21252

АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

СУТНІСТЬ ТА ВИДИ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ Сутність аудиторських доказів відповідно до МСА 500 501. Поняття аудиторських доказів. Достатність і відповідність аудиторських доказів. Види аудиторських доказів.

Украинкский

2013-08-02

75 KB

10 чел.


ТЕМА 4. АУДИТОРСЬКІ ДОКАЗИ

4.1. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Сутність аудиторських доказів відповідно до МСА 500, 501.

Документи, які представляються клієнтом на початку аудиторської перевірки. Поняття аудиторських доказів. Достатність і відповідність аудиторських доказів. Види аудиторських доказів. Вимоги до аудиторських доказів.

4.2. ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Основні джерела одержання аудиторських доказів. Визначення якості аудиторських доказів. Фактори, які впливають на достатність аудиторських доказів

4.3. ПРОЦЕДУРИ ТА ПРИЙОМИ ОТРИМАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Процедури отримання аудиторських доказів відповідно до МСА 520, 530.

Аудиторська вибірка відповідно до основних вимог МСА 530.

4.1. СУТНІСТЬ ТА ВИДИ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Для забезпечення головної мети аудиту – висловлення впевненості у достовірності фінансової звітності у всіх її суттєвих аспектах – аудитору слід вивчити інформацію, яка є основою фінансових звітів. Результати такого вивчення формують аудиторську думку про відображення стану підприємства-клієнта у фінансовій звітності. У міжнародній практиці питання стосовно збору і використання інформації, на яких ґрунтується аудиторська думка, регламентовані комплексом стандартів (МСА 500-559 "Аудиторські докази").

У процесі аудиторської перевірки аудитор, як правило, отримує великий обсяг інформації від економічного суб'єкту, що перевіряється, або від третіх осіб. Лише певна частина інформації та результати її аналізу аудитором можуть слугувати підтвердженням або спростуванням існування та достовірності відображення факту, події, процесу чи явища фінансово-господарської діяльності підприємства-клієнта у його звітності на певну дату. Така інформація становить сутність аудиторських доказів та слугує основою для аудиторського висновку і (або) звіту.

Аудитор повинен зібрати таку кількість аудиторських доказів, яка б дозволила підтвердити аудиторський висновок.

Аудиторський доказ – це інформація, отримана аудитором під час перевірки, на якій ґрунтується аудиторська думка. До аудиторських доказів належать первинні документи та облікові записи, які є основою для складання фінансових звітів, а також підтверджена інформація з інших джерел.

Тести контролю – це тести, що проводяться з метою отримання аудиторських доказів щодо відповідності та ефективності функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Процедури по суті – це перевірки, виконані для отримання аудиторських доказів із метою виявлення суттєвих викривлень у фінансових звітах. Є два типи процедур по суті:

а) перевірки докладної інформації про операції та залишки;

б) аналітичні процедури.

Аудитор отримує деякі аудиторські докази, які не носять вичерпний характер. Тому особливу увагу слід приділяти їх видам та аналізу кожного з них.

Аудиторські докази класифікуються за такими ознаками:

За джерелами отримання докази можуть поділятися на:

1) зовнішні докази – це документальні підтвердження та усні заяви третіх сторін (покупців, замовників, постачальників, підрядників, інших контрагентів підприємства-клієнта, обслуговуючих банківських установ, попереднього аудитора та ін.)

2) внутрішні докази – це внутрішня документація замовника, документальні підтвердження та усні заяви, отримані аудитором від керівництва;

3) докази отримані безпосередньо аудитором – це результати аналізу зовнішніх і (або) внутрішніх доказів.

4) комбіновані – це різнохарактерні докази, зібрані із різних джерел, що не суперечать один одному за своїм змістом

За відношенням до етапів аудиту докази слід розрізняти, як такі, що отримані на етапах:

1) підготовчому та проміжному;

2) фізичної перевірки;

3) заключному;

Докази, отримані на підготовчому та проміжному етапах, як правило, засвідчують рівень ефективності організаційної структури підприємства-клієнта, визначають структуру і зміст розділів бухгалтерського обліку клієнта, дають можливість оцінити якість внутрішнього контролю та, як результат – визначити зони ризику бізнесу клієнта. Вони визначають необхідність та обсяг отримання доказів на наступних двох стадіях, які становлять основу процесу аудиторської перевірки.

Аудиторські докази, отримані на заключному етапі, є похідними. Вони являють собою результат аналізу застосовуваних процедур в ході аудиторської перевірки та дають можливість підтвердити достовірність або спростувати окремі докази по відношенню до об'єктів аудиторської перевірки, що формують зміст фінансової звітності.

За характером зв'язку між доказами і об'єктами аудиту докази поділяються на:

1) прямі, які можна отримати з первинних документів, регістрів аналітичного і синтетичного обліку, управлінської звітності підприємства клієнта, підтвердження отримані з незалежних джерел за межами суб'єкта господарювання, що не вимагають додаткового застосування певних процедур для підтвердження їх доречності або достовірності факту, події чи явища, що вивчається;

2) побічні (непрямі) – це докази, що не забезпечують безпосереднього підтвердження точності та повноти досліджуваної інформації. Наприклад, аудиторські докази, зібрані на підготовчому етапі про високий рівень ефективності окремих облікових процедур та системи бухгалтерського обліку в цілому формують попередні висновки щодо відсутності суттєвих помилок у фінансовій звітності, які не носять переконливого характеру.

За формою подання аудиторські докази розрізнять:

1) документальні;

2) електронні;

3) усні.

Зібрані аудиторські докази відображаються аудитором у робочих документах у вигляді таблиць, блок-схем, запитів, тестів, опитувань, описів. Об'єктивність й обґрунтованість аудиторського висновку прямо пропорційна якості та кількості зібраних доказів та репрезентативності їх відображення.

4.2. ДЖЕРЕЛА ОТРИМАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Якість аудиторських доказів залежить від джерел їх отримання. У залежності від характеру аудиторської перевірки, її змісту та завдань, які висунуті клієнтом, аудитор обирає відповідні джерела інформації.

Такими джерелами виступають:

1) дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

2) облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

3) дані первинних документів і звітів, у яких відображається основна інформація про господарські операції;

4) облікові регістри, де нагромаджується й узагальнюється інформація зі звітів та прикладених до них первинних документів з погляду їхнього економічного змісту;

5) Головна книга, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду й обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків;

6) баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал;

7) інвентаризаційні матеріали (описи, порівнювальні відомості, розрахунки природного збитку);

8) розрахунки, декларації, кошториси, калькуляції, договори, контракти, засновницькі документи, статут, накази, розпорядження, бізнес-плани;

9) оперативна, статистична, податкова звітність;

10) матеріали перевірок і ревізій, проведених органами податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, статистики, банків та ін.;

11) матеріали внутрішньогосподарського контролю (внутрішнього аудиту);

12) дані документального і фактичного контролю, експертних перевірок, лабораторних аналізів, контрольних вимірювань, проведених за участю аудиторів;

13) письмові та усні заяви, пояснювальні й доповідні записки матеріально відповідальних та посадових осіб, суб'єктів підприємницької діяльності, замовників тощо.

У процесі збору аудиторських доказів аудитор виконує процедури оцінки ризиків для забезпечення достатньої основи під час оцінки аудиторського ризику на рівні фінансової звітності. Для отримання аудиторських доказів щодо відповідності структури й ефективності функціонування систем обліку та внутрішнього контролю виконують тести систем контролю. Крім того, для отримання аудиторських доказів використовуються процедури перевірки по суті із метою виявлення суттєвих відхилень у фінансовій звітності замовника. Якщо застосування процедур по суті не забезпечує отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів, аудитор повинен виконати тести систем контролю для отримання доказів щодо їх операційної ефективності. Отже, аудиторські докази одержують в процесі перевірок належним поєднанням тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість.

Згідно МСА 500 аудиторські докази повинні відповідати двом критеріям: кількісному (достатність) і якісному (доречність). Достатність і доречність аудиторських доказів взаємопов'язані. Наприклад, низька якість зібраних аудиторських доказів щодо підтвердження класів операцій, залишків на рахунках вимагає додаткового збору аудиторських доказів.

Фактори, що визначають достатність та доречність доказів:

1) характер аудиту;

2) ступінь аудиторського ризику;

3) розмір аудиторської вибірки;

4) ефективність системи внутрішнього контролю і бухгалтерського обліку замовника;

5) рівень компетентності та судження аудитора;

6) джерела та процедури отримання доказів.

Під час збору аудиторських доказів слід враховувати спеціальні вимоги щодо їх достовірності:

1) аудиторські докази, отримані із зовнішніх джерел, є більш переконливими, ніж докази, отримані із внутрішніх джерел.

2) аудиторські докази, зібрані самим аудитором, є більш достовірними, ніж внутрішні і зовнішні докази.

3) аудиторські докази, отримані із внутрішніх джерел слід вважати достовірними за умови ефективної системи внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку замовника.

4) аудиторські докази, зібрані в письмовій формі, достовірніші ніж усні заяви.

5) аудиторські докази є більш переконливими, якщо вони будучи зібраними із різних джерел і різнохарактерним не суперечать один одному.

4.3. ПРОЦЕДУРИ ТА ПРИЙОМИ ОТРИМАННЯ АУДИТОРСЬКИХ ДОКАЗІВ

Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування одного чи кілька типів аудиторських процедур: перевірки, спостереження, запит і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур.

Розглянемо характерні риси перелічених процедур.

Перевірка полягає у вивченні зовнішніх і внутрішніх записів або документів, що забезпечує отримання аудиторських доказів різного рівня достовірності. Перевірка дозволяє виявити нетипові статті чи події, відображені в документах замовника. Наприклад, найчастіше аудитор застосовує перевірку записів та документів для підтвердження санкціонованості подій, фактів, процесів фінансово-господарської діяльності підприємства-клієнта. Перевірка застосовується також для підтвердження фізичної наявності активів. Як правило, перевірка наявності запасів здійснюється через спостереження за ходом проведенням їх інвентаризації.

Спостереження – передбачає нагляд за процесом або процедурою, виконуваними іншими особами.

Запит – це процес звернення за інформацією до персоналу суб'єкта господарювання або третіх осіб. Письмовий запит надісланий до обслуговуючої установи банку виступає надійним способом отримання інформації про залишок грошових коштів на рахунках.

Письмові запити надіслані до дебіторів або кредиторів підтверджують достовірність статей відповідно дебіторської і кредиторської заборгованостей. В зарубіжній практиці широко використовується запит до юриста підприємства, що дає можливість отримати достатню впевненість про законність здійснюваних операцій, укладених контрактів і т.д. Розрізняють письмові запити закритого та відкритого типу, негативні та позитивні.

Підтвердження є особливим типом запитів. Так, аудитор отримуючи інформацію безпосередньо від третіх осіб, оцінює достовірність пояснень управлінського персоналу чи існуючих умов. На практиці підтвердження широко використовується щодо залишків на рахунках на кінець періоду.

Процедури запиту і потвердження тісно пов'язані між собою. Так, відповідь на надісланий запит дебітором виступає прямим підтвердженням стану дебіторської заборгованості.

Перерахунок зводиться до перевірки арифметичної точності документів чи записів. Аудитори часто використовують дану процедуру для перевірки правильності визначення підсумкових показників у розрахунково-платіжних відомостях, видаткових накладних, лімітно-забірних картках та ін.

Аналітичні процедури застосовуються для оцінки фінансової інформації шляхом дослідження взаємозв'язку між окремими показниками, фінансовими і не фінансовими даними. Аналітичні процедури охоплюють вивчення тенденцій, перспектив діяльності підприємства за даними його фінансової звітності і (або) за результатами діяльності інших споріднених підприємств відповідної галузі тенденцій

Типовими видами аналітичних процедур є зіставлення залишків по рахунках за різні періоди, показників бухгалтерської звітності з плановими показниками, середньо галузевими, аналіз співвідношень між різними статтями звітності.

Отримані у ході перевірки докази систематизуються в робочих документах відповідно до затверджених завдань планом та програмою аудиту.

Твердження, які використовує аудитор під час отримання аудиторських доказів поділяють на такі категорії:

1) твердження щодо класів операцій та подій, що підтверджується аудитором на відповідність наступним критеріям:

існування (фактична наявність – операції та події, які відображені у звітності існують на конкретну дату;

повнота – не існує невідображених в обліку активів, пасивів, суттєвих операцій чи подій;

точність – операція чи інша подія в повному обсязі та належним чином відображені у фінансовій звітності;

відповідність – операції та події відображені у відповідному звітному періоді;

2) твердження про залишки на рахунках на кінець звітного періоду:

існування – актив, пасив та частки участі в капіталі існують на конкретну дату;

права і обов'язки – актив чи пасив належить підприємству на певну дату;

оцінка вартості та розподіл – активи, зобов'язання та частки участі в капіталі включені до фінансових звітів згідно з прийнятою обліковою політикою;

3) твердження про подання та розкриття інформації:

представлення і розкриття — визначення правдивості, точності, об'єктивності відображення становища підприємства на дату складання фінансової звітності;

класифікація та зрозумілість — фінансова та інша інформація чітко сформульована, подана та визначена відповідним чином;

Характер, термін проведення та обсяг процедур перевірки на суттєвість залежать від конкретних тверджень. У результаті проведення тестів можна отримати аудиторські докази стосовно декількох тверджень, наприклад, інформація про вартість запасів може одночасно виступати доказом стосовно як їх наявності, так і правильності оцінки.

Аудиторська вибірка

Порядок застосування аудиторської вибірки регулюється МСА 530 "Аудиторська вибірка та інші процедури тестування".

Для доказовості аудитор, використовуючи як статистичні, так і нестатистичні методи, повинен розробити метод вибірки, виконати її та узагальнити її результати.

Термін "аудиторська вибірка" або "вибіркова перевірка" означає використання аудиторських процедур до частини бухгалтерських проведень або показників фінансової звітності і поширення їх на всю сукупність даних.

Вибіркова перевірка повинна бути репрезентативною, тобто відображати всі основні властивості генеральної сукупності (набору елементів окремої статті в балансі або окремого класу операцій).

Під час побудови вибірки аудитор повинен ураховувати конкретну мету аудиту, сукупність і обсяг даних.

Рішення про використання статистичної чи нестатистичної вибірки приймає аудитор. Вибір статистичного методу може зумовлювати теорія ймовірності або професійне судження.

Іноді обраний метод не відповідає призначенню статистичної вибірки, тоді застосовуються елементи статистичного методу. Статистичні оцінки ризику, пов'язаного з вибіркою, будуть переконливими лише тоді, коли обраний метод має характеристики статистичної вибірки.

Організовуючи вибірку, аудитор повинен розглянути цілі перевірки та характеристики генеральної сукупності, з якої здійснюватиметься відбір.

Насамперед аудитор має визначити конкретну мету аудиторської вибірки і процедур аудиту. Вибірка дозволить визначити, у чому конкретно полягає помилка і яку сукупність даних необхідно використовувати під час перевірки. Наприклад, під час перевірки організації контролю закупівель клієнта аудитор зосередить увагу на правильності оформлення і реєстрації рахунків фактур чи накладних. Під час перевірки рахунків-фактур і накладних за певний період аудитору необхідно переконатися у правильному їх відображенні в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності підприємства.

Під генеральною сукупністю даних мають на увазі набір інформації, з якого доцільно зробити аудиторську вибірку. Наприклад, якщо метою аудиту є перевірка необґрунтованого завищення дебіторської заборгованості, то генеральною сукупністю даних може бути перелік усіх дебіторів.

Окремі дані генеральної сукупності вважаються елементами вибірки. Вибірка елементів із генеральної сукупності може бути здійснена різноманітними методами.

Ефективність аудиторської перевірки можна підвищити, якщо аудитор проводитиме стратифікацію генеральної сукупності поділом її на дискретні субсукупності за певними ознаками. Мета стратифікації полягає у зменшенні варіативності статей у межах кожного стратуму, а отже, у зменшенні обсягу вибірки без пропорційного збільшення ризику, пов'язаного з вибіркою. Субсукупності треба ретельно визначити, щоб кожен елемент вибірки належав тільки до одного стратуму.

Визначаючи обсяг вибірки, аудитор повинен брати до уваги ризик неефективності вибіркової перевірки, допустиму або очікувану помилку.

Аудитор повинен відібрати статті для вибірки, виходячи з того, що всі елементи вибірки в генеральній сукупності мають рівний шанс. Одиницями вибірки можуть бути матеріальні об'єкти (рахунки-фактури) або монетарні одиниці. Під час нестатистичної вибірки аудитор вибирає статті на свій розсуд. Оскільки метою вибірки є одержання висновків щодо всієї генеральної сукупності, аудитор намагається сформувати репрезентативну вибірку відбиранням статей із типовими для генеральної сукупності характеристиками; вибірку треба формувати так, щоб не допустити упередженості.

Основними методами відбору є використання таблиць випадкових чисел або комп'ютерних програм, тобто закономірного та випадкового.

Аудиторові слід розглянути результати вибірки, види і причини будь-яких виявлених похибок, а також їх можливий уплив на конкретну мету тесту та інші напрями аудиторської перевірки. Виявивши похибки, аудитор повинен розглянути такі питання:

а) безпосередній вплив виявлених похибок на фінансові звіти;

б) ефективність систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю, а також їх вплив на методи аудиту, якщо, наприклад, похибки є результатом нехтування внутрішнього контролю управлінським персоналом.

Аналізуючи виявлені помилки, аудитор повинен звернути увагу на їх спільні характеристики, наприклад, вид операції, місце, виробнича лінія або період часу. Він може виявити всі статті генеральної сукупності, які мають спільну характеристику, та розширити аудиторські процедури у цьому стратумі. Крім того, такі помилки можуть бути навмисними і свідчити про шахрайство.

Допустима помилка – це максимальне значення помилки в сукупності даних під час прийняття рішення про ефективність вибіркової перевірки.

Допустима помилка визначається на етапі планування та під час здійснення аудитором процедур перевірки і є складовою частиною суттєвості. Чим менша допустима помилка, тим більший обсяг вибірки треба аналізувати.

PAGE  1


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83873. Ущемлённая грыжа. Классификация грыж по клиническим признакам, виды ущемления. Хирургическое лечение 48.76 KB
  Классификация по клиническим признакам: 1 вправимые; 2 невправимые; 3 ущемленные: ущемление стенки кишки грыжа Рихтера встречается при узких грыжевых воротах например при пупочной грыже; ретроградное ущемление Wобразное при ущемлении двух и более кишечных петель кровообращение нарушается не только в петлях находящихся в грыжевом мешке но и в петлях находящихся в брюшной полости имеющих с выпавшими петлями общую брыжейку; 4скользящие грыжи грыжевой мешок представлен частично стенкой полого органа не покрытой...
83874. Развитие брюшины и органов пищеварительной системы. Дивертикул Меккеля. Подпечёночное расположение купола слепой кишки и червеобразного отростка 51.45 KB
  Подпечёночное расположение купола слепой кишки и червеобразного отростка. Поджелудочная железа закладывается на уровне двенадцатиперстной кишки и врастает между двумя листками дорсальной брыжейки. На 5й неделе внутриутробного развития начинаются ускоренный рост кишки и ее удлинение. В кишечной петле можно выделить два колена: верхнее нисходящее колено из которого в дальнейшем формируется двенадцатиперстная кишка тощая и большая часть подвздошной кишки; и нижнее восходящее колено из которого развивается конечный отдел подвздошной и вся...
83875. Полость живота. Топографо – анатомические образования верхнего и нижнего этажей брюшной полости 51.31 KB
  В хирургической анатомии в малом сальнике выделяют лишь lig.hepatoduodenale и lig.hepatogastricum, поскольку они хорошо визуализируются во время операций. В составе lig. hepatoduodenale, между ее листками, в порядке справа налево располагаются следующие элементы: ductus choledohus (D) — крайнее правое положение, vena portae (V) — посередине
83876. Висцеральные ветви брюшной части аорты. Притоки воротной вены. Порто – кавальные анастомозы 55.17 KB
  Висцеральные ветви брюшной части аорты Непарные висцеральные ветви Чревный ствол короткая 2 см но толстая артерия которая отходит на уровне XII грудного позвонка в самом hitus orticus диафрагмы идет вперед над верхним краем pncres и тотчас делится на три ветви: . gstric sinistr левая желудочная артерия идет к малой кривизне желудка дает ветви как к желудку так и к prs bdominlis esophgi. gstroduodenlis проходит позади duodenum и делится на две ветви: .
83877. Малый сальник, сальниковая сумка, стенки, отверстие, связь с другими отделами. Способы осуществления доступа к поджелудочной железе 69.84 KB
  В зависимости от локализации патологического процесса и характера оперативного вмешательства производят различные разрезы передней брюшной стенки. Для обнажения тела и хвоста поджелудочной железы чаще применяют верхний срединный разрез который в случае необходимости можно расширить путем пересечения прямых мышц живота. Для подхода к головке поджелудочной железы особенно если одновременно предполагают вмешательство на желчных путях целесообразно применять разрезы С. Разрез проводят параллельно XII ребру справа если необходимо подойти к...
83878. Хирургическая анатомия печени. Связки, доли, ворота, кровеносные сосуды. Хирургическая анатомия печёночно – двенадцатипертной связки, элементы 54.27 KB
  Нижний край острый с двумя вырезками вдавление от желчного пузыря и вырезки круглой связки печени. Поперечная борозда соответствует воротам печени. Левая продольная борозда глубокая щель отделяющая левую долю печени от правой.
83879. Холецистэктомия. Лапароскопическая холецистэктомия. Треугольник Кало. Показания, техника выполнения, анатомические сложности 50.01 KB
  Границы треугольника: 1 пузырный проток латерально; 2 общий печеночный проток медиально; 3 правая ветвь собственной печеночной артерии сверху пузырная артерия сама нередко образует верхнюю границу треугольника Холецистэктомия Показания: воспаление желчного пузыря желчнокаменная болезнь опухоль желчного пузыря. Оперативный прием: существуют два способа выделения пузыря: от дна и от шейки. Холецистэктомия от шейки пузыря Выделение пузырного протока и пузырной артерии. Производят выделение и удаление желчного пузыря.
83880. Хирургическая анатомия желчного пузыря и желчных протоков. Варианты желчных протоков. Дренирование желчных протоков 78.03 KB
  Хирургическая анатомия желчного пузыря Желчный пузырь представляет собой грушевидной формы резервуар для желчи располагающийся между правой и квадратной долями печени. Шейка желчного пузыря продолжается в пу зырный проток направлена в сторону ворот печени и залегает вместе с пузырным протоком в печеночнодвенадцатиперстной связке. С\'келетотопия: дно желчного пузыря определяется спереди.
83881. Хирургическая анатомия желудка. Отделы, кровеносные сосуды, нервы и лимфатические пути 54.69 KB
  Отделы желудка Желудок имеет достаточно специфическую форму. В нем можно выделить несколько отделов которые отличаются в функциональном отношении и по своему гистологическому строению: кардиальный отдел дно желудка тело желудка и пилорический отдел. Кардиальный отдел или кардия желудка назван так за то что он располагается в непосредственной близости к сердцу.