21250

АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК ТА ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ Й АУДИТУ

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Ризик системи внутрішнього контролю. ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ Й АУДИТУ Організація внутрішнього контролю й аудиту. Мета та завдання вивчення системи внутрішнього контролю й аудиту.

Украинкский

2013-08-02

111.5 KB

12 чел.

ТЕМА 3 АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК ТА ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ Й АУДИТУ

3.1. СУТНІСТЬ ПОМИЛОК ТА ШАХРАЙСТВ

Сутність помилок та шахрайств відповідно до основних вимог МСА 240.

Помилки та можливості обману. Економічна сутність і зміст помилок та шахрайства. Класифікація помилок і шахрайства.

3.2. ПОНЯТТЯ СУТТЄВОСТІ В АУДИТІ

Поняття суттєвості в аудиті відповідно до основних вимог МСА 320.

Гранично допустимі помилки за розділами балансу. Способи розрахунку рівня суттєвості. Дії аудитора при виявленні перекручень.

3.3. АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК ТА МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНКИ

Поняття аудиторського ризику відповідно до МСА 330.

Визначення аудиторського ризику і його складових. Прийнятний аудиторський ризик. Властивий ризик. Ризик невиявлення. Ризик системи внутрішнього контролю. Методи оцінки аудиторських ризиків

3.4. ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ Й АУДИТУ

Організація внутрішнього контролю й аудиту. Мета та завдання вивчення системи внутрішнього контролю й аудиту. Перевірка облікової політики. Використання різних методів перевірки. Критерії внутрішнього аудиту.

3.1. СУТНІСТЬ ПОМИЛОК ТА ШАХРАЙСТВ

Плануючи та здійснюючи аудит, а також оцінюючи та подаючи висновки щодо його результатів, аудитор повинен розглядати ризик суттєвих викривлень у фінансових звітах унаслідок шахрайства або помилок.

Порядок оцінки та відповідальність аудитора за розгляд шахрайства і помилки, допущені під час перевірки фінансової звітності визначені в МСА 240 "Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час аудиту фінансових звітів".

Викривлення у фінансових звітах можуть виникати внаслідок шахрайства або помилки. Термін "помилка" означає ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, включаючи пропускання загальної суми або:

– помилку під час збирання чи оброблення інформації, яка є основою для фінансових звітів;

– неправильну облікову оцінку через недогляд або помилкове тлумачення фактів;

– помилку у використанні принципів бухгалтерського обліку під час визнання, класифікації, надання або розкриття інформації.

Помилка – ненавмисне викривлення фінансової інформації внаслідок арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, неповноти обліку, неправильного подання в обліку фактів господарської діяльності, складу майна, вимог і зобов'язань, а також невідповідне відображення операцій в обліку.

Термін "шахрайство" означає навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників або третіх сторін, які використовують обман, щоб отримати незаконні переваги. Хоча поняття шахрайства є широким юридичним поняттям, аудитора стосуються лише випадки шахрайства, що спричинюють суттєві викривлення у фінансових звітах. Деякі випадки шахрайства можуть не мати на меті викривлення фінансових звітів. Аудитори не з'ясовують, чи шахрайство справді було. Шахрайство, до якого причетний управлінський персонал або найвищий управлінський персонал, називають шахрайством управлінського персоналу; шахрайство, в якому беруть участь лише рядові працівники, називають шахрайством працівників. У кожному разі може бути змова і третіми сторонами за межами підприємства.

Шахрайство – навмисно неправильне відображення і подання даних обліку та звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає у маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, реєстрів обліку і звітності; навмисних змінах записів в обліку, які викривляють суть фінансових і господарських операцій; неправильній оцінці активів і методів їх списання; пропусканні або приховуванні записів чи документів; невідображенні операцій; незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей; невідповідних записах в обліку.

Маніпуляція обліковими записами – зумисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проведень або сторнуючих записів для викривлення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бухгалтерських документів і записів – оформлення очевидно неправильних або фальсифікованих документів бухгалтерського обліку і записів у реєстрах бухгалтерського обліку.

Невідповідні записи у реєстрах обліку – ненавмисне або навмисне відображення фінансової інформації в системі рахунків у неповному обсязі, н оцінці, яка відрізняється від ухвалених норм.

Незвичайні операції – угоди і господарські операції, платежі, котрі, на думку аудитора, зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.

Аудитор розглядає випадки шахрайства, що належать до двох типів навмисних викривлень: викривлення, які є результатом неправдивої фінансової звітності, та викривлення, які є результатом незаконного привласнення активів.

На відміну від помилки шахрайство є навмисного дією, що, як правило, супроводжується свідомим приховуванням фактів. Хоч аудитор і має змогу виявити потенційні можливості скоєння шахрайства, йому складно (якщо взагалі можливо) визначити намір, зокрема, управлінського персоналу (наприклад, щодо викривлення облікової оцінки чи спотворення принципів бухгалтерського обліку).

Відповідальність управлінського персоналу

Відповідальність за фінансову звітність підприємства, разом із відповідальністю за уникнення і виявлення фактів шахрайства та помилок, покладається на керівництво підприємства. Аудитору слід враховувати, що деякі системи обліку і внутрішнього контролю справляють враження цілком функціональних, хоча не дозволяють виявити помилки та шахрайство.

Керівництво підприємства також несе відповідальність за надання користувачам фінансової звітності підприємства і аудиторського звіту про неї.

Управлінський персонал підприємства повинен створити умови для контролю, підтримувати відповідні заходи і процедури, забезпечувати належне й ефективне ведення бізнесу суб'єктом господарювання. Це передбачає постійне функціонування систем обліку та внутрішнього контролю, створених для виявлення шахрайства й помилок. Такі системи зменшують (хоча й не відкидають повністю) ризик викривлень. Отже, управлінський персонал несе відповідальність за будь-який ризик.

Відповідальність аудитора

Аудитор відповідає за достовірність і повноту аудиторського висновку про фінансову звітність підприємства і не повинен відповідати за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства і помилок, котрі можуть істотно вплинути на її достовірність.

У зв'язку з обмеженими можливостями аудиту не всі випадки шахрайства і помилок, які істотно впливають на фінансову звітність, можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність лише за правильність і відповідність використаних процедур перевірки та за аудиторський висновок.

Аудитор матеріально відповідає (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням ним своїх обов'язків, які завдали матеріальних збитків клієнтові.

Аудиторська думка щодо фінансових звітів базується на принципі обґрунтованої впевненості; отже, аудитор не гарантує, що аудит виявить суттєві викривлення внаслідок шахрайства або помилки.

На підставі оцінки ризику аудитор повинен обрати такі аудиторські процедури, котрі дадуть йому впевненість, що спотворення в офіційно оприлюдненій фінансовій звітності підприємства, які випливають із помилок та шахрайства, будуть виявлені.

Аудитор повинен навести докази того, що помилки та шахрайство не виявлені, а якщо виявлені, то відповідним чином виправлені в обліку, і результат їх виправлення вплинув на окремі позиції фінансової звітності підприємства. Ймовірність виявлення помилок значно більша, ніж шахрайства, тому шахрайство зазвичай виявляється аудитором вже як фактично здійснене, і запобігти йому важко.

Властиві обмеження аудиту

Під час проведення аудиторської перевірки існує ризик невиявлення всіх суттєвих помилок, а це означає, що викривлень фінансової звітності підприємства аудитор може не виявити, навіть якщо аудит проводитиметься з дотриманням необхідних вимог.

Ризик невиявлення суттєвих викривлень унаслідок шахрайства значно більший, ніж ризик невиявлення ненавмисних помилок, тому що шахрайство, як правило, здійснюється з метою приховування, підроблення, фальсифікації, навмисного спотворення операцій, неправильного подання інформації аудитору. Якщо аудитор отримав докази навмисних зловживань клієнта, це дає йому право висловити припущення, що бухгалтерські реєстри і документи не відображають дійсного стану справ. Утім аудитор повинен спланувати та провести аудит, керуючись принципом професійної неупередженості. Аудитор не може припускати ні того, що керівництво підприємства є нечесним, ні того, що воно є безумовно чесне.

Повідомлення про факти шахрайства чи помилок

Аудитор повинен поінформувати управлінський персонал якомога швидше, якщо:

– аудитор підозрює, що є факт шахрайства, навіть якщо можливий вплив цього шахрайства на фінансові звіти несуттєвий;

– шахрайство або суттєву помилку справді допущено.

Перед наданням інформації про можливі або наявні факти шахрайства чи істотні помилки аудитор повинен врахувати всі пов'язані з цим обставини. Аудитор має оцінити участь у шахрайстві керівних осіб підприємства. Здебільшого про участь у шахрайстві доцільно повідомити керівника особи-шахрая. Якщо до шахрайства причетний найвищий керівник підприємства (директор), аудитор має право і повинен отримати юридичну консультацію юриста чи адвоката щодо подальших дій або напрямів аудиту.

Якщо аудитор дійшов висновку, що шахрайство чи помилка мають суттєвий вплив на фінансові звіти й не були у них відображені або виправлені, він повинен висловити умовно-позитивну або негативну думку.

Якщо аудитор натрапляє на перешкоди з боку суб'єкта господарювання щодо отримання достатніх аудиторських доказів для встановлення факту шахрайства чи помилки, то він повинен або висловити умовно-позитивну думку, або відмовитися від висловлення думки про фінансові звіти на підставі обмеження обсягу аудиту.

Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо клієнт не враховує його зауважень про помилки і шахрайство, навіть якщо шахрайство істотно не впливає на фінансову звітність підприємства. Якщо до таких фактів причетне вище керівництво підприємства і це вплинуло на достовірність та повноту інформації, наданої аудитору, він обов'язково повинен отримати юридичну консультацію.

3.2. ПОНЯТТЯ СУТТЄВОСТІ В АУДИТІ

Відповідно до вимог статті 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" суттєвою є інформація, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів.

Порядок визначення рівня суттєвості регулюється МСА 320 "Суттєвість в аудиті".

Рівень суттєвості – це найбільше значення помилки бухгалтерської звітності, починаючи з якої її кваліфікований користувач з великим ступенем ймовірності робить неправильні висновки та приймає неправильні економічні рішення.

Під час перевірки аудитор повинен оцінювати суттєвість у взаємозв'язку із аудиторським ризиком.

Аудиторська перевірка фінансових звітів мас на меті встановити, чи складені вони в усіх суттєвих аспектах відповідно до визначеної концептуальної основи фінансової звітності. Оцінка суттєвості є предметом професійного судження.

Розробляючи план перевірки, аудитор приблизно оцінює суттєвість операцій для кількісного визначення ймовірних суттєвих викривлень і помилок. Однак слід аналізувати як кількісні, так і якісні показники помилок. Прикладом якісних помилок є неадекватний або неправильний опис облікової політики, внаслідок чого користувач фінансової звітності буде введений в оману, або порушення вимог законодавства, внаслідок чого штрафні санкції податкової адміністрації послаблять господарську та фінансову стабільність клієнта.

Аудитор визначає суттєвість як щодо всієї фінансової звітності, так і щодо залишків на рахунках, окремо взятих видів операцій і угод. Ці процеси можуть мати різні рівні суттєвості, залежно від того, які види звітності розглядає аудитор.

Аудитор повинен оцінювати суттєвість:

– визначаючи вид, розрахунок часу та обсягу аудиторських процедур;

– оцінюючи наслідки викривлень.

Взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки

Плануючи перевірку, аудитор аналізує, які дії й операції призводять до помилок та викривлень фінансової звітності підприємства. Аудиторська оцінка залишків на бухгалтерських рахунках і укладених угод допомагає вирішити, які питання і статті фінансової звітності слід проаналізувати, які вибірки використати і які аналітичні процедури провести.

Простежується взаємозв'язок між суттєвістю і ризиком аудиторської перевірки: чим ґрунтовніша перевірка, тим нижчий ризик, і навпаки. Аудитору слід брати це до уваги, визначаючи процедури перевірки. Наприклад, якщо після планування аудитор встановлює, що обсяг перевірки можна зменшити, то ризик аудиту пропорційно збільшується. Аудитор повинен уникати цього шляхом поглиблених або додаткових тестів внутрішнього контролю підприємства та зміни виду, терміну і обсягу основних процедур перевірки.

Суттєвість і аудиторський ризик під час оцінки аудиторських доказів

Аудиторська оцінка суттєвості й ризику на початковій стадії планування може відрізнятися від оцінки після підбиття підсумків аудиторських процедур. Це може бути спричинене зміною обставин або обізнаністю аудитора. Наприклад, якщо аудиторська перевірка планується до кінця звітного періоду, аудитор прогнозуватиме результати господарської діяльності й фінансовий стан. Якщо фактичні результати діяльності й фінансовий стан істотно відрізняються від прогнозованих, оцінка суттєвості й аудиторського ризику також може змінитися. Крім того, плануючи аудиторську перевірку, аудитор може навмисно встановлювати рівень суттєвості нижчий, ніж той, який передбачається використати для результатів аудиторської перевірки. Це може бути зроблено для зменшення ймовірності невиявлення викривлень.

Оцінка наслідків викривлень

Помилки фінансової звітності складаються з "чистих" порушень, виявлених аудитором, і прогнозних помилок.

Аудитор аналізує суттєвість викривлень. Якщо помилки можуть бути суттєвими, він повинен порушити питання про зменшення аудиторського ризику шляхом продовження процедур перевірки або вимагати від клієнта внесення виправлень до фінансової звітності. У деяких випадках керівництво може самостійно скоригувати свою фінансову звітність з урахуванням виявлених викривлень.

Оцінюючи достовірність інформації у фінансових звітах, аудитор повинен оцінити, чи є суттєвою сукупність невиправлених викривлень, виявлених під час аудиту.

Сукупність невиправлених викривлень охоплює:

а) конкретні викривлення, зокрема безпосередній вплив невиправлених виправлень, виявлених під час аудиту в попередніх періодах;

б) за змоги повну аудиторську оцінку інших викривлень, що їх не можна конкретно визначити (тобто прогнозованих помилок).

Якщо загальна сума викривлень, виявлених аудитором, значна, він повинен проаналізувати ймовірність того, що невиявлені викривлення разом зі знайденими можуть перевищити визначений розмір суттєвості. Аудитор повинен скоротити ризик виконанням додаткових процедур перевірки або зажадати від клієнта виправлень в обліку та по можливості у фінансовій звітності.

3.3. АУДИТОРСЬКИЙ РИЗИК ТА МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНКИ

На всіх етапах перевірки аудитор приймає значну кількість рішень – від визначення загальної стратегії до вибору основних аудиторських процедур та прийняття рішень. Важливим фактором при цьому є оцінка ризику, пов'язаного з підтвердження точності та об'єктивності інформації відображеної у фінансовій звітності клієнта. Ризик при проведенні аудиторської перевірки являє собою ризик аудитора щодо видачі неправильного висновку за перевіреною фінансовою інформацією.

Суть та порядок оцінки аудиторського ризику визначено в МСА 315 "Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень" та МСА 330 "Аудиторські процедури відповідно до оцінених ризиків".

Аудиторський ризик – ризик неефективності аудиторської перевірки, тобто ризик видачі висновку про достовірність фінансової звітності при наявності в ній суттєвих помилок і пропусків.

При оцінці аудиторського ризику необхідно звернути увагу на його основні елементи та їх зв'язок зі збором аудиторських доказів, необхідних для проведення ефективної аудиторської перевірки.

У МСА визначено три складових елемента аудиторського ризику, а саме:

– властивий ризик;

– ризик, пов'язаний із невідповідністю внутрішнього контролю;

– ризик невиявлення помилок та викривлень.

Властивий ризик – це ризик викривлення залишку на рахунку (або певної операції), який може бути суттєвим, окремо або разом із викривленням залишків на інших рахунках (або іншою операцією), якщо припустити відсутність відповідних заходів внутрішнього контролю. Тобто це міра очікування аудитором того, що існує суттєва помилка в сегменті ще до перевірки системи внутрішнього контролю.

Ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю – це ризик неефективності внутрішнього контролю. Системи бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю не завжди можуть функціонувати настільки ефективно, щоб своєчасно запобігати помилкам або викривати їх та виправляти. Тому аудитор очікує, що суттєві помилки по певному сегменту не будуть виявлені та попереджені системою внутрішнього контролю.

Ризик невиявлення помилок полягає у тому, що аудиторські процедури не завжди можуть виявити помилки у залишку на певному рахунку або з певної операції. Тобто це ступінь готовності аудитора визнати, що аудиторські докази не дають достатньої можливості виявити суттєві помилки, які можуть існувати у фінансовій звітності.

Властивий ризик та ризик, пов'язаний із невідповідністю функціонування системи внутрішнього контролю відрізняються від ризику невиявлення тим, що аудитор може тільки оцінити їх, проте не може контролювати. Оцінка аудитором властивого ризику та ризику контролю дозволяють їх краще зрозуміти, проте не зменшують та не змінюють їх, тоді як ризик невиявлення аудитор може контролювати, змінюючи характер, час та масштаб окремих перевірок.

Оцінку властивого ризику Міжнародними стандартами аудиту рекомендовано здійснювати за двома напрямками:

1) на рівні фінансового звіту:

2) на рівні залишків рахунків і класу операцій:

Розробляючи загальний план перевірки, аудитор повинен оцінити властивий ризик на рівні фінансового звіту. Працюючи над програмою аудиторської перевірки, він встановлює зв'язок такої оцінки з суттєвими залишками на рахунках і класами операцій на рівні тверджень, щоб з'ясувати високий рівень властивого ризику.

Оцінку ризику контролю починають із вивчення ефективності систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб'єкта господарювання, для запобігання суттєвим викривленням, а також виявлення й виправлення їх. Певний ризик контролю завжди є внаслідок властивих обмежень будь-якої системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Після ознайомлення зі системами бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю аудитор повинен попередньо оцінити ризик контролю для кожного суттєвого залишку або класу операцій.

Оцінюючи ризик невиявлення аудитор повинен враховувати, що помилки є завжди, навіть коли аудитор перевірить 100 відсотків залишків на рахунках або всі види операцій, тому що більша частина аудиторських доказів має скоріше аргументаційний, а не підсумковий характер.

Ризик невиявлення поділяється на аналітичний ризик (небезпека пропущення помилок у процесі здійснення методичних прийомів аналізу) і статистичний ризик (імовірність невиявлення значних помилок у процесі вибіркової перевірки).

У зарубіжній та вітчизняній практиці загальна величина аудиторського ризику визначається за допомогою спеціальної методики (моделі) кількісного розрахунку аудиторського ризику:

АР = ВР × РК × РН,

де АР – аудиторський ризик; ВР – властивий ризик; РК – ризик контролю; РН – ризик невиявлення.

Аудитори зацікавлені в найменших значеннях аудиторського ризику, тобто АР → 0. Відповідно, чим вище властивий (ВР → 1) та контрольний ризики (РК → 1), тим нижчим повинен бути ризик невиявлення помилок (РН → 0). Таким чином, аудиторський ризик у цілому перебуває в прямо пропорційній залежності від ризику невиявлення і в обернено пропорційній залежності від планованого отримання в процесі тестування аудиторських свідчень. Скорочення аудиторського ризику веде до скорочення ризику невиявлення, але при цьому збільшується обсяг даних для тестування з метою одержання свідчень.

Вважається, що прийнятна величина аудиторського ризику становить від 1 до 5% бази розрахунку, яку аудитор обирає сам (від підсумку балансу, товарообороту, фінансового результату тощо).

При використанні кількісної оцінки складових аудиторського ризику необхідно враховувати наступні правила:

1) аудитор ніколи не може повністю довіряти системам бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта, тобто ризик системи обліку та внутрішнього контролю не можуть прирівнюватись до нуля (РК ≠ 0);

2) ризик невиявлення помилок завжди існує, оскільки аудитор може неправильно вибрати чи застосувати процедури або неправильно інтерпретувати їх результати. Тобто ризик невиявлення теж ніколи не може прирівнюватись до нуля (РН ≠ 0);

3) аудитор не має права встановлювати високий рівень ризику невиявлення при досить високих ризиках систем обліку і внутрішнього контролю, а також власного ризику, оскільки в такому випадку загальний аудиторський ризик матиме неприйнятно високе значення, що недопустимо.

Якщо аудиторський ризик неможливо знизити до прийнятного рівня, тобто аудитору відведено недостатньо часу на перевірку, обмежено його доступ до інформації, підприємством втрачено дані обліку, які не підлягають відновленню або існують інші подібні несприятливі обставини, то у таких випадках аудитор зобов'язаний відмовитись від проведення аудиторської перевірки.

Крім оцінки ризику в кількісному виразі, аудитор може визначати його словесними характеристиками, такими як «високий», «середній», «низький» або «максимальний», «нижче середнього», «мінімальний» та ін., це так званий інтуїтивний метод.

Варіанти оцінки аудиторського ризику наведено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1. Варіанти оцінки аудиторського ризику

Значення елементів ризику

Аудиторський ризик

Міра

впевненості

ВР

РК

РН

Низький

Низький

Високий

Високий

Низька

Низький

Середній

Середній

Високий

Низька

Середній

Середній

Середній

Середній

Середня

Низький

Низький

Середній

Низький

Висока

Високий

Високий

Низький

Низький

Висока

Визначений на початку аудиторської перевірки рівень аудиторського ризику, на наступних її етапах може бути переоцінений у зв'язку із отриманням додаткової інформації, виявленням нових обставин, на підставі аналізу проведених аудиторських процедур.

Оцінка аудиторського ризику повинна бути документально зафіксована за допомогою спеціальних робочих документів аудитора, які входять до складу аудиторського досьє.

3.4. ОЦІНКА СИСТЕМИ ВНУТРІШНЬОГО КОНТРОЛЮ Й АУДИТУ

Аудиторові необхідно досягнути такої обізнаності з системами обліку та внутрішнього контролю, яка дозволить ґрунтовно спланувати аудит.

Незалежні процедури перевірки – це аудиторські процедури, які використовуються для з'ясування того, чи були фінансово-господарські операції клієнта належним чином санкціоновані, правильно оформлені і відображені в облікових реєстрах.

Система бухгалтерського обліку – це заходи і записи підприємства, з допомогою яких бухгалтерські операції оформлюються в реєстрах бухгалтерського обліку. Така система збирає, аналізує, класифікує, записує, підсумовує і надає інформацію про операції.

Система внутрішнього контролю – це всі внутрішні правила та процедури контролю, запроваджені керівництвом для забезпечення стабільного й ефективного функціонування підприємства, дотримання внутрішньої господарської політики, збереження та раціонального використання активів, точності і повноти бухгалтерських записів, своєчасної підготовки фінансової інформації, запобігання фальсифікаціям. Система внутрішнього контролю виходить за межі тільки бухгалтерського обліку і містить:

а) середовище контролю, де відбуваються операції, – заходи і записи, які характеризують важливість чинної системи внутрішнього контролю для підприємства.

До факторів середовища контролю належать:

– діяльність керівництва (власників) клієнта;

– політика та методи керівництва;

– організаційна структура підприємства і методи розподілу функцій управління та відповідальності;

– управлінські методи контролю, у тому числі кадрова політика і практика, а також порядок розподілу обов'язків;

б) специфічні заходи контролю передбачають:

– періодичне зіставлення, аналіз і перевірку рахунків;

– перевірку арифметичної точності записів;

– контроль за дотриманням умов функціонування комп'ютерних інформаційних систем, зокрема контроль за періодичними змінами комп'ютерних програм, доступом до бази інформаційних даних;

– ведення і перевірку контрольних рахунків та облікових реєстрів рахунків;

– порядок проходження та затвердження документів (графік документообігу);

– зіставлення внутрішніх правил із вимогами законодавчих актів та зовнішніми джерелами інформації;

– порівняння загальної суми грошових коштів, вартості цінних паперів і товарно-матеріальних запасів із записами в облікових реєстрах;

– порівняння й аналіз фінансових результатів діяльності підприємства і показниками фінансового плану (прогнозу).

Під час перевірки аудитор досліджує тільки ту методику бухгалтерського обліку, яка входить до звітності. Знання системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю разом з оцінкою невідповідності його функціонування дадуть можливість аудитору:

– з'ясувати для себе види істотних викривлень у фінансових звітах;

– визначити фактори, що впливають на ризик істотних помилок;

– запланувати аудиторські процедури.

Удосконалюючи процедури перевірки, аудитор враховує свою оцінку ризику невідповідності внутрішнього контролю (разом з оцінкою властивого ризику), щоб визначити характер і обсяг тестів для підтвердження статей фінансової звітності.

Знання систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю

Під час вивчення систем обліку і внутрішнього контролю та планування аудитор повинен скласти уявлення про їх структуру та порядок функціонування. Наприклад, він може скласти наскрізний тест, за яким відстежить декілька операцій системи обліку. Якщо операції характерні для системи бухгалтерського обліку, то ця процедура може вважатися частиною тестів внутрішнього контролю. Хоча види й обсяги наскрізних тестів не можуть забезпечити достатню доказовість для оцінки ризику внутрішнього контролю.

Вид, розрахунок часу та обсяг процедур, виконуваних аудитором для вивчення систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю, змінюватимуться залежно від таких факторів:

– величина та складність суб'єкта господарювання і його комп'ютерної системи;

– міркування щодо суттєвості;

– застосовувані заходи внутрішнього контролю;

– вид документування суб'єктом господарювання конкретних заходів внутрішнього контролю;

– аудиторська оцінка властивого ризику.

Ознайомлення зі системами обліку і внутрішнього контролю досягається завдяки використанню результатів попередньої аудиторської перевірки чи на. наданих аудиторських послуг і може доповнюватися:

– опитуванням членів керівництва, контролюючого та іншого персоналу підприємства з вивченням документації клієнта – службових інструкцій або положень;

– перевіркою документів і записів у системі обліку і внутрішнього контролю;

–спостереженням за діяльністю й операціями підприємства, разом із комп'ютерними операціями, і виконанням бухгалтерських операцій.

Система бухгалтерського обліку

Аудитор повинен орієнтуватися в системах бухгалтерського обліку настільки, щоб визначити і зрозуміти:

а) основні класи операцій, що здійснюються суб'єктом господарювання;

б) санкціонування таких операцій;

в) суттєві облікові запаси, підтвердні документи і рахунки у фінансових звітах;

г) процес ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності – від ініціювання суттєвих операцій (та інших подій) до їх внесення до фінансових звітів.

Середовище контролю

Доцільно дослідити середовище контролю, що дасть змогу правильно оцінити політику внутрішнього контролю власників підприємства та керівництва, їх обізнаність із цими заходами та усвідомлення їх важливості для підприємства.

Процедури внутрішнього контролю

Процедури контролю тісно пов'язані з середовищем контролю і системою обліку, тож аудитор, вивчаючи середовище контролю і систему обліку, отримує інформацію і про процедури контролю.

PAGE  11


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22502. ИНДИВИД И ГРУППА 232.2 KB
  Он не только исполнитель роли в организации но и член группы в рамках которой он действует. А поведение человека его действия вносят определенный вклад в жизнь группы. Понятие группы Не существует канонизированного определения малой группы так как это достаточно гибкое и подверженное влиянию обстоятельств явление. Взаимодействие членов группы базируется на некоем общем интересе и может быть связано с достижением общей цели.
22503. АДАПТАЦИЯ И ИЗМЕНЕНИЕ ПОВЕДЕНИЯ ЧЕЛОВЕКА 235.32 KB
  У человека как бы имеется две степени свободы в построении своего поведения в организации. С одной стороны он обладает свободой в выборе форм поведения: принимать или не принимать существующие в организации формы и нормы поведения с другой он может принимать или не принимать ценности организации разделять или не разделять ее цели и философию. В зависимости от того в какой комбинации сочетаются эти основополагающие составляющие основы поведения может быть выделено четыре предельных типа поведения человека в организации рис.
22504. ЧТО ТАКОЕ СТРАТЕГИЧЕСКОЕ УПРАВЛЕНИЕ 343.32 KB
  Сущность стратегического управления Было бы наверно считать что еще 2030 лет назад фирмы совершенно не имели стратегического поведения. Разработка идей стратегического управления нашла отражение в работах таких авторов как Fannhofs и Granger 1971; Schendel и Hatten 1972; Irwin 1974; и др. В качестве ведущей идеи отражающей сущность перехода к стратегическому управлению от оперативного управления явилась идея необходимости переноса центра внимания высшего руководства на окружение для того чтобы соответствующим образом и своевременно...
22505. АНАЛИЗ СРЕДЫ 354.03 KB
  Внутренняя среда организации является источником ее жизненной силы. Она заключает в себе тот потенциал который дает возможность организации функционировать а следовательно существовать и выживать в определенном промежутке времени. Но внутренняя среда может также быть и источником проблем и даже гибели организации в том случае если она не обеспечивает необходимого функционирования организации. И на них претендуют многие другие организации находящиеся в этой же среде.
22506. ОПРЕДЕЛЕНИЕ МИССИИ И ЦЕЛЕЙ ОРГАНИЗАЦИИ 219.47 KB
  Но целевое начало в деятельности организации возникает отнюдь не только потому что ей нужно иметь ориентиры чтобы не погибнуть в изменяющемся окружении. В первую очередь целевое начало в деятельности организации возникает потому что организация это объединение людей преследующих определенные цели. Люди создают организации для того чтобы с их помощью решать свои проблемы.
22507. ЧТО ТАКОЕ СТРАТЕГИЯ ФИРМЫ И КАК ОНА ВЫРАБАТЫВАЕТСЯ 494.62 KB
  Сущность стратегии организации . Выбор стратегии и ее реализация составляют основную часть содержания стратегического управления. Существуют два противоположных взгляда на понимание стратегии. Первое понимание стратегии базируется на следующем процессе.
22508. КОНЦЕПЦИЯ ПРОДУКТА В СТРАТЕГИЧЕСКОМ УПРАВЛЕНИИ 466.76 KB
  Понятие продукта Понятие продукта очень сильно варьируется в зависимости от того кто вкладывает смысл в это понятие в контексте каких процессов оно рассматривается относительно к каким видам продукции применяется и т. Каждое данное понимание продукта отвечает на вопрос о том что делает фирма и принципиально отличается одно от другого в зависимости от того кто и в каком контексте дает ответ. Свой определенный смысл в понимание продукта вкладывает разработчик продукта посвоему смотрит на продукт плановик и наконец свой...
22509. ДИНАМИКА ПРОДУКТА 311.55 KB
  От того как фирма смотрит на производимый ею продукт как она подходит к выработке своей стратегии продукта во многом зависит сумеет ли фирма найти свое место на рынке сможет ли обеспечить себе устойчивые связи с окружением осуществить своевременные и адекватные запросам среды изменения. Но это было статическое рассмотрение продукта. Другим очень важным направлением рассмотрения продукта в стратегическом управлении является его динамическое рассмотрение в соответствии с которым продукт предстает как изменяющееся во времени...
22510. СТРАТЕГИЯ ПРОДУКТА 404.19 KB
  Ответ на эти вопросы относящиеся к стратегии продукта формируется под влиянием нескольких факторов. В первую очередь стратегия продукта зависит от стратегии фирмы. Однако хотя стратегия продукта и является подстратегией общей стратегии фирмы и соответственно определяется характером ее целей и ее стратегией тем не менее можно указать на отдельные факторы оказывающие непосредственное влияние на выработку стратегии продукта.