21116

Образотворче мистецтво у XIV – першій половині XVII ст

Доклад

История и СИД

Образотворче мистецтво у XIV першій половині XVII ст. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви повязані з раннім Ренесансом хоча в цілому памятки монументального фрескового живопису XIV середини XVI ст. У цілому ж до середини XVI ст. З XVI ст.

Украинкский

2013-08-02

28.59 KB

9 чел.

18. Образотворче мистецтво у XIV – першій половині XVII ст.

Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. Польські королі ХІѴ-ХѴ ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло, доручали саме «руським» майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. У фресковий розпис проникають народні й світські мотиви, пов’язані з раннім Ренесансом, хоча в цілому пам’ятки монументального фрескового живопису XIV - середини XVI ст. присвячені виключно релігійній тематиці. До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції «Різдва Христового» й «Успіння Богородиці» (до яких введено побутові та краєвидні мотиви) стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (XIV-XV ст.).

Традиційне іконописання також включає в себе певні побутові подробиці, відходить від візантійських канонів, збагачуючись місцевими рисами та іноземними впливами. Високого рівня вже на початку XIV ст. досягла творчість маляра-іконописця, а потім і першого галицького митрополита, що переїхав до Москви, Петра Ратенського з Волині. Йому приписують написання ікони «Богородиця» у Володимир-Волинському соборі, а також так званої Петровської ікони в Успенському соборі у Москві. Митрополит Петро вважається зачинателем московської школи іконопису.

У цілому ж до середини XVI ст. відомо дуже небагато імен українських іконописців переважно з галицьких міст і містечок. Святі на іконах того часу мають вільні рухи, лагідний вираз обличчя. Постаті звільняються від візантійської умовності, нерухомості, урочистості й стають більш земними, обличчя набувають усе більш індивідуального виразу. Найпопуляриіші сюжети - зображення войовничих святих, зокрема Юрія Змієборця і сцен «Страшного суду». Останній сюжет під впливом замовників - заможних селян та міщан - набув сатиричного забарвлення. Композиції доповнюються новими сюжетними елементами, деталізацією обстановки реальних і міфічних подій, новими колористичними рішеннями, посиленим акцентуванням декоративних елементів і виразністю рисунку з підкресленням лінійного ритму.

Ювелірне мистецтво. У зв’язку з наявністю значного прошарку магнатів, купців, багатих міщан суттєвого розвитку набуває ювелірне мистецтво. Із занепадом Києва поступово зникають староруські типи ювелірних прикрас і техніка, на якій їх виготовляли. В цей період українське ювелірне мистецтво опинилося під впливом двох визначальних напрямків: 1) західноєвропейського, переважно німецького; 2) східного, головним чином грецько-турецького. Пере-важав останній, оскільки Львів славився як перевалочний пункт у торгівлі східними товарами, а магнати та шляхта захоплювалися зброєю та кінськими уборами в східному стилі (виробництво узд, сагайдаків, сідел, оправа шабель). Українські майстри комбінували ці впливи з традиційними давньоруськими, що дозволяло їм створювати цілком оригінальні вироби, багато з яких розходились не тільки у Польщі, а й за її межами під назвою львівських. Однак скоро польська влада почала поширювати свою дискримінаційну релігійну політику й на різні галузі мистецтва. Майстрами ювелірних золотих цехів могли бути лише поляки, католики. Це призводило до певного гальмування розвитку цього виду мистецтва і зміни матеріалів, з яких вироблялися ювелірні речі: не з золота, а із срібла, бронзи та міді. В литті з міді та олова були досягнуті високі результати. Відливали і художньо оформлені гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, світильники, посуд.

Мистецтво книжкової мініатюри і графіки. Продовжує і розвиває попе-редні традиції мистецтво книжкової мініатюри і графіки. З XVI ст. графіка від-биває готичний натуралізм, який мав динамічніше трактування сюжету. Рукописи оздоблювались заставками, великими орнаментованими літерами, в основному плетінковим орнаментом, багатим на фарби, серед яких усе ж переважають чорна та червона.

Традиції візантійського орнаменту доповнюються готичними рисами, а згодом і все більш помітними ренесансними тенденціями. Особливо високу художню цінність мають Галицьке Євангеліє XIV ст., «Житіє Бориса і Гліба», Радзивилівський літопис XV ст., Пересопницьке Євангеліє XVI ст.

Літературна мова у XV ст. в цілому ще досить слабко наближається до народної за винятком мови ділових грамот про спадкування і купівлю-продаж, які лишаються чи не поодинокими свідками активного формування української мови в цей період. Поруч з цими грамотами можна поставити хіба що спроби українського перекладу певних нових на той час понять і реалій у перекладній літературі того часу. 

Скульптура. У Західній Україні починається пов’язаний із західноєвро-пейськими впливами розвиток скульптури. Скульптура в цей період також розвивається як елемент архітектурного оздоблення ззовні та зсередини, а також на надгробках заможних шляхтичів, не тільки католиків, а й православних. Цікавими зразками погребальної скульптури є надгробні пам’ятники з розкішною плоскорізьбою кінця XVI ст. у Львові, Дрогобичі, Києві та інших містах. Погребальна скульптура цікава тим, що вона не виліплювалася, а вирізалася з м’яких порід каменю, що споріднює її з різьбою. Але це саме скульптура, оскільки вона передає об’ємність зображених у повний зріст фігур з портретними подробицями їх зовнішності, переважно одягнутих у рицарські доспіхи і ніби в невимушених позах - підперши рукою голову чи піднявши вгору коліно. Більш поетичними і ліричними є композиції надгробків жінок та рано померлих дітей.

Разом з тим починає розвиватися ліпна скульптура і ливарна скульптурна пластика з металу. Цікавим зразком останньої є фігура архістратига Михаїла, що перемогає диявола.. Останнього виконано в драматичних, характерних для пізньої готики традиціях. Сам архістратиг являє собою взірець ренесансної мрії про досконалу людину. Ця композиція прикрашала будівлю королівського арсеналу у Львові.

Зразки ліпної скульптури прикрашали не лише численні львівські костели, а й вулиці міста.

Живопис. Значні зміни характеризують розвиток українського живопису. Поряд з традиційним іконописом, який протягом ХVVІ ст. значно еволюціонує, не переходячи, однак, меж традиційної техніки виготовлення фарб і використання сюжетів, з початку XVII ст. розвивається цілком нова для України форма іконописного живопису. Одним із найяскравіших взірців такого нового іконопису є ікона «Різдво Богородиці», що зберігалася у П’ятницькій церкві Львова. Важко сказати, ким вважав себе невідомий автор - іконописцем чи художником, який змалював типову міщанську обстановку в порівняно заможній львівській родині. Невідомо також, чи використовувалася його робота у церковному вжитку, тобто чи відповідала така форма іконопису тогочасним смакам львів’ян. Можливо, маємо в даному випадку спробу експериментальної або професійно виконаної учнівської стилізації під італійський фресковий живопис другої половини XV - початку XVI ст. Річ у тім, що тогочасний Львів був центром кількох професійних цехів живописців та іконописців. При цьому старші майстри не тільки давали учням різноманітні завдання, а й самі мали постійно експериментувати в пошуках найбільш конкурентоспроможної форми продукції. Якщо вищезгадана ікона становить швидше виняток, ніж правило, то твір Миколи Петрахновича (1635) відбивав основну тенденцію в еволюції іконописного мистецтва і довгий час прикрашав знадвору вхід до Успенської братської церкви у Львові, від чого його зовнішній вигляд частково зіпсувався. Для іконописців XVII ст. вживання олійної фарби стає поступово нормою, хоча інколи її розбавляли з темперою. Світлотіньове моделювання наближає цей іконопис до портретного живопису.

Художники більше звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, але провідне місце у світській творчості посідають портрети. З другої половини XVI ст. формується західноукраїнська портретна школа. Відомі цілком реалістичні й майстерно виконані портрети К. Корнякта, дружини турецького султана «Роксолани» (Насті Лісовської), фундаторки православних монастирів на Лівобережжі Раїни Вишневецької, К. Острозького, дочки старости львівського братства Варвари Лангиш (бл. 1635) та багатьох львівських міщан - діячів братства. Київські портрети на полотні першої половини XVII ст. до нашого часу не дійшли. Відомі лише фрескові (стінописні) портрети ігумена Красовського 1614 р. з Кирилівської церкви та Петра Могили з фрески у церкві Спаса на Берестові.

Одним з найраніших зразків багатоповерхових барокових іконостасів з пишним різним декором є іконостас церкви Параскеви П’ятниці у Львові. На жаль, про розвиток іконопису та живопису на інших українських землях у період кінця XVI - першої половини XVII ст. судити досить важко. Внаслідок постійних воєн і повстань у цей та наступний періоди з творів мистецтва українських земель дійшла лише мала частка, пов’язана саме з Галичиною. Але оскільки східні простори України саме в цей час посилено освоювалися переважно вихідцями з західних земель, різниця у рівні та якості не могла бути великою.

У другій половині XVI ст. у зв’язку з поширенням книгодрукарства виникає граверство на дереві (так званий дереворит), яке змінює графічні мініатюри і розпис манускриптів. Основними центрами розвитку граверства були Львів та Острог. Перші друковані видання І. Федоровича були оздоблені здебільшого багатим ренесансним рослинним орнаментом. Найдавніший зразок образотворчого граверства - дереворит «Ісус Христос» у Євангелії XVI ст. Перші в історії українського друкарства сюжетні гравюри-ілюстрації впровадив П. Беринда, подавши їх до кожного казання з «Євангелія учительного» (Крилос, 1606). З початку XVII ст. виникає новий граверський жанр - так звана народна гравюра, розрахована на поширення серед народу і покликана замінити коштовні ікони. Ці гравюри тиражувалися як листівки-плакати, а їх змістом стали складні алегоричні сюжети раннього бароко («Чистота яко дівиця...», «Смерть на блідому коні», «Ліствиця райська» та ін.).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

85364. Поняття «адаптації» і «дезадаптації» в психології 35.73 KB
  Адаптація динамічний процес завдяки якому рухливі системи живих організмів незважаючи на мінливість умов підтримують стійкість необхідну для існування розвитку продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді коли в системі організм середовище виникають значні зміни що забезпечують формування нового гомеостатичного стану який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Як і процес адаптації [43]. Адаптаційний процес торкається усіх рівнів організму: від молекулярного до психічної...
85365. Психологічні травми, що викликають відхилення в розвитку особистості і поведінці підлітків 37.54 KB
  Типовий приклад стійкого недорозвитку олігофренія. Варіанти затриманого розвитку: конституційний соматогенний психогенний церебральний церебральноорганічний. В етіології пошкодженого розвитку спадкові захворювання внутрішньоутробні родові та післяпологові інфекції інтоксикації і травми центральної нервової системи але патологічний вплив на мозок йде на більш пізніх етапах онтогенезу після 23 років.
85366. Класифікація акцентуацій характеру 40.2 KB
  Леонгард виділив 12 типів акцентуацій характеру. Типи акцентуацій характеру поділяються К. Леонгард відносить демонстративний педантичний застряглий та збудливий типи. Демонстративний тип.
85367. Відхилення у розвитку. Класифікація відхилень у розвитку 39.98 KB
  Класифікація відхилень у розвитку. Лурія були виділені 5 основних умов нормального психічного розвитку: збереження структур функцій ЦНС; збереження аналізаторних систем; збереження мовних систем; фізичне здоровя і адекватне віком навчання і виховання. Різноманіття будьякого з наведених факторів здатне призводити до появи безлічі варіантів відхиляється розвитку .
85368. Характерні особливості типів акцентуацій 35.92 KB
  Акцентуації це типологічні особливості характеру які виявляються іноді настільки яскраво що можуть бути досить близькі до психопатіям іншими словами патологічним аномалій. На відміну від психопатій для акцентуацій не характерна тріада показників психопатії: стабільність рис характеру в перебігу життя спільність проявів характеру в будьяких випадках соціальна дезадаптація. Акцентуації особливо виражені в період формування характеру з віком вони згладжуються. Особливості характеру при акцентуації можуть бути зовсім непомітні в...
85369. Специфіка вживання алкоголю і наркотиків у підлітковому віці 37.17 KB
  Це обумовлено тим що пияцтво підлітків наркоманія чи токсикоманія завжди повязані з іншими порушеннями поведінки. Адиктвна поведінка є складовим елементом поведінки що відхиляється як би нашаровуючись на соціальну дезадаптацію підлітка. Дитячі психіатри вважають що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуаційні порушення поведінки і прояви починається захворювання. Подруге проявом суто вікової особливості негативізму як крайнього прояви реакції емансипації або однією з форм пошукового поведінки.
85370. Визначення поняття «характер» і «акцентуації характеру» в психології 41.51 KB
  Підлітки цього типу відрізняються рухливістю товариськістю схильністю до бешкетування. Підлітки гіпертимного типу часто переоцінюють свої здібності бувають надто самовпевненими прагнуть показати себе похвалитися.
85371. Елементи психотерапії в роботі логопеда 38.5 KB
  Логопед повинен зустріти дитину надзвичайно дружелюбно і показати йому кімнату в якій вони будуть займатися все що в ній знаходиться насамперед іграшки. Помітивши що найбільше дитині сподобалося педагог дає йому річ яка його зацікавила і якщо дитина не заперечує підключається до його гри на рівних. Коли ви перебуваєте праворуч ви допомагаєте йому просуватися в потрібному напрямку до результатів яких ви обидва чекаєте; Займайте позицію Левелінга на рівні очей дитини він на стільці ви на стільчику він на підлозі і ви на...
85372. Девіантна поведінка та причини її виникнення та прояву 39.73 KB
  На сьогоднішній день найпоширенішими видами девіантної поведінки серед підлітків є: злочинність алкоголізм наркоманія токсикоманія суїцид. Існують різноманітні взаємоповязані фактори що обумовлюють генезис девіантної поведінки. Індивідуальний фактор який діє на рівні психобіологічних передумов девіантної поведінки та ускладнює соціальну і психологічну адаптацію індивіда. Психологічний фактор який розкриває несприятливі особливості взаємодії індивіда з оточенням і який проявляється в активновибірковому ставленні індивіда до середовища...