21267

Аналіз рентабельності діяльності підприємства з метою її підвищення

Лекция

Бухгалтерский учет и финансовый аудит

Збільшення обсягу реалізації і поліпшення якості продукції 3. Резерви зниження собівартості продукції 3. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції робіт послуг; обчислення й калькулювання собівартості продукції робіт послуг; визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового валового прибутку.

Украинкский

2013-08-02

574.5 KB

30 чел.


Тема: „Аналіз рентабельності діяльності підприємства з метою її підвищення”

ЗМІСТ 
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА МЕТОДИКА ЇЇ АНАЛІЗУ
1.1. Економічна суть рентабельності
1.2. Система показників та методика аналізу рентабельності
1.3. Загальні відомості про
підприємство та його економічна характеристика  
РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА  
2.1. Динаміка прибутку та досягнутого рівня рентабельності  
2.2. Фактори зміни рентабельності
2.3. Оперативний аналіз формування рентабельності
РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Збільшення обсягу реалізації і поліпшення якості продукції  
3.2. Резерви зниження собівартості продукції

3.3. Вибір ринків збуту  
ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
ЛІТЕРАТУРА
ДОДАТКИ

ВСТУП

    

    Метою   діяльності   будь-якого  підприємства   є   отримання

прибутку.   На   превеликий   жаль  для   всіх,   хто   займається

підприємницькою  діяльністю,  неможливо  отримати   прибуток,   не витрачаючи  ні  копійки. З одного боку можна перефразувати  відоме прислів’я і сказати: “Скільки затратиш, стільки й отримаєш.”   Всі розуміють, що витрат уникнути  неможливо. Але проблема  полягає  в тому,  що  ресурси підприємства обмежені, тому питання  полягає  в тому, як, понісши найменші витрати, отримати найбільший прибуток.

    Давно  минули  часи планової економіки, коли  все  керувалося централізовано.  Особливістю  формування  цивілізованих   ринкових відносин  в Україні є посилення впливу таких чинників, як  жорстка конкурентна боротьба, технологічні зміни та постійне вдосконалення методів  технічної обробки економічної інформації.  Середовище,  в якому  функціонують вітчизняні підприємства характеризуються також безперервними нововведеннями в податковому законодавстві,  змінами процентних  ставок та валютних курсів, а також різкими коливаннями цін  на ресурси та відносно високим темпом інфляції. Більшість цих факторів  враховується  при викладенні матеріалу  вітчизняними  та російськими   авторами  підручників  та  навчальних  посібників  з фінансового аналізу, використаних при написанні цієї роботи.

    Методи      фінансово-економічного      аналізу      постійно вдосконалюються  по  мірі настання змін в економічному  середовищі нашої  держави. Нові ідеї та принципи в цій сфері  в  першу  чергу доходять до користувачів періодичних економічних видань, які також використовувались під час підготовки до написання  роботи.

      В  цих  умовах перед менеджерами підприємств постає  велика

кількість питань, головними з яких є наступні:

    Як раціонально організувати фінансову діяльність підприємства

для його подальшого розвитку?

    Яким чином можна покращити управління фінансовими ресурсами?

    Як підвищити рентабельність підприємства?

    Яким  чином визначити показники господарської діяльності,  що

забезпечують стійкий фінансовий стан підприємства?

РОЗДІЛ 1. РЕНТАБЕЛЬНІСТЬ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ ТА МЕТОДИКА ЇЇ АНАЛІЗУ

1.1. Економічна суть рентабельності

При прийнятті рішень, пов'язаних управлінськими процесами формування прибутку, використовується показник рентабельності капіталу, витрат та продаж.

Рентабельність є однією з базових економічних категорій економіки. Пояснення терміну "рентабельність" не визначає різних думок, оскільки під ним розуміється відношення, в чисельнику якого завжди фігурує прибуток.      

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються в процесі первинного розподілу доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина вартості продукту, яки залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Необхідний і додатковий продукт - це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати.

Додатковий продукт - чистина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні.

Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток ринкових відносин; ціноутворенням.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його операційний прибуток. Операційний прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій.

Отримання операційного прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства.

По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (робот, послуг). Як правило цей прибуток має основну питому вагу в складі операційного прибутку. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг).

По-друге, це діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в операційному прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

На обсяг названого прибутку справляють вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування.

По-третє, ця діяльність, зв'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.

До них належать:

  •  прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
  •  невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
  •  надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
  •  штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів   суб'єктами   господарювання   в   зв'язку   із   застосуванням фінансових санкцій;
  •  штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
  •  кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
  •  дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
  •  прибуток від завищення цін і тарифів;
  •  курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
  •  прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;
  •  вартісна  різниця   відвантаженої  та  отриманої  частини   виконаного повністю бартерного контракту;
  •  прибуток (збиток) від спільної діяльності.

З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств.

1.2 Система показників рентабельності.

Показники рентабельності являються відносними характеристиками фінансових результатів та ефективності діяльності підприємства. Вони вимірюють доходність підприємства з різних та групуються в співвідношенні інтересами учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку (та доходу) підприємства. З цієї причини вони є обов'язковими елементами порівняного аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

При аналізі виробництва, показники рентабельності можна об'єднати в слідуючи групи:

1) показники рентабельності продукції;

2) показники рентабельності капіталів (активів);

3) показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Перша група показників формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності (доходності) по показникам прибутку (доходу), відбитий в звітності підприємства (рис.1.1).

Рис. 1.1 Показники рентабельності продукції

Даний показник характеризує прибутковість (доходність) продукції базисного та звітного періоду.

 Друга група показників рентабельності формується на підставі розрахунків рівнів рентабельності в залежності від зміни розміру та характеру авансованих коштів: всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні кошти + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал (рис.1.2).

Рис. 1.2 Показники рентабельності капіталів

Неспівпадання рівнів рентабельності по цим показникам характеризує ступінь використання підприємством фінансових важелів для підвищення доходності, довгострокових кредитів та інших зайнятих коштів.

Дані показники - практичні. Вони відповідають вимогам власників. Наприклад, адміністрацію підприємства інтересує віддача (доходність) всіх активів (всього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на інвестований капітал; власників та засновників - доходність акцій.

Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторним залежностям (рис. 1.3).

Рис. 1.3 Факторна залежність показників рентабельності

Ця формула розкриває зв'язок між рентабельністю всіх активів (або виробничих активів), рентабельністю реалізацій та фондовіддачі (показників обороту виробничих фондів).

Економічний зв'язок полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності: при низькій доходності продаж необхідно прискорювати обіг виробничих активів.

Третя група показників рентабельності формується на базі розрахунку рівня рентабельності аналогічно показникам першої та другої груп, однак замість прибутку в розрахунку приймається прибуток грошових коштів (рис.1.4).

Рис. 1.4 Показники, розраховані на підставі потоків власних грошових коштів.

Дані показники дають уяву про ступінь важливості для підприємства забезпечити кредиторів, позичальників та акціонерів власними грошовими коштами в зв'язку з використанням його виробничого потенціалу. Концепція рентабельності розраховується на підставі притоку грошової "готівковості", широко використовується в країнах з розвинутою ринковою економікою. Вона більше пріоритетна, тому що операції з грошовими потоками є ознакою інтенсивного типа виробництва, ознакою "здоров'я" економіки і фінансового стану підприємства. Перехід на використання цієї концепції потребує перебудови звітності підприємства. Ця робота минається лише на початковій стадії.

Різноманітність показників рентабельності визначає альтернативність пошуку шляхів її підвищення. При аналізі шляхів підвищення рентабельності важливо розрізняти вплив зовнішніх та внутрішніх факторів. Такі показники, як ціна продукту і ресурсу, об'єм використовуваних ресурсів та обсяг виробництва продукції, прибутку від реалізації та рентабельності (доходності) продаж, знаходяться між собою в тісному функціональному зв'язку.

Основні показники рентабельності:

  •  Рентабельність продукції;
  •  Рентабельність продаж;
  •  Рентабельність активів;
  •  Рентабельність текучих активів;
  •  Рентабельність власного акціонерного капіталу.

1. Рентабельність продукції:

  (1.1)

Рпр - рентабельність продукції;

Пр - прибуток від реалізації продукту;

С – повна собівартість реалізації продукції.

Цей показник характеризує вихід прибутку в процесі реалізації продукції на одиницю витрат в основній діяльності підприємства.

2. Рентабельність продаж:

  (1.2)

RОS- рентабельність продаж;

В- виручка від реалізації без податків, включених до ціну продукції.

Рентабельність продаж характеризує доходність основної діяльності підприємства. Менеджер використовує цей показник для контролю над взаємозв'язком між цінами, кількості реалізує мого товару, витрат виробництва і реалізації продукції.

3. Рентабельність активів:

  (1.3)

RОА- рентабельність активів;

Пч- чистий прибуток;

Аср- середня величина активів за певний період.

Цей показник служить для визначення ефективності використання капіталу, оскільки дає загальну оцінку доходності вкладеного в виробництво капіталу, як власного так і залученого.

4. Рентабельність поточних активів:

  (1.4)

Рта- рентабельність поточних активів;

Ат.ср- середня величина поточних активів підприємства.

Цей показник характеризує величину прибутку, отриману з кожної гривні що вкладена у поточні активи.

5. Рентабельність власного акціонерного капіталу :

  (1.5)

RОЕ- рентабельність власного акціонерного капіталу;

Кс- середня величина власного капіталу підприємства.

Цей показник займає особливе місце серед показників рентабельності і характеризує ефективність використання власних коштів акціонерів, величину прибутку, отриману на кожну гривню вкладень акціонерів в підприємство і залишаючи в розпорядку підприємства. Значення цього показника відбиває ступінь привабливості об'єкта для вкладень коштів акціонерів. Чим вище цей показник, тим більше прибутку приходиться на одну акцію, тим вище потенційні дивіденди.

На величину рентабельності власного акціонерного капіталу впливає показник рентабельності активів.

В ринковій економіці приділяється велике значення порівнянням прибутку з прибуткоутворюючими факторами і базами її формування.

При стандартній оцінці фінансового стану підприємства пропонується західними методиками:

  •  По-перше, використання системи взаємозв'язаних показників рентабельності, кожний з яких несе однакове навантаження як для робітників підприємства так і для користувачів фінансової інформації (менеджерів, акціонерів, інвесторів та кредиторів);
  •  По-друге, використання системи показників рентабельності як однієї з елементів фінансово-економічної оцінки текучого положення підприємства;

Основні класи показників рентабельності

Фінансові коефіцієнти рентабельності

1

2

1. Показник рентабельності, розрахований на підставі прибутку (доходу)

1.1 .Коефіцієнт обмеженого рівня валового прибутку

1.2.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку від основної (операційної) діяльності

1.3.Коефіцієнт обмеженого рівня прибутку всієї діяльності підприємства

1.4.Коефіцієнт обмеженого рівня чистого прибутку

1.5.Коефіцієнт критичної рентабельності

2.Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів

2.1.Коефіцієнт віддачі на всю суму виробничих

активів

2.2.Коефіцієнт віддачі на інвестований капітал

2.3.Коефіцієнт віддачі на акціонерний капітал

3.Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів

3.1.Коефіцієнт рентабельності відбору

3.2.Коефіцієнт рентабельності     сукупного капіталу

3.3.Коефіцієнт рентабельності власного капіталу

3.4.Коефіцієнт обслуговування боргу

Система фінансових коефіцієнтів рентабельності (табл. 1.1)

  •  По-третє, необхідність проведення динамічного і порівняного аналізу показників рентабельності по секторам основної діяльності, по підприємствам - аналогам і підприємствам - конкурентам.

Для цієї мети розроблена система показників рентабельності, котра об'єднує три основним класи показників (табл. 1.1)

1. Показник  рентабельності,  розрахований  на  підставі  прибутку (доходу).

2. Показник рентабельності, розрахований в зв'язку з використанням виробничих активів.

3. Показник рентабельності, розрахований на підставі потоків власних грошових коштів.

1.3 Фактори, що впливають на рентабельність підприємства

  

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

  •  Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
  •  На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів продукції.

Таким чином можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність є досить суттєвими.

Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання) та реалізацію.

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівартість продукції.

Підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований державою. Протягом 1996 року Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт тощо.

На основі Типових положень розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).

Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.

По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:

  •  відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
  •  амортизація основних засобів і нематеріальних активів; » витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
  •  інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд, на фінансування автомобільних доріг).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати.

1.2. Система показників та методика аналізу рентабельності

Для підприємств різного профілю - промислових, аграрних та ін., що функціонують в умовах ринкової економіки, головним критерієм ефективності господарювання є прибутковість. Тому кожне таке підприємство вимірює прибутковість через визначення абсолютної величини прибутку на різних етапах його формування під впливом певних факторів. Наприклад, американські фірми в консолідованому (зведеному) звіті про ходи відображають процес формування фінансових результатів через визначення таких показників прибутковості: валовий прибуток (маржинальний дохід), операційний прибуток (дохід), прибуток до оподаткування і виплати надзвичайних збитків, прибуток після сплати податку, чистий прибуток, нерозподілений прибуток (визначається як різниця між чистим прибутком і тією його частиною, що спрямована на виплату дивідендів акціонерам і на поповнення резервного капіталу).
На основі розглянутих абсолютних показників прибутковості (валовий і операційний прибуток, чистий прибуток тощо) американські підприємства розраховують ряд показників рентабельності. Особливість їх визначення полягає в тому, що прибуток, взятий на певному етапі його формування, відносять не до повної собівартості товарної продукції, як це прийнято в практиці наших підприємств, а до обсягу чистого продажу, під яким розуміють виручку від реалізації продукції за відрахуванням з неї сум за некондиційність продукту, некомплектність і дисконтних знижок.
Показник рентабельності продажу за валовим прибутком визначається за 

формулою:

           

де GP- валовий прибуток, NS - обсяг чистого продажу.
Аналогічним способом визначають показники рентабельності продажу за операційним прибутком, прибутком до оподаткування і чистим прибутком.
Ці показники взаємодоповнюють одне одного і відображають, зрештою, ступінь відшкодування цінами витрат на продукцію, а також цінову конкурентоспроможність підприємства. Якщо, наприклад, показник рентабельності за операційним прибутком складає, скажімо, 50 %, це означає, що ціна, за якою реалізується продукція, може бути знижена навіть на 50 %. При цьому підприємство не нестиме збитків, досягаючи нульової рентабельності.
У країнах з ринковою економікою широко використовується показник рівня загальної рентабельності як відношення прибутку до нарахування процентів до - усіх активів підприємства. Він характеризує здатність підприємств до нарощування вкладеного капіталу. Цей показник є одним з головних при оцінці рентабельності.
Для поглибленого її аналізу необхідно розрахувати число оборотів капіталу за формулою:

де ТА - усі активи підприємства.

Де NPp - прибуток до виплати процентів. 
Скоротивши в правій частині рівності NS, досягаємо її тотожності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досягти досить високого рівня загальної продажу можна за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства.
Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації і автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зниження числа оборотів капіталу). Викладене дає змогу зробити висновок, що один і той самий рівень загальної рентабельності може бути досягнутий при різному співвідношенні розглянутих двох факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей. Для власників підприємств дуже важливим є показник рівня рентабельності власного капіталу

де NPH.n. - прибуток до нарахування податків; ВК - власний капітал.
За нормальних умов господарювання рівень рентабельності власного капіталу повинен бути вищим від показника рівня загальної рентабельності, незважаючи на те, що NPH.n.
 Для кожного підприємства важливо знати його фінансовий стан у плановому періоді, згідно з передбачуваними витратами і кон'юнктурою ринку на ті види продукції, які воно виробляє і реалізує. Насамперед менеджерам підприємства треба знати, при якому обсязі реалізації того чи іншого виду продукції (обсяг продажу) досягається беззбитковість виробництва (нульова рентабельність). Такий обсяг реалізації (продажу) називають критичним, оскільки при його зменшенні підприємство починає зазнавати збитків. Водночас при збільшенні продажу над його критичним обсягом забезпечується прибутковість виробництва. Менеджерам підприємства також важливо знати, на скільки потрібно збільшити обсяг виробництва і реалізації продукції, щоб одержати бажану суму прибутку, і як вплине на його величину зміна витрат виробництва, що піддаються коригуванню в короткостроковий період. Визначення критичного обсягу реалізації, а також аналіз беззбитковості виробництва та прогнозування прибутку ґрунтується на використанні принципу класифікації витрат залежно від їх зв'язку з обсягом виробництва. За цією ж ознакою усі витрати поділяються на постійні і змінні. Різне співвідношення між цими групами витрат, а також їх абсолютна сума істотно впливають на критичний обсяг продажу і прибуток підприємства. Щоб безпосередньо визначити їх, можна скористатися двома способами: 1) графічним, тобто побудовою графіка критичної точки обсягу реалізації продукції (обсягу продажу); 2) формулою норми беззбитковості.
За умови, що змінюється величина постійних витрат у розрахунку на одиницю продукції або ж сума змінних витрат, треба будувати нові графіки стосовно змінених параметрів розвитку галузі й за їх допомогою аналізувати беззбитковість виробництва. Зазначимо, що аналогічний аналіз можна здійснити за загальним обсягом реалізації продукції будь-якої галузі. В цьому випадку оперують загальними постійними і змінними витратами на виробництво цієї продукції. Більш поглиблений аналіз беззбитковості виробництва і прибутковості галузі можна здійснити за допомогою формули норми беззбитковості. Для зручності такого аналізу цю формулу зобразимо у вигляді

де Пв - поспиш витрати, грн.; Ц - ціна реалізації одиниці продукції;
q -
обсяг реалізації; Зв - змінні витрати на одиницю продукції.
На норму беззбитковості й дохідність галузі в цілому впливають такі фактори: сума постійних витрат, змінні витрати на одиницю продукції, ціна реалізації. Важливо зазначити, що підприємство лише тоді починає одержувати прибуток, коли збільшує обсяг продажу понад його критичний рівень. Цей прибуток формується вже з першої одиниці приросту продукції в розмірі різниці між ціною і змінними втратами. Тому очевидно, що підприємство буде одержувати тим більший прибуток, чим більше продукції буде реалізовано понад критичний обсяг продажу, і навпаки. Якщо підприємство ставить собі за мету досягти певного приросту прибутку від реалізації продукції відповідної галузі, закономірно виникає запитання: скільки необхідно додатково продати цієї продукції, щоб досягти необхідної суми прибутку? Щоб відповісти на нього, складемо рівність
П= q х (Ц – Зв) – ПВ. Приріст прибутку П визначається як різниця між прибутком при збільшеному обсязі продажу П, і прибутком при досягнутому (базовому) обсязі продажу П0, тобто П = П1- Пф Звідси приріст продажу продукції q = q, - q0, при якому досягається необхідний підприємству приріст прибутку, визначається за формулою

Слід мати на увазі, що підприємством нерідко виробляються такі види продукції, за якими формуються спільні постійні витрати та індивідуально - змінні. Механізм визначення критичного обсягу виробництва в таких умовах модифікується, особливо, коли через певні причини фінансовий результат за цими видами виробництва негативний, - підприємство зазнає збитків. Тоді виникає запитання: якого обсягу виробництва (продажу) цих видів продукції потрібно досягти, щоб забезпечити його беззбитковість?

Методика аналізу рентабельності виробництва

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності виробництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його величина залежить від двох факторів — ціни реалізації центнера продукції і рівня її собівартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни  можна скористатися формулою:

де Ц1 і Ц0 — ціна реалізації 1 ц продукції відповідно у звітному і базовому роках; С1 — собівартість 1 ц продукції у звітному році. Вплив собівартості на рівень рентабельності  можна визначити, віднявши від рівня рентабельності звітного року показник  або ж з виразу:

де Р0 — рівень рентабельності у базовому періоді; С0 — собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги наступні закономірності зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість центнера продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний процент зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності більш ніж на один процентний пункт.

2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний процент росту ціни зумовлює збільшення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (процентних пунктів).

3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собівартості продукції, кожний процент зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (процентних пунктів) порівняно з таким приростом за нижчого рівня рентабельності.

4. За однієї і тієї ж ціни кожний процент зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (процентних пунктів).

Для того щоб переконатися у викладеному, наведемо такий приклад . Припустімо, ціна за 1 ц продукції становить 60 грн, а собівартість 1 ц — 57 грн. Рівень рентабельності за цих умов складає 5,263 % (60 – 57) : 57) · 100. При зростанні ціни на 1 % рівень рентабельності дорівнюватиме (60 · 1,01) : 57 = 6,316, а приріст цього показника — 1,05 процентних пункта (6,316 – 5,263). При зростанні ціни на 2% рівень рентабельності підвищиться до 7,368 % (60 · 1,02) : 57) · 100, а приріст даного показника не зміниться і становитиме також 1,05 п.п. (7,368 – 6,316) і т. д. Тобто в даному випадку проявляється друга закономірність.

Тепер припустімо, що рівень рентабельності зріс завдяки зниженню собівартості продукції до 10,09 % (60 – 54,5) : 54,5 · 100. Тоді при зростанні ціни на 1 % він підвищиться до 11,19 % 
[(60,6 – 54,5) : 54,5] · 100, тобто цей показник зросте на 1,1 процентних пункта (11,19 – 10,09). За рівня рентабельності 50 % [(60 – 40) : 40] · 100 зростання ціни на 1 % уже зумовлює приріст цього показника на 1,5 п.п., за рівня рентабельності 100% — відповідно 2 п.п. , 200% — 3 п.п., 300% — 4 п.п. і т.д. Як бачимо, тут реалізується третя закономірність залежності показника рівня рентабельності від собівартості продукції та її ціни. В межах будь-якого досягнутого рівня рентабельності обов’язково витримується друга закономірність. Скажімо, за рентабельності 50 % зростання ціни на 1% зумовлює приріст цього показника, як ми уже зазначали, на 1,5% [(60 · 1,01 – 40) : 40 ] · 100 = 51,5; 
51,5 – 50 = 1,5 п.п. За підвищення ціни на 2 % рівень рентабельності зростає до 53 % [(60 · 1,02 – 40) : 40 ] · 100, а приріст цього показника знову ж таки становить 1,5 п.п. (53 – 51,5).

Тепер проаналізуємо ситуацію, коли рівень рентабельності зростає завдяки послідовному зниженню собівартості і за стабільної ціни. Припустімо, що собівартість продукції знизилася на 1 %. Тоді рівень рентабельності збільшиться до 6,326 %
[(60 – 56,43) : 56,43] · 100, а приріст цього показника становитиме 6,326 – 5,263 = 1,063 п.п. За зниження собівартості на 2 % рівень рентабельності складатиме 7,411 %, а приріст даного показника — 1,085 п.п. За зниження собівартості на 3 % приріст рівня рентабельності уже становить 1,108 п.п., на 4 % — 1,130 п.п., 5 % — 1,154, 6 % — 1,179 і т. д. і за зниження собівартості на 10 % — 1,285 п.п. В даному випадку повністю підтверджується четверта закономірність, причому з підвищенням початкового рівня рентабельності, взятого для аналізу, кожний процент зниження собівартості забезпечує все більший приріст рентабельності порівняно з таким приростом за нижчого рівня цього показника. Наприклад, за 50 % рівня рентабельності зниження собівартості на 1 % забезпечує приріст рівня рентабельності на 1,515 п.п., на 2 % — 1,546 п.п., 3 % — 1,578, 4 % — 1,611, на 10 % — 1,832 п.п. В загальному підсумку зниження собівартості на 10% забезпечило в даному випадку зростання рівня рентабельності на 16,67 п.п., тоді як за такого ж початкового рівня рентабельності (50 %) зростання ціни на 10 % зумовлює підвищення цього показника на 15 п.п.

Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рівня рентабельності є зниження собівартості продукції, оскільки 
це забезпечує більший приріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності в зв’язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив в більшості випадків обмежений або взагалі неможливий.

Ми уже зазначали, що для підприємства дуже важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення. У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини. Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості центнера реалізованої продукції, середню ціну реалізації центнера продукції.

Кількісний вплив кожного з названих факторів на зміну прибутку можна визначити, розклавши його загальний індекс на три взаємозв’язаних часткових індекси:

де g1 і g0 — обсяг реалізації продукції відповідно у звітний і базовий роки; Ц1 і Ц0 — середня ціна реалізації 1 ц продукції у звітний і базовий роки; С1 і С0 — собівартість 1 ц продукції у виділених роках.

Перший індекс правової частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни собівартості продукції. Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку у звітний рік визначається відніманням знаменників індексів від їх чисельників. Чим більший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало підприємство, і навпаки. Слід пам’ятати, що співвідношення і спрямованість дії розглянутих факторів можуть бути в кожному конкретному випадку різними. Тому потрібно з’ясувати причини, які зумовили зміни в обсязі реалізації, а також у рівнях ціни та собівартості центнера продукції, і прийняти обґрунтоване рішення з підвищення прибутковості виробництва.

Водночас, застосовуючи індексний прийом дослідження, кожне підприємство може проаналізувати зміну маси прибутку в розрахунку на центнер продукції. На цей показник впливають такі два укрупнених фактори, як середньореалізаційна ціна і собівартість центнера продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна визначити за формулою:

де М1 і М0 — маса прибутку в розрахунку на 1 ц продукції відповідно у звітний і базовий роки.

Перший частковий індекс дає змогу визначити вплив ціни на масу прибутку в розрахунку на центнер продукції, а другий — вплив собівартості. Підприємства заінтересовані в тому, щоб цей показник зростав за рахунок обох факторів. Хоч можливості використання першого фактора більш обмежені, ніж другого, все ж підприємства в умовах ринкової економіки повинні постійно створювати передумови для економії витрат, збільшення обсягу продажу за максимально можливими цінами.

З теми 14 нам уже відомо, що одним з узагальнюючих показників економічної ефективності виробництва є показник норми прибутку на авансований капітал (рентабельність активів). Рівень його безпосередньо залежить від рентабельності продажу і числа оборотів авансованого капіталу (Чак), що визначається за формулою:

де ЧП — чистий продаж продукції; АК — авансований капітал підприємства (активи).

Звідси:

де ОП — операційний прибуток.

Скоротивши в правій частині рівності ЧП, досягаємо її тотожності з лівою частиною. Як бачимо, рівень загальної рентабельності підприємства формується як добуток рентабельності продажу на число оборотів капіталу. Тепер стає очевидним, що досягти досить високого рівня загальної рентабельності можна навіть при низькому рівні рентабельності продажу за рахунок прискорення обороту всіх активів підприємства.

Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі фонди і тому знижують число оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання високих прибутків, які з надлишком компенсують зниження рівня загальної рентабельності, спричиненого дією першого фактора (зменшення числа оборотів капіталу). Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень загальної рентабельності може бути досягнутий за різного співвідношення двох розглянутих факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формуються інфляційний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх є одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за майже повної або повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахунках у банках. Уперше це економічне явище чітко проявилося в аграрних підприємствах в 1992 і 1993 рр. Так, у 1993 р. в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської області було одержано 4896 млн крб прибутку. Рівень рентабельності підприємства становив 153 %, а таких головних галузей, як виробництво зерна — 964 %, цукрових буряків — 178 %. Водночас на рахунках у банку підприємство мало лише 424 млн крб грошових коштів при кредиторській заборгованості 2997 млн крб.

Таке парадоксальне, на перший погляд, явище виникає тому, що спожиті оборотні фонди включалися до собівартості продукції не проіндексованими відповідно до темпів інфляції, а за фактичними, значно нижчими цінами придбання в минулий період порівняно із значно вищими цінами на ці ж ресурси, які потрібно відшкодовувати для здійснення чергового циклу відтво-
рення. Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується, і як результат, — зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, інфляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів. Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих фондів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції.

Механізм утворення і використання інфляційного прибутку покажемо на такому прикладі. В 1992 р. собівартість 1 ц цукрових буряків становила 47 крб, середня ціна реалізації — 206 крб. Звідси маса прибутку на 1 ц — 159 крб (206 – 47), а рівень рентабельності — 338,3 % [(159 : 47) · 100]. Для того щоб відтворити виробництво цукрового буряка в наступний рік в умовах стабільної економіки і цін, підприємству потрібно було б відшкодувати з грошової виручки 47 крб на спожиті оборотні фонди, заробітну плату, амортизацію і виробничі послуги, а решта виручки являла б собою реальний прибуток у сумі 159 крб. Але насправді через дію інфляції ціни на ресурси і заробітна плата зростають. Допускаємо, що таке зростання відбулося, скажімо, в 4 рази. Підприємству тепер потрібно відшкодувати не 47, а 188 крб (47 · 4). Згідно з теорією відтворення, фактичний фонд відшкодування в нашому прикладі становить лише 47 крб. Отже, решту вартості оборотних фондів, виробничих послуг, а також підвищену заробітну плату в сумі 131 крб (188 – 47) підприємство може відшкодувати лише за рахунок прибутку. Таким чином, фактичний реальний прибуток підприємства дорівнює лише 28 крб (159 – 131), а інфляційний прибуток — 131 крб.

Не важко помітити, що за умови зростання заробітної плати і цін на ресурси та виробничі послуги не в 4, а в 5 разів підприємству потрібно було б відшкодовувати 188 крб [(47 · 5) – 47]. Як бачимо, в цьому разі воно вимушене було б повністю використати прибуток на просте відтворення, залучивши, крім того, інші джерела фінансування на суму 29 крб (188 – 159). У даному випадку одержаний підприємством прибуток був би повністю інфляційним. Запобігти утворенню інфляційного прибутку та інфляційної собівартості можна шляхом здійснення своєчасної індексації предметів праці, незавершеного виробництва й основних засобів.

1.3. Загальні відомості про підприемство та його економічна характеристика

Порівняння - один зі способів, за допомогою яких людина почала розпізнавати навколишнє середовище.

Сутність цього методу може бути розкрита в такий спосіб. Порівняння - це науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище, предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їхнього розвитку.

В економічному аналізі порівняння використовують для рішення всіх його задач як основний чи допоміжний спосіб. От найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і мети, що при цьому досягаються:

1. Зіставлення планових і фактичних показників для оцінки ступеня виконання плану.

2. Зіставлення  фактичних  показників  з  нормативними  дозволяє провести контроль за витратами і сприяє впровадженню ресурсозберігаючих технологій.

3. Порівняння фактичних показників з показниками минулих років для визначення тенденцій розвитку економічних процесів.

4. Зіставлення показників аналізованого підприємства з досягненнями науки і передового досвіду роботи інших підприємств чи підрозділів необхідно для пошуку резервів.

5. Порівняння показників аналізованого господарства із середніми показниками по районі, зоні, області для оцінки досягнутих результатів і визначення невикористаних резервів.

6. Зіставлення   рівнобіжних   і   динамічних   рядів   для   вивчення взаємозв'язків досліджуваних показників. Наприклад, аналізуючи одночасно динаміку зміни обсягу виробництва валової продукції, основних виробничих фондів  і  фондовіддачі,  можна обґрунтувати  взаємозв'язок між  цими показниками.

7. Зіставлення різних варіантів управлінських рішень з метою вибору найбільш оптимального з них.

8. Зіставлення результатів діяльності до і після зміни якого-небудь фактора застосовується при розрахунку впливу факторів і підрахунку резервів.

Розглянемо більш докладно кожен тип порівняння.

Як уже відзначалося раніше, однією з задач АХД є систематичний контроль і всебічна оцінка діяльності підприємств по виконанню плану економічного і соціального розвитку. Цим обумовлена необхідність порівняння фактичних даних із плановими. Таке порівняння дозволяє визначити ступінь виконання плану за місяць, чи квартал рік.

Порівняння фактичних даних із плановими може бути використано і для перевірки обґрунтованості планових показників. Для цього фактичні дані в середньому за три-п'ять минулих років порівнюють з даними плану поточного року.

Немаловажне значення в АХД має порівняння досягнутого рівня по тим чи іншим показникам з даними перспективними планами. Таке порівняння дає можливість бачити хід виконання перспективного плану і задачі на майбутній період.

У практиці аналітичної роботи використовується також порівняння з затвердженими нормами (наприклад, витрата матеріалів, сировини, енергії,

води і т.д.).

Таке порівняння необхідне для виявлення економії чи перевитрати ресурсів на виробництво продукції, для оцінки ефективності їхнього використання в процесі виробництва і визначення загублених можливостей збільшення випуску продукції і зниження собівартості.

В аналізі господарювання дуже часто застосовується порівняння фактично досягнутих, результатів з даними минулих років. Порівнюють результати сьогоднішнього дня з учорашнім, поточного місяця, кварталу, року з минулими. Це дає можливість оцінити темпи зміни досліджуваних показників і визначити тенденції і закономірності розвитку економічних процесів.

Наступний вид - порівняння з кращими результатами, тобто з кращими зразками праці, передовим досвідом, новими досягненнями науки і техніки. Такі порівняння можуть проводитися як у рамках досліджуваного підприємства, так і за його межами. Усередині підприємства проводиться порівняння середнього рівня показників, досягнутих колективом у цілому, з показниками передових ділянок, бригад, робітників. Це дозволяє виявити передовий досвід і нові можливості виробництва.

Велике значення має міжгосподарський порівняльний аналіз, у процесі якого показники аналізованого підприємства зіставляються з показниками інших підприємств, що мають кращі результати при однакових вихідних умовах господарювання. Такий аналіз спрямований на пошук нових можливостей виробництва, вивчення передового досвіду і є важливим засобом визначення резервів підвищення ефективності роботи підприємства.

Дуже часто в аналізі показники досліджуваного підприємства порівнюються зі сереоньогалузевими даними чи середніми по міністерству, об'єднанню, концерну й ін. Таке порівняння необхідне для більш повної й об'єктивної оцінки діяльності аналізованого підприємства, для вивчення загальних і специфічних факторів, що визначають результати його господарської діяльності.

В АХД застосовується також порівняння різних варіантів рішення економічних задач, що дозволяє вибрати найбільш оптимальний, і тим самим більш повно використовувати можливості виробництва. Особливо широко воно використовується в попередньому аналізі при обґрунтуванні планів і управлінських рішень.

Порівняння рівнобіжних і динамічних рядів використовується для визначення й обґрунтування форми і напрямку зв'язку між різними показниками. З цією метою числа, що характеризують один з показників, необхідно розташувати в зростаючому чи убутному порядку і розглянути, як у зв'язку з цим змінюються інші досліджувані показники: зростають чи убувають, і в якому ступені.

В економічному аналізі розрізняють наступні види порівняльного аналізу: горизонтальний, вертикальний, трендовий, а також одномірний і багатомірний.

Горизонтальний порівняльний аналіз використовується для визначення абсолютних і відносних відхилень фактичного рівня досліджуваних показників від базового (планового, минулого періоду, середнього рівня, досягнень науки і передового досвіду).

За допомогою вертикального порівняльного аналізу вивчається структура економічних явищ і процесів шляхом розрахунку питомої ваги частин у загальному цілому (питома вага власного капіталу в загальній його сумі), співвідношення частин цілого між собою (наприклад, власного і позикового капіталу, основного й оборотного капіталу), а також вплив факторів на рівень результативних показників шляхом порівняння їхньої величини до і після зміни відповідного фактора.

Трендовий аналіз застосовується при вивченні відносних темпів росту і приросту показників за ряд років до рівня базисного року, тобто при дослідженні рядів динаміки.

При одномірному, порівняльному аналізі зіставлення робляться по одному чи декільком показникам одного об'єкта чи декількох об'єктів по одному показнику.

За допомогою багапгомірного порівняльного аналізу проводиться зіставлення результатів діяльності декількох підприємств (підрозділів) по широкому спектрі показників.

Особливої уваги заслуговують багатомірні порівняння, що необхідні в аналізі для комплексної оцінки результатів господарювання виробничих підрозділів, підприємств і т.д. Така задача встає завжди, коли треба дати

узагальнюючу порівняльну оцінку результатам господарювання декількох

підприємств. Це здійснюють вищі органи керування, а також інвестори для оцінки ступеня фінансового ризику.

Комплексна оцінка господарської діяльності являє собою характеристику діяльності підприємства, отриману в результаті вивчення сукупності показників, що визначають більшість економічних процесів і містять узагальнюючі дані про результати виробництва. Очевидно, що чим більше показників буде використано для комплексної оцінки, тим більше правильними будуть висновки аналізу. Але прагнути до цієї мети потрібно дуже обережно, тому що збільшення кількості показників ускладнює роботу підрахунків по комплексній оцінці і робить її менш ефективною.

Задача комплексної оцінки в територіальному плані зараз зважується в двох напрямках. Перше - це розробка узагальнюючого (синтетичного) чи інтегрального показники, який би втілив найбільш вагомі сторони господарської діяльності. Досягнення цієї мети залучає тим, що в підсумку очікується одержання єдиного показника. А це автоматично вирішує задачу оцінки результатів господарювання: перше місце займає підприємство з найбільшою чи найменшою величиною показника, друге - підприємство, що має другий результат, і т.д. Такий інтегральний показник поки не знайдений, а численні дослідження показують труднощі його розробки.

Складність господарської діяльності не дозволяє вирішити проблему й інший спосіб вибрати з числа узагальнюючих результативних показників який-небудь один у якості інтегрального.

Наприклад, підприємство може мати кращий результат по сумі отриманого прибутку за рахунок кон'юнктурних факторів при зменшенні обсягу виробництва продукції. Візьмемо інший випадок: підприємство перевиконало план по виробництву продукції, але при цьому збільшилася собівартість продукції, зменшилася сума прибутку.

Тому узагальнююча оцінка результатів діяльності підприємств звичайно проводиться по цілому комплексі показників. У зв'язку з цим задача звичайно ускладнюється, оскільки субординація підприємств за різними показниками буде неоднаковою. Наприклад по обсягам продуктивності підприємство буде займати перше місце, по собівартості - третє, а за рівнем рентабельності - п'яте і т.д.

Інший напрямок комплексної оцінки - розробка алгоритмів обчислювальних процедур, які б на основі комплексу показників забезпечили однозначну оцінку результатів господарської діяльності.

Для рішення цієї задачі досить широко використовуються алгоритми, засновані на методах "суми місць", геометричної середньої і т.д. Але ці методики мають істотний недолік, тому що в них не враховується вагомість визначених показників. Найбільш перспективним підходом є використання методики багатомірного порівняльного аналізу, заснованої на методі відстаней, що дозволяє враховувати не тільки абсолютні величини показників кожного підприємства, але і ступінь їхньої близькості (дальності) до показників підприємства-еталона. У зв'язку з цим необхідно координати порівнюваних підприємств виражати в частках відповідних координат підприємства-еталона, узятого за одиницю.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА  


2.1. Динаміка прибутку та досягнутого рівня рентабельності

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку.

Послідовність проведення аналізу прибутку:

1)    аналіз обсягів та динаміки формування прибутку;

2)    аналіз рівня та динаміки прибутковості обороту підприємства;

3)    аналіз факторів, що впливають на обсяг формування прибутку;

4)    аналіз прибутковості використання ресурсів та капіталу підприємства (обсяг ресурсів, що використовуються * прибутковість використання відповідної групи ресурсів / 100);

5)    аналіз досягнення мінімального та нормального обсягу прибутку (коефіцієнт досягнення = прибуток, ступінь досягнення якого оцінюється / фактичний обсяг отриманого прибутку);

6)    аналіз обсягів та динаміки чистого прибутку, оцінка факторів, що впливають на його розмір (визначається обсяг формування ЧП, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків);

7)    аналіз напрямків та структури використання прибутку;

8)    оцінка резервів зростання прибутку.

 

Оскільки прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при цьому ресурсів, він доповнюється показником рентабельності.

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу.

 

Зростання розмірів одержання прибутку пов’язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон’юнктури в окремі періоди року.

 

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообігу), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, здійснення ефективних рекламних заходів. 

2.2. Фактори зміни рентабельності

У фінансовому аналізі використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо) отримують на одиницю реалізованої продукції (активів, виробничих фондів, власного капіталу тощо).

Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу (рис. 9).

Основні показники рентабельності, наведені в табл. 10, розраховують за вихідними даними фінансової звітності, а саме: за формами № 1 "Баланс" і № 2 "Звіт про фінансові результати".

На рівень показників рентабельності, які, по суті, є узагальнюючими, впливає багато чинників, що відбивають різні аспекти діяльності підприємства. Певна річ, позитивні чинники сприяють підвищенню рентабельності. Завдання фінансового аналітика — кількісно оцінити вплив кожного чинника на рентабельність, тобто оцінити саме його внесок. Регулюючи розмір чинників з урахуванням їх взаємозв'язку, можна досягти бажаного рівня рентабельності.

Факторний аналіз рентабельності реалізованої продукції

Визначимо вплив на зміну рентабельності таких чинників, як зміна цін та собівартості реалізованої продукції.

Позначимо рентабельність продукції попереднього та звітного періодів відповідно Rq0 та Rq1 . Загальна зміна рентабельності

Рентабельність реалізованої продукції

де P0, Р1 - прибуток від реалізації продукції за період відповідно попередній та звітний,

S0 , S1 - собівартість реалізованої продукції за період відповідно попередній та звітний; V0 , V1 — чиста виручка від реалізації продукції за період відповідно попередній та звітний. Тоді

Вплив на зміну рентабельності цінового чинника ARP розрахову-ють за методом ланцюгових підстановок. При цьому поки що припус-каємо, що собівартість не змінюється, тобто залишається на рівні попереднього року:

Припускаючи, що виручка від реалізації не змінюється, а береться на рівні звітного року, вплив фактора змін собівартості

Сума впливу двох наведених чинників відповідає загальній зміні рентабельності за період

Приклад розрахунку (за вихідними даними табл. 4 або 6):

Отже, рентабельність реалізованої продукції збільшилась завдяки підвищенню цін. Водночас збільшення собівартості зменшило рентабельність. Якщо зміни рентабельності (0,0153) узяти за 100 %, то вплив ціни дорівнюватиме +498,7 %, а собівартості - -398,7 %. Інакше кажучи, завдяки підвищенню цін (при стабільній собівартості) рентабельність могла збільшитись майже в 5 разів

Але

збільшення собівартості (за умов стабільних цін реалізації) призвело

до зменшення рентабельності майже в 4 рази

Аналіз рентабельності капіталу (активів)

Рентабельність капіталу (активів), або економічна рентабельність [37], визначається за формулою

де PQ - прибуток від реалізації продукції; А - активи (валюта балансу).

Якщо чисельник і знаменник помножити на чисту виручку від реалізації продукції V, то рентабельність активів можна вважати добутком двох показників-співмножників, а саме: рентабельності реалізованої продукції RQ та ресурсовіддачі, або оборотності активів 0А, або коефіцієнта трансформації K. Економічний зміст коефіцієнта K полягає в тому, що він показує, скільки виручки підприємство отри-має від реалізації з кожної грошової одиниці, вкладеної в активи підприємства, тобто

У розглядуваному прикладі рентабельність капіталу за звітний період

або

Взаємозв'язок впливу на рентабельність капіталу (активів) двох чинників — рентабельності реалізації та оборотності капіталу — показано на рис. 10.

Кожна точка кривої трансформації показує, яким має бути поєднання рентабельності продукції і оборотності капіталу, щоб рентабельність капіталу становила 12 % (суцільна лінія). Штрихова лінія відповідає рентабельності активів у розмірі 20 %.

Регулювання рентабельності капіталу зводиться до впливу на рентабельність продукції та оборотність активів. Якщо рентабельність продукції збільшити неможливо, то, збільшуючи оборотність залучених ресурсів, збільшують рентабельність капіталу.

Оборотність капіталу в цілому та його складових (основних та обігових коштів, у тому числі запасів, дебіторської заборгованості, коштів тощо) має виняткове значення для оцінювання фінансового стану підприємства, його ділової активності.

Аналіз рентабельності власного капіталу

У практиці фінансового аналізу в розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. При цьому розглядаються три- і п’ятифакторні моделі рентабельності.

Трифакторна модель рентабельності власного капіталу

Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми “Дюпон” запропонували рентабельність власного капіталу RBK визначати як добуток рентабельное, реалізації за чистим прибутком RQ *, оборотності активів Од та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) *"ф3, тобто

де Р — чистий прибуток; V — чиста виручка від реалізації продукції; A - активи; П- пасиви.

Отже, рентабельність власного капіталу залежить від змін рента-бельності продукції (операційна діяльність підприємства), ресурсовіддачі (інвестиційна діяльність) і співвідношення сукупного та позикового капіталу (фінансова діяльність). Це ілюструє рис. 10.

Приклад. Чистий прибуток становить 840 тис. грн, середньорічний розмір власних коштів — 5240 тис. грн (р. 380,430 та 630 форми № 1), чиста виручка від реалізації — 10000 тис. грн, середньорічна валюта балансу — 8365 тис. грн.

З наведеної трифакторної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.

З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з'ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1 % за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.

Проілюструємо дію фінансового важеля на прикладі, наведеному на рис. 11 та в табл. 11.

Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.

Рівень фінансового важеля

Якщо частка позикового капіталу становить 30 %, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення RnK на 1,6%, при П/К = 50 % - на 2,62 %, при П/К = 80 % - на 63 14 %. Точка перетину на рис. 11 відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн, тобто значення показника Rвк не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприєм-ству доцільно нарощувати капітал за критерієм Rвк, використовуючи власні джерела (від’ємний фінансовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).

Слід зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшенні валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво - з низьким.

2.3. Оперативний аналіз формування рентабельності

Показники рентабельності більш повно, ніж прибуток, характеризують остаточні результати господарювання, тому що їх величина показує співвідношення ефекту з наявними або використаними ресурсами. Їх застосовують для оцінки діяльності підприємства і як інструмент інвестиційноїполітики і ціноутворення.

Показники рентабельності можна об'єднати в кілька груп: 
1) показники, що характеризують рентабельність (окупність) витрат виробництва та 
інвестиційних проектів; 
2) показники, що характеризують рентабельність продажів; 
3) показники, що характеризують прибутковість 
капіталу та його частин.

Всі ці показники можуть розраховуватися на основі балансового прибутку, прибутку від реалізації продукції і чистого прибутку.

Рентабельність виробничої діяльності (окупність витрат) (R 3) обчислюється шляхом відношення балансової (Пб) або чистого прибутку (Пч) до суми витрат по реалізованій чи вироблену продукцію (З):

або

Вона показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Може розраховуватися в цілому по підприємству, окремим його підрозділам і видам продукції.

Рентабельність продажів (R n) розраховується діленням прибутку від реалізації продукції, робіт і послуг або чистого прибутку на суму отриманої виручки (РП). Характеризує ефективність підприємницької діяльності: скільки прибутку має підприємство з рубля продажів. Широке приминение цей показник одержав у ринковій економіці. Розраховується в цілому по підприємству та окремим видам продукції.

.

Рентабельність (прибутковість) капіталу (R к) обчислюється відношенням балансового (чистої) прибутку до середньорічної вартості всього інвестованогокапіталу ( ) Або окремих його складових: власного (акціонерного), позикового, основного, оборотного, виробничого капіталу і т.д.

.

У процесі аналізу варто вивчити динаміку перерахованих показників рентабельності, виконання плану по їх рівні і провести міжгосподарськіпорівняння з підприємствами-конкурентами.

Рівень рентабельності виробничої діяльності (окупність витрат), обчислений у цілому по підприємству (R), залежить від трьох основних факторів першого порядку: зміни структури реалізованої продукції, її собівартості та середніх цін реалізації.

Факторна модель цього показника має вигляд:

Розрахунок впливу факторів першого порядку на зміну рівня рентабельності в цілому по підприємству можна виконати способом ланцюгових підстановок.

Потім слід зробити факторний аналіз рентабельності за кожним видом продукції. Рівень рентабельності окремих видів продукції залежить від зміни середніх реалізаційних цін і собівартості одиниці продукції:

Таким же чином проводиться факторний аналіз рентабельності продажів.Детермінована факторна модель цього показника, обчисленого в цілому по підприємству, має наступний вигляд:

.

Рівень рентабельності продажів окремих видів продукції залежить від середнього рівня ціни і собівартості виробу:

.

Аналогічно здійснюється факторний аналіз рентабельності інвестованого капіталу. Балансова сума прибутку залежить від обсягу реалізованої продукції(VРП), її структури (УД i), собівартості (З од), середнього рівня цін (Ц i) та фінансових результатів від інших видів діяльності, не пов'язаних з реалізацією продукції та послуг (ВФР) .

Середньорічна сума основного та оборотного капіталу ( ) Залежить від обсягу продажів і швидкості обороту капіталу (коефіцієнта оборотності До об), який визначається відношенням суми обороту до середньорічної суми основного і оборотного капіталу.

Чим швидше обертається капітал на підприємстві, тим менше його потрібно для забезпечення запланованого обсягу продажів.

І навпаки, уповільнення оборотності капіталу потребує додаткового залучення коштів для забезпечення того ж обсягу виробництва і реалізації продукції. Таким чином, обсяг продажів сам по собі не впливає на рівень рентабельності, тому що з його зміною пропорційно збільшуються або зменшуються сума прибутку і сума основного та оборотного капіталу за умови незмінності інших чинників.

Взаємозв'язок названих чинників з рівнем рентабельності капіталу можна записати у вигляді

.

Резерви збільшення суми прибутку визначаються за кожним видом товарної продукції. Основними їх джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на більш вигідних ринках збуту і т.д.

РОЗДІЛ 3. ОБГРУНТУВАННЯ РЕЗЕРВІВ ПІДВИЩЕННЯ РЕНТАБЕЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА


3.1. Збільшення обсягу реалізації і поліпшення якості продукції

У міру насичення ринку та посилення конкуренції вже не виробництво визначає обсяг продажу, а навпаки, можливий обсяг продажу є основою розроблення виробничої програми. Підприємство має виробляти тільки ті товари і в такому обсязі, котрі воно може реально й прибутково реалізувати.

Темпи зростання обсягу реалізації продукції безпосередньо впливають на величину витрат, прибуток та рентабельність підприємства. Тому аналіз показників реалізації має важливе значення. Його основні завдання:

оцінка рівня виконання плану (прогнозу) та динаміки реалізації продукції;

визначення впливу різних факторів на зміну величини цих показників;

розроблення заходів для збільшення обсягів реалізації продукції.

Джерелами інформації для аналізу є бізнес-план підприємства, оперативні плани-графіки, звітність ф. 5-ЗЕЗ «Звіт про експорт (імпорт) товарів, що не проходять митного декларування», ф. 2 «Звіт про фінансові результати», відомість 16 «Рух готових виробів, їх відвантаження та реалізація» та ін.

Обсяг реалізації продукції визначається за відвантаженою покупцям продукцією.

У чинному законодавстві України операція з продажу (реалізації) продукції жорстко не прив’язана до факту реальної оплати її вартості, до строків здійснення платежу; вона розглядається як господарська операція з передання права власності на продукцію в обмін на еквівалентну суму коштів або боргових зобов’язань. Обсяг реалізованої продукції визначається продажною вартістю відвантаженої продукції, зазначеною в оформлених для сплати розрахункових документах, і не залежить від фактичного надходження грошової виручки.

Реалізація продукції — це ланка зв’язку між виробником і споживачем. Від того, як продається продукція, який попит на неї на ринку, залежить і обсяг її виробництва.

Важливе значення для оцінювання виконання планів (прогнозів) мають також натуральні показники обсягів реалізації продукції (штуки, метри, тонни та ін.). Їх використовують для аналізу обсягів реалізації за окремими видами та групами однорідної продукції.

Аналіз починається з вивчення динаміки реалізації продукції, розрахунку базисних та ланцюгових темпів зростання та приросту. Для прикладу (табл. 11.1) розглянемо діяльність умовного АТ «Квант», що випускає широкий асортимент продукції: товари промислового призначення, освітлювальні прилади, медичну техніку, споживчі товари та ін. Підприємство належить до перспективної галузі промисловості України. Проблеми реалізації продукції, на які натрапило АТ, є типовими для більшості підприємств України на етапі перехідного періоду.

З табл. 11.1 видно, що за три роки обсяг реалізації всіх видів продукції, крім медичної апаратури, скоротився в кілька разів. Особливо різко обсяг реалізації впав у 2000 році. Це призвело до значного збільшення залишків нереалізованої продукції на складах, погіршання фінансового стану АТ. Так, сумарні обсяги залишків на складах становили в 2000 році близько 300 тис. грн, що за фактичного середньомісячного рівня реалізації в 2000 році створює запаси більше ніж на сім місяців. Тільки щодо засобів обчислювальної техніки запаси становлять трохи менше місячного обсягу реалізації. За такими асортиментними групами, як «Індикатор 2», залишки дорівнюють півтора-, а посуд — майже дворічному обсягу реалізації.

Таблиця 11.1

ДИНАМІКА РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ВИДІВПРОДУКЦІЇ У ДІЮЧИХ ЦІНАХ

Вироби

Обсяг реалізації продукції, тис. грн

Темпи зростання (зниження), %

рік

базисні

ланцюгові

1998

1999

2000

1999до 1998

2000до 1998

1999до 1998

2000до 1999

Індикатор 1

552,2

338,1

263,9

64,7

50,5

64,7

78,0

Індикатор 2

343,8

228,3

121,2

6 6,4

35,2

66,4

53,0

Індикатор 3

47,1

10,3

2,7

21,8

5,7

21,8

26,2

Вироби квантової електроніки

7,3

7,0

Обчислювальна техніка

320,0

132,8

63,0

41,5

19,7

41,5

47,4

Медична апаратура

3,0

4,5

3,1

150,0

103,3

150,0

68,8

Ревербератори

399,6

885,8

20,6

221,6

5,2

221,6

2,3

Посуд

5,8

6,5

1,9

112,0

32,8

112,0

29,2

Годинники

346,2

132,9

26,1

38,3

7,5

38,3

19,6

Інші вироби

104,2

72,4

2,3

69,4

2,2

69,4

3,1

Середньорічні темпи зміни реалізації продукції  або приросту () можна розрахувати за середньогеометричною або середньоарифметичною ваговою.

Визначимо його за середньогеометричною (щодо виробу «Індикатор 1»):

тобто середньорічний темп зниження реалізації продукції дорівнює 30 %.

Оцінка виконання прогнозу реалізації продукції за звітний період (місяць, квартал, рік) проводиться за даними табл. 11.2.

Таблиця 11.2

АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПРОГНОЗУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВОМ за І квартал 2001 року

Виріб

Реалізація продукції, тис. шт.

прогноз

факт

відхилення (±)

 % до прогнозу

Індикатор 1

237,0

76,4

– 160,6

– 67,5

Індикатор 2

2926,5

352,3

– 2573,95

– 87,6

...

...

...

...

...

Посуд

2,829

1,486

– 1,343

– 47,4

Годинники

2,179

1,770

– 0,409

– 18,7

Як бачимо з табл. 11.2, загальна тенденція зниження обсягів реалізації збереглася і в І кварталі 2001 року. Це призвело до дальшого погіршання фінансового стану АТ. Для прийняття управлінських рішень потрібен аналіз причин відхилень фактичних даних від прогнозних.

Оперативний аналіз відвантаження продукції здійснюється на підставі розрахунку, в якому відображаються планові та фактичні відомості про відвантаження продукції за обсягом, асортиментом за день, наростаючим підсумком з початку місяця, а також відхилення від плану (табл. 11.3).

Таблиця 11.3

ОПЕРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ПЛАНУ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОДУКЦІЇ, тис. шт.

Продукція

План

02.01.2001 р.

03.01.2001 р. і т. д.

на добу

на місяць

план з початку місяця

фактичний обсяг

відхилення від плану

за добу

з початку місяця

Індикатор 1:відвантаження

3,2

79

3,2

 

Індикатор 2:відвантаження

40,6

975,5

40,6

38,6

38,6

– 2,0

 

Індикатор 3: відвантаження

 

Аналіз реалізації продукції тісно пов’язаний з аналізом виконання договірних зобов’язань щодо поставок продукції. Невиконання договірних зобов’язань спричиняє зменшення виручки, прибутку, штрафні санкції. Крім того, за умов конкуренції підприємство може втратити ринки збуту продукції, що призведе до спаду виробництва.

Особливо важливе значення для підприємства має виконання міжнародних угод та державних контрактів. Це гарантує підприємству збут продукції, своєчасну її оплату, податкові та кредитні пільги.

Під час аналізу визначають виконання плану поставок за місяць та наростаючим підсумком у цілому по підприємству щодо окремих споживачів та видів продукції, з’ясовують причини невиконання плану та оцінюють стан виконання договірних зобов’язань (табл. 11.4).

Відсоток виконання договірних зобов’язань розраховують діленням різниці між плановим обсягом відвантаження за договірними зобов’язаннями та його недовиконанням на плановий обсяг:

Таблиця 11.4

АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ З ВІДВАНТАЖЕННЯ ПРОДУКЦІЇ ЗА СІЧЕНЬ, шт.

Виріб

Споживач

План поставки за договором

Фактично відвантажено

Недопоставка продукції

Заліковий обсяг у межах плану

Індикатор 1

АТ «Електронмаш», Київ

25

25

25

АТ «САМ», Курськ

42

42

42

з-д «Еталон», Мінськ

50

40

– 10

40

Індикатор 2

АТ «Електрон», Дніпропетровськ

8920

8800

– 120

8800

АТ «Консан», Казань

1916

2000

1916

Усього

 

18 000

12 600

– 5400

12 600

З табл. 11.4 видно, що за звітний місяць недопоставлено продукції за договорами в кількості 5400 шт., або на 30 %, а в цілому за рік — на 45 % (табл. 11.5).

Таблиця 11.5

АНАЛІЗ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ за рік, шт.

Місяць

План поставки продукції

Недопоставка продукції

Виконання, %

за місяць

з початку року

за місяць

з початку року

за місяць

з початку року

Січень

Грудень

18 000

19 000

18 000

222 000

– 5400

– 5400

– 99 000

70,0

100,0

70,0

55,0

Як показав аналіз, відхилення від договірних зобов’язань пов’язане з величиною партії виробів, недостатньою кількістю транспортних засобів, різними технологічними особливостями вантажопереробки, але головні причини полягають у відмові контрагентів від продукції АТ «Квант», через неконкурентоспроможність виробів, скорочення обсягів виробництва підприємствами-споживачами тощо.

Вивчивши динаміку та виконання плану реалізації продукції та виконання договорів поставки, необхідно встановити фактори зміни її обсягу.

Для глибокого аналізу проблем, що пов’язані з реалізацією продукції, слід перейти до детального розгляду дії всього комплексу факторів, які можуть впливати на кінцевий обсяг реалізації продукції (рис. 11.1). Як бачимо, кожну групу факторів треба аналізувати за відповідними методиками. На їх підставі або на підставі спеціальних методів аналізу готуються проекти управлінських рішень. Оскільки для Украї-ни важливим завданням є розвиток експорту, то обсяги експортних поставок, терміни виконання, види продукції, стратегія конкурентів тощо стають одним із першочергових завдань аналізу факторів, які впливають на обсяг реалізації продукції.

Рис. 11.1. Фактори, які впливають на обсяг реалізації продукції

Оскільки нові вироби мають вищі споживчі властивості (споживчу вартість) порівняно з існуючими (тому вони й нові), постільки, очевидно, критерій, показники та умови, а також модель визначення економічної ефективності поліпшення якості нових виробів принципово не відрізняються від таких для нових, виробів взагалі. Однак існує певна специфіка у трактуванні  деяких  особливостей такої моделі  при  розв'язанні  питані управління  якістю продукції.

Нагадаємо деякі положення формування економіко-математичної моделі визначення економічної ефективності нових виробі  взагалі та їх інтерпретації для поліпшення якості зокрема.

В усіх подальших міркуваннях будемо позначати індексом дороби  вихідної якості  і всі величини,  які їх стосуються,  а  індексом 2 — вироби поліпшеної якості і всі величини, які їх стосуються.

Тоді економіко-математична модель визначення економічної ефективності поліпшення якості виробів матиме вигляд

 ;

;  ;

;

;  ,

де Е — сумарний економічний ефект при поліпшенні якості виробів; Ев— економічний ефект при виготовленні виробів поліпшеної якості (на одноразових витратах); Ес — економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості (на поточних витратах) за весь строк їх служби; Ес.р —  річний економічний ефект при використанні виробів поліпшеної якості; Тс — строк служби виробів поліпшеної якості (більше тривалості); Ц1 Ц2 — одноразові витрати (оптові ціни на вироби відповідно вихідної і поліпшеної якості (включають супутні витрати споживача);  Вс1, Вс2 — витрати споживача при   використанні виробів відповідно вихідної і поліпшеної якості за весь строк їх служби; Ток— строк окупності додаткових витрат па підвищення якості, років; Тп2/1— строк поглинання економії одноразових витрат додатковими витратами споживач при використанні виробів нової якості замість виробів вихідні якості, років; Ток.н — нормативний строк окупності додаткових витрат на поліпшення якості виробів, років.

Аналіз економіко-математичної моделі, яка описує економічний ефективність поліпшення якості виробів, дає змогу незалежно ні від конкретного виду виробів, ні від конкретних умов їх експлуатації, ні від зміни певних параметрів якості визначні в загальному вигляді прийнятні або неприйнятні варіанти поліпшення їх якості.

Аналіз економіко-математичної моделі — формули. Як уже зазначалося, значення Ев та Ес можуть бути і позитивними і негативними. Крім цього, залежмо від абсолютних значень, вони можуть бути більші або менші одне від одного. Значення Е, яке є сумою цих чисел, залежно від знаків, абсолютних значень Ев і Ес - та їх співвідношень також може бути або позитивним або негативним. Неважко впевнитися, що кількість варіантів співвідношень між знаками та абсолютними значеннями Ев і Ес, які визначають знак Е, дорівнюватиме шести згідно з формулою. Перш ніж розглянути ці варіанти, приймемо як вихідну таку економічну інтерпретацію деяких математичних виразів:

Ев>0 — нові вироби дешевші тобто Ц2<;Ц1;

Ев<0 — нові вироби дорожчі, тобто Ц2>ЦІ;

Ес>0 — нові вироби кращі, тобто Вс2<СВс1.

Такий висновок можна зробити на основі визначення самого поняття «поліпшення, якості». Якщо якість виробів розглядати як сукупність властивостей, які дають змогу задовольнити конкретні потреби в певних умовах споживання, то поліпшення якості означає або більш повне задоволення потреб, тобто розширення, кола задоволених потреб при одних і тих же (а іноді й більших) експлуатаційних витратах, або зниження експлуатаційних витрат на задоволення колишніх потреб. І те і інше спричиняється до зменшення витрат споживача на одиницю корисного ефекту, тобто до позитивного економічного ефекту (економії) при використанні виробів, для яких Ес>0; Ес<0 — нові вироби гірші, тобто Вс2>Вс1.

Отже, між категоріями «зміна вартості» («дешевше» — «дорожче») і «зміна корисності» («краще»  - «гірше») існує тільки шість варіантів залежностей. Ці залежності можуть створити групи, точніше теоретичну основу для розв'язання проблем маркетингу — дисципліни, яка дає відповіді на запитання, що треба вирішувати, як це слід робити.

Було б, однак, помилкою ототожнювати поняття «економічно ефективно» та «реалізувати» і навпаки. Інакше кажучи, чисто економічний, щоб не сказати утилітарний, підхід до вирішення  питання про те, варто чи не варто підвищувати якість виробів до певного рівня, не є, по-перше, єдиним і, по-друге, завжди правильним. При розв'язанні цієї проблеми треба брати до уваги й інші види ефектів (назвемо їх позаекономічними), які у вартісній формі або не можуть бути виражені, або таке вираження пов'язане з великими труднощами.

До таких  ефектів  можна  віднести  соціальний   (пов'язаний   з  безпекою людського життя, поліпшенням умов праці тощо),  науково-технічний, політичний   та ін. Вони відіграють визначальну роль у багатьох випадках, особливо співвідношення між знаками та  абсолютними значеннями  Ев  та   Ес, і  цю  обставину  творцям   нових  виробів треба обов'язково враховувати. Отже, якщо при підвищенні якості    виробів   доведене   пріоритетне   значення   позаекономічних   ефектів стосовно  економічного   Е<0,  то  таке  підвищення   якості  треба вважати ефективним, а виготовлення таких виробів — доцільними.

Особливим ефектом є ефект зміни ризику суб'єктів товарі  їх відносин. Він стоїть осторонь від згаданих ефектів щонайменше з двох причин.  Перша полягає в тому, що ефект зміни ризику займає проміжне положення  між економічними  і  позаекономічними ефектами, оскільки підлягає вартісній оцінці, але з певною часткою  суб'єктивізму,  друга  —  він не  впливає  на  абсолютну величину сумарного економічного ефекту при  підвищенні якості виробу, але впливає на рішення про достатність величини останнього,  щоб  стверджувати  про економічну ефективність варіанта виробу. Тобто йдеться про корекцію не абсолютної величини економічного ефекту, а зміни критерію вибору варіанта виробу:

,

де Е — сумарний економічний ефект при підвищенні якості    виробів; Пр — плата за зміну ризику.

У реальних ринкових умовах ефект зміни ризику відіграє велику роль, зменшуючи чи збільшуючи ступінь сприйняття економічного ефекту від нового виробу.

Справа в тому, то будь-які дії (як і бездіяльність) у господарстві несуть певний ризик, платою за який виступає: для виробника — прибуток від інвестицій, для споживача — економія на одноразових і поточних/ витратах, яка для споживача засобів виробництва набуває форми того ж прибутку.

Платою за ризик треба вважати мінімальний очікуваний ефект, який перекривав би ступінь цього ризику.

Величину ризику визначається за формулою

,

де R — величина ризику споживача:  — величина відхилення ефекту при j-му розвитку подій та обставин;  — ймовірність появи j -ї події чи обставини, відносно. од. ().

Величина відхилення ефекту при j-му розвитку подій визначається як різниця ефектів, встановлених за формулами при базовій та j-й подіях:

,

де І — множина можливих подій та обставин, які мають вплив на величину сумарного економічного ефекту.

За базову можна брати чи найбільш очікувану (за ймовірністю виникнення), чи найбільш бажану подію, обставину.

У багатьох випадках експертна оцінка не становить великої проблеми і для неї не потрібно запрошувати експертів зі сторони. Ним може бути і не спеціаліст, якщо всі можливі події і їх наслідки, скажімо, уже обумовлені в угоді між виробником і споживачем.

Експерт визначив ряд подій, що можуть супроводжувати виконання цієї угоди і згрупував їх так, щоб подія однієї групи не залежала від події іншої групи. Це могло б виглядати таким чином.

Група 1. В регіоні, де монопольно виготовляється комплектуючий виріб до виробу, політична ситуація нестабільна настільки, що може загрожувати поставкам певного елемента. Можливі події: а) введення санкцій ООН на торгівлю з цією країною; б) військовий конфлікт перешкодить стабільним поставкам комплектуючого виробу і загрожуватиме втратами деяких його партії у дорозі; в) ситуація не зміниться; г) ситуація поліпшиться.

Група 2. Можливі події: а) прибутки споживача зростуть ( я подія, може бути розбита на ряд подій із зазначенням величні І, па яку зростуть прибутки); б) прибутки споживача не зміняться; в) прибутки споживача впадуть.

Група 3. Можливі події: а) на той час з'явиться конкуруючий виріб з кращою якістю; б) такий виріб не з'явиться.

Далі    експерт   оцінює    можливі    втрати    при   всіх    комбінаціях  (кількість можливих комбінацій, а отже, і кількість j визначається   формулами   комбінаторики).

Плата за ризик визначається як добуток величини ризику на норму плати за ризик

,

де Пр — плата за ризик; R — величина ризику; r — норма плати за ризик, %.

Норма плати за ризик може визначатися як різниця середньої норми прибутку в даній, галузі господарства і банківським процентом на депозитні вклади чи по вкладах в Ощадний банк залежно від того, хто виступає споживачем, чи фізична, чи юридична особа.

Якщо споживач ризикує не тільки власними, а й чужими коштами, то ризик визначається за формулою

,

де — частка позичених коштів у коштах, якими ризикує споживач, відносна величина.

Економіко-математична модель, виражена формулами характеризує своєрідний «кінцевий результат» підвищення якості виробів і економічних показників, які є наслідком цього підвищення. Однак така модель не характеризує залежностей, які пов'язують ці кінцеві результати зі зміною показників якості виробів Пя, тобто вона не характеризує залежності і як їх результат .

Не треба змішувати поняття ефект і технічний рівень виробів. Вони стосуються різних сторін процесу, який відбувається. Ефект характеризує процес удосконалення виробництва від одного ступеня до іншого. Рівень же це досягнутий стан, результат.

Технічний рівень нового виробу характеризує його властивості та можливості, рівень новизни і тому є основою якісної характеристики виробу.

На  початкових   стадіях   проектування для   оцінки технічного рівня нового виробу можна скористатися відомим методом бальних оцінок кожного параметра та об'єкта в цілому за формул

де  — узагальнюючий показник технічного рівня нового виробу, бали; Ві — кількість балів; f— кількість оцінюваних параметрів.

На стадіях технічного і робочого проектування при виборі та обґрунтуванні   аналога  доцільно зіставляти  технічний  рівень як добуток окремих індексів. Цей індексний метод ефективний лише тоді, коли  повий виріб характеризується   сукупністю показників, які   вказані в завданні на проектування.   Тоді   індекс  технічного рівня нового виробу

,

де Іх — індекс відповідного параметра; т — кількість параметрів, які оцінюються.

Аналогічним індексному методові, але з урахуванням вагомості індексів і трохи складнішим, зате й більш об'єктивним, є метод комплексного показника технічного рівня. Його математична інтерпретація (формалізація) має такий вигляд.

Одиничний показник (індекс) технічного рівня

,

де  — значення i-го показника j -ї групи показників виробу, од.;  — те ж для аналога, од.

Груповий показник технічного ріння

, ,

де — вагомість одиничного показника (вагомість показників може визначатися методами експертних оцінок); п — кількість одиничних показників.

Комплексний показник технічного рівня

де — вагомість групового показника; М — кількість груп показників.

Індексний метод найбільш повно та об'єктивно характеризує якість (технічний рівень) об'єктів, які зіставляються тоді, коли питомі значення кожного показника в інтегральній оцінці не мають великих розривів між крайніми значеннями показників порівнюваних об'єктів.

3.2. Резерви зниження собівартості продукції

У даний час на практиці основним критерієм оцінки ефективності виробничих витрат є собівартість продукції. Однак собівартість включає лише частину повних витрат на виробництво продукції. У собівартості затрати живої праці відображаються тільки в розмірі заробітної плати, яка не включає дооцінку праці на суспільство, а затрати минулої праці, уречевленої в засобах виробництва, включаються в собівартість у цінах споживання цих засобів, тобто з дооцінкою праці на суспільство. Крім того, при зміні співвідношення затрат живої і уречевленої праці порушується порівнянність собівартості окремих видів продукції як вимірника витрат виробництва. Чим суттєвіші відмінності у складі витрат, тим більша ймовірність перекручення у собівартості змін повних витрат виробництва. Тому собівартість не завжди правильно відбиває дійсні витрати всієї суспільної праці на виробництво продукції.

Існує ряд методичних пропозицій щодо обчислення повних витрат виробництва. Найбільш прийнятними і такими, що дають найбільш точні результати, на наш погляд, є методики, основані на схемі послідовного виділення затрат праці, уречевленої на попередніх стадіях виробництва. Суть схеми полягає у такому. На виробництво продукції витрачаються жива праця і певні засоби виробництва, а на виробництво останніх, у свою чергу, витрачені праця та інші засоби виробництва тощо.

Жива праця, витрачена підприємствами на виробництво сільськогосподарської продукції в даному році, за даними поточної статистичної звітності обліковується повністю, а уречевлена сільськогосподарська і несільськогосподарська праця, що обліковується в собівартості тільки у вартісному виразі, переводиться у трудовий вираз таким чином. Витрати на предмети праці сільськогосподарського походження (насіння, корми та ін.), які обліковуються за собівартістю їх виробництва без обліку оцінки праці на суспільство, підрозділяються за структурою витрат попереднього року на дві складові - оплату живої праці та матеріальні витрати.

Для оцінки ефективності суспільних витрат і вирішення ряду важливих економічних завдань, поряд з аналізом собівартості, виникає потреба в розрахунку і аналізу повних суспільних витрат виробництва продукції.

Оскільки вихідною базою для обліку всієї суспільної праці в сільському господарстві, як і в інших галузях народного господарства, є виробнича калькуляція собівартості продукції, то для розрахунку повних витрат виробництва використовуються статистичні дані про собівартість продукції в першу чергу по країні, регіонах, зонах і групах підприємств.

Основними джерелами резервів зниження собівартості сільськогосподарської продукції є:

1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;

2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

Резерви збільшення виробництва продукції виявляють у процесі аналізу виконання виробничої програми. При збільшенні обсягу виробництва продукції на наявних виробничих потужностях зростають тільки змінні витрати (пряма оплата праці робітників, прямі матеріальні витрати), сума ж постійних витрат, як правило, не змінюється, унаслідок чого знижується собівартість виробів.

Резерви скорочення витрат визначають за кожною статтею витрат за рахунок конкретних інноваційних заходів (упровадження нової, прогресивнішої техніки і технології виробництва, поліпшення організації праці тощо), що будуть сприяти економії заробітної плати, сировини, матеріалів, енергії тощо.

Економію витрат з оплати праці внаслідок впровадження організаційно-технічних заходів можна розрахувати, помноживши різницю між трудомісткістю продукції до впровадження і після впровадження відповідних заходів на планований рівень середньогодинної оплати праці і на кількість планової до випуску продукції.

Сума економії збільшиться на відсоток відрахувань від фонду оплати праці, включених у собівартість продукції (відрахування соціальні заходи).

Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання будівель, машин, обладнання визначають множенням первісної їхньої вартості на норму амортизації. При аналізі витрат та виявленні резервів зниження собівартості треба враховувати, що не всі витрати змінюються пропорційно зміні обсягу виробництва продукції. Залежність між виходом продукції і витратами проявляється в тому, що збільшення виходу продукції зменшує частку умовно-постійних витрат, які припадають на одиницю продукції, а отже, на її собівартість.

Таким чином, тільки системний підхід до аналізу собівартості дає змогу визначитись з причинами, що зумовили зміну собівартості як окремих видів продукції, так і по галузях і підприємству в цілому, намітити конкретні заходи її зниження.

3.3. Вибір ринків збуту  

ВИЗНАЧЕННЯ КАНАЛІВ РОЗПОДІЛУ 

Більшість виробників пропонують свої товари ринку через посередників. Кожен з них намагається сформувати власну структуру руху товарів. В англо-американській літературі з логістики як умовні синоніми трапляються такі термін: логістичний ланцюжок (logistical chain), логістичний канал (logistical channel), канал розподілу (distribution channel) та ін. У Німеччині дуже поширеним терміном є логістичний ланцюжок (die logistische Kette), що відображено в одному з національних стандартів. Щодо українських джерел, то вони пропонують ще й такі варіанти термінів “канал товарорух”, “канал збуту”, “канал дистрибуції”, тощо.

Логістичний ланцюжок (logistical chain) – це лінійно упорядкована чисельність фізичних чи юридичних осіб (виробників, посередників, складів тощо), які виконують логістичні операції, спрямовані на доведення зовнішнього матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої чи до кінцевого споживача. Здебільшого логістичний ланцюжок об’єднує виробника та споживача, хоч нерідко він має досить складну структуру.

Таким чином, канал збуту – це сукупність організацій або окремих осіб, що приймають на себе або допомагають передати іншому суб’єктові право власності на конкретні товар або послугу на їх шляху від виробника до споживача. Тобто основною метою логістичної системи розподілу є доставка товару у необхідне місце в необхідний час.

Малюнок 1. Принципова схема логістичних ланцюжків


Умовні позначення:

зворотній інформаційний потік;

матеріальний потік;

супроводжувальний інформаційний потік, що включає перевізні документи;

підтвердження прибуття вантажів, взаємні розрахунки.

Показана вище схема подає приблизний вигляд логістичного ланцюжку, тобто шляху здіснення товароруху.

ТИПОЛОГІЯ ВИДІВ КАНАЛІВ РОЗПОДІЛУ 

Канали розподілу можна характеризувати за кількістю рівнів, що їх складають, та за функціональними характеристиками. Види класифікацій каналів розподілу представлені

на мал.2 та мал.3.

Малюнок 2. Горизонтальна класифікація каналів збуту.

Розглядання цієї схеми виявляє існування двох типів каналів розподілу: каналів прямого маркетингу (безпосередніх каналів збуту), та каналів непрямого маркетингу (опосередкованих каналів збуту). До каналів прямого маркетингу належить канал нульового рівня, а до каналів непрямого маркетингу – всі інші.

Малюнок 3. Порівняння традиційного каналу розподілу (ліворуч) і вертикальної маркетингової системи (праворуч)

Малюнок 3. Функціональна класифікація каналів збуту

Умовні позначення:

а) формуючі канали

б) розподільні канали

в) інтегровані канали

Таким чином, існує багато різновидів каналів розподілу, що визначає широкий вибір засобів просування своїх товарів на ринок для організацій, що їх виробляють.

ПАРАМЕТРИ ПОРІВНЯЛЬНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ КАНАЛІВ ЗБУТУ

Ґрунтуючись на основних рисах каналів дистрибуції допоміжним інструментом у виборі стратегічних умов може служити подана нижче таблиця переліку дистрибуційних параметрів щодо їх істотності в безпосередніх та опосередкованих каналах.

Таблиця 1. Визначники каналів дистрибуції.

Чинники вибору каналу дистрибуції

Канал

безпосередній

опосередкований короткий

Опосередкований довгий

1. Ринкові чинники:

велика кількість споживачів

++

+++

велика концентрація споживачів

+++

++

велика кількість закупівель

+++

сезонність закупівель

++

+++

короткий термін поставок

++

+++

індивідуальні замовлення

+++

розвинена загальна мережа дистрибуції

++

+++

зміна кон’юнктури на ринку

++

+++

високий ризик

++

+++

2. Риси продуктів:

нетривалість

+++

великий об’єм і вага

+++

++

стандартизація

++

+++

складність

+++

інноваційність

+++

++

фаза впровадження на ринок

+++

++

висока одинична вартість

++

необхідність до продажної підготовки виробником

+++

необхідність контролю за відпрацьованим продуктом

+++

++

ексклюзивний продукт

+++

необхідність спеціалізованого транспорту

+++

високі вимоги до утилізації продукції

+++

++

висока субституційність

+++

++

3. Риси підприємства:

малі фінансові засоби

++

+++

комплексність асортименту

+++

++

високий рівень контролю дистрибуції

+++

++

престижна марка

++

+++

великий ринок

++

+++

істотне коливання попиту

+++

++

міжнародна діяльність

++

+++

Умовні позначення:

++ – важливо;

+++ – дуже важливо.

Висновок

Аналіз, проведений в курсовій роботі, показав, що рентабельність є складною системою, що вимагає постійної досконалості.

За підсумками роботи можна виділити наступні найважливіші висновки.

Вивчаючи кінцеві фінансові результати діяльності підприємства, важливо аналізувати не тільки динаміку, структуру, чинники і резерви зростання прибули, але і співвідношення ефекту (прибутку) з наявними або використаними ресурсами, а також з доходами підприємства від його звичайної і іншої господарської діяльності. Необхідність даного порівняння можна також пояснити тим, що багато підприємств, що отримали однакову суму прибутку, мають різні об'єми товарообігу, різні витрати ресурси.

Як показав аналіз економічної діяльності умовного підприємства, збільшення чистого прибутку підприємства за умовний період надав вплив на рентабельність основних показників.

За звітній період рентабельність продукції збільшилася з 3,54 % до 20,11%, що є дуже сприятливим для підприємства. Рентабельність основних і оборотних фондів збільшилася не значно – на 1,27 % і 1,48 % відповідно.

Це відбулося завдяки збільшенню суми прибутку від реалізації продукції і зниженню собівартості продукції за звітній період з 901,1 до 848,8 гривні.

На мій погляд, метою економії витрат і зростання прибутку повинне ста-ти зростання виручки по групі товарів, що випереджає по відношенню до витрат, або підприємству в цілому, який може бути досягнутий як за рахунок збільшення об'ємів продаж, так і зміни асортименту вироблюваній продукції.

Найбільший вплив на зниження витрат роблять технологічні чинники. Вони забезпечують зниження трудомісткості продукції, скорочення витрати матеріалів, збільшення випуску продукції і підвищення її якості, зменшення непродуктивних втрат за рахунок використання в виробничому процесі нових технологій, устаткування і т.п. В результаті забезпечується економія всіх видів витрат на одиницю продукції.

Враховуючи, що будь-який спочатку успішний бізнес можна знищити в умовах існування неплатоспроможного середовища, було б доцільним прийняти заходи по управлінню витратами і прибутком, і також заходами щодо вдосконалення управління платоспроможністю, які рекомендується направляти на:

1. Пошук шляхів здійснення реструктуризації заборгованості організації. При цьому кроки по перегляду умов і термінів погашення заборгованості, у тому числі і на загальнодержавному рівні (платежі до бюджету і цільові бюджетні фонди), на мою думку, повинні здійснюватися для кожної організації індивідуально, з урахуванням результатів аналізу причин виникнення заборгованості, підкріплюватися бізнес-планом по розвитку і оздоровленню виробництва.

2. Вдосконалення управління активами, скорочення наднормативних за-пасів, вдосконалення їх нормування, рішення проблем обліку і оцінки їх (при неможливості використання у виробництві за реальною ціною) для подальшої реалізації на сторону, посилення матеріальної зацікавленості в раціональному використанні ресурсів.

3. Підвищення ефективності управління дебіторською заборгованістю з використанням інструментів її інвентаризації, своєчасного перегляду умов і термінів розрахунків по відношенню до неплатників, а також передбачених законодавством можливостей поступки (переуступки) боргу третім особам.

Одночасно, на мій погляд, ефективність заходів по вдосконаленню управління витратами і прибутком може бути підвищена в результаті здійснення кроків з реформування виробництва – роздержавлення і приватизації, виробничої реструктуризації, перепрофілювання виробництва і структурної перебудови – вдосконалення податкового законодавства і ціноутворення.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Про заходи щодо недопущення подальшого розвитку фінансової кризи та

згортання грошових розрахунків між підприємствами та Державним

бюджетом України: Закон України від 03.12.2004 № 2218-ІУ. - Голос

України. - 2004. - № 232 (08.12.2004).

 

2.Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових

послуг: Закон України від 12.07.2001 № 2664-ІП. - Відомості Верховної Ради

України. - 2002. -№ 1 (04.01.2002). - С.1. 15.Александрова М. М., Маслова С. О. Гроші. Фінанси. Кредит. Навчальне -

методичний посібник. - 2 - е видання, перероблене і доповнене. - К.: ЦУЛ,

2002.

3.Бондаренко Н. І., Войчук Г. І. Фінанси підприємств. — X. : ХНАУ ,їм.

В.В.Докучаєва, 2004.  

4.Воловець Я. В. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. — Л.

:ЛБІНБУ, 2004. —199с.

5.Герасимчук 3. В., Вахович І. М. Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. —

Луцьк : Надстир'я, 2004.


Прибуток від реалізації

Об'єм продаж

Балансовий прибуток

Об'єм продаж

"оподаткований" прибуток

Об'єм продаж

Чистий прибуток

Об'єм продаж

истий прибуток

Всі активи

Чистий прибуток

Інвестиційний капітал

Чистий прибуток

Акціонерний капітал

Чистий прибуток

Всі активи

Чистий прибуток

Об'єм продаж

Об'єм продаж

Всі активи

=

х

Чистий прибуток грошових коштів

Обсяг продаж

Чистий прибуток грошових коштів

Совокупний капітал

Чистий прибуток грошових коштів

Власний капітал

І т.д.

Виробник

Споживач

Посередник

Постачальник

Виробник

Роздрібний торговець

Оптовий торговець

Споживач

Виробник

Оптовий торговець

Роздрібний торговець

Споживач

Виробник

Споживач

Роздрібний торговець

Виробник

Споживач

Виробник

Споживач

Роздрібний торговець

Оптовий торговець

Виробник

Оптовий торговець

Споживач

Роздрібний торговець

Дрібно-

оптовий торговець

Канал 0-го рівня

Однорівневий канал

Дворівневий канал

Трьохрівневий канал

в)

б)

а)

Споживач

Роздрібна фірма

Фізичний розподіл продукту

Фінансовий захід

 Склади

Оптова фірма широкого асортименту

Транс-порт

Спеціалізована оптова фірма

Експедиційний захід

Виробник

Експедиційний захід

Транспортне підприємство

Склади

Фізичний розподіл продукту

Споживач

Спеціалізована оптова фірма

Оптова фірма широкого асортименту

Фінансовий захід

Роздрібна фірма

Споживач

Виробник

Виробник


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

57724. Чарівний світ квадратних рівнянь 90.5 KB
  МЕТА: Узагальнити й систематизувати знання учнів з теми «Квадратні рівняння»; закріпити вміння та навички учнів розв’язувати рівняння різними способами, використовуючи основні формули, теореми Вієта, коефіцієнтів квадратного рівняння...
57725. Квадратні рівняння 151 KB
  Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів про квадратні рівняння; продовжувати формувати вміння та навички розв’язувати квадратні рівняння; розвивати творчі здібності учнів шляхом розв’язування рівнянь різними способами...
57726. Квантовая физика с помощью компьютера. Обработка табличных величин 1.42 MB
  Названия химических элементов текстовая информация: барий вольфрам рубидий. Программы должна дать ответы на вопросы: Какой из химических элементов имеет большую работу выхода электронов...
57727. Landschaften (Ландшафти) 52.5 KB
  Мета: вчити нові слова, тренувати їх вживання у мовленні та в тексті. Виконувати тренувальні вправи на закріплення нової лексики. Повторити Positiv, Komparativ, Superlativ – ступені порівняння, виконувати тренувальні вправи на їх використання.
57728. Листок – бічний орган пагона 55 KB
  Мета: розширити і поглибити знання учнів про будову листка; з’ясувати особливості будови листка в зв’язку з його функціями; формувати вміння встановлювати взаємозв’язок між будовою листка і його функціями...
57729. Літосфера. Внутрішня будова Землі 68.5 KB
  Мета: сформувати в учнів первинні знання про внутрішню будову Землі способи вивчення земних глибин; розвивати вміння учнів працювати зі схемами атласу підручника; виявляти на основі схем відмінності між океанічною і материковою земною корою...
57730. Решение логарифмических уравнений различными способами 445 KB
  Цель: Формировать умения и навыки решать логарифмические уравнения различными способами. Развивать социальную компетентность: учить детей высказывать собственную точку зрения, выслушивать точку зрения товарища...
57731. Урок – гра. Різноманітність молюсків 273 KB
  Мета: Освітня: систематизувати і узагальнити знання про будову та особливості процесів життєдіяльності молюсків; закріпити поняття: мантіямантійна порожнина; повторитияк утворюється черепашка та перлини...
57732. Формули скороченого множення. Метали 709 KB
  Мета уроку: Використовуючи нестандартну форму проведення уроку, перевірити якість знань і вмінь учнів з вивчених тем; зацікавити математикою, хімією, встановлюючи зв’язки між предметами і українським фольклором...