22773

Реакція міжнародної спільноти на визнання УРСР членом-фундатором ООН

Шпаргалка

История и СИД

Відносини ЄССШАУкраїна. В СанФранціско в США 25 квітня 1945 р. У зв'язку з появою УРСР на високому міжнародному форумі на її адресу посипалося чимало гострих критичних зауважень переважно з кіл української діаспори в США та Канаді. Відносини ЄС – Україна – США.

Украинкский

2013-08-04

62.5 KB

0 чел.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 29

1. Реакція міжнародної спільноти на визнання УРСР членом-фундатором ООН.

2. Відносини ЄС-США-Україна.

3. Етапи українсько-російських відносин.

1. Реакція міжнародної спільноти на визнання УРСР членом-фундатором ООН. 

В Сан-Франціско в США 25 квітня 1945 р. відкрилась установча конференція, що мала створити міжнародну організацію безпеки.

Напружена робота йшла над основоположними документами майбутньої організації — Статутом, Реґламентом тощо. Уточнювалася структура організації, головні органи, розміри внесків, принципи обрання непостійних членів Ради Безпеки. Д.Мануїльський був обраний головою комітету, що готував проект преамбули Статуту, тобто найважливішого розділу, що визначає цілі та принципи організації. Його кваліфіковане керівництво комітетом одержало схвальну оцінку.

Конференція в Сан-Франціско, в якій узяли участь 50 держав, схваливши всі документи й назву об'єднання — "Організація Об'єднаних Націй", завершилась 26 червня 1945 р. підписанням Статуту ООН.

Звичайно, не слід перебільшувати внесок УРСР в успішну роботу конференції. Основні проекти документів були підготовлені й узгоджені великими державами на попередніх зустрічах. Не всі члени делегації мали фах міжнародників, бракувало знавців іноземних мов. І найголовніше — делеґація УРСР виступала фактично як "гілка" делегації СРСР, одержуючи від неї вказівки й настанови.

У зв'язку з появою УРСР на високому міжнародному форумі на її адресу посипалося чимало гострих критичних зауважень, переважно з кіл української діаспори в США та Канаді. Найбільше нарікань викликав склад делегації як "слухняних виконавців волі Москви". Провід ОУН у травні 1945 р. прийняв спеціальну декларацію, в якій зазначав: "Україна є на міжнародному терені незалежно від того, які безпосередні причини діяли при запрошуванні її до Сан-Франціско... Одначе ми якнайрішучіше виступаємо проти того, щоб український народ був заступлений на міжнародній конференції делегацією, складеною зі сталінсько-більшовицьких аґентів. Це є найбільшим насильством над принципами демократії і над самим українським народом".

Участь УРСР у створенні ООН мала велике морально-політичне значення й далекосяжні результати. По-перше, причетність до створення найавторитетнішої універсальної міжнародної організації підвищувала авторитет УРСР і, неминуче, всього українства. Це був своєрідний прорив української дипломатії у нову якість. По-друге, Україну починали знати в світі, враховувати український чинник у міжнародній політиці. По-третє, українська дипломатія здобувала досвід діяльності в міжнародній організації, методів ведення переговорів, лобіювання інтересів держави тощо. По-четвете, в практичній діяльності УРСР в ООН виростала й загартовувалася плеяда українських дипломатів, кваліфікованих професіоналів, частина з яких згодом стала на службу незалежній Україні. Хоча ніде правди діти — значний прошарок випестованої в умовах СРСР української дипломатичної еліти не вийшов з полону яничарства, запопадливого служіння інтересам радянської імперії й поборювання самостійництва. І, нарешті, по-п'яте, завдяки членству в ООН у душах і серцях українців завжди жевріла надія зміни квазісуверенітету УРСР на справжній суверенітет.

2. Відносини ЄС – Україна – США.  

 Геополітичний простір України передбачає визначення таких пріоритетних зовнішньополітичних напрямків як ЄС (перспективна мета на інтеграцію до європейського політичного, економічного, правового простору), РФ (найбільший впливовий сусід, відносини з яким визначаються високим рівнем взаємозалежності) та США (глобальний актор, інтереси якого значною мірою визначають розстановку сил на європейському та пострадянському просторі).

Параметри відносин в геополітичній геометрії США -ЄС - Україна характеризуються відносинами, за яких рівень відносин України з цими трьома партнерами визначається не її позицією чи намірами, а рівнем геополітичного суперництва або співробітництва й здатністю виробити цими суб'єктами дієві механізми подолання протиріч і стратегії відносин, що виникають між США, ЄС, Росією. Відносини між цими трьома акторами характеризуються розробкою стратегій, що з метою посилення позицій та розширення сфер впливу в політиці кожного з складових трикутника США - ЄС - Росія, спрямовані на послаблення позицій однієї із сторін через зближення з іншою складовою: США та ЄС поєднані трансатлантичними зобов'язаннями в сфері безпеки; налагодження діалогу ЄС – Росія в інтересах зменшення гегемонії США в Європі; посилений російсько-американський діалог (особливо після 2001р.) в інтересах тиску на ЄС.

В даному контексті важливим є визначення специфічних сфер перетину інтересів США, ЄС та в практичній площині щодо геополітичного району, складовою якого є Україна, та визначити роль і місце України в них. Такими сферами є: стратегічна безпека, економічне співробітництво та енергетична співпраця й регіональне співробітництво. 

В сфері стратегічної безпеки визначальними є параметри геостратегій цих сторін щодо простору між євроатлантичною/європейською та євразійською геостратегічними сферами. Європейська геостратегія сьогодні звісно відрізняється рівнем глобальності та розробленості від американської. Водночас, абсолютно очевидними є тенденції до формування Європейським Союзом орієнтованого на Європу геополітичного простору з неодмінним включенням проміжних країн до сфери своїх інтересів у східному та південному напрямках, механізмами якого виступають як процес розширення, так і формування відповідних концепцій сусідства у поєднанні з проектами розбудови комунікаційних транспортних коридорів та необхідної інфраструктури.
На сьогодні можна говорити про відповідні геополітичні сфери європейського геополітичного простору:

1) Норвегія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн – країни Європейського економічного простору, що не мають на порядку денному проблеми відповідності критеріям вступу, на заваді їхньому приєднанню є відсутність позитивного виявлення населення щодо вступу до ЄЄ;

2) Болгарія, Румунія, які мають завершити переговори про вступ до 2007 р.;

3) Албанія, Боснія, Македонія, Сербія-Чорногорія, Косово і, можливо, Туреччина є державами, терміни прийняття яких важко передбачити, але які є учасницями Пакту стабільності для Південно-Східної Європи. Хорватія і Македонія у 2001 р. підписали з ЄС Угоди про стабілізацію та асоціацію, які дають право розпочати перемо вори в майбутньому (після їх виконання) про повноправне членство в ЄС, з іншими балканськими державами такі угоди готуються до підписання;

4) країни-об'єкти європейської політики сусідства: з півдня - країни Північної Африки та Близького Сходу, об'єднані крім іншого з ЄС Євро- Середземноморським діалогом (Барселонський процес), а також зі сходу - західні нові незалежні держави Молдова, Бєларусь та
Україна;

5) вектори зацікавленості ЄС йдуть далі через Чорноморський, Каспійський регіони до Центральної Азії з проектами реалізації геоекономічних інтересів в сфер транспортних комунікацій та доступу до джерел енергопостачання.

Реалізація планів формування Великої Європи відбувАється із паралельним посиленням політики Росії на пострадянському просторі з метою оформлення власної сфери впливу (єв  разійського геостратегічного району), головними об'єктами якої на даному етапі висапують держави СНД.

США, виступаючи в якості єдиної глобальної держави, зосереджені на реалізації глобальної мети на встановлення політико-економічного контролю в світі в цілому. Головною метою для США на пострадянському просторі залишається забезпечення стратегічного контролю над Російською Федерацією, механізмами є формування поясу підконтрольних держав вздовж кодонів Росії через "розширення доктрини демократії та стабільності з Заходу на Схід". Власне, ЄС та США в геополітичному контексті формують спільну євроатлантичну геостратегічну сферу, і як для США, так і для ЄС значна увага приділяється російському чиннику, а саме небажаному для американських національних глобальних інтересів й європейських регіональних інтересів посилення позицій Росії в регіоні та світі.

Так, щодо України, то як США, так і ЄС висловлюють зацікавленість в здійсненні успішних економічних та політичних реформ, розбудові в Україні демократичного суспільства, що сприяє їхній більш широкій меті на збереженні її в сфері впливу як європейського, так і євроатлантичного. Однак різняться інтереси сторін та стратегії щодо їх реалізації. Для Європейського Союзу Україна важлива у якості передбачуваного та підконтрольного сусіднього простору і ЄС не готовий в найближчий перспективі обговорювати питання вступу України до ЄС, що передовсім обумовлено процесами всередині ЄС після масштабного розширення 2004 р. США ж зацікавлені в прийнятті України до ЄС й остаточному закріпленні меж сфер впливу поряд з Росією.

Власне процеси розширення як ЄС, так і НАТО виступають вагомими чинниками в сфері інтересів стратегічної безпеки ЄС, США . Україна виступає об'єктом в політиці цих суб'єктів щодо зовнішнього оточення: сусід на східній периферії ЄС, східний фланг "зони відповідальності" НАТО, центральна складова реінтеграційних проектів пострадянського простору для Росії. Розширення ЄС та НАТО є взаємопов'язаними процесами. Водночас у цих двох процесах можна визначити певні конфліктні моменти для сторін даної геополітичної геометрії. Розширення для самого Євросоюзу виступає засобом закріплення зони свого впливу на континенті. США розглядають розширення ЄС та НАТО в контексті збереження своєї присутності на вропейському континенті в політичному та військово-стратегічному плані. Формується двокомпонентна тенденція: з одного боку, окремі країни Європи, як, скажімо, Франція, вбачають в розширенні ЄС на Схід потенціал до посилення американського впливу всередині Союзу через лобіювання інтересів низки  центральноєвропейських та пострадянських країн Сполученими Штатами щодо їхнього вступу в Євросоюз, у такий спосіб перетворюючи їх на нових союзників США в Європі. При чому переважною тенденцією стало формулювання стратегії входження в ЄС через НАТО: тобто членство в НАТО розглядається як одна з головних передумов вступу до ЄС. В такому варіанті країни досягають надання гарантій безпеки та забезпечується остаточний вихід зі сфери впливу Росії. Членство в НАТО для США виступає як важливий елемент підтримки євро інтеграційних прагнень країн-кандидатів на вступ. Таким чином, через НАТО країни-кандидати на вступ до ЄС отримують змогу використовувати механізм впливу США на країни ЄС.

З іншого боку, але в контексті першої складової цієї тенденції, можна говорити про той факт, що розширення ЄС за рахунок держав з невідповідними європейським стандартам параметрами економічного та політичного розвитку виступає для США засобом послаблення, принаймні на деякий час, західноєвропейського центру тяжіння в сучасній геополітичній грі, і продовженням повноважень НАТО в сфері забезпечення стабільності і безпеки Європи.

Характерно, що Україна для ЄС після 2004 р. залишається осторонь від дискусій про поглиблення економічної співпраці з ЄС через поглиблення де стабілізаційних тенденцій всередині країни. Крім того, для України стоїть питання європейської економічної інтеграції чи євразійської. Свого часу (15 травня 2002р.) вже озвучувалася ідея відносин України з ЄС у вигляді Спільного політичного й економічного європейського простору , але представлена ця ідея доволі нечітко.

Інтересами Євросоюзу в енергетичному співробітництві є забезпечення достатньої кількості енергопалива з акцентом на зростання споживання природного газу в енергетичному балансі ЄС і диверсифікація джерел енергопостачання, зокрема з Каспійських джерел та Північної Африки. В "Енергетичній стратегії ЄС на 2000-2020 рр." однією з цілей визначається зменшення залежності від одного джерела транспортування газу з Росії,
крім того, в пріоритетних проектах ЄС у газовій сфері участь України не передбачається.

Інший вектор транзитного потенціалу стосується проектів транспортування нафти та газу з Каспійських родовищ до Європи та США. Боротьба за виробництво та транспортування енергоресурсів з Каспійського
регіону набуває стратегічного значення в контексті забезпечення економіко-політичного контролю над регіоном ЄС, США, Росії. Для України участь в цій геополітичній грі виражається проектом розбудови Євразійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), складовою якого на території України є збудований нафтопровід Одеса - Броди із проектами добудови його територією Польщі Полоцьк - Гданськ, що актуалізує питання регіональної співпраці в чорноморсько-каспійському напрямку, про що мова піде нижче.

Складно відбуваються процеси, в першу чергу, заповнення нафтопроводу Одеса - Броди каспійською нафтою здебільшого через наявність вже розгалуженої мережі її постачання та пошуку партнерів в заповненні системі в європейському напрямку, з іншого боку - добудова польською стороною даного нафтопроводу відбувається досить інерційно, що обумовлено і позицією ЄС щодо цього транспортного енергетичного проекту.
Розбудова транспортний коридорів з каспійських родовищ складається з двох частин: безпосередньо від джерел видобутку енергосировини до Чорного моря і далі - до Європи або через територію України, або Чорноморськими протоками й Середземним морем. Незважаючи на перевантаженість проток і обмеження
Туреччиною вантажоперевезень сьогодні за умов значно менших обсягів видобутку нафти та газу з Каспійського регіону, США та ЄС віддають перевагу підконтрольним просторам для формування транспортних коридорів, тобто в обхід території України. Однією з головних причин є непостійність зовнішньополітичних орієнтирів та низький інвестиційних потенціал, що наразі демонструється Україною, які у сукупності зменшують привабливість українського варіанту.

В геополітичній геометрії США - ЄС – Україна останній вельми важливо не балансувати на цих напрямках, не грати на інтересах трьох інших акторів, не вдаватися до вирішення своїх інтересів із однією з сторін за рахунок іншої, що і складає небезпеку. Дотримання відносин рівно наближеності в усіх цих  напрямках, послідовне взаємовигідне співробітництво з ними в питаннях  складають національний інтерес України.

3. Етапи українсько-російських відносин.

Дипломатичні відносини між Україною і Російською Федерацією були встановлені 14 лютого 1992 р. На території РФ функціонують Посольство України (м. Москва) та генеральні консульства у Санкт-Петербурзі, Ростові-на-Дону і Тюмені. На території України здійснюють діяльність Посольство Російської Федерації (м. Київ) та генеральні консульства в Одесі, Сімферополі, Харкові та Львові.

1991-1993 – час високої напруги у двосторонніх відносинах, пов’язаної з кримським питанням, гострою пролемою Чорноморського флоту;

1994-1998 – етап складного узгодження національних інтересів, зміцнення особливого стратегічного партнерства, яке було закріплено Договором 31.05.1997., цей час також характеризувався напруженим внутрішньополітичними баталіями з приводу ратифікацій цього фундаментального історичного документа.

1999-2000 перехідний період, повязаний зі зміною вліди в Кремлі, спрямованістю двосторонніх відносин на прагматичне наповнення особливого стратегічного партнерства конкретним зммістом.

ДИПЛОМАТИЧНІ відносини між Україною та РФ встановлено 14 лютого 1992 року. Центром напруженості стало питання статусу Чорноморського флоту та Криму. Після складних переговорів 17 червня 1993 р. Єльцин та Кравчук підписали у Москві Угоду про невідкладні заходи щодо формування Військово-морського флоту Росії та Військово-Морських сил Ураїни на базі Чорноморського флоту. При цьому базування флоту на перехідний період залишалося спільним і визначалось окремою угодою. 9 липня 1993 р. Верховна Рада Російської Федерації ухвалила  постанову  - Севастополь оголошувався російським і головною базою єдиного Чорноморського флоту, що означало висування територіальних претензій. Внаслідок протистояння між виконавчою владою та законодавчою гілками влади в РФ, після жовтневого 1993 р. розстрілу «Білого дому» та зміцнення позицій реформаторів у Кремлі курс щодо України став жорсткішим, що  виявилось у намаганнях на дострокових виборах 1994 р. привести до влади в Києві проросійськи налаштованого політика. Однак з грудня 1994 р. всі владні зусилля РФ були кинуті на розв’язання  чеченської проблеми. Перша чеченська війна (грудень 1994-серпень 1996) частково змінила акценти в укр.-рос відносинах.

В першій половині 1996 р. настав критичний момент: прихід до влади в Росії й Україні політичної контр еліти міг повернути колесо історії до «єдиної і неподільної Росії».  Зовнішньополітичне відомство Росії очолив Є. Примаков, який запропонував доктрину «багатополюсного світу» Оновлена Росія повинна була стати одним із полюсів сили в новому міжнародному устрої. Стратегічне партнерство з Києвом мало посилити європейські позиції Москви.

Підписання 31 травня 1997 р. Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією стало одним з найважливіших етапів розвитку двосторонніх відносин. Так, базовим Договором був зафіксований прогрес, досягнутий двома країнами у розвитку двосторонніх відносин, а також підтверджені зобов’язання щодо розвитку відносин у дусі добросусідства, взаємної поваги, на основі норм міжнародного права, а також принципів ООН та Гельсінського процесу. Договором, а також укладеними в розвиток його положень двосторонніми угодами була створена політико-правова база для вирішення проблемних питань у відносинах між Україною і Російською Федерацією. У першу чергу, це стосується умов тимчасового перебування та функціонування Чорноморського Флоту РФ на території України, договірно-правового оформлення українсько-російського державного кордону тощо. Україна розвиває стратегічне партнерство з Російською Федерацією на міжнародній арені, виходячи з тієї ролі, яку відіграють і можуть відігравати обидві країни у формуванні неподільного загальноєвропейського простору співробітництва та безпеки.

Пріоритетне значення має розвиток торгівельно-економічної сфери. У цьому напрямі між нашими країнами 27 лютого 1998 року укладено Договір між У. та РФ про економічне співробітництво на 1998-2007 роки, який набув чинності 15 липня 1999 року.

25 гудня 2003 р. Договір про співробітництво в Азовському морі і Керченській протоці, підтверджується : Води Азовського моря є спільними для користування РФ і України. Ст. 2: Параметри входження торгівельних та військових судів в акваторію А. М. Свобода судно плавання (десатні кораблі), але військові кораблі третіх країн за взаємною згодою.

Критичний момент вибори президента 2004 в Україні.19.03.2005 візит Путіна до Києва. Президент України Віктор Ющенко і його російський колега Володимир Путін намітили план реалізації пріоритетних завдань українсько-російських відносин на 2005 рік.

Програма економічного співробітництва 2005-2008

Програма міжурядової комісії «Путін-Ющенко»

АЛЕ!!! Вереснь 2005 перегляд цін на газ – перехід на світові ціни (хоча існувала угода  до 2009 р.)

Розвиток українсько-російських відносин на міжнародній арені ґрунтується на близькості підходів двох держав до принципів побудови міжнародної безпеки та співробітництва, а також спільних багатосторонніх зобов’язаннях.

Важливе значення має співробітництво двох країн в рамках ОЧЕС, СНД, інших регіональних організацій.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

67317. ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ 22.72 KB
  Питання про безпосередні об'єкти конкретних злочинів проти власності у літ. також вирішується по різному: значна частина авторів, вказує, що безпосередній об'єкт конкретного злочину проти власності є частиною (складовою) родового об'єкта. Олнпк видається що у данному випадку...
67318. Безопасность жизнедеятельности в специальных условиях 25.64 KB
  Мероприятия по предотвращению загрязнения окружающей среды в результате судоходства направлены прежде всего на предотвращение загрязнения моря и внутренних водоемов нефтью и другими вредными веществами которые перевозятся в качестве грузов а также сточными водами мусором и веществами...
67319. СИСТЕМА ПРАВА 168 KB
  Под системой права понимается определенная внутренняя его структура строение организация которая складывается объективно как отражение реально существующих и развивающихся общественных отношений. Фактический социальный строй общества государства определяет в конечном счете ту или иную систему права...
67321. Наслідування. Повторне використання коду 224.5 KB
  Повторне використання коду План Поняття про наслідування в класах Управління механізмом доступу до членів базового класу Наслідування – один з трьох фундаментальних механізмів об'єктноорієнтованого програмування оскільки саме завдяки йому уможливлюється створення ієрархічних класифікацій.
67322. Планирование машинных экспериментов с моделями систем 236 KB
  Методы планирования эксперимента на модели. Эффективность машинных экспериментов существенно зависит от выбора плана эксперимента т. проведения с ней эксперимента. При планировании машинных экспериментов возникает целый ряд проблем взаимно связанных как с особенностью функционирования моделируемого...
67323. ОСТРАЯ НЕСПЕЦИФИЧЕСКАЯ ХИРУРГИЧЕСКАЯ ИНФЕКЦИЯ. ЗАНЯТИЕ ВТОРОЕ. СЕПСИС, ГНОЙНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ КОСТЕЙ И СУСТАВОВ, ГНОЙНЫЕ ЗАБОЛЕВАНИЯ КИСТИ 354.5 KB
  Крайне редко гнойные артриты развиваются в результате гематогенного заноса возбудителей инфекции в полость сустава. При попадании возбудителей инфекции в полость сустава первоначально инфекционный процесс разворачивается в синовиальной жидкости выработка которой...
67324. Организация и методы сопровождения программных средств 287.5 KB
  Организация и методы сопровождения программных средств В процессе эксплуатации версий программного продукта у каждого пользователя могут появляться некоторые претензии к функционированию которые квалифицируются им как ошибки или дефекты эталонной базовой или собственной версии.
67325. Коди автентифікації на основі БСШ та їх властивості 411.63 KB
  Визначення та класифікація кодів автентифікації повідомлень Коди автентифікації повідомлень КАП МАС коди відомі також як коди забезпечення справжності повідомлень є криптографічними примітивами що використовуються для забезпечення цілісності та автентичності даних.