22753

Участь УРСР у розвязанні територіальних проблем на Паризький мирній конференції

Шпаргалка

История и СИД

Підходи України до проблем реформування ООН. укладенням угоди про встановлення нового кордону між двома державами і поділом між ними зі згоди ООН Вільної території Трієст. Еритрея після проведення в ній референдуму за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах у 1952 р. Підходи України до проблем реформування ООН.

Украинкский

2013-08-03

55.5 KB

1 чел.

   № 9  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ

1. Участь УРСР у розв'язанні територіальних проблем на Паризький мирній конференції

2. Позиція України шодо СНД.

3. Підходи України до проблем реформування ООН.

1. Участь УРСР в розв'язанні територіальних питань на Паризькій мирній конференції.

 З 25 липня по 15 жовтня 1946 р. в Парижі відбувалася мирна конференція представників 21 держави.

25 вересня 1946 р. міністри закордонних справ Англії, США, Франції й СРСР опублікували Декларацію про колишні італійські колоніальні володіння в Африці, яка стала основою для Спільної декларації з цього питання, і була підписана разом із мирними угодами.

Щодо статусу Вільної території Трієст західні країни запропонували всю повноту влади надати губернаторові, відповідальному за свої дії лише перед Організацією Об'єднаних Націй.

Радянський Союз вважав за необхідне передати виконавчу владу урядові Вільної території Трієст, створюваному народними зборами й відповідальному перед ними. Але цю пропозицію відкинула більшість учасників конференції.

Серед територіальних проблем конференція розглянула претензії Греції на 1/10 болгарської території, межуючої з грецьким кордоном, під приводом «стратегічної безпеки». Створена конференцією комісія з політичних і територіальних питань мирної угоди з Болгарією ухвалила постанову РМЗС про збереження існуючого болга-ро-грецького кордону.

Подібні претензії Греція висунула й щодо 1/3 території Албанії, але це питання на конференції серйозно не розглядалося.

Паризька конференція, підтвердивши переважну більшість узгоджених у межах РМЗС рішень, не виконала, проте, одне з головних завдань — подолання суперечностей, що містилися в цих рішеннях. Для цього було скликано третю сесію РМЗС, що пройшла з 4 листопада по 12 грудня 1946р. у Нью-Йорку.

Сесія усунула суперечності з питання про статус території Трієст ухвалою про те, що до набрання чинності постійним статусом Вільної території Трієст управління цією територією здШснюватимуть губернатор, призначений Радою Безпеки, і Тимчасовий уряд, сформований губернатором після консультації з югославським та італійським урядами.

Для врегулювання режиму судноплавства Дунаєм РМЗС вирішила скликати через шість місяців після підписання мирних угод конференцію за участю всіх придунайських держав, а також СІЛА, Англії й Франції.

Територіальні пункти угод відновлювали довоєнні кордони європейських держав з невеликими змінами. Узгоджено було позиції з репараційного питання. Таким чином, Нью-Йоркська сесія Ради міністрів закордонних справ завдяки взаємним компромісним поступкам сторін ухвалила остаточно узгоджені рішення за всіма статтями проектів мирних угод з країнами — колишніми союзниками гітлерівської Німеччини.

Мирні угоди з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією були підписані 10 лютого 1947р. в Парижі й набрали чинності 15 вересня 1947р.

Найзначніші територіальні зміни передбачала угода з Італією. Згідно з нею кордони Італії було прокладено в межах її території за станом на 1 січня 1938 р., за винятком: перевалу Малий Сен-Бернар, плато Мон-Сені, частини території в районах Мон Табор і Шабертон, які відійшли до Франції; східної частини Юлійської Крайни, Комуни Зоря, острова Пелагоза й низки дрібних островів, які відійшли до Югославії; Додеканезьких островів, які відійшли до Греції. Крім того, західна частина Юлійської Крайни разом із містом Трієст була визнана Вільною територією Трієст. Далі питання про цю територію стало предметом переговорів між Італією і Югославією. Переговори ці завершилися в 1954 р. укладенням угоди про встановлення нового кордону між двома державами і поділом між ними, зі згоди ООН, Вільної території Трієст.

Територіальні пункти мирної угоди з Румунією передбачали відновлення її. кордонів за станом на 1 січня 1941 р., за винятком румуно-угорського кордону, який було визначено в межах, що існували на 1 січня 1938 р. До Румунії відійшла Північна Трансільванія, відторгнена від неї на користь Угорщини за рішенням Біденського арбітражу від 30 серпня 1940р. Постанови цього арбітражу було визнано недійсними.

Територіальні пункти мирної угоди з Угорщиною, окрім передашш Румунії Північної Трансільванії, передбачали також передання Чехословаччині трьох сіл на південному березі Дунаю для розширення порту Братислава. Угорсько-чехословацький кордон установлено в межах, які існували на 1 січня 1938 р. Рішення Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 р. про приєднання до Угорщини південних районів Словаччини й Закарпатської України було проголошено недійсними. Новий кордон між Угорщиною і Радянським Союзом збігався з кордоном між Угорщиною і Закарпатською Україною, який існував до ухвалення Віденським арбітражем рішення від 2 листопада 1938 р. Фінляндія повертала Радянському Союзові область Петсамо (Печенга). Кордони Болгарії було залишено без змін, Південна Добруджа, втрачена Румунією за угодою у Крайові у вересні 1940 р. на користь Болгарії, лишилася у складі Болгарії.

Політичні пункти мирних угод з Італією, Болгарією, Угорщиною, Румунією та Фінляндією зобов'язували ці країни вжити необхідних заходів для забезпечення основних прав і свобод людини всім особам, які перебували під їхньою юрисдикцією, незалежно від раси, статі, мови та релігії. Ці країни зобов'язувалися також не допускати відродження, існування та діяльності на своїх територіях фашистських організацій — політичних, військових або мілітаризованих.

Італія втратила всі права на свої територіальні володіння в Африці, а саме на Лівію, Еритрею та Італійське Сомалі. Остаточну долю цих володінь мали визначити уряди СРСР, СІЛА, Англії й Франції протягом одного року з дня набрання чинності угоди з Італією. Якщо ж чотири держави не дійдуть згоди про долю цих територій за вказаний період, питання мало бути передане на розгляд Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Так і сталося: IV сесія Генеральної Асамблеї ухвалила рішення надати незалежність Лівії не пізніше від 1 січня 1952 р. (Лівію проголошено незалежною державою 24 грудня 1951 р.), а Італійське Сомалі передати під опіку Італії терміном на 10 років. Еритрея (після проведення в ній референдуму) за рішенням Генеральної Асамблеї ООН була приєднана до Ефіопії на федеративних засадах у 1952 р. З 1962 р. вона стала однією з провінцій Ефіопії.

Італія зобов'язувалася поважати суверенітет і незалежність Албанії й Ефіопії.

Постанови мирних угод про воєнних злочинців зобов'язали переможені країни вжити всіх необхідних заходів для арешту й віддання під суд воєнних злочинців.

Постанови мирних угод з Італією, Румунією, Болгарією та Угорщиною про окупаційні війська у цих країна» зобов'язували держави-переможющі вивести свої війська не пізніше як через 90 днів із дня набрання чинності мирними угодами. До того ж усе майно переможених країн, яке перебувало в розпорядженні окупаційних збройних сил і за яке не було надано компенсацію протягом цих же 90 днів, підлягало поверненню цим країнам.! Радянському Союзові дозволялося утримувати збройнії сили в Угорщині й Румунії для забезпечення комунікацій з Австрією, де розташовувалися окупаційнії війська.

Постанови мирних угод з питань репарацій передба-і чали часткове відшкодування переможеними країнами тих збитків, яких вони завдали своєю агресією країнам-^ переможницям. Тут ураховувалося, що такі колишні ворожі країни, як Італія, Румунія, Болгарія та Угорщина, на лише розірвали союз із гітлерівською Німеччиною на заключному етапі другої світової війни, а й проголосили Німеччині війну і реально воювали проти неї.

2. Позиція України шодо СНД.

Через тиждень після Всеукраїнського референдуму, 8 грудня 1991 р., Президент України Л.Кравчук, Президент Російської Федерації Б.Єльцин і Голова Верховної Ради Білорусі С.Шушкевич у Мінську підписали Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). Сторонами було заявлено, що Радянського Союзу як геополітичної реальності більше не існує, внаслідок чого діяльність його органів на території трьох держав припиняється. Сфери спільної діяльності в рамках СНД мали реалізуватися на рівноправній основі через відповідні координуючі інститути. До сфер спільної діяльності були віднесені такі:

- координація зовнішньополітичної діяльності;

- співпраця у формуванні й розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського та євразійського ринків, у галузі митної політики;

- співпраця в розвитку систем транспорту й зв'язку;

- співпраця в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеохопної міжнародної системи екологічної безпеки;

- боротьба з організованою злочинністю.

21 грудня 1991 р. керівники 11 з 15 колишніх союзних республік підписали в Алма-Аті Протокол до Угоди, в якому фіксувалося утворення на рівноправних засадах Співдружності Незалежних Держав. Було також ухвалено Декларацію, яка не лише підтверджувала головні цілі та принципи СНД, а й  внесла низку істотних уточнень. По суті, на зустрічі 21 грудня відбулося повторне утвердження Співдружності в розширеному складі.

Україна як одна з держав-засновниць СНД розвивала співробітництво з іншими державами Співдружності, базуючись на основоположних для неї документах — "Основних напрямках зовнішньої політики", Концепції національної безпеки, Угоді про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991 р. із застереженнями Верховної Ради України до неї та заявою, зробленою Верховною Радою України 20 грудня 1991 р. з приводу укладення Україною Угоди про Співдружність Незалежних Держав.

Ці документи, що стали частиною національного законодавства, разом з іншими законодавчими актами визначали загальну позицію України щодо СНД. Зазначена позиція дозволяла з достатньою повнотою реалізувати національні інтереси України у відносинах з колишніми республіками, а нині самостійними державами як у рамках Співдружності, так і у двосторонніх відносинах.

Розглядаючи СНД як міжнародний механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштаб-них двосторонніх відносин між державами-учасницями, Україна вважала участь в СНД важливим напрямком своєї зовнішньої політики.

Україна у ставленні до СНД виходить, насамперед, із реалій економічної доцільності існування Співдружності, розвитку тісних і взаємовигідних торговельно-економічних відносин між державами-учасницями. Від самого початку процесу формування СНД наша держава виступала з пропозиціями, які передбачали трансформування СНД в раціональний механізм економічного співробітництва, спрямований на створення зони вільної торгівлі з урахуванням вимог ҐАТТ/СОТ, оптимізацію її структури, створення ефективного механізму сприяння інтеграції країн СНД у світовий економічний простір.

Готуючи документи про утворення та функціонування Співдружності, уряд Б.Єльцина навмисно не визначав статусу цього міждержавного утворення. Вважалося, що колишні національні республіки рано чи пізно висловляться за еволюцію СНД в напрямку об'єднання в єдину державу, тому що вони не зможуть існувати у відриві від Росії. В ініційованих Москвою документах передбачалося утворення наднаціональних органів, здатних розв'язувати принципові питання без узгодження з вищими законодавчими та виконавчими органами членів Співдружності.

Однак Верховна Рада й Президент України Л.Кравчук ретельно слідкували за тим, щоб співдружність країн не переросла у воєнно-політичний блок, а тим більше — у новий варіант Радянського Союзу. За 1992-1993 рр. Радою голів держав і Радою голів урядів СНД було схвалено близько 400 угод, рішень та інших документів, зокрема й такі, що надавали інститутам Співдружності наддержавні функції, розширюючи шлях до всеохопної інтеграції. З цієї кількості Україна підписала не більше 200 документів, які не загрожували її суверенітету.

Виходячи з національних інтересів, Україна не підписала Статут Співдружності Незалежних Держав. Таким чином, вона має в СНД юридичний статус асоційованого члена, не більше. Україна не взяла участі в Митному та Платіжному союзах. Вона не бере участі в органах військового співробітництва й дотримується визначеного Декларацією про державний суверенітет позаблоко-вого статусу. Статус спостерігача має Україна і в Міжпарламентській Асамблеї. 

3. Підходи України до проблем реформування ООН.

Організація Об'єднаних Націй як унікальна структура за сучасних обставин домінування на міжнародній арені Сполучених Штатів Америки, та поступового формування багатополюсного світового порядку, звичайно, потребує суттєвого реформування, щоб адаптуватись до новітніх реалій міжнародних відносин. Трансформація структур ООН відбувалась протягом 1990-х рр. і триває сьогодні. Під час головування України на 52-й сесії ҐА ООН фактично було дано політичний імпульс міжнародній дискусії з цієї актуальної дипломатичної проблеми.

ООН має 1) структурну кризу 2) фінансова кризу  3)  функціональна криза ООН  (низька ефективність миротворчої діяльності ООН).

Проблемних питанням  є фінансове реформування ООН. США як найбільший донор бюджету ООН намагаються скоротити видатки цієї організації та зменшити свою плату за вирішальний вплив. З другого боку, ФРН і Японія є одними з найбільших платників до гаманця Об'єднаних Націй, однак за інерцією післявоєнного періоду навіть не є постійними членами Ради Безпеки. До 1991 р. за Україну розраховувався СРСР, а коли він розвалився, ми кілька років не платили. У 1993 р наша держава запропонувала, щоб принцип платоспроможності знайшов повне практичне відображення як при розрахунках внесків країн до регулярного бюджету ООН, так і при визначенні витрат на фінансування миротворчої діяльності.

Центральною  є структурна криза ООН. На 51-й сесії ГА ООН з цього питання практично визначилися два різних підходи, відповідно яким утворилися такі коаліції. США, РФ; Великобританія,  Китай     виступила за обмежене  розширення  членського складу РБ ООН з 15 до 20 членів, при цьому два місця постійних членів пропонується надати Німеччині та Японії. Одночасно вони висловились за продовження розгляду питання про розширення РБ ООН, пов'язуючи це з відсутністю остаточних домовленостей. Країни ОАЄ, Руху Неприєднання,    Німеччина,    Японія,    Мексика,    Україна    виступили    за розширення РБ до 25-26 членів, зокрема збільшення числа постійних членіз на 5 країн та поширення представництва в РБ ООН країн, що розвиваються.

До особливостей процесу слід віднести те, що під час дискусії питання розширення РБ ООН пов'язувалося з питаннями перегляду деяких статей Статуту ООН, обмеження функцій РБ ООН, обмеження а в подальшому і скасування права вето, яким тепер користуються постійні члени РБ.

Враховуючи складний та взаємнопов'язаний характер кризи ООН, Україна зацікавлена у розробці і внесенні низки Ініціатив, спрямованих на поширення її участі в операціях і програмах ООН. і впливу на процеси, що відбуваються в ООН.         

 У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН - найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", схвалила всеохоплюючу програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, i надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню Організації. Будучи активним прихильником та безпосереднім учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення.

 За ініціативи глави нашої держави в рамках саміту тисячоліття відбулось спеціальне засідання Ради Безпеки ООН. Для зміцнення довіри до ООН у XXI ст. треба підвищити ефективність діяльності Ради Безпеки, зокрема, шляхом її розширення, вдосконалення механізмів забезпечення миру та колективної безпеки. РБ ООН повинна мати монопольне право на прийняття рішень щодо застосування сили в міжнародних відносинах (за винятком випадків, коли мова йде про право на самооборону), а також у проведенні заходів превентивної дипломатії

  Позицiя України з цього питання базується також на розумiннi того, що iнститут права вето не вiдповiдає сучасним мiжнародним реалiям. Належна увага з боку України придiляється забезпеченню подальшого прогресу у посиленнi транспарентностi та вдосконаленнi методiв роботи РБ ООН

  На пленарному засіданні Ген.Асамблеї у вересні 2005 року Віктор Ющенко ще раз підтвердив позицію України, зазначивши, що необхідним  є реформа Ради Безпеки, а саме збільшення її членів. В ній мають бути справедливо представлені всі регіональні групи, в тому числі Східна Європа.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

22959. Психіка людини 56 KB
  Голодна людина має енергію скеровану на пошук їжі. Людина народжується в суспільстві яке задає певні правила виховання. Людина деякі з цих правил бере добровільно в свою свідомість як ті правил яким вона буде підкорятись. Людина перестає контролювати себе і відчуває певне задоволення.
22960. ПИТАННЯ ПРО ПРИРОДУ ЛЮДИНИ 68 KB
  Питання сутності людини це питання про те які глибинні людські якості визначають специфіку людини і проявляється зовні в її природі. Природи людини дуже суперечлива. Наші біологічні властивості це лише передумови виникнення людини а якщо не буде соціальних умов то людина не виникне.
22961. Виявлення сутності суспільства 63 KB
  Пізнання. Уявлення про знання і пізнання. Теорія пізнання її предмет і метод. Чуттєве і раціональне пізнання.
22962. Форми раціонального пізнання 62 KB
  На їх основі створюються більш складні форми наукового пізнання: 1. Умовивід це форма мислення за допомогою якої з раніше встановленого знання або судження виводяться нові знанні нові судження. Напрямком сучасної західної філософії для якої головна проблема це зв’язок пізнання і розуміння герменевтика.
22963. Наукове пізнання 46.5 KB
  Це сукупність способів принципів пізнання прийомів і процедур якими керуються в тій або іншій галузі науки. Ця дисципліна входить до якоїсь галузі науки. Для сучасної науки в цілому характерним є методологічний плюралізм тобто вона прагне використовувати будьякі принципи і прийоми дослідження в їхньому сполученні і взаємодії. Питання етики науки.
22964. Філософський зміст буття 40.5 KB
  Форми буття. Це питання стосовно буття. Буття як філософська категорія означає умоосягаєму одвічну першореальність яка обумовлює все існуюче и пронизує його.
22965. Поняття про світогляд 53 KB
  Особливості ставлення людини до світу 2. А ми пристосовуємось до світу іншим способом ми активно перетворюємо його прагення пристосувати світ до себе змінюючи його своєю діяльністю олюднення світу тобто робити світ більш придатним до людини. Все це означає пізнання людини пізнання світу пізнання одночасно. Висновок: людині щоб існувати треба перетворювати дійність але для цього це перетворювання відбувається в голові людини.
22966. Історичні типи світогляду: світоглядні погляди або уявлення певної епохи 52 KB
  Будьте уважні термін філософія змінювався. Вперше в первинному розумінні терміном філософія позначалась уся сукупність зань про все в перекладі любов до мудрості. Філософія – це любов до мудрості це людська справа мудрими можуть будити лише боги а люди можуть тільки любити мудрість. Те що для буденної свідомості для релігії здається безсумнівною істиною те для філософії є вихідним пунктом роздуму над цим філософія думає.
22967. Форми філософського знання 51 KB
  Онтологія – теорія буття теорія дійсності розглядаються основні принципи що визначають устрій світу. Ми робимо такий висновок що Філософія – це найбільш пізній зрілий тип світогляду це система найбільш загальних теоретичних уявлень про взаємодію людини і світу. В людини є виначальні орієнтації визначаються особливостями її життєдіяльності і духовного світу. Ми змушені рахуватися з закономірностями зовнішнього світу.