22814

Українське національне відродження

Доклад

История и СИД

Період зародження нової української культури характеризується виникненням посиленого інтересу до історичної минувшини рідного народу його побуту і мистецьких здобутків. Котляревському належить велика заслуга й у відродженні української драматургії. Входження української культури в загальнослов’янський та світовий культурний процес 18401880 рр. на Правобережжі та поширення на ці землі українського національнокультурного руху з Лівобережжя у відповідь на посилену русифікаторську політику царизму зробило центром української романтики та...

Украинкский

2013-08-04

45.5 KB

0 чел.

52. Українське національне відродження

Ліквідація гетьманства (1764), зруйнування Запорізької Січі (1775), поділ українських земель на губернії, юридичне оформлення на Лівобережжі та Слобожанщині кріпосного права (1783), скасування чинності магдебурзького права (1783), скасування чинності магдебурзького права (1831) та Литовського статуту (1840) на Правобережжі поклали край виборності урядовців, неросійському судочинству, а отже, і всякій автономії України, яка фактично стала безправною колонією Російської імперії. Західноукраїнські землі у складі Австрійської держави також перебували на колоніальному становищі.

І все ж соціально-економічні зміни, які відбувалися в ХІХ ст., стимулювали культурний процес на українських землях, звичайно, з певними особливостями. Справа в тому, що індустріалізація та урбанізація тоді ще мало торкнулись українців: лише трохи більше п’яти відсотків їх проживало на кінець ХІХ ст. у містах, більшість і далі залишалася зв’язаною з сільським господарством. Мало українців було і серед інтелігенції: 16 відсотків юристів, 25 – учителів, менше 10 – письменників та митців. У промисловості та торгівлі значну роль відігравали росіяни та євреї. Міські наймані робітники у більшості своїй були відчужені від національної культури аж до Лютневої революції 1917 р., чому сприяли умови їхнього життя: абсолютна економічна залежність, відсутність політичних прав, брак шкіл та книг українською мовою, що в інтернаціональному середовищі заводів і фабрик руйнувало мову і національний менталітет. Оберігало національну культуру село. Звідси черпали дослідники свої відомості про українські звичаї, традиції, обряди; тут заховувались безцінні для нашої літератури скарби – пісні, думи, легенди, казки. Однак нові відносини, які формувалися в суспільстві, поступово руйнували патріархальний устрій села, його побут, звичаї, моральні засади, зовнішні впливи губили народну культуру, що стало особливо помітно на початку ХХ ст..

Колоніальний стан України, політика царського уряду, спрямована на асиміляцію українців, знищення останніх особливостей національного життя, призвели до руйнування культуротворчої еліти нації. Колишня козацька старшина, отримавши дворянські привілеї та великі маєтності, зрікалася українства, русифікувалась і з погордою дивилася на українську культуру. На Правобережжі та на західноукраїнських землях такий стан речей існував ще з ХVІІІ ст., тільки тут панівні верстви були ополячені й окатоличені.

Українська православна церква, потрапивши в залежність від уряду, теж не могла обстоювати інтереси національної культури. Перебуваючи під юрисдикцією російської патріархії, вона фактично стала помічником тих шовіністично настроєних кіл Росії, які жадали зникнення українців як нації. Оборонцем національних інтересів виступила лише греко-католицька церква, але й тут консерватизм церковних кіл позначався на культурному поступі.

Місію творення нової культури взяла на себе українська інтелігенція. Молодь із різних верств – дворян, міщан, духовенства, селян з 30-40 рр. ХІХ ст. розпочала цю подвижницьку працю. Поступово зростало коло її учасників, ширився культурно-національний рух, росли його здобутки, відбувалося українське відродження.

Становлення національної культури (1780-1830 рр.). Період зародження нової української культури характеризується виникненням посиленого інтересу до історичної минувшини рідного народу, його побуту і мистецьких здобутків. Із необхідності задоволення чисто практичного інтересу лівобережної старшини до історії своїх родів виникає широкий рух за вивчення історії козацької України. Починають збирати історичні матеріали – літописи, хроніки, грамоти та інші державні документи.

Українську літературу періоду національно-культурного відродження започаткував поемою “Енеїда” Іван Котляревський (1769-1838). Безперечно, її появі передував тривалий розвиток літератури розмовною мовою, зокрема численних бурлескних (жартівливих) поем та інтермедій другої половини ХVІІІ ст., але “Енеїда” зуміла відкрити для читача багатющу скарбницю народної мови. І.Котляревський показав, як можна на основі українського побуту та фольклору створити літературний шедевр, який пробудив інтерес до народного життя, додав оптимізму в складних умовах колоніального поневолення. Котляревському належить велика заслуга й у відродженні української драматургії. Його п’єси “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник” сповнені гуманізму й любові до народу.

На кінець ХVІІІ й на початок ХІХ ст. припадає зародження українськог світського театру у формі кріпацького та аматорського. Відомою була трупа акторів-кріпаків поміщика Гавриленка, який у селі Озерках Кобиляцького повіту збудував театральний зал. Акторів поміщицького театру в селі Качанів ці на Чернігівщині знав Т.Шевченко, який під враженням про їхнє життя написав повість “Музикант”. Аматорські групи існували в Харкові, Полтаві, Ніжині, Києві, Одесі, Кременчуці та інших містах і селах. Перший постійний театр засновано у Харкові (1789); активну роль у театральному житті міста відігравав Г.Квітка-Основ’яненко. У полтавському театрі режисером і актором певний час був І.Котляревський. Відомий також театр в селі Кибінцях Полтавської губернії, яке належало поміщикові Трощанському, де режисером був Василь Гоголь-Яновський. Серед акторів тих часів виділяються своїм талантом Михайло Щеп кін (1788-1863) та Карпо Соленик (1811-1851). М.Щеп кін став основоположником сценічного реалізму не тільки в українському, а й у російському театральному мистецтві.

Українське архітектурне мистецтво першої половини ХІХ ст. продовжувало утверджувати свою самобутність, вириваючись із-під чужих впливів. У той час панували класичний стиль та ампір, які на території України набирали національних прикмет, зв’язаних з традицією містобудування. Серед архітекторів виділяється Андрій Меленський (1766-1833), який протягом трьох десятеліть був головним архітектором Києва, спорудив і перебудував чимало будівель, зокрема контрактові будинки, новий корпус Київської духовної академії, церкву-ротонду на Аскольдовій могилі та інші. За проектом професора Київського університету італійця Беретті збудований головний університетський корпус. На півдні України – в Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Катеринославі працюють в основному російські архітектори. За проектом Франца Боффо споруджені тоді Потьомкінські сходи, які ведуть з одеського порту на Приморський бульвар, палац Воронова.

На початку ХІХ ст. синод заборонив будувати церкви українського типу, і національне церковне будівництво завмирає. Останньою церквою, в архітектурі якої відчутні українські традиції, став Троїцький собор Мотронинського монастиря на Чернігівщині (1801). На зміну приходять церковні будівлі у стилі ампір, а далі – у псевдо візантійському.

На цей час припадає мода влаштування декоративно-пейзажних парків при палацах багатіїв. Українські парки “Олександрія” (Біла Церква, 1797-1829) та “Софіївка” (Умань, 1796-1801) здобули світову славу.

Входження української культури в загальнослов’янський та світовий культурний процес (1840-1880 рр.). Придушення польського повстання 1830-1831 рр. на Правобережжі та поширення на ці землі українського національно-культурного руху з Лівобережжя у відповідь на посилену русифікаторську політику царизму зробило центром української романтики та визвольного антикріпосницького руху Київ, де у 1834 р. було відкрито університет. У Київському університеті з’являється група талановитих молодих романтиків, яких цікавить не лише історія, народознавство й літературна праця, а передусім майбутнє українського народу. Вони створюють таємну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847), діяльність якого свідчить про початок нового, вищого етапу національно-культурного руху. Засновниками і членами товариства були М.Костомаров, ад’юнкт-професор університету, П.Куліш – письменник, історик і етнограф, В.Бєлозерський та М.Гулак – відомі в майбутньому громадські діячі, етнограф О.Маркович, автор “Кобзаря” Т.Шевченко та інші. Вони виробили ідеологію українсько-слов’янського відродження, яка стала панівною в середовищі української інтелігенції 40-50 рр., знайшовши свій вираз у публіцистиці та літературі нового періоду. Найбільш концентровано думки кирило-мефодіївців про суспільний розвиток і долю України викладені у “Книзі буття українського народу”, авторами якої були М.Костомаров і М.Гулак. Написана високим біблійним стилем на зразок подібних книг на Заході, вона подає в короткому викладі картини світової, сло’янської й української історії, провіщає майбутнє української землі:

“І встане Україна із своєї могили, і знову озветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Україні, ні в Чехії, ні у сербів, ні у болгар. Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: “От камень, его же нє брегоша зиждущии, той бисть во главу”.

Поряд з романтичним поднімається в українській літературі реалістичний напрямок. Однією з перших у дусі реалізму починає творити Марко Вовчок (1833-1907), “Народні оповідання” якої радо привітав Т.Шевченко. Центральною постаттю прози Марка Вовчка вперше стає жінка-кріпачка з її трагічною долею, так що твори письменниці звучать справжнім осудом кріпосництва.

Посилюються соціальні мотиви, виразно звучать патріотичні кличі, надії на народне пробудження в поезії того часу. Справжнім будите лем українців на західних землях став Юрій Федькович (1834-1888), зачинатель культурного відродження Буковини.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

77128. ПРИНЦИП СТРУЙНОЙ ПЕЧАТИ 100 KB
  Хранения чернил обеспечивается двумя конструктивными решениями. В одном из них головка принтера объединена с резервуаром для чернил причем замена резервуара с чернилами одновременно связана с заменой головки.
77129. Історія хвороби: ІХС, стенокардія напруги ІІІ ФК 114 KB
  При поступленні у клініку хворий скаржився на болі за грудиною стискаючого характеру середньої інтенсивності з іррадіацією в ліву руку та лопатку що виникає при ходьбі по рівній поверхні на 150-200 метрів, або при підйомі на другий поверх, та виражену експіраторну...
77130. Молодіжна субкультура - невід’ємна складова розвитку підлітка 125 KB
  Однією із складових кожного з цих факторів являється культура, як історично визначений ступінь розвитку суспільства та людини, який відображається у результатах матеріальної та духовної діяльності.
77131. Вклад Петра Самсоновича Коссовича в развитие почвоведения 1.15 MB
  Петр Самсонович Коссович родился в Белоруссии в г. Горки 16 сентября 1862 года. Рос он в очень образованной и агрономической семье. Его отец, Самсон Семенович, был агрономом и занимал должность директора Московской земледельческой школы, был председателем Общества агроном...
77132. Інститут контрасигнації 90 KB
  Наприклад акти міністерства освіти країни повинні відповідати не лише закону про освіту але й нормативним документам президента уряду міністерства фінансів країни. Підзаконні нормативні акти що містять первинні вихідні норми які встановлюють загальні основи правового регулювання...
77133. СОВЕТСКОЕ ИСКУССТВО 1917–1920 ГОДА 137.5 KB
  Достаточно вспомнить что в 20е годы ХХ века ожили передвижнические традиции: художественная жизнь страны требовала искусства остросоциального и понятного самым широким не подготовленным эстетически массам.
77134. ИСКУССТВО 30-Х ГОДОВ 122.5 KB
  Жанр портрета должен был оставаться одним из ведущих поскольку реалистическое искусство всегда и прежде всего исследование человека его души его психологии. Конечно одна и та же тема может быть развита и раскрыта по-разному как в картинах Петрова-Водкина и Дейнеки пейзажах Рылова...
77136. ИСКУССТВО В 1941-1945 ГОДАХ 120.5 KB
  В течение войны было организовано много выставок среди них две всесоюзные Великая Отечественная война Героический фронт и тыл и 12 республиканских. В первые два года войны плакат имел драматическое даже трагическое звучание.