21108

Літописи доби Київської Русі

Доклад

История и СИД

Літописи доби Київської Русі. До оригінальних пам'яток давньоруської літератури та історіографії відносяться літописи. У цілому давньоруські літописи становлять собою надзвичайно цінне історичне джерело з якого можемо дізнатися про деякі подробиці подій і процесів більше ніде не висвітлених. Однак у тексти літописних зведень часто вносилися зумовлені політичною кон'юнктурою зміни так що при зміні політичного курсу чи ситуації літописи повністю переписувалися інколи поспішно а подекуди можливо і грунтовно.

Украинкский

2013-08-02

20.54 KB

92 чел.

10. Літописи доби Київської Русі.

До оригінальних пам'яток давньоруської літератури та історіографії відносяться літописи. Це історичні твори про події й факти, подані в хронологічному порядку за роками. Кожний річний запис починався словами "В літо...", звідки й назва жанру. Однак доведено, що перші історичні описи не мали цих датувань,-тому не всі проставлені літописцями-переписувачами у ХII-ХIII ст. дати є достовірними. Не дарма найдавніший пласт вітчизняного літописання називається "Повістю". Вочевидь, перших вітчизняних істориків, твори яких дійшли до нашого часу, цікавили не стільки сама послідовність подій і безсторонність їх викладу, скільки суспільно значуще тлумачення цих подій у тогочасному контексті.

У цілому давньоруські літописи становлять собою надзвичайно цінне історичне джерело, з якого можемо дізнатися про деякі подробиці подій і процесів, більше ніде не висвітлених. Однак у тексти літописних зведень часто вносилися зумовлені політичною кон'юнктурою зміни, так що при зміні політичного курсу чи ситуації літописи повністю переписувалися, інколи поспішно, а подекуди, можливо, і грунтовно. Робилося це майже саме так часто, як часто змінювалася влада на великокняжому столі, а за умов невпинних усобиць з кінця 30-х pp. XII ст. це було буденною подією. Літописи створювалися на підставі багатьох різноманітних джерел, а укладачами таких хронік найчастіше були монахи. У першу чергу вони намагалися спиратися на Біблію, а тому дуже часто розпочинали опис з короткого переказу основних старозавітних подій: про перших людей, Великий потоп, розселення синів Ноя по світу тощо. Ця стабільна частина історичного передання, незалежна від змін у суспільному житті, мала на меті надати такий самий авторитет стабільності й подальшим подіям, аж до сучасних літописцям включно.

Перші давньоруські літописні зведення з'явилися вже в XI ст. і вочевидь спиралися на ще більш давні записи. Найдавніші з літописів - Київський (близько 1037), Києво-Печерський (1073), Новгородський (1079) - відомі за згадками, але до наших часів не збереглися. Значною мірою вони ввійшли до складу Початкового, або Києво-Печерського зведення (1093), з якого виникла "Повість временних літ". "Повість" було укладено близько 1110 p., імовірно, ченцем лаври преподобним Нестором. Твір дійшов до нас у двох найповніших списках XV ст.: Іпатіївському та Лаврентіївському (за назвами монастирів у Росії, де в XVIII ст. їх було виявлено істориками). Дві версії цієї пам'ятки дещо відрізняються за змістом і пафосом, але в українській історіографії віддають перевагу Іпатіївському списку як більш автентичному, пов'язаному саме з українськими територіями і менше спотвореному пізнішими редакціями.

"Повість временних літ" показово втілює найсуттєвіші риси, притаманні всій давньоруській літературі: релігійність, патріотизм, моралізаторський характер. "Временний", тобто тимчасовий, минущий, недовговічний характер мають усі події земного світу. Разом з тим, оскільки все на землі перебуває під пильним оком Бога, ці події є наслідком божественного провидіння, а не випадковим збігом обставин. Тому першим завданням монахів-літописців є "роз'яснення" на історичному матеріалі вищої волі. При цьому літописець лишався патріотом своєї землі, який не може не виявляти певні симпатії до співвітчизників. У подробицях, із ледь прихованим захопленням сповіщає він про вдалі походи київських язичницьких дружин проти християнського Константинополя й про розміри данини, яку мали сплачувати русам імператори.

Зараз можна тільки здогадуватися, які реалії свого часу відбивають перші слова "Повісті" про її завдання - з'ясувати "откуду єсть пошла руская земля і хто в ній почал первіє княжити", а також численні ідеологічні формулювання на кшталт: "А словінський народ і руський - один. От варягов бо прозвалися руссю, а раніше были словіни; хоть і полянами називалися, а язык был словінск. Полянами прозивалися, поніже в полі сиділи, а были одного народу словінського". Однак про деякі з цих спонукаючих до написання твору реалій варто згадати. Уже після 1018 р. Русь стала єдиною державою, де як літературна вживалася церковнослов'янська мова, оскільки богослужіння в завойованій візантійцями Болгарії було примусово переведене на грецьку, а інші слов'янські землі відмовилися від кирилиці ще раніше або не мали державності (серби). Це створило сприятливі умови для розвитку літературної спільнослов'янської мови як власне державно-національної. Загальнослов'янський речник у поєднанні з визначеністю правлячої династії мав стати об'єднувальним для різноплемінного населення. Напевно, наведені обставини є лише невеликою частиною тих причин, які спонукали Нестора (у біографії якого був епізод втечі до Тьмуторокані з пізнішим поверненням до Києва) взятися за написання своєї "Повісті".

Хоча сам літописець неодноразово поділяв автохтонні племена слов'ян Київської Русі на древлян, полян, уличів, тіверців тощо, стає очевидним, що цей поділ не відігравав для нього суттєвого значення у справі вирішення національної ідентичності Руської держави. Легенда про "покликання варягів" мала усунути етно-племінний чинник і сприяти консолідації на міжетнічному рівні. За часів Середньовіччя, коли для більшості європейських народів сама постановка питання про власну національну приналежність була ще попереду, такі погляди мали, поза сумнівом, суто прогресивний характер.

Однак з іншого боку такий настійливий наголос на необхідності єдності вже сам по собі є показником того, наскільки сильно бракувало цієї самої єдності у феодальній державі. Намагання Нестора та багатьох його наступників поширити назву "Руська земля" на територію всієї держави не змогло приховати від ока дослідників, що власне Руссю називається у літописах тільки територія Київського, Чернігівського та Переяславського князівств. Князі з інших князівств у літописах часто вирушають не до Києва чи Чернігова, а саме на Русь. Ця риса літописів цілком перекреслює і "варязьку легенду", за якою запрошені варяги на чолі з Рюриком раніше належали до руського племені, і взагалі весь "позаетнізм" літописної концепції давньоруської держави.

Сам Нестор (якщо до нас дійшла неушкодженою його власна, а не перероблена пізніше версія) або пізніший компілятор перекреслює вираз "от варяг нареклися руссю" також і послідовністю викладених подій. Після легенд про апостола Андрія на Київських горах, про заснування Києва, про хозарську данину полян мечами автор урочисто оголошує про початок конкретної руської історії. Події цієї історії відкриваються в "Повісті временних літ" 852 роком, під яким автор-укладач знаходить першу згадку про напад русів на Константинополь у грецькій хроніці Георгія Амартола. Це при тому, що "покликання варягів" руського племені ільменськими словенами, кривичами, чуддю і вессю віднесене ним тільки до 862 р. На той самий рік віднесено Нестором прибуття з півночі до Києва нібито від Рюрика двох "не його племені бояр" - Аскольда і Дира. Якщо до 862 р. на Дніпрі не було ніяких варягів, навіть "бояр не руського племені", то виникає закономірне запитання: яка ж власне русь напала на Царгород десятьма роками раніше?

Через чотири роки, за хронологією Нестора, Аскольд і Дир, про яких тепер говориться чомусь в однині, "пішов" у похід на Константинополь без будь-якого погодження з Рюриком і його варягами. У Візантії цей напад сприйняли як напад русів, про що й зазначає сам Нестор устами тимчасового правителя Константинополя. Кораблі цієї русі чудесним чином було розкидано тоді по Мармуровому морю, про що також, вочевидь, з грецьких джерел, повідомляє Нестор. Однак він нічого не повідомляє про охрещення Аскольда у Візантії, про що одноголосно свідчать ті самі джерела. А між тим, саме до цих подій відноситься відправка на землю Аскольда першого візантійського єпископа і встановлення у Константинополі свята Покрова Богородиці, пізніше найбільш популярного чомусь саме на Русі.

Замовчування у "Повісті" факту Аскольдового хрещення можна пояснити тільки тим, що цей князь, як і більш ранній князь Дир, про яких ще пам'ятали в народі, належали скоріше до південно-східної гілки росів, історичну пам'ять про яких офіційні кола намагалися затерти. А героями "Повісті" мали бути хоча й протягом довгого часу язичники, але руські варяги. Зокрема, значно ідеалізовано Олега, представника північно-західної гілки русів, який з маленьким сином Рюрика Ігорем на руках з Новгорода Ільменського захопив Смоленськ, Любеч, а під Києвом підступно забив і Аскольда, і Дира. Не відповідає історичній дійсності й яскрава оповідь про взяття Олегом штурмом Константинополя і прибиття на його Золотих воротах щита.

Взагалі Іпатіївський літопис, який крім "Повісті временних літ" включає в себе ще Київський та Галицько-Волинський літописи, становить собою надзвичайно цікавий предмет для уважного вивчення. У літопис входять уривки з перших житій київських святих, словесні портрети та характеристики окремих князів, розповіді про чудеса і небесні предзнаменування. В тексті зустрічається чимало порівнянь, прислів'їв, приказок, що підвищує його естетичне значення як яскравого твору художньої літератури.

Окрім Києва та Новгорода найбільшими літописними центрами Русі були Галич, Володимир-Волинський, Чернігів, Переяслав Руський (тепер Переяслав-Хмельницький). З середини XII ст. зростає роль заснованих у так званому Заліссі (місцевостях за смоленськими та брянськими лісами) міст Ростова, Суздаля, Володимира-на-Клязьмі (Володимира-Заліського), Переяслава-Заліського та ін. Значно зміцнюється і розбудовується Галицько-Волинське князівство. Київ поступово втрачає свій столичний характер.

Хоча майже всі князівства Русі мали свої літописи, більшість з них носили місцевий, а не загальноруський характер. Серед найбільш визначних загальнодержавних літописів слід назвати Галицько-Волинський (XIII ст.). На відміну від більшості інших, він, скоріш за все, повністю написаний не монахами, а визначними дружинниками чи боярами і викладає події не за роками, а становить суцільну розповідь про історичні факти та подає життєписи окремих найбільш відомих руських князів. Спостерігаючи за занепадом Києва, автори вболівають за збереження його князівсько-вічових традицій, але не знаходять нічого кращого, як проголосити гасло "Галич - Другий Київ". Однак за своїм історичним та літературним значенням Галицько-Волинський літопис посідає одне з найважливіших місць у давній вітчизняній культурі поряд зі "Словом о полку Ігоревім".

У Київській Русі літописи використовувалися в політичних суперечках, дипломатичних переговорах, у боротьбі з язичництвом. Протягом століть літописи чвсе більше втрачали зв'язок із церквою. За весь період давньоруської історії Константинопольський патріархат лише двічі - в середині XI і в середині XII ст. - дав послабину з руськими митрополитами, яких Візантія хотіла бачити греками, що впливали б на політичні процеси в потрібному для себе напрямку. Обидва випадки обрання митрополитів з русичів викликали її рішучий протест. Тому вплив церкви на культурне життя невпинно зменшувався. Певна секуляризація літописання виявилася і в змісті творів, і в тому, що їх безпосередніми укладачами ставали князі, дружинники, інші освічені люди. Відповідно до місця й умов створення літописи відбивали політичні пристрасті своєї епохи, тому дуже часто мали публіцистичний характер, пропагували ідеї місцевого й загальноруського патріотизму.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

54363. Мифы Древней Греции. Верования древних греков. Интегрированный урок 4.81 MB
  Мы предлагаем конспект интегрированного урока с использованием информационных и мультимедийных технологий на уроках литературы в 6 классе по теме Мифы Древней Греции. Овладеть знаниями о мифах Древней Греции не посетив страну пусть даже виртуально весьма трудно. Как же можно построить уроки по изучению мифов Древней Греции с использованием информационных и компьютерных технологий По программе на изучение этого...
54364. Свято – урок «Ой хто, хто Миколая любить» 42.5 KB
  Всі річки тепер в обнові біле скло над бережком Ходить зима по діброві застеляє все сніжком. Сніг сідав на усмішки і сміявся з усіма Бо прийшла до нас зима Пісня Зимонька Сорока. Йшла зимонька поміж полями Усміхнулася до зір...
54365. День Святого Миколая - душа весело співає 158 KB
  Хлопчик Краснії подарунки дітям приносить В кожен дім діти знають: з радістю приходить. Звучить чарівна мелодія зявляються дівчаткаянголи які виконують дивовижний танок сповіщаючи прихід Миколая стук у двері до господи входить Святий Миколай Вчитель Діти а хто до нас прийшов Діти Святий Миколай Св. Добрий день вам любі діти Діти Добрий день Св. Бачу ви усі привітні...
54366. Сценарій ранку «Ми чекаємо Святого Миколая» 60 KB
  Ми всі з нетерпінням чекаємо дня Святого Миколая. З лопатами і з піснею Працюємо разом 2куплет: Ми цю пісню будемо співати І всі дружно станем працювати Щоб Миколай прийшов до всіх Приніс дарунків повен міх 1 чортик Ну що ж мене вам не здолати я вам нашлю нову біду Чари мариТепер вас треба всіх розчарувати а для цього треба все про святого Миколая розповісти а ви про нього нічого і не знаєте.
54367. Народні свята. День Святого Миколая 81 KB
  Співом його привітаєм Разом пісню заспіваєм Співають пісню Ой хто хто Миколая любить Ой хто хто Миколая любить Ой хто хто Миколаю служить Тому святий Миколай На всякий час помагай Миколаю Ой хто хто спішить в твої двори Того ти на землі й на морі. Все хорониш від напасти Не даєш му в гріхи впасти Миколаю Ой хто хто к ньому прибігає На поміч його призиває Той все з горя вийде ціло Охоронить душу й тіло Миколаю Миколай молися за нами Благаєм тебе зі сльозами Ми тя будем вихваляти Ім'я твоє величати Миколаю 2...
54368. Свято Миколая 62.5 KB
  Коли святий Миколай З небес на землю йде То кожен дім і школа Мов вулик бджіл гуде. Це Святий Миколай. Як затанцюють за вікном сніжинки І білим килимом укриють край То знай що до Івася і Галинки Святий прибуде з неба Миколай. Я не хочу щоб Святий Миколай приходив до вас хвалив за якісь гарні вчинки дарував вам гостинці.
54369. Свято Василя та Меланки 209.5 KB
  Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості — за пирогами. Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать — так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А «здивована» мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили.
54370. Классный час «Милосердие» 61.5 KB
  Суть бескорыстного доброго отношения к человеку хорошо выразил другой римский философ Марк Аврелий: Когда ты сделал комуто добро и это добро принесло плод зачем ты как безрассудный домогаешься еще похвалы и награды за свое доброе дело Видимо сознание сделанного добра высшая награда для человека. Внутренний психический мир человека. Наука изучающая процессы и закономерности психологической деятельности человека.
54371. Смотри, не забудь, человеком будь 110.5 KB
  Какие чувства у вас возникали когда вы смотрели на эти фотографии Заставили ли вас эти фотографии сочувствовать сопереживать Как можно одним словом назвать способность человека к сопереживанию к совершению добрых и бескорыстных поступков по отношению к больным маленьким детям престарелым инвалидам животным да и ко всем живым существам Милосердие Какое сердце должно быть у...