21268

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

Лекция

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

Актуальність проблеми забезпечення природнотехногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям що спричиняються небезпечними природними явищами промисловими аваріями і катастрофами. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру це система організаційних технічних медикобіологічних фінансовоекономічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків що...

Украинкский

2013-08-02

302 KB

34 чел.

Тема 5: Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави. Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - це система організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів для запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідальними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Захист населення організовується і здійснюється відповідно до вимог Конституції України /1996 р./, законів України :

- "Про цивільну оборону України" /1999 р./;

- "Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань" /1998 р./;

- "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру" /2000 р./;

- "Про правовий режим надзвичайного стану";

- Концепції "Про захист населення і територій при загрозі і виникненні надзвичайної ситуації", схваленої наказом президента України від 26.03.1999 року та інших нормативно-правових актів по захисту населення в надзвичайних ситуаціях.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішено завдання захисту населення, об'єктів економіки і національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Небезпека життєво важливим інтересам громадян в умовах надзвичайних ситуацій техногенного природного і воєнного характеру поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня небезпека безпосередньо пов'язана з безпекою життєдіяльності населення і держави в умовах розв'язання сучасної війни чи локальних збройних конфліктів, виникненням глобальних техногенних, екологічних катастроф за межами України.

Внутрішня небезпека пов’язана з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру чи спровокована терористичними діями.

5.1. Основні принципи захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру :

- пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров’я людей та навколишнього середовища;

- безперечної переваги раціональної і превентивної безпеки;

- вільного доступу населення до інформації про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру;

- особистої відповідальності і турботи громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій в НС техногенного і природного характеру;

- відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог закону України "Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру";

- обов'язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення НС техногенного і природного характеру і мінімізацію їх негативних психо-соціальних наслідків;

- врахування економічних, природних та інших особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного і природного характеру;

- максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання НС техногенного і природного характеру та реагування на них.

У питаннях захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру громадяни України мають право на:

- отримання інформації про НС, що виникли або можуть виникнути, та про заходи необхідної безпеки;

- забезпечення та використання засобів колективного й індивідуального захисту, які призначені для захисту населення від НС у разі їх виникнення;

- звернення до місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту від надзвичайних ситуацій;

- відшкодування збитків, згідно із законом, заподіяних їхньому здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій;

- компенсацію за роботу в зонах надзвичайних ситуацій;

- соціально-психологічну підготовку та медичну допомогу;

- інші права у сфері захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

5.2. Основні способи захисту населення і територій в НС техногенного і природного характеру

Основним завданням цивільної оборони при виникненні надзвичайних ситуації є захист населення.

Захист населення - це створення необхідних умов для збереження життя і здоров'я людей у надзвичайних ситуаціях.

Головна мета захисних заходів - уникнути або максимально знизити ураження населення.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення НС має проводитися спеціальний комплекс заходів :

- оповіщення та інформування, яке досягається завчасним створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об'єктових систем оповіщення населення;

- спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою, забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодержавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості;

- укриття в захисних спорудах, якому підлягає усе населення відповідне до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо), досягається створенням фонду захисних споруд;

- евакуаційні заходи, які проводяться в містах, та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні;

- інженерний захист проводиться з метою виконання вимог інженерно-технічного захисту з питань забудови міст, розміщення небезпечних об'єктів, будівлі будинків, інженерних споруд та інше;

- медичний захист проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій;

- біологічний захист включає своєчасне виявлення факторів біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів;

- радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного та хімічного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

5.3. Оповіщення населення при загрозі надзвичайної ситуації

Головним і невід'ємним елементом всієї системи захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру є оповіщення та інформація.

Оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування про їх населення забезпечується шляхом :

- завчасного створення, підтримання в постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

- організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на об'єктах господарювання;

- завчасного створення та організаційно-технічного з'єднання із системами спостереження і контролю постійно діючих локальних систем оповіщення та інформування населення в зонах можливого катастрофічного затоплення, районах розміщення радіаційних і хімічних підприємств та інших об'єктів підвищеної небезпеки;

- централізованого використання загальнодержавних і галузевих систем зв'язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передавання інформації.

Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайної ситуації у мирний і воєнний час та постійне інформування його про наявну обстановку - одне з важливих завдань цивільної оборони України. Для цього створюється система, організаційно-технічне об'єднання засобів для передачі сигналів і розпоряджень органів управління, штабів ЦО.

Система оповіщення та інформативного забезпечення створюється завчасно в усіх ланках пунктів управління.

Основу системи оповіщення утворюють автоматизована система централізованого оповіщення мережі зв'язку та радіомовлення, а також спеціальні засоби.

Відповідальним за організацію оповіщення про загрозу і виникнення НС і постійне інформування населення про становище є органи управління цивільної оборони відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Сигнали передаються каналами зв'язку, радіотрансляційними мережами і засобами телебачення. Одночасно з інформацією про надзвичайну ситуацію передаються вказівки про порядок дій формувань ЦО і населення. Сигнали, подані вищим органом управління ЦО, мають дублюватися всіма підпорядкованими штабами. Дублювати сигнали на об'єктах і в селах можна за допомогою місцевого радіотрансляційного вузла, гудків підприємств, сирен, транспорту , ударами в рейку, дзвони.

Для своєчасного попередження населення введені сигнали попередження населення у мирний і воєнний час.

Сигнал "Увага всім!" повідомляє населення про надзвичайну обстановку в мирний час і на випадок загрози нападу противника у воєнний час. Сигнал подається органами цивільної оборони за допомогою сирени і виробничих гудків. Тривалі гудки означають попереджувальний сигнал.

Почувши їх, необхідно включити радіо, телевізор і прослухати текст інформації про дії населення після одержання сигналу. Якщо немає радіо, телевізора або вони не працюють, слід з'ясувати значення і зміст інформації у сусідів або інших людей, які знають про неї.

Після одержання інформації необхідно виконати всі вказівки тексту інформації сигналу.

Сигнали і варіанти оповіщення населення в мирний час такі.

«Аварія на атомній електростанції». Повідомляються місце, час, масштаби аварії, інформація про радіаційну обстановку та дії населення. Якщо є загроза забруднення радіоактивними речовинами, необхідно провести герметизацію житлових, тваринницьких, складських приміщень. Провести заходи захисту від радіоактивних речовин сільськогосподарських тварин, кормів, урожаю, продуктів харчування, води. Прийняти йодні препарати. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу цивільної оборони.

«Аварія на хімічно небезпечному об'єкті». Повідомляється місце, час, масштаби аварії, інформація про можливе хімічне зараження території, напрямок та швидкість можливого руху зараженого повітря, райони, яким загрожує небезпека. Дається інформація про поведінку населення. Залежно від обставин: залишатися на місці, у закритих житлових приміщеннях, на робочих місцях чи залишати їх і, застосувавши засоби індивідуального захисту, вирушити на місце збору для евакуації або в захисні споруди. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу ЦО.

«Землетрус». Подається повідомлення про загрозу землетрусу або його початок. Населення попереджується про необхідність відключити газ, воду, електроенергію, погасити вогонь у печах; повідомити сусідів про одержану інформацію; взяти необхідний одяг, документи, продукти харчування, вийти на вулицю і розміститися на відкритій місцевості на безпечній відстані від будинків, споруд, ліній електропередачі.

«Затоплення». Повідомляється район, в якому очікується затоплення в результаті підйому рівня води в річці чи аварії дамби. Населення, яке проживає в даному районі, повинне взяти необхідні речі, документи, воду, продукти харчування, виключити електроенергію, відключити газ і зібратися у вказаному місці для евакуації. Повідомити сусідів про стихійне лихо і надалі слухати інформацію штабу цивільної оборони.

«Штормове повідомлення». Подається інформація для населення про посилення вітру. Населенню необхідно зачинити вікна, двері. Закрити в приміщеннях сільськогосподарських тварин. Повідомити сусідів. Населенню, по можливості, перейти в підвали, погреби.

Сигнали оповіщення населення у воєнний час :

Сигнал "Повітряна тривога" подається для всього населення. Попереджається про небезпеку ураження противником даного району. По радіо передається текст: " Увага! Увага! Повітряна тривога! Повітряна тривога!" Одночасно сигнал дублюється сиренами, гудками підприємств і транспорту. Тривалість сигналу 2-3 хвилини.

При цьому сигналі об'єкти припиняють роботу, транспорт зупиняється і все населення укривається в захисних спорудах. Робітники і службовці припиняють роботу відповідно до інструкції і вказівок адміністрації. Там, де неможливо через технологічний процес або через вимоги безпеки зупинити виробництво, залишаються чергові, для яких мають бути захисні споруди.

Сигнал може застати у будь-якому місці й будь-який час. В усіх випадках необхідно діяти швидко, але спокійно, впевнено, без паніки. Суворо дотримуватися правил поведінки, вказівок органів цивільної оборони.

Сигнал "Відбій повітряної тривоги". Органами цивільної оборони через радіотрансляційну мережу передається текст : " Увага! Увага! Громадяни! Відбій повітряної тривоги!". За цим сигналом населення залишає захисні споруди і повертається на свої робочі місця і в житла.

Сигнал "Радіаційна небезпека" подається в населених пунктах, в напрямку яких рухається радіоактивна хмара, що утворилася від вибуху ядерного боєприпасу.

Почувши цей сигнал, необхідно з індивідуальної аптечки АІ-2 прийняти 6 таблеток радіозахисного препарату № 1 із гнізда 4 (цистамін), надіти респіратор, протипилову пов'язку, ватно-марлеву маску або протигаз, взяти запас продуктів, документи, медикаменти, предмети першої потреби і направитися у сховище або ПРУ.

Сигнал "Хімічна тривога" подається у разі загрози або безпосереднього виявлення хімічного або бактеріологічного нападу (зараження). При цьому сигналі необхідно прийняти з індивідуальної аптечки АІ-2 одну таблетку препарату при отруєнні фосфорорганічними речовинами з пенала з гнізда 2 (тарен) або 5 таблеток протибактеріального препарату № 1 із гнізда 5 (тетрациклін), швидко надіти протигаз, а при необхідності - і засоби захисту шкіри, якщо можливо, то укритися в захисних спорудах. Якщо таких поблизу немає, то від ураження аерозолями отруйних речовин і бактеріальних засобів можна сховатися в житлових чи виробничих приміщеннях.

При застосуванні противником біологічної зброї населенню буде подана інформація про наступні дії.

Успіх захисту населення залежатиме від дисциплінованості, своєчасної і правильної поведінки, суворого дотримання рекомендацій і вимог органів цивільної оборони.

5.4.  Укриття населення в захисних спорудах

Укриття населення в захисних спорудах - це комплекс заходів із завчасним будівництвом захисних споруд, а також пристосуванням наявних приміщень для захисту населення та підтримання їх у готовності до використання.

Укриттю в захисних спорудах у надзвичайних ситуаціях підлягає все населення України. Фонд захисних споруд створюється шляхом обстеження й обліку підземних та наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам захисту населення; дообладнання з урахуванням реальної обстановки підвалів, погребів та інших заглиблених приміщень; обстеження і взяття на облік підземних і наземних будівель та споруд, гірничих виробок і природних порожнин, що відповідають вимогам захисту; у разі необхідності переобладнання цих приміщень; будівництво заглиблених споруд пристосованих для захисту, що окремо розташовані від об'єктів виробничого призначення; масового будівництва в період загрози надзвичайних ситуацій найпростіших сховищ та укриттів; будівництво окремих сховищ та протирадіаційних укриттів.

Потреби в захисних спорудах визначають, виходячи з необхідності укриття всіх працюючих за місцем роботи і проживання, усього непрацюючого населення за місцем проживання.

Укриття населення в захисних спорудах є надійним способом захисту, від уражаючих факторів ядерної, хімічної, бактеріологічної, звичайної зброї, у разі аварій і деяких стихійних лих.

Захисні споруди за своїм призначенням і захисними властивостями поділяються на сховища, протирадіаційні укриття (ПРУ) і найпростіші укриття - щілини.

Сховища і ПРУ будують завчасно, вони мають подвійне призначення: для потреб об’єктів господарської діяльності і укриття населення.

При відсутності захисних споруд у випадку загрози застосування зброї, передбачається їх побудова із готових будівельних матеріалів або конструкцій: бетону, лісоматеріалів, цегли і інших.

Сховища - це інженерні споруди, які забезпечують надійний захист людей від усіх уражаючих факторів ядерного вибуху, отруйних і сдор, бактеріальних засобів, уражаючих факторів звичайної зброї, високих температур при пожежах, обвалів і уламків зруйнованих будівель і споруд.

Сховища будують в зонах можливих сильних руйнувань великих міст та особливо важливих об'єктів за умови укриття найбільшої робочої зміни підприємства, яке продовжне виробничу діяльність у воєнний час та в умовах надзвичайних ситуацій в цих зонах, а також робітників і службовців підприємств, забезпечуючих життєдіяльність міст (дрес, тес, котельні, зв’язок, транспорт та ін.).

Сховища характеризуються коефіцієнтом послаблення радіації (Кпосл) і стійкості до надлишкового тиску ударної хвилі (Рф), за ступенем захисту сховища поділяються на 5 класів:

1 класу - Кпосл = 5000,   Рф = 500 кПа.

2 класу - Кпосл = 3000,   Рф = 300 кПа.

3 класу - Кпосл = 2000,   Рф = 200 кПа.

4 класу - Кпосл = 1000,   Рф = 100 кПа.

5 класу - Кпосл = 1000,   Рф = 50 кПа.

За місткістю сховища поділяються на малі - до 150 осіб, середні від 150 до 450, великі - понад 450 осіб.

За місцем розташування - на вбудовані, які розміщені в підвальних приміщеннях будівель, та окремо побудовані поза будівлями.

За забезпеченням фільтровентиляційним обладнанням - промислового виготовлення і спрощене, виготовлене з підручних матеріалів.

За часом побудови сховища класифікуються на: побудовані завчасно і швидко споруджені.

Сховища будуються з урахуванням таких вимог: забезпечувати захист людей від усіх уражаючих факторів, безперервне перебування в них людей не менше 2-х діб, розташування на місцевості, що не затоплюється, на відстані від ліній водостоку і каналізації, мати входи і виходи з тим ступенем захисту, що й основні приміщення, а на випадок їх завалу - аварійні виходи, мати вільні підходи, де не повинно бути горючих або дуже димлячих матеріалів, висота основних приміщень не менше 2,2 м і рівень полу вище ґрунтових вод не менше як на 20 см.

Використання сховищ у мирний час для потреб народного господарства не повинно порушувати їх захисних властивостей. Переведення приміщень на режим укриттів у надзвичайних ситуаціях повинно здійснюватися в мінімально короткі терміни.

Сховища повинні забезпечувати створення необхідних санітарно-гігієнічних умов для людей. Основними показниками цих умов є: вміст вуглекислого газу, температура і вологість повітря. Повітря має містити не більше 1% вуглекислого газу (гранично допустима концентрація дорівнює 3%), мати відносну вологість не більше 70% (гранично допустима – 80%) і температуру повітря не вище +23 °С (гранично допустима - +31°С)

Сховище має основні та допоміжні приміщення. До основних відносяться: приміщення для захищених, пункти управління, медичні кімнати. До допоміжних відносяться: фільтровентиляційні приміщення, санітарні вузли, захищені дизельні електростанції, приміщення для зберігання продуктів харчування та води, тамбури і тамбур-шлюзи.

Приміщення, призначене для укриття людей, обладнується місцями для сидіння та спання. Розмір місця для сидіння 0,45 х 0,45 м, для лежання - 0,55 х 1,8 м. Площу приміщення для захищених розраховують на 1 особу: 0,5 м2 при двоярусному і 0,4 м2 при триярусному розміщенні нар.

Пункт управління передбачається на огд з найбільшою працюючою зміною не менше 600 чол. Кількість працюючих в пункті управління не більше 10 осіб, при цьому площа приміщення на одного працюючого передбачається 2 м2. На об'єктах, де найбільша працююча зміна менше 600 осіб, окреме приміщення для пункту управління на передбачається. В одному зі сховищ, у приміщенні для захищених встановлюється телефон для зв'язку з місцевим штабом цо.

Медичний пункт. У сховищах місткістю 800-1200 осіб передбачається кімната площею 9 м2 і додатково 1 м2 на кожні 100 осіб. У захисних спорудах, де медична кімната не передбачається, на кожні 500 захищених обладнується один санітарний пост площею 2 м2, але не менше одного на сховище.

Входи повинні забезпечувати можливість швидкого та безпечного заповнення сховища. Кожне сховище повинно мати не менше двох входів, один з яких обладнується як аварійний. У сховищах місткістю до 300 осіб передбачається тамбур-шлюз, з місткістю більше 600 осіб — двокамерний тамбур-шлюз, площею 8-10 м2. Зовні знаходяться міцні захисні герметичні двері, які можуть витримати ударні хвилі ядерного вибуху.

Аварійний вихід для вбудованих сховищ обладнується підземною галереєю розміром у поперечнику 90х 130 см з виходом на територію, що потенційно не завалюється уламками будівель, та закінчується оголовком. Оголовок розміщується від будівель на відстані, яка дорівнює половині висоти найбільшої будівлі рядом плюс 3 м - це і є територія, яка не завалюється. Аварійні виходи слід розміщувати вище рівня ґрунту.

Система повітропостачання сховищ забезпечує вентиляцію приміщень захисної споруди та очистку зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів. До її складу входять: оголовки, повітрозабірні та противибухові пристрої, а також предфільтри, фільтри, вентилятори, гермоклапани, пристрої регенерації і кондиціювання повітря. У фільтровентиляційному приміщенні розміщується фільтровентиляційний агрегат, який вентилює приміщення й очищає зовнішнє повітря від рр, сдор, бактеріальних засобів.

Система повітропостачання сховищ може працювати в одному з трьох режимів.

Режим 1 - режим чистої вентиляції, у цьому режимі зовнішнє повітря очи-щується від грубодисперсного радіоактивного пилу.

Режим 2 - режим фільтровентиляції. У цьому режимі зовнішнє повітря очищується від решти радіоактивних речовин, а також отруйних, сдор і бактеріальних засобів.

Режим 3 - режим повної ізоляції сховища з регенерацією внутрішнього повітря по замкнутому циклу. Цей режим передбачається у сховищах розташованих у пожежонебезпечних районах, у зонах катастрофічного затоплення, на радіаційно та хімічно небезпечних об'єктах.

Кількість зовнішнього повітря, яке подається в сховище в режимі чистої вентиляції, встановлюється від температури цього повітря в межах 8-13 м3/ год на людину, в режимі фільтровентиляції - 2 м3/год на одну людину і 5 м3/год на одного працюючого в приміщенні пункту управління. Переключення системи вентиляції з одного режиму на інший здійснюється за допомогою герметичних клапанів і вентиляторів.

Третій режим вентиляції - регенерація внутрішнього повітря в сховищі по замкнутому циклу - може здійснюватися за допомогою регенеративних патронів типу рп-100 або регенеративних установок ру-150/б.

Регенеративний патрон РП-100 служить для поглинання вуглекислого газу, який утворився при диханні людей в ізольованому приміщенні і який вступає в реакцію з хімічним поглиначем, що містить гідрат окису кальцію. Реакція відбувається з виділенням водяних парів і тепла, але в дихальній суміші з часом буде зменшуватися процентний вміст кисню. Його недостаток заповнюється з кисневих балонів через понижуючий редуктор.

Більш досконалими засобами є ру-150/б, регенеративна речовина яких забезпечує одночасне поглинання вуглекислого газу і виділення кисню.

Якщо сховище загерметизоване повністю і надійно, то після закривання дверей і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим, ніж атмосферний, утворюється так званий підпір.

Відпрацьоване повітря видаляється зі сховища за рахунок підпору через витяжні канали, у яких, крім противибухових пристроїв, встановлюються ще й клапани надлишкового тиску.

Електропостачання сховищ повинне здійснюватися від зовнішньої мережі міста, об'єкта, а при необхідності - від захищеного джерела - дизельної електростанції.

У випадку припинення електропостачання від зовнішньої мережі і відсутності ДЕС у сховищах передбачається аварійне освітлення від переносних електричних ліхтарів, акумуляторних батарей, велогенератора.

Сховище повинне мати телефонний зв'язок з пунктом управління підприємства і гучномовець, підключений до міської чи об'єктової радіотрансляційної мережі.

Водопостачання і каналізація сховищ здійснюються на базі міських і об'єктових водопровідних та каналізаційних мереж. Однак на випадок їх руйнування в сховищі повинні створюватися аварійні запаси води і приймачі фекальних вод.

Для зберігання аварійного запасу води використовуються проточні напірні резервуари або безнапірні баки, обладнані знімними кришками, клапанами і покажчиками рівня води.

Мінімальний запас води в проточних ємностях повинен бути для пиття 6 л, для санітарно-гігієнічних потреб - 4 л на людину на весь розрахунковий термін перебування (2 доби), а в сховищах місткістю 600 чол. і більше - додатково для цілей пожежогасіння 4,5 м3.

Проточні ємності звичайно встановлюють у санітарних вузлах під стелею, а безнапірні баки - у спеціальних приміщеннях.

Санітарний вузол у сховищі влаштовується окремо для чоловіків і жінок з випуском змивних вод в існуючу каналізаційну мережу. Крім того, передбачаються аварійні ємності для збору нечистот. На трубопроводах водопостачання, каналізації й інших систем установлюється запірна арматура (крани, вентилі, засуви) для відключення при ушкодженні зовнішніх мереж.

У сховищі передбачається опалення від загальної опалювальної системи будинку (теплоцентралі об'єкта). При розрахунку системи опалення температуру приміщень сховищ у холодний час приймають +10 °С, якщо за умовами експлуатації їх у мирний час не потрібно вищих температур.

У кожному сховищі повинні бути дозиметричні й хімічні прилади розвідки, засоби індивідуального захисту, засоби гасіння пожеж, аварійний запас інструментів, засоби аварійного освітлення, запас медичних засобів

Після деякого дообладнання - встановлення захисних герметичних пристроїв, систем фільтровентиляції, водопостачання та ін., як сховища можуть бути використані шахтні виробки, катакомби, метрополітен, транспортні й пішохідні тунелі, заглиблені частини будівель, підземні (у скельних породах) приміщення різного господарського призначення.

Швидкобудівні сховища (ШБС) так само як і забудовані завчасно, повинні мати приміщення для людей, місця для розміщення найпростішого промислового обладнання, санвузли, аварійний запас води, входи і виходи, аварійний вихід.

У сховищах невеликої місткості санвузол і ємності для викидів можна розміщувати в тамбурі, а баки з водою - там, де будуть розміщуватися люди.

Для будівництва Шбс найкраще застосовувати збірний залізобетон, наприклад, елементи колекторів інженерних споруд міського підземного господарства.

Щоб дотримати високий ступінь захисту сховища на його входах треба обов'язково ставити надійні захисно-герметичні двері, розраховані на сприйняття таких же самих навантажень, як і основні конструкції сховища.

Внутрішнє обладнання Шбс включає заходи подачі повітря, піщані і тканинні фільтри, бачки для води, ємності для фекалій і викидів, засоби захисту повітрозабірних і витяжних отворів, прилади освітлення, а також нари або лави для розміщення людей.

Як засоби подачі повітря використовують різні вентилятори, в том числі вентиляторні установки з велосипедним приводом і установки з ковальськими міхмішками.

Для очищення повітря від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів можна використовувати гравійно-піщані або шлакові фільтри, а для очищення від пилу - тканинні.

Захист повітрозабірних і витяжних каналів від проникнення ударної хвилі здійснюється за допомогою малогабаритних захисних секцій, дерев’яних і металевих дефлекторів.

Для зберігання запасів води використовуються бачки, бочки та інші ємності, які можуть бути внесені в сховище. Санвузол обладнується в спеціальному приміщенні, відмежованому від людей. Нари і лави обладнуються з щитів і стояків.

Для освітлення можуть використовуватися батарейні або акумуляторні ліхтарі і лампи з розрахунку не менше одного світильника на 50 чол. Як аварійне освітлення можна використовувати свічки.

Протирадіаційні укриття (пру)

Це захисна споруда, яка забезпечує захист у ній людей від зовнішнього гама- і нейтронного випромінювання і безпосереднього потрапляння радіоактивного пилу, крапель отруйних речовин і аерозолів бактеріальних засобів в органи дихання, на шкіру і одяг, а також від світлового випромінювання ядерного вибуху. При відповідній міцності конструкції пру можуть частково захищати людей від дії ударної хвилі ядерного вибуху і уламків зруйнованих будівель, від наслідків урагану.

Захисні властивості пру оцінюються коефіцієнтом захисту, який показує у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості на висоті одного метра більша від дози радіації в укритті, тобто коефіцієнт захисту показує, у скільки разів пру послабляє дію радіації, а відповідно і дозу опромінення людей.

Коефіцієнт захисту залежить від щільності матеріалу загороджувальних конструкцій, їх товщини, наявності отворів в стінах (віконних, дверних та ін.), енергії гама-випромінювання і розраховується за формулою

Косл = 2

 де   h - товщина захисного шару матеріалу перекриття (бетон, земля, пісок, щебінка, деревина);

  d - шар половинного послаблення радіації, який розраховується за формулою:

d = - , см; та d = - , см,

де 23 - товщина шару води, який послаблює проникаючу радіацію наполовину, см;

13 - товщина шару води, який наполовину послаблює гама - випромінювання радіоактивного зараження, см;

- щільність матеріалу перекриття (земля, бетон і ін.), г/см3.

пру обладнують з розрахунком на найменший необхідний  коефіцієнт захисту. Вони обладнуються насамперед у підвальних поверхах будинків і споруд - саме тут Косл має максимальне для всієї споруди значення. Так, підвали в дерев'яних одноповерхових будинках ослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в житлових одноповерхових кам'яних будинках - у 40, у двоповерхових - у 100, середня частина підвалу кількаповерхового кам'яного будинку - у 500-800 разів.

При невисоких рівнях радіації, а також для захисту від бактеріальних засобів, парів отруйних і сильнодіючих отруйних речовин можна використовувати кам'яні, цегляні або дерев'яні будівлі.

В ПРУ передбачають основні та допоміжні приміщення. До основних відносять приміщення для людей, до допоміжних - санітарні вузли, вентиляційні камери, тамбури, приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу. Площа приміщення для розміщення людей розраховується, виходячи з норми на одну людину 0,4-0,5 м2, основні приміщення ПРУ обладнують дво- або триярусними нарами, лавами для сидіння і полицями для лежання.

Обґрунтована мінімальна місткість ПРУ - 5 чол.

В ПРУ місткістю до 300 чол. допускається розташовувати вентиляційне обладнання безпосередньо в приміщеннях для людей.

Для зберігання зараженого одягу передбачають спеціальне місце біля входу в ПРУ, воно відділяється від приміщень для людей неспалимими перегородками. В укриттях місткістю до 50 чол. для зараженого одягу допускається обладнання біля входів вішалок, які розміщуються за завісами.

У заміській зоні під ПРУ в першу чергу пристосовують підвали житлових будинків, будівель різноманітного призначення, погреби і овочеві сховища, приміщення кам'яних, бетонних, глинобитних, дерев'яних і саманних будинків, природні печери і пустоти, гірничі виробки.

Пристосування під ПРУ будь-якого придатного приміщення зводиться до виконання робіт з підвищення його захисних властивостей, герметизації і обладнання найпростішої вентиляції. Захисні властивості підвищуються збільшенням товщини стін, перекриттів, дверей, закладанням вікон та інших елементів. Для цього зовні навколо стін, які виступають над поверхнею землі, влаштовують ґрунтове обсипання, закладають віконні і зайві дверні отвори, перекриття засипають ґрунтом.

Для герметизації приміщень, призначених для захисту людей, ретельно замазують усі тріщини, щілини, отвори в стелях, стінах, вікнах, дверях, місцях введення труб опалення і водопостачання.

Вентиляція заглиблених укриттів місткістю до 50 чол. здійснюється природним провітрюванням через приточний і витяжний короби. Короби роблять з дощок або азбестоцементних, керамічних чи металевих труб з внутрішнім перетином 200-300 см2. Зверху над коробами встановлюють козирки, а внизу (в приміщенні) - щільно підігнані заслінки, які повертаються. В приточному коробі встановлюють протипиловий фільтр, який роблять з різних пористих матеріалів. Нижче заслінки     влаштовують кишеню для збору пилу, що проникає через фільтр. Щоб посилити тягу, витяжний короб встановлюють вище приточного на 1,5-2 м. При обладнанні пру в будинках замість витяжного короба слід використовувати димоходи печей і вентиляційні канали, справність яких попередньо перевіряють.

Водопостачання в пру, якщо є можливість, забезпечується від водопровідної мережі. Створюється також аварійний запас води у відповідних ємностях (відра з кришками, бачки) з розрахунку 3-4 літра на добу на одну людину.

Освітлення обладнується від загальної електромережі, при її відсутності використовують акумулятори, велогенератори, кишенькові і ручні електроліхтарі, свічки.

Опалення здійснюється від загальної опалювальної системи, печей і різних інших теплових приладів, в тому числі й електронагрівальних.

В пру необхідно мати телефон і гучномовець, підключений до міської або місцевої радіотрансляційної мережі.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані пру з місцевих будівельних матеріалів (ліс, камінь, саман, очерет) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, арматури. Для будівництва пру копають котлован, зводять стіни і перекриття. Над перекриттям обладнують гідроізоляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 cм. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випуклим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60-70 см. Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у вигляді герметичного тамбура. На вхід у тамбур і вихід із нього навішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Найпростіші укриття

Найпростіші укриття - щілини (траншеї) - будуються і обладнуються при загрозі воєнних конфліктів повсюдно для тієї частини населення, яка не забезпечена захисними спорудами. Щілини (траншеї) можуть бути відкритими і перекритими. Якщо люди укриваються в простих, відкритих щілинах, то вірогідність їх ураження ударною хвилею, світловим випромінюванням і проникаючою радіацією ядерного вибуху зменшиться в 1,5-2 рази порівняно з перебуванням на відкритій місцевості; опромінення людей в результаті радіоактивного зараження місцевості вменшиться в 2-3 рази, а після дезактивації заражених щілин - у 20 разів і більше.

У перекритій щілині захист людей від світлового випромінювання буде повний, від ударної хвилі збільшиться в 2,5-3 рази, а від проникаючої радіації і радіоактивного зараження місцевості при товщині ґрунтового насипу зверху перекриття 60-70 см - в 200-300 разів. Перекрита щілина захищає людей від безпосереднього потрапляння на шкіру і одяг радіоактивних речовин та біологічних засобів, а також від ураження уламками будівель, споруд, які руйнуються.

Але найпростіші укриття не забезпечують захист органів дихання від отруйних речовин і біологічних засобів.

Довжина щілини визначається кількістю людей. При розміщенні людей сидячи її довжина визначається з розрахунку 0,5-0,6 м на одну людину.

Для будівництва щілин вибирають сухі підвищені місця. Щілину роблять глибиною близько 2 м. Стіни її укріплюють дошками, жердинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять східчасті, під прямим кутом до осі щілини і закривають дверима. Перекриття щілини роблять з накату колод, потім шар глини товщиною 10-15 см., який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20-40 см. Зверху все це вкривають дерном. Поверхневі води відводять у бік щілини по стічних канавках.

У сільській місцевості надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для тривалого перебування людей. Будують землянку так само, як і щілину, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ширина землянки - 2-2,5 м.

Приведення захисних споруд у готовність до прийому людей

У сховища місткістю більше як 50 чоловік призначають комендантів та ланки по обслуговуванню сховищ. У пру місткістю більше як 50 чоловік призначають старших із числа людей, які знаходяться в укритті. Приведення захисних споруд у готовність покладається на організації, які експлуатують захисні споруди у звичайних умовах, а також комендантів та ланки по їх обслуговуванню.

Роботи проводяться під контролем та керівництвом відповідних штабів цивільної оборони. Перевіряється готовність захисних споруд та вживаються заходи до швидкого усунення недоліків. Захисні споруди, які зайняті під склади, спортзали і гаражі негайно звільняють, всі неполадки внутрішнього обладнання усувають, перевіряють герметичність, встановлюють і підключають телефон та динамік для прослуховування радіотрансляції, доукомплектовують необхідним інструментом.

На підходах до сховища, пру встановлюють дороговкази і світлові сигнали "вхід".

При відсутності фільтровентиляційного обладнання закривають приточні повітровходи металевими заглушками з гумовими прокладками (при можливості їх прикріплюють гвинтами). Перевіряють справність систем водопроводу, електромережі, опалення, каналізації і відключаючих пристроїв, оснащують приміщення лавками та іншими меблями.

Штабом цивільної оборони підприємства встановлюються правила поведінки людей у захисних спорудах і порядок дій при виході з них.

Організація обслуговування сховищ покладається на службу сховищ і укриттів цо. На кожне сховище виділяється ланка обслуговування у складі семи чоловік. Командир цієї ланки є комендантом сховища. Разом з особовим складом ланки він приймає сховище, бере участь у перевірці фільтровентиляційного агрегату, перевіряє герметизацію і обладнання.

Комендант сховища за сигналом сповіщення органів управління цо, пов'язаним з використанням захисних споруд, повинен негайно з'явитися в сховище і розставити особовий склад по постах; дати команду постам відключити систему опалення і включити вентиляційну установку в режим чистої вентиляції; забезпечити прийом і розміщення людей та дотримання правил внутрішнього розпорядку.

Ланка обслуговує 3 пости (по 2 чол. на пост). Пост № 1 організується при основному вході. В період заповнення сховища за сигналом оповіщення один постовий, перебуваючи зовні, пропускає людей у сховище і слідкує за порядком; другий постовий, перебуваючи біля внутрішнього входу, рівномірно розподіляє потік людей. З отримання сигналу або розпорядження про закриття дверей постові зачиняють їх і один залишається чергувати біля дверей, а другий допомагає налагоджувати порядок у сховищі. Пост № 2 перевіряє і готує до роботи фільтровентиляційну установку, за розпорядженням коменданта сховища включає і обслуговує її.

Пост № 3 перед заповненням сховища включає освітлення в усіх приміщеннях, зачиняє ставні аварійних виходів і регулювальні заглушки витяжної вентиляції, перекриває при необхідності запірні пристрої транзитних комунікацій, потім слідкує за розміщенням людей і порядком у сховищі.

При заповненні сховища людьми двері і ставні зачиняються і сховище постачається повітрям у режимі чистої вентиляції.

Люди, перебуваючи в сховищі, зобов’язані мати при собі запас продуктів харчування на 2 доби, а також необхідні особисті речі, документи та індивідуальні засоби захисту (протигази або респіратори).

Забороняється приносити в собою легкозаймисті речовини або речовини із сильним запахом та громіздкі речі, приводити домашніх тварин, ходити без потреби по приміщеннях сховища, шуміти, курити і запалювати без потреби гасові лампи, свічки та інші подібні світильники. Люди зобов'язані виконувати всі вимоги коменданта і допомагати йому в підтриманні порядку.

Виведення людей зі сховища виконується за вказівкою коменданта і здійснюється особовим складом ланки обслуговування.

5.5. Організація евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування його у позаміській зоні.

Евакуація - це організоване вивезення чи виведення людей з об'єктів і населених пунктів, перебування в яких стає небезпечним для життя. Основна мета евакуації - забезпечення безпеки кожної людини і всіх. Евакуації підлягають також цінності, документація та архівні матеріали.

При евакуації вивозяться (виводяться) робітники та службовці підприємств, організацій і установ, які припиняють, чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатне і незайняте у виробництві населення із зон можливих руйнувань категорірованих міст і об'єктів, розташованих поза цими містами. Екстрена евакуація населення здійснюється із зон радіоактивного і хімічного зараження, зон масових пожеж, а також з району можливого затоплення.

Заміською зоною називається територія, яка знаходиться за межами зон можливого зруйнування в містах.

Враховуючи обстановку, що склалася на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорії населення і планується на випадок :

- можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій (при загрозі життю і здоров'ю людей);

- виникнення загрози катастрофічного затоплення.

Часткова евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні заходи здійснюються місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Евакуація населення планується на випадок: аварії на аес з можливим радіоактивним забрудненням території; усіх видів аварії з викидом сдор; загрози катастрофічного затоплення місцевості, лісових, торфових пожеж, землетрусів, зсувів та інших геофізичних, гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками. У воєнний час - від уражаючих факторів зброї масового ураження, звичайної зброї.

При проведенні часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у виробництві та обслуговуванні населення: діти, вихованці дитячих будинків, учні навчальних закладів разом з викладачами та вихователями, студенти, пенсіонери та інваліди, які перебувають у будинках для осіб похилого віку, разом з обслуговуючим персоналом і членами їх сімей.

Щоб організовано провести евакуацію, не допустити паніки і загибелі людей необхідно: завчасно планувати евакуацію населення; визначити райони, придатні для розміщення евакуйованих з небезпечних зон; організувати оповіщення керівників підприємств і населення про початок евакуації; організувати управління евакуацією, турбуватись про життєзабезпечення в місцях розміщення евакуйованого населення; організувати навчання дітям під час проведення евакуації.

Масштаби евакуації залежать від величини поширення ураження чи загрози надзвичайної ситуації. Успішність проведення евакуації залежить від підготовленості керівництва об'єктів, населених пунктів, адміністративних територій, керівників держави, населення, сил і засобів.

Розрізняють такі види евакуації:

а) загальна евакуація - будівля або населений пункт звільняються повністю;

б) часткова евакуація - звільняється частина приміщення, населеного пункту чи адміністративного району; при частковій евакуації необхідно обмежити господарсько-виробничу діяльність і збільшити шанси на врятування; така евакуація в будь-яку мить може перерости в загальну евакуацію;

в) негайна евакуація є терміновим заходом, якщо надзвичайна подія (пожежа, вибух, аварія та ін.) уже виникла або може виникнути в обмежений відрізок часу; кожний з названих видів евакуації під впливом обстановки, що змінюється, може перерости в негайну евакуацію;

г) тимчасова евакуація - проводиться при порівняно невеликій, тимчасовій загрозі (підняття рівня води, хімічна аварія на віддаленні та ін.).

У будь-яких надзвичайних ситуаціях першорядне значення приділяється термінам евакуації людей з небезпечних зон. У максимально короткий термін евакуацію здійснюють комбінованим способом, який полягає в тому, що масове виведення населення з міст пішки поєднується з вивозом певних категорій населення усіма видами наявного транспорту.

Транспортом вивозяться робочі зміни підприємств (на час відпочинку), що продовжують виробничу діяльність у містах, особовий склад формувань цивільної оборони (щоб підтримувати їх у готовності до негайного ведення рятувальних і інших невідкладний робіт в осередках ураження), населення, якому дуже важко пересуватися пішки на великі відстані (старі, інваліди, хворі, вагітні жінки і жінки з дітьми до 10-річного віку).

Пішки виводяться робітники та службовці некатегорійованих підприємств, організацій і установ відповідно до розроблених на цих об'єктах планів евакуації і населення, незайняте у сфері виробництва (непрацюючі члени родин робітників та службовців, учні середніх навчальних закладів, студенти вузів та ін.). При недостачі транспортних засобів частина робочих змін також може виводитися пішки разом із членами їхніх родин.

Евакуація населення комбінованим способом здійснюється за територіально-виробничим принципом. Це значить, що виведення в заміську зону більшої частини населення організовується через підприємства, установи і навчальні заклади. Інші евакуюються, як правило, через жеки і домоуправління за місцем проживання. При цьому ті, хто евакуюється в прилеглі до міста райони заміської зони, виводяться пішки безпосередньо у відведені для розселення місця, а ті, хто евакуюється в більш віддалені райони, виводяться на проміжні пункти евакуації (ППЕ), відкіля по завершенні евакуаційних заходів вивозяться (виводяться) в райони постійного розміщення. Перевага комбінованого способу полягає в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони в порівняно короткий термін.

Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з урахуванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угрупування сил цо, призначеного для ведення рінр в осередках ураження.

При розподілі заміської зони враховується те, що райони розселення робітників та службовців підприємств, які продовжують виробничу діяльність у місті, повинні бути на такій відстані, щоб загальний час переїзду в місто на роботу і назад у заміську зону становив не більше 4-5 годин.

Враховується також і те, що евакуйовані робітники та службовці являють собою не тільки відпочиваючу зміну, вони є бійцями формувань ЦО, призначених для ведення РІНР на своїх підприємствах; тому їх розміщують поблизу залізничних станцій і автомобільно-дорожніх магістралей у радіусі до 5 км.

Розселення робітників та службовців і їх родин у районах евакуації здійснюється за виробничим принципом, з цією метою кожному категорійованому об'єкту виділяють один або кілька розташованих близько один від одного населених пунктів. При такому принципі не порушується цілісність підприємства, робітники та службовці з родинами розміщуються компактно, полегшується збір і відправлення робочих змін у місто на роботу, забезпечення харчуванням, медичним обслуговуванням та іншими видами постачання.

Робітники та службовці об'єктів господарської діяльності, які переносять свою виробничу діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу наявних чи створюваних виробничих баз, за районами розміщення виробничого персоналу підприємств, що продовжують працювати в місті.

Евакуйовані, які не зв'язані з виробничою діяльністю, розміщуються в більш віддалених районах заміської зони, а населення, яке евакуюється із зон можливого катастрофічного затоплення - у населених пунктах, що знаходяться поблизу цих зон.

Для розселення евакуйованих планується використовувати будинки місцевих жителів, а для розміщення установ - туристичні і спортивні бази, школи, клуби, будинки відпочинку, санаторії і пансіонати, розташовані в заміській зоні.

По завершенні евакуації в місті повинні перебувати тільки працюючі зміни категорійованих об'єктів, черговий і лінійний персонал, що забезпечує життєдіяльність міста (чергові бригади служб міськгазу, водоканалу, енергопостачання, охорони громадського порядку), нетранспортабельні хворі та персонал, що їх обслуговує. Це різко скоротить втрати, тому що порівняно невелика кількість людей, хто залишився в місті, забезпечується захисними спорудами.

Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в категорійованих містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу, виділяються приміські та пасажирські потяги.

Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення, формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи сполучення.

Автомобільний транспорт сільських районів використовується для вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць розселення.

Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30-40 км). Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і колонними шляхами.

Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів на яких вказуються склад колон, маршрут руху, вихідний пункт, пункти регулювання руху і час їх проходження, райони і тривалість привалів, медичні пункти та пункти обігрівання, проміжний пункт евакуації (ППЕ), порядок i терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район постійною розміщення, сигнали управління та оповіщення.

Чисельність піших колон може бути від 500 до 1000 осіб. Для зручності управління колони розбивають на групи по 50-100 чоловік, а на чолі груп призначають старших. Старші груп зобов'язані перевіряти чисельність складу, не допускати в групи сторонніх осіб і слідкувати, щоб не було відстаючих. Швидкість руху колон на маршруті складає в межах 4-5 км/год., а дистанція між колонами - до 500 м. Під час проходження маршу через кожні 1-1,5 години руху роблять невеликі привали тривалістю 10-15 хвилин, а на початку другої половини добового переходу влаштовують великий привал на 1-2 години як правило, за межами зони можливих руйнувань.

Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація прибулих, як правило, пішим порядком, тимчасове їх розміщення, забезпечення їжею, водою, укриття в захисних спорудах та подальшу відправку транспортом до районів постійного розміщення.

Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів. Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи місцевих органів державної виконавчої влади, для проведення евакуації населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні органи. До них належать :

- обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;

- евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;

- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);

- приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ).

Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне забезпечення цих заходів, евакуаційні та евакоприймальні комісії очолюють заступники голів держадміністрацій, а на об'єктах - заступники керівників.

Збірні евакуаційні пункти (ЗЕП) призначаються для збору, реєстрації евакуйованого населення і відправлення його на пункти посадки (станції, платформи, пристані) чи на вихідні пункти пішохідних маршрутів.

Розгортаються ЗЕП на окраїнах міста біля кінцевих пунктів міського транспорту і вихідних пунктів пішохідних маршрутів в громадських будовах (школах, клубах та ін.), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, а також на підприємствах, що мають під'їзні колії або  річкові (морські) причали.

На території ЗЕП та поблизу його повинні бути підготовлені сховища й укриття для розміщення в них усіх людей, які знаходяться на ЗЕП одночасно.

Кожному ЗЕП привласнюється порядковий номер і до нього  приписуються найближчі об'єкти господарської діяльності, установи, організації, ЖЕКи району (мікрорайону), населення якого буде евакуюватися через цей ЗЕП.

Про початок евакуації населення оповіщається через підприємства, навчальні заклади, домоуправління й органи міліції.

Отримавши повідомлення про початок евакуації населення повинно підготувати і взяти з собою паспорт, військовий квиток, документи про освіту, трудову книжку чи пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження дітей, гроші, необхідний запас продуктів  на 2-3 дні і необхідні речі та з'явитися на ЗЕП у попередньо визначеній годині.

Перед виходом з квартири необхідно відключити електроживлення, закрити вікна і квартирки, перекрити вентилі в системі опалення і водопостачання, відключити газ, зачинити квартиру, здати ключі представнику домоуправління.

На ЗЕП населення проходить реєстрацію, групується по вагонах залізничного транспорту або по автомашинах автоколони і у призначений час виводиться до пунктів посадки на транспорт.

На пунктах посадки адміністрація станції (платформи, пристані) разом із представниками об'єктів організовує посадку людей у вагони (автомашини, кораблі) і підтримує необхідний порядок. Посадку проводять старші по вагонах (автомашинах, кораблях). Після посадки, а потім у дорозі не дозволяється без особливої необхідності виходити з вагонів (автомашин, кораблів).

Після прибуття ешелону (автоколони) на пункт висадки евакуйовані за розпорядженням начальника ешелону (автоколони) вивантажуються і прямують на прийомний евакопункт, де проходять реєстрацію, розподіляються по насалених пунктах і йдуть до них. Діти, інваліди і старі, а також речі евакуйованих перевозяться місцевим транспортом.

Для організації приймання і розміщення міського населення, що евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП) сільських районів, на них покладається зустріч населення, що прибуває на пункти висадки та організоване відправлення людей до місць розквартирування.

Велике значення має забезпечення в заміській зоні евакуйованого населення продуктами харчування, надання побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності покладається на службу торгівлі і харчування сільського району. Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезених з собою.

Комунально-побутове обслуговування в районах розміщення покладають на місцеві комунально-побутові служби. Кількість їх при необхідності може бути збільшена за рахунок розгортання у заміській зоні комунально-побутових служб евакуйованим населенням.

Медичне обслуговування населення покладають на існуючу мережу лікувальних закладів: лікарні, поліклініки, сільські медичні пункти і аптеки.

Евакуйоване населення залучається до роботи на підприємствах, вивезених з міста, що продовжують роботу в заміській зоні, у фермерських, колективних і інших господарствах.

Евакуація при аварії на АЕС

Особливістю проведення евакозаходів у 30-кілометровій (50 км) зоні є те, що вони можуть проводитись на території, забрудненій радіоактивними речовинами і відрізняються від класичних варіантів, розроблених на воєнний час, з вивозом як міського, так і сільського населення. А також вивозом (вигоном) сільськогосподарських тварин.

Принцип евакуації з міст і населених пунктів - територіальний, а з сільської місцевості виробничо-територіальний.

Транспорт прибуває безпосередньо до під'їздів будинків, приватних будинків, до захисних споруд. Під час посаження людей в автомобільний транспорт або виходу їх до евакопотягів ведеться особовий облік населення. Реєстрація евакуйованих з приватного сектору       міст та сільської місцевості проводиться відповідальними особами безпосередньо в автобусах по мірі їх завантаження.

Одночасно з вивозом населення сільської місцевості проводиться відвантаження тварин, до цього підключаються навантажувальні команди з складу робітників сільського господарства, що евакуюються в останню чергу.

Евакуація населення із пристанційних населених пунктів (міст), а також населення і тварин із сільської місцевості проводиться в 2 етапи:

- 1 - від місць находження людей до межі зони дії уражаючих факторів;

- 2 - від межі зони забруднення до пунктів розміщення евакуйованого населення в безпечних районах.

На зовнішній межі зони можливого забруднення розміщуються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які повинні забезпечувати: облік, перереєстрацію, дозиметричний та хімічний контроль, санітарну обробку, відправку населення до пунктів їх розміщення в заміській зоні. При необхідності на ППЕ проводиться обмін, або спецобробка забрудненого одягу та взуття. На ППЕ проводиться пересадження населення з транспорту, що прибув із забрудненої місцевості на "чистий" транспорт. "Забруднені" транспортні засоби використовуються тільки для перевезень на зараженій території.

Власники приватного транспорту зі своїми сім'ями від'їздять самостійно до КПП (ППЕ), де проходять дозиметричний контроль і реєстрацію. У випадку забруднення приватних автомобілів вище допустимих норм, вони направляються на площадку відстою, а господарям видається відповідний документ.

Евакуація при аваріях на хімічно-небезпечних об'єктах

У разі загрози ураження населення сильнодіючими отруйними речовинами /СДОР/, особливо незабезпеченого засобами індивідуального захисту, а також в умовах недостатньої кількості захисних споруд з відповідним фільтровентиляційним устаткуванням, важливе значення мають терміни евакуації з моменту виявлення зараження.

Найважливіше значення для прийняття заходів з евакуації населення має своєчасне оповіщення населення про загрозу ураження. Враховуючи швидкість зміни обстановки і непередбаченість наслідків аварій із викидом СДОР, найефективнішим засобом захисту населення є його відселення з небезпечного району.

Розрахунок на відселення населення із зон хімічного ураження розробляється за кількома варіантами, з урахуванням попутного вітру, завчасно. Евакуація проводиться, як правило, пішим порядком із залученням усіх видів транспорту в напрямку, перпендикулярному напрямку вітру.

У практичній діяльності при організації захисних заходів, необхідно розумно застосовувати всі засоби захисту населення, віддаючи перевагу кожному конкретному випадку тому з них, який більше відповідає даній ситуації.

5.6.  Застосування засобів індивідуального захисту і медичні засоби захисту

Одним із основних способів захисту населення при аваріях на об'єктах господарювання з викидом СДОР або радіоактивних речовин є використання виробничим персоналом і населенням засобів індивідуального захисту і медичних засобів.

За призначенням засоби індивідуального захисту поділяються на засоби захисту органів дихання і шкіри. Засоби захисту органів дихання за принципом захисту бувають фільтруючі та ізолюючі.

До засобів індивідуального захисту відносяться фільтруючі та ізолюючі протигази, респіратори, ватно-марлеві пов'язки, протипилові тканинні маски, спеціальна ізолююча захисна одежа, щоденний і виробничий одяг та медичні засоби захисту.

  1.  Засоби захисту органів дихання

Фільтруючі протигази є основними і найбільш поширеними засобами для захисту органів дихання. Усі фільтруючі протигази поділяються на три групи : загальновійськові і спеціальні /для Збройних Сил/, цивільні / для населення і невоєнізованих формувань ЦО/, промислові / для персоналу об'єктів хімічної промисловості й інших шкідливих виробництв/. Робота фільтруючих протигазів заснована на очищенні зараженого повітря через спеціальні фільтруючі матеріали.

До цивільних протигазів належать протигази ГП-5 /ГП-5М/ і ГП-7 / і ГП-7В/,які призначені для захисту органів дихання, очей та обличчя людини від отруйних, радіоактивних речовин і біологічних аерозолів, а також від ряду СДОР, які використовуються в технологічних процесах промислового виробництва.

До складу комплекту протигазів входять фільтруючо-поглинаюча коробка, лицьова частина, сумка, плівки, що не запотівають.

Протигаз ГП-5М відрізняється від протигаза ГП -5 тільки лицьовою частиною, яка має переговорний пристрій і призначений в основному для забезпечення особового складу невоєнізованих формувань і керівного складу об'єктів народного господарства.

Протигази ГП-7 /ГП-7В/ за будовою аналогічні ГП-5 /ГП-5М/ і розрізняються лицьовою частиною, виготовленою у вигляді маски з наголовником. Лицева частина протигаза ГП-7В має пристосування для прийому води - це гумова трубка з мундштуком і ніпелем, за допомогою спеціальної кришки можна приєднувати до фляги.

Для дітей шкільного віку від 7 до 17 років призначений протигаз ПДФ-Ш, а для дітей віком від 1,5 до 7 років - протигаз ПДФ-Д.

Ці протигази комплектуються фільтрувально-поглинальними коробками ГП-5 і лицевими частинами МД-3 або ШМ-62У.

Камера захисна дитяча КЗД призначена для захисту дітей віком до 1,5 років від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Фільтруючі протигази не захищають від окису вуглецю (чадного газу), тому для захисту від нього застосовують гопкалітовий патрон, який приєднується до протигазової коробки.

Необхідно пам'ятати, що при користуванні фільтруючим протигазом в умовах радіоактивного забруднення радіоактивні речовини затримуються фільтрувальними елементами і після цього стають осередком опромінення, тому користування такою фільтрувально-поглинальною коробкою має бути короткочасним.

Ізолюючі протигази є спеціальними засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Застосовують їх, якщо фільтруючі протигази не забезпечують захист, а також коли у повітрі недостатньо кисню. В ізолюючих протигазах ІП-4, ІП-46, ІП-46М, ІП-5 та ізолюючих приладах КІП-5, КІП-7, КІП-8 необхідне для дихання повітря збагачується киснем у регенеративному патроні, де знаходяться перекис і надперекис натрію. Такі протигази складаються з лицевої частини, дихального мішка і регенеративного патрона.

Щоб індивідуальні засоби захисту органів дихання забезпечували надійний захист, вони мають відповідати таким вимогам :

- забезпечувати низьку опірність диханню для зменшення втоми;

- забезпечувати подачу чистого повітря без його забруднення через підсос;

- забезпечувати потік сухого повітря до окулярів щоб не запотівали;

- мати малий мертвий об'єм для запобігання вдихання вдруге повітря, що видихається;

- легко і швидко збиратися;

- не заважати працювати в місцях з обмеженим доступом повітря;

- бути легкими і міцними;

- підтримувати задовільний рівень комфортності, щоб стимулювати використання, знижувати втому і сприяти зосередженню уваги того, хто ним користується;

- мати низький рівень шуму дихального клапана, щоб не відволікати користувача;

- мати переговорну мембрану, яка швидко може замінитись на радіопереговорний пристрій.

Для працюючих на підприємствах хімічної, гірничодобувної, металургійної промисловості та в інших галузях, де виробляються, використовуються, зберігаються і транспортуються СДОР, для захисту органів дихання застосовуються засоби індивідуального захисту фільтруючого типу промислового призначення /марки А, В, Г, Е, КД, БКФ, СО/.

Промислові фільтруючі протигази призначені для захисту органів дихання, обличчя й очей людини від виливу шкідливих домішок, які містяться в повітрі у вигляді газів, пари і аерозолів /пилу, диму, туману/. Промислові протигази комплектуються фільтруючими коробками великих і малих габаритних розмірів, спеціалізованими за призначенням. Спеціалізація коробки характеризується її маркою, літерними позначеннями і кольором забарвлення.

Правила зберігання протигаза :

- оберігати протигаз від ударів, поштовхів і струсів;

- не тримати в вологому місці і ні в якому разі не допускати потрапляння води в коробку;

- не сушити і не зберігати протигаз біля натопленої печі чи опалювальних приладів;

- бережно поводитися з видихальним клапаном /якщо клапан засмічений або склеївся, обережно продути його/;

- зберігати протигаз у зібраному вигляді в сумці /із закритим клапаном/, підвішеній на лямці чи поставленій на полицю дном униз.

Забороняється :

- зберігати в сумці які-небудь сторонні предмети;

- зберігати протигаз поблизу летючих рідин /бензин, гас/;

- виймати клапан.

Респіратори

Застосовують для захисту органів дихання від радіоактивних речовин, ґрунтового пилу, бактеріальних засобів та різних шкідливих аерозолів. Принцип їх роботи заснований на очищенні повітря, яке вдихується, від твердих і рідких часток, що затримуються у волокнах фільтруючого матеріалу. Від отруйних речовин і СДОР респіратори не захищають.

В системі ЦО найбільше використовуються респіратори Р-2, Р-2д, "Пелюстка". Респіратори Р-2 призначаються для дорослого населення, а Р-2д - для дітей віком від 7 до 17 років і мають вигляд напівмаски, виготовленої зовні з пористого матеріалу, а всередині - з тонкої поліетиленової плівки, у яку вмонтовані два клапани. Між зовнішньою і внутрішньою частинами напівмаски міститься фільтр із синтетичних волокон. При вдиханні повітря проходить через пористий зовнішній матеріал і очищається від великих часток, аерозолів. Дрібніші частки затримуються фільтруючим матеріалом із синтетичних волокон.

Очищене повітря через клапан вдиху надходить у підмасковий простір, а потім у легені людини. При видиханні повітря виходить через видихальний клапан назовні. Для герметизації респіраторів Р-2, Р-2д є металевий носовий притискач, який необхідно стиснути, щоб не сталося підсмоктування повітря при вдиханні.

Захисна потужність респіраторів становить: для Р-2 - до 12 годин, Р-2д - 4 години. Респіратори можуть використовуватися багаторазово, але загальний час використання не повинен перевищувати час захисної потужності.

Зберігається респіратор у поліетиленовому пакеті, а переноситься в сумці для протигаза.

Респіратори Р-2 широко використовувались для захисту органів дихання від радіаційного пилу формуваннями ЦО при ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Для захисту органів дихання від радіоактивного пилу належать маски ШБ-1, ШБ-2 /"Пелюстка"/. Високі захисні властивості ШБ-2 пояснюються тим, що крім марлі для її виготовлення використовують тканину, яка має властивість постійної наелектризованості. Наелектризованість тканин  сприяє більш повній затримці не тільки дрібного пилу, а й аерозолів.

Найпростіші засоби захисту органів дихання

Протипилові тканинні маски /ПТМ-1/ і ватно-марлеві пов'язки, як правило, виготовляються самим населенням, кожна людина повинна мати ці засоби захисту.

Протипилова тканина маска складається з двох основних частин - з корпуса, зшитого з 4-5 шарів тканини, і кріплення. У корпусі викроюються оглядові отвори, куди вставляються стекла.

Розкрій тканини для виготовлення всіх частин маски здійснюється за допомогою викройок і лекал /є 7 розмірів/. Після розкрою обробляють краї оглядових отворів, з'єднують ліву і праву половинки й окантовують краї корпуса. Потім пришивають кріплення.

Маска кріпиться на голові резинкою, яка проходить у верхньому шві, а внизу – завязками і поперечною резинкою, яка пришита до верхніх кутів корпуса маски.

Ватно-марлева повязка виготовляється самостійно із марлі довжиною 100 см і шириною 50 см. Марлю стелять на столі, посередині кладуть вату розміром 30x 20 см, товщиною біля 2-х сантиметрів. Вільні кінці марлі загортають по всій довжині, з обох сторін закриваючи вату. Після цього на кінцях марлі роблять розрізи довжиною 30-35 см., які утворюють дві пари зав'язок.

Накладають пов'язку на лице так, щоб був закритий низ підборіддя.

Верхній край повинен закривати ніс і доходити до очних впадин. Нижні кінці зав'язуються на тім'ї, а верхні на потилиці за вухами.

Респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов'язки від отруйних речовин не захищають.

5.6.2.  Засоби захисту шкіри

В умовах радіоактивного, хімічного та біологічного зараження виникає необхідність в захисті всього тіла людини. Для захисту шкіри використовуються як спеціальні, так і простіші засоби захисту. Спеціальними засобами захисту оснащується переважно особовий склад формувань, який призначений для проведення аварійно-рятувальних робіт на зараженій місцевості, проведення радіаційної та хімічної розвідки. Вони також використовуються при роботі з СДОР, при проведенні дегазаційних, дезінфекційних і дезактиваційних робіт.

Засобами захисту шкіри є: загальновійськовий захисний комплект /ЗЗК/, легкий захисний костюм Л-1, комплект захисного фільтруючого одяг /ЗФО/ та простіші засоби захисту шкіри.

За типом захисної дії спеціальні засоби індивідуального захисту шкіри поділяються на ізолюючі та фільтруючі засоби захисту шкіри, які виготовлені із ізолюючих матеріалів, можуть бути герметичні /комбінезони, костюми/ та негерметичні /накидки, фартухи/. Всі вони виготовляються із газо- та вологонепроникної тканини.

До складу загальновійськового захисного комплекту входять захисний плащ, захисні панчохи і захисні рукавиці. Захисні плащі виготовляються із прогумованої термостійкої тканини і можуть використовуватись як накидка, плащ та комбінезон. Захисні рукавиці бувають літніми - п'ятипалі із гуми та зимові - двопалі із прогумованої тканини.

Леткий захисний костюм Л-1 забезпечує захист від хімічних речовин в рідкому, аерозольному чи пароподібному стані. Захисний костюм складається із сорочки з капюшоном та штанів, які внизу переходять у захисні панчохи. Виготовляється костюм із прогумованої тканини. У комплект входять двопалі рукавиці, підшоломник та сумка.

Комплект захисного фільтруючого одягу /ЗФО/ захищає шкіру людини від отруйних і сильнодіючих отруйних речовин, що перебувають у вигляді пару та від радіоактивних речовин і бактеріальних засобів у вигляді аерозолів. До його складу входять бавовняний комбінезон спеціального покрою, просоченого розчином спеціальної пасти - хімічними речовинами, що затримують пари отруйних речовин /адсорбційного типу/ або нейтралізують їх /хемосорбційного типу/, а також чоловіча натільна білизна /сорочка і кальсони/, бавовняний підшоломник і дві пари онуч /одна з них просочена тим самим розчином, що і комбінезон/. Натільна білизна, підшоломник і непросочена пара онуч використовується для того, щоб не допустити потертостей комбінезоном шкірних покривів і подразнення їх від просочувального розчину.

Для тимчасового захисту шкіри від радіоактивного пилу, хімічно небезпечних речовин і бактеріальних засобів населенню можна використовувати звичайний одяг і взуття. Плащі, накидки, куртки, пальта з прогумованої тканини, шкіри, із хлорвінілу, поліетилену, грубого сукна, гумове і шкіряне взуття, рукавиці служать захисним засобом протягом 5-10 хвилин, а вологий одяг протягом 40-50 хвилин. Цього часу достатньо, щоб вийти із зараженої території.

З метою посилення захисних властивостей звичайного одягу проти небезпечних хімічних речовин можна просочити його спеціальною пастою. У домашніх умовах для просочування можуть використовуватися розчини на основі синтетичних миючих засобів, які використовуються для прання білизни, або мильно-олійна емульсія. Після просочення одяг злегка віджимають і висушують на  відкритому повітрі. Одяг, просочений розчином, не має запаху, не подразнює шкіру і легко переться. Просочення не руйнує одяг і полегшує його дегазацію і дезактивацію.

5.6.3.  Медичні засоби захисту

До медичних засобів захисту від зброї масового ураження відносяться протиепідемічні, санітарно-гігієнічні і спеціальні профілактичні засоби. Всі вони проводяться з метою послаблення або запобігання ураженню людей.

Протиепідемічні засоби покликані не допустити розповсюдження інфекційних захворювань і передбачають вивчення санітарно-епідеміологічного стану районів, де виникли або можуть виникнути інфекційні захворювання; проведення щеплень в плані профілактики і по епідемічних показниках; проведення дезинфекції.

Санітарно-гігієнічні засоби передбачають дотримання населенням правил особистої гігієни, підтримання санітарного стану, а також санітарний контроль за станом людей, продовольчих продуктів і джерел води.

Спеціальні профілактичні засоби передбачають використання протирадіаційних препаратів, які підвищують стійкість людей до іонізуючих випромінювань, і антидотів, підвищуючих стійкість до дії отруйних речовин. Широкого розповсюдження набули аптечка індивідуальна АІ-2 , індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8 і пакет перев'язочний індивідуальний.

Аптечка індивідуальна АІ-2 укомплектована засобами, призначеними для надання самодопомоги і взаємодопомоги при пораненнях, опіках, для зниження впливу отруйних речовин, бактеріальних засобів і іонізуючого випромінювання. У комплекті аптечки є інструкція. На внутрішньому боці кришки нанесена схема розміщення препаратів у аптечці.

У гнізді 1 знаходиться шприц-тюбик з протибольовим засобом - промедолом, який застосовується при великих ранах, опіках і переломах. Порядок користування шприц-тюбиком такий: дістати його з аптечки, лівою рукою взяти за ребристий обідок, а правою - за корпус тюбика та енергійним рухом повернути його за годинниковою стрілкою до упора. Потім зняти ковпачок, який захищає голку і, тримаючи шприц-тюбик голкою угору, видавити з нього повітря до появи краплі рідини на кінчику голки. Після цього, не торкаючись голки руками, вколоти її у верхню зовнішню частину сідниці /або у м'які тканини стегна чи руки/ і витиснути рідину шприц-тюбика. Витягуючи голку, не послаблювати пальців. В екстрених випадках укол можна зробити і через одяг.

У гнізді 2 розміщений пенал червоного кольору. В ньому є 6 таблеток тарену для попередження отруєнь фосфорорганічними речовинами. Одну таблетку приймають по сигналу "Хімічна тривога" перед тим, як надіти протигаз. При наростанні ознак отруєння приймають ще одну таблетку. Повторно рекомендується приймати не раніше як через 5-6 годин.

У гнізді 3 в продовгуватому круглому білому пеналі знаходяться 15 таблеток протибактеріального засобу сульфадиметоксину. Застосовують його з появою шлунково-кишкових розладів, які часто виникають після опромінення. В першу добу приймають 7 таблеток за один прийом, а в наступні дві доби - по 4 таблетки також за один прийом.

У гнізді 4 у двох восьмигранних пеналах рожевого кольору розміщені по 6 таблеток радіозахисного засобу № 1 - цистаміну. Цей препарат приймають при загрозі опромінення, по 6 таблеток за один прийом, запиваючи водою. Протирадіаційні препарати вводяться в організм людини з таким розрахунком, щоб вони встигли потрапити у всі клітини і тканини до можливого опромінення. У разі продовження опромінювання, але не раніше, як через 4-5 годин після першого прийому, рекомендується прийняти ще 6 таблеток. Цистамін приймають і при появі ознак променевої хвороби.

У гнізді 5 є два білих однакових чотиригранних пенали, де знаходиться протибактеріальний засіб № 1 - тетрациклін гідрохлорид /по 5 таблеток у кожному пеналі/. Приймати його слід у випадках застосування противником біологічних засобів, при виникненні інфекційного захворювання, а також при пораненнях, опіках як протизапальний засіб. Спочатку приймають   всі таблетки одного пеналу /5 таблеток/, через 6 годин приймають таблетки другого пеналу /5 таблеток/.

У гнізді 6 в чотиригранному пеналі білого кольору знаходиться радіозахисний засіб № 2 - йодистий калій /10 таблеток/. Приймати його потрібно по одній таблетці щоденно протягом 10 днів після випадання радіоактивних речовин і особливо при вживанні свіжого молока. Препарат ефективний, якщо він введений в організм за 30-60 хвилин до опромінення або вживання забрудненої радіоактивними речовинами їжі й води. Захисні властивості зберігаються протягом  5-6 годин з моменту прийому.

У гнізді 7 в пеналі голубого кольору знаходиться протиблювотний засіб - етаперазин /5 таблеток/. Приймати його слід при появі нудоти після травми голови /струсу мозку/ з метою попередження блювоти прийняти одну таблетку, якщо нудота продовжується, то через 3-4 години прийняти ще одну таблетку.

Необхідно пам’ятати, що дітям до 8 років на один прийом дають 1/4 таблетки, дітям від 8 до 15 років - 1/2 таблетки будь-якого з вказаних медикаментів, крім радіозахисного засобу № 2 /йодистого калію/ та протибольового засобу /промедола/, які даються дітям у повній дозі незалежно від їх віку.

Аптечки АІ-2 слід зберігати в опалюваних приміщеннях, на віддалі не менше 1м від джерел тепла при температурі від 0° до +20 °С.

Індивідуальний протихімічний пакет ІПП-8

Призначений для знезаражування ділянок тіла і одягу, на які потрапили краплі рідкої отруйної речовини. ІПП-8 складається із скляного флакону з дегазуючим розчином та 4-х ватно-марлевих тампонів, що знаходяться у герметичному пакеті.

Дегазуючий розчин являє собою розчин речовин що вступає в хімічну реакцію з отруйними речовинами та знешкоджує їх шляхом перетворення у нетоксичні і малотоксичні хімічні сполуки.

Рідиною ІПП-8 можна обробити близько 500 см2 одягу чи відкритих ділянок шкірного покриву. При потраплянні крапельно-рідких отруйних речовин на відкриті ділянки тіла і одягу необхідно змочити тампони рідиною з флакону та протерти ними заражені ділянки шкіри та частини одягу, що прилягає до відкритих ділянок шкіри. При обробці тіла може з'явитись почуття печіння, але воно швидко проходить і не впливає на працездатність. Рідина флакону отруйна та небезпечна при потраплянні в очі. Використані тампони після обробки поверхні, зараженої отруйними речовинами, не можна розкидати, їх збирають та спалюють або закопують в землю у відведеному місці.

Примітка. При відсутності індивідуального протихімічного пакету для обробки заражених ділянок можна використовувати підручні засоби, що використовуються у побуті - мило, шампуні, пральні порошки, розчинники.

Вказані засоби розчиняють у воді і змивають отруйні речовини з зараженої поверхні. Замість тампонів можна використовувати папір, вату, ганчірки.

Пакет перев'язочний індивідуальний

Складається із бинта /шириною 10 см і довжиною 7 м/ та двох ватно-марлевих подушечок /17,532 см/, одна з яких пришита до кінця бинта нерухомо, а інша може переміщатися. Звернуті та спресовані бинт і ватно-марлеві подушечки загорнуті у пергаментний папір та вкладені у герметичний чохол із прогумованої чи іншої водонепроникної тканини.

У пакеті є шпилька, на чохлі вказані правила користування пакетом. Зовнішній чохол пакета, внутрішня сторона якого стерильна, використовується для накладання стерильних пов'язок.

5.7. Режими радіаційного захисту населення

Режим радіаційного захисту - це порядок дій людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіоактивного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення.

Режими радіаційного захисту людей передбачають послідовність та тривалість використання людьми захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

Режими радіаційного захисту /РРЗ/ розраховані для використання їх в умовах радіоактивного зараження місцевості внаслідок застосування противником ядерної зброї або при виникненні аварій з викидом радіоактивних речовин на підприємствах, які їх використовують. Режими захисту розроблені для типових за характером забудов населених пунктів у вигляді таблиць. На випадок ядерного вибуху відпрацьовано 8 типових режимів радіаційного захисту :

Режими № 1, 2, 3 - для непрацюючого населення;

режими № 4, 5, 6, 7 - для захисту робітників і службовців, які продовжують виробничу діяльність в умовах радіаційного зараження /працюють у закритих приміщеннях/;

Режим № 8 - для особового складу формувань цивільної оборони, які проводять аварійно-рятувальні роботи на зараженій місцевості. Тривалість дотримування режиму захисту залежить від ряду факторів:

- рівня радіації;

- захисних властивостей захисних споруд;

- захисних властивостей промислових та житлових будівель.

Типові режими захисту № 1-7 складаються з трьох етапів, які виконуються в строгій послідовності : а) для непрацюючого населення :

1-й етап - укриття населення в захисних спорудах;

2-й етап - поперемінне укриття в захисних спорудах та будинках;

3-й етап - укриття в будинках з обмеженим перебуванням на вулиці

/до 1 години на добу/; б) для робітників та службовців :

1-й етап - укриття в захисних спорудах;

2-й етап - робота з використанням для відпочинку захисні споруди;

3-й етап - робота з відпочинком у житлових будинках з обмеження перебування на відкритій місцевості до 1-2 годин на добу.

Режим № 8 передбачає позмінну роботу особового складу формувань ЦО при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в умовах радіаційного зараження.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

68267. Діалогічність свята (на прикладі культури народів Криму) 130 KB
  Актуальність дослідження свята як культурної форми зумовлена тим що воно завжди несе в собі позитивну емоційночуттєву компоненту що сприяє створенню справжньої конструктивної діалогічності як основи реалізації принципів толерантності та добросусідства.
68268. МОДЕЛІ БЕЗПЕКИ У ЧОРНОМОРСЬКОМУ РЕГІОНІ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЯХ 161.5 KB
  Роль ЧР у світовій політиці і глобальній економіці є великою але при цьому складається загрозлива ситуація вакууму безпеки що актуалізує вивчення підходів дослідників різних країн до проблем безпеки в Причорномор’ї; пріоритетів зовнішньої політики України...
68269. Муніципальна влада в Україні: конституційно-правові проблеми організації та функціонування 281.5 KB
  Влада як соціальний феномен завжди привертала і буде привертати увагу дослідників різних галузей соціогуманітарних наук. Особливо це проявляється у переломні епохи соціально-політичного розвитку, коли змінюються політичні режими або реальною стає загроза дестабілізації механізму...
68270. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО ПОРУШЕННЯ МИТНИХ ПРАВИЛ 324.5 KB
  Особливого значення вказана діяльність набуває під час притягнення осіб, які вчинили порушення митних правил (далі – ПМП), до адміністративної відповідальності, адже саме в компетенцію посадових осіб митних органів входить виявлення та припинення вказаних правопорушень...
68271. ІМПРЕСИВНА ГРАФОАНАЛІТИЧНА МОДЕЛЬ В ПРОЕКТУВАННІ ОБ’ЄКТІВ ДИЗАЙНУ 6.55 MB
  Мета дослідження: створення імпресивної графоаналітичної моделі в проектуванні об’єктів дизайну з використанням теорії психофізики сприйняття. Під імпресивною моделлю розуміють таку модель, згідно з якою об'єкти дизайну проектувалися із врахуванням математичних...
68272. ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВ РЕСТОРАННОГО ГОСПОДАРСТВА 289 KB
  Ефективність діяльності підприємств ресторанного господарства в ринковій економіці особливо в умовах жорсткої конкуренції безпосередньо залежить від активізації інноваційної діяльності підприємств та реалізації їх ефективної інноваційної політики. Різноманітність інновацій і заходів їх реалізації...
68273. СУБСТАНТИВНІ КОМПОЗИТИ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ПРОЦЕСУАЛЬНОСТІ В РОСІЙСЬКІЙ МОВІ 190.5 KB
  Мета дослідження полягає в системному описі формальної та ономасіологічної структури іменниківкомпозитів зі значенням процесуальності в російській мові. Для досягнення зазначеної мети необхідним є вирішення наступних завдань: визначити можливі структурні типи композитопобудови іменників...
68274. ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ В УКРАЇНІ 186 KB
  Ринок цінних паперів будучи важливим і специфічним елементом фінансового ринку здійснює вагомий вплив на економічний розвиток країни. На цьому ринку держава органи місцевого самоврядування суб’єкти господарювання мають можливість акумулювати фінансові ресурси за допомогою цінних...
68275. ТВОРЧІСТЬ Я. П. ДЕ БАЛЬМЕНА ТА РОСІЙСЬКА РОМАНТИЧНА ПРОЗА ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ 143 KB
  Мета роботи – проаналізувати із сучасних наукових засад літературну спадщину Я. П. де Бальмена та визначити її ідейно-художню значущість. Досягнення цієї мети зумовило необхідність розв’язання таких завдань: узагальнити окремі біографічні відомості про Я. П. де Бальмена й систематизувати інформацію...