22746

Умисел як форма вини

Курсовая

Государство и право, юриспруденция и процессуальное право

Вина - це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.

Украинкский

2014-08-21

128.5 KB

14 чел.

PAGE   \* MERGEFORMAT10

Варіант 2. Умисел як форма вини

Вступ

1. Поняття вини за кримінальним правом та її форми.

2. Прямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

3. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.

4. Непрямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

5. Відмінність непрямого умислу від прямого умислу та злочинної самовпевненості.

6. Інші види умислу у практиці та теорії кримінального права.

Висновки

Використана література

Вступ

   Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи.

   Вина -- це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

   Вина -- це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримінальної відповідальності.

    У кримінально-правовій літера-турі на початку 50-х років мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єк-тивної сторони складу злочину, тобто умислу і необе-режності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою є не лише встановлення того, що людина вчини-ла діяння навмисно або з необережності, але й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, негативної загальної оцінки від імені держави і вимагають кримінальної відповідальності підсудного. Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою.

Вина -- це лише психічне ставлення особи щодо злочин-ного діяння, яке нею вчиняється. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст. 8) і вину у формі необережності (ст. 9).

Розбудова демократичної, соціальної, правової держави України передбачає якісно нове формування сучасної правової системи. Таке формування має ґрунтуватися на загальновизнаних правових принципах, таких, зокрема, як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини тощо. Останні два принципи нерозривно пов’язані з визначенням правового змісту вини.

Розуміння вини як правової категорії є загальнотеоретичним питанням, що має велике значення для різних галузей права. Особливе значення таке розуміння має для кримінального права.

Питанням вини в кримінальному праві приділяли увагу багато вчених, серед яких– М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Пінаєв, О.Я. Светлов, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, Н.Н. Ярмиш, С.С. Яценко та ін.

Водночас ціла низка питань щодо розуміння вини та, зокрема, умислу як її форми залишаються спірними. Вони вимагають подальшого дослідження та аналізу.

  1.  Поняття вини за кримінальним правом та її форми.

Злочин являє собою єдність об'єктивної сторони (зовнішнього вираження, зовнішніх ознак) і суб'єктивної сторони (внутрішнього змісту, психологічних ознак) діяння, причому одна сторона без іншої в рамках даної єдності існувати не може. Відповідно, склад злочину являє собою єдність чотирьох елементів: об'єкта, суб'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторони. Суб'єктивну (внутрішню) сторону злочину становить психічний зміст (усвідомлення особою фактичного характеру і суспільного значення вчиненого діяння або відсутність такого усвідомлення, передбачення або непередбачені суспільно небезпечних наслідків своїх дій, певне вольове до них ставлення, мотиви, якими керувався суб'єкт, вчинюючи злочин, цілі, які він перед собою ставив, емоції , які він при цьому відчував).

З питання про співвідношення вини і суб'єктивної сторони існують дві точки зору. Відповідно до першої з них, вина є суб'єктивна сторона злочину; поняття вини і суб'єктивної сторони по суті тотожні. Згідно з другою, в суб'єктивну сторону злочину, поряд з виною у формі умислу або необережності, входять також мотив, мета та інші психічні моменти.

П.С. Дагель зазначає, що слід розрізняти вину як психічне ставлення суб'єкта, реальний умисел або реальну необережність особи, виражені у скоєному злочині, і ознаки складу злочину, що характеризують цю суб'єктивну сторону. Реальний умисел і реальна необережність особи виникають на основі певного мотиву, полягають в діянні, направленому на певну мету. Іншими словами, мотив, мета, емоції - необхідні компоненти психічних відносин, що становлять вину. Ці психологічні елементи мають різне юридичне значення. Мета, яка полягає в досягненні злочинного наслідку, є ознакою прямого умислу; мета, спрямована на результат, що знаходиться за рамками складу, може характеризувати спрямованість умислу; мотив і емоції характеризують зміст умислу і т. д. Далеко не все, що входить у зміст провини, впливає на її форму і входить у визначення форми вини.

Зміст вини - це найбільш конкретна категорія, що відображає її ознаки. Оскільки вина - це психічне ставлення суб'єкта, виражене в певному злочині, змістом вини є сукупність психічних елементів (свідомості, волі, емоцій, мотиву, мети), що становлять це психічне ставлення. Однак зазначені психічні елементи лише тоді складають зміст вини, коли вони відображають (або в них можуть відображатися) об'єктивні ознаки злочину і висловлюють певне ставлення особи до цих ознак1.

Вина у КК України визначається як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК України).

Як зазначає Р.В. Вереша, вищезазначене визначення ґрунтується на положеннях психологічної теорії вини. Поняття вини в межах психологічної теорії вини характеризується наступним: вина – це психічне ставлення особи до злочинного діяння, яке вчинюється нею, та його наслідків; вина – це завжди умисел або необережність; у кожний психічний акт певною мірою входять два елементи (аспекти) – інтелектуальний та вольовий. Інколи виділяється і третій елемент (аспект) – емоційний; вина є умовою кримінальної відповідальності; 5) усвідомлення протиправності не є обов’язковим для наявності вини; інколи поряд з умислом та необережністю виділяється такий елемент вини, як докірливість2.

Закріпивши в ст. 23 КК України визначення поняття вини, законодавець вжив формулювання, які не можна розуміти однозначно. Так, по-різному можна розуміти зміст поняття “дія чи бездіяльність, передбачена цим Кодексом”, та термін “наслідки”. Можливі підходи до розкриття зазначених формулювань і термінів не усувають певних суперечностей, що виникають в процесі такого розкриття, більш того, ці суперечності виходять на більш високий (можливо концептуальний) рівень.

Поняття “психічне ставлення”, що вживається у ст. 23 КК України, конкретизується при визначенні форм вини у статтях 24, 25 КК України через формулювання: “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання”; “усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання”; “передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення”; “не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити”.

Правильне вирішення загального питання про вину має не лише теоретичне, а й практичне значення. Залежно від того, як диференційовано загальне поняття вини, здійснюється визначення її окремих форм, кожна з яких має містити загальні ознаки вини. Від з’ясування окремих форм вини знову ж таки залежить вирішення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності.

Вина – центральне поняття кримінального права і кримінального процесу. Від правильного вирішення питання про вину перш за все залежить зміцнення законності у діяльності органів і посадових осіб, які ведуть боротьбу зі злочинністю.

Компоненти, що утворюють вину – це різні поєднання стану свідомості та волі у ставленні до вчиненого діяння і його наслідків (форми вини). У складах злочинів, що насамперед є юридичною підставою кримінальної відповідальності, завжди зазначається або передбачається певна форма вини, необхідна для цього виду злочину. Тому форми вини у загальному вченні про склад злочину називаються обов’язковими ознаками складу3.

Як вже зазначалося вище, ст.23 КК України визначає дві форми вини – умисел та необережність. Виходячи із тексту ст. 24 КК України, можна визначити, що зміст умислу полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

Таким чином, інтелектуальна ознака умислу включає усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова ознака умислу означає наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх припускання. Залежно від поєднання у свідомості злочинця цих ознак умисел поділяється на прямий і непрямий.

2. Прямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

 У разі прямого умислу, згідно з ч. 2 ст. 24 КК України, особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків, бажає їх настання.

За своєю внутрішньою структурою прямий умисел може бути дуже складним. Винний здатний передбачити можливість настання різних, не суворо визначених у його свідомості наслідків діяння, і бажати настання будь-якого з них. У таких випадках мається на увазі альтернативний умисел. В інших випадках можливі наслідки охоплюються свідомістю винного в узагальненому вигляді, вони не конкретизовані, але тим не менш будь-які з можливих наслідків націлені на кінцевий злочинний результат. Це має місце, наприклад, при скоєнні крадіжок, коли свідомістю винного не визначено ні предмет викрадання, ні його розміри. Проте крадіжка залишається крадіжкою з характерним для неї прямим умислом. Злочини з невизначеним наміром можуть включати наявність багатьох можливих злочинних наслідків, головна умова - це усвідомлення і передбачення особою не абстрактної, а реальної можливості їх настання і бажання цього4.

Усвідомлення суспільно небезпечного характеру вчинюваного діяння означає, що винувата особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об’єкта і об’єктивної сторони складу певного злочину, а й його суспільну небезпечність. Наприклад, у разі вчинення крадіжки винуватий усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. При цьому необхідно відзначити, що в ряді випадків законодавець визнає діяння умисними лише при усвідомленні їх протиправності. Це, передовсім, злочини із спеціальним суб’єктом, коли на особу покладається виконання або забезпечення дотримання якихось правил та обов’язків. Наприклад, за порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ч. 1 ст. 272 КК України) можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності лише ті особи, на яких покладався обов’язок щодо дотримання ними цих правил. Вказівка у статті на завідомість у відношенні до незаконних дій також в принципі означає усвідомлення суб’єктом протиправності діяння. Наприклад, поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи (ч. 1 ст. 151 КК України).

Усвідомлення суспільної небезпеки вчинюваних діянь включає уявлення суб’єкта і про ті факультативні ознаки об’єктивної сторони, за яких вчинюється злочин (спосіб, місце, час тощо).

Формулювання «передбачала його суспільно небезпечні наслідки» — це розумове уявлення особи про результати своєї дії або бездіяльності. При цьому передбачення тут має конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати суспільно небезпечні наслідки.

Відповідно до законодавчого визначення прямого умислу передбачення наслідків може бути неоднозначним: винуватий передбачає можливість або неминучість настання суспільно небезпечних наслідків.

Із положень ч. 2 ст. 24 КК України начебто випливає, що суб’єкт спочатку усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, а потім передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій (чи бездіяльності). Реальне співвідношення інтелектуальних моментів (усвідомлення та передбачення) виглядає, як правило, дещо інакше: спочатку суб’єкт «прораховує» наслідки своїх дій, а потім дає оцінку своїм діям як небезпечним. Усвідомлення характеру дії відбувається на підставі передбачення, а не навпаки. В психологічній літературі підкреслюється, що про усвідомлення особою суспільної значущості свого діяння можна говорити лише тоді, коли вона передбачає його наслідки5.

Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння — щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Під бажанням у психологічній літературі розуміється прагнення до конкретного результату, що передбачає свідому та цілеспрямовану діяльність особи. Наявність у кримінально-правовій формулі вини такого елемента, як бажання суб’єкта, свідчить про намір включити у вину вольовий момент — спонуку злочинної поведінки. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.

3. Особливості умислу у злочинах з формальним складом.

На сьогодні все ще дискусійним є визначення вини у злочинах з формальним складом. Значною мірою це пов’язано з тим, що Кримінальний кодекс визначає зміст умислу й необережності, по суті, лише щодо злочинів з матеріальним складом (до діяння та наслідків). Поза правовим регулюванням залишилося визначення змісту вини у злочинах з формальним складом, тобто в таких злочинах, де настання суспільно небезпечних наслідків лежить поза межами складу злочину. У зв’язку з цим виникають питання, що по-різному вирішуються науковцями та практиками: ставлення до яких ознак є змістом вини у злочинах з формальним складом; чи можна визначати вину в таких злочинах лише до діяння, чи до діяння й до наслідків, що лежать поза межами складу злочину, чи до діяння й до інших ознак об’єктивної сторони складу злочину; з якою формою вини та при якому виді умислу чи необережності можуть бути вчиненими злочини з формальним складом.

Думки вчених та практиків, що стосуються відповідей на зазначені питання, можна поділити на три групи:

1) злочини з формальним складом можуть бути вчиненими як з прямим та непрямим умислом, так і при злочинній недбалості та злочинній самовпевненості; при цьому зміст вини визначається як до діяння, так і до наслідків, що є поза межами складу злочину, а також до інших ознак об’єктивної сторони злочину;

2) злочини з формальним складом можуть бути вчинені або з прямим умислом, або при злочинній недбалості; при цьому унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або при злочинній самовпевненості; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння, через що видозмінюється зміст прямого умислу, яким є таке ставлення, коли особа «усвідомлювала суспільну небезпеку діяння та бажала його вчинити» та злочинної недбалості, якою є таке ставлення, коли особа «не усвідомлювала суспільної небезпеки свого діяння, хоча повинна була і могла її усвідомлювати»;

3) злочини з формальним складом можуть бути вчиненими тільки з прямим умислом, унеможливлюється вчинення таких злочинів з непрямим умислом або із необережності; ставлення у таких злочинах переноситься винятково на діяння; на відміну від попередньої позиції, такі злочини можуть вчинюватися через злочинну недбалість, оскільки вважається, що особа не може не усвідомлювати суспільної небезпеки свого діяння.

На думку науковців, прихильників першої та другої позицій, у злочинах з формальним складом вина являє собою по суті теж психічне ставлення не тільки до дій, а й до суспільно небезпечних наслідків. Г.А. Кригер підкреслює, що форму і вид вини слід визначати, виходячи з психічного ставлення до прямих наслідків, описаних (матеріальні склади) чи не описаних (формальні склади) у диспозиції кримінально-правової норми. Аналогічну точку зору висловив і Б.С. Нікіфоров, відзначивши, що «у формальних злочинах суспільно небезпечний результат органічно включається в дію. У цих випадках здійснення дії є разом з тим і заподіяння результату, і передбачати результат окремо від дії тут не можна. Навпаки, свідомість у цих випадках цілком охоплює всю «суспільно небезпечну ситуацію»6.

Справедливо піддаючи критиці таку позицію П.С. Дагель, І.Г. Філановський, А.І. Рарог, В.А. Ломако обґрунтовано вважають, що воля суб’єкта спрямована на саме діяння, тобто вольовий момент при вчиненні злочинів з формальним складом переміщається з наслідків на діяння7. Так, на думку І.Г. Філановського, при вчиненні формальних злочинів усвідомлення вчинюваної дії чи бездіяльності означає також бажання здійснення цих дій. За таких обставин особа повинна бути визнана такою, що діяла з прямим умислом. Подібну позицію відстоює й П.С. Дагель. А В.Д. Меньшагін писав, що непрямий умисел неможливий «при таких злочинах, де саме суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) утворює закінчений склад злочину і де до складу злочину не включається настання певних суспільно небезпечних наслідків. Підтримуючи цю точку зору, А.І. Рарог переконливо стверджує, що при вчиненні злочину з формальним складом зміст умислу завжди полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру вчинюваної дії й у бажанні вчинити цю дію. Такий умисел є прямим і тільки він притаманний умисним злочинам, що мають формальний склад. Такі злочини не можуть вчинюватися з непрямим умислом, вольовий зміст якого у вигляді свідомого припущення законом пов’язаний винятково із суспільно небезпечними наслідками, що входять в об’єктивну сторону тільки матеріальних складів8.

Слід враховувати, що зміст вини у злочинах з формальним складом складає ставлення виключно до суспільно небезпечного діяння. Не включаючи наслідки в коло ознак складу злочину, законодавець тим самим, на нашу думку, не вимагає встановлення характеру їх передбачення. Якщо особа в злочинах із формальним складом усвідомлює фактичну сторону свого діяння та усі його ознаки, то вона визначає, що тим самим порушуються охоронювані цим законом суспільні відносини, а отже, що існує суспільна небезпека цього злочину.

Отже, залежно від видів складів злочину вчені по-різному формулюють і зміст вини в них. Проте більшість з них сходиться на тому (вважаємо таку позицію цілком обґрунтованою), що злочини з формальним складом можуть вчинюватися лише з прямим умислом, а в зміст умислу включаються психічне ставлення лише до діяння, в тому числі певне вольове ставлення до нього.

4. Непрямий умисел. Його інтелектуальний і вольовий моменти.

Відповідно до ч.3 ст.24 Кримінального кодексу України непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Інтелектуальний момент непрямого умислу полягає в усвідомленні особою суспільно небезпечного характеру свого діяння та передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Непрямий умисел повністю збігається з прямим умислом за такою ознакою інтелектуального моменту, як усвідомлення. Однак інша ознака - передбачення суспільно небезпечних наслідків - значно відрізняється від подібної ознаки прямого умислу. Відповідно до закону при прямому умислі винний передбачає наслідки як можливий або неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, а при непрямому умислі він передбачає лише можливість настання таких наслідків.

Свідоме припускання настання наслідків за непрямого умислу (ч. 3 ст. 24 КК України) є таким процесом мислення, за якого суб’єкт, не бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків, втім, погоджується з їх настанням.

Байдуже ставлення до наслідків, за загальним правилом, фактично не відрізняється від свідомого їх припускання. Воно характеризується відсутністю активних емоційних переживань у зв’язку з суспільно небезпечними наслідками, реальна можливість настання яких відображується випереджуючим усвідомленням винуватого. У цих випадках суб’єкт заподіює шкоду суспільним відносинам, не замислюючись над наслідками вчинюваного діяння, хоча можливість їх заподіяння видається йому цілком реальною. Таким чином, формулювання «байдуже ставлення до наслідків» охоплюється формулюванням «свідоме їх припускання».

П.С. Дагель вказує, що при свідомому допущенні наслідків, характерному для непрямого умислу, злочинний наслідок не є ні метою дій винного, ні засобом її досягнення. Тому суспільно небезпечний наслідок у злочинах, вчинених з непрямим умислом, не випливає із мотивів поведінки винного, а визначається цими мотивами. В силу наявності антисоціальної (чи асоціальної) установки винний не відмовляється від вчинення суспільно небезпечних дій, незважаючи на усвідомлення того, що вони можуть спричинити непотрібні йому суспільно небезпечні наслідки9.

5. Відмінність непрямого умислу від прямого умислу та злочинної самовпевненості.

Основна відмінність між прямим і непрямим умислом корениться у вольовому елементі. Для прямого умислу характерне бажання, а для непрямого - свідоме припускання злочинних наслідків. Діючи з непрямим умислом, особа свідомо припускає злочинний наслідок, але цей наслідок не є ні метою, ні засобом її досягнення, ні етапом на шляху досягнення мети. Винний у цьому випадку займає пасивну позицію по відношенню до наслідків, тому злочини з непрямим умислом (за інших рівних умов) прийнято вважати менш небезпечними, ніж злочини, що вчинюються з прямим умислом. Здійснюючи злочин з непрямим умислом, особа може сподіватися, що наслідки чому-небудь не наступлять (надія на «авось»), а також розраховувати на якісь обставини, що дозволяють запобігти наслідкам.

Існують певні проблеми відмежування непрямого умислу від прямого з інтелектуального моменту. Справа в тому, що при прямому умислі можливими є дві форми передбачення суспільно небезпечних наслідків: можливість і неминучість. У визначенні непрямого умислу відзначається лише можливість передбачення таких наслідків. Аналізовані відмінності відродили давню дискусію про можливість непрямого умислу при передбаченні неминучості настання наслідків. Ще в радянський період деякі вчені стверджували, що при передбаченні неминучості настання наслідків слід завжди констатувати наявність прямого умислу, оскільки, передбачаючи неминучість наслідків, суб'єкт не може їх не бажати. Нині така позиція ще більше зміцнюється і ґрунтується вже на законодавчій базі.

Злочинну самовпевненість і непрямий умисел зближує інтелектуальна ознака, яка міститься в передбаченні можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Відрізняє їх вольова ознака, тому що при непрямому умислі особа свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а при самовпевненості розраховує на їх відвернення, але цей розрахунок є недостатнім, легковажним.

У загальній формі характер передбачення шкідливих наслідків при самовпевненості, на відміну від непрямого умислу, вдало визначив М.С.Таганцев, який писав, що "той, хто діє, якщо можна так виразитись, усвідомлює можливість вчинення злочинної дії  in abstracto, але не усвідомлює можливості її настання  in concreto".

Отже, при самовпевненості, на відміну від непрямого умислу, особа передбачає абстрактну можливість настання шкідливих наслідків.

За вольовим моментом злочинна самовпевненість і непрямий умисел також різняться між собою, так як у них різне вольове ставлення до наслідків.

При непрямому умислі особа байдуже ставиться до настання суспільно небезпечних наслідків, а при злочинній самовпевненості свідомість і воля особи не байдужі до можливих наслідків скоєного нею діяння, а спрямовані на їх запобігання. При цьому суб'єкт розраховує на конкретні, реально існуючі обставини, здатні протидіяти настанню злочинного результату, наприклад, на свою силу, спритність, уміння, досвід, майстерність, на дії інших осіб, сил природи, машин і механізмів, а також на інші обставини. Але розрахунок виявляється марним, легковажним, в результаті чого злочинного результату уникнути не вдається.

Наведемо два приклади, зовні схожих, але які відрізняються за "спрямованості волі" винних діянь. В одному випадку група підлітків в морозний день затягла потерпілу п'яну в безлюдне місце, де, зґвалтувавши, залишили її, і вона замерзла. Передбачаючи можливість цього результату, допускаючи його або байдуже ставлячись до цих наслідків, винні вчинили вбивство з непрямим умислом.

В іншому випадку П. при так званій "розбірці" чергою з автомата прострілив ноги конкуренту і залишив його одного вночі у безлюдному місці. Надана вранці медична допомога виявилася безрезультатною, потерпілий помер в лікарні від втрати крові. Кваліфікація діяння як умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, не витримує критики: винний не міг не передбачити можливості настання смертельного результату, але поставився до цього байдуже. Тут у наявності вбивство з непрямим умислом.

6. Інші види умислу у практиці та теорії кримінального права

Теорія кримінального права і судова практика, крім прямого і непрямого умислу, знають інші види умислу: умисел визначений, невизначений і альтернативний; умисел заздалегідь обдуманий, раптовий і афектований; умисел загальний і спеціальний.

Поділ умислу на зазначені види ґрунтується на особливостях психічного ставлення суб'єкта при вчиненні умисного злочину. Цей поділ дозволяє більш точно індивідуалізувати психічне ставлення винного, визначити конкретний характер і ступінь його вини, а отже, правильно індивідуалізувати його відповідальність. Нарешті, в ряді випадків правильне встановлення зазначених видів умислу може мати значення для кваліфікації скоєного винним злочину.

Зазначені види умислу не становлять самостійних форм вини, не замінюють понятті прямого і непрямого умислу. Це означає, що лише при наявності ознак прямого або непрямого умислу можна ставити питання про визнання того чи іншого його різновиду10.

За характером змісту умисел класифікується на визначений, невизначений і альтернативний.

Визначений умисел характеризується наявністю у винуватого бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати хабара, викрасти чуже майно.

Невизначеним є умисел, за якого винуватий передбачав суспільно небезпечні наслідки лише у загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нанесенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає потерпілому тілесне ушкодження, не знаючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за тілесне ушкодження, яке вона фактично заподіяла.

Альтернативний умисел має місце тоді, коли особа передбачає і бажає настання одного із кількох можливих злочинних наслідків (наприклад, смерті або тяжкого тілесного ушкодження). Винувата особа в такому випадку буде відповідати за той наслідок, який настав фактично.

Складну структуру прямого умислу можна проілюструвати на конкретних прикладах слідчої практики. Так, досить частим в останні роки стало використання вибухових речовин при скоєнні злочинів конкретної спрямованості. Результат - наслідки різної тяжкості. На міській площі навпроти кафе зловмисниками були заміновані дві автомашини, що належать учасникам протилежного злочинного угруповання. Коли А., один з них, підійшов до них, обидві автомашини вибухнули. Важко травмований А. через два тижні помер у лікарні.
Зміст умислу, що винних, характеризується передбаченням можливості настання широкого діапазону наслідків: від знищення замінованих автомашин до вбивства всіх членів конкуруючої угруповання, які приїхали в кафе, а також бажанням настання цих наслідків. Тим самим альтернативний умисел реалізується в рамках прямого - на вбивство людей загальнонебезпечним способом
11.

За характером спрямованості умисел поділяється на загальний і спеціальний. Умисел спеціальний, на відміну від загального, характеризується наявністю спеціальної мети, що полягає в прагненні досягти злочинного результату, що знаходиться за межами складу відповідного злочину.

За умовами виникнення розрізняють умисел заздалегідь обдуманий, раптовий і афектований. Характерною особливістю заздалегідь обдуманого умислу є те, що виникнення його відокремлено від вчинення злочину більш-менш тривалим часом. Заздалегідь обдуманий умисел може бути як прямим, так і непрямим. Умисел, що виник раптово, має місце тоді, коли намір вчинити злочин и його безпосередня реалізація не відокремлені між собою деяким проміжком часу, тобто винний вчинює злочин одразу ж після виникнення умислу. Сильне душевне хвилювання, що раптово виникло, є психологічною причиною виникнення та реалізації афектованого умислу.

Висновки

 Підсумовуючи результати даної роботи, зазначимо, що правильне вирішення загального питання про вину має не лише теоретичне, а й практичне значення. Залежно від того, як диференційовано загальне поняття вини, здійснюється визначення її окремих форм, кожна з яких має містити загальні ознаки вини. Від з’ясування окремих форм вини знову ж таки залежить вирішення питання про наявність у конкретних діях обвинуваченого суб’єктивної підстави кримінальної відповідальності.

Компоненти, що утворюють вину – це різні поєднання стану свідомості та волі у ставленні до вчиненого діяння і його наслідків (форми вини). У складах злочинів, що насамперед є юридичною підставою кримінальної відповідальності, завжди зазначається або передбачається певна форма вини, необхідна для цього виду злочину, а саме: умисел або необережність. Тому форми вини у загальному вченні про склад злочину називаються обов’язковими ознаками складу.

У ст. 24 КК України передбачено дві характерні ознаки умислу — інтелектуальна і вольова.  Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак  умисел поділяється на два види: прямий і непрямий (евентуальний). Окрім прямого і непрямого умислу, в теорії і судовій практиці виокремлюють ще й інші види умислу. Вони не утворюють самостійної форми вини, не підміняють понять прямого і непрямого умислу, а існують лише в їхніх межах.

Завдання

1. Марченко разом із приятелями Косенком і Антипенком розпивав спиртні напої у своїй квартирі, що знаходилася на восьмому поверсі дев'ятиповерхового будинку. Через деякий час Марченко сп'янів і заснув, а його знайомі продовжували пиячити. Від їх галасу прокинувся і почав плакати десятимісячний син Марченка Андрій. Косенко декілька разів підходив до дитини і намагався її заспокоїти, однак це йому не вдалося. Тоді Антипенко зі словами, що він найкращій у світі "заспокоювач малят", підійшов до колиски, витяг з неї Андрія і, наблизившись до розкритого вікна, викинув з нього дитину. Від тяжких травм, несумісних із життям, Андрій Марченко помер на місці.

Визначте вид умислу у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

2. Соколов та Іщенко з метою пограбування проникли до будинку 75-річної Акулової. Вимагаючи гроші і цінні речі, вони жорстоко побили Акулову, спричинивши їй численні переломи кісток та основи черепу. Потім вони зв'язали стару жінку, встромили їй до рота кляп із ганчірки і почали шукати гроші. Забравши цінності і гроші, Соколов та Іщенко пішли, залишивши Акулову зв'язаною по руках і ногах, із кляпом у роті. Унаслідок механічної асфіксії Акулова задихнулася і померла.

Проаналізуйте суб'єктивну сторону злочинів, вчиненихСоколовим та Іщенком, і визначте форми вини щодо кожного злочину. Аргументуйте відповідь.

3. На березі річки між Теймуровим і Шаповаловим виникла сварка, під час якої Шаповалов ударив сокирою по голові Теймурова, після чого затяг непритомного потерпілого у заповнений водою котлован і почав занурювати його голову у воду. Від холодної води Теймуров прийшов до тями, вирвався і відплив на середину котловану. Однак Шаповалов, погрожуючи йому сокирою, не давав випливти на берег, поки знесилений Теймуров не потонув у котловані.

Визначте форму вини у даному злочині. Аргументуйте відповідь.

Завдання 1.Відповідь

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

За інтелектуальною ознакою Антипенко усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та відповідно до вольової ознаки бажав їх настання.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Вважаю, що у даному випадку мав місце прямий умисел на позбавлення життя малолітньої особи з боку Антипенка.

Завдання № 2. Рішення

Соколов та Іщенко скоїли розбійний напад на Акулову - частина 3 ст. 187. КК. Крім того, в їх діях вбачається і склад злочину, передбаченого частиною 3 ст. 135 КК. залишення в небезпеці. Соколов та Іщенко самі поставили потерпілу Акулову в небезпечний для життя стан.

Форми вини у розбійному нападі. Суб'єктивна сторона характеризує прямим умислом і корисливим мотивом. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони при розбійному нападі є мета, з якою здійснюється напад - заволодіння чужим майном.

Якщо ж Соколов та Іщенко, які самі поставили Акулову в небезпечний для життя стан свідомо допускали можливість настання тяжких наслідків, у тому числі і смерті Акулової, їх бездіяльність повинна бути кваліфікована як умисне вбивство або заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків, що настали (ст. 115 КК ч. 2 пункт 6 з корисливих мотивів).

Задача 3.Рішення

Форма вини дій Шаповалова – умисел, причому прямий і той який є раптовим  Те, що Шаповалов ударив сокирою по голові Теймурова означає, що він вже виявився готовим вбити  Теймурова, що і зробив пізніше, не даваючи йому випливти. Він усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки(інтелектуальний компонент) і бажав їх настання(вольовий компонент).

За цими всіма компонентами умислу Шаповалов дійсно усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння характер бажав настання наслідків у вигляді смерті Теймурова, виходячи з такого.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 3 ст. 24 КК).

Як видно, ці формулювання мають багато спільного. Їх аналіз дає можливість виділити основні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків. Свідомість і передбачення становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання або свідоме допущення наслідків - його вольову ознаку. З урахуванням цих ознак можна дати загальне визначення поняття умислу. Його зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. При вчиненні конкретних злочинів можливі різноманітні поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Це співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий.

За інтелектуальною ознакою Антипенко усвідомлював протиправний характер свого діяння, передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків та відповідно до вольової ознаки бажав їх настання.

2. Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямого умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспільно небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своїм змістом.

Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості.

Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення тут носить конкретний характер. Особа має чітке уявлення про розвиток причинного зв'язку, тобто про те, що саме від її конкретного діяння настануть або можуть настати конкретні суспільно небезпечні наслідки.

Вольова ознака прямого умислу - це бажання настання передбачуваних наслідків своєї дії чи бездіяльності. Частіше за все особа прагне в цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу.

Використана література

  1.  Вереша, Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України/Р.В. Вереша. - К.: Атіка, 2005. - 224 с.
  2.  Вереша, Р.В. Умисел і його види (коментар до ст.24 КК України) /Р.В. Вереша // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. - №3 (19). – с.73-82
  3.  Ворошилин В.В. Субъективная сторона преступления: [учебн. пособие] / В.В. Ворошилин, Г.А. Кригер. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – 76 с.
  4.  Дагель, П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974.-244 с.
  5.  Злобин, Г.А. Умысел и его формы / Г.А. Злобин, Г.С. Никифоров. - М.: Юрид. лит., 1972. - 264 с.
  6.  Ломако, В.А. Зміст умислу і його види: Текст лекції / В.А. Ломако. -X.: НЮА, 1991.
  7.  Рарог, А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам / А.И. Рарог. - СПб.: Юрид. центр Пресс. -2002.-304 с.
  8.  Селезнев, М. Умысел как форма вины / М. Селезнев // Российская юстиция. - 1997. - № 3. - С. 11-12.

1 Дагель, П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974.-с.244

2 Вереша, Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України/Р.В. Вереша. - К.: Атіка, 2005. - с.88

3 Ворошилин В.В. Субъективная сторона преступления: [учебн. пособие] / В.В. Ворошилин, Г.А. Кригер. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1987. – с.75

4 Селезнев, М. Умысел как форма вины / М. Селезнев // Российская юстиция. - 1997. - № 3. - С. 11-12.

5 Вереша, Р.В. Умисел і його види (коментар до ст.24 КК України) /Р.В. Вереша // Вісник Академії адвокатури України. – 2010. - №3 (19). – с.73-82

6 Злобин, Г.А. Умысел и его формы / Г.А. Злобин, Г.С. Никифоров. - М.: Юрид. лит., 1972. - с.86

7 Ломако, В.А. Зміст умислу і його види: Текст лекції / В.А. Ломако. -X.: НЮА, 1991.-с.55

8 Рарог, А.И. Квалификация преступлений по субьективным признакам / А.И. Рарог. - СПб.: Юрид. центр Пресс. -2002.- с.211

9 Дагель, П.С. Субьективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974.-с.76

10 Дагель, П.С. Субъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1974.-с.78

11 Селезнев, М. Умысел как форма вины / М. Селезнев // Российская юстиция. - 1997. - № 3. - С. 11-12.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

79108. Личность и ее социальные роли 86 KB
  Личность и ее социальные роли. Человек индивид и личность. Человек индивид и личность. В разговорном языке мы часто употребляем понятия человек индивид и личность как синонимы.
79109. Социология конфликта 68 KB
  Определение социального конфликта. Структура и этапы конфликта. Жизнь людей в обществе представляет собой бесконечную цепь конфликтов, которые сопровождаются психологическими стрессами, значительным ущербом – материальным, человеческим.
79111. Предмет социологии, ее основные категории и законы 94.5 KB
  Поэтому буквально социология означает учение об обществе. Что является предметом социологии Или какую сторону в обществе выделяет для изучения именно социология На этот вопрос можно ответить так: предметом социологии является социальная жизнь как особая реальность. Социология таким образом изучает отношения между всеми этими общностями – пролетариями и предпринимателями между различными нациями и религиозными...
79112. Общество как система 395.5 KB
  В связи социальные связи и отношения С – единое целое общество в целом Расшифруем что значит социальные явления. Это во-первых социальные группы и общности во-вторых личности и их социальные роли в-третьих социальные нормы и ценности. Социальные связи и отношения мы в дальнейшем рассмотрим специально. В зависимости от того какими будут эти связи и отношения и от того какие социальные группы и общности этими связями и отношениями объединяются мы получаем тот или иной исторический тип...
79113. Социальная структура общества, социальные группы и слои 999 KB
  Социальная группа есть совокупность индивидов, взаимодействующих определенным образом на основе разделяемых ожиданий каждого члена группы в отношении других.
79114. Методика социологического исследования 92.5 KB
  Методика социологического исследования. Программа социологического исследования. Методы социологического исследования наблюдение опрос анализ документов эксперимент. Программа социологического исследования.
79115. Понятие социального института, его характерные признаки 91 KB
  Понятие социальной организации. Формальные и неформальные организации. Это учреждения и организации связанные с осуществлением и распределением политической власти: государство партии армия правоохранительные учреждения профсоюзы политические движения в том числе различные женские молодежные расовые и национальные движения – за равноправие женщин за права молодежи национально-освободительные организации. Понятие социальной организации.
79116. Баптистское движение 15.32 KB
  Основные положения вероучения были разработаны бывшим католическим священником Ульрихом Цвингли. В сотериологии Цвингли придерживался учения о спасении через веру в заместительную жертву Христа. Разногласие Цвингли и Лютера Цвингли первым из всех протестантов выступил против благодатных таинств. Цвингли первый богословски обосновал что Евхаристия это знак символ что субстанционально Христос в Евхаристии не присутствует.