21271

Організація цивільної оборони в сучасних умовах

Лекция

Безопасность труда и охрана жизнедеятельности

2005 ВД Інжек 2005 Вступ Значна кількість великих катастроф що відбувалися на території України за останній час серед яких особливе місто займає Чорнобильська змістили пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення в умовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру від галузевого відомчого формування і функціонування на функціональні із за діянням усіх рівнів виконавчої влади принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації. Про захист...

Украинкский

2013-08-02

259.5 KB

0 чел.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра безпеки життєдіяльності людини

Коваленко Г.І., Матицин Е.М., Мусіяченко Ф.В.

ЦИВІЛЬНА ОБОРОНА

Конспект лекцій

Для студентів денної і заочної форми навчання

Харків

ВД «Інжек»

2005

Затверджено на засіданні ради фінансового факультету

Харківського національного економічного університету

Протокол № 6 від 19.01.2004 р.

Коваленко Г.І., Матицин Е.М., Мусіяченко Ф.В.

Цивільна оборона. Конспект лекцій. – Харків. : ВД «Інжек», 2005 . – 184 с. Укр. Мов.

За змістом конспект лекцій відповідає програмі навчальної дисципліни «Цивільна оборона» для вищих навчальних закладів.

Рекомендовано для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання.

Коваленко Г.І.

Матицин Е.М.

Мусіяченко Ф.В., 2005

ВД «Інжек», 2005

Вступ

Значна кількість великих катастроф, що відбувалися на території України за останній час (серед яких особливе місто займає Чорнобильська), змістили пріоритети у призначенні Цивільної оборони від захисту населення в умовах воєнного часу на захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, від галузевого (відомчого) формування і функціонування на функціональні (із за діянням усіх рівнів виконавчої влади) принципи формування і реагування на надзвичайні ситуації.

Прийняті Верховною Радою України закони: „Про Цивільну оборону України” (1993,1999 рр.), „Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань” (1998р.), „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” (2000р.) чітко визначили призначення і завдання Цивільної оборони України, відповідальність всіх рівнів щодо захисту життя і здоров’я людини  від наслідків надзвичайних ситуацій, державну важливість цієї проблеми.

Організація безпеки і захисту населення України, об’єктів економіки і національного надбання держави повинна розглядатися як невід’ємна частина державного будівництва, як найважливіша функція центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів влади.

Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо у загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об’єктів економіки і національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.

Даний конспект лекцій підготовлено у відповідності до вимог вищенаведених законів України, галузевого статуту вищої освіти Міністерства освіти і науки України і програми підготовки студентів вищих навчальних закладів з Цивільної оборони.

Тема 1: Організація цивільної оборони в сучасних умовах

1.1. Основні положення міжнародного права з питань

захисту людини

Друга світова війна (1939 – 1945 рр.), бойові дії якої розгорнулися на трьох континентах – у Європі, Азії й Африці, втягла в стан війни 61 державу з населенням 1 млрд. 700 млн. чоловік, тобто 75% усього населення Землі на той час.

Людські втрати в тій війні становили 50 млн. чоловік. Від бойових дій і фашистського терору тільки в Європі загинуло більше 40 млн. чоловік. Найбільші втрати понесли СРСР – більше 27 млн. чоловік, Німеччина – 13 млн. чоловік, Польща – 6 млн. чоловік, Франція – більше 600 тис. чоловік, США – 405 тис. чоловік, Англія – 375 тис. чоловік, Японія – 2,5 млн. чоловік.

У полоні загинуло понад 1 млн. радянських воїнів. Велетенські були і матеріальні втрати, в СРСР вони становили 2 трильйони 600 млрд. карбованців.

Поряд з небувалими в історії людства і матеріальними втратами Друга світова війна відрізнялася надзвичайною жорстокістю, расовою ненавистю, фашистським садизмом до військовополонених, населення, яке проживало на територіях, окупованих військами німецької коаліції.

Вперше в історії війни було застосовано зброю масового ураження. Сполучені Штати Америки на заключному етапі Другої світової війни, у серпні 1945 року, бомбардували японські міста Хіросіму і Нагасакі, скинувши на них атомні бомби, що призвело до руйнування цих міст, радіоактивного зараження, загибелі 170 тисяч мешканців, променевої хвороби потерпілих.

Підсумки Другої світової війни змусили світове співтовариство замислитися над своїм майбутнім і тим, наскільки воно можливе взагалі.

24.10.1945 р. була заснована Організація Об’єднаних націй (ООН).

10.12.1949 р. ООН прийняла Загальну Декларацію прав людини (Хартію прав людини), яка зобов’язала держави, що підписали її, гарантувати „Кожній людині право на життя” (ст.3), а також „Прав на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці” (ст.23).

В умовах сучасних воєн, з попередженням яких, на жаль, людство поки що не може впоратися, ООН у Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. зобов’язала держави, що ведуть війну, дотримуватись норм гуманізму і порядку їх реалізації. Це зафіксовано:

  •  перша Женевська Конвенція: „З поліпшення становища поранених і хворих у діючих арміях”;
  •  друга Женевська Конвенція: „З поліпшення становища поранених, хворих і осіб зі складу збройних сил, що зазнали аварії корабля”;
  •  третя Женевська Конвенція: „З поводження з військовополоненими”;
  •  четверта Женевська Конвенція: „Із захисту цивільного населення під час війни”.

8 червня 1977 року з ініціативи Міжнародного Комітету Червоного Хреста у Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції були прийняті два Додаткових Протоколи до Женевської Конвенції 1949 року що розширили діапазон захисту осіб, які постраждали від збройних конфліктів.

За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон – потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Сторони, які беруть участь у конфлікті, зобов’язані утримуватись від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності.

Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування.

Перша та друга Женевські Конвенції забезпечують захист поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди. Їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий і у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан.

У випадку взяття в полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власним пораненим.

Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього пізнавання та констатування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного догляду.

Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати актів насильства до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки, цим особам належить виказувати підтримку в їхніх діях.

Перша і друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, обладнання та споруд, а також персоналу (адміністраторів, водіїв, кухарів та інших). Цей персонал використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-транспортних засобів. Згідно з Конвенцією, персонал користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих.

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Третя Женевська Конвенція визначає статус комбатанта та військовополоненого. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає військовополоненим. Щодо поведінки з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров’я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополонені зобов’язані повідомити на допиті своє прізвище, ім’я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію.

Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундируванням, а також такими житловими умовами, які надаються її військам і відповідною медичною допомогою, якщо цього буде потребувати здоров’я військовополонених.  

Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставлена вимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров’ю, або до принизливих робіт.

На початку полону військовополонені повинні отримувати можливість сповістити свої сім’ї та Центральне агентство розшуку Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

Військовополонені, що визначені тяжко хворими та важко пораненими, підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.

Четверта Женевська Конвенція визначає захисний статус цивільних осіб, цивільного населення і організацій Цивільної оборони. Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових протоколів.

З метою захисту цивільного населення забороняється:

  •  напад, не спрямований на конкретні військові об’єкти;
  •  напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;
  •  використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.

Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресій. Відносно цивільних об’єктів забороняється:

  •  здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;
  •  нападати на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведіння війни.

Це стосується таких об’єктів, як запас продуктів харчування, сільськогосподарські райони, які виробляють продукти харчування, посіви, худоба, споруди для постачання та забезпечення запасів питної води.

Четвертою Конвенцією та Додатковими Протоколами до неї Цивільна оборона призначена для виконання гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і надання допомоги від наслідків воєнних дій або лих, а також для створення умов, необхідних для виживання населення. Такими завданнями Цивільної оборони є:

  •  оповіщення;
  •  евакуація;
  •  забезпечення захисними спорудами і їх устаткуванням;
  •  проведення заходів щодо світломаскування;
  •  рятувальні роботи;
  •  медичне обслуговування, що включає першу допомогу, а також релігійну допомогу;
  •  боротьба з пожежами;
  •  виявлення та визначення небезпечних районів;
  •  знезараження та інші заходи захисту;
  •  термінове забезпечення житлом і харчуванням;
  •  термінове надання допомоги у встановленні і підтримці громадського порядку в районах лиха;
  •  термінове відновлення необхідних комунальних служб;
  •  термінове поховання трупів;
  •  надання допомоги в забезпеченні об’єктів, необхідних для виживання.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям. Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи. Мета цього права – пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога – поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені та цивільні особи.

До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на захист жертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов’язання, що ґрунтувалися на суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла про угоди, які стосувалися воєнної капітуляції, які були дійсні лише під час проводження конфлікту.

Держави, що підписали або приєдналися до Женевських Концепцій, зобов’язані дотримуватись їх вимог і консолідовано впливати на інші країни по виконанню ними вимог міжнародного гуманітарного права.

Для людства це стало значним кроком вперед.

І коли сьогодні міжнародний тероризм загрожує безпеці цілих націй і держав міжнародне співтовариство, керуючись Деклараціями ООН і Женевськими Конвенціями, дає рішучу відсіч і зробило ставку на ліквідацію міжнародного тероризму в ім’я захисту прав людини на життя.

1.2. Цивільна оборона України

Конституція України, прийнята Верховною Радою в червні 1996 року, закріпила правові основи забезпечення безпеки, які охоплюють широкий спектр діяльності людини, у тому числі вимоги Загальної Декларації прав людини, прийнятої ООН 10.12.1948 року, Женевських Конвенцій від 12.08.1949 року, зарубіжного і власного державного будівництва.

Стаття 27 Конституції говорить: „Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не маже бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини...”.

Для реалізації прав людини по захисту її життя і здоров’я від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу держава, як гарант цього права, створила державну систему – Цивільну оборону України, увівши її в дію Законом України „Про Цивільну оборону України” від 3-го лютого 1993 року з наступними змінами і доповненнями з Закону України „Про Цивільну оборону України” від 24 березня 1999 р., а також Положенням Кабінету Міністрів України „Про Цивільну оборону України” (10.05.1994 р.).

У преамбулі Закону проголошено: „Кожний має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих і на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості...”.

Цивільна Оборона України с державною системою органів управління, сил і засобів, створюваних для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного і воєнного характеру.

Систему Цивільної оборони становлять:

  •  органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями в надзвичайних ситуаціях;
  •  органи повсякденного управління процесами захисту населення в складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості;
  •  сили і засоби, призначені для виконання завдань Цивільної оборони;
  •  фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
  •  системи зв’язку, оповіщення й інформаційного забезпечення;
  •  центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС);
  •  курси і навчальні заклади підготовки й перепідготовки фахівців та населення з питань Цивільної оборони;
  •  служби Цивільної оборони.

Заходи Цивільної оборони поширюються на всю територію України, усі шари населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюються за територіально-виробничою ознакою.

1.2.1. Завдання Цивільної оборони України

  1.  Попередження виникнення надзвичайних ситуацій техногенного походження і впровадження заходів для зменшення збитків і втрат у випадку аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і стихійного лиха.

З метою виконання завдання:

  •  вчасно розробляються і проводяться інженерно-технічні заходи щодо зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу наслідків;
  •  готується науково-обґрунтований прогноз наслідків можливих НС;
  •  здійснюється безупинне спостереження за станом потенційно-небезпечних об’єктів і навколишнього середовища;
  •  підтримуються в готовності до негайного використання засоби оповіщення й інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження і локальні системи оповіщення;
  •  створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;
  •  здійснюється забезпечення працівників підприємств, установ, організацій індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.

2. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний час та постійне інформування його про обстановку, що складається.

З метою виконання завдання в усіх ланках міських і позаміських пунктів управління на основі автоматизованих систем централізованого оповіщення, ліній зв’язку і радіомовлення, а також спеціальних засобів створюється система оповіщення й інформаційного забезпечення. Це комплекс організаційно-технічних засобів для передачі відповідних сигналів і розпоряджень органам державної виконавчої влади, адміністраціям підприємств, установ і організацій, силам Цивільної оборони і населенню.

Автоматизована система оповіщення й інформаційного забезпечення створюється на базі загальнодержавної мережі  зв’язку і радіомовлення, підрозділяється на державну і регіональну. Система використовується централізовано, повинна забезпечити циркулярне оповіщення посадових осіб з використанням для цього міської телефонної мережі, засобів радіомовлення і телебачення.

3. Захист населення від наслідків аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження.

З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів щодо забезпечення укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.

4. Організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха й у воєнний час.

Завдання передбачає заходи, здійснювані центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, виконкомами місцевих рад народних депутатів, штабами Цивільної оборони, адміністрацією підприємств, установ і організацій завчасно, а також у випадку надзвичайної ситуації з метою створення умов для виживання населення, що може опинитися (опинилося) у вогнищах ураження.

Заходами життєзабезпечення населення, спрямованими на задоволення мінімуму життєвих потреб громадян, які потерпіли (можуть потерпіти) від наслідків надзвичайних ситуацій, надання їм побутових послуг і реалізації соціальних гарантій на період проведення рятувальних та інших невідкладних робіт є:

  •  тимчасове розселення громадян у безпечних районах;
  •  організація харчування в районах лих і тимчасового розселення;
  •  організація забезпечення потерпілого населення одягом, взуттям і товарами першої необхідності;
  •  організація надання фінансової допомоги потерпілим;
  •  забезпечення медичного обслуговування і санітарно-епідеміологічного нагляду в районах тимчасового розселення.

5. Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лих і місцях ураження.

Це завдання полягає у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійних лих, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що загрожують життю і здоров’ю населення, а також у випадках:

  •  розвідування вогнищ ураження і визначення їх меж;
  •  проведення робіт, пов’язаних з пошуком і порятунком людей;
  •  надання допомоги потерпілим;
  •  евакуація населення з небезпечних районів;
  •  карантинно-обсерваційних заходів;
  •  ізоляції вогнищ ураження;
  •  забезпечення суспільного порядку в районах лих і у вогнищах ураження;
  •  здійснення заходів життєзабезпечення населення;
  •  соціально-психологічної реабілітації населення;
  •  здійснення санітарно-гігієнічних і протиепідеміологічних заходів.

6. Створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримка їх готовності до стійкого функціонування в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

Організатором діяльності цих систем є постійно діючі органи управління зі справ Цивільної оборони, у тому числі створені в складі підприємств, установ та організацій силами і службами Цивільної оборони.

7. Підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

До керівного складу Цивільної оборони належать особи, які очолюють Уряд України та уряд Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади, підрозділи виконкомів, на які покладено завдання забезпечити захист населення від наслідків надзвичайних ситуацій; керівники підприємств, установ та організацій, командири військових з’єднань і частин Цивільної оборони та спеціальних формувань Цивільної оборони.

Підготовка і перепідготовка осіб керівного складу Цивільної оборони здійснюється за планом курсів, що затверджується на відповідному рівні Прем’єр-міністром України, главами обласних державних адміністрацій. Учні та студенти проходять підготовку за відповідними програмами у своїх навчальних закладах. Працівники підприємств, установ і організацій, особовий склад невоєнізованих формувань проходять підготовку з ЦО під час об’єктових тренувань і комплексних навчань один раз на три роки. Особовий склад органів управління Цивільної оборони проходять підготовку в ході командно-штабних і штабних навчань, тренувань.

Населення, не зайняте в сфері виробництва та обслуговування, навчається вмінню застосовувати засоби захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях за допомогою пам’яток і засобів масової інформації.

Контроль за виконанням вимог Цивільної оборони, станом готовності сил і засобів Цивільної оборони, проведенням РІНР у випадку виникнення надзвичайних ситуацій здійснює центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і справ захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС).

1.2.2. Організаційна будова Цивільної оборони України

Цивільна оборона України організована і функціонує за територіально-виробничим принципом.

Територіальний принцип полягає у створенні Цивільної оборони в масштабі держави і на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України.

Виробничий принцип – в організації і функціонуванні Цивільної оборони у всіх галузях зайнятості населення (від міністерства та інших центральних органів до об’єктів господарювання).

Керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови здійснюють Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні виконавчі органи влади, місцеві державні адміністрації, керівники підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкованості.

Начальником Цивільної оборони України є Прем’єр-міністр України, а його заступником – Міністр Міністерства з надзвичайних ситуацій.

Згідно з адміністративно-територіальним поділом України голови місцевих державних адміністрацій є начальниками Цивільної оборони. В міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, на підприємствах, в установах, організаціях, навчальних закладах начальниками ЦО є їхні керівники.

Безпосереднє виконання завдань Цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління зі справ Цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами  і службами Цивільної оборони.

Кабінет Міністрів України:

  •  забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
  •  розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб за категоріями щодо реалізації заходів з Цивільної оборони;
  •  створює резерви засобів індивідуального захисту і майна Цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок НС у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання;
  •  вживає заходи для забезпечення готовності органів управління у справах ЦО, сил і засобів ЦО до дій в умовах надзвичайних ситуацій;
  •  створює єдину систему підготовки органів управління у справах ЦО, сил ЦО та населення до дій в умовах НС;
  •  визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;
  •  задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах ЦО та установ Цивільної оборони.

Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи - Міністерство з надзвичайних ситуацій (МНС) :

  •  забезпечує здійснення державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, запобігання таким ситуаціям;
  •  організовує розробку і здійснення відповідних заходів з ЦО;
  •  керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах ЦО та спеціалізованих формувань;
  •  здійснює контроль за виконанням вимог ЦО, станом готовності сил і засобів ЦО, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виконання НС;
  •  координує діяльність центральних органів виконавчої влади, місцевих державних організацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків НС, проведення пошуку і рятування людей;
  •  здійснює оповіщення людей про загрозу виникнення НС, забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
  •  проводить навчання населення, представників органів управління і сил Цивільної оборони з питань захисту і дій у НС;
  •  організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ ЦО, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;
  •  створює підприємства для виробництва спеціальної та аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

В обласних державних адміністраціях діють управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, які є структурними підрозділами і входять до складу державної адміністрації.

У районних державних адміністраціях є відділи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, які є структурними підрозділами і входять до складу районної державної адміністрації.

Управління чи відділ очолює начальник. На цю посаду призначаються як військовослужбовці, так і цивільні особи у порядку, встановленому законодавством.

Начальник управління є заступником начальника Цивільної оборони області, а начальником відділу є заступником начальника ЦО району. Вони відповідають за стан Цивільної оборони в межах відповідальної адміністративно-територіальної одиниці.

На підприємствах, в установах і організаціях органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту є штаби Цивільної оборони та надзвичайних ситуацій.

Основними завданнями органів управління з питань НС та цивільного захисту є:

  •  забезпечення створення і сталого функціонування місцевих ланок територіальних підсистем Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні;
  •  реалізація державної політики у сфері Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання цим ситуаціям та реагування на них, ліквідації їх наслідків та наслідків Чорнобильської катастрофи на відповідній території;
  •  розробка та реалізація заходів щодо підвищення готовності сил ЦО до захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, наслідків Чорнобильської катастрофи;
  •  координація діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності з питань цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, управління підпорядкованими силами Цивільної оборони;
  •  визначення основних напрямків роботи у сфері цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків;
  •  здійснення інформаційного забезпечення у сфері Цивільної оборони, захисту населення і територій від НС і їх наслідків, створення і впровадження сучасних інформаційних технологій і банків даних;
  •  організація підготовки і перепідготовки кадрів органів управління та сил Цивільної оборони, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та їх наслідків, навчання населення дій в умовах НС.

Керівництво підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності й підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакуаційних заходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з ЦО і несе пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсязі, передбачених законодавством.

Власники потенційно небезпечних об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження, від наслідків аварій на цих об’єктах.

На радіаційних, хімічних і вибухонебезпечних підприємствах створюються локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайної ситуації та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження; запроваджують інженерно-технічні заходи, які зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів і несуть витрати щодо їх здійснення о обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

1.2.3. Сили і засоби Цивільної оборони

Силами Цивільної оборони є державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба, спеціалізовані та невоєнізовані формування.

Державна професійна спеціальна аварійно-рятувальна служба підпорядкована керівникові центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).

Перед аварійно-рятувальною службою МНС поставлені завдання захисту населення від наслідків аварій, катастроф, стихійних лих і в осередках ураження, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт.

Спеціалізовані формування – це підрозділи Цивільної оборони, що призначені для виконання специфічних робіт, пов’язаних із радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах та продуктопроводах, проведенням профілактичних та відновлювальних робіт, що потребують спеціальної кваліфікації особового складу і застосування спеціальних технічних засобів.

Такі формування мають три рівні підпорядкування: центральний, територіальний (не нижче міста) та об’єктовий. Відповідно до рівня підпорядкування вони поділяються на: центрального підпорядкування Міністерству з надзвичайних ситуацій (МНС), створюється Кабінетом Міністрів України; територіального – створюється місцевою державною адміністрацією; об’єктового –створюється адміністрацією підприємства.

Спеціалізовані формування безпосередньо підпорядковуються органу-засновнику, а оперативно – для застосування в разі НС – відповідному органу управління у справах Цивільної оборони.

На спеціалізовані формування покладаються:

  •  рятувальні та евакуаційні роботи в осередку ураження та надання медичної допомоги потерпілим безпосередньо на місці робіт або на шляхах евакуації;
  •  профілактична робота для запобігання аваріям і катастрофам;
  •  виробництво, ремонт та технічне обслуговування захисних дихальних апаратів, контрольних приладів, засобів аварійного зв’язку, іншого оснащення для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Крім того, спеціалізовані формування можуть виконувати роботи неаварійного характеру, спрямовані на поліпшення протиаварійного захисту потенційно небезпечних об’єктів та підготовку персоналу таких об’єктів до дій у надзвичайних ситуаціях.

Для виконання покладених завдань спеціалізовані формування мають у своєму складі оперативні, допоміжні підрозділи, науково-дослідні організації та виробничі підприємства.

До складу оперативних підрозділів зараховуються працездатні особи, які досягли 20-річного віку, мають стаж роботи на підприємствах, досвід аварійної роботи та призначення до спеціалізованих формувань. Комплектування здійснюється на підставі професійного добору за спеціальними інструкціями.

Невоєнізовані формування – це група робітників та службовців об’єкта, які об’єднані в окремі загони, команди, дружини, ланки, групи, оснащені спеціальною технікою і майном, без звільнення від основної роботи, підготовленні для ведення РІНР при виникненні надзвичайної ситуації.

Базою створення невоєнізованих формувань є підприємства, установи та організації, їх працівники, матеріальні та технічні засоби.

До невоєнізованих формувань Цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок із середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3-х років, та осіб, що мають мобілізаційні розпорядження.

За призначенням формування можуть бути загального призначення і формування забезпечення (формування служб Цивільної оборони), за підпорядкованістю – територіальні та об’єктові.

Невоєнізовані формування загального призначення є основними підрозділами НФ ЦО, поділяються на територіальні та об’єктові.

Вони створюються на територіях відповідно до адміністративно-територіального поділу України, на об’єктах господарювання і призначені для пошуку і порятунку потерпілих у районах лиха, наданням їм долікарняної допомоги, проведення невідкладних робіт, що сприяють рятуванню людей, захисту їх життя та здоров’я. Організаційно вони можуть бути зведені в загони, команди, групи.

Територіальні невоєнізовані формування загального призначення створюються на базі підприємств та організацій обласного, районного, міського підпорядкування, підкоряються начальникам Цивільної оборони відповідних територій і використовуються за їхніми розпорядженнями.

Об’єктові формування загального призначення підпорядковуються начальнику ЦО об’єкта і використовуються в інтересах даного об’єкта.

Невоєнізовані формування забезпечення (служб) створюються в адміністративно-територіальних одиницях, на об’єктах господарювання і призначені для вирішення спеціальних завдань та всебічного забезпечення РІНР у районах стихійного лиха й вогнищах ураження. Організаційно це можуть бути загони, команди, колони, бригади, дружини, групи, відділення, ланки, пости. Вони можуть виконувати такі завдання:

  •  ведення розвідки;
  •  забезпечення зв’язком;
  •  ведення медичної розвідки, надання медичної допомоги, проведення протиепідемічних та санітарно-гігієнічних заходів;
  •  локалізація та гасіння пожеж;
  •  ведення інженерної розвідки, РІНР, відновлення і ремонт доріг та дорожних споруд;
  •  ведення аварійно-технічних робіт на мережах і спорудах комунально-енергетичного господарства;
  •  проведення санітарної та спеціальної обробки людей, техніки, майна, а також територій;
  •  перевезення людей і матеріальних цінностей;
  •  підтримування громадського порядку, несення комендантської служби;
  •  забезпечення гарячим харчуванням, водою, продовольством, одягом, взуттям та іншими видами забезпечення.

Територіальні невоєнізовані формування забезпечення (служби) ЦО створюються на базі підприємств, організацій, установ відповідного профілю, за наявності необхідних фахівців, матеріальних і технічних засобів, які підпорядковуються начальникам ЦО цих адміністративно-територіальних одиниць.

Об’єктові формування служб створюються на базі служб або структурних підрозділів, виробнича діяльність яких найбільше відповідає характеру завдань цих формувань.

Забезпечення формувань ЦО технікою і майном здійснюється як централізовано, так і з місцевих ресурсів за рахунок тих об’єктів, на базі яких вони створюються. Спеціальна техніка і майно утримуються в постійній готовності до використання за призначенням.

1.2.4. Організація Цивільної оборони на об’єктах господарювання

Об’єкт господарювання (господарської діяльності) – підприємства (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. На всіх обєктах Цивільна оборона організовується з метою завчасної підготовки їх до захисту від наслідків надзвичайних ситуацій мирного і воєнного часу, зниження втрат, створення умов для підвищення стійкості роботи об’єктів та своєчасного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РІНР).

Відповідальність за організацію та стан Цивільної оборони, за постійну готовність її сил і засобів до проведення РІНР несе начальник ЦО об’єкта – керівник підприємства, установи та організації.

Начальник ЦО об’єкта підпорядковується відповідним посадовим особам міністерства (відомства), у підпорядкуванні якого знаходиться об’єкт, а також начальнику Цивільної оборони міста (району), на території якого розташований об’єкт. На допомогу начальнику ЦО об’єкта призначається заступник, або декілька заступників. Як правило, призначаються заступники з інженерно-технічної частини, евакуації, матеріально-технічного постачання.

Заступник начальника Цивільної оборони з інженерно-технічної частини – головний інженер об’єкта – керує розробленням плану переведення підприємства на особливий режим роботи, здійснює заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах НС, керує аварійно-технічною, протипожежними службами та службою сховищ та укриттів. Він же здійснює технічне керівництво рятувальними та невідкладними аварійно-відновлювальними роботами в районі лиха, аварії та осередку ураження.

Заступник начальника ЦО з евакуаційних заходів керує розробленням плану евакуації на кожну можливу НС, організовує підготовку місць для розміщення евакуйованих, керує службою охорони громадського порядку і організовує перевезення робітників і службовців в райони розселення і до місця праці на об’єкті.

Заступник начальника ЦО з матеріально-технічного постачання – заступник або помічник директора з постачання – забезпечує накопичення та збереження спеціального майна, техніки, інструментів, засобів захисту і транспорту. На нього покладається матеріально-технічне забезпечення будівництва (пристосування) укриттів, евакозаходів, проведення РІНР та інші заходи.

При начальникові ЦО об’єкта створюється штаб ЦО – орган управління начальника Цивільної оборони. Склад штабу залежить від значення підприємства. Штаб ЦО комплектується як штатними працівниками, так і за рахунок посадових осіб, не звільнених від виконання основних обов’язків та складається із начальника штаба, його заступників (помічників) з оперативно-розвідувальної роботи, бойової підготовки, а також інших спеціалістів (виходячи із специфіки виробництва чи обстановки).

Робота штабу організовується на підставі наказів, розпоряджень та вказівок начальника ЦО об’єкта, старшого штабу та рішень місцевої державної адміністрації.

Начальник штабу є першим заступником начальника ЦО об’єкта. Йому надається право від імені начальника ЦО віддавати накази та розпорядження з питань Цивільної оборони на об’єкті.

Штаб ЦО здійснює заходи щодо захисту робітників і службовців та забезпечує своєчасне оповіщення населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій. Організовує та забезпечує безперебійне управління Цивільної оборони. Розробляє план дій органів управління і сил ЦО об’єкта з запобігання та ліквідації НС, періодично коригує та організовує його виконання. Організовує та контролює навчання робітників, службовців з Цивільної оборони та підготовки невоєнізованих формувань об’єкта.

На об’єктах створюються невоєнізовані формування Цивільної оборони, вони поділяються на формування загального призначення (збірні загони, команди, групи; рятувальні загони, команди, групи; збірні загони механізації робіт, команди, групи) і формування служб (команди, групи, дружини, ланки, пости).

Об’єктові невоєнізовані формування використовуються при проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в умовах надзвичайних ситуацій на своїх об’єктах, а також на сусідніх об’єктах за рішенням місцевих органів влади.

На об’єкті в залежності від характеру виробничої діяльності і наявності бази створюються служби Цивільної оборони: оповіщення і зв’язку, медична, радіаційного та хімічного захисту, охорони громадського порядку, протипожежна, сховищ і укриттів, аварійно-технічна, транспортна, матеріально-технічного постачання, енергопостачання та світломаскування та інші.

На них покладається виконання спеціальних заходів і забезпечення дій формувань при проведенні РІНР.

Керівництво службами здійснюють їх начальники, які призначаються наказом начальника ЦО об’єкта з числа начальників відділів, цехів, на базі яких вони створені. Начальники служб зобов’язані підтримувати в постійній готовності сили та засоби служби, знати політичні, моральні і ділові якості підлеглих і проводити з ними виховну роботу, заняття та навчання. Начальники служб беруть участь у розробленні плану дій органів управління і сил із запобігання і ліквідації НС та самостійно розробляють необхідні документи служб. На них покладається своєчасне забезпечення підлеглих формувань спеціальним майном і технікою.

Служба оповіщення і зв’язку створюється на базі вузла зв’язку об’єкта (диспетчерського зв’язку, електроцеху). На службу покладається організація своєчасного оповіщення керівного складу, робітників та службовців, населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій; організація зв’язку і підтримання його в постійній готовності; усунення аварій на мережах і спорудах зв’язку, що знаходяться в осередках ураження, районах лиха.

Медична служба організовується на базі медичних пунктів, санітарних частин, поліклінік. На неї покладається забезпечення постійної готовності медичних формувань, організація і проведення санітарно-гігієнічних профілактичних заходів; надання медичної допомоги потерпілим та евакуація їх у лікувальні установи, здійснення заходів санітарної обробки уражених; накопичення запасів медичного майна та медичних засобів індивідуального захисту; здійснює медичне забезпечення робітників, службовців і членів їх сімей у місцях розміщення евакуйованих.

Служба радіаційного і хімічного захисту організується на базі хімічних лабораторій та цехів. На неї покладається розробка і здійснення заходів по захисту робітників і службовців, джерел водозабезпечення, харчувальних блоків, складів продовольства від дії радіоактивних та отруйних речовин; організація та підготовка протирадіаційних, протихімічних формувань та установ; контролювання стану індивідуальних та колективних засобів захисту і спеціальної техніки; організація радіаційного і хімічного спостереження та здійснення дозиметричного контролю за опроміненням особистого складу. Проведення заходів по ліквідації наслідків радіоактивного та хімічного зараження.

Служба охорони громадського порядку створюється на базі підрозділів відомчої охорони та народних дружин. Вона забезпечує надійну охорону об’єкту, громадського порядку при аваріях, катастрофах, стихійному лиху та при загрозі нападу противника і в час проведення рятувальних робіт, сприяє своєчасному укриттю працюючих за сигналом ЦО; контролює дотримання режиму світломаскування.

Служба сховищ і укриттів організується на базі відділу капітального будівництва, житлово-комунального відділу, будівельних бригад (цехів). На неї покладається розробка розрахунків укриття робітників, службовців і їх сімей; забезпечення готовності сховищ і укриттів та контроль за правильністю їх експлуатації; організація будівництва сховищ найпростішого типу; забезпечення своєчасного заповнення сховищ і укриттів за сигналами оповіщення ЦО. Крім того, служба бере участь у рятувальних роботах при завалах захисних споруд.

Аварійно-технічна служба створюється на базі виробничо-технічного відділу або відділу головного механіка. Вона розробляє і здійснює попереджувальні заходи щодо захисту унікального обладнання, підвищення стійкості основних споруд, спеціальних інженерних мереж і комунікацій в НС; здійснює роботи по локалізації та ліквідації аварій в мережах та комунікаціях об’єкту, в спорудах, розбирає завали і рятує людей.

Транспортна служба організується на базі транспортних відділів, цехів, гаражів об’єкту. Вона розробляє і здійснює заходи по забезпеченні перевезень евакуйованих; організовує перевезення сил і засобів до осередків ураження (в районах лиха); готує транспорт для перевезення людей, евакуації уражених. Проводить роботу по знезараженню транспорту.

Служба матеріально-технічного постачання створюється на базі відділу матеріально-технічного постачання об’єкта. Вона розробляє план матеріально-технічного постачання, своєчасно забезпечує формування усіма видами оснащення і продовольства; організує ремонт техніки і різного майна, підвезення його до місць робіт, зберігання та облік; забезпечує продуктами та предметами першої необхідності персонал як на об’єкті, так і місцях розселення (евакуації).

На невеликих об’єктах служби ЦО не створюються, а їх робота доручається відділам даного об’єкту.

1.3. Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру.

У Законі України „Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” (2000 р.) визначені цілі і завдання Єдиної системи: „З метою забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій створюється Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (далі – Єдина державна система), що складається з територіальних і функціональних підсистем”.

Єдина державна система – це центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організовують проведення роботи із запобігання НС техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Завданнями Єдиної державної системи є:

  •  розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів із питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;
  •  забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС;
  •  забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;
  •  навчання населення щодо поведінки та дій в разі виникнення НС;
  •  виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
  •  збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
  •  прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсів;
  •  створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
  •  оповіщення населення про загрозу та можливе виникнення НС, своєчасне та достовірне його інформування про фактичну обстановку та вжиті заходи;
  •  захист населення в разі виникнення НС;
  •  проведення РІНР щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
  •  здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, проведення гуманітарних акцій;
  •  участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних та територіальних підсистем і має 4 рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, а територіальні – в АР Крим, областях для запобігання і реагування на надзвичайні ситуації.

Сили і засоби Єдиної державної системи – до її складу входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (добровільні) рятувальні формування.

Військові і спеціальні цивільні аварійно (пошуково)- рятувальні формування укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності.

Для ліквідації НС, у виняткових випадках, залучаються спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони, МВС, Держкордону і СБУ в порядку зазначеному Законодавством України.

Режим функціонування Єдиної державної системи

Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів АР Крим, обласної, міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один із таких режимів функціонування Єдиної державної системи:

  •  режим повсякденної діяльності – при нормальній виробничо-промисловій радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній, гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемій, епізоотій та епіфітотій);
  •  режим підвищенної готовності – при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення НС);
  •  режим діяльності у надзвичайній ситуації – при реальній загрозі виникнення і при ліквідації наслідків надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру;
  •  режим діяльності у надзвичайному стані – вводиться в Україні або на окремих її територіях у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України „Про надзвичайний стан”.

Основні заходи, які виконує Єдина державна система, здійснюється в залежності від визначеного режиму її функціонування.

У режимі повсякденної діяльності:

  •  ведеться спостереження і здійснюється контроль за станом навколишнього середовища на потенційно-небезпечних об’єктах і прилягаючих до них територіях;
  •  розробка і виконання цільових та науково-технічних програм, заходів щодо попередження НС, забезпечення безпеки і захисту населення, зниження можливих матеріальних збитків, забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки і збереження національної культурної спадщини у випадку виникнення НС;
  •  організація навчання населення умінню використовувати засоби захисту, правильним діям в умовах надзвичайних ситуацій;
  •  створення і відновлення резервів матеріальних і фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
  •  оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків.

У режимі підвищеної готовності:

  •  виконання заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності;
  •  формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення НС;
  •  посилення спостереження і контролю за станом обстановки на потенційно-небезпечних об’єктах, прогнозування можливості виникнення НС та її наслідків;
  •  розробки комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об’єктів економіки;
  •  приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів, переміщення їх в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;
  •  організація цілодобового чергування членів державної, регіональної, місцевої та об’єктової комісії (у залежності від масштабу прогнозованої надзвичайної ситуації).

В режимі діяльності в надзвичайній ситуації:

  •  здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів Єдиної державної системи;
  •  організація захисту населення і територій;
  •  переміщення оперативних груп у район виникнення НС;
  •  організація робіт щодо локалізації або ліквідації НС;
  •  визначення межі території, на якій виникла НС;
  •  організація робіт, спрямованих на забезпечення функціонування насамперед об’єктів економіки та об’єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;
  •  здійснення постійного контролю за станом довкілля, що зазнало впливу наслідків НС, обстановкою на аварійних об’єктах і прилеглій до них території;
  •  інформування вищих органів управління щодо рівня НС та вжитих заходів, оповіщення населення та надання йому необхідної допомоги.

У режимі діяльності у надзвичайному стані:

  •  виконуються заходи, передбачені Законом України „Про надзвичайний стан”.

Для фінансування витрат, пов’язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій усіх рівнів, створюються за рахунок державного і місцевого бюджетів резерви фінансових і матеріальних ресурсів.

На підставі спостереження змін навколишнього середовища (природного та техногенного) і відповідних регламентуючих документів в областях, районах, на об’єктах складаються плани роботи із запобігання НС і реагування на прогнозовані варіанти можливого їх розвитку.

Міністерство з надзвичайних ситуацій та його структурні підрозділи на місцях здійснюють організаційно-методичне керівництво плануванням дій Єдиної державної системи, організовують взаємодію органів управління і підпорядкованих їм сил усіх рівнів.

1.4. Постійні комісії з надзвичайних ситуацій при виконавчих органах влади

Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження.

Ці комісії створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об’єктовому рівнях.

Комісії у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України, Положенням Кабінету Міністрів України „Про державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій” та іншими актами законодавства.

Основними завданнями комісій є:

  •  координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних зі створенням і функціонуванням Національної системи попередження і реагування на аварії, катастрофи й інші НС;
  •  участь у формуванні і реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;
  •  організація і керівництво проведенням робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Комісія відповідно до поставлених завдань у надзвичайних умовах:

  •  готує і подає пропозиції по визначенню прав і обов’язків у цій сфері центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій;
  •  координує діяльність органів виконавчої влади з питань розробки і реалізації загальнодержавних програм забезпечення безпеки населення, його санітарно-епідемічного благополуччя, а також реагування на НС;
  •  розглядає питання створення чи припинення діяльності державних підприємств, що використовують складні і небезпечні технології;
  •  бере участь у проведенні експертизи найважливіших проектів по будівництву і реконструкції в частині забезпечення техніко-екологічної безпеки;
  •  сприяє розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, системи Цивільної оборони населення, форм контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об’єктів;
  •  здійснення безпосереднього керівництва ліквідацією наслідків НС;
  •  здійснює організацію робіт і взаємодію органів центральної та місцевої виконавчої влади, громадських організацій по евакуації населення, надання потерпілим необхідної допомоги;
  •  залучає до ліквідації наслідків НС необхідні рятувальні, транспортні, будівельні, медичні й інші формування;
  •  взаємодіє з відповідними організаціями сусідів, територія яких піддалася негативним впливам у результаті НС, що виникли на території району, області України;
  •  організовує визначення розміру збитку, завданого суб’єкту господарювання і населення внаслідок надзвичайної ситуації.

Склад обласної постійної комісії з питань ТЕБ та НС.

Голова комісії – перший заступник голови обласної державної адміністрації (органу місцевого самоврядування, керівника підприємства).

Перший заступник голови комісії – начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Заступники голови комісії:

  •  завідувач обласним здраввідділом;
  •  заступник начальника внутрішніх справ області.

Членами комісії є начальники управління, керівники великих підприємств.

Робочим органом комісії, що забезпечує підготовку, скликання та проведення засідань, а також контроль за виконанням їх рішень, є секретаріат комісії. Роботою секретаріату керує відповідальний секретар.

Комісія проводить засідання у мірі необхідності, але не менше одного разу на два місяці. Рішення комісії, прийняті у межах її повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади.

1.5 Фінансування заходів Цивільної оборони

Здійснюється за рахунок державного та місцевого бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й підпорядкування згідно із законодавством України.

Кошти на проведення заходів навчання та захисту населення і місцевостей, витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління у справах Цивільної оборони та формувань ЦО, призначених для ліквідації наслідків НС, згідно із законодавством України відраховують міністерства та органи місцевого самоврядування.

Фінансування заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям і реагування на них проводиться за рахунок коштів організацій, розміщених на території розвитку НС, бюджетних і позабюджетних коштів обласних державних адміністрацій, відповідних виконавчих органів рад, страхових фондів та інших джерел.

Під час ліквідації НС на загальнодержавному рівні за поданням МНС України, Мінфіну, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади використовуються спеціальні фінансові та матеріальні резерви, у тому числі: кошти резервного фонду Кабінету Міністрів України; запаси державних матеріальних резервів техніки і спеціальних видів майна.

Для ліквідації НС на регіональному рівні використовуються спеціальні фінансові та матеріальні резерви, у тому числі:

  •  кошти резервного фонду обласних державних адміністрацій;
  •  регіональні запаси матеріальних ресурсів, техніки та спеціальних видів майна.

Ліквідація НС на місцевому рівні проводиться за рахунок фінансових і матеріальних резервів, у тому числі:

  •  коштів резервного фонду районних державних адміністрацій;
  •  місцевих запасів матеріальних резервів, техніки та спеціальних видів майна.

Порядок створення матеріальних резервів для ліквідації НС встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Фінансування заходів ЦО, що потребують капітальних вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна ЦО, створення пунктів управління, систем зв’язку та оповіщення) здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.

Оплата праці працівників органів управління цивільної оборони здійснюється відповідно до умов оплати праці працівників органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України, місцеві органи виконавчої влади забезпечують органи управління у справах ЦО транспортними засобами, службовими, господарськими, складськими і підсобними приміщеннями.

Потреби цивільної оборони у техніці, приладах і спеціальному майні задовольняються центральними органами виконавчої влади, уповноваженими з питань матеріальних ресурсів та економіки з оплатою замовником вартості виділених матеріальних ресурсів.

Продукція для потреб ЦО виготовляється на умовах державного замовлення.

МНС є державним замовником продукції, послуг та робіт для забезпечення потреб ЦО.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

59254. СЦЕНАРІЙ СВЯТА ПРИСВЯЧЕНОГО СВЯТОМУ МИКОЛАЮ 62.5 KB
  Отець Миколай старався всім допомогти але так щоб ніхто не знав чиїх це рук справа. Миколай відніс вночі до дому цього чоловіка мішечок з золотом і тим самим поміг йому врятувати дітей від горя і злиднів.
59256. Сценарій: Зустріч з казкою 66.5 KB
  Першою до нас в гості завітала українська народна казка Колобок яка вам вже є знайомою але уважно просимо додивитись її до кінця й тоді Ведуча: Та не треба поспішати а краще казку розпочати бо недаремно мудрі кажуть люди що краще раз побачити ніж десять раз почути.
59257. Свято Нептуна 41 KB
  І в зелену полонину Поведе Як на Пруті крига скресне Люту зиму перекреслить Оп’яніє від кохання Оп’яніє від кохання Голова Перелесник обіймає Та цілує не питає Та питає коли слати Старостів У такі зелені весни Кожен хлопець Перелесник Кожна дівчина...
59258. Скликаєм усіх на бал, на осінній карнавал 43 KB
  Осінь: Мене напевно не чекали Та вже прийшла моя пора. І ви мене усі впізнали Я – Щедра Осінь золота. Осінь: Ти Гарбуз всьому господар Ти найбільший на городі.
59260. Де Купало ночувало 43 KB
  Дівчата готують святкові строї хлопці – приладдя для парубоцьких ігор старі жіночки випікають солодощі для гостини. За день до проведення свята пізно ввечері хлопці ховають у схованки сюрпризи для дівчат а дівчата мають знайти їх пізно ввечері перед закінченням свята.
59261. Малі олімпійські ігри 43.5 KB
  Ознайомити дітей з історією Олімпійських ігор; З культурою і традиціями Стародавньої Греції символікою Олімпійських ігор прапор факел; Поглибити знання дітей про видатних спортсменів України; Розвивати інтерес до пізнання історії спорту нашої країни...
59262. ПІСНЯ – ДУША НАРОДУ 55.5 KB
  Яке диво дивне народна пісня Яку владну силу таїть вона в собі Минають віки змінюються суспільні устрої потрясають світ нищівні війни і голодомори на зміну одним поколінням приходять інші у кожного свої смаки свої уподобання.