроекономіки. Макроринки та їх класифікація. Проблема обмеженості ресурсів і...