22711

Протиріччя у зовнішньополітичному курсі президента Дж. Кеннеді

Доклад

Международные отношения

Кеннеді. Піднесення національновизвольного руху у країнах третього світу примусило адміністрацію Кеннеді розглядати цей регіон як пріоритетний. Попри наполягання американських військовиків Кеннеді заборонив повторний повітряний наліт як і перебування американських кораблів та підводних човнів в межах 20мильної зони ЗО км від місця висадки десанту. Для Кеннеді це був важкий удар.

Украинкский

2013-08-04

38.5 KB

2 чел.

21. Протиріччя у зовнішньополітичному курсі президента Дж. Кеннеді.

Найважливішою складовою частиною своєї діяльності 35-ий президент США вважав зовнішню політику. Він підрахував, що 80 відсотків проблем, які йому довелося розв'язувати, були зовнішньополітичними. Саме у цій царині він мав можливість проявити свою волю і талант, адже ні конгрес, ні конституція не ставили тут особливих бар'єрів.

До того ж короткочасний період його президентства збігся з низкою криз та конфліктів. А усвідомлення того, що СРСР змусив Сполучені Штати вдатися до "глобальної оборони'', породжувало необхідність демонструвати волю, твердість та силу, а також підвищену потребу в здобути міжнародно-політичного престижу. Цілком усвідомлював Дж.Кеннеді і небезпеку для людства, яку несли атомна та воднева бомби. Вдаючись іноді до гострої риторики на практиці, він діяв обережно, на мінімальному рівні прагнув стримати ризик ескалації.

«Звернення» нового президента до нації засвідчило його готовність продовжувати попередній зовнішньополітичний курс США. Щоправда, Дж.Кеннеді, більше ніж інші американські політики, відчував межі реальних можливостей і намагався не порушувати їх. Через таку двоїстість зовнішня політика 35-го президента США мала досить своєрідний характер. Вона характеризується переплетінням двох тенденцій: з одного боку, нагнітанням військової противаги, прикладом чого може слугувати співучасть в інтервенції проти Куби на Плайя-Хірон у квітні 1961 року; з другого, поверненням до реалістичної лінії, спрямованої на відповідне послаблення міжнародної напруги, а саме: заміною попередніх зовнішньополітичних принципів новою стратегічною доктиною «гнучкого реагування» на зміни у світі, визнанням необхідності (щоправда, далеко не всіма американськими політиками) мирного розв'язання міжнародних проблем, зрушень у радянсько-американських відносинах.

Піднесення національно-визвольного руху у країнах третього світу примусило адміністрацію Кеннеді розглядати цей регіон як пріоритетний. «Великим полем битви на захист і поширення свободи сьогодні є Азія, Латинська Америка і Близький Схід, землі народів, що пробуджуються», - заявив президенту посланні конгресові 22 травня 1961 року. 35-й американський президент не мав гадки залишати звільнені від колоніального панування регіони на поталу іншим впливам. Кидаючи погляд у майбутнє, він вважав «третій світ» власним «полем бою» в конфлікті між диктатурою та демократією: було розроблено стратегію допомоги, що ставила за мету модернізацію країн, які розвиваються, по-американському. В період правління Кеннеді стратегія «модернізації» дістала новий імпульс. Відповідні тактичні зміни відбулися в дипломатичних, політичних і культурних стосунках США із де-колонізованими країнами. Новий, більш гнучкий і «ліберальний» режим допомоги в ім'я «модернізації» став невід'ємною частиною «нових рубежів», якії її передбачав здійснення соціально-економічних реформ у країнах «третього світу» з тим, щоб утримати їх в орбіті США та ізолювати від комуністичного впливу.

Ще до обрання на посаду президента радники Дж.Кеннеді багато говорили про необхідність запровадження нової латиноамериканської політики, спрямованої передовсім на реалізацію соціально-економічних реформ у цих країнах з метою подолання їхньої відсталості та бідносі і. Цю концепцію під назвою «Союз заради прогресу» Дж.Кеннеді оприлюднив 13 березня 1961 року у Білому домі перед латиноамериканськими дипломатами та членами конгресу, а як програму її було затверджено на спеціальній сесії Організації американських держав (ОАД) у серпні того ж року (після провалу висадки на Плайя-Хірон).

Програма «Союз заради прогресу» (як аналог європейського плану Маршалла) передбачала фінансову допомогу Сполучених Штатів латиноамериканським країнам, її розмір: по 2 млрд.доларів (1,1 млрд. — урядова допомога; 0,9 млрд. - приватні капіталовкладення і позики міжнародних фінансових організацій) щороку упродовж 10 років. Країни регіону зобов'язувалися натомість подавати на схвалення ОАД свої плани економічного та соціального розвитку та дотримуватися низки показників: домагатися темпів зростання економіки в 2,5 відсотка в рік, здійснити демократичні реформи тощо. Безперечно, що «Союз заради прогресу» був викликаний до життя революцією на Кубі та прагненням загальмувати її поширення в регіоні. Водночас американська дипломатія часів Дж.Кеннеді застосовувала більш розмаїті та гнучкі методи співпраці з країнами «третього світу»: розроблялися та запроваджувалися не лише різноманітні програми економічної, технічної та військової допомоги, а й такі нововведення як програми «корпус миру», «продовольство для справи миру», їх з ентузіазмом зустріла молодь США. «Корпус миру» - це організація добровольців, які з власної волі вирушали у відсталі країни, де працювали у сфері економіки, освіти, медицини тощо. Щоправда, ініційовані Дж.Кеннеді фінансові та кадрові програми допомоги країнам, що розвиваються, через їхні колосальні потреби не змогли суттєво вплинути на ситуацію. Проте його новації спричинили усвідомлення Америкою, як, зрештою, і Європою, існування такої глобальної проблеми як «третій світ».

Висадка на Плайя-Хірон. Разом з тим старий даллесівський дух адміністрація Дж.Кеннеді проявила у ставленні до революційних змін на Кубі. Ще за президента Д. Ейзенхауера було розроблено план вторгнення на Кубу антикастрівських сил. Провідним його автором виступило ЦРУ. 17 березня 1960 року Д.Ейзенхауер розпорядився створити на території Гватемали та Нікарагуа бази для військової підготовки кубинських емігрантів. На цю операцію було виділено 13 млн. доларів (найвірогідніше, американськими компаніями).

Як кандидат на посаду президента Дж.Кеннеді знав про цей план лише в загальних рисах. 20 січня 1961 року він став господарем Білого дому. Ще до цього А.Даллес (керівник ЦРУ) доповів йому про всі деталі антикубинсь-кого плану. Новий президент не відхилив його, хоча заявив, що американські збройні сили не братимуть участі у висадці десанту. Експерти ЦРУ безнастанно повторювали президентові, що народні маси у сільській місцевості налаштовані вороже до Ф. Кастро і прихильно поставились би до висадки біженців. Пентагон поділяв цю думку. 5 квітня 1961 року президент Дж. Кен-неді дав свою остаточну згоду на реалізацію плану ЦРУ. Він звелів тільки виключити з операції прибічників Батісти. Під головуванням Хосе Міро Кар-дони було утворено «Революційну кубинську раду», її завдання, на випадок успіху операції, полягало в тому, щоб встановити на Кубі ліберальний поміркований режим, ворожий комуністичному. Президент США дав зрозуміти цій раді, що американські збройні сили ні в якому разі не втручатимуться в події, але рада була переконана, що американці таки повинні втрутитися. За два дні до висадки десанту американські бомбардувальниками Б-26 з кубинськими розпізнавальними знаками здійснили наліт на кубинські аеродроми з метою знищити кубинську авіацію. Бомбардування виявилося малоефективним. Попри наполягання американських військовиків Кеннеді заборонив повторний повітряний наліт, як і перебування американських кораблів та підводних човнів в межах 20-мильної зони (ЗО км) від місця висадки десанту.

На світанку 17 квітня 1961 року «бригада 2506», яка пройшла вишкіл у Гватемалі та Нікарагуа, на п'яти кораблях та двох десантних баржах вийшла з нікарагуанської о порту Пуерто-Кабесас і висадилася на кубинському узбережжі в районі затоки Кочінос (Свиней), у південній частину провінції Ма-тансас. В операції, яка отримала у ЦРУ кодову назву «Плутон», було задіяно 1500 кубинських емігрантів - найманців. Сьогодні ніхто не піддає сумніву причетність ЦРУ до цієї операції. У провінції Орієнте було також висаджено невеликий десант з 168 «командос» з метою дезорганізації дій кубинського уряду.

Через три дні операція зазнала повного краху. Розсекречені нині документи засвідчують, що погано організоване вторгнення, не захопило кубинське керівництво зненацька. Учасники десанту втратили 114 осіб убитими і 1189 - полоненими, багато з яких були звільнені через півтора року в обмін на американські продукти і медикаменти на суму в 53 млн.доларів.

Хоча мова не йшла про пряму американську інтервенцію, відповідальність Америки, особливо її президента, в очах світової громадськості стала очевидною. Для Кеннеді це був важкий удар. Він узяв на себе всю відповідальність за операцію, яку запланував його попередник. Щоправда, головну провину склали на шефа ЦРУ А.Даллеса, якого негайно замінили. У січні 1962 року новий держсекретар Дін Раск порушив питання про виключення Куби з Організації американських держав, оскільки, говорив він, кубинський режим тоталітарний і несумісний з її демократичними при-нипами. Пропозицію Д.Раска схвалили 14 голосами з 21. Провідні держави Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, Чилі та Мексика - проголосували проти американської пропозиції. Куба, незважаючи на зростання закупівель і поставок СРСР. виявилася ізольованою від решти світу.

Європейський континент залишався пріоритетним для американських зовнішньополітичних інтересів. У травні-червні 1961 року Дж.Кеннеді здійснив вояж у Європу: у травні зустрівся у Парижі з Ш.де Голлем. Обидва президенти погодилися на тому, що необхідна тверда позиція Заходу у берлінському питанні. Проте Дж. Кеннеді не вдалося переконати президента Франції у недоцільності відходу від атлантичної співпраці.

В червні цього ж року у Відні відбулася зустріч американського президента та керівника СРСР М.Хрущова. Ця зустріч дістала романтичну назву «рожеві сади Відня». Наслідки її були вельми скромні. Головна проблема - статус Західного Берліна - залишилилася неврегульованою.

За цих обставин у серпні 1961 року керівництво НДР з санкції СРСР прийняло рішення про зведення навколо Західного Берліну високої стіни -«антифашистського захисного валу» і запровадило суворий контроль на кордоні з ФРН. Спорудження Берлінського муру стало несподіванкою для американського уряду. Тоді ж, у ті серпневі дні, СШ А та СРСР підійшли «ризиковане близько до війни.» Разом з тим Дж.Кеннеді, розуміючи, що мур не створює безпосередньої загрози Західному Берліну, не вважав за необхідне поглиблювати кризу. Сполучені Штати погодилися фактично з розділом міста та німецької нації. Під час тріумфального візиту у червні 1963 року до ФРН Кеннеді запевнив німців у твердих гарантіях захисту Західного Берліну, символічно підвердивши це мовленою по-німецьки фразою: «Я-берлінець».


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

70941. КОМПЬЮТЕРНЫЙ ПОИСК НОВЫХ МОСТИКОВЫХ ЛИГАНДОВ В МАГНИТНЫХ ПОДРЕШЕТКАХ БИФУНКЦИОНАЛЬНЫХ МАТЕРИАЛОВ 230.5 KB
  Методом DFT исследованы комплексы образованные парами двух и трехвалентных атомов переходных металлов и лигандами: оксалатом оксамидом и дитиооксамидом. С учетом названного выше бифункционального соединения мы начали исследование с рассмотрения оксалата в качестве...
70942. РОССИЙСКАЯ ИДЕНТИЧНОСТЬ В СОЦИОЛОГИЧЕСКОМ ИЗМЕРЕНИИ 4.96 MB
  Ценности россиян их представления о том что важно а что не важно в их жизни это пожалуй именно то что составляет ядро национальной идентичности. Начнем с того что важно для них в первую очередь а затем рассмотрим некоторые ценности нормы которыми они руководствуются в своей жизни.
70943. Жизненные ориентиры современной молодежи 84.47 KB
  Противоречивость трансформационных процессов, переживаемых российским обществом, молодежь ощущает в полной мере. Пожалуй, даже острее, нежели представители старших возрастов. Ведь именно в молодости, которая является одним из наиболее значимых жизненных этапов, человек получает реальные...
70944. Основные подходы к определению сущности духовного отчуждения в современной России 118.93 KB
  В последние десятилетия Россия претерпевает глубокие изменения в социальной политической экономической и духовной сферах общественной жизни которые сопровождаются системным кризисом. Сущность отчуждения исследователями определяется в зависимости от мировоззренческой позиции.
70945. Обеспечение безопасности духовной сферы современного российского общества 171.41 KB
  Все сферы общественной жизни взаимосвязаны между собой. Значительную роль в нашем динамично развивающемся информационном обществе играют эволюционные процессы в духовной сфере. Таким образом основа духовной сферы как и духовной жизни в целом сознание поэтому духовная сфера...