21119

Література у другій половині XVII – XVIII ст.

Доклад

История и СИД

Література у другій половині XVII XVIII ст. Розвиток літератури протягом другої половини XVII першої половини XVIII ст. Так званий леонінський вірш що поширився у XVIII ст. В кінці XVIII ст.

Украинкский

2013-08-02

26.69 KB

1 чел.

21. Література у другій половині XVIIXVIII ст.

Розвиток   літератури   протягом другої половини XVII - першої половини XVIII ст. зумовлений передусім роботою Києво-Чернігівського культурного осередку, діяльність якого була пов'язана   з   друкарнею,   заснованою 1674   р.   у   Новгороді-Сіверському   і 1679 р. переведеною до Чернігова. До кола митців і вчених, яких згуртував чернігівський архієпископ Лазар Баранович і якими опікувався гетьман І. Мазепа, входили талановиті письменники і поети Олександр Бучинський-Яскольд, Іван Величковський, Афанасій Заруцький,  Лаврентій  Крщонович,  Іоаникій Галятовський, Стефан Яворський, Іван Орновський, Петро Армашенко, Петро Терлецький, Пилип Орлик (майбутній гетьман у вигнанні), Данило Туптало (св. Димитрій Ростовський), Іоан Максимович (св. Іоан Тобольський), Антоній Стаховський та ін.

Одним з найплодючіших українських письменників другої половини XVII ст. був І. Галятовський. Замолоду він уклав збірку проповідей «Ключ розуміння» з доданим до неї першим вітчизняним курсом гомілетики (теорії проповіді) «Наука альбо способ зложення казання», яка пережила три прижиттєві видання (1659, 1663, 1665). Галятовський уславився також написанням низки об'ємних і цінних полеміко-богословських трактатів. Три з них - «Розмова Білоцерківська» (1676), «Стара церква» (1678) і «Фундаменти» (1683) - написані польською мовою ї спрямовані проти католицизму та унії. Два трактати - «Лебідь» (1679) і «Алькоран» (1683) - спрямовані проти мусульманства і містять заклик об'єднання всіх слов'ян проти турецької агресії. Проти іудаїзму написано велику книгу «Месія правдивий» (1669). Полемізував Галятовський також з протестантськими течіями («Софія премудрість», 1686) і неоязичницьким атеїзмом («Боги поганські». 1686). Великою популярністю користувалися укладені цим автором збірки релігійних легенд про чудеса «Небо новоє» (1665) і «Скарбниця потребная» (1676). Книжна українська мова творів Галятовського наближена до народнорозмовної. Усі великі твори І. Галятовського (близько 20) були надруковані за життя автора, що було за тих умов великою рідкістю, а деякі з них перекладені тогочасними російською, румунською та польською мовами.

Визначними представниками ораторсько-проповідницької прози у другій половині XVII ст. були також Лазар Баранович (великі збірки проповідей «Меч духовний», 1666 і «Труби словес проповідних», 1674) і особливо Антоній Радивиловський, який був найталановитішим проповідником доби. А. Радивиловський залишив дві збірки проповідей. Перша, на найважливіші богородичні свята, мала назву «Огородок Марії Богородиці» (1676, «огородок» - огороджений сад), друга - «Вінець Христов, з проповідей недільних, аки з цвітов рожаних... сплетений» (1688). Характерними рисами його проповідей є демократичність викладу, значна кількість повчальних прикладів і порівнянь не тільки з давньої історії, а й сучасних йому подій, помітна релігійна нетерпимість.         

Досить значного розвитку набула і поезія. Її поступ стимулювався викладанням поетики в школах і колегіях. Спочатку поезію вважали лише наукою укладання віршів. Вміння віршувати було звичайною ознакою риторичної освіченості, належності до суспільного прошарку носіїв культури.

Віршування стає не тільки модою, а й обов'язком учителів та учнів академій, де просто вчать писати вірші, в теорії й практиці, виховуючи вправних версифікаторів. У Києво-Могилянській академії студенти вивчали до 30 видів і жанрів поетичних творів класичного, середньовічного, новітнього стилю (комедія, трагедія, трагікомедія, драма, ода, елегічна, дидактична, сатирична поезія і т. д.). Формується київська поетична школа.

За формою вірші залишалися силабічними. Так званий леонінський вірш, що поширився у XVIII ст., став перехідною ланкою до силаботонічного віршування. Нерідко автори користувалися всякими вишуканими бароковими формами курйозного вірша: акростихами (з перших літер рядків виходило ім'я), «раками» (рядки читалися однаково як зліва направо, так і справа наліво), «лунами» (другий рядок був коротким відлунням рими першого), а також різними варіантами фігурно-візуальної поезії (вірші у формі піраміди, сокири, чаші, серця, геометричного візерунка тощо). Найвизначнішим майстром усіх можливих різновидів курйозних віршів був І. Величковський, автор двох поетичних збірок «Зегар з полузегарком...» (1690, «зегар» - годинник) і «Млеко, од овці пастирю належноє...» (1691). Курйозний формалізм барокової поезії не був простим штукарством, але способом пошуку нових виражальних засобів у межах риторичної поетичної традиції. Зміст курйозних віршів був досить серйозним і вимагав дотримання визначених правил.

Але істотні зміни в суспільно-політичному житті, Визвольна війна, Руїна, вічні теми кохання, пошуки сенсу життя покликали до життя і справжніх поетів-ліриків. Виникає особливий ліричний жанр так званої пісні свіцької, в якому українські поети як Західної, так і Східної України давали вихід наболілим особистим почуттям (як інтимним, так і суспільним), причому нерідко мовою, максимально наближеною до народної. З'являються історичні вірші та сатири на суспільні теми. До них належать такі вірші, як «Висипався Хміль із міха» (про Богдана Хмельницького), «Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напротив миру» (про битву під Берестечком). Виникає також цікавий жанр поетичної літературної «думи», в якому переосмислювалися буремні історичні події доби. Одним із порівняно пізніх і найяскравіших зразків громадянської лірики є анонімна «Дума» («Всі покою щиро прагнуть...»), авторство якої історики найчастіше приписують гетьманові Мазепі разом з піснею «Ой горе тій чайці-небозі». У «Думі» яскраво змальовано суспільну ситуацію періоду Руїни.

На жаль, такі твори друком не виходили і поширювалися у списках по різноманітних рукописних поетичних антологіях, багато з яких до нашого часу не дійшли або дійшли в уривках. В кінці XVIII ст. на західноукраїнських землях було видано антологію «Богогласник», в якій поряд з релігійними були й ліричні вірші.

Демократичні традиції народного віршування найяскравіше відбилися у творчості «мандрівного дяка» межі XVII—XVIII ст. Климентія «сина Зинов'єва», що становить собою чудом уцілілу в історичних перипетіях доби енциклопедію життя усіх верств і прошарків тогочасного українського суспільства. Крім кількох сотень власних віршів, Климентій вмістив у свою збірку понад 1000 народних прислів'їв та інших афоризмів.

Вже з 1720 р. книгодрукування книжною українською мовою в Росії після кількох виданих раніше заборон було остаточно ліквідовано. Не діяли ніякі аргументи про збитковість друкування іншими мовами (зокрема зросійщеною церковнослов'янською). Спроби видавати українську літературу в обхід заборони жорстко каралися величезними на той час штрафами. Після того як Чернігівська друкарня не змогла сплатити чергового штрафу, її перевезено до Москви. Відтак в підпорядкованій Росії частині України залишилася єдина Києво-Печерська друкарня, яка після кількох спроб відновити українське книгодрукування таки змушена була видавати літературу виключно для церковного вжитку, навіть букваря для початкових парафіяльних шкіл надрукувати вона не мала права. Книги українського друку, які перед тим поширювалися по всій Росії, були заборонені до вжитку, вилучалися і знищувалися.

Заборона українського книгодрукування болісно вдарила по розвитку української літератури. Нова генерація українських письменників мала писати свої твори тогочасною російською мовою, в якій, щоправда, до того вже назавжди закріпився великий масив слів українського походження. Серед російсько-українських письменників, які залишили значний слід у літературному процесі XVIII ст., слід назвати Гната та Івана Максимовичів, М. Богдановича, О. Хмельницького, В. Капніста, Але твори з більшою або меншою частиною живої української мови продовжували з'являтися і поширювалися у списках.

Дуже цікавим з історично-політичної точки зору є досить великий вірш-діалог перекладача генеральної канцелярії Семена Дівовича «Разговор Великоросіи с Малоросією» (1762), написаний майже цілком чистою російською мовою з деякими українізмами. Автор захищає інтереси козацької старшини, зацікавленої у наданні їй дворянського статусу в Російській імперії. В його творі яскраво відбилося давнє бачення союзу України з Росією, притаманне козацькій старшині, яка сприймала царя як чергового сюзерена, якому козаки добровільно служили так само, як і російське дворянство. С. Дівович підкреслює, що союз України і Росії був добровільним, тому відносини між ними повинні бути рівними.

Закоханість у славне минуле України відбилася у спробах створити віршовану історію козацтва. Йдеться про «Героїчні стихи о славних воєнних дійствіях войск запорожских», укладені якимось ченцем Іваном 1784 р. Взагалі серед козацьких поетів найвідомішими були харківський козак Семен Климовський на початку XVIII ст. і кошовий чорноморсько-азовського козацького війська Антон Головатий, який очолив переселення частини козаків на Кубань.

З історичними віршами переплітаються і сатиричні на тогочасну «злобу дня» - про скасування козацького ладу, закріпачення селян або про заходи «посполитих» щодо здобуття дворянства («Доказательства потомственні Хама Данила Кукси»). Найталановитішим протестним твором була «Ода на рабство» (1783) українського патріота грецького походження Василя Капніста, в якій крізь класицистичний канон уже цілком виразно проглядає романтичний світогляд автора. У цьому творі заможний український поміщик відреагував і на закріпачення українських селян за указом Катерини II від 3 травня 1783 р. Не обмежуючись наріканнями на злу долю, автор порівнює імператрицю з матір'ю, що залишає свою дитину напризволяще на вулиці.

Хоч віршована література XVII-XVIII ст. не дала жодного творчого велетня світового рівня, вона створила чимало мініатюр-перлин, що підсилені народною словесністю, були плодоносним посівом під виниклу наприкінці XVIII ст. нову українську літературу, яка базувалася вже не на книжних традиціях, а на живій усній українській мові демократичних суспільних верств.

У другій половині XVII ст. значного розвитку досягла шкільна драма. Спочатку по школах ставилися комедії давніх римських письменників, але потім викладачі Київської академії самі почали писати п'єси, приурочені до кінця навчального року. В період з 1673 по 1695 рік збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

Основним змістом шкільної драми були релігійні, біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Глядачами вистави  були люди обрані - світська і духовна адміністрація, меценати школи, особи, що визначалися своєю заможністю, освіченістю або іншими відповідними якостями. Шкільний театр у Києві доби Мазепи був театром обраних для обраних. Простолюд мав задовольнятися вертепними виставами або вуличними декламаціями мандрівних студентів і дяків.

Загальною тенденцією в розвитку літератури XVIII ст. було поступове зменшення в ній релігійних і збільшення світських мотивів. Великий крок вперед у розвитку української драми зробив Феофан Прокопович (1681-1736). Він народився у Києві в купецькій сім'ї, здобув освіту в Києво-Могилянській академії, потім навчався в польських школах і в Римській єзуїтській колегії. Дуже цікавився протестантськими течіями. Повернувшись 1704 р. до Києва, викладав поетику, риторику, філософію в Київській академії. У 1705 р. він написав свою знамениту історичну трагікомедію «Владимір», до якої першим узяв тему з української історії. Присвячена І. Мазепі, п'єса містила яскраво виражені ознаки патріотизму, зокрема у трактуванні Прокоповичем Києва як «Другого Єрусалима».

У підготованому Прокоповичем у цей період підручнику з поетики він опрацював правила укладання драматичного твору, які вповні відповідали вимогам барокової стилістики, але додатково вносили в театральне і літературне життя елементи класицизму.

Драматургічна теорія і практика Прокоповича справили таке враження, що подальша театральна творчість протягом півстоліття трималася цих правил. Згідно з його приписами писали трагікомедії українські драматурги Л. Горка, Т. Трохимович, С. Ляскоронський, В. Лащевський, М. Довгалевський, М. Козачинський, Г. Кониський, Т. Щербацький та ін. Поруч з класицистичними рисами в їх творах з'являються й мотиви Просвітництва. Наприклад, у драмі Г. Кониського «Воскресеніє мертвих...» (1747) відображено соціальні антагонізми тогочасного українського життя - сваволю старшини, хабарництво і продажне судочинство. Генетично пов'язана з українською шкільною драмою сатирична комедія В. Капніста «Ябеда » вважається одним з вищих досягнень російської комедіографії.

Одним з найкращих драматичних творів доби, який мав неабиякий суспільний резонанс, була п'єса «Милость Божія, Україну од неудобоносимих обид лядських через Богдана Зиновія Хмельницького преславного войск запорожских гетмана свободившая» (1728). її автором вважають одні дослідники Теофана Трохимовича, інші - Інокентія Неруновича. Своїм сюжетом ця драма ще ближче до сучасного життя, ніж «Владимір» Прокоповича. Вірно з історичного боку змальовані тут причини Визвольної війни, сам Богдан Хмельницький. Драму було присвячено двом подіям - 80-річчю початку Визвольної війни і виборам нового гетьмана України після тимчасового скасування гетьманства. Як у драмі Прокоповича князь Володимир був концептивним образом І. Мазепи, так і в «Милості Божій» новий гетьман Д. Апостол мислиться і прямо характеризується як другий Б. Хмельницький.

В іншій анонімній драмі першої чверті XVIII ст. «Образ страстей сего міра...» автор в алегоричній формі висловлює сумнів у розумності й доцільності союзу України (в образі бога війни Марса) з Російською імперією (богинею війни Беллоною).

В інтермедіях, які виставлялися в перервах між актами шкільних драм, звучали жива народна мова, український гумор, вводилися характерні для європейського бароко елементи бурлеску і травестії. Бурлеском (з франц. - жарт) називають зображення різних поважних явищ і предметів у перебільшено комедійному чи пародійному вигляді. Травестійними (з франц. - переодягати) називають твори, де біблійні або міфологічні персонажі, переодягнені в народний одяг, говорять переважно народною усною мовою, діють в обстановці місцевого побуту. «Низька» за жанром бурлескно-травестійна поезія на тлі поступового занепаду української «високої» культури ставала все більш помітним явищем у культурному житті України XVIII ст.

Героїчні, драматичні та трагічні події Визвольної війни, подальша боротьба проти різних іноземних загарбників викликали піднесення усної народної творчості. В цей час створюється багато народних дум, історичних пісень і переказів, основним змістом яких є визвольна боротьба проти польських магнатів та католицизму, оспівуються герої війни Богдан Хмельницький, Данило Нечай, Іван Богун, Іван Кривоніс. До таких дум належать «Хмельницький і Барабаш», «Корсунська битва», «Похід на Молдавію», «Смерть Богдана Хмельницького», «Ганджа Андибер».

Визвольна боротьба за українську державність стимулювала й інтерес до історії. Історична думка формується як активна складова у державницькій ідеології кращих представників українського народу.

У 1672 р., коли Київ мав перейти під польську владу, з друкарні Києво-Печерської лаври вийшла «Хроніка...» ректора Київської академії Ф. Сафоновича, в якій автор намагався відтворити те історико-політичне тло, на якому відбувалися всі важливі події з давньоруського, литовського і польського періодів української історії. У 1674 р. у Києві вийшов друком «Синопсис, або Стислий опис від різних літописців про початок слов'яно-руського народу». Це був перший систематизований підручник з вітчизняної історії, яку було введено до шкільних програм як самостійний предмет. На відміну від твору Сафоновича, «Синопсис» орієнтувався вже на московську монархічну концепцію державного устрою.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

47062. Організація монтажних процесів 51 KB
  Залежно від послідовності встановлення конструкцій та суміщення монтажу з технологічно суміжними роботами: диференційний послідовне встановлення однотипних конструкцій у межах ділянки чи захватки комплексний послідовний монтаж різнотипних конструкцій у межах однієї чи кількох ділянок; комбінований поєднання двох попередніх . Залежно від технологічних особливостей і конструктивних характеристик об'єкта: нарощування послідовне складання конструкцій знизу вгору; підрощування спочатку на нульовій позначці складають найвищий ярус...
47065. Дифференциальная диагностика округлых образований в лёгких (туберкулёма, абсцесс, эхинококкоз, опухоль) 51.5 KB
  Начало заболевания: острое при пневмонии постепенное или неосознанное при раке и туберкулезе. Изменения на архивных флюорограммах: отсутствуют при воспалении; выраженное прогрессирование при раке умеренное прогрессирование или стабильность при туберкулезе. Динамика процесса в период между выявлением заболевания и госпитализацией: инволюция при пневмонии прогрессирование при раке стабильность при туберкулезе. Чувствительность к туберкулину по пробе Манту с 2 ТЕ: выраженная при туберкулезе ...
47066. Органичения целостности БД. Классификация ограничений. Предикаты и высказывания. Пердикаты переменной отношения и БД. Основное правило целостности данных 43.5 KB
  Органичения целостности БД. Основное правило целостности данных. Ограничения целостности классифицируются по четырем основным категориям: ограничения типа домена атрибута переменнойотношения и базы данных. Типы виды условий целостности данных.
47067. Редакторская подготовка журнальных (газетных) изданий 52 KB
  Конечно все это возможно при условии если авторы представляют оригиналы своих материалов в установленный срок что во многом зависит от организаторскоуправленческой работы редактора. Большая роль в реализации перспективного тематического плана отводится редакторам. Успешному решению редакционноиздательских задач способствуют творческие контакты редактора с авторами. Работа редактора журнала обусловлена спецификой редакционного процесса в журнальной редакции и отличается от работы редактора книжной редакции.
47069. Реализация биологической информации в клетке (Билет № 12) 52 KB
  Критерии вида это разнообразные таксономические признаки которые характерны для одного вида но отсутствуют у других видов. Комплекс признаков по которому можно надежно отличить один вид от других видов называется видовым радикалом Н. Критерии вида делят на основные которые используются практически для всех видов и дополнительные которые трудно использовать для всех видов. Эти виды различаются морфологически лишь по строению репродуктивных структур например окраска яиц у одних видов гладкосерая у других с пятнами или полосами...