ID: 2284

Название работы: Політична ситуація в Україні

Категория: Доклад

Предметная область: Политология и государственное регулирование

Описание: Характеризуючи політичну ситуацію в Україні, яка склалася на даний момент, можна сказати багато чого. Насамперед, головна зміна (а тепер і проблема міжнародного масштабу – не побоюсь цього виразу) – це зміна суспільного ладу на території нашої держави.

Язык: Украинкский

Дата добавления: 2013-01-06

Размер файла: 17.77 KB

Работу скачали: 13 чел.

Політична ситуація в Україні

Характеризуючи політичну ситуацію в Україні, яка склалася на даний момент, можна сказати багато чого. Насамперед, головна зміна (а тепер і проблема міжнародного масштабу – не побоюсь цього виразу) – це зміна суспільного ладу на території нашої держави. Авторитарний режим Віктора Януковича, його бездумна діяльність незабаром призведе до того, що ми опинимося в повній ізоляції від світової спільноти. І знову ж таки, не боятимусь цього сказати, а тим паче стверджувати.

Українська владна верхівка потроху розривається надвоє. Причиною цьому є намагання команди Президента та його прихвоснів вибрати певний курс, за яким ми маємо наслідувати провідним країнам Європи та світу. Однак, дивлячись на витівки нашого гаранта, погано віриться в те, що щось нарешті може змінитися. І навіть заяви Кабінету Міністрів, парламенту та інших інститутів влади вже не вселяють жодної надії. Отож, Україна перед вибором: Росія (як «потенційний» партнер) чи Європа (надія на економічний та політичний прогрес для українського народу)? Розглянемо обидві сторони детальніше…

Курс №1: Росія – «друг, товариш і брат», або Назад до СРСР

Ох вже ці москалі… Скрізь пхають свого носа, аби десь засвітитися… В цьому немає нічого дивного чи парадоксального, адже схожа манера поведінки на міжнародній арені не зникла в «москвичів» ще з часів «холодної війни». Чи то правильніше сказати, з часів існування «великого і могутнього Союзу»… Та як там не було, але історія мала б навчити Росію бодай чогось. Конкретніше:

1) не піднімати свого авторитету та не породжувати гегемонії над Україною. Це проявляється в прагненні Кремля затягнути нас до Митного союзу (по суті, повернути собі наші економічні потужності та зробити з них вже вкотре сировинний придаток) та повсякчасного висвітлення застарілого, проте актуального газового питання;

2) продовжувати культурну, а саме мовну експансію. Це проявляється у тому, що нині русифікація засобів масової інформації набрала небувалих і небачених раніше обертів, а щодо питання двомовності, то варто сказати, що українська мова опинилася під загрозою викоренення. І все дякуючи міністру-українофобу Дмитру Табачніку;

3) нав’язувати будь-які інші ідеї, що суперечать нормальній «співпраці» України та Росії.

Говорити можна багато, але як підсумок, зазначимо: ні з якого Союзу Україна ще не виходила, а про таке поняття як незалежність політичну чи економічну можна поки що забути.

Курс №2: Європейська інтеграція: переваги та недоліки

Більш прийнятним варіантом можна назвати саме Європейський Союз. Чому? Назвемо кілька причин:

1) висока якість життя (допомога з боку країн-членів ЄС – матеріальна, культурна та політична, а також створення відповідних умов для співпраці з іншими державами);

2) абсолютно інший рівень освіти (характеризується високими гарантіями мати роботу по закінченню ВНЗ та кваліфікованістю їх педагогічного складу);

3) єдиний вільний ринок та «Європа без кордонів» (усім відомий Шенген) (можливість реалізації економічного потенціалу України та спрощення співпраці саме через «вільний коридор» європейського континенту;

4) політична допомога (вирішення питань, пов’язаних із порушенням внутрішньодержавної та міжнародної демократії та захисту прав людини на всіх рівнях).

Навіть не зважаючи на таку кількість позитивних сторін, нам поки що дорога у об'єднану європейську спільноту закрита за сімома замками. Це пояснюється дуже просто: всім відомо, що зі зростанням авторитету Президента України почалися масові арешти усіх колишніх його конкурентів у боротьбі за владу. Це не може не насторожувати Європу. І не дивлячись навіть на те, що Парламентська Асамблея Ради Європи неодноразово попереджала нашу владу про санкції, які можуть незабаром перерости у втручання уже судових інстанцій, Янукович та його команда просто-напросто роблять вигляд «ми вас не чули і не бачимо». Відразу виникає питання: про яку ж тоді співпрацю може йти мова, коли Україна ігнорує вказівки ПАРЄ, які б посприяли тому, що двері до Європи були б відчинені, а нас би радо зустріли з написом «Welcome to the European Union!»?!

Певна річ, обрати правильний шлях дуже складно. Можливо, це через довготривалу ізоляцію від усіх інших, якій так посприяв Радянський Союз. А може, це через прагнення влади дійти до того висновку, що варто піти працювати «на обидві боки»… Тільки от вони забули одне правило: Україна – одна, її розірвати на обидва боки неможливо навіть теоретично. Але щоб віковічна мрія українських політиків – міжнародне визнання нашої держави – здійснилася, насамперед необхідно навести порядок у себе вдома:

1) докорінно змінити законодавчу та економічну сфери, які б дали змогу українцям відчути себе повноправними господарями своєї землі, а не рабами;

2) обмежити всіма можливими і неможливими методами вплив Кремля на культурне життя (викреслити питання російської мови як другої державної раз і назавжди, а для «перестраховки» - звільнити міністра освіти та науки, молоді та спорту України Дмітрія Табачніка);

3) напевне найголовніше – надати свободу слова усім (без жодного винятку!!!) працівникам ЗМІ та повернути право журналістам вирішувати питання державного значення.

Підсумовуючи усе сказане, варто сказати: шанс Україні був даний неодноразово. Єдина проблема – «ніяк до діла руки не доходять». А вина у цьому не лише з боку влади, а й самого українського народу, який лише мовчки сидить і мріє що все буде краще. Отож, щоб мрії стали реальністю, усім нам доведеться попрацювати дуже і дуже наполегливо. І лише тоді Україна стане повноправним членом міжнародної спільноти.