21107

Література Київської Русі

Доклад

История и СИД

Література Київської Русі. Великого значення і значного розвитку в культурі Київської Русі набуває література. У багатьох давньоруських творах дослідники знаходять риси пізніше характерні тільки для української живої мови при цьому самі ці твори часто неодноразово переписувалися в інших землях Київської Русі. Ним зумовлюється зміст більшості пам'яток літератури Київської Русі.

Украинкский

2013-08-02

20.63 KB

11 чел.

v9. Література Київської Русі.

Великого значення і значного розвитку в культурі Київської Русі набуває література. Сама її поява була наслідком прийняття християнства, яке принесло на нашу землю загальнослов'янську писемність. Власна писемність існувала в руських землях ще в дохристиянську добу, однак її пам'ятки, що виконувалися чи то у вигляді вузликового письма, чи то як "черти і рєзи" на бересті й дерев'яних дошках, не збереглися. На дохристиянське походження претендує лише один широковідомий твір під назвою "Велесова книга", знайдений у XIX ст. на Слобожанщині, але відповідаючи на питання про його автентичність (справжність), більшість дослідників дають негативну відповідь. За християнської доби писемність одразу ж набуває жвавого розвитку, незважаючи на те, що книги коштували дуже дорого, адже виконувалися на пергаменті вручну протягом тривалого часу.

Новий слов'янський алфавіт - кирилицю - було створено "солунськими братами" Кирилом (Костянтином) і Мефодієм, грецькими монахами з Болгарії, які у м. Солуні (Салоніках) жили у слов'янському оточенні й для утворення єдиної унормованої мови слов'ян взяли за зразок грецьку абетку і граматику, а також знайдені у Херсонесі "роусьскы письмены", як гіпотетично вважають дослідники, писемність південно-східних росів Хазарії, близька не стільки до слов'янської, скільки до ясо-аланської живої мови. Учнями і послідовниками Кирила й Мефодія було створено значну частину необхідної в церковному вжитку лексики. Цю мову називають церковнослов'янською або старослов'янською. Однак дуже швидко, можливо, одночасно із засвоєнням кирилиці, русичі почали писати мовою, дещо відмінною від церковнослов'янської. Значною мірою це було зумовлено штучністю створеної болгарськими греками мови, яка у граматиці в усьому наслідувала тогочасну грецьку. Давньоруський різновид кириличної мови, що використовувався в усіх сферах життя крім власне церковної, називають давньоруською мовою, хоча встановлених правил для цієї мови не було. Тому давньоруська мова в різних регіонах держави мала певне регіональне забарвлення, яке дозволяє дослідникам дізнаватися з особливостей мови про походження автора того чи іншого твору, про найбільш вірогідне місце його написання, а також про рівень здобутої церковної освіти. У багатьох давньоруських творах дослідники знаходять риси, пізніше характерні тільки для української живої мови, при цьому самі ці твори часто неодноразово переписувалися в інших землях Київської Русі. На території сучасної України книги цього періоду були знищені в різний час, тому практично відсутні в наших книгозбірнях і зберігаються в Російській Федерації . Але риси живої мови пізніших українців знаходять і в Остромировому євангелії, і в Ізборнику Святослава, і в Архангельському євангелії 1092 p., першим переписувачем, а може й перекладачем якого був "писець Мычко".

Переписувачі книжок використовували три різновиди написання літер: устав - каліграфічне письмо, напівустав - з елементами округлення літер, та найближчий до сучасного письма від руки - скоропис. Книжковою справою займалися спеціальні майстерні при монастирях. Зважаючи на цінність книг, замовниками їх могли бути лише дуже забезпечені люди: церковні ієрархи, князі та високі бояри. Спочатку виконувалися переклади біблійних текстів, що у вигляді "ізборників" та молитовників потрапляли в приватні бібліотеки. Існував попит і на світську літературу, яку спочатку також перекладали з грецької. За змістом перекладну світську літературу можна поділити на твори військової тематики ("Александрія", "Троянська війна", "Дєвгенієве діяння"); природничої тематики ("Фізіолог", "Шестиднев", "Християнська топографія"); повчальну літературу, куди входили вислови й афоризми з Біблії, фрагменти з творів стародавніх філософів та істориків на моральні теми. Такі збірки називалися здебільшого "Бджолами", оскільки ніби нектар з різних квітів у книгу було зібрано мудрість з різноманітних джерел.

Досить швидко з'являються і оригінальні літературні твори. В тогочасній культурі у цілому перевага надається загальнонаціональному патріотизму. Ним зумовлюється зміст більшості пам'яток літератури Київської Русі. В безпосередній залежності від нього поставало й культурне значення твору, і його оцінка в сучасників і впродовж наступних поколінь. В усіх значних літературних творах тієї пори можна відчути ідею величі рідної землі, захоплення якою стає провідною темою багатьох творів давнього письменства. Ця ідея була зумовлена актуальними обставинами тогочасного життя, і у відображенні цих обставин полягає ще одна особливість літератури Київської Русі - її історизм. До певної міри цей історизм можна назвати політичною заангажованістю літератури, адже замовниками і читачами її творів були князі та правляча верхівка держави. Саме ідеологію цих кіл, а отже і вищі загальнодержавні або місцеві князівські інтереси й проводили у своїх творах давньоруські автори. Великою мірою ці інтереси були зумовлені міжнародним становищем Русі.

Відчуваючи політичний тиск з боку Візантії, Київ намагався відстояти своє право бути рівним серед рівних у тогочасному світі. І література мала довести певну християнську чинність Русі, її "святість", а отже й самодостатність як оплоту релігії в цьому регіоні, показати, що, незважаючи на відносно коротку власну християнську історію, вона може надати чимало прикладів страждань і мучеництва за віру всьому іншому християнському світу, від чого на той час залежав міжнародно-політичний авторитет держави. Ось чому велика увага в давньоруській літературі приділяється агіографії - описам житій давніх отців церкви та особливо нових, "власних" святих і мучеників: Бориса та Гліба, Феодосія Печорського, Олександра Невського тощо.

Першим широким зібранням житійних творів на місцевому давньоруському матеріалі стає "Києво-Печерський патерик", що містить оповіді про заснування і облаштування монастиря, обставини тогочасного чернечого життя, різноманітні аскетичні подвиги і численні чудеса, які відбулися в житті багатьох ченців Києво-Печерської лаври.

Окреме місце серед творів про вітчизняних достойників займає "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, яке є полемічним і панегіричним (похвальним) твором, що прославляє князя Володимира Великого, хрестителя Русі. Іларіон, який був першим в нашій історії митрополитом руського походження, спрямував пафос свого твору проти гегемонії Візантійської церкви і її спроб встановити панування в духовно-релігійному житті Київської Русі. Спираючись на традиції християнської філософської думки, він доводить, посилаючись на Біблію, що той Закон, який дав Мойсей лише одному, "старшому" народу, завдяки Благодаті та Істині, які приніс усьому людству Ісус Христос, робить усі народи рівними перед Богом. Тому Русь, яку хрестив Володимир, не потребує ніякої духовної опіки від "старших". Іларіон виголосив своє "Слово", як вважають, між 1037 і 1050 pp. у Софійському соборі в присутності князя Ярослава та його родини. Можливо, саме тому багато уваги у творі приділяється київським князям, особливо Володимиру, який був батьком Ярослава Мудрого. "Слово" Іларіона на довгі часи лишалося взірцем проповідницької літератури. Майстерно побудоване за класичними правилами риторики, воно виділяється яскравим добором мовних засобів, хідожніх прийомів та образів.

Серед видатних церковних промовців і письменників Русі слід відзначити й Кирила Турівського, що жив у XII ст. і також використовував специфічний жанр "Слова", що передбачав виголошення урочистої промови перед великою аудиторією.

Цей жанр, в якому поєднувалися письмова фіксація і усне виголошення, було творчо використано і невідомим автором "Слова о полку Ігоревім". Створене між 1185 і 1187 pp., "Слово" лишається неперевершеним шедевром вітчизняної культури світової ваги, що й досі ставить перед дослідниками чимало проблем. На тлі давньоруської літератури "Слово" виділяється не лише майстерною формою, добором поетичних засобів, зв'язком з фольклорною традицією. Викликає здивування перевага, яку надає автор не розповсюдженій у тогочасній літературі християнській символіці, а образам, пов'язаним з язичництвом, що утворює унікальний образний світ твору.

За жанром це радше не слово-хвала, а слово-жаль з приводу страждань Руської землі, з приводу загибелі руської дружини, яку було принесено в жертву княжому прагненню слави й військової здобичі. Деякі дослідники відзначають, що "Слово" за своєю спрямованістю відбивало опозиційні панівній офіційній ідеології пріоритети як своїм зверненням до язичницьких образів, так і особливою орієнтованістю на південні, степові та причорноморські витоки русів. Особливою тугою сповнено у "Слові" ліричний монолог Ярославни, який надихав багатьох українських, російських та інших слов'янських поетів до створення неперевершених шедеврів у перекладах і переспівах цього уривку поеми. Найбільшою ж загадкою лишається постать автора "Слова" - вихідця з князівського середовища, полум'яного патріота, широко обізнаної й талановитої людини. На наш час одним з найвірогідніших претендентів на авторство твору є рідний брат Ярославни, галицький князь-ізгой (князівського походження, але без уділу, без влади над якимось регіоном) Володимира Ярославича, який під час Ігоревого походу перебував у Путивлі поруч із сестрою. При цьому остаточно визначити автора навряд чи коли-небудь вдасться.

Світським за своїм характером було й більш раннє за часом створення «Повчання дітям» київського князя Володимира Мономаха. Хоча автор і торкався в ньому питань віри, однак головна ідея цього твору - створити ідеал державного діяча, що поєднує в собі високі моральні та політичні якості, необхідні для блага рідної землі. Написане приблизно в 1117 p., «Повчання» було і морально-філософським узагальненням, і автобіографією видатного державного діяча, і своєрідною сповіддю перед смертю. Цікаво, що тих принципів, які задекларовано в «Повчанні», самому Володимиру дотримуватися вдавалося далеко не завжди, отже, даючи поради нащадкам, князь не був сліпим ідеалістом і добре розумів проблему розбіжностей між теорією та практикою, які усвідомлювалися на рівні християнського протиставлення «градів» земного й небесного.

У XIII ст. кількість світських за змістом творів у літературі Київської Русі збільшується. Популярністю користуються описи мандрівок до інших країн, в першу черг Візантії: «Ходіння в Царьград» Добрині Ядрейковича, «Повість про взяття Царьграда фрягами (хрестоносцями)». Падіння столиці Візантійської імперії стало важливою подією у житті всієї Європи. Воно викликало жвавий інтерес у Київській Русі, адже безпосередньо торкалося багатьох сторін життя її суспільства, в першу чергу, політичної верхівки. Однак автори переймаються тепер не стільки питаннями міжнародної політики, скільки загальнолюдськими проблемами: милуються красою дивного міста, цікавляться особливостями побуту його мешканців, засуджують жорстокості війни та варварські звичаї загарбників, які, називаючи себе християнами, паплюжать християнські святині, грабують храми, заїжджають на конях до церков та знищують задля жалюгідної здобичі ікони, оздоблення соборів, які мають не так мирську, миттєву матеріальну, як велику духовну вартість.

Серед літературних творів тієї доби можна відзначити «Моління Даниїла Заточника». Він про себе писав так: «Я, княже, ні за море не ходив, ні від філософів не навчався, та був, як бджола – припадав до різних квітів, збираючи мед у щільники. Тож і я по книгах багатьох збирав солодощі словесні й розум. І зібрав їх, наче у міх води морські». (Переклад Станіслава Бондаря). «Моління» побудоване за традиціями риторичного «Слова», але змістом цього твору не висока державна або моральна – філософська чи релігійна проблематика. Автор, перебуваючи в опалі, звертається до князя з проханням вибачити його провини й дозволити повернутися на службу. Даниїл змальовує своє скрутне життя після того, як був усунутий від служби, яка єдино й давала йому матеріальні можливості для існування. Автор постає, як обдарована, наділена гострим розумом людина, що несправедливо потерпіла від заздрощів нікчемних прислужників, які оточують князя. Він не хоче служити боярам і виявляє себе палким прихильником сильної княжої влади й централізованої держави. Цей твір одним із перших започаткував у літературі Київської Русі тему простої «маленької» людини, яка значно пізніше стане провідною в усій світовій літературі.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

11264. ОБЩИЕ АНЕСТЕТИКИ (НАРКОЗ) 99 KB
  Наркоз от греческого слова narke оцепенение состояние характеризующееся обратимым угнетением ЦНС которое сопровождается: 1 утратой сознания 2 подавлением чувствительности прежде всего болевой 3 угнетением рефлектор
11265. Снотворные средства. Барбитураты 64.5 KB
  ВВЕДЕНИЕ Сон жизненно необходимый физиологический процесс состояние противоположное бодрствованию во время которого происходит рост организма и все восстановительные процессы СГГ. По современным представлениям сон это активный физиологический процесс...
11266. Противосудорожные препараты (средства) 100 KB
  ВВЕДЕНИЕ. В регуляции двигательной функции принимают участие пирамидные и экстрапирамидные пути. Пирамидные пути начинаются в коре головного мозга. Первый нейрон проходит по всему стволу мозга через продолговатый мозг к мотонейронам пер...
11267. Психотропные препараты. Антипсихотропные средства (нейролептики). 69 KB
  Психотропные препараты Психотропные препараты это вещества которые оказывают влияние на психические функции эмоциональное состояние и поведение. Они применяются при психических невротических неврозоподобных расстройствах и других нарушениях в работе ЦНС сопров...
11268. Определение моментов инерции твёрдых тел с помощью крутильных колебаний 7.74 MB
  Определение моментов инерции твёрдых тел с помощью крутильных колебаний Методические указания предназначены для выполнения лабораторной работы студентами всех форм обучения в лабораторном практикуме по физике раздел Механика. Печатается по решению методич
11269. Исследование собственных колебаний струны методом резонанса 369.5 KB
  Исследование собственных колебаний струны методом резонанса Указания содержат краткую теорию по стоячим волнам и колебаниям струны и порядок выполнения лабораторной работы. Методические указания предназначены для выполнения лабораторной работы студентами всех фо
11270. Определение коэффициента вязкости жидкости методом стокса 315 KB
  Определение коэффициента вязкости жидкости методом стокса Указания содержат краткое описание явления внутреннего трения и метода определения коэффициента вязкости динамического жидкости. Методические указания предназначены для студентов инженерных специ
11271. Определение скорости снаряда методом крутильных колебаний 1.37 MB
  Определение скорости снаряда методом крутильных колебаний Указания содержат краткое изложение устройства и принципа действия крутильного баллистического маятника. Методические указания предназначены для выполнения лабораторной работы студентами все
11272. Определение моментов инерции тел на приборе Обербека 255.5 KB
  Определение моментов инерции тел на приборе Обербека Методические указания к лабораторной работе № 10А по физике Раздел Механика Указания содержат краткое описание рабочей установки и методики определения момента инерции на приборе Обе