22734

Створення НАТО

Доклад

Международные отношения

Створення НАТО. після тривалих переговорів у Великій залі Державного департаменту США у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору НАТО. згідно з цим законом СПІА уклали вісім двосторонніх угод із західноєвропейськими членами НАТО про фінансову допомогу у військовій сфері. керуючись законом конгрес затвердив суму асигнувань 95 млрд доларів для кредитування закупок військової техніки та обладнання членами НАТО.

Украинкский

2013-08-04

32.5 KB

10 чел.

50. Створення НАТО.

Після завершення другої світової війни у Західній Європі відбувався процес формування воєнно-блокової системи. Ще під час війни були укладені радянсько-англійський договір про взаємодопомогу та дружбу 1942 р. та радянсько-французький договір про взаємодопомогу та дружбу 1944 р. Вони передбачали співробітництво як під час війни, так і у повоєнний період та були, звичайно, спрямовані проти Німеччині.

Ініціатором створення нової системи воєнних союзів виступила Великобританія.

4 березня 1946 р. у Дюнкерку був підписаний Договір про союз та взаємну допомогу між Великобританією та Францією. Він передбачав співробітництво у протидії Німеччини.

У січні 1948 р. Великобританія та Франція запропонували Бельгії, Нідерландам й Люксембургу укладення політичного пакту, але країни Бенілюксу висунули вимогу доповнити його воєнними угодами.

17 березня 1948 р. у Брюсселі Англія, Франція, Бельгія, Нідерланди та Люксембург підписали Договір про економічне, соціальне, культурне співробітництво та колективну безпеку (Брюссельський пакт). Його було укладено на п'ятдесят років. У преамбулі підкреслювалася його головна мета - перешкодити повторенню агресії з боку Німеччини. Договір передбачав автоматичне надання допомоги у разі агресії проти будь-якої країни Європи з тих, що підписали пакт. Планувалося створення Західного Союзу, об'єднаної військової організації-Його координуючими органами були консультативна рада міністрів закордонних справ, військовий комітет міністрів оборони та військовий штаб.

Об'єднане військове командування, яке було створене у жовтні 1948р., очолив англійський фельдмаршал Монтгомері. Проте під тиском США Англія змушена була поступитися лідерством.11 червня 1948 р. конгрес США ухвалив так звану «резолюцію Ванденберга». В ній підкреслювалося, що необхідність захисту миру вимагає участі США у регіональних та глобальних заходах щодо забезпечення міжнародного миру. Резолюція надавала дозвіл уряду США укладати в мирні часи договори про союзи з державами за межами Американського континенту. Ця резолюція означала офіційну відмову Вашингтона від практики неприєднання  до військово-політичних об’єднань за межами західної півкулі в мирний час. Прийняття цієї резолюції дало змогу США безпосередньо очолити процес створення військово-політичних блоків у всьому світі, і насамперед в Європі. 6 липня 1948 позпочалися ініційовані США переговори між Сполученими Штатами, Канадою та членами Західного союзу. Темою переговорів стала «оборона Атлантичного регіону». Вже наприкінці 1948 р. одночасно з роботою над текстом майбутнього договору США провадили консультації ще з сьома країнами Західної Європи: Італією, Данією, Ісландією, Норвегією, Португалією, Ірландією та Швецією. Лише останні дві відхилили пропозицію північноамериканського партнера. Всі інші дали принципову згоду приєднатися до майбутнього блоку.

4 квітня 1949 р., після тривалих переговорів, у Великій залі Державного департаменту США у Вашингтоні відбулася церемонія підписання Статуту Організації Північноатлантичного Договору (НАТО).4 квітня 1949 р. Північноатлантичний пакт підписали у Вашингтоні представники Бельгії, Великобританії, Данії, Ісландії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, США та Франції. З серпня того ж року договір набрав чинності. З метою підтримки атлантичної інтеграції в жовтні 1949 р. сенат США затвердив закон «Про взаємну військову допомогу». Вже в січні 1950 р. згідно з цим законом СПІА уклали вісім двосторонніх угод із західноєвропейськими членами НАТО про фінансову допомогу у військовій сфері. В 1951 р., керуючись законом, конгрес затвердив суму асигнувань — 9,5 млрд доларів — для кредитування закупок військової техніки та обладнання членами НАТО.

У преамбулі підкреслювався оборонний характер організації та прагнення до миру усіх договірних сторін, їх рішучість захищати силою демократичний устрій західного типу та домінування закону. Головну частину Статуту складали статті військового характеру. Стаття 4 передбачала консультації у випадку загрози. Згідно з статтями 4 й 5, у разі агресії в Європі, у Північній Америці, в Алжирі, проти островів Атлантичного океану на північ від тропіку Рака, а також проти корабля або літака, що належить одній з договірних сторін, воєнна допомога не надаватиметься автоматично. Кожна сторона, здійснюючи своє законне право на оборону, вживатиме негайно, індивідуально чи колективно, таких заходів, які буде вважати необхідними, у тому числі й застосування збройної сили. Кожна сторона є вільною сама вирішувати, чи буде її допомога військовою. Найвище керівництво мало бути передано Раді міністрів закордонних справ країн, що його підписали. Найвищій орган керівництва -Рада НАТО.

Статут НАТО підписали представники Бельгії, Ісландії, Данії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Португалії, Італії, Великобританії, Франції та США. Надалі кількість членів НАТО збільшилася. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 р. -ФРН, У 1982р.-Іспанія.  СРСР рішуче виступив проти створення НАТО. У той же час на протязі 1947 -1948 рр. він укладає серію договорів про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу 3 країнами Центральної та Східної Європи, що входили до радянської зони впливу.

Наступним кроком у посиленні співпраці в межах НАТО стало підписання членами альянсу 19липня 1951 р. конвенції  «Про   статус   збройних   сил   країн—учасниць НАТО». Згідно з її положеннями США одержували право Утримувати в Європі військові бази, збройні сили альянсу могли розташовуватися на території інших країн—членів НАТО, в обох випадках іноземні збройні сили фактично користувалися правом екстериторіальності. Але йшлося не лише про формальне об'єднання держав Західної Європи, а й про перетворення нових атлантичних зв'язків на справжню запоруку недоторкашюсті, тобто формування ефективного військового утворення. А досягти цього було неможливо без участі Західної Німеччини. Проте перспектива   ремілітаризації   ФРН   викликала   занепоєння не лише на Сході, але й на Заході континенту, продовженням курсу Заходу на реінтегрування ФРН у європейські структури стало приєднання 18 квітня 1951 р. до Договору про створення Європейського об’єднання вугілля та сталі згідно з «планом Шумана». Водночас Франція запропонувала ідею створення «європейської армії», до складу якої мали входити й німецькі військові контингенти, Втілюючи в життя курс на відновлення військової моці Німеччини, західні держави вже В 1950 р дали згоду на створення збройних сил ФРН, зняли обмеження військового виробництва, амністували значну кількість воєнних злочинців з числа кадрових військових. Останнім кроком на шляху консолідації Західної Європи стало включення ФРН до Західного союзу та НАТО.

Цей крок викликав жорстку негативну реакцію СРСР. Радянський Союз розірвав союзницькі, угоди часів війни з Англією та Францією. У відповідь на відбудову військової машини Німеччини, що сприймалася Москвою як складова підготовки Заходу до наступу на СРСР, Радянський Союз удався до створення військового блоку, що мав об'єднати східноєвропейські країни народної демократії навколо СРСР та сформувати ефективні механізми єдиного управління збройними силами всього блоку. У травні 1955 р. у Варшаві СРСР, Польща* Болгарія, НДР, Румунія, Угорщина та Чехословаччина, підписали договір про створення Організації Варшавського договору (ОВД).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

33868. Патристика 15.27 KB
  Самым ярким представителем патристики был Аврелий Августин. Августин 354 430 выдающийся мыслитель. Августин считал достойным познания такие объекты как Бог и душа: бытие Бога возможна вывести из самосознания человека т. Душа согласно Августину нематериальная субстанция отличная от тела а не простое свойство тела.
33869. Схоластика 13.82 KB
  Номиналисты Оккан Иоанн Дунс Скотт утверждали что реально существуют только единичные вещи общие понятия являются именами этих вещей и самостоятельно не существуют. утверждали что общие понятия существуют объективно и до вещей. Номиналисты Оккан Иоанн Дунс Скотт утверждали что реально существуют только единичные вещи общие понятия являются именами этих вещей и самостоятельно не существуют. утверждали что общие понятия существуют объективно и до вещей.
33870. Взаимоотношения с развивающимися странами 62 KB
  СССР заботясь об укреплении своих позиций в освободившихся странах оказывал им активную материальную и военную помощь. Было подписано соглашение о прекращении состояния войны между СССР и Японией 1956 г. представителями СССР и Югославии декларация намечала сотрудничество сторон в области экономики науки и культуры. К концу 50х годов СССР был связан торговыми договорами более чем с 70 мировыми державами.
33872. Политическая жизнь страны во второй половине 60-х - первой половине 80-х гг 26 KB
  Снова установлено коллективное руководство – 1й секретарь Брежнев председатель СМ – Косыгин. Отставка Хрущева сопровождалась кадровыми переменами Договорщики: Подгорный – секретарь ЦК Шелест – член Президиума КЦ Шелепин – член Президиума секретарь ЦК председатель комитета партийного контроля Суслов – секретарь ЦК по идеологии.
33873. Общественная жизнь страны во второй половине 60-х – первой половине 80-х гг. Диссидентское движение 38 KB
  Национальное сознание развивалось в очень неблагоприятных условиях в условиях идеалогического диктата причем монодиктата в условиях политического диктата. 60ники : романтики в условиях Хрущеавской оттепели высшее достижение общественной жизни было: 1. 70ники : формировались в других условиях приспособленцы карьеристы циники космополиты. В условиях застоя был неизбежен рост различных форм протеста среди населения.
33874. Экономи́ческая рефо́рма 1965 г. в СССР 103 KB
  в СССР в СССР известна как Косыгинская реформа на Западе как реформа Либермана реформа управления народным хозяйством и планирования осуществлённая в 1965 1971 гг. Связывается с именем председателя Совета Министров СССР А. Традиционно проведение реформы связывали с усложнением экономических связей что снижало эффективность директивного планирования в 1966 промышленность СССР включала более трёхсот отраслей 47 тыс. Струмилин эксперты Госплана СССР руководители предприятий и др.