23152

Шістдесятництво як явище

Доклад

Литература и библиотековедение

Зустрічі на яких громили шістдесятників відбулися у Києві Львові Харкові й Дніпропетровську. Влада не сиділа склавши руки: крім звільнень з роботи звільнили Василя Стуса Михайлину Коцюбинську В’ячеслава Чорновола організовувалися мітинги робітників і колгоспників які засуджували дії шістдесятників. 28 листопада 1970 року за таємничих обставин була вбита одна з головних учасниць руху шістдесятників Алла Горська. Феномен молодості природний для кожного нового покоління у шістдесятників щасливо поєднався із зустрічною потребою...

Украинкский

2013-08-04

168.13 KB

21 чел.

10

Тема: "Шістдесятництво як явище"

Дуже непросто зрозуміти суть 60-х років, проаналізувати генеалогію, окреслити їхній контекст, простежити еволюцію. Ці роки становлять собою точку відліку цілого ряду парадоксальних, часто конфліктних процесів. Про 60-ті роки дискутують, їх вивчають, їх заперечують, їх боготворять. Література й літературознавство першими зазнали впливу цього процесу.

Культурне життя України періоду десталінізації було відзначено такими подіями, як поява в офіційних виданнях частини імен творців “розстріляного відродження, перекладів із західноєвропейських літератур і насамперед поява цілої плеяди молодих талановитих митців, які заперечували канони соцреалізму. Серед них були поети (Василь Симоненко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Ірина Жиленко), прозаїки (Володимир Дрозд, Валерій Шевчук), літературні критики (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська), художники (Віктор Зарецький, Панас Заливаха, Алла Горська), кінематографісти (Сергій Параджанов) та багато інших. Беззаперечним фактом є те, що творча молодь мала багато творчої свободи за рахунок підтримки старшого покоління людей, яким була не байдужа доля української культури. Сприяли молоді Борис Антоненко-Давидович, Максим Рильський, Григорій Кочур, Микола Лукаш, Андрій Малишко.

У 1960 році життя молодої української інтелігенції зосередилось у київському Клубі творчої молоді, ініціатива створення якого була спонтанною, чим і пояснюється негативна реакція місцевої влади на її появу. З цього часу питання української культури й української мови є одним з провідних. Через постійний тиск з боку влади у 1964 році Клуб розпустили. Натомість подібні клуби з’явилися у кількох інших.

У виступах 1962-1963 рр М. Хрущов пішов у наступ на творчу інтелігенцію. Зустрічі, на яких громили шістдесятників, відбулися у Києві, Львові, Харкові й Дніпропетровську. Протиформалістівбуло організовано активну кампанію у пресі. Перший секретар ЦК КПУ Микола Підгорний звинуватив Івана Дзюбу, Миколу Вінграновського та Івана Драча у тому, що середовище української інтелігенції на Заході використовує їхню творчість у ворожих цілях. А другий секретар ЦК КПУ Андрій Скаба звинуватив Драча, Вінграновського та Ліну Костенко у формалізмі. Творчість Івана Світличного та Євгена Сверстюка теж була піддана гострій критиці. Проте молоде покоління не збиралося відступати.

Після приходу Леоніда Брежнєва на посаду першого секретаря ЦК КПРС у жовтні 1964 року нагляд над інтелігенцією посилився. Учасники руху підлягали гострій критиці, звинувачувалися уформалізмі інаціональній обмеженості.

Після марних спроб їх перевиховання, які полягали у доганах по партійній лінії, виключенні із творчих спілок чи звільненні з роботи – влада вирішила вдатися до методу терору. В Україні хвиля арештів прокотилася в кількох містах. У Києві було заарештовано Івана Світличного, у Львові тимчасово затримали Михайла Гориня, а в Івано-ФранківськуОпанаса Заливаху. До того ж ці арешти супроводжувалися чутками про викриття антирадянської організації, що мало на меті однеще більше залякати інтелігенцію.

Одначе всупереч намірам влади арешти не тільки не залякали середовище непокірних, а навпакиоб’єднали його. Найсильніше було продемонстровано підтримку увязненим майже через місяць після арештів4 вересня 1965 року. Цього дня в кінотеатріУкраїнавідбулася урочиста премєра фільму Сергія ПараджановаТіні забутих предків. Відразу перед показом слово взяв Іван Дзюба, який повідомив усіх присутніх про арешти. Хоча організатори показу одразу відключили мікрофони й увімкнули сирени, які заглушували промовців, скандал став доконаним фактом. Наслідки для всіх головних винуватців цього інциденту не забарилися: Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництвіМолодь, В’ячеслав Чорновіл отримав сувору догану по комсомольській лінії заполітичне хуліганство, його звільнили з роботи в редакції газетиМолода гвардія, Василя Стуса “вигнали з Інституту літератури, Михайлина Коцюбинська та Юрій Бадзьо отримали суворі партійні догани. Одначе подібні репресії не зупинили інших протестуючих. У Луцьку, Івано-Франківську і Тернополі розпочалися перші процеси й було винесено перші судові вирокивід 2 до 5 років ув’язнення в тюрмах чи таборах. Незважаючи на те, що судова процедура формально була відкритою, насправді влада зробила все можливе, аби товариші підсудних не могли брати участі у судових процесах. Протягом березня 1966 року розпочалися процеси у Києві і у Львові.

Доказом того, що українська інтелігенція в ті роки звільнилася від страху, було створення фонду допомоги для вязнів та їхніх родин. Влада не сиділа склавши руки: крім звільнень з роботи (звільнили Василя Стуса, Михайлину Коцюбинську, Вячеслава Чорновола), організовувалися мітинги робітників і колгоспників, які засуджували дії шістдесятників.

Важлива подія відбулася наприкінці 1966 року: до Кримінального кодексу УРСР було включено ст. 187 (“Поширення свідомо брехливих вигадок, які шкодять радянській державі і суспільному ладу”). Цю статтю послідовно використовуватимуть в усіх наступних політичних процесах в Україні.

Отже, студентів відраховували з інститутів, науковців виганяли з наукових інститутів, членів партіїз партії, членів творчих спілокзі спілок. Це означало, що вони не матимуть замовлень, тобто цих людей позбавили засобів до існування, вони не мали можливості працювати за професією, а мусили трудитися на мало оплачуваній роботі.

Згодом процес рестанілізації набрав більшого розмаху і охопив усі галузі культурної діяльності. Зміна керівництва КДБ сприяла прискоренню цього процесу. Саме на цей період припадає найдраматичніша і досі не зясована справа. 28 листопада 1970 року за таємничих обставин була вбита одна з головних учасниць руху шістдесятників Алла Горська. Слідство велося поверхово.

У 1971 році офіційні структури вирішують цілковито розправитися з непокірною інтелігенцією і самвидавом. 30 грудня Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про загальнорадянську акцію, спрямовану проти самвидаву.

У січні 1972 року відбулися масові арешти, і за гратами опинилися В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Стус, загалом20 осіб. У квітні пройшла друга хвиля репресій. Всього у цьому році було ув’язненно близько 100 осіб. Вироки підсудним були жорстокими: їм дали від 8 до 12 років таборів і заслання. Найбільший термін було призначено для Івана Світличного, якого влада визнала особливо небезпечними, бо він здійснював пересилання заборонених текстів на Захід. Крім ув’язнення найбільш відомих діячів руху, у 1972 році прокотилася хвиля обшуків у осіб, які підозрювалися в тому, що вони симпатизують шістдесятникам.

Проте влада не задовольнялася фізичною розправою над поколінням, переважна більшість лідерів якого опинилася в тюрмах. Було зробленно все, аби шістдесятники символічно самі скомпрометували себе. Вже у березні на сторінках газетиРадянська Україна було опубліковано покаяння Зиновії Франко, онуки Івана Франка. Пізніше через пресу покаявся і Микола Холодний.

Нівеляція творчої особистості в умовах тоталітарного режиму була важливою і вкрай відповідальною політикою, яка передбачала різні форми нейтралізації бунтівливого мисленнявід фізичного знищення до приручення митця славою, привілеями, страхом, ласкою. З метою знищення індивідуальних відмінностей створювалися різні громадські організації, спілки, гуртки, в яких індивідуальність розчинялася, підганялася під стандарти мислення і поведінки. Відчуття страху також сприяло знеособленню людини. Її поведінку визначав інстинкт самозбереження, зручно було бути анонімним, нейтральним, стати таким, як усі, середнім, сірим, буденним.

На перший погляд шістдесятництво як суспільно-естетичне явище досить вивчене, але все-таки залишається багато питань, які потребують точної, вичерпної відповіді. Це питання про часові і просторові межі цього явища, про рівні проникнення шістдесятницького руху у різні шари суспільства.

Феномен молодості, природний для кожного нового покоління, у шістдесятників щасливо поєднався із зустрічною потребою суспільства, спраглого оновлення, дозрілого до якоїсь зламної точки.

Шістдесятництво було кардинальним поворотом до нового бачення світу і людини в ньому.

Літературно-мистецька інтелігенція, крім свободи, малa широку ерудицію, високий культурний рівень, талант і смак. Покоління вважало природним своє право на розкутість, щирість, звернення передусім до внутрішнього світу людини, індивідуалізму. Воно прагнуло до відновлення чистої естетики, культивувало красу, палко бажало новизни і подолання провінційності своєї культури. При цьому воно залишалося в рамках гуманістичної культурної традиції, повертаючись до національної класикиТ. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Але й це в умовах пануваннясоціалістичного реалізму виглядало новим і незвичним. Новаторство шістдесятників стосувалося як форм, так і змісту.

Отже, після смерті Сталіна, у 1953 році, суспільна свідомість повільно, але помітно очистилася від тоталітаризму. Страх у суспільстві відступив, і шістдесятництво спалахнуло яскравим вибухом. Послаблення ідеологічного тиску обумовило розгортання, світоглядного вільнодумства. Ціле покоління було одержиме ідеєю нового світотворення. Пригноблене і поневолене національне почуття раптом вибухнуло з новою незвичайною силою. У зрусифікованому просторі наростала глибока туга за національним світом, яка викликала духовне новаторство шістдесятників. У цьому полягає національно-патріотична ідея покоління. Друга не менш важлива ідея у світогляді шістдесятників пов’язана з реабілітацією гуманності. Тепер замість соціальної проблематики постає екзистенціальна, тобто проблема людського буття. Досі масове поглинало індивідуальне, а покоління 60-х відродило мислення, яке ґрунтується на індивідуалізмі, зосереджується на самотності людини. Велика увага приділяється простій,буденнійлюдині. Або ж приклад: тоталітарне суспільство схвалювало війну. “Р. Андріяшик уже в першому романі “Люди зі страху підійшов до проблеми війни зовсім з іншого боку. Війна постала страшною абсурдною реальністю, де від людини вимагалося механічне виконання чужої, незрозумілої їй волі. На такій війні втрачалося все людське. Активне заперечення концепції людини-гвинтика сприяє утвердженню свободи індивідуума, його самовизначенню.

Шістдесятництво порівнюють з епохою Ренесансу. Українське відродження повязане з вивільненням людини з-під влади ідеології, народженням гуманістичного світогляду, який у центр світу поставив людину і проголосив її найбільшою цінністю. Цій епосі властиве прагнення гуманності у поєднанні із прагненням краси.

Слід мати на увазі, що тоді ж чи не вперше відкрилася ідеологічна залізна завіса: люди ознайомилися із новітньою зарубіжною літературою, новітнім європейським мистецтвом і філософією. Вплив цього відкриття на шістдесятництво незаперечний, це доводять самі тексти, які рясніють іменами імпресіоністів, представників авангардизму. Менш помітний, та, мабуть, також незаперечний вплив на шістдесятників мали філософія екзистенціалізму, вчення Фройда, досвід сюрреалістів.

За словами В. Кордуна, культурно-історичними витоками шістдесятництва вважається “світова культура (особливо модернові література та малярство ХХ століття), українська література (як класична, так і доби Розстріляного Відродження) та усна народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво)”.

Основною рисою нової суспільної та естетичної ментальності, яку виробили шістдесятники, був інтелектуалізм як форма духовного буття. Інтелектуальний бунт 60-х років зумовив радикальний злам у стосунках між українським суспільством та режимом, між людиною і владою. Бунт шістдесятниківце перший у Радянському Союзі свідомий бунт людини проти тоталітаризму в післясталінські часи. У цей період постає нова історична і нова естетична свідомість української літератури. “І якщо Система вимагала несвідомої покори, то шістдесятники протиставили їй ідею свідомого бунту. Тому індивідуальний голос цієї нової людини, голос молодості і максималізму, став судом і вироком Системі.

Шістдесятництво утвердило індивідуальний стиль, довело, що людська свідомість є приналежністю конкретної особистості. Це безпосередньо повязано з великою повагою до слова, з глибоким усвідомленням громадської місії літератури. Інтелектуалізм починався із захисту особистісного,внутрішньоговиміру. У творчості шістдесятників людина стала субєктом історії. Віра та зневіра особистості у сучасному світі, сенс її буття, втрата цього сенсу, проблема виборуна цих екзистенційних поняттях ґрунтується нова історична свідомість, яку ввели в літературу шістдесятники. Їхній екзистенційний час був особистісним, а відтак і якісним. Він відкривав неповторність кожного моменту людського буття, його індивідуальну самоцінну вартість.

Естетичні засади шістдесятництва характеризувало повернення до національних святинь: рідної мови, історії, культури та інших сфер національного життя. Митці заперечували соцреалізм власною творчістю, відстоювали естетичну незалежність, гармонійно поєднували національні та світові традиції з новаторством, пропагували індивідуалізацію, інтелектуалізм, естетизм, елітарність.

Отже, явище шістдесятництва було неоднозначним як за творчими постатями, так і за стильовими течіями та ідейно-естетичними вподобаннями: це модерністи, неоромантики та неонародники. Таке різноманіття свідчило про багатство відновлюваного українського мистецтва. Воно не вписувалося в жорстокі рамки соціалістичного реалізму, загрожувало його існуванню, і тому радянська влада та слухняна критика намагалися його дискредитувати.

Єдність тоталітарної системи оберігалася усіма можливими засобами,серед яких, мабуть, найуніверсальнішими були насильництво і терор. Інакомислення було тим середовищем, з якого виходили ідеї, що не збігалися з офіційно визнаними суспільно-політичними принципами. Такі особливості слід враховувати, аналізуючи розвиток відносин інтелігенції з владою в радянському суспільстві.

Найважливішим завданням та абсолютною метою системи було повне одержавлення інакомислячихусі без винятку мають працювати тільки за вказівками держави. Необхідною умовою одержавлення інтелігенції стає подолання її індивідуалізму. Шляхом залучення до офіційних творчих спілок, які гарантують сприятливі умови існування і спрямовані на реалізацію творчої особистості, здійснюється така колективізація. Так виникає принцип колективної відповідальності за результати творчої діяльності. Колективізація національної еліти сприяє маніпуляції їхньою поведінкою, спрощує нагляд за ними. Опинившись поза межами такої спільноти, вони вважалися небезпечними і переходили у становище вигнанців.

Тотальна ідеологізація була наступним кроком приборкання інакомислячих. Ідеологізація торкалася усіх сфер життя суспільства, але у першу чергусфери інтелектуальної діяльності, культури. Такі “виховні заходи призводили до звуження світогляду людей, зниження їх інтелектуальної культури, дегуманізації.

Ідеологізація шістдесятників сприяла посиленню процесу денаціоналізації.Цей процес розгортався в двох напрямкахрусифікації та асиміляції національної інтелігенції.

Важливим “виховним заходом з боку держави було створення системи придушення й переслідування інакомислячих. Приблизно у середині 60-х років стався спершу малопомітний розкол серед шістдесятників. Це сталося після перших арештів та збільшення тиску на них у цей час. За словами В. Кордуна, частина шістдесятників пішла, явно чи неявно, вимушено чи з власної волі, на службу до тодішнього режиму, “захотіла вписатися в комуністичний істеблішмент, а інша відійшла в опозиціюі зазнала переслідувань, політичного й морального терору з боку репресивних органів, арештів, пройшла через тюрми та смерть. Це всім відомі Іван Світличний, Василь Стус й ціла когорта благородних борців за волю.

Звичайно, репресії та переслідування спрямовувалися у першу чергу проти тих, хто не підлягав системікупівлі, хто відрізнявся яскравою індивідуальністю, самобутністю і не боявся це виявляти.

Отож, головних варіантів виходу з цієї ситуації було три:

- дисидентствоактивне інакодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність (В. Стус, І. Світличний, А. Горська та ін.);

- “внутрішня еміграція — самоізоляція у власному внутрішньому світі, втеча в мовчання (Л. Костенко, В. Шевчук, М. Коцюбинська та ін.);

- конформізм — намагання ціною моральних та ідейних поступок врятувати власне життя й кар'єру; пасивне сприйняття нав'язуваної ідеології, підпорядкуванняправилам гри тоталітаризму заради фізичного виживання (Д. Павличко, І. Драч, В. Коротич).

Перші гнили по тюрмах і висловлювали свою незгоду з політикою тоталітаризму через виснажливі голодування і відкриті листи протесту.

Другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті в періодиці, хтопросто добрим словом у листі, якимось дивом пропущеному взону”) і писалив шухляду (часом навіть без щонайменшої надії на друк).

Треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці, видавали десятки книжок з обов'язковимипаровозами (програмовими поезіями про партію і Леніна, які уможливлювали вихід книги у світ), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи, але й оспівували її. Проте навряд чи ми маємо моральне право засуджувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не може бути впевненим, що на їх місці неодмінно залишився б героєм.

Таким чином, частину інакомислячих вдалося приборкати політикоюпряника, частину залякатибатогом, іншихпросто знищити або ізолювати від суспільства, однак повністю ліквідувати це явище владі не вдалося.

Шістдесятництвоце філософський феномен і новий відлік часу інтелектуальної історії України. Його учасники зв'язали воєдино розірваний час української культури, відновили комунікативну функцію культури завдяки новій ролі Слова.

Концепція свободи, яку сформували шістдесятники, спричинила вироблення ще одногосуспільного почуття, якому судилося відіграти велику роль і в політиці, і в культурі України: почуття незалежності. Незалежність шістдесятників справджувалася на всіх рівнях. Зокрема, їм була властива виразна естетична незалежність.

Шістдесятництвоце було відтворення, відбудова саме елітарного шару української культури, історичного мислення, естетичного чуття.

Немає сумніву: феномен шістдесятництва, цей яскравий спалах інтелекту, творчості, національної самосвідомості в тоталітарних умовах, його подальший вплив на розвиток української літератури, та й суспільства загалом, ще довго буде в центрі уваги дослідників.


 

А также другие работы, которые могут Вас заинтересовать

75002. Наше диво, калинове, кохана українська мово. Літературн-омузичне свято до Дня української мови й й писемності 71 KB
  Мова кожного народу – Неповторна і своя В ній гримлять громи в негоду В тиші трелі соловя. Берегти її плекати Буду всюди й повсякчас Бо ж єдина такяк мати Мова в кожного із нас В. Ведуча Скарбе мій єдиний Ведучий Це сьогодні на твою честь ми проводимо свято НАШЕ ДИВО КАЛИНОВЕ КОХАНА УКРАЇНСЬКА МОВО Виконання...
75003. Сценарій свята до Дня української писемності та мови 88 KB
  Найбільше і найдорожче добро в кожного народу це його мова ота жива схованка живого духу його багата скарбниця в яку народ складає і своє давнє життя і свої сподівання розум досвід почування. Українська мова в багатстві витонченості й гнучкості не поступається ані жодній із сучасних літературних мов слов’янства. З епохи Київської Русі можна говорити й про українську літературну мову та жива розмовна мова українського народу набагато давніша.
75004. Мова моя українська. Методична розробка виховного заходу для старшокласників 85.5 KB
  Мова це великий дар природи. І серед них – ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська мова. У рідному домі завжди звучить найближча найзрозуміліша рідна мова бо бринить вона із ласкавих бабусиних вуст із дідусевої говірки із маминої пісні із батьківського слова часом суворого а часом жартівливого. Наша мова – українська тому що наша земля – Україна.
75005. Мова наша солов’їна, виховний захід 58 KB
  Показати дітям красу і багатство української мови за допомогою народної творчості, творів письменників і поетів. Викликати бажання вивчати рідну мову, милуватися її красою Виховувати любов до рідної мови, до своєї землі, свого народу.
75006. Мова моя українська чарівна. Виховний захід 40.5 KB
  Обладнання: зал прикрашений плакатами з крилатими висловами про мову прислів’ями плакати з назвами команд завдання загадки ребуси кросворди. І будемо зараз готові Полинути в країну рідного слова...
75007. Мово моя материнська, Сценарій свята 52 KB
  Чудова наша мова – міцне моє коріння А як же я без нього могла б на світі жить Тоді б мене чекало духовне зубожіння Бо мову і Вітчизну не можна розділить Пісня О мово моя муз. Мов солов’ї наша мова співуча. Вірте – не вірте Твердо я знаю: Мова – це вірність рідному краю...
75008. Хімічна мозаїка, Сценарій з хімії 61 KB
  Ведуча: Вогонь у темряву ночей Приніс на землю Прометей. Ведуча доторкаючись до вогню: Я стверджую категорично: Реакція екзотермічна дує на палець. Ведуча звертається до кухаря: За сіль ви не забули друже Її відсутність не байдужа...
75009. Музыкальный тайник, внеклассное мероприятие для 7 класса 199 KB
  Мотивация интереса к непопулярным» музыкальным жанрам; пробуждение у учащихся заинтересованность в изучении предмета; активизация мыслительной и речевой деятельности; развитие музыкальной эрудиции, логического мышления; воспитание музыкально-познавательных потребностей и интересов в приобретении основы музыкально – исторических знаний, лидерских и коммуникативных качеств личности.
75010. Мусор – глобальная проблема человечества. Урок для устойчивого развития по программе «Моя счастливая планета» в 3-А классе 59 KB
  Цель урока: познакомить учащихся с терминами экология экологическая безопасность формировать представления об источниках и способах утилизации бытового мусора научить выполнять правила личной экологической безопасности познакомить с экологическими проблемами современности и путями их решения формировать ответственное отношение к использованию природных ресурсов земли.