21486

Категорії моральної свідомості і моральної самосвідомості

Лекция

Этика и деонтология

Вони виражають особливість моральнісного життя суспільства, особистості і виступають критерієм оцінки самих різноманітних вчинків, оскільки синтезують знання про реальність моральнісного життя з одного боку і бажане й належне з іншого. В історії філософії першу систему категорій запропонував Аристотель. Категорії тлумачились ним, як форми і структури упорядкування буття і найзагальніші ідеї

Украинкский

2014-10-12

97.5 KB

33 чел.

Тема 2. Категорії моральної свідомості і моральної самосвідомості

План

1. Загальна характеристика і класифікація головних етичних категорій. 

2. Структура моральної свідомості 

3. Інтерпретація добра і зла. 

4. Категорії моральної свідомості 

5. Категорії моральної самосвідомості 


1. Загальна характеристика і класифікація головних етичних категорій

В основу етичних досліджень покладено вічні проблеми людського існування: добра і зла, обов'язку і відповідальності, щастя, совісті, сорому та ін. Саме вони є головними поняттями (категоріями) моральної свідомості.

Вони виражають особливість моральнісного життя суспільства, особистості і виступають критерієм оцінки самих різноманітних вчинків, оскільки синтезують знання про реальність моральнісного життя з одного боку і бажане й належне з іншого. В історії філософії першу систему категорій запропонував Аристотель. Категорії тлумачились ним, як форми і структури упорядкування буття і найзагальніші ідеї і структури мислення. Аристотель здійснив спробу класифікації категорій, зокрема етичних. Він розрізняє етичні категорії двох видів:

- діаноетичні − чесноти, які людина творить усвідомлено, базуючись на розумі;

- душевного складу − такі чесноти, коли людина керується не лише розумом, а певними чуттєвими спонуками.

Епоха середньовіччя здійснила свої підходи до класифікації етичних категорій, зокрема Іоан Ліствичник створює своєрідну систему етичних категорій, як певних сходинок морального вдосконалення людини. Це лествиця (драбина) духовного і морального піднесення людини, це шлях який піднімає людину до неба.

На найвищу сходинку цієї ціннісної ієрархії Іоан Ліствичник ставить категорію любові, яка набуває не психологічного (не чуттєвого), а онтологічного статусу. Адже сам Бог розглядається не як Той, що має любов, чи проявляється в любові, а Бог є любов. А звідси випливає розуміння людини як образу і подоби Божої, яка повинна прагнути саме до такої любові, відкритості до буття, до людей, до світу.

У філософії Нового часу, а отже і в етиці, велика роль належить розуму, керуючись яким людина діє як свідомий суб'єкт. І діючи згідно з законами розумного, людина виявляє себе як високоморальну істоту. Ці погляди найбільшою мірою проявилися в етиці Спінози та в Канта. Так Кант в "Критиці практичного розуму", виокремлює розум в статусі найвищого законодавця. Адже людина, за поглядами філософа, діє не згідно з зовнішніми чи внутрішніми настановами, а відповідно до повелінь самого розуму людини, імперативу, який виступає як все загальний моральний закон.

У Т.Гоббса головною етичною категорією виступає категорія "взаємної корисливості", адже морально-цінним вважається не те, що є цінним саме по собі, а те, що викликає повагу для інших. Тож орієнтація на практичність та діяльність приводить до утвердження корисності як домінуючої етичної категорії в XIX ст. у етиків-утилітаристів Бентама та Джемса Мілля. Корисність розглядається як основа розуміння будь-яких вчинків, з якої виводять всі моральні і законодавчі норми.

Проаналізувавши історико-філософські та сучасні етико-філософські підходи (В.Малахова, В.Мовчан, А.Гусейнова та ін.), щодо систематизації етичних категорій, запропонуємо наступну класифікацію етичних категорій:

Структурні етичні категорії − фіксують головні компоненти моралі (норми, принципи, етична оцінка, цінності, моральний ідеал).

Сутнісні етичні категорії − виражають головний зміст і специфіку моралі (категорії моральної свідомості, категорії моральної самосвідомості),

Етичні категорії охоплюють увесь спектр морального життя людства. В них відображена не лише потреба людства усвідомити буття в його ціннісних вимірах, але і наявні спонуки до морального самомовдосконалення.

2. Структура моральної свідомості

Теоретичний розгляд моральної свідомості передбачає її розкриття як сукупність певних норм, заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Моральна свідомість має певну структуру (стійкий, усталений зв'язок елементів, що забезпечує цілісність і якісну визначеність):

- норми;

- принципи;

- моральні мотиви;

- цінності (ціннісні орієнтації);

- ідеали.

Норма − (лат. керівне начало, правило, взірець) − є елементарною формою моральної вимоги, певним взірцем поведінки, що відбиває усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Це еталони, взірці загальноприйнятих дій і співвідношень. Норми моральної свідомості стосуються конкретних виявів чи сторін людської поведінки і тому:

- можуть виступати як позитивні вимоги, що зобов'язують до певних якостей ("поважай батьків", "будь чесним", "будь милосердним");

- певні заборони, що накладаються на людину ("не вбивай", "не нкради", "не кажи неправду").

Перші найфундаментальніші норми моралі досить часто входять у людську свідомість у вигляді релігійних заповідей. (Заповідь − це така норма моральної свідомості, відносно якої існує переконання,

що вона походить від певного авторитету — потойбічного (божественного).

Сутнісними рисами норм є: 

1) імперативність (лат. владний) — тобто обов'язковість. І ця обов'язковість має не умовний характер, а категоричний. Людина повинна їх виконувати незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. Обов'язковість закладено в моральній нормі.

2) здатність до універсалізації.

В різних регіонах світу, в різних народів чи в різних культурах існують найрізноманітніші моральні імперативи. І якби ми хотіли вилучити стовідсотково універсальні, наші здобутки були б дуже малі. Але кожна норма здатна до універсалізації − неначе містить у собі відповідно універсалізуючий потенціал, тобто за певних обставин може набути універсального значення.

Мораль передусім формує абсолютні заборони, яких повинні дотримуватись люди, якщо хочуть бути моральними, і робить їх нормою поведінки. Поняття універсалізація ввів англійський етик Р. Гейєр, застосовуючи його до моральних норм. Кожна з моральних норм, якщо вона дійсно моральна, може бути узагальненою, універсалізованою таким чином, що стає правомірно для дії, хто б не був її суб'єктом. Тобто, якщо перед індивідом у конкретній ситуації ставиться певна вимога, то ця вимога є моральною, якщо вона може бути зверненою й до будь-якої іншої людини, що потрапила в аналогічну ситуацію.Чим більше та чи інша моральна культура здатна сприйняти загальнолюдське начало моральності і органічно втілити його в своїх неповторних формах, тим вищим є її моральний рівень.

Моральні принципи — це такі форми моральної свідомості, в яких моральні вимоги виражаються найбільш узагальнено. На відміну від норм, принципам моралі не властива категорична обов'язковість і прищеплювати їх іншим можна лише силою власного прикладу, а не шляхом примусу.

Принцип демонструє свідоме відношенням індивід до тієї чи іншої вимоги.

Прикладом моральних принципів можуть бути: справедливість, працелюбність, патріотизм, гуманізм, чесність.

Моральні мотиви − це необхідні для реалізації вимог моралі рент.мі рушійні сили, внутрішні, суб'єктивно значущі спонуки до дій (мотив, з лат. зрушую, штовхаю, привожу в дію). Мотив виражає зацікавленість суб'єкта в певній дії і відповіддю на питання, чому ній власне так вчинив.

Іноді зовні доброчесні вчинки спираються на суб'єктивні мотиви, які з мораллю нічого спільного не мають — жадоба слави, влади, користолюбство.

Якщо дії або поведінка людини лише зовні відповідають вимогам моралі, а по суті ґрунтуються на поза моральній або аморальній системі мотивів такий тип поведінки називається легалізмом.

Мотив необхідно відрізняти від мотивування − ретроспективного пояснення вчинку, яке дається виходячи з факту його здійснення і тому може розходитись із системою мотивів.

Цінності — це суб'єктивна значущість певних явищ реальності, їхня значущість з точки зору людини, суспільства, їх потреб. Але прагнення сучасного життя підказує, що існують вищі духовні цінності, цінності високого мистецтва, культури. Саме ці цінності визначають сенс існування людини. Не просто задовольняють проблеми, а духовно творять людину, внутрішньо збагачують, насичують існування смислом.

Існує два типи цінностей:

а) цінності, сенс яких визначається наявними потребами та інтересами людини;

б) цінності, які надають смислу існуванню самої людини, творять і відроджують людину в певній принципово новій якості.

Вища з-поміж цих цінностей − ідея Добра.

Ідеал − образ бажаного, що переживається як належне.

Вищі цінності, звернені до індивіда своїм закликом, виступаючи як вищі цілі (вища мета) особистого розвитку, й набувають виразу морального ідеалу.

Самі по собі вищі цінності переживають як щось об'єктивне, що існує в світі культури повз нас. Ідеали ж стають наставничою зіркою на власному життєвому шляху. ( Так, любов як вища цінність приводить до переживань, деяких підвищених почуттів, це особ

ливий стан внутрішнього світу. Любов як ідеал — це любов як мета, моральна праця над собою).

Класифікація основних етичних категорій

3. Інтерпретація добра і зла

Добро вища цінність моральної свідомості і осердя моральності. Добро − це інтегрований зміст усієї сукупності моральних вимог, цілісний образ того, що моральність взагалі вимагає від людини.

В історії етики існують різноманітні підходи, щодо розуміння добра:

  •   гедоністична теорія добра − відповідно до яких вищим і єдиним добром вважається задоволення (Арістіп − учень Сократа);
  •   утилітаристична (мета — користь, прагматизм) — користь нерідко тлумачать як задоволення, або відсутність страждання (Бентам, Мілль, Чернишевський);
  •   евдемоністична концепція − сутністю добра і вищим принципом моральної поведінки проголошується щастя. Щастя не може досягнути, не подолати чуттєвого прагнення до насолод (Епікур).
  •   еволюціоністська теорія (етика) − (Спенсер), яка ототожнювала моральне добро з більш високим ступенем розвитку, який постававі в біологічному аспекті.

 метафізичні теорії − припущення про позаемпіричну, надчуттєву пр добру є зло, але не стільки антидобро, як антиблаго.

Зло − це знищення, приниження. Воно деструктивне, веде до розпаду і відчуження людей один від одного і від джерел буття.Повінь чи землетрус, що викликають людські жертви, це зло, але до моралі воно жодного відношення не має. Моральне зло − це зло, яке людина обирає. Коли негативні явища постають як наслідок свідомого волевиявлення суб'єкта.

Добро більш природне людині, воно пов'язане з позитивним розвитком буття, реалізацією його цілісного призначення і цілісного призначення людини як частки буття. Але людина іноді обирає зло.

Існують такі види морального зла:

  •  ворожість ( як панування суб'єкта над людьми і навколишнім світом, таке їх використання, яке приводить до їх руйнації і загибелі). Це активне самоствердження за рахунок інших. Реалізується в таких почуттях: гнів, ненависть; таких особистих якостях: агресивність і жорстокість.
  •  розпущеність (таке підпорядкування суб'єкта зовнішнім обставинам і своїм власним нахилам і пристрастям, котре приводить до перетворення самого себе на пасивний предмет дії стихійних сил, засіб задоволення примх, що зумовлює деградацію суб'єкта, руйнування душевних і фізичних якостей). Проявляється як легкодухість, боягузтво.

Моральне зло − своєцентричне самоствердження суб'єкта всупереч інтересам інших суб'єктів, а також цілого, до якого він належить.

ироду і зміст вищих моральних цінностей. Вагомим питанням в історії світової етики є проблема субстанційності зла

  •   тобто чи зло позначає якусь особливу самодостатню реальність, тобто субстанцію, що корелятивно співвідноситься з добром, і має власні витоки в бутті
  •   чи зло є лише заперечення і руйнуванням добра.

Антисубстанційність концепції зла притаманні:

  •   античності (Сократ, Платон, Аристотель). Зло є чимось нега- імвним, як порушення порядку, гармонії.
  •   християнство (Аврелій Августин IV − V ст.) Зло − це небуття, порожнеча, пусте місце, відсугність Божого буття — ніщо.

Ніцше (XIX ст.) − намагався піднестися над добром і злом і вважав, що зло − краща сила в людині й закликав охороняти зло.

Поетика зла найбільшого прояву зазнала в XX ст., в найбезду- чоипішому варіанті (тоталітарні режими, гітлерівський нацизм, са- і щ пінські секти). Це і замкнені таємні товариства, які викладають теорію зла. Люди можуть репрезентувати зло, не підозрюючи про це. Фашизм, більшовизм як репресії проти певних груп людей, у яких вбачали носіїв зла, − євреїв, дворян і інтелігентів, священників. І все це чинилося заради перемоги добра, яке неможливо утвердити без деяких не зовсім гуманних засобів.

Добро і зло, як протилежності − передбачають одне одного. Щоб усвідомити себе як моральну особистість у світі, вона має відчути ризик незабезпеченості добра, яке не може утвердитися без її вибору і її рішучого вчинку. Гегель у "Філософії права" обгрунтував необхідність зла, як принципу суб'єктивної індивідуальності, яку моральність має здолати, використовуючи всі можливості духовного розвитку.

Особистість, що формується, має пережити досвід зла, відчути страх, сором, щоб усвідомити внутрішні межі виборів і вчинків на майбутнє. Бажано, щоб цей досвід зла був лише минущим моментом духовно-морального розвитку і не накладав згубний відбиток на все подальше життя. Без можливості зла неможливий моральний вибір і гартування справжньої моральної доброти. Перед особистісхним вибором один із полюсів завжди буде злом і тому варто завжди правильно зробити свій вибір.

У Гегеля зло — реальний двигун суспільного прогресу — користолюбство, любов до влади та інші пристрасті людини рухають історичний поступ, спрямовуючи до свободи і добра. Це уявлення вело до існування нерозбірливості у виборі засобів для досягнення ідеальних цілей, до виправдання насильства і жорстокості.

У XX ст. набула поширення інша альтернативна парадигма в розумінні співвідношення добра і зла. А саме, в потребі актуального вибору між добром і злом на кожному етапі реалізації людських цілей і відповідальності за кожен акт вибору цілеспрямованої діяльності людини.

Добро повноцінне, коли роблячи його, особа забуває про мораль і переймається турботами, стражданнями і радощами своїх ближніх. Добро повноцінне, коли людиною, що його творить, рухає не абстрактна ідея добра, не гола свідомість обов'язку, а живі почуття любові, жалю, симпатії, безкорислива радість спілкування.

4. Категорії моральної свідомості

Для того, щоб простежити моральну свідомість в дії, які саме способи осмислення реальності, тобто форми ідеальної дії їй притаманні необхідно звернутися до категоріального устрою моральної свідомості.

В деяких категоріях більше акумулюється об'єктивний зміст, в інших виступає — на передній план настроєність самого суб'єкта. Будь-які роздуми і суперечки про добро і зло передбачають добро саме по собі, яке намагаємося осягнути. Тобто існують категорії, які передбачають існування певної реальності, і прагнення до правильного її розуміння.

До категорій моральної свідомості відносять:

  •   моральний обов'язок;
  •   відповідальність;
  •   справедливість;
  •   щастя (різноманітні уявлення про щасливе життя свідчать як і про складність його об'єктивної сутності, так і різноманітність суб'єктивних уподобань, від яких воно залежить)

Деонтологія − вчення про моральний обов’язок.

Обов’язок — таке моральне усвідомлення належного, яке передбачає конкретну вимогу, звернену до суб'єкта відповідно до його становища і ситуації, в якій він перебував в даний момент, й здійснення належного постає перед особою як її нагальне практичне завдання.

Відповідальність − це категорія, яка характеризує суб'єкта з точки зору виконання конкретного практичного завдання, виходячи з уявлення про належне. Категорія відповідальності тісно пов'язана з уявленням про свободу. Адже не маючи свободи, людська особистість не в змозі відповідати за свої вчинки, оскільки вони поставали б як вираз чужої полі, знаряддям якої є дана особа. Людина здатна осмислено, з врахуванням можливих наслідків обирати той або інший варіант поведінки, а тому і нести відповідальність за обрання і вчинення його. Свобода — це існування в стані відповідальності за неповторний дарунок буття.

Ніцше відповідальність трактував як "волю до самокатування". Але, тенденція волюнтаризму приводить крок за кроком людство до страшної кризи, в результаті якої може загинути і сама людина. І знаки цієї кризи вже дають себе знати в світі.

Справедливість − це категорія, яка фіксує той належний порядок людського співжиття, належний стан справ, який і має бути встановлений внаслідок відповідального виконання свого обов'язку.Справедливість передбачає не просто оцінку того чи іншого явища (добро чи зло), а співвідношення кількох моментів, між якими необхідно встановити етичну відповідність (зло — покарано, гідному вчинку заслужена винагорода). Довго чільним принципом людської справедливості залишалося правило тальйону (лат. − "помсти") "око за око, життя за життя".

5. Категорії моральної самосвідомості

Самосвідомість − це свідомість, звернена на саму себе, це свідомість власної свідомості. Самосвідомість — це не лише осмислення певних проблем та обставин життя з точки зору моральних цінностей, але це самооцінка людини, її спроба розібратися у справедливості і обґрунтованості моральних засад, якими вона керується.

Моральна самосвідомість − це така специфічна форма моральної свідомості, предметом якої виступає вона сама, а також людина її носій.

Головними функціями самосвідомості є:

-осмислення, контролювання,          санкціонування, критичний перегляд моральних настанов людської буттєвості.

Категорії, або форми, моральної самосвідомості:

  •   честь і гідність;
  •   совість;
  •   сором;
  •   розкаяння.

Честь − як форма самосвідомості санкціонує певний моральний статус людського індивіда, певний стандарт його оцінки згідно з належністю до тієї чи іншої конкретної групи людей — соціальної, професійної, національної, за тими чи іншими уподобаннями.Кодекс честі з розвитком історії змінюється.

Гідність — утверджує принципову цінність індивіда як людини взагалі, як представника людства, саме цим і визначає моральний стандарт самооцінки.

Наскільки є людяними задуми і вчинки − такою є проблема людської гідності у її внутрішньому аспекті.Поняття про людську гідність пов'язане з творенням, захисту і розвитком цих цінностей.

Людська гідність принижується, коли заважають особі в пошуках істини, в розумовому розвитку, осягненні правди, коли обманюють, зневажають, пригнічують, чинять глум і насильство.Честь висвітлює площину особливого в моралі, гідність − площину універсального; честь вчить солідарності з ближнім, гідність − відповідальності перед дальніми.

Совість − центральний чинник моральної самосвідомості людини являє собою здатність людини критично оцінювати вчинки, думки, бажання усвідомлювати і переживати свою невідповідність належному.Совість незалежна від думки оточуючих, тоді як сором, − (такий контрольний механізм самосвідомості, в якому відображається невідповідність деяким прийнятим нормам, і відчуття вини, але повністю орієнтований на думку суспільства, яке може виразити своє засудження з приводу порушення норм).

Аристотель вважав, що совість — правдивий суд доброї людини. Совість болить, турбує, бентежить свого носія.

Каяття − являє собою зумовлений роботою совісті акт глибокого перегляду особистістю засад власної поведінки і свідомості. Це виправлення духовної похибки на основі внутрішньої переорієнтації людської особи.

  •   Розкаяння передбачає:
  •   визнання суб'єктом певних дій або помислів як таких, відповідальність за які він несе;
  •   відкрите засудження ним цих помислів або дій;
  •   вияв готовності зазнати за ним справедливого покарання;
  •   перебудова внутрішніх засад свого буття у світі позитивних духовних цінностей.

Отже, категорії моральної самосвідомості розкривають рівень опанування цінностями морального життя людства та творення власної особи згідно з міркою людяності. Кожна з цих категорій відображає унікальність розуміння людиною себе в сенсі суб'єкта моральності. Вони виступають досить вагомими регуляторами людської душі, стимулюючи її інші моральнісні почуття і мотиви, спрямовані на вищі позитивні етичні цінності і орієнтири.

Література

1) Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. Посібник. К.:Либідь,1996.-с.13- 75.

2) Мовчан В.С.Історія і теорія етики: Курс лекцій:Навч. Посібник,- Дрогобич:Коло,2003.-с.11-41.

3) Гусейнов А.А.,Апресян Р.Г.Этика:Учебник.-:Гардарика,1998.-с,9-40.

4) Попов Л.А. Етика: Курс лекцій.-М.:ЦентрД998.-еЛ0-56.

5) Золотухина- Аболина Е.В.Этика: Учебник.-Ростов. 398с.

6) Лосев А.Ф. Этика как наука //Человек.-1995.-№2.-с.82-96.

7) Бердяев H.A. О назначении человека.-М.,1993.-е.20-37.

8) Зеленкова И.Л., Беляева Е.В.Этика:Учебное пособие и практикум.-Ми.:НТООО,"Тетра-Системс", 1997.-c.5-101.

9) Аристотель. Никомахова етика.-К.:"Аквшон-Плюс"? 2002.-е.- 189-239.

10) Сорокин П.А. Нормативна ли наука этика и может ли она ею быть?//Этическая мысль научно-публицистичное чтение М.- Издательство политической литературиД 990.-е.327-348.

11) Библер B.C. Нравственность. Культура. Современность. //Этическая мысль научно-публицистические чтения.-М.- Издательство политической литературиД 990.-с. 16-57.

PAGE   \* MERGEFORMAT 7


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

83498. Порядок виконання в Україні рішень Європейського судуд з прав людини 34.98 KB
  Порядок виконання в Україні рішень Європейського суду з прав людини визначається Законом України від 23 лютого 2006 р. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини. 7 цього Закону протягом трьох днів з моменту набуття рішенням Суду статусу остаточного Орган представництва України у Європейському суді з прав людини: надсилає стислий виклад рішення стягувачеві Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини всім державним органам посадовим особам та іншим субєктам прямо причетним до справи за якою...
83499. Поняття та джерела міжнародних договорів 32.22 KB
  Право міжнародних договорів це система правових норм що регламентують порядок укладання дії та припинення міжнародних договорів. Основу джерел галузі складають: Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. яка розглядає різноманітні питання права міжнародних договорів і є основним джерелом галузі.
83500. Поняття та види міжнародних договорів 35.05 KB
  В залежності від кількості учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. За ступенем відкритості договори можуть бути відкритими та закритими. Закритими є договори участь в яких залежить від згоди їх учасників. За обєктом міжнародні договори можуть поділятися на політичні економічні науковотехнічні і т.
83501. Стадії укладання міжнародного договору 39.55 KB
  Можна виділити наступні стадії укладання міжнародного договору: прийняття тексту встановлення автентичності тексту вираження згоди на обовязковість. Для участі у будьякій з стадій укладення договору представник держави повинен мати повноваження. Повноваження оформлюються документом що видається компетентним органом держави і за допомогою якого одна чи кілька осіб призначаються представляти цю державу з метою ведення переговорів прийняття тексту договору або встановлення його автентичності вираження згоди держави на обовязковість ДЛЯ...
83502. Застереження до міжнародного договору 36.01 KB
  Застереження це одностороння заява в будьякому формулюванні і під будьякою назвою зроблена державою при підписанні ратифікації прийнятті чи затвердженні договору або приєднанні до нього за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до цієї держави ст. Застереження не повинно суперечити цілям і принципам договору змінювати його головний зміст. Воно не може бути зроблене якщо такого роду застереження заборонені договором або якщо договір допускає лише певний вид...
83503. Депозитарій міжнародного договору. Реєстрація договорів 33.67 KB
  Депозитарій зберігач оригіналу багатостороннього договору і всіх документів що до нього відносяться. Депозитарієм договору може бути одна або кілька держав міжнародна організація або головна посадова особа організації. функції депозитарію серед іншого полягають у: зберіганні автентичного тексту договору і переданих депозитарієві повноважень; підготовці засвідчених копій з автентичного тексту; одержанні підписів під договором та одержанні і зберіганні документів оповіщень і повідомлень які його стосуються; інформуванні учасників і...
83504. Форма, найменування, структура міжнародного договору 36.79 KB
  Коли автентичність тексту договору було встановлено двома або кількома мовами його текст кожною мовою має однакову силу якщо договором не передбачено або учасники не домовились що в разі розходження між цими текстами переважну силу матиме якийсь один певний текст. Міжнародний договір може мати різні найменування використання яких визначається практикою і не впливає на юридичну природу договору. Такими частинами є: найменування або титул; преамбула вказує мотиви укладення договору його цілі та принципи; основна частина статті договору...
83505. Тлумачення міжнародного договору 36.3 KB
  Під тлумаченням договору розуміють зясування сенсу та змісту його положень а також справжнього наміру сторін договору. У міжнародній практиці застосовуються два види тлумачення: офіційне та неофіційне. Тлумачення договору державами або міжнародними органами вважається офіційним тлумаченням. У офіційному тлумаченні виділяють автентичне тлумачення яке здійснюється державами що є учасницями договору і має силу положень самого міжнародного договору.
83506. Набрання міжнародним договором чинності. Дія міжнародного договору 36.58 KB
  Дія міжнародного договору. При відсутності такого положення або домовленості договір набирає чинності як тільки буде виражено згоду всіх учасників переговорів на обовязковість для них договору. Учасник договору не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору. Однак за взаємною згодою сторони можуть поширити дію договору на події і факти що існували до набирання ним чинності.