22764

Українське питання в політиці європейських держав доби II світової війни

Шпаргалка

История и СИД

ОсубкоюМоравським делегація депутатів Законодавчих Національних Зборів Чехословацької Республіки делегація представників Республіканської партії США делегація депутатів Великих Народних Зборів Болгарії Президент Угорщини Т. Позиція США та Великої Британії щодо України. керівник східноєвропейського відділу держдепартаменту США Ч. Посол США в СРСР А.

Украинкский

2013-08-04

59.5 KB

0 чел.

    № 20  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ

1. Українське питання в політиці європейських держав доби II світової війни.

2. Проблеми українсько-американських відносин та механізми їх вирішення.

3. Україна і ОЧЕС. 

1. Українське питання в політиці європейських держав доби II світової війни

Україна зробила великий внесок у воєнні зусилля СРСР для розгрому фашистської Німеччини та її союзників. Досить вказати, що приблизно п'яту частину радянських Збройних сил становили українці. За оцінками, Україна втратила до 8 млн. своїх громадян, 2,4 млн. молоді було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

Німеччині було завдано вирішальних ударів на радянсько-німецькому фронті та на Західному театрі воєнних дій. Проте німецька окупаційна влада зазнавала також певного тиску й від українського збройного підпілля ОУН-УПА. Під кінець війни міжнародний авторитет України зріс, збільшувалась увага в світі до життя й долі українського народу.

Протягом 1945—1948 рр. Україну відвідали Президент Чехословацької Республіки^. Бенеш, Голова Ради Міністрів Югославії маршал Й. Броз Тіто, польська урядова делегація на чолі з прем'єр-міністром Е. Осуб-кою-Моравським, делегація депутатів Законодавчих Національних Зборів Чехословацької Республіки, делегація представників Республіканської партії США, делегація депутатів Великих Народних Зборів Болгарії, Президент Угорщини Т. Золтан тощо.

Позиція США та Великої Британії щодо України. Після прийняття Закону Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1944 р. керівник східноєвропейського відділу держдепартаменту США Ч. Болен направив держсекре-тарю К. Холлу меморандум, в якому йшлося, що надання такого права республікам СРСР лише тоді щось означатиме, коли з їхньої сторони будуть здійснені конкретні кроки. Посол США в СРСР А. Гарріман після розмови з Міністром закордонних справ СРСР В. Молотовим надіслав до США телеграму про можливість встановлення відносин США з республіками.

А. Гарріман 16 лютого 1944 р. надіслав листа О. Корнійчуку, в якому висловив поздоровлення з приводу його призначення на посаду Наркома закордонних справ Української РСР. О. Корнійчук відповів, що має намір співробітничати «в інтересах розширення дружніх зв'язків між США і Радянською Україною».

У березні 1944р. подібного вітального листа О. Корнійчуку надіслав і посол Великої Британії А. Керр, у якому зазначив, що «безперечно, постукаю у Ваші двері». На це О. Корнійчук у проекті відповіді писав, що «двері Наркомату закордонних справ УРСР завжди відкриті» перед ним.

Реакція Москви була блискавичною: «Не треба таких висловлювань, як «двері відкриті»,— наставляв В. Молотов.

Але США не поспішали з діями. Лише 25 лютого 1947 р. у Вашингтоні відбулась розмова з цього приводу між представником УРСР В. Тарасенком і керівником східноєвропейського департаменту США Л. Томпсоном, який говорив про можливість встановлення дипломатичних відносин України та США.

У цьому ж році конкретні кроки, випереджаючи американців, зробили британські дипломати, відвідавши Україну. Перед цим вони з'ясували думку США щодо зазначеного питання. Британський департамент підготував меморандум до держсекретаря США Д. Ачесона, в якому було викладено всі «за» і «проти» встановлення дипломатичних зв'язків з Україною. Основний висновок був таким: оскільки Україна не є суверенною державою, її членство в ООН — результат обставин війни і є фікцією. До того ж дипломатичне визнання України з боку Сполучених Штатів може ускладнити відносини з СРСР. Останній штрих до цієї картини ставлення США до УРСР як міжнародного суб'єкта додав ще один випадок, коли у і953 р. конгрес США слухав резолюцію А. Сміта (резолюція № 58 закликала уряд США встановити дипломатичні відносини з Україною). Зрозуміло, що за тих умов резолюція мала рекламний характер. Вона не була прийнята, оскільки «така акція не сприятиме національним інтересам США». Забігаючи наперед, зазначимо, що лише у 1975 р. з підписанням Гельсінського Заключного Акта і укладанням Угоди між СРСР і США було проведено обмін генеральними консульствами між Києвом і Нью-Йорком. У 1976 р. у Києві почала працювати передова група генерального консульства США на чолі з Р. Портером. У січні 1980 р. ця група припинила свою діяльність v зв'язку з подіями в Афганістані.

Викликала подив гарячковість процесу творення республіканських наркоматів закордонних справ. Так, уже 5 лютого 1944 р., тобто ще до схвалення в березні 1944 р. відповідного закону Верховною Радою УРСР, з'явилися постанова політбюро ЦК КП(б)У й указ Президії Верховної Ради УРСР про утворення НКЗС УРСР. Правда, дещо несподіваною виявилася кандидатура наркома закордонних справ України. Ним став відомий драматург і громадський діяч О.Корнійчук.

На практиці великий розмах планів звівся до створення лише політичного, протокольно-консульського, таємно-шифрувального та деяких допоміжних відділів. До липня 1944 р. в наркоматі працювало вже 40 осіб.

Липні 1944 р. постало питання його заміни. Молода українська дипломатія восени 1944 р. зробила перший крок у розвитку двосторонніх відносин. Нею було ретельно підготовлено проект Угоди між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення (ПКНВ) про евакуацію українського населення з території Польщі та польських громадян — з території УРСР. Найголовнішою умовою мала виступати добровільність переселення.

Угоду підписали 9 вересня 1944 р. Голова РНК УРСР М.Хрущов і голова ПКНВ Осубка-Моравський. УРСР і Польща домовилися про обмін головними уповноваженими, місцем перебування яких визначалися Луцьк і Люблін.

2. Проблеми українсько-американських відносин та механізми їх вирішення.

Дві події протягом 2000-2002 років справили значний вплив на характер та інтенсивність україно-американських відносин. Перша з них - це зникнення 16 вересня 2000 року українського журналіста Георгія Гонгадзе - редактора опозиційного до влади Інтернет-видання "Українська правда", після чого у країні розпочалася внутрішня криза. На початку розгортання кризи США зайняли нейтральну позицію. Офіційне ставлення виражалося заявами про те, що спосіб подолання Україною наслідків внутрішньої кризи буде ознакою рівня демократичності та ступеня її розвитку як правової держави. У межах принципу "невтручання у внутрішні справи партнера" під час кризи США пропонували Україні допомогу у різних її формах, переважно у розслідуванні справи зниклого журналіста, здійсненні експертиз, забезпеченні правової підтримки процесу, наголошуючи, що роблять це лише в якості консультантів. Та все ж саме з Заходу і особливо з США залунали найголосніші прояви незадоволення ходом розслідування, неефективністю українських правоохоронних органів та заклики до більшої прозорості їх діяльності. Внутрішня криза в України помітно погіршила і без того не надто теплі відносини з Заходом. Візити високоповажних гостей до України у час найгострішого розгортання кризи були нечастими. Тон подачі матеріалів про Україну у західній пресі став особливо та майже виключно негативний. Л.Кучмі та його оточенню закидалося придушення свободи преси в країні. Влада, що дискредитувала себе, також суттєво понизила зовнішній престиж нації. Міжнародний імідж України досяг критично низької точки.

Другою подією, що змінила хід україно-американських відносин, став терористичний напад на США 11 вересня 2001 року. У антитерористичний коаліції, що сформувалася, Україна взяла участь разом з рядом інших держав, забезпечивши безумовне право проліту над її територією військовим літакам та надавши право посадки у випадку критичної необхідності на своїх трьох авіабазах. Також Україна співпрацювала з посадовцями американських розвідувальних служб, здійснювала кроки заради посилення безпеки навколо американських дипломатичних установ та бізнес-структур. Але те, що вона могла запропонувати, не могло скласти гідну конкуренцію ресурсам, які надала для боротьби із світовим тероризмом Росія. Факт участі України у антитерористичній коаліції навіть потенційно не міг справляти такого позитивного морального впливу, як приєднання до неї РФ. І все ж після антитерористичної кампанії стосунки України з США вже не були занадто теплими. Адміністрація Дж.Буша реалізовувала досить жорсткий підхід стосовно України. Якщо раніше у США популярно було говорити про демократичну Україну, що стане поштовхом до демократизації Росії з її імперськими амбіціями, відтепер ситуація змінилася.

Загострення українсько-американських відносин у 2002 році, перш за все, було спричинено «кольчужним скандалом» (підозрою українського керівництва в нелегальному постачанні високотехнологічного обладнання Іраку) на тлі протистояння США з режимом Саддама Хусейна. Визнання ФБР аутентичності запису розмови у кабінеті Президента України між Л. Кучмою та В. Малєвим щодо можливості постачання «Кольчуг» до Іраку в обхід санкцій ООН, а також незадоволення співпрацею української влади з групою американсько-британських інспекторів 13-20 жовтня 2002 року призвели до справжньої кризи у міждержавних відносинах.

Разом зі свідченнями посилення в Україні політичної цензури, жорсткою критикою незадовільного стану функціонування українського інформаційного простору, це призвело до м’якої форми ізоляції українського керівництва на європейській та міжнародній арені. Це проявилося, зокрема, під час проведення Празького саміту НАТО у формі участі в ньому Леоніда Кучми.

Незважаючи на помітне погіршення у 2002 році українсько-американських відносин, США одночасно демонстрували готовність співпрацювати з Україною у сфері зміцнення міжнародної та європейської безпеки. 18 листопада у зверненні до народу України та американців українського походження з приводу голодомору, Дж. Буш підкреслив, що США будуть і надалі допомагати вільній та незалежній Україні. В іншому своєму зверненні з приводу голодомору від 23 листопада Дж. Буш відзначив, що США продовжуватимуть надавати Україні підтримку в створенні демократичних інститутів, становленні ринкової економіки та всебічному дотриманні прав людини. Багато українських аналітиків розцінили це звернення як знакове.

Аналіз динаміки українсько-американських відносин після Празького саміту НАТО дозволяє зробити висновок про те, що США наприкінці 2002 року у відносинах з Україною дотримувалися вичікувальної позиції. Водночас, можна стверджувати, що США надаватимуть усе більшого значення конкретним діям української влади, спрямованим на досягнення євроатлантичних стандартів, насамперед у політичній сфері.

Також протягом довгого періоду часу основними проблемами відносин України із США були укладення двостороннього Протоколу з доступу до ринків товарів та послуг в контексті вступу України до Світової організації торгівлі надання Україні статусу країни з ринковою економікою та скасування поправки Джексона-Веніка щодо України.

 23 січня 2006 року за результатами позачергового перегляду ситуації в Україні у сфері захисту прав інтелектуальної власності Офісом торговельного представника США прийнято рішення про переведення України з категорії „пріоритетної закордонної країни” до „пріоритетного списку спостереження”, а також про відновлення для українського експорту пільг згідно з Генералізованою системою преференцій США. 17 лютого 2006 р. Україні надано статус країни з ринковою економікою. За оцінками експертів, це відкриває додаткові ринки для наших підприємств обсягом до 300 млн.дол.США. 6 березня підписаний Протокол з доступу до ринків товарів та послуг. 10 березня 2006 року  Палата представників Конгресу США скасувала поправку Джексона-Веніка щодо України. Питання про скасування поправки Джексона-Веніка у відношенні України було внесене до порядку денного засідання палати представників конгресменом від Республіканської партії США, главою бюджетного комітету конгресу Білом Томасом. У той же час, за скасування поправки голосували як представники республіканської партії, так і демократичної. У листопаді 2005 року поправка у відношенні України була скасована сенатом США.

    Підписання двостороннього протоколу із США в рамках переговорного процесу по вступу України до СОТ стало результатом помітної інтенсифікації роботи на цьому напрямку та свідченням того, що Україна, попри всі труднощі внутрішнього характеру, дотримується реформаторського курсу та послідовно лібералізує свою економіку. Прийняті законодавчі акти, а також проекти законів, поданих до Верховної Ради України, дозволи США зробити висновок про те, що українське національне законодавство відповідатиме нормам та вимогам СОТ і базуватиметься на міжнародних стандартах. Таким чином, для успішного завершення переговорного процесу в рамках вступу до СОТ Україні ще необхідно прийняти низку законопроектів, які б дозволили гармонізувати її національне законодавство з нормами угод цієї організації та завершити двосторонні переговори.

Таким чином, українські політики з оптимізмом дивляться на майбутнє українсько-американських відносин; проблеми між країнами існують, однак вони поступово вирішуються. Із заяв представників влади США випливає, що Сполучені Штати Америки і надалі підтримуватимуть уряд України у здійсненні курсу на проведення внутрішніх реформ та інтеграції до європейських та євроатлантичних інституцій.

3. Україна і ОЧЕС

  Організація Чорноморського економічного співтовариства створена в  1992р., коли глави держав або урядів країн — Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини і України зібралися на запрошення уряду Туреччини в Стамбулі. Підписані декларація про Чорноморське економічного співробітництво і Босфорська заява та інші документи, які створили правову основу інтнграційних процесів у регіоні Чорного моря.

  Перетворення ЧЕС на повноцінну міжнародну організацію за ініціативою України. 4-5 червня в Ялті відбувся саміт. Створена міжнародна структура - Організація Чорноморського економічного співтовариства. Прийнято статут, який перетворив існуючий міжнародний механізм  на цілком сформовану регіональну економічну організацію.

  Вже в перші роки існування ЧЕС Україна виступила з ініціативою поступової демілітаризації басейну Чорного моря і на цій основі зміцнення безпеки та співробітництва в регіоні. В документі «До економічного співробітництва через заходи довіри» пропонувалися такі заходи у військово-політичній сфері:

—  скорочення особового складу і військових кораблів в акваторії Чорного моря в мирний час з метою зменшення протистояння;

—  прийняття декларації про непорушність і недоторканість

морських кордонів країн басейну;

— підписання країнами Чорноморського регіону меморандуму про неприпустимість використання одна проти одної в прямій або іншій формі своїх військово-морських сил;

— прийняття декларації країнами Чорноморського басейну про відмову від надання своєї території для здійснення агресії або підривних дій проти інших чорноморських держав4.

   Україна була одним з ініціаторів  концепції створення інтернаціонального оперативного з'єднання ВМС «за викликом» у Чорному морі Blackseafor (Блексіфор). ЇЇ втіленням є підписання  в 2001 р. угоди про створення Чорноморського військово-морського угруповання оперативної взаємодії, до якого увійшли шість країн, які мають вихід у Чорне море (Болгарія, Грузія, Російська Федерація, Румунія, Туреччина, Україна).

  Активна економічна і політична позиція України в ОЧЕС дає можливість Україні реалізовувати свої інтереси, перетворити її на важливого регіонального гравця в нових геополітичних умовах, що сьогодні формуються. Україна може і повинна відігравати значну роль в організації нової системи регіональної безпеки, основою якої є демілітаризація Чорноморського регіону. Для нашої держави життєво важливим є вирішення конфліктів у Придністров'ї, на Балканах і Кавказі.

  Не менш важливим для України є реалізація спільних економічних проектів: створення Євразійської магістралі та Чорноморської кільцевої автостради, що сприятиме розширенню співробітництва між традиційними і новими економічними угрупованнями держав Європи і Азії, як Європейський Союз, Центральноєвропейська ініціатива, Організація Чорноморського економічного співробітництва тощо.

  Для України надзвичайно важливим є і те, що в регіоні проходять транспортні комунікації глобального і регіонального рівнів, які мають стратегічне значення взагалі і для України, зокрема. Освоєння таких можливостей може принести нашій країні  вигоди:

- розширення ринків збуту продукції, як сільського господарства, так і промисловості;

-  диверсифікація постачання енергоносіїв і відходу від прив'язки «до однієї труби, одного крана».

  Проте, співробітництво України в рамках ОЧЕС не позбавлене певних труднощів і негативних моментів, а саме:

—  тривала криза економіки України, її перехідний стан, повільні темпи економічних реформ і періодичне загострення політичної напруженості не дають змоги повною мірою здійснювати це співробітництво;

—  досить слабкий вплив економічного потенціалу ОЧЕС на подолання кризових явищ у національних економіках країн-учасниць цієї організації;

—  неузгодженість сторін у реалізації угод, їх певна декларативність,   недієвість,   слабкість  економічно-правового  поля, що гальмує співробітництво;

—  певна інертність у співробітництві деяких країн-учасниць ОЧЕС, пов'язана з небажанням або неусвідомленням ними того, що перескакування через чорноморську інтеграцію не веде і не може привести до інтеграції європейської, оскільки не виконується завдання всебічного економічного розвитку і адаптації їх економік до економік і вимог регіональних і глобальних

структур;

—  наявність етнополітичних конфліктів у багатьох країнах

Чорноморського регіону;

- перманентне політичне загострення стосунків між деякими інших країнах-учасницях про діяльність організації, конкретні наукові, економічні, екологічні, культурні проекти і програми, про можливість взяти в них участь, а також неможливість доступу до документів і матеріалів про роботу цієї міжнародної структури суттєво притлумлює її значущість і ефективність.

  Політика Української держави може стати важливим чинником, який сприятиме стабільності в Чорноморському регіоні. Активність України у справах Чорноморського регіону, входження її в ГУУАМ, СНД, ЧЕС, ПА-ЧЕС, Блексіфор, важлива роль, яку вона там відіграє, дають усі підстави для перетворення України на координуючу силу між цими об'єднаннями та всередині них.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

62486. Сертификация услуг общественного питания 41.48 KB
  Объектами сертификации в сфере услуг могут быть: услуга; организация предоставляющая услугу; персонал выполняющий услугу производственный процесс; система управления качеством в организации предоставляющие услуги. Формирование системы сертификации услуг и выбор ее участников проводятся в соответствии...
62488. Малювання орнаменту у смужці 14.21 KB
  Таблиці малюнки із зображеннями рослинного орнаменту квіти листя плоди вишиті серветки рушники сорочки. Ви вже знаєте що одним із видів декоративно-прикладного мистецтва є орнамент. Пригадайте що таке орнамент.