21151

Культура українських земель XIX ст. Національно-культурне відродження

Лекция

Культурология и искусствоведение

У XIX ст. розвиток української культури обумовлювався підпорядкуванням українських земель двом імперіям – Російській та Австро-Угорській. Обидві імперії були багатонаціональними, з титульною (панівною) нацією. І Росія, і Австро-Угорщина проводили колонізаторську політику, підтримували антиукраїнські сили

Украинкский

2014-03-24

870.53 KB

7 чел.

16

Тема 5. Культура українських земель XIX ст. Національно-культурне відродження.
1. Історичні умови розвитку української культури XIX ст.
2. Освіта та наука України  в XIX ст.
3. Розвиток літератури, театральної та музичної культури.
4. Архітектура та образотворчі мистецтва.

У XIX ст. розвиток української культури обумовлювався підпорядкуванням українських земель двом імперіям Російській та Австро-Угорській. Обидві імперії були багатонаціональними, з титульною (панівною) нацією. І Росія, і Австро-Угорщина проводили колонізаторську політику, підтримували антиукраїнські сили, асиміляційні внутрішні тенденції. Обидві імперії були феодальними монархіями з поліцейсько-кріпосницьким режимом, що гальмувало соціально-економічний розвиток, зростання матеріального достатку населення, освітні можливості народних мас. Феодальний та національний гніт посилював прагнення України до свободи, що виявлялося в різних формах протесту. В кінці XVIII cт. на початку XIX ст. в підросійській Україні зароджується національно-культурний рух. Рушійною силою національно-культурного відродження виступило українське дворянство козацького походження Лівобережної та Слобідської України. Культурними передумовами відродження стали ідеї романтизму та слов'янської солідарності. Незважаючи на лояльність до Російської імперії, частина українського дворянства зберегла у пам'яті героїчну історію козацтва, патріотизм і деякі тенденції  до автономності.
У 1848 р.  Австрійську  імперію охопила революція. Українці взяли в ній активну участь поряд з чехами, словаками, поляками, угорцями та іншими народами. Російська інтервенція допомогла  австрійській монархії розгромити революцію. Але вплив революції  1848 1849 рр. на політичне та культурне життя Австрійської  імперії вже не можна було ігнорувати. Віденський уряд змушений був піти на проведення реформ, у т.ч. і в сфері культури.
Криза феодального ладу в
 Російській імперії заглиблювалася повільно, революційна ситуація ще не дозріла. Тому діяльність частини української інтелігенції відбувалася в руслі російської культури. У  Росії XIX ст. панувала думка, що український народ гілка великого російського народу, українська мова розглядалася як діалект великоросійської мови. Не тільки царська влада, а й частина інтелігенції  Росії бачила в українській культурі рецидив патріархального, звичного укладу життя, явище, що повинно було залишитися в історії.
Аж до 1840-х років українська культура була свого роду резервуаром, з якого черпали багатий матеріал для розвитку велик
ої російської  культури. У відповідності з політичними симпатіями російські автори вишукували в українській культурі або  свідоцтва патріархальності, або зразки героїзму, боротьби проти гноблення та деспотизму. Кристалізація українського національного  культурного відродження викликала у частини російської інтелігенції неприязне, а часто і вороже ставлення до «малоруського сепаратизму».
Українське національне відродження базувалос
я  на досягненнях культури українського народу, традиції державності, матеріальної та духовної культури.  Соціальною основою відродження було українське село, яке зберегло головне багатство – українську мову. Важливою передумовою національного відродження було збереження в Лівобережній та Слобідській Україні традицій державно-автономного ладу XVIII ст.,  залишків вільного козацького стану, ідеалів козацького самоврядування.
Національне відродження України, незважаючи на наявність регіональних особливостей, характеризується охопленням
 всієї території проживання українського народу. Як правило, історики виділяють три етапи українського національного відродження:
1. період збирання духовної спадщини або академічний етап (кінець XVIII - 40-ві роки XIX ст.)
2. Українофільський або культурницький етап (40-
ві 80-ті роки XIX ст.)
3. політичний етап (з кінця XIX ст.)
Зміст
  всіх трьох етапів характеризується безперервною боротьбою діячів національної культури за право вільного розвитку творчого потенціалу української нації.
В останні десятиліття XVIII ст. в колишній Гетьманщині прискорився процес руїни української школи. Поширення імперської освітньої системи на українськ
их землях призвело до панування станового принципу навчання. Парафіяльні школи були єдиним доступним для  соціальних низів навчальним закладом. Повітові  школи були відкриті для дітей купців і міщан. Крім закону божого, в повітових школах вивчали російську мову, арифметику, геометрію, географію, історію, каліграфію, малювання та креслення. Привілеєм шляхетства (дворянства) були гімназії. Семирічний курс навчання в гімназії забезпечував досить високий рівень освіти, перш за все предметів гуманітарного циклу. Виданий в 1828 р. статут закріпив обов'язкові принципи системи освіти: клановість,  релігійність і монархізм. Таким чином, характерними рисами освіти в першій половині XIX ст. були панування релігійного виховання, заборона викладання українською мовою.  Київська академія, двохсотрічний флагман української освіти, була перетворена на рядовий навчальний заклад для підготовки кадрів священиків. Історичним успіхом у розвитку освіти на початку XIX ст. було відкриття на східно-українських землях університетів. 17 січня 1805 р. перший в Україні університет був відкритий у Харкові. Засновником Харківського університету був ліберальний поміщик і учений-ботанік В. Каразін. Саме в Харківському університеті виникло тісне коло вчених, що поклало початок національному відродженню.  Г. Квітка-Основ 'яненко та П. Гулак-Артемовський разом з полтавчанином І. Котляревським стояли біля витоків нової української літератури. Історик М. Костомаров і мовознавець  І. Срезневський заявили про українську історію і мову з університетської кафедри. У Харкові видавалися (хоча й російською мовою) перші в Україні періодичні альманахи національно-культурного напрямку: «Украинский вестник», «Харковский Демокрит», «Харьковские известия». Віянням нового часу була відсутність в університеті богословського факультету. Перший ректор Харківського університету І. Ризький і прогресивно налаштована частина професури вважали, що розумові здібності не є привілеєм дворянства. Вони прагнули зробити вищу освіту  доступною   для вихідців з інших верств суспільства. Ще до  ліквідації кріпосного права серед студентів університету були вихідці з селян. У Харківському університеті гострим було питання  мови викладання. Професори  - іноземці хотіли вести курс  рідною для них мовою, що ускладнила навчання для українців та росіян. Деякий час  українською мовою викладався курс риторики.  У роки миколаївської реакції українська мова зникає з університетських програм.
До 1850 р.
на 16 млн. мешканців в країні було всього 1300 початкових шкіл і 19 гімназій.
У 1834 р. в Києві був заснований другий в Україні університет.
 Створили його на базі закритого після польського повстання 1830 р. Крем’янецького  ліцею. За задумом імператора Миколи I Київський університет повинен був стати оплотом русифікації і монархізму, опорою в боротьбі з польським впливом в Україні.  Університет мав два відділення: історико-філологічний та фізико-математичний.  Пізніше були створені юридичний та медичний факультети. Першим ректором Київського університету став М. Максимович. Всупереч меті царської влади, університет відрізнявся демократичним духом і став одним з центрів вивчення етнографії та культури України. З 1834 р.  по 1861 р. Київський університет успішно закінчило 1500 осіб. У 1865 р. в Одесі на базі Решельєвського ліцею відкрили Новоросійський університет.
Потреба
в економічному та культурному розвитку обумовлювали відкриття інших вищих навчальних закладів. У другій половині XIX ст. відкрилися Глухівський вчительський інститут, Ніжинський історико-філологічний інститут, Південно-російський технологічний інститут у Харкові, Київський політехнічний інститут.  У Західній Україні в 1817 р. відновив роботу Львівський університет.  Австрійська влада визначила, що мовою навчання в ньому має бути німецька (раніше була польська мова).  В період революційних подій середини XIX ст. у Львівському університеті вдалося домогтися відкриття кафедри української мови та літератури на чолі з Л. Головацьким.
Розвиток освіти створив передумови для звернення українських патріотів щодо вивчення історії, етнографії та літератури України. Збираються і видаються цінні зібрання українських народних  пісень і дум.
 Друкуються перші наукові праці з історії України: «Історія Малої  Росії» Н. Батиш-Каменського (1822 р.) та «Історія Малоросії» М. Маркевича (1842 1843 рр.)  Національне відродження має суто культурологічний характер, прагнучи засвоїти створене народом культурне надбання. Першою спробою створення української політичної організації було Кирило-Мефодіївське товариство, що існувало в Києві протягом чотирнадцяти місяців 1845 - 1846 рр.  і було розгромлене жандармерією. Виникнення Кирило-Мефодіївського товариства тісно пов'язане з розвитком української літератури та національної самосвідомості. Його створили письменник Пантелеймон Куліш та історик Микола  Костомаров, пізніше до них приєднався поет і художник Тарас Шевченко. Товариство видало програмні документи в дусі революційного романтизму і панславізму. Розвиток культури кожного з слов'янських народів  члени товариства вважали невід'ємною складовою свободи від тиранії та деспотизму. Програма товариства також передбачала затвердження принципів рівності, релігійної терпимості, ліквідацію кріпацтва та абсолютної монархії.
Участь у братстві Т. Шевченка було етапом в перетворенн
і талановитого художника і поета в національного генія і трибуна. У поезії Т. Шевченка знайшло повне вираження прагнення українського народу до свободи, звільнення від соціального та іноземного гніту.
Ліквідація кріпацтва «зверху», з волі царської влади, спричинила за собою ряд реформ. У 1864 р. була здійснена освітня реформа. Всі типи початкової школи стали загальноосвітніми, отримали назву початкових народних училищ. 
 Вони стали працювати за єдиним планом і програмою. Середні навчальні заклади – гімназії – були двох типів: класичні та реальні. У класичних гімназіях вивчали переважно стародавні мови (40% навчального часу). Випускники класичних гімназій могли без іспитів вступити до університетів. Реальні гімназії (пізніше стали реальними училищами) були більш наближені до практичного життя. Тут вивчали природознавство, фізику, математику.,  Їх випускники могли отримати вищу освіту тільки в технічних вузах. З'явилися перші навчальні заклади для жінок. У 1812 р. в Харкові був відкритий інститут шляхетних  дівчат. Ними керував письменник Квітка-Основ'яненко.Також створювалися жіночі гімназії і єпархіальні училища для дівчат духовного звання. Заборона української мови була однією перешкодою на шляху українців до освіти. Згідно з переписом 1897 р. серед українців у віці від 9 до 49 років тих, хто оволодыв грамотою, було  лише 24%.
Історичним досягненням української культури початку XIX ста
ла нова українська літературна мова. Вона була заснована на принципах фіксації усної народної вимови з частковим збереженням «книжкових» елементів минулого. У 1819 р. нова українська літературна мова була закріплена у підручнику «Граматика» викладача Харківського університету А. Павловського. Завдяки новим правилам граматики українські автори отримали можливість творити відповідно мовних  норм.  Це сприяло розвитку української літератури, що виникла на основі ідей романтизму. Поема І. Котляревського «Енеїда» була першим твором, написаним живою українською мовою. Гумористично-сатиричний напрям української літератури, піонером якого виступив І. Котляревський, був характерним також для творчості П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки. Кращі їхні твори написані в жанрі байки. Основоположником нової української повісті став Г. Квітка-Основ 'яненко. Його стиль характеризується двома основними рисами: схильністю до сентименталізму (повість «Маруся») та етнографічним реалізмом (повість «Конотопська відьма»). І. Котляревський і Г. Квітка-Основ'яненко були також основоположниками українського театру. П'єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка» і «Москаль-чарівник», комедії Г. Квітки-Основ 'яненка «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко-денщик» стали класикою української драми, користувалися популярністю серед багатьох поколінь глядачів і до сьогодні зберігаються в репертуарі українських театрів. Центральною постаттю української літератури XIX ст. став Т. Шевченко. Вихідець з кріпаків, завдяки своєму таланту і підтримці ряду українських та російських діячів культури зміг стати видатним поетом і художником. Головними символами поезії Т. Шевченка виступають: «слово» –  національна культура, «слава» – культурно-національна спадщина і «правда» – загальнолюдська мрія про справедливість. У ранній період творчості в поезії Т. Шевченка переважають романтичні, казково-фантастичні мотиви та образи. Історичні поеми поета «Гайдамаки», «Гамалія» і «Тарасова ніч» також написані в романтичному стилі з відчутною ностальгією за козацькою епохою. Зрілий період творчості Шевченка характерний реалістичною поезією. Парадокс генія: його реалізм був основою романтичного світовідчуття. Т. Шевченко силою поетичного обдарування засудив гнобителів українського народу, самодержавство і кріпацтво. Його поезія будила національно-патріотичні почуття українців, закликала їх до боротьби за національне і  соціальне визволення. Т. Шевченко, безумовно, поет, чиє світове визнання заслужено. Тривалий час Шевченко – поет закривав  особистість Шевченка – художника.
Як живописець, Шевченко також вибрав оригінальну манеру. 
Йому притаманне поєднання м'яких напівтонів і динамічних контурів образів. Зображені художником персонажі щирі , добрі і покірливі в горі. Як художник, Шевченко був вихований у дусі класицизму, а його творча еволюція - це шлях від класицизму до романтизму і реалізму. Шевченко - художник майстерно володів технікою акварелі, олії, офорти, малюнку олівцем. У своїх картинах він один з перших зобразив життя простих людей, показав красу природи України і людей,  які живуть в ній.
Геній Т. Шевченк
о вплинув на розвиток української літератури в другій половині XIX ст. Найбільш помітна постать цього часу П. Куліш, прозаїк і поет, перекладач і критик. П. Куліш написав перший український історичний роман «Чорна рада». У романі йому вдалося намалювати яскраву картину української історії XVII ст. протиріччя, які роздирали країну. Письменниця Марко Вовчок у своїх творах намалювала не менш яскраві картини кріпосницької дійсності, розтлінний вплив рабства на душу вільної людини. Течія романтизму поступово приходить в занепад. Під впливом філософії Гегеля і позитивізму, наростання в суспільстві соціальних проблем більшість письменників стають реалістами. Розквіт реалізму як художнього напряму української літератури припав на 1870-1880-і роки. Літературним балом правлять прозаїки європейського рівня: І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Б. Грінченко, І. Франко. Нечуй-Левицький створив новаторські форми прози, широку панораму пореформленного села. В центрі його творчості - волелюбні прагнення народу. Предметом уваги письменника стали також побутові негаразди («Кайдашева сім'я»), денаціоналізація інтелігенції («Причепа»), виродження духовенства («Старосвітські батюшки та матушки»). Панас Мирний за допомогою художніх методві  досліджував психологічний вплив соціальної нерівності на людину «Соціальний розбійник» Чіпка з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?" – прообраз українських селянських революціонерів - учасників революцій та громадянської війни 1917–1921 рр..
Українська література останніх десятиліть XIX ст. змушена була існувати в умовах повної заборони українського друкованого слова в Росії. Публікації цього часу побачи
ли  світ завдяки більш ліберальним умовам в Австро-Угорщині, що дозволяли існування в західноукраїнських землях українських видавництв.
Видатний внесок у розвиток української літератури вніс І. Франк
о, творчість якого  продовжувалася до першої світової війни. Як і багато діячів національної культури, Франко поєднував в собі політика та поета, прозаїка та публіциста, драматурга та літературознавця. Його талант у повній мірі  розкрився  в драмі «Украдене щастя», історичній повісті «Захар Беркут», філософських поезіях «Мойсей» та «Смерть Каїна».
Таким чином, українська література XIX ст. багато в чому була трибуною активної громадянської позиції, втілювала гуманістичні ідеали та виробила нові естетичні принци
пи.
У важких умовах матеріальної бідності та офіційних заборон, поліцейського свавілля розвивалося в XIX ст. і українське театральне мистецтво. Не було необхідних будівель, системи підготовки режисерів і артистів, існувало упереджене ставлення до самої про
фесіі. У 1850–1860-х роках в Україні переважають аматорські музично-драматичні театри. Їхні вистави користувалися популярністю серед жителів великих міст Східної та Західної України. Заради легальності та залучення глядача, аматорські театри включили до свого репертуару вистави російською мовою в Східній Україні і польською – в Західній Україні. П'єси мали сентиментальний і романтичний характер. У репертуарі аматорських театрів були  п'єси всіх жанрів – драма, трагедія, комедія, водевіль, пантоміма. Специфікою українського театру стало вплетення народних обрядів, пісень і танців. Після Емського указу 1876 р. український театр потрапив під заборону (через заборону друкувати п'єси), але в 1883 р. вдалося домогтися дозволу на створення двомовних (російсько-українських) театрів. Розквіт української музичної драми пов'язаний з іменами Карпенка-Карого, Садовського, Саксаганського, Заньковецької.
Неперевершений театральний ансамбль очолював М. Кропивницький - драматург, режисер і актор. Його п'єси: «Дай с
ерцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зiйде, роса очi виïcть», «Олеся», «Титарiвна» користувалися незмінним успіхом. Разом з Кропивницьким працювали М. Старицький – романіст  і драматург. П'єси Старицького «Циганка Аза», «Ой не ходи, Грицю», «За двома зайцями» не тільки були популярними серед  глядачів на межі XIX-XX ст., але збереглися в репертуарі сучасних театрів, на їх основі в Радянській Україні були зняті художні фільми. 
Новатором драматургії став Карпенко-Карий.
 Він відмовився від мелодраматизму й етнографії в своїх п'єсах на користь інтелектуально-філософській  драмі («Суєта», «Мартин Боруля», «Сто тисяч»).
Невід'ємною складовою національного театру була українська музика. Але серед різних жанрів музики в театрі в Україні не було умов для розвитку найбільш шанованого у верхах суспільства мистецтва – опери. Оперний театр вимагає спеціального приміщення і необхідного оркестрового супроводу. У 1863 р. С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Композитор П. Ніщинський написав музику до творів Т. Шевченка «Назар Стодоля» і «Вечорниці». На новий рівень вивів українську класичну музику композитор М. Лисенко. Серед його творів опери «Тарас Бульба» (за мотивами повісті М. Гоголя) «Утоплениця» (на основі поеми Т. Шевченка). Розвитку пісенного жанру сприяла багата народна пісенна традиція, з якої професійні композитори творчо запозичували мелодії і теми. У 1862 р. М. Вербицький написав урочисту пісню на слова П. Чубинського «Ще не вмерла Украïна». Твору Вербицького і Чубинського судилося стати національним гімном України, який отримав офіційне визнання і в Українській Народній Республіці на початку XX ст., і в сучасній Україні.
Паростки національно-культурного відродження України з початку XIX ст. стають помітн
ими в архітектурі та образотворчому мистецтві.В архітектурі початку XIX ст. класицизм поступається місцем ампіру. Ампір – західноєвропейський стиль наполеоновської епохи. Але в Україні він підпорядковується місцевим  архітектурним традиціям  у будівництві провінційних палат, галерей, фасадів. Визначним українським архітектором був А. Меленський, який три десятиліття служив головним архітектором Києва. Він побудував і реконструював корпус духовної  академії, церкву –ротонду на Аскольдовій Могилі, будинок першого міського театру. У Харкові успішно працював  архітектор П. Ярославський. В  Україні продовжували здійснювати свої проекти і архітектори-іноземці. Головний корпус Київського університету в 1837–1842 рр. побудував італійський  архітектор О. Беретті. Серед львівських новобудов першої третини XIX ст. – бібліотека Оссолінських і міська ратуша.
На початку XIX ст. в Україні припинилося національне церковне будівництво. Рішенням синоду
 Російської православної церкви було заборонено будівництво церков українського типу. Це рішення   призвело до заміни українського стилю споруд   стилем ампір, а пізніше – псевдовізантійським стилем. До псевдовізантійському стилю належить харківський кафедральний Благовіщенський Собор. У середині XIX ст. міське будівництво житлового та громадського призначення ведеться в стилі еклектики. Еклектика - поєднання в одному  архітектурному об'єкті декількох історичних стилів. В Україні набувають поширення архітектурні споруди в стилі особливого різновиду еклектики - віденського ренесансу. У стилі  віденського ренесансу побудовані оперні театри Одеси, Києва, Львова. До напрямків еклектики належить і псевдовізантійський стиль. Його інша назва – псевдоросійський стиль. Цей стиль найбільш повною мірою відповідав  суті російської імперської культури, її доктрині «самодержавство – народність – православ'я». У псевдовізантійському стилі були здійснені роботи з реставрації Десятинної церкви в Києві й низки будівель середньовічного Херсонеса (на території Севастополя).У Києві групою архітекторів на чолі зі І. Штромом був побудований Володимирський Собор. Архітектор А. Тон і скульптори В. Демут-Малиновський і П. Клодт побудували пам'ятник князю Володимиру, хрестителю Русі. Щоб підкреслити значення «возз'єднання» України з Росією царський уряд виділив кошти на пам'ятник Б. Хмельницькому. Автор пам'ятника - скульптор М. Мікешін. Пам'ятник українському гетьману був побудований на Софіївській площі (відкритий в 1888 р.) і характерний динамічними рисами у фігурі гетьмана та його коня.
На ме
жі XIX і XX ст. еклектика еволюціонує в стиль модерн. Для модерну характерні планування, використання нових будівельних матеріалів (бетон, скло, лите залізо), естетика гнучких і ламаних ліній. У стилі модерн збудовані залізничні вокзали Львова та Жмеринки (Вінницька обл.), будівля київського цирку Крутикова на Печерську, будинок з «химерами» В. Городецького, Бессарабський критий ринок (арх. Г. Гай).
У рамках модерну
відбувається відродження українського архітектурного стилю. По-перше, при будівництві житлових будинків у великих містах України стали використовувати мотиви українського барокко. По-друге, використовувалися мотиви народного дерев'яного зодчества. Мотиви дерев'яного зодчества, наприклад, використовували архітектор В. Кричевський і художник С. Васильківський при будівництві будинку земства в Полтаві.
Раніше вже йшла мова про внесок у вітчизнян
ий живопис Т. Шевченка. Крім нього, серед художників першої половини XIX ст. можна назвати імена А. Мокрицького, І. Сошенко, В. Яненко, Г. Васько. Українська тематика властива і творчості російських живописців, волею долі пов'язаних з Україною. З них найбільш помітною постаттю був колишній кріпак В. Тропінін. Він один з перших серед живописців звернувся до зображення простолюдина . Художник написав узагальнений образ українця - портрети «Українець», «Молодий український селянин», «Українка», «Дівчина з  Поділля». Портрети Тропініна характерні майстерністю малюнка, колористикою і психологізмом. У другій половині XIX ст. в жанрі портрета працювали талановиті українські художники В.Маковський, М.Рачков та ін. У 1960-х роках частина української молоді, яка вчилася в Петербурзькій художній академії, виступила проти академізму в живописі. Вони вважали, що мистецтво повинне залишити пишні палаци знаті і зосередити увагу на житті інших верств суспільства. Ці ідеї були наслідком уявлення про якийсь борг освіченої частини суспільства (інтелігенції) перед народом. У 1870-х роках у Росії виникло  товариство художників-передвижників. Метою товариства була організація пересувних виставок картин в найбільших містах країни, у т.ч. Києві та Харкові. Один з організаторів товариства К. Трутовський написав кілька картин на українську тематику: «Сорочинський ярмарок», «Танець кріпосних перед поміщиком», «Відбілювання полотна». Інший учасник виставок передвижників - видатний російський художник І. Рєпін, уродженець  м. Чугуєва (Харківська обл. ). У товаристві І. Рєпіна українська тематика не була лише виявом захоплення яскравими образами і подіями старовини. Серед натурників полотна «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» кілька відомих українофілів. У картині «Не чекали» І. Рєпін зобразив повернення з каторги українського патріота.
У 1880-1890-і роки в живописі переважає українська національна школа пейзажу. Картини В. Орловського, С. Світославського, І. Похитонова, С. Васильківського увічнили на полотні всі райони Україні, показали єдність  людини з природою. Пейзажі С. Васильківського «Козача левада», «Ромаданівський шлях» не тільки зобразили українську природу, а й викликали асоціації з її історією. П. Левченко найбільш успішно працював у жанрі міського пейзажу. Його картини «Задворники Софії Київської» та «Путивль» також викликають історичні асоціації.
Таким чином, у другій половині XIX ст. розвиток живопису став частиною процесу українського національного відродження.

Контрольні питання.
1. Яку роль у національному відродженні України зіграло
 Кирило-Мефодіївське товариство?
2. Яка роль у розвитку української культури Харківського
 університету?
3. До яких дво
х літературних течій  належить поезія Т.Шевченка?
4. Чим обумовлена ​​популярність української музичної драми XIX
 ст.?
5. Які українські традиції проявилися в
 архітектурі останньої чверті XIX ст.?
Контрольні завдання
1. Дайте характеристику реформи освіти 1860-
х  років.
2. Назвіть основні твори української реалістичної прози другої
 половини XIX ст.
3. Дайте характеристику творчого шляху М. Костомарова, П.Куліша, І. Франка.

Поясніть значення терміну:
1. Неокласицизм:
1) художня  течія стародавнього світу;

2) художня течія другої половини ХІХ ст., що використовує античні традиції;

3) напрям у мистецтві середніх віків;
4) напрям у мистецтві, що заперечують наявність естетичних цінностей.
2. Імпресіонізм:
1) напрям  у живописі  та літературі - різновид абстракціонізму;
2) напрям  у живописі та літературі, який прагнув відобразити суб'єктивні почуття та враження творця;
3) художня течія  епохи наполеонівських війн;
4) культурна течія, прийшла в Європу з Нового Світу.
3. Реалізм:
1) напрям у літературі та мистецтві ,   де метою художнього твору є відображення реальної дійсності;
2) культурний рух, що заперечує значення ідеального в людському житті;
3) літературний напрям, який уникає  зображення людини, її почуттів і вчинків;
4) напрям в мистецтві, що використовує лише природні матеріали.

Модульний контроль.
1. Яка соціальна група очолила процес національно-культурного відродження в Східній Україні:
1) українське козацтво;
2) українське купецтво;
3) українські поміщики;
4) російські чиновники?
2. Який напрям  переважав в українському відродженні у першій половині

XIX ст.:
1) науковий;
2) революційний;
3) монархічний;
4) аполітично культурницький?
3. Внесок кого з Кирило-мефодіївців у національне відродження вважався найбільш вагомим?
1) М. Костомарова;
2) Т. Шевченка;
3) М. Гулака;
4) П. Куліша?
4. Хто автор музики гімну «Ще не вмерла Украïна»?
1) С. Гулак-Артемовський;
2) М. Очінский;
3) М. Вербицький;
4) О. Вересай?
5. Якою мовою велося навчання у Львівському університеті з 1817 (дві  правильних відповіді):
1) українською;
2) латинською;
3) давньогрецькою;
4) німецькою?
6. Назвіть форму навчання в реальних училищах другої половини XIX ст.:
1) платна;
2) безкоштовна;
3) часткова;
4) невідома?
7. Пані Алчевська прославилася:
1) заснуванням Інституту шляхетних дівчат;
2) створенням центру освіти для дорослих;
3) наданням земельної ділянки для створення Харківського зооветеринарного інституту;

4) відкриттям української гімназії?

Реферати:
1. Харківський університет - центр культури Лівобережної України.
2. Українська театральна культура XIX ст.
3. Реалістичні традиції творчості Т. Шевченка.

Ілюстрації.
1. Головний корпус Київського університету.
2. Ботанічний сад Харківського університету.
3. Пам'ятник Т. Шевченку в Харкові.
4. Т. Шевченка. Кобзар. Обкладинка прижиттєвого видання.
5. І. Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові.(Харківський варіант)
6.С.Василькывський. Ромоданівський шлях.
7. Київ. Церква-ротонда на Аскольдовій Могилі (арх. Меленський)
8. І. Котляревський. Наталка-Полтавка. Сцена з вистави.
9. Львів. Оперний театр.

  1.  Головний корпус Київського університету

  1.  Ботанічний сад Харківського університету.

  1.  Пам'ятник Т. Шевченку в Харкові

  1.  Т. Шевченка. Кобзар. Обкладинка прижиттєвого видання.

  1.  І. Рєпін. Запорожці пишуть листа турецькому султанові (харківський варіант).

  1.  С. Васильківський. Ромоданівський шлях.

  1.  Київ. Церква-ротонда на Аскольдовій Могилі (арх. Меленський)

  1.  І. Котляревський. Наталка-Полтавка. Сцена з вистави

  1.  Львів. Оперний театр


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79216. Понятие и признаки хищения 36.88 KB
  Под хищением в статьях настоящего Кодекса понимаются совершенные с корыстной целью противоправные безвозмездное изъятие и или обращение чужого имущества в пользу виновного или других лиц причинившие ущерб собственнику или иному владельцу этого имущества. он не имеет на данную вещь ни действительных ни мнимых прав Изъятие и или обращение вышеуказанного имущества в собственность виновного или третьих лиц. данное преступление совершается по средствам нападения направленного на создание условий для последующего изъятия и обращения чужого...
79218. Незаконное участие в предпринимательской деятельности 33.71 KB
  Объективная сторона преступления выражается в том что вопреки установленному законом запрету должностное лицо: а учреждает организацию осуществляющую предпринимательскую деятельность; б участвует лично или через доверенное лицо в управлении такой организацией; в предоставляет этой организации льготы и преимущества либо оказывает ей покровительство в иной форме. Особенность данного состава преступления состоит в том что ответственность за него может наступить лишь при условии что названные в ст. Субъективная сторона преступления...
79219. Кража. Состав и виды 34.63 KB
  Непосредственным объектом кражи являются общественные отношения по поводу конкретной формы собственности. Объективная сторона кражи предполагает деяние в виде тайного похищения чужого имущества. Состав кражи материальный поэтому в качестве обязательного признака объективной стороны наряду с деянием предполагается материальный ущерб опосредованный причинной связью. Субъективная сторона кражи выражается в прямом умысле.
79220. Мошенничество. Состав и виды 32.77 KB
  159 УК РФ определяется как хищение чужого имущества или приобретение права на него путем обмана или злоупотребления доверием. Объективную сторону мошенничества составляют два способа: обман и злоупотребление доверием. Злоупотребление доверием состоит в использовании доверительных отношений между виновным и потерпевшим для завладения имуществом. Отличительной особенностью обмана или злоупотребления доверием является то что собственник или иной владелец имущества введенный в заблуждение относительно истинных целей похитителя сам передает...
79221. Вымогательство. Состав и виды 32.84 KB
  163 УК РФ определяется в законе как требование передачи чужого имущества или права на имущество или на имущественные права наследственные жилищные и др. под угрозой применения насилия либо уничтожения чужого имущества а равно под угрозой распространения сведений позорящих потерпевшего или его близких. Угрозы могут быть любые вплоть до убийства и уничтожения имущества. Состав вымогательства формальный и поэтому требования передачи имущества или право на имущество или совершения действий имущественного характера образуют оконченный...
79222. Неправомерное завладение автомобилем или иным транспортным средством без цели хищения 32.09 KB
  Предметом преступления является автомобиль или любое другое механическое самоходное транспортное средство имеющее автомобильный двигатель с соответствующими характеристиками обозначенными в примечании к ст. Завладение предметом данного преступления выражается в удалении его с места стоянки любым способом. Объективная сторона преступления характеризуется действиями нарушающими права владения и пользования транспортными средствами по своему усмотрению собственником или иным законным владельцем. Субъектом преступления является физическое...
79223. Общая характеристика преступлений в сфере экономической деятельности 33.62 KB
  Статьи данной главы направлены на защиту законной предпринимательской деятельности охрану естественной государственной монополии на товарноденежную систему изделия драгоценные металлы права потребителей товаров и услуг защиту таможенных и налоговых отношений установленных в Российской Федерации. С учетом коренных изменений...
79224. Незаконное предпринимательство 33.01 KB
  171 УК РФ предполагает осуществление предпринимательской деятельности в нарушение установленного порядка регистрации лицензирования или в нарушение условий лицензирования. Непосредственный объект преступления общественные отношения регулирующие порядок занятия предпринимательской деятельностью. Объективная сторона преступления выражается в осуществлении предпринимательской деятельности либо без регистрации либо без специального разрешения лицензии в случаях когда такое разрешение обязательно или с нарушением условий лицензирования...