23000

Склад та складоподіл

Доклад

Иностранные языки, филология и лингвистика

Склад та складоподіл Склад – звук або комплекс звуків що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря мінімальна одиниця мовленнєвого потоку яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків. Існує три теорії складу: еспіраторна мускульна напруга та сонорна. еспіраторна теорія еспіраторне визначення складу. 3гідно з нею склад це звук або комплекс звуків що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Украинкский

2013-08-04

50.5 KB

17 чел.

36. Склад та складоподіл

Склад – звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря, мінімальна одиниця мовленнєвого потоку, яка складається з максимально звучного звука і прилеглих до нього менш звучних звуків.

Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульна напруга та сонорна.

еспіраторна теорія (еспіраторне визначення складу). 3гідно з

нею склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Сучасні експериментальні дослідження заперечують це вкорінене в усі шкільні підручники визначення,    оскільки доведено, що одним поштовхом повітря можна вимовити і  декілька складів.

Теорія мускульної напруги. Обґрунтована мовознавцями  Граммоном, Фуше і Щербою. Згідно з нею склад — частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).

Сонорна теорія. Обґрунтована датським мовознавцем О. Єсперсеном, виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію.

Вершина момент найвищої звучності. Периферія складається з ініціалі й фіналі. Ініціаль наростання звучності до вершини, а фіналь затухання звучності після вершини. За цією теорією, склад — частина такту, яка складається з більш звучного і прилеглих до нього менш звучних звуків. Найнижчу звучність мають шумні глухі, найвищу — голосні:

Останнім часом вважають, що склад реалізується не як послідовність звуків, із яких він складається, а як цільний артикуляційний комплекс. З погляду мовленнєвої аеродинаміки склад є мінімальним звуковим відрізком, на який припадає наростання і спад величини повітряного струменя. В акустичному сигналі "видихуваному імпульсу" відповідає висхідно-низхідна дуга звукового тиску ("хвиля звучності").

Склади мають різну структуру. Розрізняють відкриті, закриті, прикриті і неприкриті склади.

Відкритий склад закінчується голосним (ма-ти), закритий закінчується приголосним (кіт), прикритий починається з приголосного (та, він), неприкритий — з голосного (от). Враховуючи всі чотири характеристики, можна виділити такі типи складів:

відкритий неприкритий (V*): і, у, о, англ. eye [al], ear [із] "вухо", are [а:] "є";

закритий прикритий (CVC): сад, кіт; англ. hat [haet] "капелюх", top [top] "вершина", look [lu:k] "погляд";

відкритий прикритий (CV): на, те, до; англ. day [del] "день", know [nou] "знати", far [fa:] "далеко";

4) закритий неприкритий (VC): ар, ось, от, ум; англ. is [iz] "є", ice [ais] "лід", arm [a:m] "рука".

У різних мовах структура складів не збігається. В українській мові переважають відкриті (го-ло-ва, мо-ло-да, ста-ра-ти-ся, пе-ре-по-чи-ти) та прикриті (ві-сім, ву-ли-ця, вітчизна, Європа [йеу-ро-па], яй-це [jai-це]; nop. рос. у-ли-ца, от-чи-зна, польськ. Europa, нім. Еі "яйце"; відкритий характер складів українська мова успадкувала від праслов'янської, де панував закон відкритого складу). А у французькій мові, навпаки, межа складу, як правило, проходить після приголосного (ac-teur "актор", dis-trait "розсіяний", ab-sent "відсутній", ad-ver-saire "противник"). У полінезійських мовах тільки відкриті склади (див. назви островів Тихого океану: Са-мо-а, Ні-у-е, Pa-пану, Гаваї, Ту-а-мо-ту). В арабській мові допускаються склади тільки типу "приголосний+голосний" і "приголосний+голос-ний+приголосний". У дагестанських мовах у кінці складу допускаються тільки сполучення "сонорний+шумний". У німецькій мові дзвінкі приголосні неможливі в кінці складу. В уральських і тюркських мовах на початку складу може бути лише один приголосний. У випадку запозичення слів збіг кількох приголосних у цих мовах усувається. Для цього використовуються такі способи:

відпадання одного приголосного (фін. Іеіта "клеймо", raja "край, кордон", Ranska "Франція", ест. leib "хліб", rist "хрест", kool "школа");

вставлення голосного між приголосні (угор. barat "друг (брат)", király "король" (nop. чеськ. і словацьк. král);

приставлення голосного (угор. iskola "школа");

перестановка звуків (угор. kulcs "ключ").

У більшості мов світу склад — суто фонетична (не змістова) одиниця, однак у деяких мовах (в'єтнамській, китайсько-тибетських) склад збігається з морфемою. Так, у китайському слові женьміньжібао є чотири склади і чотири морфеми: жень "людина", мінь "народ", жі "день", бао "газета". Оскільки в цих мовах склади збігаються з морфемами, то в них не виділяють окремо звуки і мінімальною одиницею вважають склад — силабему. В японській мові склад і морфема не збігаються, бо там корені можуть бути двоскладовими, однак морфемна межа завжди відповідає межі складів: хана-га "квітка", хана-но "квітки", хана-ні "квітці", хана-де "квіткою".

Як уже зазначалося, складотворчим звуком, як правило, є голосний. Якщо складотворчим є один голосний, то його називають монофтонгом (від гр. monos "один" і phthóngos "звук"). Якщо в межах одного складу існує декілька голосних, то їх називають поліфтонгами (гр. polys "численний", polyphthóngos "багатоголосний"). Серед поліфтонгів найпоширенішими є дифтонги і трифтонги.

Дифтонг (гр. díphthongos "двоголосний") — два голосних, які утворюють один склад, чим і забезпечується їх фонетична цілісність. Наприклад: нім. [ае] (mein "мій", leid "жаль, шкода"), [ое] (heute "сьогодні"), англ. [аі] (ту "мій") [із] (here "тут"), [ез] (there "там"), [us] (poor "бідний"), [аи] (town "місто"), [ои] (home "дім, житло"), лат. [uo] (ruoka), білор. [ау] (дзяучьіна), чеськ. [ои] (soused "сусід", па shledanou "до побачення").

Дифтонги бувають висхідними і низхідними. Висхідними називають дифтонги, в яких складотворчим є другий елемент. Наприклад: фр. [іе] (pied "нога"), [ui] (nuit "ніч"), ісп. [ие] (bueno "добрий", nuevo "новий", pueblo "народ", puerta "двері"), [ua](agua "вода", cuando "коли"), італ. [іе] (іеге "вчора"), [іо] (іо "я"), [іа] (piatto "тарілка"), [иа] (quatro "чотири"). У низхідних дифтонгах складотворчим виступає перший елемент. Наприклад: нім. [ае] (schneiden "різати", scheinen "світити"), [ац] (rauchen "курити, палити"), [ое] (Gebäude "будівля"), ісп. [аі] (aire "повітря"), [ец] (deuda "борг"), чеськ. [оц] (moucha "муха").

Дехто схильний вважати, що дифтонги є і в українській мові. Як приклад наводять слова типу мій, гай, дай. Однак для такого трактування звукосполук [іі], [аі] підстав немає, бо в інших формах цих слів [і] відходить до іншого (наступного) складу (моя [мо-já], гаю [rá-jy], а у слові дай, крім цього, [j] належить до іншої морфеми.

Трифтонг (від гр. triphthóngos "триголосний") — три голосних, які творять один склад, чим забезпечують свою фонетичну цілісність. Трифтонги трапляються лише в тих мовах, де є дифтонги. Наприклад: англ. [aus] (our [аиз] "наш", flour [fІаиз] "квітка",power [раиз] "сила"), [аіз] (tyre [tais] "шина", firing [faisrin] "розпалювання, підпалювання, паливо").

Слід зауважити, що останнім часом дифтонг і трифтонг стали трактувати не як поєднання двох чи трьох звуків, а як один голосний звук, який складається з двох чи трьох елементів, що утворюють один склад.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

82258. Проблемы истины в свете практичкского применения. Плюрализм и социологическое требование отсутствия монополии на истину 38.38 KB
  Так что же такое истина Имеются разные понимания истины. Вот некоторые из них: Истина это соответствие знаний действительности; Истина это опытная подтверждаемость; Истина это свойство самосогласованности знаний; Истина это полезность знания его эффективность; Истина это соглашение. Первое положение согласно которому истина есть соответствие мыслей действительности является главным в классической концепции истины.
82259. Объяснение и понимание как следствие коммуникативности науки. Природа и типы объяснений. Объяснение как функция теории и её результат 37.73 KB
  Понимание нельзя смешивать с тем что называют озарением инсайтом интуицией хотя все это есть в процессе понимания. Наряду с описанием объяснением истолкованием интерпретацией понимание относится к основным процедурам функционирования научного знания. Поэтому понимание не следует отождествлять с познанием понять значит выразить в логике понятий или смешивать с процедурой объяснения хотя они и связаны между собой.
82260. Понимание в гуманитарных науках, необходимость обращения к герминевтике как « органону наук о духе»(В.Дильтей, Г.Гадамер) 39.83 KB
  Дильтей 1833-1911 который предпринял попытку расширить герменевтику до ее понимания как общенаучной философской дисциплины. Понимание внутреннего мира осуществляется при помощи интроспекции а для понимания культуры прошлого необходима герменевтика. Два вида понимания рассуждал Дильтей отражают собой два имеющихся комплекса наук: наук о духе и наук о природе. Концепцию логических форм интерпретации Дильтей предваряет исследованием проявлений жизни и форм понимания.
82261. Объяснение и понимание в социологии, исторической, экономической и юридической науках, психологии, филологии, культурологи 33.73 KB
  Степина в качестве ведущих элементов структуры теории рассматриваются теоретические схемы представленные относительно независимо в языке содержательного описания либо в форме математических зависимостей на языке формул. Так основание физической теории составляют математический формализм первый слой фундаментальная теоретическая схема второй слой они всегда взаимообусловлены. Развитая теория строится на основе синтеза частных теоретических схем которые предстают как выводимые или конструируемые из фундаментальной теоретической схемы...
82262. Герменевтика – наука о понимании и интерпритации текста. Текст как особая реальность и «еденица» анализа социально – гуманитарного знания 37.79 KB
  Изначальная многозначность любого текста а она характерна даже для научных текстов что обыгрывается в современном постмодернизме становится в философии предметом особого направления которое обозначается как герменевтика. Внешне общая парадигма герменевтических устремлений реализуется в антисциентистском направлении но не в плане простого отказа от использования научной методологии при исследовании текста а в плане утверждения идеи о необходимости обязательного дополнения такого исследования субъективистскими компонентами. Сами тексты...
82263. Язык социально-гуманитарных наук. Языковая картина мира и «языковые игры» 34.44 KB
  проблемы природы языка принципов и законов его функционирования начинают изучаться лингвистами логиками психологами и философами. Таким образом для языкознания важными вопросами становятся вопросы семантики а также проблемы взаимосвязи языка и мышления языка и предметного мира. Так швейцарский лингвист Фердинанд де Соссюр 1857–1913 указывает на то что предметом изучения лингвистики становится имманентная реальность языка. Также проблемы языка в первую очередь выдвигаются в логике.
82264. Интерпритация как придание смысла, значения высказываниям, текстам, явлениям, событиям 40.1 KB
  Это внешняя сторона интерпретации. Выделяя к качестве предмета изучения исторического познания текст мы не должны сводить процедуру интерпретации к набору грамматических языковых игр Л. Объективный план интерпретации как операции мышления представлен с одной стороны предметом исследования а с другой операциональным или формально логическим каркасом своего рода алгоритмом системой стандартных шагов правит принципов и приемов субъекта познания в ходе познавательной деятельности. Общепризнанным каноном процесса интерпретации в...
82265. Вера и знание, достоверность и сомнение. Диалектика веры и сомнения в процессе познания 32.72 KB
  В социальногуманитарных науках знание всегда сочетается с верой и сомнением так как вера ориентирована на преувеличение роли абсолютного момента в знании а сомнение – роли относительного – в нем. Вера присутствует в социальногуманитарных науках прежде всего в силу незавершенности познания социальных явлений как допущение возможности соответствия социальной реальности и его отражения в знании. Она также может присутствовать в социальногуманитарных науках: как вера ученогогуманитария в Бога ученый привносит в науку свою веру как его...
82266. Конструктивная роль веры как условия «бытия среди людей» (Л.Витгенштейн) Вера и верования 31.72 KB
  Витгенштейн Вера и верования. Вера возникает как необходимое следствие бытия среди людей утверждает Витгенштейн имеет социальнокоммуникативную природу. Вера – субъективная уверенность. Вера и знание имеют различные основания противоположно направленные.