23004

ЗАВДАННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

Доклад

Иностранные языки, филология и лингвистика

Однак за останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки виросли що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу. Виникли нові підвиди перекладу синхронний переклад переклад кінофільмів телепередач судовий переклад тощо. Перекладач повинен крім того добре розбиратися в предметі перекладу.

Украинкский

2013-08-04

28.67 KB

14 чел.

ЗАВДАННЯ ЛІНГВІСТИЧНОЇ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

 

Переклад – це дуже давній вид людської діяльності. Без нього важко уявити такі добре відомі історичні факти, як утворення великих імперій, населених багаточисленними багатомовними народами, панування культури однієї нації, яка має більший соціальний престиж, розповсюдження релігійних та соціальних вчень тощо.
Прикладами найдавніших відомих нам перекладів можна вважати переклади Біблії. Як відомо, Старий Завіт первісно був написаний старовинною єврейською мовою (
гібрім), яка з часом стала мертвою. У ІІ-І ст. до н.е. був зроблений переклад Біблії арамейською мовою (т.зв. Таргумім, від арамейського “таргум” – пояснення), у ІІ-ІІІ ст. – грецькою мовою (Переклад Сімдесятьох або Септуагінта. За переказом, він був зроблений за 72 дні 72 старійшинами на о.Фарос під Олександрією), у IV ст. – латинською (так званий простонародний або Vulgata).
            Як бачимо, уже в той час переклад був важливою складовою життя суспільства. Однак, за останні десятиліття масштаби перекладацької діяльності настільки виросли, що є всі підстави говорити про початок нового етапу в історії перекладу. У ХХ столітті значно розширилися міжнародні контакти. На карті світу з’явилося багато нових незалежних держав, виникли численні міжнародні та регіональні організації держав. Бурхливий розвиток науки і техніки викликав велику потребу в активному обміні інформацією. Щороку в світі відбувається багато міжнародних конференцій, зустрічей, нарад. Значно виріс об’єм міжнародної торгівлі, інтенсивність дипломатичної діяльності, міжнародної кореспонденції.  Розширилися культурні зв’язки між народами, насправді масового характеру набув туризм.

Усі ці зміни в житті людства викликали небачену до цього часу потребу в перекладах та перекладачах. За короткий час у світі з’явилося багато секцій, агентств та бюро перекладів, відділів та інститутів інформації, методичних видань, які виходять одночасно декількома мовами. Перекладацькою діяльністю займаються тисячі спеціалістів різного профілю, референтів, інформаторів, секретарів.

Не існує повних статистичних даних про загальний об’єм перекладацької роботи у світі. За далеко неповними даними ЮНЕСКО щороку в світі видається біля 40 тисяч перекладних видань, тобто 100 книг в день. Крім того, виконується велика кількість перекладів для внутрішніх потреб найрізноманітніших організацій та підприємств. Виникли нові підвиди перекладу (синхронний переклад, переклад кінофільмів, телепередач, судовий переклад тощо). У грудні 1954 року відбувся установчий конгрес Міжнародної федерації перекладачів (ФІТ), котра об’єднала письмових перекладачів багатьох країн світу. Синхронні перекладачі також створили самостійну організацію – Міжнародну асоціацію синхронних перекладачів (АІІК).

Роль перекладача є величезною і до нього ставляться високі вимоги. Він повинен вільно володіти двома мовами, бути високоосвіченою людиною з широкими та багатосторонніми знаннями. Перекладач повинен, крім того, добре розбиратися в предметі перекладу. Якщо йдеться про перекладача суспільно-політичного тексту, то він повинен бути в курсі міжнародних подій, знати політичну систему, економіку, географію, адміністративний устрій тощо. Перекладач повинен вивчати культуру, історію, літературу інших народів і особливо народу тієї країни, з мови якого він перекладає. Він повинен знати побут і звичаї цього народу.

Значне збільшення масштабів та значення перекладацької діяльності не могло не привернути уваги вчених. Уже в давні часи робилися спроби якось осмислити процес перекладу, виявити основні труднощі в його реалізації та їх причини, виробити принципи та рекомендації, які перекладачі могли б використовувати в роботі. Про переклад висловлювалися у своїх роботах багато видатних майстрів слова: Цицерон, Роджер Бекон, Данте, Сервантес, Мартін Лютер, Гете, Пушкін. Активно займалися перекладом та його проблемами Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українка, П.Грабовський.

Однак лише у середині ХХ століття процес перекладу став об’єктом всебічного наукового дослідження. У цей період робляться перші спроби створити теоретичну модель перекладацького процесу, описати саме ті сторони цього процесу, котрі визначають його своєрідність, відрізняють його від інших видів мовленнєвої або літературної діяльності.

Кожна наука стає самостійною, коли вона має свої об’єкт, предмет і термінологію. Свої об’єкт, предмет і термінологію повинна мати і наука про переклад, якщо вона претендує на самостійність. Що ж повинна вивчати наука про переклад, або як її часто ще називають перекладознавство, перекладологія і навіть транслатологія? Більшість дослідників вважає, що наука про переклад вивчає і повинна вивчати процес перекладу. Під процесом перекладу звичайно розуміють міжмовні перетворення, трансформацію тексту на одній мові в текст іншою мовою. Такі перетворення обов’язково обмежені рамками двох конкретних мов. Тим самим завдання науки про переклад зводяться до порівняльного вивчення двох мовних систем, до деякого комплексу проблем часткової теорії перекладу. Однак процес перекладу не є простою заміною одиниць однієї мови одиницями іншої мови. Процес перекладу як специфічний компонент комунікації з використанням двох мов завжди є діяльністю людини, в ньому акумулюються проблеми філософії, психології, фізіології, соціології та інших наук, не кажучи вже про лінгвістику, залежність перекладу від якої немає необхідності доказувати.

Слід зазначити, що процес перекладу вужче меж об’єкту  науки про переклад. Процес перекладу сам включений в комунікацію, і не в звичайну, а в комунікацію з використанням двох мов. І хоча процес перекладу складає її специфіку, її центральну ланку, тим не менше науці про переклад доводиться вивчати і умови народження вихідного тексту, і умови сприйняття тексту перекладу, і соціальний статус комунікантів, і мовленнєву ситуацію, і різні супутні явища, - все, що входить в складне поняття комунікації з використанням двох мов, яка й складає об’єкт науки про переклад. Моделювання комунікації з використанням двох мов, накопичені про неї знання складають об’єкт науки про переклад. Чим точнішими є методи пізнання комунікації з використанням двох мов і особливо процесу перекладу, тим достовірнішу теорію перекладу ми маємо. Ось чому важливо дослідити не тільки лінгвістичну частину об’єкту науки про переклад, а й весь об’єкт науки про переклад в цілому.

Виділення самостійного об’єкта і відповідно предмета науки про переклад не дозволяє вважати переклад розділом мовознавства. Це положення підтверджується і існуванням в перекладу своєї власної термінології (синхронний переклад, буквалізми, відповідники та ін.). Таким чином, існують три умови, які дозволяють розглядати науку про переклад як самостійну науку. В науки про переклад є свої об’єкт, предмет і термінологія.

Процес перекладу, що складає специфіку комунікації з використанням двох мов, має свої суттєві особливості. Перша особливість полягає в його різноманітності. Переклад може здійснюватися письмово і усно, із сприйняттям вихідного тексту через навушники і візуально, в спокійній обстановці кабінету і в напруженій обстановці переговорів. Перекладатися можуть художня проза і наукова стаття, вірші і листівки ворога, розмовні кліше в побутовій ситуації і діалектизми в мові обвинуваченого чи свідка на судовому засіданні. Переклад може здійснюватися з англійської мови на українську, з української на французьку, з італійської на японську і в будь-якій комбінації двох існуючих у світі мов.

Іншою особливістю процесу перекладу є “невловимість” деяких його сторін. Дослідник зазвичай має у своєму розпорядженні два тексти (вихідний і перекладу), а що відбувається в голові перекладача, як перекладач працює – про це можна лише здогадуватися. Все це спонукає або обмежуватися вивченням результатів міжмовних перетворень, або застосовувати метод “чорної скриньки” при дослідженні процесу перекладу, тобто до вимірювання даних на вході (текст оригіналу) і даних на виході (текст перекладу). Цей метод дозволив не лише вийти за межі лінгвістики на емпіричному рівні дослідження, але й зробити перспективні для теорії перекладу висновки (наприклад, про тенденції перекладу збільшувати складову величину тексту, про вплив прецизійних слів на процес усного перекладу, про організуючу роль лексичних одиниць з нульовою та повторною інформацією при оформленні перекладу тощо).

Різноманітність процесу перекладу, невловимість деяких його сторін, що ускладнює дослідження, є причиною появи численних абстрактних моделей процесу перекладу, до створення різних теорій перекладу. Серед них теорія закономірних відповідників Я.І.Рецкера, трансформаційна теорію перекладу Ю.А.Найда, ситуативна теорія В.Г.Гака, семантико-семіотична модель Л.С.Бархударова, теорія рівнів еквівалентності В.Н.Комісарова. Всі ці теорії перекладу, які складають предмет науки про переклад, в основному правильно відображають різні сторони об’єкту, але вони не відображають об’єкта в цілому.  Незважаючи на велику кількість моделей перекладу, навряд чи сьогодні будь-яка теорія перекладу може претендувати на домінуюче положення в науці. Однак, не викликає сумнівів той факт, що всі теорії, які правильно відображають ту чи іншу сторону об’єкта науки про переклад, роблять в неї свій внесок.
            Предметом лінгвістичної теорії перекладу є порівняльне вивчення мовних засобів різних мов і їхнього використання в процесі перекладу. В основі порівняння різних мов лежить безпосередній і нерозривний зв'язок між мовою і мисленням. Перекладач може порівнювати слова і фрази різних мов, тому що може порівнювати думки та поняття, які ними виражаються.

Нерозривність зв'язку між мовою та мисленням забезпечує можливість спілкування, обміну думками між людьми, які розмовляють не тільки однією і тією ж мовою, але й різними мовами. Таке різномовне спілкування здійснюється при допомозі перекладу. Закони мислення, закони логіки для всіх народів Землі одинакові. Однак вираження думки в кожній мові підкоряється закономірностям, які специфічні для того чи іншого народу, оскільки кожна мова розвивається за своїми внутрішніми законами.

 

2.1.Про види перекладу, форми і методи роботи з ним

Переклад художній -- це відтворення засобами рідної мови особливостей чужоземного літературного тексту в не-розривній діалектичній єдності його змісту і форми.

Перше і найголовніше завдання, що постає при цьому, якраз і полягає в майстерному відтворенні перекладачем гармонії цієї єдності. Абсолютизація однієї зі сторін чи нех-тування нею веде до двох цілком протилежних, але однако-во вагомих тенденцій у перекладі. Однак це загальновиз-нане положення про гармонійність поєднання змісту і форми в мистецтві здебільшого порушується: зміст (дух оригіналу) переважає над формою (буквою) в перекладі. Така практика призводить до того, що переклад перетво-рюється в звичайну копію оригіналу, яка втрачає здатність нести читачеві естетичну насолоду.

Не менш шкідливе й надмірне захоплення формою ори-гіналу, копіювання лексики, механічне перенесення в пе-реклад чужих синтаксичних і фразеологічних конструкцій.

Гіркий досвід попередників свідчить, що за фор-малістичного підходу до перекладу з нього зникає легкість, природність поетичного виразу і перед читачем постає « розчленований труп оригіналу» (В. Россельс), а не мис-тецький витвір. Слово саме по собі не звучить у художньо-му творі, якщо воно вирвано із контексту і в перекладеному вірші, поемі, п'єсі чи навіть романі не відчувається міцного внутрішнього зв'язку всіх слів, фраз, поетичних рядків, строф, яв, дій, розділів тощо. Форма літературного тексту -- не статична посудина, яка наповнюється певним змістом, а спосіб репрезентації змісту. Звідси й постає ос-новний закон перекладу, влучно сформульований відомим українським теоретиком і практиком художнього перекла-ду С. Ковганюком: «Якщо хочеш гармонійно поєднати фор-му і зміст, то бери зміст оригіналу, але надавай йому фор-ми, властивої твоїй рідній мові» [6;23].

Упродовж століть підхід до перекладацьких принципів істотно змінювався. За епохи Відродження, скажімо, пе-реважали буквальні переклади. Апологетом дослівних версій, зокрема, виявив себе німецький гуманіст і пере-кладач Ніклас фон Віле (XV ст.), який обстоював тезу: «...кожне слово (оригіналу) замінюється таким самим сло-вом (перекладу)». Саме так він перекладав твори Петрарки, Боккаччо, Апулея.

У XVIII ст. під впливом панівної в країнах Західної Європи естетики класицизму з її нехтуванням усього, що не вміща-лося в рамки тогочасних канонів, виникають «прикраша-ючі» переклади, в яких відкидалося все, що було не до смаку читачам. Це так званий вільний переклад із його приписа-ми «суперництва» та «змагання» з авторами оригіналів.

Пізніше перекладачі прагнуть до відповідності першотвору, до адекватної передачі і змісту, і художніх його особливостей.

Плідна перекладацька діяльність видатних письменників переконує, що слід шукати не еквівалент слова, а «перекла-дати» думку, почуття автора оригіналу, душевний настрій ліричного героя, проникаючи у глибину поетики інонаціо-нального твору. Для цього перекладач повинен бездоганно володіти як рідною мовою, так і мовою оригіналу. Переклади не з першотвору, а з інтерпретації іншою мовою чи з дослів-ного підрядкового перекладу не бажані, оскільки це часто призводить до грубих помилок і спотворень.

Поряд із традиційними перекладами творів художньої літератури, які виконуються досвідченими інтерпретаторами, в середині XX ст. виник переклад автоматичний (або ма-шинний). Його здійснює електронно-обчислювальна маши-на на основі спеціально складеної для неї програми. ЕОМ, а в наші дні комп'ютери можуть перекладати лише порівняно нескладні тексти зі спрощеною граматикою та стандартизо-ваним словником, зі словами, що не мають переносних зна-чень. Отже, автоматичний переклад художніх творів немож-ливий, він придатний для перекладу науково-технічної літератури.

Розрізняють також переклади наукових праць, газетно-інформаційних повідомлень і публіцистики тощо, які харак-теризуються насамперед жанрово-стильовими різновида-ми текстів оригіналів. І все ж особливо складний, творчий характер має переклад художніх творів. Найважчий серед них -- переклад поезії, оскільки сама природа поетичного твору має чимало відмінностей від специфіки прози (на-явність рими і ритму, значно більша вага окремого слова тощо).

Надзвичайно цікаве і рідкісне явище в художній літературі -- авторський переклад, або автопереклад, -- тобто пе-реклад художнього твору іншою мовою, зроблений самим автором оригіналу.

Письменники здебільшого віддають перевагу напи-санню нових творів перед перекладом уже написаних іншою мовою. Однак іноді митець все ж перекладає себе самого. Кілька моментів відрізняють такого перекладача від звичайного. Як повноправний господар власного тво-ру, не обмежений у перекладацькій діяльності жодними суто перекладацькими чинниками, він володіє тією «творчою сваволею», яка дозволяє йому переробити власний текст у будь-якому напрямку, змінювати його компози-цію, образи і т. ін. В результаті таких переробок іноді замість перекладу може з'явитися навіть зовсім новий твір. З іншого боку, перекладач-автор, на відміну від зви-чайного перекладача, бачить оригінал, так би мовити, «зсередини», що допомагає йому створити справді повновартісний, мистецьки довершений переклад. Звісна річ, якщо він вільно володіє обома мовами.

Одним із перших серед українських письменників спро-бував себе в автоперекладі Г. Квітка-Основ'яненко, який відтворив російською мовою вісім власних українських по-вістей. І. Франко та Леся Українка перекладали окремі свої поезії німецькою мовою, М. Вороний, М. Рильський -російською.

Перекладачами власних творів російською мовою були і білоруси М. Богданович й Василь Биков, киргиз Чингіз Ай-тматов тощо.

Можна навести для прикладу поезію Миколи Вороного « Sententia » в українському оригіналі та в авторському перекладі з примітками самого Миколи Кіндратовича, висловленими у листі до російського перекладача М. Ушакова.

І сміх, і плач -- з одного джерела.

Вони бринять в однім акорді

З глибин таємності Добра і Зла,

Де їх ховають душі горді.

І сміх, і плач -- це рідні два брати,

Коли від болю серце рветься

Будь гордим же, не зраджуй серця ти,

Як плаче сміх, як плач сміється.

Автопереклад М. Вороного:

И смех, и плач -- из одного русла.

Они дают одни аккорды

Из тьми загадочной Добра и Зла,

Где их таят, кто духом горды.

И смех, и плач -- они всегда сродни,

Когда от боли сердце рвется.

Будь гордый же и тайну сохрани,

Как плачет смех, как плач смеется!

«Русло» -- конечно, не «джерело», не «родник». Как тяжела строчка: «Где их таят, кто духом горды» (випущено слово «те», кто духом горды»). А во 2-й строфе вместо «род-ные братья» или «братья-близнецы» у меня расплывчатое «сродни». Конец, кажется, приличный»

Авторський переклад не слід ототожнювати з авторизованим. Авторизація (від фр. autorisation -- дозвіл) -- схвалення автором тексту свого твору до друку.

Це може бути рукописний (машинописний) варіант, внесені автором уточнення та поправки до попереднього видання чи схва-лення нового або ж публікація твору в перекладі іншою мо-вою. Авторизований переклад передбачає, насамперед вільне володіння мовою перекладу, властиве авторові оригіналу, ґрунтовну його орієнтацію в іншомовній стихії -- традиціях та звичаях того народу, мовою якого твір перекладається, і Свідченням авторизації є письмова згода митця, участь його в підготовці видання, скажімо, читання коректури тощо.

Авторизованою може бути також інсценізація твору -- переробка епічного чи ліричного тексту, тобто спеціально не призначеного для сцени, за законами театрального мис-тецтва. Інсценізація твору виконується іншим митцем, але з дозволу і за погодженням із автором.

Пам'ятаймо, що, на відміну від першотвору, перекладне є самостійним художнім твором і його основна риса -- це зв'я-зок із оригіналом. Саме тому, що переклад розглядається в зв'язку з оригіналом, нас так цікавить у цій галузі літерату-ри шлях між початковим пунктом і результатом творчого процесу. Під час вивчення курсу всесвітньої літератури учні, певна річ, весь час мають справу з перекладними текстами, Отож кілька порад - настанов для вчителя зарубіж-ної літератури, які мають допомогти йому зорієнтуватися у формах і методах роботи з перекладним текстом, урізнома-нітнити її.

1.Починати аналіз перекладу треба не з нього самого, а з усвідомлення першотвору в його зв'язках з життям тієї краї-ни і тієї епохи, які в ньому відображені. Треба також знати, яке місце посідає оригінал у творчості його автора і яку роль він відігріє у розвитку літератури. Знання всього цього ство-рить необхідне тло, на якому сприймається першотвір, а також необхідні передумови для подальшого об'єктивного судження про сам переклад.

2.Для того, щоб зробити правильний висновок про відповідність інтерпретації оригіналові, необхідно точно вста-новити, з якого саме тексту перекладав інтерпретатор.

3.При оцінці творчого внеску перекладача важливо зна-ти також його зв'язок із попередніми версіями перекладів даного твору, якою мірою інтерпретатор спирався на колишні переклади або які рішення запропонував сам.

4.Після того, як учень виявить джерела перекладу, він може приступити до головної мети свого дослідження: до аналізу основних принципів самого творчого процесу, тобто перекладацького методу та перекладацької концепції. Інакше кажучи, будь-який переклад складається з певної кількості, залежно від його точності, більшої чи меншої, -- якісних відмінностей, яких надав текстові перекладач. Саме відмінності від оригіналу найкраще демонструють метод перекладача та його погляди на відтворення цього оригіналу рідною мовою. А тому аналіз переїзду треба починати із зіставлення його з першотвором і чи не статистичних підра-хунків виявлених відмінностей.

Проте одразу треба застерегти учнів від спокуси без-посереднього зіставлення слів, синтаксичних конструкцій чи асонансів оригіналу з відповідними еквівалентами тексту перекладу (чи навпаки). Запам'ятаймо, перекладаються не елементи тексту: в художньому перекладі відтворюється функція того чи іншого елемента в естетичній цільності оригіналу.

Типи перекладу.

Розрізняють три типи пере-кладу:

1.Внутрішньомовний переклад -- тлумачення словес-них знаків за допомогою інших словесних знаків тієї ж мови (наприклад, переклад з давньогрецької на новогрець-ку або адаптація твору для дітей).

2.Міжмовний, або власне переклад -- тлумачення сло-весних знаків іншої мови.

3.Міжсеміотичний переклад -- тлумачення знаків однієї системи за допомогою знаків іншої системи (на-приклад, літератури -- засобами музики, живопису, кіно, театру, хореографії).

Поняття переклад розглядається і в двох інших зна-ченнях:

1.Творчий процес (інколи передається синонімами пе-рекладання, трансляція), який передбачає перетворен-ня тексту оригіналу на текст друготвору.

2.Результат процесу, явище (синоніми друготвір, транслят).

Типи перекладу

внутрішньомовний міжмовний міжсеміотичний

переклад іншим переклад іншою переклад іншою

варіантом тієї самої мовою знаковою системою

мови

Опрацювання зразків міжсеміотичного перекладу сприяє формуванню уявлення учнів про перекладний ху-дожній твір, оскільки, як і міжмовний, цей тип перекладу пов'язаний з інтерпретаційною діяльністю


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

76299. Артерии головного мозга. Артериальный круг мозга 92.47 KB
  Артериальный круг мозга Кровоснабжение головного мозга осуществляется ветвями внутренних сонных артерий позвоночных артерий. communicns posterior зрительный перекрест серый бугор ножки мозга гипоталамус таламус хвостатое ядро. cerebri posterior – формируют сосудистое сплетение бокового и третьего желудочков мозга.
76300. Верхнечелюстная артерия, ее топография, ветви и анастомозы 1.51 MB
  Топография: начинается у шейки нижней челюсти, пронизывает m.pterygoideus lateralis и скрывается в fossa pterygopalatina.
76302. Подключичная артерия, ее топография, ветви и межсистемные анастомозы 710.65 KB
  Подключичная артерия ее топография ветви и межсистемные анастомозы. Подключичная артерия. Артерия покидает грудную полость через pertur thorcis superior образуя выпуклую кверху дугу огибающую купол плевры. После проникновения артерии в cvits xillris она получает название подмышечная артерия.
76303. Позвоночная, ее топография, ветви и межсистемные анастомозы 132.35 KB
  Позвоночная артерия. Здесь артерия ложится на скат под продолговатым мозгом постепенно приближается к срединной плоскости и на уровне заднего края моста соединяется с одноименной артерией противоположной стороны в непарную базилярную артерию. Перед местом слияния от позвоночной артерии к мозжечку отходит задняя нижняя мозжечковая артерия. vertebrlis: спинномозговые ветви rmi spinles сегментарные направляются через межпозвоночные отверстия к корешкам спинномозговых нервов и к спинному мозгу; задняя спинномозговая артерия.
76305. Плечевая артерия (a.brachialis) 170.07 KB
  Плечевая артерия (a.brachialis) – является непосредственным продолжением подмышечной артерии после выхода ее из подмышечной полости. Снабжает кровью кожу, мышцы и нервы плеча, плечевую кость. Топография. Плечевая артерия проходит по sulcus bicipitalis medialis до локтевой ямки. Под aponeurosis m.bicipitis brachii на уровне шейки лучевой кости она делится на локтевую и лучевую артерии.