21125

Розвиток етнографії та історичної науки наприкінці XVIII - на початку XX ст.

Доклад

История и СИД

князь Микола Цертелєв грузин за походженням проте щирий патріот України опублікував у Петербурзі Попытку собрания старых малороссийских песен збірку українських історичних дум. Це відбилося у працях кількох нащадків старшинських родів які вийшли у відставку з царської служби й присвятили себе опрацюванню та публікації історичних матеріалів слідами козацьких літописців. У звязку з необхідністю підтвердити своє шляхетське походження яке повинна була засвідчити спеціальна комісія у Петербурзі так звана Геральдія посилився пошук...

Украинкский

2013-08-02

18.19 KB

7 чел.

27. Розвиток етнографії та історичної науки наприкінці XVIII - на початку XX ст.

Етнографія. Початок українській етнографії поклав Григорій Калиновський, який видав у 1777 р, в Петербурзі «Опис весільних українських обрядів». 20 років по тому (1798) тут же з’являється перша енциклопедія українознавства «Записки о Малороссии» Якова Маркевича, де стисло викладалися відомості про Україну, її природу, історію, населення, мову і поезію. Далеко більше значення мала видана того ж року інша книжка - «Енеїда» І. Котляревського, з виходом якої традиційно-умовно пов’язують початок українського відродження.У 1819 р. князь Микола Цертелєв, грузин за походженням, проте щирий патріот України, опублікував у Петербурзі «Попытку собрания старых малороссийских песен» - збірку українських історичних дум. У передмові Цертелєв писав: «Якщо ці вірші не можуть служити поясненням української історії, то принаймні в них видно поетичний геній народу, його дух, звичаї старих часів і, нарешті, ту чисту моральність, якою завжди відзначались українці й яку вони старанно зберігають і сьогодні, як одиноку спадщину по предках, що врятувалася від жадності сусідніх народів».Повніше і систематичніше дослідження української етнографії під назвою «Малороссийские народные песни» склав у 1827 р. Михайло Максимович — майбутній перший ректор Київського університету. Ця збірка справила вплив на творчість О. Пушкіна і М. Гоголя, на вибір життєвого шляху П. Куліша і М. Костомарова. Максимович згодом згадував, що одного разу застав Пушкіна за читанням цієї збірки і останній жартівливо зізнався, що він «обкрадав» його пісні. Справу Максимовича продовжив Ізмаїл Срезневський. У 1831 р. він видав «Український альманах» — збірку народних пісень і оригінальних поезій, написаних харківськими поетами, а в 1833-1838 pp. - шість випусків «Запорожской старины».

Український професор Московського університету - Йосип Бодянський присвятив свою магістерську дисертацію (1837) порівнянню російських та українських народних пісень. Із типовим для романтика перебільшенням він протиставляє начебто засмучені й смиренні інтонації пісень російської Півночі життєрадісним мелодіям українського Півдня. «Яка велика різниця існує між Північчю й Півднем, - писав Бодянський, - і наскільки різні народи там живуть».

Пізніше у галузі етнографії та фольклористики плідно працювали Т. Рильський, Д. Гнатюк, П. Житецький, М. Сумцов, П. Чубинський, М. Драгоманов, Б. Грінченко та багато інших фахівців і аматорів на всіх заселених українцями землях - від Закарпаття і Підляшшя до Вороніжчини і Кубані. Етнографів цікавили всі аспекти народного життя - від особливостей одягу та устрою житла в різних регіонах до назв предметів народного побуту.

Розвиток історичної науки. Протягом усього XVIII ст. серед нащадків козацької еліти Лівобережжя не згасала зацікавленість історією, особливо історією козаччини. Це відбилося у працях кількох нащадків старшинських родів, які вийшли у відставку з царської служби й присвятили себе опрацюванню та публікації історичних матеріалів слідами козацьких літописців. Приблизно у той самий час, що й «Історія русів», з’являються історичні роботи Степана Лукомського і Петра Симоновського, активно збирали історичні матеріали Адріан Чепа, Яків Маркевич та ін. Найбільшої уваги з точки зору науковості підходу серед цих істориків-аматорів (усі вони писали російською мовою) заслуговують Василь Рубан («Короткая летопись малороссийская», 1777) і Опанас Шафонський («Черниговского наместничества топографическое описание», 1786).

Крім інтересу до старовини та місцевого патріотизму, для занять історією у нащадків української старшини був і інший мотив. У зв’язку з необхідністю підтвердити своє шляхетське походження, яке повинна була засвідчити спеціальна комісія у Петербурзі - так звана «Геральдія», посилився пошук історичних документів і загальна зацікавленість історією. Це стало ще одним імпульсом до національного відродження на Лівобережжі.

Першою узагальнюючою працею з історії України, написаною з широким використанням російських та українських архівів, була 4-томна «История Малой России» Д. Бантиша-Каменського (опублікована лише 1903 р.). Головну увагу автор звернув на діяльність історичних осіб, зовнішньополітичні події, з монархічних позицій доводив, що попри свою героїчну історію українці є відгалуженням російського народу, а возз’єднання з Росією - найвизначніша подія української історії.

У 1842-1843 pp. підготовано до друку, але так і не видано 5-томну «Історію Малоросії» Миколи Маркевича. Змальовуючи минуле України як самостійний історичний процес, Маркевич відстоював право українського народу на самостійний національний розвиток, документально-історично обґрунтовував правомірність відновлення автономії України. Саме за цю працю М. Маркевича звинувачував у сепаратизмі відомий російський критик В. Бєлінський. Він також засудив автора за прагнення викладати історію України як незалежну від історії Росії.

Визначним прогресивним ученим, який зробив значний внесок у розвиток історичної думки, був Михайло Максимович. Він виступив проти норманської теорії походження Русі (як і М. Ломоносов), довів безпідставність теорії російського історика М. Погодіна про «запустіння України від нашестя Батиєва», показав, що українське козацтво було не прийшлим народом, а особливим станом українського суспільства.

Одним із найвидатніших істориків XIX ст. був Микола Костомаров (1817—1885), більшість праць якого видані у зібранні його творів «Історичні монографії та дослідження». Головною заслугою Костомарова є те, що він, на противагу історикам, які в історії бачили діяльність лише видатних осіб, уперше застосував при дослідженні процесів державного життя українського народу наукові методи аналізу широких масових рухів, спираючись на здобутки тих історичних шкіл, які вже існували й здобули визнання у європейській науці.

На відміну від Костомарова, у якого переважає описовий метод висвітлення історичних подій і виразно простежується власна оцінка, В. Антонович (1834-1908) у своїх наукових працях не дав наперед жодної готової вже думки, яка б пронизувала дослідження і змушувала б читача дивитись на факти очима автора. В нього більше переважає тверезий позитивістський підхід, критичність та аналіз: після необхідних історичних відомостей і пояснень наступає групування фактичного мате ріалу і посилання на джерела. В. Антонович написав понад 300 праць, створив так звану документальну школу українських істориків. До неї належали М. Грушевський, Д. Багалій, О. Єфименко та їхні численні учні.

Особливе місце у розвитку історіографії посів Михайло Драгоманов (1841-1895), який критикував народницьку школу. Домінантну аксіому народників - «інтерес трудового народу» - він вважав суб’єктивною і ненауковою. Найбільшою вартістю всякого історичного процесу він вважав духовно-моральний, економічний і політичний розвиток краю, а справедливими визнавав лише ті рухи в Україні, які економічно і політично сприяли такому розвитку.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

63918. Трансформация коммуникативных практик в контексте социокультурных изменений (на примере посткризисного региона Чечня) 76.5 KB
  Между тем изучение коммуникации посткризисного региона может помочь не только вникнуть в суть самого кризиса но и проникнуть в психологию общества ведь каждый человек и общество в целом отражает в коммуникации свое видение вещей. На сегодняшний день не существует ясности...
63919. Социальная солидарность и социальное отчуждение в перспективе общественного воспроизводства 69 KB
  Человек не способный понимать всего социально-экономического значения взаимной солидарности никогда не будет истинно свободным истинно честным и истинно благородным человеком. Такие понятия как социальная солидарность и социальное отчуждение достаточно знакомы нашему обществу...
63920. Влияние Интернета на социально-политические процессы в государстве: «твиттерные революции» в арабском мире 53 KB
  Вместе с этим меняются и методы воздействия на сознание людей и даже способы ведения войны. Продукт современной операции информационно-психологической войны это сводка новостей СМИ в формате журналистского репортажа...
63921. Государственная служба в современной России: природа, виды, проблемы регулирования 22.87 KB
  Среди задач которые необходимо решить в процессе реформирования социально-политической системы страны особое место занимает реформирование государственной службы. Цель реформирования повышение эффективности государственной службы в интересах развития гражданского общества...
63922. Черты немецкого характера в вербализации концепта «порядок» 85 KB
  Особое направление в лингвистике изучающее соотношения языка и сознания когнитивная лингвистика рассматривает каждый язык как познавательный механизм. Забегая вперёд мы предположим что существует и устойчивая ассоциативная связь между немецкий и порядок.
63923. Технология сдачи отчетности бухгалтером ООО «РусЕвроТех» 35.12 MB
  Формирование и сдача бухгалтерской налоговой и управленческой отчетности финансово-хозяйственной деятельности Компании. Формирование учетной и налоговой политики в соответствии с действующим законодательством и потребностями Компании...
63924. Защита коммерческой тайны ООО «Астра-ком» 526 KB
  Сегодня сведения связанные с коммерческой деятельностью приобретают безусловную ценность если они касаются конфиденциальной информации потенциального конкурента. Как известно в деловом мире сложились традиционные приемы и методы получения информации о клиентах.
63925. Проблема миграционной политики современной России 4.11 MB
  Таким образом, целью курсовой работы является проблема миграционной политики современной России. Для детального изучения данной цели мы выделяем следующие задачи для раскрытия темы: рассмотреть место России в международных миграционных процессах; исследовать методы управления миграционными потоками; дать характеристику политики в отношении возвращающихся мигрантов...