23072

Поняття національного інтересу

Доклад

Военное дело, НВП и гражданская оборона

Сфери національних інтересів України. Формується з інтересів кожної конкретної особистості кожного соціального прошарку. Завдання еліти продукування інтересів в суспільство. Еліта має мобілізувати націю на реалізацію національних інтересів.

Украинкский

2013-08-04

40 KB

6 чел.

4. Поняття національного інтересу.

З конспекту. ТЕМА: Національні інтереси України в системі національної безпеки.

1). Поняття національного інтересу.

2). Сфери національних інтересів України.

Інтерес – усвідомлена потреба.

Безпековий інтерес – усвідомлення потреби у своїй власній захищеності.

Національний інтерес – загальний вектор. Формується з інтересів кожної конкретної особистості, кожного соціального прошарку.

Інтереси регіонів.

Національні інтереси, коли нація згуртована. Національний інтерес має усвідомлювати суспільство, а артикулювати (визначати) їх має еліта. Завдання еліти – продукування інтересів в суспільство. Еліта має мобілізувати націю на реалізацію національних інтересів.

Національні інтереси – усвідомлення суспільством своїх потреб в безпечному існуванні і цивілізаційному розвитку.

Класифікація національних інтересів: є три критерії:

1). За ступенем важливості (фундаментальні, життєво важливі, важливі, пріоритетні, не першочергові);

2). За тривалістю (короткотермінові, термінові, середньо термінові, довготермінові);

3). За сферою дій.

1. За ступенем важливості.

Фундаментальні – пов`язані з національними цінностями, їх захистом, продукуванням, пов`язані з існуванням нації її розвитком.

Життєво важливі – усвідомлені суспільством потреби, задоволення яких забезпечує його виживання та розвиток: збереження територіальної цілісності, забезпечення суверенітету, забезпечення енергоресурсами, підтримка промислового сільськогосподарського виробництва, інтеграція України в світову економіку.

Важливі інтереси – в принципі мають велике значення для задоволення нагальних потреб, але не впливають на стан нашого існування.

Пріоритетні – реалізація яких має першочергове значення.

Не першочергове знач – інтереси я5кі не потребують першочергової реалізації.

2. За тривалістю.

Довготермінові – вічні інтереси, забезпечення незалежності, зростання добробуту.

Середньо термінові – інтерес який існує протягом 5 років.

Короткотермінові – 1 день/рік.

3. За сферою дії.

Політичні (збереження територіальної цілісності, незалежності, суверенітету і т.п.).

Військові. Соціальні. Екологічні. Інформаційні.

Політичні – створення ефективної системи влади, розвиток демократичних інститутів. Політична безпека – захищеність політичних інститутів суспільства і державної влади, а також система їх управління та ідеологія.

Військові (воєнні) – пов`язані з забезпеченням обороноздатності держави, міжнародної стабільності. Контролю за озброєнням. Воєнна безпека – система захищеності життєво важливих інтересів держави і захищеність від воєнних загроз.

Економічні інтереси – пов`язані з зростанням виробництва в країні, ВВП, потреби структурної перебудови економіки, стабілізація фінансової системи. Економічна безпека – стан при якому забезпечується стабільний розвиток економіки доступ до стратегічних ресурсів.

З книги

«Відправною точкою політики будь-якої держави має бути концепція національних інтересів, визначена в термінах сили», - стверджував батько «політичного реалізму» Г. Моргентау. Задовго до нього визначальну роль інтересів у формуванні поведінки і дій людини, соціальної групи чи держави відзначали багато видатних мислителів минулого - від філософів Стародавньої Греції до М. Вебера. А лорд Пальмерстон висловив відому сентенцію: «В Англії немає вічних друзів чи ворогів, в Англії є вічні інтереси».

Концепція «національних інтересів» сьогодні відіграє базову роль у формуванні й імплементації політики будь-якої держави та в системі міжнародних відносин. Проте існує принаймні три фундаментальні проблеми, які певною мірою обмежують практичне використання цієї концепції.

Перша з них пов’язана з труднощами операціоналізації концепції національних інтересів. Широкі розбіжності існують навіть у підходах до визначення самого поняття «національний інтерес». Нині найпоширенішими є такі:

- національний інтерес відбиває реальний комплекс цільових настанов держави, який вона намагається реалізувати у своїй внутрішній та зовнішній політиці;

- національний інтерес - це похідна аспіраційних (тобто таких, що випливають з намагань) та оперативних (тобто таких, що пов’язані з реальною діяльністю) потреб суспільства та пов’язаних з ними ціннісних систем;

- національний інтерес - це інтегрований показник (рівнодіючий вектор) життєво важливих інтересів і потреб людини, держави і суспільства в цілому, який формується у процесі конфронтації потреб з об’єктивними можливостями їхнього задоволення.

Існує і багато інших підходів.

Г. Моргентау розрізняє національні інтереси необхідні (постійні) та другорядні (змінні). М. Каплан виділяє об’єктивні й суб’єктивні національні інтереси. П. Асснер наголошує на внутрішніх і зовнішніх компонентах національного інтересу. Ю. Кукулка пропонує свою типологію (екзистенціональні й функціональні). В. Удалов виділяє інтереси збіжні й взаємовиключні, дійсні та уявні. Інколи виділяють ендогенні та екзогенні, корелюючі й некорелюючі, аспіраційні та оперативні національні інтереси. Існують й інші класифікації, типології. Така багатозначність і багатофункціональність категорії «національний інтерес» примусила багатьох теоретиків взагалі відмовитися від спроб операціоналізації цього поняття. Так, відомий політолог К. Холсті, а за ним Б. Рассел і Г. Старр повністю відкидають концепцію національних інтересів, вводячи замість неї концепцію цільових настанов. Останні становлять узагальнений «імідж» (образ) майбутньої системи чи стану речей і поділяються на життєво важливі, проміжні (як за вагомістю, так і за часом) та універсальні (довгострокові) цільові настанови.

Проте і цю спробу «обійти» проблему операціоналізації категорії «національний інтерес» треба визнати невдалою, оскільки виділені життєво важливі, проміжні й універсальні цільові настанови врешті-решт зводяться до відповідних «цінностей та інтересів», питання про визначення яких знову залишається відкритим.

Друга проблема є прямим наслідком складної діалектики взаємодії об’єктивних і суб’єктивних компонентів національного інтересу. Більшість представників політичної науки, не заперечуючи загалом об’єктивний характер національного інтересу, наголошують на тому, що будь-яким його оцінкам притаманний суб’єктивний характер. Це викликає значну розбіжність підходів і думок при спробах його визначення, зумовлює волюнтаристський характер процедур його операціоналізації та ускладнює використання в практичній політиці.

Третя проблема, невирішеність якої призвела до певної дискредитації самої концепції національних інтересів, випливає з другої і пов’язана з хронічним бажанням політичних лідерів і правлячих еліт більшості країн репрезентувати власні корпоративні інтереси як «життєво важливі інтереси» нації або навіть «усього світу». «Ключова проблема для великої країни, подібної до США, - писав Г. Броді, - полягає в тому, щоб визначити справжні межі життєво важливих інтересів з урахуванням усього комплексу наявних обставин, а також вирішити, які дії потрібні у відповідь на ті чи інші види загроз». Відомий політичний ляпсус Дж. Картера, який проголосив увесь світ сферою «життєво важливих інтересів США». А в указі президента Б. Єльцина від 14 вересня 1995 р. «Стратегічний курс Росії стосовно країн-учасниць СНД» увесь пострадянський простір проголошується «насамперед зоною інтересів Росії».

Три згадані вище проблеми, як уже зазначалося, остаточно ще не вирішені, хоча вже багато зроблено в цьому напрямі. Так, сучасні методи об’єктивізації суб’єктивних оцінок політиків і експертів дозволяють істотно знизити невизначеність, пов’язану з волюнтаристським характером процедур операціоналізації категорії «національний інтерес».

У реальному житті сьогоднішньої України проблема національних інтересів ускладнюється традиційним розколом української національної ментальності за багатьма параметрами: політичним, економічним, соціальним, релігійним, етнічним і навіть географічним. При цьому не лише окремі політичні, соціальні чи регіональні угруповання, але й окремі інституції державного апарату проводять власну політику, сповідують власні інтереси, які не співпадають між собою, а в ряді випадків суперечать один одному. У цьому сенсі негомогенність нинішньої України, яка є значно глибшою, ніж у будь-якої розвиненої європейської держави, не може ігноруватися при визначенні її національних інтересів.

Особливого значення в сучасних умовах набуває аналіз і вивчення так званих «вічних» цінностей, які виникають з найзагальніших культурологічних і етнічних уявлень про добро і зло, щастя і благоденство, суспільний обов’язок і призначення людини тощо. Залишаючись відносно незмінними, вони є своєрідними інваріантами соціокультурного розвитку і часто беруться за основу для аналізу, об’єктивізації національних інтересів, формування альтернатив і стратегій суспільного розвитку. Таким чином, операціоналізація засадничих національних інтересів може бути здійснена шляхом їхнього виведення з базових цінностей суспільства (зокрема «вічних цінностей»), а також ряду параметрів внутрішнього (політична та екологічна системи, соціокультурні особливості) і зовнішнього (міжнародні оточення, союзи, загрози та ін.) середовища.

Не претендуючи на повноту і завершеність, спробуємо дати загальне визначення національним інтересам.

Національні інтереси - це визначальні потреби суспільства (держави), які співвідносяться з його (її) базовими цінностями і виявляються у загальноприйнятому ідеальному або нормативному комплексі цілей.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

17010. Еволюція управлінської думки 7.49 MB
  ТЕМА 2. Еволюція управлінської думки План лекції Виникнення науки менеджменту та напрямки еволюції управлінської думки. Ранні теорії менеджменту. Інтегровані підходи до управління. Сучасні напрямки розвитку науки управління 1. Виникнення науки...
17011. Основи теорії прийняття управлінських рішень 10.18 MB
  ТЕМА 3. Основи теорії прийняття управлінських рішень План лекції Поняття і моделі прийняття рішень. Процес прийняття рішень. Методи творчого пошуку альтернативних варіантів. 1. Поняття і моделі прийняття рішень У науковій літературі зустрічаєт
17012. Цілі управлінського планування 5.38 MB
  ТЕМА 5. Цілі управлінського планування План лекції Поняття і місце планування в системі управління. Типи планів в організації. Цілі управлінського планування. 1. Поняття і місце планування в системі управління Щоб спільні зусилля співробітників...
17013. Процес планування в організації 12.47 MB
  ТЕМА 6. Процес планування в організації План лекції Сутність стратегічного планування. Формулювання стратегії. Надання стратегії конкретної форми. 1. Сутність стратегічного планування У широкому розумінні стратегія це взаємоповязаний компл...
17014. Основи теорії організації 10.78 MB
  ТЕМА 7. Основи теорії організації План лекції Сутність і зміст функції організації. Класична теорія організації. Поведінковий підхід в теорії організації. Ситуаційний підхід в теорії організації. 1. Сутність і зміст функції організації В про
17015. Організаційне проектування 19.11 MB
  ТЕМА 8. Організаційне проектування План лекції Проектування робіт в організації. Департаменталізація. Делегування повноважень. Механізми координації. Типи організаційних структур управління 1. Проектування робіт в організації З практич...
17016. Управління організаційними змінами 57 KB
  ТЕМА 9. Управління організаційними змінами План лекції Сутність організаційних змін. Процес організаційних змін. 1. Сутність організаційних змін В процесі функціонування організації під впливом численних факторів зовнішнього середовища виникає
17017. Основи теорії мотивації 12.21 MB
  ТЕМА 10. Основи теорії мотивації План лекції Людський фактор в управлінні. Змістовні теорії мотивації. Процесні теорії мотивації. 1. Людський фактор в управлінні Привести в дію організовану систему для отримання необхідного результату можливо л
17018. Система і процес контролю 6.4 MB
  ТЕМА 11. Система і процес контролю План лекції Поняття та процес контролю. Види управлінського контролю. Ефективність контролю. 1. Поняття та процес контролю Контроль це процес забезпечення досягнення цілей організації шляхом постійного спост