22756

Участь УРСР в роботі конференції в Сан-Франциско

Шпаргалка

История и СИД

Політика ЄС стосовно України. Основні проблеми безпеки України зовнішній аспект та механізми їх гарантування. Політика ЄС стосовно України. У 19941996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України 28 листопада 1994 р.

Украинкский

2013-08-04

55.5 KB

1 чел.

   № 12  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ

1. Участь УРСР в роботі конференції в Сан-Франциско.

2. Політика ЄС стосовно України.

3. Основні проблеми безпеки України (зовнішній аспект) та механізми їх гарантування.

1. Участь УРСР в установчій конференції ООН у Сан Франциско.

 В Сан-Франціско в США 25 квітня 1945 р. відкрилась установча конференція, що мала створити міжнародну організацію безпеки.

Напружена робота йшла над основоположними документами майбутньої організації — Статутом, Реґламентом тощо. Уточнювалася структура організації, головні органи, розміри внесків, принципи обрання непостійних членів Ради Безпеки. Д.Мануїльський був обраний головою комітету, що готував проект преамбули Статуту, тобто найважливішого розділу, що визначає цілі та принципи організації. Його кваліфіковане керівництво комітетом одержало схвальну оцінку.

Перший "пробний вихід" або "оглядини" делегації УРСР виявились успішними, українські дипломати демонстрували необхідну діловитість і конструктивність, комунікабельність і такт. Д.Мануїльський, окрім виконання функцій безпосередньо на форумі, мав зустрічі з американською громадськістю, провів прес-конференцію, роз'яснюючи внутрішній і зовнішній курс УРСР. Підвищенню престижу та значущості роботи делегації сприяла також активність її членів — українських вчених П.Погребняка та В.Бондарчука. Після завершення конференції вони на зворотному шляху відвідали Канаду, де мали зустрічі з громадськістю.

Конференція в Сан-Франціско, в якій узяли участь 50 держав, схваливши всі документи й назву об'єднання — "Організація Об'єднаних Націй", завершилась 26 червня 1945 р. підписанням Статуту ООН.

Звичайно, не слід перебільшувати внесок УРСР в успішну роботу конференції. Основні проекти документів були підготовлені й узгоджені великими державами на попередніх зустрічах. І найголовніше — делеґація УРСР виступала фактично як "гілка" делегації СРСР, одержуючи від неї вказівки й настанови.

У зв'язку з появою УРСР на високому міжнародному форумі на її адресу посипалося чимало гострих критичних зауважень, переважно з кіл української діаспори в США та Канаді. Найбільше нарікань викликав склад делегації як "слухняних виконавців волі Москви". Провід ОУН у травні 1945 р. прийняв спеціальну декларацію, в якій зазначав: "Україна є на міжнародному терені незалежно від того, які безпосередні причини діяли при запрошуванні її до Сан-Франціско... Одначе ми якнайрішучіше виступаємо проти того, щоб український народ був заступлений на міжнародній конференції делегацією, складеною зі сталінсько-більшовицьких аґентів.

Участь УРСР у створенні ООН мала велике морально-політичне значення й далекосяжні результати. По-перше, причетність до створення найавторитетнішої універсальної міжнародної організації підвищувала авторитет УРСР і, неминуче, всього українства. Це був своєрідний прорив української дипломатії у нову якість. По-друге, Україну починали знати в світі, враховувати український чинник у міжнародній політиці. По-третє, українська дипломатія здобувала досвід діяльності в міжнародній організації, методів ведення переговорів, лобіювання інтересів держави тощо. По-четвете, в практичній діяльності УРСР в ООН виростала й загартовувалася плеяда українських дипломатів, кваліфікованих професіоналів, частина з яких згодом стала на службу незалежній Україні. Хоча ніде правди діти — значний прошарок випестованої в умовах СРСР української дипломатичної еліти не вийшов з полону яничарства, запопадливого служіння інтересам радянської імперії й поборювання самостійництва. І, нарешті, по-п'яте, завдяки членству в ООН у душах і серцях українців завжди жевріла надія зміни квазісуверенітету УРСР на справжній суверенітет.

2. Політика ЄС стосовно України.

Фактично від початків унезалежнення Україна будувала свою зовнішню політику на „поверненні до Європи”. Україна стала першою країною на теренах СНД, що уклала Угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом (16 червня 1994 р.), де було визначено правовий механізм взаємодії між двома сторонами. У 1994-1996 роках ЄС ухвалив Спільну позицію щодо України (28 листопада 1994 р.) і План дій (6 грудня 1996р.), які висловлювали підтримку незалежності, територіальної цілісності, демократичних політичних та економічних перетворень в Україні та її інтеграції до світової економіки. 1 березня 1998 року Угода про партнерство і співробітництво (УПС) набула чинності, незабаром 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено „Стратегію інтеграції України до ЄС”, розраховану на період до 2007 року.

11 грудня 1999 р. на Гельсінському самміті Євросоюзу була ухвалена Спільна стратегія ЄС щодо України, яка спрямована на зміцнення стратегічного партнерства з Україною. Спільна стратегія ЄС передбачає підтримку процесу демократичних та економічних перетворень в Україні, вирішення спільних проблем щодо підтримання стабільності та безпеки на Європейському континенті, зміцнення співпраці між ЄС та Україною у контексті розширення Євросоюзу. В Стратегії зазначається, що Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС) є основою відносин між Україною та Європейським Союзом, а реалізація УПС є одним з пріоритетів Стратегії.
     Приймаючи Спільну стратегію, Європейська Рада вирішила, що кожна Головуюча в ЄС держава повинна готувати відповідний
Робочий план реалізації Спільної Стратегії ЄС щодо України, який базується на: • визнанні України сферою спільних важливих інтересів країн - членів Європейського Союзу. • визнанні стосунків між Україною та Європейським Союзом стратегічним та унікальним партнерством. • визнанні того, що двері Європейського Союзу відкриті для України за умов її відповідності критеріям членства у ЄС, що визначені Копенгагенським самітом ЄС у червні 1993 року. • спільному інтересі країн - членів ЄС зміцнити у Європі мир та безпеку, благополуччя та процвітання, демократію та повагу до прав і свобод людини. • спільному інтересі країн - членів ЄС підтримати Україну на шляху до утвердження громадянського демократичного суспільства, ринкової економіки, створення основ для стабільної та процвітаючої держави, самодостатнього економічного і соціального росту. • впливі України на енергетичну безпеку країн - членів ЄС внаслідок розташування на її території трансконтинентальної нафто- та газотранспортної мережі. • спільному інтересі країн - членів ЄС утвердити співробітництво з Україною як важливу підвалину подальшого розвитку центрально-східноєвропейського регіону як регіону безпеки, добробуту та процвітання на шляху побудови єдиного європейського дому та інше.

Основним завданням Робочих планів головуючих в ЄС країн-членів є впровадження – у співпраці з іншими країнами-членами ЄС, Європейською Комісією та Україною - ініціатив щодо напрямів співробітництва між Україною та ЄС та їх подальше втілення. Наприкінці червня 2001 р. було завершено виконання вже третього, “шведського”, Робочого плану (перше півріччя 2001 р.) реалізації Спільної стратегії ЄС щодо України. “Шведський” Робочий план містив чітко визначені пріоритети реалізації Спільної стратегії, особливо в контексті розширення ЄС, а також відзначився майже стовідсотковим виконанням передбачених заходів. В ході реалізації "бельгійського" Робочого плану (друге півріччя 2001 р.) було ухвалено План спільних дій Україна-ЄС у сфері юстиції та внутрішніх справ, а також поглиблено політичний діалог Україна - ЄС у контексті розвитку Спільної європейської політики безпеки та оборони (СЄПБО). Під час Лакенського саміту було представлено документи, які безпосередньо стосуються України, а також перспектив її співробітництва з ЄС. Під час головування в ЄС Іспанії (перше півріччя 2002 р.) було продовжено роботу в напрямку поглиблення співробітництва у сфері СЄПБО.

Після подій 2004 року стосунки між Україною та ЄС певним чином змінилися. Існує дві взаємосуперечливі оцінки: схвалення досягнутого з одного боку та певне розчарування з іншого. 1) Офіційне схвалення було продемонстровано обома сторонами під час саміту ЄС-Україна 1 грудня 2005 року в Києві. ЄС та Україна констатували, що відносини стали “глибшими і потужнішими”. Вони відзначили декілька досягнень: перш за все, підписання Плану дій ЄС-Україна та істотний прогрес, досягнутий у його реалізації, конструктивна роль України в Європейській Спільній зовнішній та безпековій політиці (Придністровський конфлікт, Білорусь), початок переговорів зі спрощення візового режиму та надання Україні статусу країни з ринковою економікою у відповідності до антидемпінгового законодавства ЄС. 2) Але неофіційно є чимало розчарувань з обох боків. Представники ЄС із європейських інституцій та країн-членів критикували брак серйозних реформ, насамперед, в сфері економіки. Повільний прогрес в переговорах щодо членства в СОТ (українська влада планувала увійти до СОТ у 2005 році). Скромні досягнення в інших сферах, наприклад, в юстиції та судочинстві. Інколи з’являлась і офіційна критика з боку ЄС, але радше “позитивна критика”. Хосе Мануель Баррозо заявив під час візиту прем’єр-міністра України Юрія Єханурова до Брюсселя 6 жовтня 2005 року, що “майбутнє України в Європі. Найліпший спосіб досягти цього – це не обговорювати весь час питання членства в ЄС, але досягати конкретних результатів, прагматичних результатів”. Очевидно, що ЄС очікує на конкретні дії з боку України, які б допомогли крок за кроком інтегруватися в Європейський Союз. Українська влада розчарована аморфною політикою ЄС щодо України, насамперед, стосовно перспективи членства України в ЄС. Офіційно українська влада прийняла запропоновану ЄС Європейську політику сусідства, але фактично не погоджується із віднесенням України до одного “кошику” з країнами Північної Африки та Близького Сходу.

Результати саміту Україна-ЄС 1 грудня 2005 р. Саміт був найбільш значущою подією у відносинах ЄС-Україна у 2005 році. Відповідно до заяви, зробленої вищими представниками ЄС 1 грудня в Києві, Європейська Комісія та країни члени дійшли висновку про відповідність України критеріям країни з ринковою економікою у відповідності з антидемпінговим законодавством ЄС, що зумовило надання відповідного статусу. Політичне рішення було оголошене під час саміту ЄС-Україна, а формальні процедури з імплементації цього рішення були завершені 21 грудня, коли Україна отримала ринковий статус де-юре. Окрім ринкового статусу, протягом саміту було підписано декілька важливих документів зі співпраці у сфері енергетики та транспорту. Зокрема, Україна та Європейський Союз підписали Меморандум порозуміння зі співпраці в енергетичній сфері Сторони також підписали Угоду щодо деяких аспектів повітряного транспорту. Іншим важливим документом, підписаним у Києві, стала Угода про співпрацю у супутниковій навігаційній системі “Галілео”. Угода передбачає пряму участь України в проекті “Галілео”, залучення до реалізації космічної програми ЄС, а також членство України в Європейській космічній агенції.

Документи Європейського Союзу щодо України: 

  1.  Спільна стратегія ЄС щодо України 
  2.  План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ  
  3.  Comunication from the Commission to The Council and the European Parliament: Wider Europe - Neighbourhood: A New Framework for Relations with our Eastern and Southern Neighbours 

3. Основні проблеми безпеки України

 Геополітичне положення України, традиції добросусідства і співробітництва з іншими державами дозволяють нам визначити такі зовнішньополітичні пріоритети:

. забезпечення суверенітету і територіальної цілісності держави, запобігання зовнішній загрозі її національній безпеці;

. інтеграція в Європейське співтовариство, участь у створенні системи загальноєвропейської безпеки;

. зміцнення стратегічного партнерства з Росією і США;

. розширення співробітництва з країнами СНД, східноєвропейськими країнами, державами чорноморсько-балтійського реґіону, балканськими країнами;

. збереження без'ядерного позаблокового статусу України.

Проблеми зовнішньої безпеки України позв’язані з її географічним розташуванням, з наявністю декількох центрів впливу. Україна дотримується статусу позаблоковості, виступає проти формування безпекових структур.  Україна одночасно належить до двох безпекових просторів – євроатлантичного та європейського.

Загалом можна виділити такі найважливіші напрямки становлення України як повноцінного компоненту європейської безпеки: розвиток зв’язків з ЄС, поглиблення зв’язків з НАТО, участь у субрегіональних об’єднаннях універсального характеру, завоювання міцних позицій у забезпечення „нового” транзиту в Європу з Чорноморсько-Каспійського регіону та Середньої Азїї.

Велике значення для європейського інтеграційного процесу мала започаткована у січні 1994 р. програма НАТО "Партнерство заради миру", яка давала можливість організувати співробітництво між альянсом та збройними силами європейських країн, які не є його членами. У 1995 р. з керівництвом НАТО було підписано індивідуальну програму "Партнерство заради миру"8, згідно з якою неодно-разово проводились спільні навчання, моделювання миротворчих акцій. У липні 1997 р. в Мадриді українське керівництво підписало Хартію про особливе партнерство з НАТО, в якій засвідчувались очевидні, але дуже важливі зараз для нас факти щодо належності України до Центральної і до Східної Європи, визнавалась вагома роль нашої держави у безпеці та стабільності на європейському континенті9.    У грудні 1998 року було прийнято рішення країн ЄС розпочати розробку спільної стратегії щодо України як майбутнього члена організації та одного з важливих чинників загальноєвропейської безпеки. У липні 1999 року відбувся третій саміт у Копенгагені "Україна - Євро-пейський Союз". На цій зустрічі Україну також бело визнано гарантом європейської безпеки.             Україна виступає за формування системи загальноєвропейської колективної безпеки шляхом перетворення Західноєвропейського союзу на Загальноєвропейський союз із включенням до нього усіх європейських держав. ++ прагне до створення без'ядерної зони у Центральній і Східній Європі і вважаємо це першим кроком на шляху перетворення Європи на без'ядерний континент. З огляду на важливість реалізації цієї мети, Україна підтримує східноєвропейську інтеграцію, розвиток співробітництва України з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, а також державами Чорноморського басейну, балканськими і прибалтійськими державами. Ми надаємо великого значення співробітництву з Організацію Об'єднаних Націй, Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, які відіграють важливу роль у зближенні європейських народів і попередженні можливих конфліктів.

 Зважена, миролюбна політика України безумовно посприяла тому, що в жовтні 1999 року українська держава здобула статус непостійного члена Ради Безпеки ООН на 2000-2001 роки.

Визнаючи на основi принципiв Статуту ООН вiдповiдальнiсть за пiдтримання мiжнародного миру та безпеки за Радою Безпеки ООН i дотримуючись принципiв i цiлей Хартiї європейської безпеки ОБСЄ, Україна та ЄС активно спiвробiтничають з ООН, ОБСЄ, Радою Європи, iншими мiжнародними органiзацiями у сферi заохочення i пiдтримки стабiльностi, запобiгання конфлiктам, урегулювання кризових ситуацiй та постконфлiктної вiдбудови, використовуючи для цього всi наявнi можливостi - вiд дипломатичної дiяльностi, надання гуманiтарної допомоги i застосування економiчних санкцiй до здiйснення функцiй цивiльної полiцiї та проведення на основi вiдповiдного мандату ООН i/або ОБСЄ воєнних операцiй для врегулювання кризових ситуацiй.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

34811. Принцип делай добро (модель Парацельса) 30.5 KB
  Модель Парацельса это форма врачебной этики в рамках которой нравственное отношение с пациентом понимается как составляющая стратегии терапевтического поведения врача. В границах модели Парацельса в полной мере развивается патернализм как тип взаимосвязи врача и пациента. Смысл слова отец в патернализме фиксирует что образцом связей между врачом и пациентом являются не только кровнородственные отношения для которых характерны положительные психоэмоциональные привязанности и социальноморальная ответственность но и целебность ...
34812. Принцип соблюдения долга (деонтологическая модель) 32 KB
  Петров использовал этот термин чтобы обозначить реально существующую область медицинской практики врачебную этику которая в России была отменена после переворота 1917 года за ее связь с религиозной культурой. Деонтологическая модель врачебной этики это совокупность должных правил соответствующих той или иной конкретной области медицинской практики. Еще одним примером деонтологической модели являются правила относительно интимных связей между врачом и пациентом разработанные Комитетом по этическим и правовым вопросам при Американской...
34813. Принцип уважения прав и достоинства человека (биоэтика) 32.5 KB
  Эти процессы высвечивают почему в 6070х годах XX века формулируется такая форма медицинской этики как биоэтика которая начинает рассматривать медицину в контексте прав человека. Основным моральным принципом биоэтики становится принцип уважения прав и достоинства человека. Под влиянием этого принципа меняется решение основного вопроса медицинской этики вопроса об отношении врача и пациента.
34814. Особенности становления русской философии. Славянофилы и западники 53 KB
  Возникновение русской философии Термин философия или любомудрие начинает встречаться в церковных поучениях и светских рукописных книгах в XI XII вв В XIXV вв. Исторические формы русской философии возникали и существовали внутри крупных эпох развития русской культуры с XI по XIX в. начало формирования русской философии эволюция древнерусской мудрости.
34815. Религиозно-философские концепции . соловьев, Достоевский, толстой 32.5 KB
  соловьев Достоевский толстой. Соловьева Одной из важнейших концепций русской философии XIX в. Соловьева. Он может быть гарантом целостности Соловьев вопреки многим своим современникам настроенным сугубо научно не мог допустить отсутствия принципа абсолютной личности.
34816. Экзистенциальная философия Бердяева 44 KB
  Представители этого направления отвергая господствовавшие в истории классической философии принципы рационализма характерные прежде всего для философии Гегеля обратились в своем творчестве к интуитивным эмоциональноволевым и Iт. Предмет и задачи философии Бердяев однозначно определяет с экзистенциальноантропологических позиций: философия призвана познавать бытие из человека и через человека черпая содержание свое в духовном опыте и духовной жизни. Показав что объект порождается субъектом Кант раскрыл возможность построения...
34817. Русский космизм. Федоров Вернадский Циолковский 31 KB
  Федоров Вернадский Циолковский Косми́зм греч. Вернадский Владимир Иванович Вернадский 1863 1945. Ныне подобные эксперименты кажутся губительными для окружающей среды но Вернадский был оптимистом.
34818. Проблемы научной рациональности в современной «философии науки»: позитивизм, неопозивитивизм, постопозитивизм, прагматизм 39 KB
  Направление в философии утверждающее что единственным источником подлинного знания являются специальные науки и отрицающее философию как особую отрасль знаний НЕОПОЗИТИВИЗМ одно из основных направлений философии 20 в. Неопозитивизм сыграл значительную роль в развитии современной логики семиотики и философии науки. Постпозитиви́зм общее название для нескольких школ философии науки объединённых критическим отношением к эпистемологическим учениям которые были развиты в рамках неопозитивизма и обосновывали получение объективного знания из...
34819. Современный философский иррационализм: «философия жизни», экзистенциализм, психоанализ 36 KB
  Вопервых развитие всех трех иррационалистических типов можно подчинить следующей схеме: на первом этапе развития того или иного типа всегда наблюдается противопоставление иррационального рациональному что является реакцией на классическую философскую традицию которая подавляла и вытесняла иррациональное на периферию философии. Гегеля первый этап в философии С. Киркегора иррационализм принимает крайнюю форму – антирационализм второй этап в философии французских экзистенциалистов ХХ века заметна тенденция к соединению рационального и...