22779

Зовнішньополітична діяльність закордонних українських громадсько-політичних організацій в повоєнній добі

Шпаргалка

История и СИД

Концепція стратегічного партнерства в зовнішній політиці України. Розбудова відносин України з країнами Африки. Концепції стратегічного партнерства€ в зовнішній політиці України Стратегічне партнерство являє собою стан відносин що характеризуються наявністю комплексних стратегічних інтересів в сіх сферах діяльності двох сторін з огляду на певну політичну взаємозалежність та готовність до застосування компромісних механізмів узгодження спільних інтересів. Але у випадку з нашою державою така взаємозалежність є асиметричною і як правило...

Украинкский

2013-08-04

45 KB

0 чел.

    № 4  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4

1. Зовнішньополітична діяльність закордонних українських громадсько-політичних організацій в повоєнній добі.

2. Концепція «стратегічного партнерства» в зовнішній політиці України.

3. Розбудова відносин України з країнами Африки.

1. Зовнішньополітична діяльність закордонних українських громадсько-політичних організацій у повоєнній добі.

 Водночас в зарубіжних країнах розпочали працювати культурні, наукові організації, спілки по зв'язках з УРСР. Так, у США і Канаді прогресивні українці-емігранти створили товариства допомоги батьківщині, Лігу американських українців, Канадське товариство. У Аргентині діяли товариства ім. Т.Шевченка, М.В. Лисенка, І.П.Котляревського; у Бразилії - «Червона зоря»; в Уругваї - «Український культурний центр»; у Парагваї — «Слов'янин» та ін.

Після закінчення другої світової війни, примусової репатріації радянських громадян до СРСР на еміграції у Західній Німеччині й Австрії залишилось майже 200 тис. українців, більшість з яких походила з Галичини (близько 60 відсотків).

Українці в більших скупченнях створювали українські комітети і організації та проводили різного роду громадську, політичну, культурну, наукову, церковну діяльність. І листопада 1945р. у Ашаффенбурзі (Німеччина) засновано Центральне Представництво української еміграції в Німеччині, діяло Українське Центральне допомогове об'єднання в Австрії..

На еміграції відновили свою діяльність давні політичні партії й організації: ОУН - Андрія Мельника, ОУН - Степана Бандери, УНДО, УПСР, УСДРП, УСРП, а також засновувалися нові: Український національно-державний союз (УНДС, 1946р.), Українська революційно-демократична партія (УРДП) та інші. Для координації роботи українські політичні партії і організації на еміграції підписали 10 червня 1948р. статут Української Національної Ради (УНРади) як українського парламенту з екзекутивою - Виконавчим органом.. УНРада стала політичною базою Державного центру Української Народної Республіки на чолі з Андрієм Лівицьким (помер 17 січня 1954р.). Окремо від УНРади діяли Закордонне представництво української головної визвольної ради (УГВР), монархістська група Союз Гетьманців-Державників на чолі з Данилом Скоропадським (колишній гетьман Павло Скоропадський помер 26 квітня 1945р.).

За океаном проводила свою діяльність українська діаспора, яка 21 листопада 1949р. заснувала у Нью-Йорку Пан-Американську українську конференцію (ПАУК) на чолі з Василем Кушнірем. Продовжували свою громадсько-культурну діяльність еміграція у Франції і Бельгії, а також нова добре організована еміграція в Англії, Голландії, Італії та інших західноєвропейських країнах.

2. Концепції „стратегічного партнерства” в зовнішній політиці України

Стратегічне партнерство являє собою стан відносин, що характеризуються наявністю комплексних стратегічних інтересів в сіх сферах діяльності двох сторін з огляду на певну політичну взаємозалежність та готовність до застосування компромісних механізмів узгодження спільних інтересів. З зазначеного визначення можна говорити про певну стратегічну взаємозалежність. Але у випадку з нашою державою така взаємозалежність є асиметричною, і, як правило, не на користь України.

Україна своїми стратегічними партнерами визначила 19 держав, а також ЄС і НАТО. Але такої значної кількості стратегічних партнерів не повинно бути, адже для того, щоб партнерство, було дійсно стратегічним, а не лише задекларованим, для його реалізації необхідні значні кошти, яких в України однозначно не вистачить для відповідної співпраці з усіма визначеними стратегічними партнерами.  Більше того. Той факт, що Україна визначила таку велику кількість країн, з якими прагне розвивати стратегічне партнерство, створює  образ непередбачуваного і ненадійного партнера.

На сьогодні єдиним доктринальним документом, де згадується стратегічного партнерства, є Основні напрями зовнішньої політики Укрвїни (2 липня 1993р.). В цьому документі відзначається, що кожна прикордонна держава є стратегічним партнерства Укрвїни . Водночас, практична реалізація зовнішньополітичного курсу не підтверджує цього положення. На сьогодні можна говорити про інтерес з нашого боку до розвитку стосунків зі стратегічними партнерами в наступних сферах:

-       безпеки (національної, міжнародної);

-       економіки (торговельно-економічні, науково-технічні зв'язки, фінанси, технологія, енергетика, транспорт і т.ін.);

-       культурно-гуманітарній (наявність історичних, культурних зв'язків, діаспори, інтенсивність контактів між людьми, неурядовими організаціями).

По-третє, готовність до узгодження своїх інтересів з інтересами стратегічного партнера або до прийняття рішень на його підтримку на зовнішній арені, навіть якщо такі дії не є однозначно доцільними з погляду власної вигоди.

По-четверте, наявність спільних викликів і небезпек (організована злочинність, нелегальна міграція, контрабанда зброєю і наркотиками, агресивний сепаратизм, тероризм) та прагнення співпрацювати в їх подоланні.

По-п'яте, повага до прав осіб, що належать до національних меншин, співпраця в цій галузі.

По-шосте, наявність механізму реалізації відносин стратегічного партнерства (маємо розвинені механізми різного формату лише з трьома страт. партнерами . США, Польщею іРосією).

Таким чином, наведене вище свідчить про те, що відносини стратегічного партнерства розвиваються з різною мотивацією, з наголосом на різні групи інтересів і мають різні механізми реалізації.

Слід відзначити, що відносини стратегічного партнерства з кожним із наших партнерів розвиваються зі своїм наповненням і динамікою, мають свою специфіку та проблеми.

Отже, і заходи по наповненню конкретним змістом відносин стратегічного партнерства з кожним із партнерів мають відповідати цій специфіці. Так, у відносинах з Росією слід відійти від статусу меншого брата 

Стратегічне партнерства зі США має досить розвинений механізм у формі Українсько-американської міждержавної комісії та її органів. Відносини стратегічного партнерства зі США набули значного змісту в усіх сферах. Водночас, слід більше уваги приділяти усуненню розбіжностей у підходах і практиці щодо здійснення реформ в Укрвїни та співпраці в міжнародних фінансових інституціях.

3. Розбудова відносин України з країнами Африки.

Після набуття незалежності Україною був взятий курс на проведення багатовекторної зовнішньої політики. Як визначається у базовому документі українського зовнішнього курсу, Постанові Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. "Про Основні напрями зовнішньої політики України", співпраця з ключовими країнами Африки "може відкрити потужні джерела інвестицій в українську національну економіку" та "сприяти... прискореному вирішенню економічних та соціальних проблем України", сприятиме утвердженню економічної незалежності, зміцненню її позицій у світі".

Одним з важливих напрямків поступу міжнародних відносин України як у цілому, так і у частині розбудови зв'язків з країнами, що розвиваються, є просування співробітництва з державами Африканського континенту.

Україна та країни Африки об'єктивно зацікавлені у розвитку плідних, багатовимірній відносин. У політичній сфері інтерес становить співпраця в ООН з актуальних питань розвитку системи міжнародних відносин планети, у цілому, та Африки, зокрема, а також із проблематики сталого розвитку, миротворництва та врегулювання ряду конфліктів на Африканському континенті. Україна має можливість стати однією з країн, що роблять реальний внесок до зміцнення стабільності та підвищення порогу безпеки в Африці. У такій якості її готовий побачити цілий ряд африканських держав, у тому числі, Південно-Африканська Республіка, Ангола, Мозамбік.

В економічній площині сторони мають широкий спектр можливостей, наявність яких зумовлюється, у тому числі, близькістю рівня їх промислового та наукового розвитку, значним ступенем взаємодоповнюваності їх економік, порівняно істотним рівнем платоспроможності потенційних контрагентів з Півдня Африки, а також існуванням як досвіду, так і певного практичного заділу співробітництва.

ПАР можна вважати лідером субрегіону та однією з найвпливовіших держав Африки, найбільш перспективним партнером України в її взаєминах з країнами Африканського Півдня. Динамічно розвивається двостороннє торговельно-економічне співробітництво. Так, за підрахунками МЗС і МЗЕЗТ України, у цілому, впродовж 1990-х років середній щорічний приріст загалу двосторонньої торгівлі становив 100-110%.

Основні проблемні аспекти відносин України з державами Півдня Африки знаходяться в економічній площині. З точки зору оцінки потенціалу сторін та реальних перспектив їх взаємодії, наявні обсяги співробітництва у галузі торгівлі, інвестицій, спільного виробництва є неадекватно малими. Такий стан справ зумовлений рядом факторів, що мають як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. Зокрема, можна виділити наступні чинники:

1.  Територіальна віддаленість

2.  Недостатня розвиненість правового поля співробітництва.

3.  Не відповідний існуючим потребам рівень інфраструктурно-організаційного й інформаційного забезпечення партнерства.

4.  Відсутність або слабкість механізмів з централізованого захисту інтересів українських підприємств у країнах субконтиненту та фірм з Півдня Африки - в Україні.

5.  Недостатня наукова вивченість тематики взаємин України та країн Півдня Африки, низький рівень дослідницького інтересу вітчизняних політологів та економістів до регіону, що призводить до відсутності аналітичної і прогностичної інформації щодо політичного стану субконтиненту, тенденцій розвитку його народного господарства та науково-технічного потенціалу.

перспективи:

1. У Центральноафриканській республіці головною галуззю економіки є видобуток алмазів. За їх запасами ЦАР входить до першої десятки лідерів у даній сфері бізнесу. При цьому, що, можливо, є найважливішим для України, лише 5% ~ видобутих алмазів обробляється в ЦАР., у ЦАР і України з'явилася можливість розпочати спільну переробку алмазів на досить вигідних умовах розподілу прибутків і самих коштовностей.

2. Африка, і, зокрема, її близькосхідний регіон, як відомо, величезна кладова «чорного золота» - нафти. Нині опрацьована схема поставок даної сировини в Україну з проміжною переробкою в деяких країнах і подальшим транспортуванням по трубопроводах, які залишилися ще від РЕВ(Рада економічної взаємодопомоги). Проект виключно вигідний і економічно і, у випадку успішного його вирішення, здатний позбавити нашу країну від відомої монопольної енергетичної залежності.

3. Єгипет щорічно імпортує олії на суму 3 млрд. доларів. Хоча б частина цієї суми не зашкодила нашим селянам, адже вона є однією із головних статей вітчизняного експорту. Або такий аспект. В останні роки в країні вирощується досить багато пшениці, яка має низький відсоток клітковини, через що її все важче реалізувати за кордоном на вигідних умовах. Однак в країнах Африки, розташованих на південь від Сахари, яким постійно загрожує голод, таке зерно сталося б у пригоді. Причому ціни були б вигідні і тим, хто продає, і тим, хто купує.

4. У Нігерії і Заїрі можна за досить доступними цінами (можливий, за твердженням А.Бондаренка, бартер) закуповувати більше 4 тис.т олова, що мало б велике значення для нашої кабельної і електронної галузі. У той же час Єгипет купував би у нас марганцеву руду і продукти її переробки.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

64968. К ИСТОРИИ ОТРАРА МОНГОЛО-ТИМУРИДСКОГО ВРЕМЕНИ 41 KB
  Имеется уникальная возможность сопоставить данные двух независимых друг от друга источников какими являются письменные и археологические материалы и реконструировать на их основе не которые важнейшие события истории Отрара.
64971. РОССИЯ, СИБИРЬ И СОПРЕДЕЛЬНЫЕ СТРАНЫ ВОСТОКА 55.5 KB
  Литосовым признали себя подданными русского царя сказав: Рад де я быти под ево царскою высокою рукою и во всем добра хотети и на их государьское жалованье и милостивое призрение надежен В ходе переговоров Сенге...
64972. Ярлык в традиции политической культуры Восточной Европы в XIV веке. Вопросы истории 71 KB
  В Москве всегда внимательно следили за всеми перипетиями внутриполитичес­кой борьбы в улусе Джучи, особенно в период великой замятии, когда в Орде в борьбе за Новосарайский престол боролись правители-однодневки. Это отразилось в русских летописях, которые позволяют судить о многих аспектах политической ис­тории Орды в данный период.
64973. АНАЛИЗ МОДЕЛЕЙ ОБРАЗОВАНИЯ ФРАЗЕОЛОГИЧЕСКИХ ЕДИНИЦ В МОНГОЛЬСКИХ ЯЗЫКАХ 162 KB
  Фразеология монгольских языков неоднократно становилась объектом лингвистических исследований. В русской фразеологии принято считать, что в языке не существует настолько оригинальных фразеологизмов, что на них не распространяются законы языка.
64974. Идентичность «Танну-Урянхая» и «Урянхайская проблема» 260.5 KB
  Круг выступает также как проекция шара, признаваемая идеальным телом в мифопоэтической (религиозно-мифологической), так и в древнейшей научно-философской традиции (ср. идеи Ксенофана о шаре как образе единства ограниченности и безграничности и о шарообразности божества).
64975. Поволжье в составе Золотой Орды 148.5 KB
  Поволжье в составе Золотой Орды Монгольское завоевание в XIII в. волжские булгары в дальнейшем оказались в орбите нового политического союза Золотой Орды где в силу обширности территорий объединялись многие народы. После образования Золотой Орды где не было официальной общепринятой государственной религии среди наибольшей части местного...
64976. МОНГОЛЬСКАЯ ЛИТЕРАТУРА 79 KB
  Самым ранним образцом воспринятой монголами письменности считается надпись на так называемом Чингисовом камне в которой прославляется искусная стрельба из лука Исункэ племянника Чингиса. Вторая часть занимающая три 684 четверти всего сказания посвящена рассказу о жизни и деятельности Чингиса как создателя Монгольского государства.