22962

Форми раціонального пізнання

Лекция

История и СИД

На їх основі створюються більш складні форми наукового пізнання: 1. Умовивід це форма мислення за допомогою якої з раніше встановленого знання або судження виводяться нові знанні нові судження. Напрямком сучасної західної філософії для якої головна проблема це зв’язок пізнання і розуміння герменевтика.

Украинкский

2013-08-04

62 KB

3 чел.

Форми раціонального пізнання або форми мислення - це способи відображення дійсності за допомогою взаємопов’язаних абстракцій. Таких форм три:

1. Поняття.

2. Судження.

3. Умовиводи.

На їх основі створюються більш складні форми наукового пізнання:

1. Проблема.

2. Гіпотеза.

3. Теорія.

Поняття - це форма мислення, яка відображає загальні сторони і ознаки явища. Смисл поняття закріплюється в їх визначеннях або дефініціях. Граматично - поняття це окремі слова. Буденна мова оперує поняттями дерево, студент. В філософії поняття називається категоріями. Кожна наука має свій понятійний апарат.

Судження - це форма мислення, яка відображає речі, процеси, предмети, їх зв’язки і відносини. Судження складається з понять. Судження граматично виражаються у вигляді речень (Київ стоїть на Дніпрі).

Умовивід - це форма мислення за допомогою якої з раніше встановленого знання, або судження виводяться нові знанні, нові судження. Будь-яка розмова - це перехід від одних суджень до інших суджень, отримання певних висновків.

"Усі люди смертні, Сократ людина, висновок зробите самі" (с) Охрименко.

Мислення - це відображення в раціональних абстрактних формах, поняттях, судженнях і умовиводах сутності явищ зовнішнього світу, зв’язків людини і світу, взаємодії людини.

Cвідомість - більш широке поняття, яке являє собою єдність емоційного та раціонального. Свідомість більш широке поняття. І почуття і мислення людини безумовно залежить від її біологічної природи.

Але разом з тим і те і інше залежить від рівня розвитку суспільства, в якому живе людина. В кожної людини свій рівень розвитку. Є Інтуїція. Терміном інтуїція позначається якісь незрозумілі, згорнуті мислительні процеси. Всі відомо, що таке інтуїтивний акт, тоді коли в голову раптом приходить готове рішення при вирішенні якоїсь проблеми. Ознаки інтуїції:

1. Раптовість інтуїтивного рішення проблеми.

2. Неусвідомленість ходу інтуїтивного процесу. Неможливість пояснити яким чином з’явився готовий результат.

3. Безпосередня очевидність такого результату, почуття впевненості у його істинності. (Але це може бути і невірно).

4. Необхідність обгрунтування і перевірки інтуїтивних здогадів.

В основі інтуїції лежать зв’язки між наявними образами і абстрактними поняттями. Інтуїтивний перехід від образу до понять називається концептуальною інтуїцією. А зворотній процес від понять до образів називається ейдетичною інтуїцією (грець. Ейдос - образ).

Ще одне питання пов’язане з тим, що важливим засобом осягнення дійсності є розуміння. Напрямком сучасної західної філософії для якої головна проблема це зв’язок пізнання і розуміння - герменевтика. Фундатор цього напрямку - німецький філософ Гаданер. Він казав, що істинне знання не може бути пізнане і оголошено окремою людиною. Одна людина не в змозі виявити істинне знання, істина з’являється тільки в діалозі. Треба обговорювати з інакомислячою людиною, завжди має бути діалог. Але для існування діалогу має бути розуміння. Щоб отримати істинне знання треба проводити діалог, а діалог спирається на розуміння. Тому для герменевтики основне завдання - це осягнення дива розуміння. Що таке розуміння? - це процес пошуку смисла, сутності справи, то змісту, який вкладений автором в текст. Текст може бути будь-який. Тобто розуміння розкривається через певне ключове поняття, я цим поняттям є смисл. Коли ми читаємо, ми шукаємо смисл щоб зрозуміти. Отже розуміння - це реальний рух смисла. Цей рух розуміння існує в двох основних формах:

1. Прилучення до смислів попередньої людської діяльності.

2. Нове смислоутворення.

Дуже просто зрозуміти смисл форм. Наше навчання - це прилучення до результатів, які вже отримані людська - це перша форма. Друга форма буде, коли ми станемо вченими і створимо щось нове.

Отже, можна сказати так - розуміння є зануренням в світ смислів, є пошук смислів. І зараз фраза, яку треба запам’ятати на все життя:

"Зрозуміти можна тільки те, що має смисл" (с) Охрименко.

Отже, розуміння - це завжди діалог особистості, текстів, культур. Необхідною умовою розуміння є спілкування людини. А способом здійснення розуміння є мова. Ось ми завершили друге поняття.

Третій пункт плану. Істина і її критерії.

Безпосередньою метою пізнання є істина. Перш ніж казати про істину треба відразу показати можливість помилки в її розумінні. Правда і правильність - це різні речі, їх не треба ототожнювати. Правда має своєю протилежністю брехню, а це етичні поняття. Правильність - протилежне неправильності, це логічні поняття, відносяться до логіки. Істина має протилежністю заблудження - це гносеологічні поняття, поняття теорії пізнання. Вони оцінюють відношення знання дот об’єкту, який відображається цим знанням. Наскільки вірно відображається знання про певний об’єкт. Поняття істина і заблудження відноситься !!!тільки!!! до знання. Невірно казати про істинного студента неможна, тільки до знань можна.

Історія філософії являє нам різні визначення істини:

- Істина - це знання. відповідне своєму предмету, співпадаюче з ним, це вірне відображення дійсності. Така концепція називається класичною, або теорією кореспонденції (відповідності).

- Істина є логічна несуперечливість знання, тобто знання з якого складається істина не повинно суперечити одне одному і не повинно суперечити іншим знанням. Теорія когеренції (узгодженості). Знання мають бути узгодженими одне з одним.

- Істина - це зводимість теоретичних знань до емпіричних фактів, до досвіду. Якщо зводимість є, тоді теоретичне знання є істинним. Позиція позитивізму.

- Істина - це плід прийнятої угоди вчених між собою. Конвенціоналізм. Спеціалісти в певній області погоджуються які положення вважати істинними.

- Істина - це корисні знання. Прагматизм (Прагма - справа). У нас є якась проблема, будь-яке знання (брехня, міф, казка, і т.д.), яке допомогло вирішити справу, стало корисним називається для нас істинним. Якщо проблема вирішена, то все знання, яке використовувалось є істинним.

Ми будемо використовувати класичну концепцію (введена Арістотелем). Ознаки істинного знання:

1. Об’єктивність. Зміст має бути обумовлений тільки властивостями об’єкту, який досліджується, а не бажаннями суб’єкта пізнання.

2. Процесуальність. Істина - це процес, вона досягається не відразу, а поступово. Для того, що б виразити цей процес вводяться поняття про абсолютне в істині і відносне і істинному знанні. В літературі інколи кажуть Абсолютна істина і відносна істина.

- Абсолютна істина як правило розуміється в двох смислах:

Це той гносеологічний ідеал, до якого прагне людство. Людство прагне до того, щоб все пізнати до кінця.

Це той елемент знання, який не може бути далі спростований. А який не може бути спростований? факти не можуть бути спростовані. Факт, що тут всі присутні змогли пройти через двері наприклад. Спростувати це не можемо.

- Відносна істина виражає мінливість істинного знання, його поглиблення, уточнення. З розвитком практики і пізнання.

Будь-яке наукове пізнання завжди є єдністю абсолютної і відносної істини. В кожному знання є елементи, які не можна спростувати. І разом з тим є знання, які будуть відкидатися. В кожному знанні є і те і інше.

3. Конкретність істини, тобто будь-яке істинне знання і в своєму змісті і в своєму використанні обумовлена місцем, часом і іншими обставинами,які пізнання повинно враховувати. Ми кажемо, що точка кипіння води 100 градусів, але при цьому має вказувати тиск. Це і є конкретністю істини.

"Те, з чим я буду вас ловити на екзамені. Я попереджаю, але все одно будете попадатися. Я назвав багато різних істин, але істина одна! Абсолютність, об’єктивність, процесуальність і т.п. - це аспекти істини, а не самі істини". (с) Охрименко.

4. Істина на усіх своїх етапах розвитку пов’язана з своєю протилежністю, заблудженням. Істина є процесом саме тому, що вона долає заблудження не відразу, а поступово. Заблудження - це теж знання, але яке не відповідає своєму предмету. Навіщо потрібне заблудження, звідки воно береться. Джерела заблудження: обмеженість наших органів чуття, обмеженість нашої діяльності. Заблудження - викривлене відображення дійсності. Якщо є знання істинне і неістинне, то як їх відрізнити. Є критерії істини, способи завдяки яким можна зрозуміти чи є деяка інформація істиною. Критерії істини поділяються на:

- емпіричні (досвід, практика). Перевіримо на практиці.

- позаемпіричний (логічні, теоретичні критерії істини). Подивимось на те, що ти кажеш. Або те, що ти каже не відповідає пануючій теорії в цій галузі.

Є ще певні критерії знання (додаткові):

- простота

- краса

- внутрішня досконалість знання.

В історії філософії критерії істини визначались по різному:

1. Ясність і виразність знання, його безсумнівність (Декарт)

2. Загальна значимість знання. Істина - це знання з яким згодна більшість працюючих спеціалістів в цій сфері (Богдан, основоположник кібернетики)

3. Корисні знання. Знання істинне, якщо воно веде до успіху в справі (прагматизм).

4. Перевіряємість в чуттєвому досвіді (верифікація). Неопозитивізм.

5. Логічність і доказовість знання. Теж неопозитивізм.

6. Практика, як критерій істини. Перевірка на практиці.

Що таке практика? - це спільна і цілеспрямована предметна діяльність людей по засвоєнню і перетворенню природних і соціальних процесів.

В філософії виникають і існують концепції, які характеризують сталість і незмінність світу. Вони стали засадою позиції, які є догматичним світоглядом. Такі концепції обов’язково оголошують деякі ідеї, деякі положення і концепції одвічними, абсолютно вірними, відображаючи якусь незмінність і сталість світу. Протилежна крайність, протилежна точка зору - релятивізм. Ця точка зору вказує, що усі людські знання відносні, вони відповідають миттєвому стану речей або процесів, бо в світі все постійно змінюються. Стани весь час змінюються, наші знання не встигають за ними. Отже, істинних знань немає. Ми розуміємо, що наукові відкриття як правило ніколи не відкидають старі положення, а визначають межі використання старого. Так було в фізиці. Робимо висновок: є умови, які обмежують область використання поняття істини, отже і заблудження. Про ці умови завжди треба пам’ятати. Перше, поняття істини може бути застосовано тільки до знання (сперечатися можна тільки про знання). Друге - поняття істини не може бути застосовано до будь-якого знання. Існує знання істинна оцінка якого неможливо. Яке це знання? Це моральні, художні, соціальні, політичні цінності та ідеали. Одному подобається картина, іншому ні. І не можна сказати у кого істинний художній смак, у кого ні.

Далі ми з вами переходимо до наступної лекції.

Зараз будемо про казати тільки про наукове знання, а не про загальне.

План.

1. Поняття науки, періодизація історії науки.

2. Рівні, структура і методи наукового пізнання.

3. Сучасні оцінки науки. Поняття "етики науки".

Як ми з вами вже знаємо перш за все треба визначити поняття науки. Отже,

Наука - це форма духовної діяльності людей, скерована на отримання істинних знань про світ (світ - це природа, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

Наука - це і творча діяльність, процес по отриманню нового знання і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань. сформульованих на основі певних принципів. Тобто результат в науці повинен бути певним образом сформульований у вигляді системи. (Треба зводити все в певну систему).

Наука є суспільним явищем, соціальним інститутом. Журнали, книги, лабораторії - це прояви соціального інституту.

Але крім наукової форми пізнання є інші форми пізнання. А як відокремити наукове пізнання від інших форм пізнання. Потрібні певні критерії науковості:

Основне завдання науки - це виявлення об’єктивних законів дійсності. Головне і вища цінність науки - об’єктивна істина. Науковому знанню або пізнанню притаманні наступні критерії науковості:

1. Раціональність, побудована на розумі.

2. Об’єктивність.

3. Загальна значущість.

4. Безособовість результатів.

5. Системність.

6. Націленість на практику.

7. Орієнтація на передбачення.

8. Сувора доказовість.

9. Обгрунтованість результатів.

10. Вірогідність висновків.

Наука як єдина система знань поділяється на окремі галузі, які ми називаємо окремими науками. За областю пізнання можна виділити науки про природу (природознавчі, природознавство), науки про суспільство (суспільствознавство, якщо науки на людину спрямовані, то гуманітарні, на суспільство - соціальні), науки про пізнання і мислення (гносеологія, логіка), науки технічні, математика - своєрідна наука, це більше мова а не наука. Будь-яка наука націлена на вивчення певного кола об’єктів. Але щоб отримати інформацію про ці об’єкти потрібно по-перше, виявити проблеми, які треба вирішувати, по-друге, знайти методи для вирішення цих проблем. По-третє отримати знання про об’єкти або предметні знання. Таким чином існують три основні види наукового знання:

1. Знання про проблеми

2. Знання про методи

3. Знання про об’єкти, або предметне знання.

Крім того різні науки по різному пов’язані з практикою. В цьому плані можна виділити три типи наукових досліджень або три типи наук:

1. Фундаментальні. З’ясовують основні закони і принципи дійсності і не мають прямої орієнтації на практику.

2. Прикладні. Вирішують деякий !!!клас!!! практичних завдань в загальному вигляді.

3. Дослідницькі, проектно-конструкторські розробки. Мають метою виконання конкретного технічного завдання. Проект апарату, споруди і т.д. Кожна наука містить у собі чотири необхідних взаємопов’язаних компоненти:

1. Суб’єкт науки, вчення. Це може бути окремий дослідник, науковий колектив або навіть суспільство в цілому.

2. Об’єкт науки. Це та предметна область, той предмет, який досліджується цією наукою.

3. Система методів і прийомів дослідження, характерний для даної науки і обумовлених її предметом.

4. Мова даних науки. Природна або штучна. "Знаки, символи, математичні рівняння, хімічні формули".

Сама наука, як певне явище може бути і є предметом дослідження. Називають ці дисципліни: історія і логіка науки, наукознавство. Психологія наукової творчості. Кажучи про виникнення науки слід відмітити, що в античний і середньовічний періоди існували лише передумови науки, елементи науки, але самої науки як цілісної системи знання ще не було. Отже, можна сказати так: від появи первинних знань і десь до 16-го століття йде процес формування науки. Наука в її сучасному вигляді виникає в 16-17ст., коли систематично стали використовуватися наукові методи дослідження, експериментальні та математичні. Зрозуміло, що наука розвивається, що це явища конкретно історичне, воно проходить в своєму розвитку певні періоди. Періодизація науки за певними критеріями.

Найбільш поширений критерій - це співвідношення об’єкту і суб’єкту пізнання. Три основні періоди розвитку науки:

1. Класичний

2. Некласичний.

3. Постнекласичний (сучасний).

В кожному періоді розглядаються певні ідеали, норми і методи наукового дослідження. Формуються певний стиль мислення і специфічні поняття. Разом з тим виникає проблема про чинники, які обумовлюють розвиток науки. Вирішення цієї проблеми призвело до дискусії між двома підходами: інтерналізмом та екстерналізмом. Принцип інерналізму наголошує, що наука має внутрішню обумовленість, вона розвивається відповідно до своїх внутрішніх закономірностей. Розвиток науки перш за все обумовлений зовнішніми соціально-історичними чинниками. Безумовно обидва принципи треба брати в єдності і розглядати як ті, які доповнюють один одного.

Зараз розглянемо сутність кожного з трьох періодів науки.

Класична наука (17-19ст.). Досліджуючи свої об’єкти прагнула в їх опису і теоретичному поясненні повністю відійти від суб’єкту пізнання, тобто панував об’єктивний стиль мислення, тобто пізнати предмет незалежно від суб’єкту, який його вивчає, пізнати предмет сам у собі. До уваги не брали способи вивчення, умови вивчення.

Некласична наука (друга половина 19ст.). Береться до уваги зв’язок між знаннями про об’єкт і пізнавальними засобами  і операціями суб’єкта. Яку апаратуру використали, як вона могла вплинути і т.п.

Постнекласична наука (друга половина 20т +). До некласичної науки додаються ціннісно-цільові орієнтації суб’єкту пізнання. Що мається на увазі? Що в ходить в науку? За якими етичними ціннісними принципами ведеться дослідження, з якими цілями це дослідження проводиться, це теж вноситься в термін науки. Приклад: фашисти проводили дослідження в концлагерях, без врахування моралі. Ці досліди в етичному плані злочинні, хоча в науковому плані вони давали результати.

"А по телевизору вчера показывали процесс эвтаназии" (с) Охрименко

Характерною рисою цієї науки є універсальний еволюціоналізм. Тобто прагнення встановити універсальний зв’язок між неживим, живим і соціальним. Всі вони пов’язані між собою.

"На физфаке есть физика живого, т.е. она отличается от физики неживого" (с) Охрименко.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

13610. Политика слишком серьезное дело, чтобы ей занимались одни политики 14.87 KB
  Политика слишком серьезное дело чтобы ей занимались одни политики. Шарль де Голль Выбранное мною высказывание посвящено вопросу о том кто и в какой мере должен заниматься политикой в стране: только ли это дело политиков или всех граждан в целом Данная проблема явля
13611. Политика, по существу, это власть: способность достичь желаемого результата какими бы то ни было средствами 13.64 KB
  Политика по существу это власть: способность достичь желаемого результата какими бы то ни было средствами. Э. Хейвуд Выбранное мною высказывание посвящено проблеме возможности использования определенных средств и методов для осуществления и удержания политичес
13612. Политическая партия – это союз людей, которые соединились для того, чтобы добиться нужных им всем законов 28.5 KB
  Политическая партия – это союз людей которые соединились для того чтобы добиться нужных им всем законов. И. Ильин Выбранное мною высказывание касается проблемы сущности значения политических партий и их роли в обществе. История партий в РФ насчитывает всего неск
13613. Государство существует не для того, чтобы превращать земную жизнь в рай, а для того, чтобы помешать ей окончательно превратиться в ад 16.26 KB
  Государство существует не для того чтобы превращать земную жизнь в рай а для того чтобы помешать ей окончательно превратиться в ад. Н. Бердяев Выбранное мною высказывание посвящено проблеме роли значения и функций государства как социального института. Эта пробл...
13614. Эссе по курсу обществознания, Государство растит людей: прекрасное – хороших, противоположное – дурных 33 KB
  Государство растит людей: прекрасное – хороших противоположное – дурных. Сократ. Выбранное мною высказывание затрагивает вопрос о воздействии государственных порядков на формирование личностных качеств людей. В современном мире данный вопрос является крайне акту
13615. Хорошая политика не отличается от здоровой нравственности 17.51 KB
  Хорошая политика не отличается от здоровой нравственности. Г.Б. де Мабли Выбранное мною высказывание связано с проблемой соотношения политики и морали. Проблема не нова. Сочетается ли политика и мораль пытались решить многие мыслители. Особенно важен этот вопрос в ...
13616. Человек, властвуя над другими, утрачивает собственную свободу 17.91 KB
  Человек властвуя над другими утрачивает собственную свободу. Ф. Бэкон В выбранном мною высказывании речь идет о проблеме роли влияния власти на человека который ею обладает. Влияние власти на ее носителя всегда было интересно мыслителям. Особенно их интересовало ...
13617. Закон должен быть строг, а люди снисходительны 16.24 KB
  Закон должен быть строг а люди снисходительны. М. Вовенарг В выбранном мною высказывании автор обращается к проблеме сопоставления норм права и норм морали. Эти социальные регуляторы во все времена имели наибольший вес в обществе именно поэтому многие ученые и ф...
13618. Истинное равенство граждан состоит в том, чтобы все они были одинаково подчинены закону 31.5 KB
  Истинное равенство граждан состоит в том чтобы все они были одинаково подчинены закону Ж. Даламбер Выбранное мною высказывание связано с сущностью равенства людей перед законом и судом. Без обеспечения равенства в этой сфере трудно говорить об обеспечении равенств