22807

Хмельниччина

Доклад

История и СИД

Це час коли ряд блискучих перемог зрушив все українське суспільство мобілізував широку підтримку для Хмельницького і перетворив суто козацьке повстання на загальноукраїнський антипольський рух. 1648 Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків напав на польську залогу на острові Базавлук на Дніпрі і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю притягнуло запорожців на бік Хмельницького обраного гетьманом. Не сподіваючись поважніших труднощів польські полководці Великий гетьман М.

Украинкский

2013-08-04

125 KB

0 чел.

33 - 39

Хмельниччина[1] — традиційна історична назва повстання та історичного періоду 16481657 років під проводом Богдана Хмельницького, під час яких Річ Посполита втратила контроль над центральною частиною українських етнічних земель, на базі яких постала козацька держава «Військо Запорозьке» на чолі з гетьманом, що проіснувала до 1760-их років.

Перебіг

Січень — листопад 1648. Це час, коли ряд блискучих перемог зрушив все українське суспільство, мобілізував широку підтримку для Хмельницького і перетворив суто козацьке повстання на загальноукраїнський антипольський рух.

21. 1. 1648 Хмельницький на чолі невеликого загону реєстрових і запорізьких козаків, напав на польську залогу на острові Базавлук (на Дніпрі) і знищив її. Це звільнило Запорізьку Січ від польського контролю, притягнуло запорожців на бік Хмельницького, обраного гетьманом. Наступні кілька місяців тривала підготова ширшого повстання; розсилалися універсали, які заохочували козаків, селян і міщан стати проти шляхти. Дуже важливий був договір, який Хмельницький уклав з Туреччиною, а також з кримським ханом Іслямом III Ґераєм, за яким Тугай-бей з 40-тисячним загоном кримців мав допомогти козакам.

Щоб ліквідувати повстання, у квітні 1648 уряд Речі Посполитої вислав 30 000 війська проти Хмельницького. Не сподіваючись поважніших труднощів, польські полководці — Великий гетьман М. Потоцький і польний гетьман М.Калиновський — поділили свої сили. Це була велика тактична помилка. Бл. 10 000 повстанців оточили польський 6 000 авангард на чолі з сином гетьмана Стефаном Потоцьким під Жовтими Водами і 16 травня 1648 знищили його, а 26 травня 1648 к. Корсуня X. з кримцями розгромив гол. поль. військо, керівники якого потрапили в кримський полон.

Після тих перемог по всій Україні розгорілася війна між укр. коз.-сел. і поль. шляхетськими загонами. Жорстокі бої відбулися на Правобережжі влітку 1648 між загонами полк. М.Кривоноса і шляхетськими частинами під проводом кн. Я.Вишневецького. Під час цих боїв населення дуже потерпіло. Поль. військо систематично вирізувало всіх козаків і селян, включно з дітьми, жінками і старими, а повстанці так само поводилися зі шляхтою, кат. духівництвом і євреями, чимало яких допомагали поль. шляхті.

В кін. літа уряд Речі Посполитої вислав ще одне, добре виряджене, 40-тисячне військо (32 000 поляків, 8 000 найманих нім. жовнірів) проти X. Але провід цього війська (О. Конецпольський, М. Остророг, кн. Д. 3аславський) був слабий і недосвідчений. Вишневецький, що хотів стати гол. полководцем поль. сил, не мав належного контакту з наступаючим поль. військом. Певні своєї перемоги, поль. полководці допустили X. зайняти дуже вигідні позиції б. Пилявців. У бою, який відбувся 23. 9. 1648, повстанці (бл. 80000) вщент розгромили поль. військо. Військо X., яке мало бл. 100 000, перейшло на зах. укр. землі й на поч. листопада 1648 облягло Львів. Деякі коз. відділи дійшли до етнічно поль. і білор. земель, де також вибухли антишляхетські й антиполь. повстання. Ідучи назустріч проханням укр. міщан, X. покинув облогу Львова ,і оточив Замостя, де були залишки військ Вишневецького. Але по виборі нового поль. короля 21. 11. 1648 — Яна II Казіміра, кандидатуру якого підтримував X., укр. військо повернулося на Наддніпрянщину й урочисто вступило до Києва 2. 1. 1649.

Квітень — серпень 1649. У X. назріла думка цілком відірвати Україну від Польщі, але хоч він здобув Дальші перемоги, проте не міг остаточно розгромити ворога. Кампанія закінчилася Зборівською угодою, якою не були задоволені обидві сторони.

Мобілізуючи всі сили Речі Посполитої, Ян Казімір у квітні 1649 перейшов у наступ проти X. Гол. поль. військо, під проводом самого короля, виступило з Волині, а лит. військо, яким командував гетьман Лит. і кн. Януш Радаівіл, наступало на Київ. При допомозі Іслям-Ґірея X. на поч. липня (10. 7.) оточив частину королівського війська у Збаражі. Коли Ян Казімір і його 25-тисячне військо рушило на поміч обложеним 15. 7. 1649, X. несподівано напав на короля і оточив його б. Зборова. Тим часом у червні й липні лит. військо майже дійшло до Києва, але коз.-сел. напади у запіллі примусили литовців відступити. Виглядало, що X. остаточно розгромить ворожі сили. Але у цю критичну хвилину Іслям-Ґірей, підкуплений поляками і неаадоволений великим зростанням укр. сил, відтягнув свої загони і змусив X. почати переговори з поляками.

28. 8. 1649 X. уклав з поль. делегацією під проводом Ю. Оссоліисьтсого Зборівську угоду.

Серпень 1650 — вересень 1651. Тоді міжнар. сили почали відогравати більшу ролю в укр.-поль. конфлікті. Також козаки зазнали перших військ. поразок, які змусили їх відступити з позицій, що їх вони здобули за попередніх рр.

Влітку 1650 і українці й поляки намагалися ізолювати одні одних дипломатично. Поль. дипломати перестерігали Москву перед козаками і перетягнули на свій бік В. Лупула, господаря Молдавії. X. посилив свої зв'язки з крим. татарами і Оттоманською Портою. Щоб запобігти поширенню поль. впливів у Молдавії, X. у серпні 1650 вислав велике коз.-тат. військо в Молдавію і примусив В. Лупула підписати договір та обіцяти віддати заміж доньку Розанду за свого сина Тимоша.

Тим часом, коли козаки були зайняті у Молдавії, 50-тисячне поль. військо несподівано напало 20. 2. 1651 на Брацлав. У червні відбувся головний бій біля м. Берестечка на Волині. Поль. армія, у якій було бл. 20000 найманого нім. війська, набраного з ветеранів 30-літньої війни, стала проти укр.-тат. війська. Але укр. військо, знову зраджене кримцями, зазнало поразки, і 10. 7. 1651 у тяжких умовах відступило до Білої Церкви. На поч. серпня лит. військо зайняло і спалило Київ. Не зважаючи на ці невдачі, X. зібрав 50000 війська і 24 — 25. 9. вступив у тяжкий, але не вирішальний бій з ворогом б. Білої Церкви. Втомлені війною, обидві сторони почали переговори, у висліді яких була укладена дуже невигідна для X. Білоцерківська угода 28. 9. 1651.

Невдовзі по підписанні договору поль. військ. частини й шляхта почали повертатися на Україну і відновлювати старі порядки. Населення Правобережної України, занепокоєне появою попередніх дідичів, почало кидати свої оселі й переселятися на схід, на Лівобережжя й Слобожанщину.

Весна 1652 — зима 1653. Хоч козаки здобували далі деякі перемоги над поляками, появилися ознаки ослаблення і зневіри, і X. покладав щораз більшу надію на зовн. допомогу. 1651 — 52 він посилив зв'язки з крим. татарами й Оттоманською Портою. Центром його уваги була Молдавія. Одруження Тимоша і Розанди мало забезпечити союз України з Молдавією, а далі з Туреччиною і Крим. Ханатом. X. вислав Тимоша на весні 1652 з великим коз.-тат. військом до Молдавії. Під Батогом. 2. 6. 1652 відбувся бій з 30-тисячним поль. військом, з якого X., що прийшов синові на допомогу, вийшов з блискучою перемогою, і в серпні 1652 Тиміш побрався з Розандою. Але на весні 1653 молд. бояри, підтримані Валахією і Семигородом, повстали проти Лупула і козаків, а у вересні Тиміш загинув, обороняючи Сучаву. Смерть гетьманича 15. 9. 1653 поклала кін. молд. орієнтації X.

Тим часом на Україні знову розгорілася війна. Велике 80-тисячне поль. військо наступило на Поділля, але було оточене об'єднаними силами козаків і кримських татар під Жванцем на поч. грудня 1653. Та у вирішальний момент кримці знову погодилися з поляками, без згоди укр. союзника, і X. мусів замиритися (5. 12.) з поляками на основі Зборівського договору 1649. Ця нова тат. зрада примусила гетьмана до рішучої зміни орієнтації.

Майже від поч. повстання X. утримував дипломатичні зв'язки з Москвою, але цар Олексій Михайлович уникав від підтримки повстання, бо це означало б війну Москви з Річчю Посполитою. Проте поль. поразки на Україні і загроза, що X. визнає зверхність Оттоманської Порти, заохотили Москву до нових переговорів з гетьманом (1653), які закінчилися укладенням т. зв. Переяславської угоди (у січні — березні 1654). За цією угодою, Україна визнала протекторат моск. царя, зберігаючи свою цілковиту автономію і діставала військ.-політ. допомогу Москви проти Польщі.

Літо 1654 — осінь 1655. На цей час з'єднані укр.-моск. сили перейшли в наступ проти Польщі і досягли чималих успіхів. Гол. бої тоді точилися на Правобережжі, Білорусі й на Західній Україні. Улітку 1654 моск. військо і 20 000 козаків під проводом І. Золотаренка повели наступ на Білорусь і зайняли Смоленськ, а 1655, продовжуючи наступ, у липні заволоділи Вільною. Під час білор. походів виникло певне напруження щодо питання — кому мають належати завойовані землі: чи Військові Запор, чи Москві (за висловом В. Липинського, «війна двох Русей за Русь третю»). Тим часом поляки восени 1654 виступили на Брацлавщину, а 20. 1.1655 облягли Умань. X. і моск. полководець В. Шереметєв, на чолі 70 000 укр.-моск. війська, пішли назустріч ворогові, й 29. 1. 1655 відбувся тяжкий, але не вирішальний бій б. Охматова. На весні того р. укр.-моск. сили перейшли в наступ на зах.-укр. землях і в кін. вересня облягли Львів, але у жовтні, коли кримці, що тоді стали союзниками Речі Посполитої, прийшли полякам на допомогу, відступили на схід.

Осінь 1656 — літо 1657. Розчарування X. москвинами зростає, і він шукає ін. союзників для боротьби з Річчю Посполитою. Війна Речі Посполитої з козаками й Москвою дала швед. королеві Карлові X Ґуставові нагоду зайняти влітку 1655 півн. частини Польщі і Литви. Стурбована поширенням швед. сили, Москва уклала з поляками Біленське перемир'я (24. 10. 1656) і разом з ними виступила війною проти Швеції.

Укр. уряд, посли якого не були допущені до переговорів, був дуже обурений Віденською угодою. Тому в жовтні 1656, іґноруючи протести Москви, X. вступив у ширшу коаліцію з Швецією, Семигородрм, Бранденбурґом, а почасти з Молдавією і Валахією, метою якої був поділ Речі Посполитої. Гетьмана у тій коаліції найбільше цікавило те, що вона давала йому можливість зайняти зах. землі й з'єднати їх з Україною.

Але інтереси учасників цієї коаліції були розбіжні. До того ще Польща дістала дипломатичну й військ. підтримку з боку Австрії й Москви, а також і Криму. Не зважаючи на це, у січні 1657 50-тисячне укр.-семигородське військо (30 000 угорців і 20000 українців), на чолі з. кн. Юрієм II Ракоці й полк. А. Ждановичем, напало на Польщу й зайняло Галичину та значну частину Польщі з Краковом і Варшавою. Але утиски угор. війська над місц. людністю й інтриги моск. агентів у коз. війську, які значно послабили його боєздатність, спричинилися до того, що поль. військо почало наступати, і Ракоці змушений був відступити на схід. У кін. липня 1657, оточений поляками й кримцями під Межибожем, Ракоці капітулював (Чорноострівська угода 22. 7. 1657). Спроба Ждановича втримати антиполь. фронт, була невдала. Ця катастрофа прискорила смерть гетьмана (6. 8. 1657) і укр.-поль. війна на цьому фактично закінчилася.

[ред.] Козацька держава

Генеза козацької держави «козацького панства» була значно старша за Хмельниччину На думку деяких істориків (Івана Крип'якевич, Наталія Полонська-Василенко, Л. Окіншевич та ін.), українська козацька держава з'явилася ще в 16 ст. (Запорізька Січ). Вячеслав Липинський вважав, що Козаччина «ставала поволі в національно чужій Речі Посполитій державою в державі». Але то були тільки зародки козацької державности, яка в 17 ст. піднеслася до ідеї «Козацького Панства» на старих козацьких теренах Наддніпрянщини (включно з Києвом) і на землях нової української колонізації на Лівобережнії (зокрема на півдні його), які козацтво вважало за набуток своєї шаблі й свого плуга. Ця ідея виросла на традиціях старої укрансько-руської державности, що жили в Україні й за часів Литовсько-Руської Держави та поль. панування після Люблінської Унії 1569. Ці традиції були живі й у колах української православної шляхти та вищого духовенства (Києво-Могилянський гурток 1620-1630-их pp.; протестація православного духовенства на сеймі, 1620-1621). Від часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного ці традиції входять в ідеологічний арсенал Козаччини. Про це добре знали в Польщі і в Західній Европі, зокрема у Швеції й у Семигороді, і вважали, що «козацький народ може відділитись від Польщі й збудувати окрему Річ Посполиту ... якщо тільки знайде для своїх змагань розумного та шляхетного вождя й ініціатора» (слова семигородського князя Бетлена 1628). Такий вождь і з'явився в особі Богдана Хмельницького.

Вже перші вістки про повстання Богдана Хмельницького та його союз з Туреччиною й Кримом, показали польському урядові, що це початок національно-визвольної революції (див. Українсько-польська війна 1648—57). Про те, що козаки „absolutnie chca w Ukrainie dominowac'" і що Хмельницький „novus formatur... ducatus", писали й коронний гетьман Микола Потоцький (березень 1648), і знавець українських справ Адам Кисіль, воєвода брацлавський (травень 1648).

[ред.] Концепції державного устрою України

В українських політичних колах того часу були різні концепції нового державного устрою України. Серед православної шляхти й вищого духовенства досить популярною була ідея двоєвладдя: митрополіта київського й гетьмана Війська Запорзського, відносини яких з Польщею були б подібні до Бранденбургу (Пруссії). Але військові перемоги Хмельницького 1648-1649 і тріумфальний прийом гетьмана в Києві 1648, де його всі вітали, як «Мойсея, спасителя, збавителя і свободителя народу руського з неволі ляцької ... пресвітлого володаря й княжої Руси», були рішучою перемогою «козацького панства».

Під час переговорів з польським посольством на чолі з А. Киселем у Переяславі (лютий 1649) Хмельницький сказав, що він «єдиновладний самодержець руський» і «досить має сил в Україні, Поділлі і Волині ... в землі й князівстві моїм по Львів, Холм і Галич». Для польських послів стало ясно, що Хмельницький «Україну і всю Русь виповів ляхам». Виленський панегірик 1650-1651 на честь Хмельницького ствердив:

«Когда король Казімір єсть в Польще Іоан, -- в Русі єсть гетман Хмельницький Богдан».

Свідомість божественного походження своєї влади з'являється в Хмельницького ще раніше. В листі до московського воєводи 29 липня 1648 він титулує себе так: «Богдан Хмельницький, Божією милостію Гетьман з Військом Запорозьким». Ця формула відтоді повторюється в усіх офіційних козацьких документах того часу: «Божією милостію Великого Государя нашего, пана Богдана Хмельницького, Пана Гетьмана всего Войска Запорозького» (лист глухівського сотника Сахна Вейчика до Севського воєводи князя Т. Щербатова 22 квітня 1651). У зверненнях чужинці Хмельницького титулували: „Illustrissimus Princeps" (або: „Dux"). Грецькі митрополіти, що були в Україні 1650, поминали його під час служби Божої, як «Государя і Гетьмана Великої Росії». Князем і монархом титулував Хмельницького турецький султан, «світлішим князем» („Illustrissimus dux") називали його інші чужоземні володарі.

Переяславська угода 1654 не змінила державного статусу України, титулу і влади її гетьмана. «Військо Запорозьке» й далі залишилося окремою самостійною державою, «Руською державою» («Государство Російське», як називав її Богдан Хмельницький в листі до московського царя 17 лютого 1654: «Малоросійское Государство», як писали тоді і пізніше в Москві), з власним головою держави - гетьманом Війська Запорозького, обираним довічно; навіть з виразними тенденціями спадковости та династичности його титулу та влади, з власним урядом, власним військом, власною зовнішньою політикою (обмеження зносин з Польщею й Туреччиною не було запроваджене в життя), власним суспільним та економічним устроєм, власним законодавством і судівництвом, власними фінансами (обов'язок доходи з міст передавати в «государеву казну» залишився тільки на папері), нарешті, з власним церковно-культурним життям. Єдиною ознакою, скорше символом зверхности московського царя був його новий, український титул («царь Малой России, великий князь Киевский й Черниговский») і наявність московської залоги в Києві.

У руках Богдана Хмельницького залишилася вся повнота державної влади і щодо внутрішніх справ країни і щодо її зовнішньої політики, яку він провадив самостійно й незалежно. Гетьман і далі був «государем і гетьманом» української держави, «зверхнілшим владцею і государем отчизни нашої», як його називають офіційні українські документи, «нашей земли начальником і повелителем» (митрополіт Сильвестр Косів, 1654) «господарем усієї Руської землі» (сам Богдан Хмельницький, 1655), „dementia . divina Generalis Dux Exercituum Zaporoviensium" (лист до господаря Валахії К. Шербана, 1657). «Як цар у своїй землі цар, так гетьман в своїм краю князь або король» (слова гетьманського писаря Івана Виговського семигородському послові 1657). Державний статус України за Хмельниччини здобув собі міжнародного визнання. Корсунський союзний договір зі Швецією 6 жовтня 1657 визнавав Україну за «народ вільний і нікому не підлеглий» („pro libera gente et nulli subjecta").

Хмельниччина та Білорусь

У висліді Хмельниччини була не тільки утворена нова державна формація «Войска Запорожского Украйна» (як її називали в Москві); а й відновлена стара «Руська Держава» («Государство Російское»; в розумінні України: лист Богдана Хмельницького до московського царя 17 лютого 1654). У всіх переговорах зі Швецією й Семигородом Хмельницький вимагав визнання прав козацької держави «на всю стару Україну, або Русь (Роксолянію), де грецька віра і мова їх ще існує, аж по Вислу».

У зв'язку з цим в українській політиці щораз більше активізувалася білоруська проблема. Вона цікавила Козаччину ще в 16 ст. (походи Григорія Лободи й Наливайка), Хмельницький віддавав їй увагу з самого початку революції. Він підтримував козацький рух на Сході Білорусі під проводом К. Поклонського. 1655-1657 існував Білоруський полк під владою Війська Запорозького. В Білоруський полк, гетьман призначав своїх свояків Івана Золотаренка, «гетьмана Сіверського» (1655), І. Нечая («полковник Білоруський, Могилівський, Гомельський і Чауський», 1656). Д. Виговського («полковник Биховський», 1655).

1656 Хмельницький прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, яке належало князю Б. Радзівілові, а 1657 Старий Бихов, якому він видав універсал на вільний торг з Україною; 28. 6. (8. 7.)

1657 на прохання пинської шляхти прийняв під свій, своїх наступників і Війська Запорозського протекторат Пинський, Мозирський і Туровський повітів.

Ці акції викликали велике занепокоєння Москви, яка розпочала «боротьбу двох Русей за Русь третю» (Вячеслав Липинський).

Хоч смерть Хмельницького припинила дальшу експансію України на білоруські землі, але традиція «Руської Держави» збереглася в українській політиці за Івана Виговського, а відгуки її знаходимо й пізніше.

Хмельниччина та єврейське населення

Серед учасників антипольського повстання були сильні антиєврейські настрої. Це було пов'язано з тим, що пани-землевласники часто здавали свої маєтки разом із селянами в оренду, причому орендарями, як правило були євреї. Оскільки орендар розпоряджавсь маєтком лише протягом відносно короткого періоду він намагався отримати якнайбільший прибуток з нього, жорстоко визискуючи селян. Відповідно ненависть широких мас населення поширювалась не лише на євреїв-орендарів, а на всіх осіб іудейського віросповідання. З цього приводу Богдан Хмельницький звертався до українських селян, говорячи, що поляки продали їх (український народ) "у руки проклятих жидів"[2]. За даними Короткої єврейської енциклопедії за період повстання загинуло не менш ніж 30 тисяч представників еврейського населення[3]. Звичайно, що страти панів і євреїв супроводжувались погромами і пограбуваннями з боку бідних верств учасників народного повстання. Відомими є такі події у Немирові, та в Яссах (Молдова), описані Павлом Алеппським[4].

Наслідки

Хмельниччина чимало змінила міжнародно-політичну систему Східної Европи, а також внесла певні зміни в соціально-економічну структуру Козацько-Гетьманської України, створила нову провідну верству - козацьку старшину, що згодом, у 18 ст., перетворилася на українську шляхту, а в 19 ст - на українське дворянство. Хмельниччина відновила державний розвиток українських земель, продовжила традицію старої українсько-руської державности й пронесла її, з відповідними змінами й модифікаціями, до новітньої доби (національно визвольна революція 1917 й утворення модерної української держави 1917 - 1920 pp.).


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

78049. ПСИХОЛОГИЯ ЛИЧНОСТИ: НОВЫЕ НАПРАВЛЕНИЯ 202.5 KB
  Мы видем множество концепций с помощью которых ученые пытаются объяснить поведения человека как в норме так и в патологии. Авторы убеждены в том что философские положения касающиеся природы человека предоставляют собой опору психологии личности.
78050. Особенности переселенческого капитализма 147.5 KB
  Для определения особенностей переселенческого капитализма мы рассмотрим развитие США лидирующего государства в плане развития экономики вооружения влияющего на экономическую ситуацию в других странах.
78051. 3D МОДЕЛИРОВАНИЕ. АНИМАЦИЯ. ВИРТУАЛЬНЫЕ МИРЫ 417.5 KB
  Существует огромное количество областей, где применяется трёхмерное моделирование и анимация. Например, при испытании программы 3D Studio MAX пользователи проделали колоссальную работу, применяя эту программу в различных областях: от создания статической рекламы...
78052. История группы Deep Purple 71 KB
  В своем первоначальном составе Deep Purple собрались в марте 1968 года. Тогда к репетициям в составе Roundabouts (название было именно таким) приступили Джон Лорд на клавишах, Ричи Блэкмор на гитаре, на барабанах играл Иан Пэйс, бас-гитара была у Ника Сэмпера, а фронтменом группы стал Род Эванс.
78053. Анализ романа Ф. Кафки «Процесс» 188 KB
  Но какое же преступление совершили мы, чтобы заслужить подобную кару? Когда мы рождаемся, мы виновны в первородном грехе. Затем нас приговаривают к ученью в школе и там судят, выставляя плохие отметки и приучая к дисциплине.
78054. Керамический гранит 67.5 KB
  В процессе обжига в прессованном теле плитки идут процессы реструкторизации роста кристаллов в спеченной массе. В течение этого процесса плитки приобретают необходимые физико-механические свойства: прочность плотность и т.
78055. Координация систем социального обеспечения 48 KB
  Эти документы выдаются воеводским учреждением труда соответствующим месту жительства безработного. Этой формой может пользоваться безработный с правом на пособие зарегистрированный в повятовом учреждений труда через минимум 4 недели у вас право искать работу в другом...
78056. Космология с точки зрения Вед и современной науки 267 KB
  Инфляционная модель вселенной и теория большого взрыва которые построены на очень зыбком математическом и теоретическом фундаменте не смогли дать удовлетворительные ответы на основные вопросы касающиеся природы вселенной галактик планет и форм жизни существующих на них.
78057. Маркировка сталей по химическому составу 125.5 KB
  Новые стали и сплавы еще не включенные в государственные стандарты и поставляемые по техническим условиям обозначаются буквами указывающими на завод-изготовитель например ЭК ЭП или ЭИ завод Электросталь и номером присвоенным этим заводом.