21125

Розвиток етнографії та історичної науки наприкінці XVIII - на початку XX ст.

Доклад

История и СИД

князь Микола Цертелєв грузин за походженням проте щирий патріот України опублікував у Петербурзі Попытку собрания старых малороссийских песен збірку українських історичних дум. Це відбилося у працях кількох нащадків старшинських родів які вийшли у відставку з царської служби й присвятили себе опрацюванню та публікації історичних матеріалів слідами козацьких літописців. У звязку з необхідністю підтвердити своє шляхетське походження яке повинна була засвідчити спеціальна комісія у Петербурзі так звана Геральдія посилився пошук...

Украинкский

2013-08-02

18.19 KB

7 чел.

27. Розвиток етнографії та історичної науки наприкінці XVIII - на початку XX ст.

Етнографія. Початок українській етнографії поклав Григорій Калиновський, який видав у 1777 р, в Петербурзі «Опис весільних українських обрядів». 20 років по тому (1798) тут же з’являється перша енциклопедія українознавства «Записки о Малороссии» Якова Маркевича, де стисло викладалися відомості про Україну, її природу, історію, населення, мову і поезію. Далеко більше значення мала видана того ж року інша книжка - «Енеїда» І. Котляревського, з виходом якої традиційно-умовно пов’язують початок українського відродження.У 1819 р. князь Микола Цертелєв, грузин за походженням, проте щирий патріот України, опублікував у Петербурзі «Попытку собрания старых малороссийских песен» - збірку українських історичних дум. У передмові Цертелєв писав: «Якщо ці вірші не можуть служити поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначались українці й яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, що врятувалася від жадності сусідніх народів».Повніше і систематичніше дослідження української етнографії під назвою «Малороссийские народные песни» склав у 1827 р. Михайло Максимович — майбутній перший ректор Київського університету. Ця збірка справила вплив на творчість О. Пушкіна і М. Гоголя, на вибір життєвого шляху П. Куліша і М. Костомарова. Максимович згодом згадував, що одного разу застав Пушкіна за читанням цієї збірки і останній жартівливо зізнався, що він «обкрадав» його пісні. Справу Максимовича продовжив Ізмаїл Срезневський. У 1831 р. він видав «Український альманах» — збірку народних пісень і оригінальних поезій, написаних харківськими поетами, а в 1833-1838 pp. - шість випусків «Запорожской старины».

Український професор Московського університету - Йосип Бодянський присвятив свою магістерську дисертацію (1837) порівнянню російських та українських народних пісень. Із типовим для романтика перебільшенням він протиставляє начебто засмучені й смиренні інтонації пісень російської Півночі життєрадісним мелодіям українського Півдня. «Яка велика різниця існує між Північчю й Півднем, - писав Бодянський, - і наскільки різні народи там живуть».

Пізніше у галузі етнографії та фольклористики плідно працювали Т. Рильський, Д. Гнатюк, П. Житецький, М. Сумцов, П. Чубинський, М. Драгоманов, Б. Грінченко та багато інших фахівців і аматорів на всіх заселених українцями землях - від Закарпаття і Підляшшя до Вороніжчини і Кубані. Етнографів цікавили всі аспекти народного життя - від особливостей одягу та устрою житла в різних регіонах до назв предметів народного побуту.

Розвиток історичної науки. Протягом усього XVIII ст. серед нащадків козацької еліти Лівобережжя не згасала зацікавленість історією, особливо історією козаччини. Це відбилося у працях кількох нащадків старшинських родів, які вийшли у відставку з царської служби й присвятили себе опрацюванню та публікації історичних матеріалів слідами козацьких літописців. Приблизно у той самий час, що й «Історія русів», з’являються історичні роботи Степана Лукомського і Петра Симоновського, активно збирали історичні матеріали Адріан Чепа, Яків Маркевич та ін. Найбільшої уваги з точки зору науковості підходу серед цих істориків-аматорів (усі вони писали російською мовою) заслуговують Василь Рубан («Короткая летопись малороссийская», 1777) і Опанас Шафонський («Черниговского наместничества топографическое описание», 1786).

Крім інтересу до старовини та місцевого патріотизму, для занять історією у нащадків української старшини був і інший мотив. У зв’язку з необхідністю підтвердити своє шляхетське походження, яке повинна була засвідчити спеціальна комісія у Петербурзі - так звана «Геральдія», посилився пошук історичних документів і загальна зацікавленість історією. Це стало ще одним імпульсом до національного відродження на Лівобережжі.

Першою узагальнюючою працею з історії України, написаною з широким використанням російських та українських архівів, була 4-томна «История Малой России» Д. Бантиша-Каменського (опублікована лише 1903 р.). Головну увагу автор звернув на діяльність історичних осіб, зовнішньополітичні події, з монархічних позицій доводив, що попри свою героїчну історію українці є відгалуженням російського народу, а возз’єднання з Росією - найвизначніша подія української історії.

У 1842-1843 pp. підготовано до друку, але так і не видано 5-томну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Змальовуючи минуле України як самостійний історичний процес, Маркевич відстоював право українського народу на самостійний національний розвиток, документально-історично обґрунтовував правомірність відновлення автономії України. Саме за цю працю М. Маркевича звинувачував у сепаратизмі відомий російський критик В. Бєлінський. Він також засудив автора за прагнення викладати історію України як незалежну від історії Росії.

Визначним прогресивним ученим, який зробив значний внесок у розвиток історичної думки, був Михайло Максимович. Він виступив проти норманської теорії походження Русі (як і М. Ломоносов), довів безпідставність теорії російського історика М. Погодіна про «запустіння України від нашестя Батиєва», показав, що українське козацтво було не прийшлим народом, а особливим станом українського суспільства.

Одним із найвидатніших істориків XIX ст. був Микола Костомаров (1817—1885), більшість праць якого видані у зібранні його творів «Історичні монографії та дослідження». Головною заслугою Костомарова є те, що він, на противагу історикам, які в історії бачили діяльність лише видатних осіб, уперше застосував при дослідженні процесів державного життя українського народу наукові методи аналізу широких масових рухів, спираючись на здобутки тих історичних шкіл, які вже існували й здобули визнання у європейській науці.

На відміну від Костомарова, у якого переважає описовий метод висвітлення історичних подій і виразно простежується власна оцінка, В. Антонович (1834-1908) у своїх наукових працях не дав наперед жодної готової вже думки, яка б пронизувала дослідження і змушувала б читача дивитись на факти очима автора. В нього більше переважає тверезий позитивістський підхід, критичність та аналіз: після необхідних історичних відомостей і пояснень наступає групування фактичного мате ріалу і посилання на джерела. В. Антонович написав понад 300 праць, створив так звану документальну школу українських істориків. До неї належали М. Грушевський, Д. Багалій, О. Єфименко та їхні численні учні.

Особливе місце у розвитку історіографії посів Михайло Драгоманов (1841-1895), який критикував народницьку школу. Домінантну аксіому народників - «інтерес трудового народу» - він вважав суб’єктивною і ненауковою. Найбільшою вартістю всякого історичного процесу він вважав духовно-моральний, економічний і політичний розвиток краю, а справедливими визнавав лише ті рухи в Україні, які економічно і політично сприяли такому розвитку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

30261. Второй этап формирования литературоведческой науки: средневековье, схоластический 28 KB
  Для схоластики характерно использование философского мето да. Од нако такая общая оценка средневековой схоластики была бы оши бочной. Общая оценка схоластики часто испытывала влияние критики со стороны гуманизма и Реформации. Появлению и развитию схоластики в первую очередь способствовали два фактора: обновление церкви которое среди прочего выражалось в реформе монашества движение Клюни а также усилившаяся к тому времени взаимосвязь между философским образованием и богословием.
30262. Филология как наука. Вспомогательные литературоведческие дисциплины 25 KB
  Аристотель был первым кто попытался их систематизировать в своей книге первый дал теорию жанров и теорию родов литературы эпос драма лирика. Современное литературоведение состоит из: теории литературы истории литературы литературной критики. Теория литературы изучает общие закономерности литературного процесса литературу как форму общественного сознания литературные произведения как единое целое специфику взаимоотношений автора произведения и читателя. Теория литературы взаимодействует с другими литературоведческими дисциплинами а...
30263. Понятие об уровнях текста 23.5 KB
  Первый верхний уровень идейнообразный. Второй уровень средний стилистический. Третий уровень нижний фонический звуковой. Нижний звуковой уровень мы воспринимаем слухом: чтобы уловить в стихотворении хореический ритм или аллитерацию на р нет даже надобности знать язык на котором оно написано это и так слышно.
30264. Языковой уровень текста. Лингвистический анализ художественного текста 26 KB
  Языковой уровень текста. Лингвистический анализ художественного текста Лингвистический анализ текста как искусство постижения многогранности слова и проникновения в духовный мир произведения Изучение литературы нельзя считать процессом направленным только на получение специфических знаний воспитание души и расширение читательского кругозора это прежде всего проникновение в глубины и восхождение к высотам Языка “одного из самых великих творений человечестваâ€. Лингвистический анализ художественного текста это фундамент его...
30265. Образный уровень текста. Поэтическая лексика, её художественные функции 23 KB
  Поэтическая лексика её художественные функции Слова образность образный используются в стилистике в разных значениях. Образность в широком смысле этого слова как живость наглядность красочность изображения неотъемлемый признак всякого вида искусства форма осознания действительности с позиций какогото эстетического идеала образность речи частное ее проявление. Стилистика рассматривает образность речи как особую стилевую черту которая получает наиболее полное выражение в языке художественной литературы.
30266. Характерологический уровень текста. Способы психологической характеристики персонажа: портретная, речевая характеристика 23.5 KB
  Способы психологической характеристики персонажа: портретная речевая характеристика ПОРТРЕТ в литературе описание внешнего облика персонажа лица фигуры мимики одежды один из способов его характеристики. Место портрета в произведении равно как и способы его создания менялось. В фольклоре в античной и средневековой литературе где индивидуальное начало было выражено довольно слабо портретные характеристики либо вовсе отсутствовали либо сводились к предельно обобщённым описаниям и устойчивым эпитетам которые прямо соответствовали...
30267. Характерологический уровень текста. Способы психологической характеристики персонажа: характеристика через биографию, через художественную деталь, через точку зрения других персонажей и др 23 KB
  Образ героя художественного произведения складывается из множества факторов это и характер и внешность и профессия и увлечения и круг знакомств и отношение к себе и окружающим. Один из главных речь персонажа в полной мере раскрывающая и внутренний мир и образ жизни.Характеризующая чтобы лучше раскрыть образ героя его индивидуальность подчеркнуть какието черты характера или принадлежность к определенной группе профессиональной этнической социальной особенности воспитания.Выделительная чтобы сделать образ запоминающимся...
30268. Сюжетно-композиционный уровень текста. Сюжет. Мотив. Фабула 35.5 KB
  Сюжет. Фабула Сюжет то что происходит в произведении; система основных событий и конфликтов система событий художественного произведения раскрывающая характеры героев и способствующая наиболее полному выражению идейного содержания. Система событий единство развивающееся во времени а движущей силой сюжета является конфликт. Сюжет может излагаться: в прямой хронологической последовательности событий; с отступлениями в прошлое ретроспективами и экскурсами в будущее; в преднамеренно измененной последовательности.
30269. Пространственно-временной уровень текста. Способы организации художественного пространства 24.5 KB
  Понятие о хронотопе М. Виды хронотопов: Пространственновременная организация литературного произведения хронотоп. Под хронотопом М. По Бахтину хронотоп в первую очередь принадлежность романа.