22774

Українське питання на Ялтинський конференції (1945р.)

Шпаргалка

История и СИД

Національні інтереси України та механізми їх забезпечення. Позиція України щодо ЄЕП в контексті інтеграційних процесів на пострадянському просторі. Зрештою глави урядів трьох держав СРСР США й Великої Британії схвалили рішення що східний кордон Польщі проходитиме вздовж лінії Керзона з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі Це було досягнення й України попри те що частина земель населених українцями залишалася під польською владою.Стеттініус який зазначив що радянський приклад можуть...

Украинкский

2013-08-04

46 KB

4 чел.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № ЗО

1. Українське питання на Ялтинський конференції (1945р.).

2. Національні інтереси України та механізми їх забезпечення.

3. Позиція України щодо ЄЕП в контексті інтеграційних процесів на пострадянському просторі.

1. Українське питання на Ялтинський конференції (1945р.).

 

Рузвельт, Черчілль і Сталін зібрались на конференції в Ялті (4-11 лютого 1945. Йшлося не тільки про координацію та нарощування воєнного тиску на агресора, а й про майбутнє Німеччини, Європи, світу загалом. СРСР, зрештою, пішов назустріч побажанням союзників і взяв таємне зобов'язання оголосити війну Японії через 2-3 місяці після завершення воєнних операцій в Європі.                                                                       Близька перемога спонукала до прийняття виважених стратегічних рішень. Ялтинська зустріч породила систему міжнародних відносин, базовану на фактичному поділі Європи та світу на "сфери впливу", що зумовило згодом появу політичної біполярності й гострого протиборства. 

Українські інтереси в Ялті виявлялися у двох сферах — щодо кордонів та участі в майбутній міжнародній організації безпеки. Продовження дискусії з "польського питання", започаткованої в Тегерані, охоплювало проблему Польщі в широкому контексті перспектив утворення тимчасового уряду національної єдності, майбутнього ладу, переселення, територіальних змін.

Під час перегляду територіальних змін виникло питання про східний польський кордон. Рузвельт вважав за доцільне, щоб СРСР відмовився від Львова на користь Польщі. Сталін відхилив ці домагання, посилаючись на "лінію Керзона", запропоновану англійцями 1920 р. Зрештою, глави урядів трьох держав — СРСР, США й Великої Британії — схвалили рішення, що "східний кордон Польщі проходитиме вздовж "лінії Керзона" з відхиленням від неї в деяких районах від п'яти до восьми кілометрів на користь Польщі" Це було досягнення й України, попри те, що частина земель, населених українцями, залишалася під польською владою. Ялтинська й Потсдамська конференції відкривали перспективу остаточного узгодження лінії радянське-польського кордону з самими поляками після утворення тимчасового уряду Польщі. Радянсько-польський договір від 16 серпня 1945 р. встановив державний кордон між СРСР і Польщею уздовж "лінії Керзона", передавши Польщі додатково "територію, розташовану на схід від "лінії Керзона" до р.Західного Бугу та р.Солокії, на південь від м.Крилов з відхиленням на користь Польщі максимально на ЗО кілометрів".

Жваву дискусію в Ялті викликала підготовка до проведення установчої конференції щодо створення ООН. Учасникам вдалося досягти єдності стосовно "права вето" постійних членів Ради Безпеки та майбутнього членства. Відома первісна позиція СРСР про намір включити до ООН і СРСР, і всі 16 союзних республік. Таку пропозицію офіційно керівник делегації СРСР АГромико на конференції в Думбартон-Оксі (США) у серпні 1944 р. В.Молотов в інструкціях А.Громику рекомендував обстоювати радянську формулу про те, що організація "має включити до свого складу всі союзні республіки СРСР, які належать до категорії країн, що, як відомо, зробили найбільший внесок у спільні зусилля союзників під час війни".

США й Велика Британія різко заперечували проти радянської пропозиції, при цьому Лондон демонстрував поміркованіший підхід, бо мав на меті рекомендувати до ООН свої домініони. Глава британської делегації Кадоґан вважав за необхідне вивчити радянську пропозицію й гадав, що може виникнути проблема "міжнародної легалізації цих республік". Думку Ф.Рузвельта оприлюднив заступник державного секретаря США Е.Стеттініус, який зазначив, що радянський приклад можуть наслідувати англійці й порушити питання про входження до ООН англійських колоній

В Ялті радянська делегація скоротила перелік потенційних кандидатур із числа союзних республік до трьох — України, Білорусії та Литви. Рузвельт і далі заперечував, бо, мовляв, одержання будь-якою державою більше одного голосу порушуватиме правило, що "кожний член організації повинен мати тільки один голос". Черчілль підтримав радянську пропозицію "з почуттям глибокої симпатії", сподіваючись на сприятливе ставлення СРСР до кандидатури Індії, яка на той час ще була колонією. Компромісна формула передбачала участь лише двох союзних республік — України та Білорусії. Домовленість передбачала, що сама установча конференція ООН, яка мала відкритись у квітні 1945 р. в Сан-Франціско, запросить УРСР і БРСР до участі як "первісних членів" ООН, а делегації США та Великобританії підтримають таке запрошення.

Рузвельт у письмовому зверненні до Сталіна 10 лютого 1945 р. висловлював занепокоєність тим фактом, що СРСР матиме 3 голоси в майбутній ООН, а США тільки один. Американська громадськість могла піддати критиці Президента за такі поступки, тому Рузвельт вважав за необхідне для США також мати додаткові голоси. Сталін листом від 11 лютого не заперечував проти трьох голосів США в майбутній ООН. Проте пізніше Білий дім відмовився від цієї ідеї, оскільки вона порушувала б американську Конституцію.

Ялтинська конференція стала важливою подією, що відкрила для УРСР можливість широко вийти на міжнародну арену й зробити свій внесок у народження ООН.

2. Національні інтереси України та механізми їх забезпечення.

Перша спроба визначити національні інтереси (н.і) України знайшла своє відображення у І розділі Постанови ВРУ „Про основні напрями ЗПУ” від 2.07.1993р., в якому н.і  були поділені на 3 групи:

  •  стратегічні  та  геополітичні (забезпечення національної безпеки України та захист її політичної незалежності);
  •  економічні (інтегрування економіки України у світове господарство);
  •  регіональні, субрегіональні, локальні  абезпечення різноманітних  специфічних потреб внутрішнього розвитку України).

Певне визначення національним інтересам України можна знайти в Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленій ВРУ 16.01.1997р.

Отже, даний документ визначає, що н.і. України відображають фундаментальні цінності та прагнення Українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

Пріоритетними н.і. були визначені створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади; розвиток демократичних інститутів; досягнення національної злагоди, політичної і соціальної стабільності; гарантування прав української нації та національних меншин України; забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів; створення ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу; налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування в європейську та світову спільноту.

Подальше формулюваня н.і. можна знайти в Законі України „Про основи національної безпеки України” від 19.06.2003.

Ст..1 закону визначає н.і. як життєво   важливі   матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності  Українського  народу  як  носія суверенітету  і  єдиного  джерела  влади  в  Україні,  визначальні потреби суспільства і держави,  реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Ст..6 окреслює пріоритети н.і.-в: гарантування прав і свобод людини; розвиток громадянського   суспільства,   його   демократичних інститутів; захист державного суверенітету,  територіальної цілісності та недоторканності  державних  кордонів,  недопущення   втручання   у внутрішні справи України; зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві; створення ринкової  економіки та забезпечення  постійного  зростання рівня життя і добробуту населення; збереження та зміцнення  науково-технологічного  потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку; інтеграція України в  європейський  політичний,  економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими  державами  світу  в інтересах України.

В наукових колах можна зустріти таку диференціацію н.і. з погляди їхньої пріоритетності:

  •  життєві інтереси (гарантування національної безпеки України взагалі та її зовнішньополітичних військово-політичних аспектів зокрема). До цієї групи належить стратегічна мета – інтеграція до ЄС, підтримання балансу у співробітництві з РФ та США
  •  завдання знаходження місця України в новій системі МВ ХХІ ст. (забезпечення ефективності участі України в міжнародному поділі праці в глобальній економіці, перетворення України на потужну регіональну державу)
  •  тактичні інтереси (комплекс конкретних дипломатичних методів організації двостороннього та багатостороннього міжнародного співробітництва).